Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/9377/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 29.11.2024.
Дата набрання законної сили: 27.11.2024
Номер судового провадження: 61-9677ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		27 листопада 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 127/9377/21
		провадження № 61-9677св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач- ОСОБА_2 , 
		третя особа - орган опіки та піклування (служба у справах дітей) Вінницької міської ради,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області 
		від 07 лютого 2024 року у складі судді Шевчук Л. П. та постанову Вінницького апеляційного суду від 03 червня 2024 року у складі колегії суддів Голоти Л. О., Копаничук С. Г., Медведецького С. К.
		 
		у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування (служба у справах дітей) Вінницької міської ради, про визначення місця проживання малолітніх дітей.
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернулася із позовом до ОСОБА_1 про відібрання малолітньої дитини, який в подальшому Вінницький районний суд Вінницької області ухвалою від 20 травня 2022 року за її заявою залишив без розгляду.
		 
		У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом до  ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування (служба у справах дітей) Вінницької міської ради, про визначення місця проживання малолітніх дітей.
		 
		Свій позов ОСОБА_1 мотивував тим, що сторони мають спільних дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 
		 
		До 31 січня 2021 року сторони проживали однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 , у квартирі, що на праві особистої приватної власності належить ОСОБА_2 . У зв`язку із конфліктами, що мали місце між сторонами, ОСОБА_1 був змушений залишити місце фактичного проживання. Старший син ОСОБА_5 виявив бажання проживати з батьком і в цей же день виїхав з квартири, оскільки має тісний психоемоційний зв`язок з батьком, прив`язаний до нього. Такий вибір сина позивач пояснював тим, що під час спільного проживання з відповідачем, саме він більшою мірою турбувався про його побут, дозвілля, навчання, відпочинок тощо.
		 
		Рішенням від 26 квітня 2021 року у справі № 127/6615/21 Літинський районний суд Вінницької області розірвав шлюб між сторонами.
		 
		Дочка ОСОБА_4 відвідує дитячий садочок, також має велику прив`язаність до батька, на вихідні щотижня, зазвичай з суботи на неділю (інколи з вечора п`ятниці по вечір суботи), проводить час з ним. Зазначав, що він турбується про матеріальне забезпечення обох дітей, добровільно сплачує ОСОБА_2 кошти на утримання дочки в сумі 10 000 грн щомісячно. ОСОБА_4 завжди болісно сприймає розлуку з ним та радіє часу, проведеному з батьком.
		 
		Вказував, що визначення місця проживання дітей з батьком не впливатиме на  взаємовідносини сторін, не позбавляє іншого з батьків його батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх обов`язків відносно дітей. Зазначав, що буде надавати дітей для періодичних ночівель у матері та сприятиме відновленню гарних стосунків сина ОСОБА_3 з матір`ю.
		 
		01 липня 2022 року ОСОБА_1 подав через канцелярію суду клопотання про долучення доказів та додаткові обґрунтування підстав позову, в якому зазначив, що він з сином ОСОБА_5 проживав за адресою: 
		АДРЕСА_2 , до 05 березня 2022 року, однак у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України 05 березня 2022 року він організував доставку дітей разом з ОСОБА_2 до кордону України та Республіки Польща, куди за ними виїхав його рідний 
		брат - ОСОБА_6 . З 06 березня 2022 року по 29 червня 2022 року діти разом з ОСОБА_2 проживали у приватному будинку його брата, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , де були забезпечені всім необхідним.
		 
		Зазначав, що 29 червня 2022 року ОСОБА_2 насильно, брутально, проти волі дітей та всупереч їх інтересам та правам на належне забезпечення та утримання, спричиняючи при цьому фізичний біль старшому сину та користуючись тим, що на території Республіки Польща виключно вона є законним представником дітей, забрала дітей з будинку його брата. У цей же день син ОСОБА_3 потайки від матері відшукав можливість надіслати голосове повідомлення його брату на телефон, в якому просив забрати його додому, після чого ОСОБА_2 заборонила сину спілкуватись із ним та повідомляти адресу їх місцезнаходження.
		 
		Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд визначити місце проживання дітей: сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 . 
		 
		Короткий зміст рішень судів першої апеляційної та касаційної інстанцій
		 
		Справа розглядалась судами неодноразово.
		 
		Рішенням від 14 жовтня 2022 року, яке Вінницький апеляційний суд постановою від 09 лютого 2023 року залишив без змін, Вінницький районний суд Вінницької області позов ОСОБА_1 задовольнив. Визначив місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		 
		Верховний Суд постановою від 24 травня 2023 року рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасував і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Передаючи справу на новий розгляд до місцевого суду, Верховний Суд вказав на те, що суд першої інстанції не дослідив докази, надані позивачем, не надав їм оцінку, та при оцінці фінансового стану батька не врахував постанову Вінницького апеляційного суду від 20 вересня 2022 року у справі № 127/14004/22, якою з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання непрацездатних матері та баби, у зв`язку з чим висновок про задоволення позову ОСОБА_1 є передчасним. 
		 
		Вінницький районний суд Вінницької області рішенням від 07 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 задовольнив. Визначив місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та  ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вирішив питання розподілу судових витрат.
		 
		Рішення місцевий суд мотивував доведеністю добросовісного виконання ОСОБА_1 своїх батьківських обов`язків, обставинами  створення для дітей необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення їх усім необхідним, а також відсутністю виключних обставин, які б унеможливлювали проживання дітей з батьком, чи негативно впливали на їх виховання та розвиток. В ході розгляду справи відповідач ОСОБА_2 не надала належних, допустимих та достовірних доказів у спростування поданих ОСОБА_1 доказів.
		 
		Суд першої інстанції зазначив, що запровадження в країні воєнного стану не може бути перевагою для одного з батьків над іншим для здійснення ними своїх батьківських обов`язків та прав щодо дітей, а також критично оцінив висновок виконавчого комітету Вінницької міської ради про недоцільність визначення місця проживання малолітніх дітей з батьком.
		 
		Вінницький апеляційний суд постановою від 03 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_8 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , задовольнив частково. Рішення місцевого суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дочки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , скасував та ухвалив в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги.
		 
		В іншій частині рішення суду першої інстанції про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у цій справі залишив без змін.
		 
		Постанову апеляційний суд мотивував тим, що при вирішенні спору суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що дочка сторін постійно проживає разом з матір`ю, у позовній заяві та відзивах ОСОБА_1 здебільшого акцентує увагу на тісному психоемоційному зв`язку його із сином, при цьому щодо дочки зазначає, що вона у силу свого віку ще не в змозі висловлювати позицію з приводу своїх бажань.
		 
		У справі відсутні достатні підстави вважати, що проживання малолітньої дочки ОСОБА_7 , вік якої на час апеляційного розгляду справи складає повних 4 роки, разом з матір`ю ОСОБА_2 буде суперечити інтересам дитини. 
		 
		Суд апеляційної інстанції вказав на постійне проживання дочки з матір`ю, відсутність дівчинки в Україні більше двох років, необхідність її поступової адаптації при поверненні в Україну, а також незазначення у позовній заяві ОСОБА_1 та у ході розгляду справи переважних підстав для висновку про доцільність визначення місця проживання дочки з батьком та відсутність доказів, що свідчать про пріоритетне ставлення ОСОБА_4 до батька перед матір`ю.
		 
		При цьому апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції щодо доведеності факту добросовісного виконання ОСОБА_1 своїх батьківських обов`язків, забезпечення сину необхідних умов для проживання та розвитку, фінансового утримання, піклування про його здоров`я, фізичний та моральний розвиток, як під час їх спільного проживання на території України так і (з урахуванням обмеженої такої можливості у силу ситуації, що склалася) на час перебування дітей за кордоном. 
		 
		Суд також встановив відсутність виключних обставин, які б унеможливлювали проживання сина з батьком, чи негативно впливали на його виховання та розвиток, та врахував те, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом ще до початку воєнного стану в Україні, що свідчить про реальність спору.
		 
		Суд апеляційної інстанції зазначив, що залишення комфортного для сина місця проживання у будинку брата ОСОБА_1 у Республіці Польща; переїзд без погодження та відома батька спочатку - до готелю для біженців, 
		а, згодом, - до Німеччини без надання йому інформації щодо умов проживання сина, відвідування ним навчальних закладів та гуртків, фінансового забезпечення дітей, обмеження позивача у спілкуванні з ними, місцевий суд правильно оцінив як прояв неповаги з боку ОСОБА_2 як до прав батька ОСОБА_1 на участь у вихованні дітей, так і до прав дітей на спілкування з батьком.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		05 липня 2024 року ОСОБА_8 , яка діє від імені ОСОБА_2 , через систему «Електронний суд» звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Вінницького районного суду Вінницької області 
		від 07 лютого 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду 
		від 03 червня 2024 року у зазначеній вище справі.
		 
		У касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, представник ОСОБА_2 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції у частині залишення без змін рішення місцевого суду, а також частково скасувати рішення суду першої інстанції (у нескасованій апеляційним судом частині). Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою від 23 липня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у зазначеній справі,витребував її з Вінницького районного суду Вінницької області.
		 
		02 серпня 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		В касаційній скарзі заявник як на підставу касаційного оскарження, зокрема, посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 358/37/19 та не зазначив обставини, які перешкоджають залишенню дітей з матір`ю з урахуванням того, що діти є малолітніми та потребують уваги та піклування матері.
		 
		Зазначає також про необхідність врахування судами висновків про застосування відповідних норм права, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, постановах Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17, від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц та інших.
		 
		Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, представник ОСОБА_2 посилається на те, що суд апеляційної інстанції не розглянув подане клопотання про долучення до матеріалів справи доказів та врахування їх при вирішенні цього спору. На переконання заявника такі докази є підтвердженням спроможності ОСОБА_2 забезпечити дітей всім необхідним для належного життя та розвитку.
		 
		Наголошує, що здійснивши фактичний «поділ» дітей, апеляційний суд не врахував тісний психоемоційний зв`язок між братом та сестрою та не звернув увагу на те, які можливі наслідки для нервової системи обох дітей матиме ухвалена постанова. 
		 
		Зміст доводів касаційної скарги зводиться до незгоди із оскаржуваними судовими рішеннями в частині визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , у зв`язку із чим та за відсутності відповідних посилань у касаційній скарзі рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_7 не є предметом касаційного перегляду.
		 
		Відзив на касаційну скаргу 
		 
		У серпні 2024 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Звертає увагу на необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування судових рішень в оскаржуваних заявником частинах. Наголошує на достатності доказів, які наявні у матеріалах справи та досліджені судами, які вказують на існування підстав для визначення місця проживання 
		їх спільного із ОСОБА_2 сина разом із батьком, враховуючи при цьому встановлену судами більшу прихильність хлопчика саме до нього.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Суд установив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження 
		серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 відповідно.
		 
		З 31 січня 2021 року сторони припинили спільне проживання, вони не ведуть спільне господарство та мають окремі бюджети. ОСОБА_2 разом з дочкою залишилась проживати за адресою: АДРЕСА_1 , а  ОСОБА_1 із сином спочатку виїхав проживати до своєї матері ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_4 , 
		а згодом переїхав до квартири за адресою: АДРЕСА_2 . 
		 
		Згідно довідки, виданої КЗ «Гімназія № 24 Вінницької міської ради» 06 травня 2021 року, ОСОБА_1 приділяє належну увагу вихованню, розвитку та догляду дитини, підтримує зв`язок зі школою та класним керівником, забезпечує участь дитини у позашкільному житті. Водночас ОСОБА_5 систематично виконує домашні завдання, регулярно відвідує заняття у гімназії, на заняття не запізнюється, на уроки завжди приходить вчасно, охайний та доглянутий. Дитина до батька висловлює велику прихильність (т. 1 а. с. 52).
		 
		Згідно довідки КЗ «Вінницький міський палац дітей та юнацтва імені Лялі Ратушної» № 53 від 27 квітня 2021 року ОСОБА_5 займається у вищевказаному закладі в ансамблі спортивного бального танцю «Олімпія» на базі КЗ «Гімназія № 24 Вінницької міської ради» на госпрозрахунковій основі з 01 вересня 2020 року; успіхами сина цікавиться батько, проводить на заняття батько та здійснює оплату в повному обсязі (т. 1 а. с. 53).
		 
		Із довідок від 30 квітня 2021 року, 29 квітня 2021 року, 28 квітня 2021 року та 06 травня 2021 року відомо, що ОСОБА_5 відвідує курс комп`ютерної програми усного рахунку «Соробан» з 09 вересня 2020 року з щомісячною оплатою 1200 грн; заняття з англійської мови у навчальному центрі «Helen Doron English», а також відвідує секцію Таеквон-До ІТФ; оплату за вказанні позашкільні заняття здійснює ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 53-57).
		 
		ОСОБА_1 за місцем роботи характеризується позитивно, про що свідчить характеристика за підписом голови Вінницького міського суду Вінницької області (т. 1 а. с. 59).
		 
		З розрахункових листів за 2020 рік, виданих ТУ ДСА України в Вінницькій області, відомо, що ОСОБА_1 працює на посаді судді Вінницького міського суду Вінницької області та має постійний дохід в середньому щомісячно 80 000 грн (т. 1 а. с. 61), що також підтверджується довідкою, виданою 03 червня 2022 року відділом планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА України в Вінницькій області за № 4-35/0120 (т. 1 а. с. 207).
		 
		За інформацією, наданою у листі КПН «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради», ОСОБА_1 за даними архіву лікарні, картотеки диспансерного відділення та статвідділу станом на 28 квітня 2021 року на стаціонарному лікуванні не перебував та за медичною допомогою не звертався (т. 1 а. с. 58).
		 
		Відповідно до  медичної довідки про проходження обов`язкових попереднього та періодичного психіатричного оглядів серії ААА № 179599 від 03 червня 2022 року, ОСОБА_1 на обліку не перебуває, за психіатричною допомогою не звертався, а також наркологічні протипоказання до виконання: визначення місця проживання дитини відсутні, про що свідчить сертифікат про проходження профілактичного наркологічного огляду серії ААА №251997 від 03 червня 2022 року (т. 1 а. с. 205, 206).
		 
		ОСОБА_2 позитивно характеризувалася за місцем проживання та роботи (т. 1 а. с. 79, 82).
		 
		Наказом в.о. прокурора Вінницької області № 1067п від 13 серпня 2019 року ОСОБА_2 надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з 19 серпня 2019 року по 25 червня 2022 року 
		(т. 1 а. с. 85).
		 
		Відповідно до характеристики ОСОБА_5 , виданої КЗ «Гімназія № 24 Вінницької міської ради» № 96 від 18 червня 2021 року, ОСОБА_5 закінчив 1 клас в гімназії № 24 м. Вінниця; програмовий матеріал засвоїв на високому рівні. Мати дитини приділяє належну увагу вихованню, розвитку дитини, підтримує зв`язок зі школою та класним керівником, забезпечує участь дитини у її позашкільному житті, майстер-класах, різноманітних гуртках (т. 1 а. с. 89).
		 
		Згідно довідок, які містяться в матеріалах справи, ОСОБА_5 за сприяння ОСОБА_2 відвідував різноманітні курси, зокрема: онлайн курс по швидкочитанню у школі швидкочитання «Prana» з 28 січня 2021 року 
		по 27 березня 2021 року; гурток «Англійська мова» у ТОВ «Центр розвитку дітей та юнацтва «ДивоСвіт» з 22 жовтня 2020 року по 29 жовтня 2020 року; басейн «Kinder Spa» в період з 12 квітня 2019 року по 11 вересня 2019 року, який у цей період також відвідувала й ОСОБА_7 ; курс оволодіння усним рахунком арифметичних послідовностей за методикою ТМ «Соробан»; заняття з англійської мови у навчальному центрі «Helen Doron English» (т. 1 а. с. 90-100).
		 
		У зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України, 
		ОСОБА_2 разом із дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виїхали 
		на територію Республіки Польща, де проживала у рідного брата 
		ОСОБА_1 - ОСОБА_6 .
		 
		У висновку виконавчого комітету Вінницької міської ради № 01/00/011/135939 від 21 липня 2022 року зазначено про недоцільність визначення місця проживання малолітніх дітей з батьком ОСОБА_1 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України 
		(т. 1 а. с. 234-236).
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		 
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		 
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		 
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Судові рішення в оскаржуваних заявником частинах відповідають зазначеним вимогам закону.
		 
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		 
		Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		 
		Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		 
		У справі, що переглядається Верховним Судом, предметом спору, який виник між сторонами, враховуючи межі оскарження судових рішень, є визначення місця проживання малолітнього сина сторін.
		 
		Частиною третьою статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		 
		Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
		 
		Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
		 
		Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
		 
		Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
		 
		Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року зі змінами, схваленими резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року № 50/155, ратифікованої постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року № 789-X11 
		(далі - Конвенція про права дитини) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
		 
		У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, 
		що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		 
		Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
		 
		В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).
		 
		У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
		 
		У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.
		 
		Аналіз наведених вище норм права, прецедентної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
		 
		Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
		 
		При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
		 
		Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.
		 
		Такий висновок є сталий у практиці Верховного Суду (див., зокрема: постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі 
		№ 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), постанови Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 (провадження № 61-44369св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 (провадження № 61-12144св20), від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20), від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18 (провадження № 61-19550св19), від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19 (провадження № 61-9754св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20 (провадження № 61-9005св21), від 01 березня 2023 року у справі № 643/16285/20 (провадження № 61-530св23) та інших.
		 
		На необхідність врахування правових висновків, викладених у вищевказаних постановах, також наголошує й заявник у касаційній скарзі.
		 
		Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
		 
		Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
		 
		Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з обома батьками одночасно тощо.
		 
		Вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновки органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
		 
		Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, з ким суд визначить місце проживання дитини, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.
		 
		Розглядаючи спір в частині визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що у справі наявна достатня кількість належних та допустимих доказів добросовісного виконання ОСОБА_1 своїх батьківських обов`язків, забезпечення сину необхідних умов для проживання та розвитку, фінансового утримання, піклування про його здоров`я, фізичний та моральний розвиток, як під час їх спільного проживання на території України так і (з урахуванням обмеженої такої можливості у силу ситуації, що склалася) на час перебування дітей за кордоном. Суди також вказали на відсутність виключних обставин, які б унеможливлювали проживання сина з батьком, чи негативно впливали на його виховання та розвиток, врахували більшу прихильність сина до батька, що пов`язана із тривалим їх спільним проживанням (за усною домовленістю сторін у спорі) ще до моменту звернення ОСОБА_1 із зустрічним позовом у цій справі, і, при цьому, обґрунтовано врахували ту обставину, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до початку агресії російської федерації проти України. 
		 
		Верховний Суд наголошує, що наявність між сторонами у справі конфліктної ситуації не може мати правового значення при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини, де пріоритетом є забезпечення найкращих інтересів самої дитини. 
		 
		Суди першої та апеляційної інстанцій на підставі встановлених у справі фактичних обставин, виходячи з найкращих інтересів дитини, враховуючи особисту прихильність сина ОСОБА_3 до батька, дійшли обґрунтованого висновку що якнайкращому забезпеченню інтересів дитини буде визначення його місця проживання разом із батьком.
		 
		Вмотивованість такого висновку також пояснюється діями відповідача, які встановлені судами на підставі дослідження доказів, наявних у матеріалах справи, які прямо перешкоджають здійсненню батьком своїх батьківських обов`язків відносно сина, з урахуванням їх суттєвої вимушеної територіальної віддаленості. 
		 
		ОСОБА_2 не довела обставин, за наявності яких визначення місця проживання сина з нею матиме більш позитивний вплив на дитину. 
		 
		При цьому суди обґрунтовано врахували, що у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22) вказано, що факт проживання дитини за кордоном (незалежно від того, чи вивезена дитина за кордон до звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання, чи після) не впливає на вирішення судами України спору про визначення місця її проживання. Повернення дитини в Україну не є передумовою для вирішення спору між батьками про визначення місця проживання такої дитини. Проживання дитини за кордоном не є самостійною підставою для відмови у позові про визначення місця проживання такої дитини разом з одним із батьків в Україні.
		 
		З урахуванням викладеного та виходячи з того, що відповідач не надала суду доказів щодо створення належних умов проживання їх спільного із позивачем сина за місцем його тимчасового перебування в іноземній державі, як і не надала належних та допустимих доказів свого стійкого матеріального становища, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визначення місця проживання ОСОБА_5 разом із батьком.
		 
		При визначенні роздільного місця проживання дітей, з урахуванням конкретних обставин справи, окрім емоційного зв`язку між братами/сестрами необхідно звернути увагу на деякі аспекти: чи не завдасть братам/сестрам істотної психологічної травми подальше роздільне проживання, а отже, чи може це вплинути на погіршення їх психічного та психологічного стану; різниця у віці між дітьми, чи мала місце опіка старшої дитини над молодшим братом/сестрою; чи є відчуття дітьми однієї сім`ї на час вирішення спору. Має значення також проживання в одному чи різних населених пунктах, відстань між ними, чи унеможливить віддаленість місця проживання дітей спілкування між собою; тривалість проживання кожного з дітей з батьком або матір`ю на час вирішення спору; чи не проявляв один з батьків байдужості до виховання тієї дитини, яка проживала окремо тощо.
		 
		Ухвалюючи рішення про визначення роздільного місця проживання дітей апеляційний суд виходив із виняткових обставин, що склалися у цій справі, зокрема врахував різницю у віці між дітьми, їх прихильність до кожного з батьків, бажання сина повернутися в Україну, фактичне окреме проживання дітей до моменту їх тимчасового виїзду з матір`ю до Республіки Польща.
		 
		Колегія суддів Верховного Суду погоджується із цим висновком, вважає його таким, що відповідає найкращим інтересам дитини.
		 
		У касаційній скарзі зазначено, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		 
		Визначаючи подібність правовідносин, Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21), згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним та об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		 
		З урахуванням викладеного доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 358/37/19, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, постановах Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17, від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц та інших є необґрунтованими, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.
		 
		Вищенаведене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції в оскаржуваних частинах колегія суддів не встановила.
		 
		Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги проте, що суд апеляційної інстанції не розглянув подане клопотання про долучення до матеріалів справи доказів та не врахував їх при вирішенні цього спору, оскільки за загальним правилом відповідач повинен подати докази суду першої інстанції разом з поданням відзиву (частина третя статті 83 ЦПК України). В касаційній скарзі не наведено обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції.
		 
		Висновок місцевого суду в частині визначення місця проживання 
		ОСОБА_5 , з яким також погодився апеляційний суд, є обґрунтованим, відповідає якнайкращим інтересам дитини, які, є пріоритетними, та зроблений на підставі належним чином досліджених наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, із наданням їм відповідної оцінки.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 07 лютого 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 03 червня 2024 року в частині визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту 
		її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді   А. І. Грушицький    І. В. Литвиненко   Є. В. Петров

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...