Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 369/12025/15-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне тяжке тілесне ушкодження.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 29.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 02.12.2024.
Дата набрання законної сили: 21.11.2024
Номер судового провадження: 51-898км18
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		21 листопада 2024 року
		м. Київ
		справа № 369/12025/15-к
		провадження № 51-898км18
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                                ОСОБА_1 ,
		суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю: 
		секретаря судового засідання              ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                    ОСОБА_5 ,
		захисника                                                    ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року, постановлену стосовно
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , 
		за обвинуваченням у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу України (далі - КК). 
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини  
		За вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11  листопада 2016 року  ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 КК і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.
		Згідно з вироком ОСОБА_7 11 липня 2015 року приблизно о 23:40, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, проходячи поблизу магазину ТОВ «АТБ Маркет», що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , маючи прямий умисел направлений на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, підійшов до наглядно знайомого ОСОБА_8 і в ході сварки, яка виникла на ґрунті особистих неприязних стосунків, завдав йому долонею правої руки 2-3 удари в обличчя, а саме в ніс, від отриманих ударів останній впав на спину. Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, направленого на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, ОСОБА_7 почав завдавати ОСОБА_8 удари руками та ногами у різні частини тіла, внаслідок чого через деякий час останній помер. 
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 листопада 2016 року скасовано, а кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 закрито на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати.
		Вимоги, викладені у касаційній скарзі, і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзіпрокурор посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасуватиухвалу Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 
		Зокрема, зазначає, що апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження не дотримався положень статей 370, 85, 86, 87 та 94 КПК, що призвело до безпідставного скасування вироку місцевого суду та закриття кримінального провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК.
		Так, прокурор не погоджується з тим, що судом апеляційної інстанції визнані неналежними доказами показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та потерпілої ОСОБА_12 .
		Крім того, у касаційній скарзі прокурор наводить доводи щодо незгоди з висновками апеляційного суду про визнання недопустимими наступні докази:
		протоколу огляду трупа від 12 липня 2015 року;
		протоколу огляду від 12 липня 2015 року та похідного від нього висновку судової імунологічної експертизи № 299 від 06 жовтня 2015 року;
		протоколу огляду від 12 липня 2015 року та похідних від нього висновків експертів № 302 та № 303 від 05 жовтня 2015 року, постанови про визнання та приєднання до кримінального провадження речових доказів від 12 липня 2015 року та від 06 жовтня 2015 року;
		протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 14 липня 2015 року та похідного від нього протоколу огляду предмету від 14 липня 2015 року;
		протоколу проведення слідчого експерименту від 14 липня 2017 року та похідного від нього висновку судово-медичного експерта від 05 жовтня 2015 року № 266/Д/353.
		Позиції учасників судового провадження
		Прокурор у судовому засіданні підтримав касаційну скаргу за доводами, зазначеними у ній.
		Захисник заперечувала щодо задоволення касаційної скарги, оскільки ухвала апеляційного суду є законною та обґрунтованою.   
		Інших учасників було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило. 
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, думку захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
		Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 
		Відповідно до приписів статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. 
		Відповідно до статті 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
		Згідно пункту 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону.
		Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
		Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
		Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.
		Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
		З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.
		З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.
		За правилами статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КП. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
		Апеляційне провадження є важливою гарантією досягнення мети і виконання завдань кримінального провадження. Підтверджуючи законність судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, вносячи в них зміни, а також скасовуючи незаконні судові рішення, суд апеляційної інстанції тим самим забезпечує охорону прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована відповідна правова процедура.
		Належний апеляційний перегляд забезпечує реалізацію права кожного на справедливий суд; перевірку законності й обґрунтованості оскаржених рішень суду першої інстанції; виправлення помилок у застосуванні норм матеріального чи процесуального права; недопущення виконання незаконних і необґрунтованих судових рішень.
		Відповідно до статей 370, 419 КПК, судове рішення апеляційного суду повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Згідно з приписами статті 419 КПК в  ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені належні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, якими він керувався.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції переглядаючи кримінальне провадження після скасування попереднього рішення апеляційного суду Верховним Судом з дотриманням вимог статті 23 КПК дослідив докази і дійшов висновку, що низка доказів, які сторона обвинувачення надала на підтвердження винуватості ОСОБА_7 , отримані з порушенням вимог КПК, а отже є недопустимими і, як наслідок, постановив ухвалу, якою закрив кримінальне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК.
		Так, апеляційним судом були визнані недопустимими протоколи огляду місця події та огляду трупа від 12 липня 2015 року (т. 2, а. п. 15-26 та т. 2, а. п. 6-14 відповідно).
		Мотивував своє рішення суд апеляційної інстанції у цій частині тим, що, по-перше, з огляду на зміст протоколів огляд місця події проводився до завершення огляду трупа, а отже час початку та закінчення слідчих (розшукових) дій, зазначений у протоколах, викликає сумніви у його достовірності. По-друге, у протоколах цих слідчих (розшукових) дій мова йде про виявлення трупа невідомого чоловіка, проте в ілюстративній таблиці, долученої до протоколу огляду трупа, зазначені прізвище, ім`я та по-батькові загиблого, не дивлячись на те, що особу померлого було встановлено лише 14 липня 2015 року, про що свідчить протокол пред`явлення трупу для впізнання (т. 2, а. п. 41-42). Ці обставини, на думку колегії суддів апеляційного суду, вказують на те, що ілюстрована таблиця була складена 14 липня 2015 року або після цього, що суперечить положенням частини 1 статті 104 та частинам 1-3 статті 105 КПК, якими передбачено, що додаток є невід`ємною частиною протоколу і його наявність повинна бути в ньому відображена, а додатки до протоколів мають бути належним чином виготовлені, упаковані з метою надійного збереження та засвідчені підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків. Крім того, апеляційний суд обґрунтував своє рішення щодо недопустимості огляду місця події порушенням вимог частини 5 статті 237 КПК при вилученні речей з місця події.
		У зв`язку з цим апеляційним судом були визнані недопустимими похідні докази, а саме, висновки судових імунологічних експертиз № 299 та № 300 від 06 жовтня 2015 року.
		Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками апеляційного суду з огляду на наступне. 
		Як неодноразово зазначав Верховний Суд, невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію. 
		Суд погоджується з тим, що при проведенні оглядів вимоги КПК не були дотримані у повному обсязі, проте допущені порушення у цьому кримінальному провадженні, на переконання колегії суддів, не досягли того рівня істотності, щоб ставити під сумнів походження доказів, їх надійність та достовірність.
		Результати проведених оглядів дають право констатувати, що з тильної частини магазину ТОВ «АТБ Маркет», розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , був виявлений труп чоловіка з ознаками насильницької смерті, який у подальшому був ідентифікований як ОСОБА_8 .
		Достовірність цих обставин як під час досудового розслідування, так і в ході судового розгляду ніким не оспорювались.
		Не оспорювалася стороною захисту і достовірність вилучених під час огляду місця події контрольного зразку змиву, змиву РБК з паркану, змиву РБК з бетону магазину, каміння з РБК, фрагменту скла з-під пляшки пива «Львівське» зеленого кольору.
		Зазначені об`єкти, хоча і не були опечатані, проте надійшли на експерті дослідження у коробках, заклеєних прозорим скотчем, цілісність упаковки яких не порушена (висновок судової імунологічної експертизи № 299 від 06 жовтня 2015 року (т. 2, а.  п.  171-172) та висновок судової імунологічної експертизи № 300 від 06 жовтня 2015 року (т. 2, а. п. 193-194))
		За висновками обох експертиз на об`єктах, вилучених під час огляду місця події, виявлена кров людини, могла походити від загиблого.
		Іншої доказової інформації за результатами огляду місця події, огляду трупа та висновків двох судових імунологічних експертиз, у тому числі, які б вказували на причетність ОСОБА_7 до смерті ОСОБА_8 , або будь-яким чином зачіпали інтереси захисту не виявлено.
		Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини 2 статті 238 КПК огляд трупа може здійснюватися одночасно з оглядом місця події, а отже цей факт не може тягнути за собою визнання доказів недопустимими.
		Разом з тим Суд беззаперечно погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про недопустимість результатів огляду кімнати, у якій мешкав ОСОБА_7 , у будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
		Колегія суддів апеляційного суду вірно зазначила з посиланням на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (статтю 8 та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції), Конституцію України (статтю 30), КПК (статті 13, 233, 234 та 237), що проведена слідча (розшукова) дія за своєю метою та характером мала б проводитися як обшук на підставі ухвали слідчого судді (отриманої до його проведення, або після, якщо існували невідкладні випадки проникнення до житла чи іншого володіння).     
		Верховний Суд неодноразово вказував, що, незважаючи на те, що власник є володільцем всього домоволодіння, він не мав права давати дозвіл на огляд (а тим більше, на обшук, який мав місце у цьому провадженні (т. 2, а. п.28)) тієї частини помешкання, яку винаймав на той час підозрюваний (у даному провадженні - брат підозрюваного зі своєю співмешканкою), тому проведення цієї слідчої дії без ухвали слідчого судді чи дозволу особи, яка на правових підставах фактично користувалась цим помешканням, було безумовним порушенням права останнього на недоторканість житла (наприклад, постанова Касаційного кримінального суду від 31  жовтня 2019 року у справі № 346/7477/13-к (провадження № 51-1042км19)).
		З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про визнання недопустимими похідних доказів, таких як висновки судових імунологічних експертиз № 302 (т. 2, а. п. 177-178) року  та № 303 ( т. 2, а. п.181-182) від 05 жовтня 2015. 
		Суд також вважає обґрунтованими висновки апеляційного суду стосовно недопустимості результатів тимчасового доступу до речей і документів від 14 липня 2015 року та похідного від нього - протоколу огляду предмету від 14 липня 2015  року у зв`язку з тим, що протокол цієї процесуальної дії не відкривався стороні захисту в порядку, передбаченому статтею 290 КПК.
		Відповідно до частини 2 статті 84 КПК процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
		До документів, згідно із пунктом 3 частини 2 статті 99 КПК, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати, серед іншого складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії.
		Протокол та носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії є формами фіксування кримінального провадження (частина 1 статті 103 КПК).
		Відповідно до частини 2 статті 290 КПК прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.
		Якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень статті 290 КПК, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази (частина 12 статті 290 КПК).
		Під час судового розгляду в суді першої інстанції прокурором для долучення до матеріалів кримінального провадження надані вищезазначений протокол, разом з тим прокурор не зміг пояснити причину того, чому ці процесуальні документи не були відкриті стороні захисту в порядку статті 290 КПК.
		Заслуговує на увагу й позиція апеляційного суду з приводу оцінки місцевим судом відеозаписів з камер спостереження ТОВ «АТБ Маркет».
		Так, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції послався на те, що на відеозаписі, який міститься на диску, зафіксовано, що особа, ззовні схожа на обвинуваченого ОСОБА_7 , протягом 14 хвилин завдає численні удари ногами та руками особі, яка лежить на землі. Наведені висновки суду вказують про те, що особа, що зафіксована на відеозаписах, не ідентифікована, а суд лише припустив, що ця особа ззовні схожа на обвинуваченого, чим допустив порушення вимог КПК, адже, судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях.
		За результатами касаційної перевірки убачається, що стороною обвинувачення не надано доказів, які б належним способом підтверджували, що особа, зафіксована на відеозаписах дійсно є ОСОБА_7 . 
		Посилаючись на відеозаписи з камер спостереження як на доказ винуватості ОСОБА_7 , місцевий суд підкріпив свою позицію показаннями свідка ОСОБА_13 , який під час судового розгляду повідомив, що коли він з охоронцями подивився відео з камер спостереження, то впізнав обвинуваченого, який завдавав удари руками та ногами потерпілому, оскільки бачив його безпосередньо перед подією.
		Проте, допитаний під час апеляційного розгляду свідок ОСОБА_13 змінив показання і повідомив, що він дійсно дивився такий відеозапис, але, оскільки відеозапис був довгим, то він подивився лише частково, зокрема, бачив на відеозаписі, як обвинувачений з потерпілим та іншими особами заходили до магазину. Свідок послався, що він на відеозапису дійсно впізнав обвинуваченого, коли останній перебував у приміщенні магазину, та коли знаходився на рампі. Разом з тим, свідок вказав, що частину відеозапису, на якому зафіксовано момент побиття потерпілого він не бачив.
		Різницю у своїх показанням свідок ОСОБА_13 пояснив тим, що, коли знайшли тіло потерпілого, він був затриманий працівниками міліції, і більше доби перебував в управлінні міліції, де на нього чинили тиск з метою, щоб він сказав, що на відеозаписі він бачив момент побиття обвинуваченим потерпілого і впізнає ОСОБА_7 . В дійсності він не переглядав відеозапис моменту побиття загиблого, та не може ідентифікувати особу, котра це робила, а суду першої інстанції в цій частині надав неправдиві відомості. 
		Встановлені під час апеляційного розгляду обставини дали підстави апеляційному суду визнати показання свідка ОСОБА_13 недопустимими доказами, з чим погоджується і колегія суддів.
		Колегія суддів також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо визнання результатів слідчого експерименту недопустимим доказом.
		Так, апеляційний суд дослідив протокол слідчого експерименту від 14 липня 2015  року і виявив, що безпосередньо під час вказаної слідчої (розшукової) дії ОСОБА_7 права, передбачені статтею 42 КПК не роз`яснені, адже, в даній графі відсутній підпис підозрюваного, як це, наприклад, зробили захисник та спеціаліст.
		Більш того, з дослідженого відеозапису вказаного слідчого експерименту убачається, що на початку вказаної процесуальної дії слідчий також не роз`яснює ОСОБА_7 вказаних прав, а лише наголошує на вимогах статті 63 Конституції України, щодо права ОСОБА_7 не свідчити проти себе та своїх близьких. На запитання прокурора ОСОБА_7 не заперечує, що отримував пам`ятку про права, і, користуючись своїм правом знати в чому конкретно його підозрюють, ОСОБА_7 вказує, що має пару питань, зокрема питає: "Коли мене забирали, то говорили, що потерпілий в лікарні, а коли прочитав, то зрозумів, що тіло знайшли біля магазину. То як це розуміти?". На це ні слідчий, ні прокурор відповіді не надали, не пояснили в чому ж конкретно він підозрюється, а прокурор лише повідомила, що всі обставини будуть встановлюватись під час досудового розслідування, та не надавши можливості задати інше питання, слідчий продовжила проведення слідчого експерименту.
		Верховний Суд у своїх рішеннях зазначав, якщо слідча (розшукова) дія була проведена без фактичного роз`яснення прав та обов`язків учасникам цієї слідчої (розшукової) дії, однак їм була надана можливість реалізувати свої процесуальні права, то результати такої слідчої (розшукової) дії є допустимим доказом (наприклад, постанова Касаційного кримінального суду від 02 вересня 2020 року у справі № 750/10813/15-к (провадження № 51-1428км18)).
		Проте, у даному кримінальному провадженні наведені обставини свідчать про те, що слідчий експеримент проведено з грубим порушенням права підозрюваного на захист, оскільки не було роз`яснено ОСОБА_7 в чому саме він підозрюється, що є істотним порушенням вимог КПК та є безумовною підставою, згідно вимог статті 87 КПК для визнання протоколу слідчого експерименту недопустимим доказом.
		З огляду на зазначене колегія суддів погоджується із загальним висновком апеляційного суду щодо невстановлення достатніх доказів для доведеності винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати, що тягне за собою закриття кримінального провадження.
		Оскільки в касаційній скарзі не наведено обґрунтованих доводів на спростування висновків суду апеляційної інстанції, колегія суддів не убачає підстав для її задоволення і скасування ухвали цього суду.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
		у х в а л и в:
		Касаційну скаргу прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 06 липня 2021 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		С у д д і:
		 
		ОСОБА_1                                               ОСОБА_2                                    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...