Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/5110/21 (922/4755/23) : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 29.11.2024. Зареєстровано: 29.11.2024. Забезпечено надання загального доступу: 02.12.2024.
Дата набрання законної сили: 14.11.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14 листопада 2024 року 
		м. Київ
		Справа №  922/5110/21 (922/4755/23) 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		головуючого - Пєскова В. Г., суддів: Картере В. І., Огородніка К. М.,
		 
		за участю секретаря судового засідання Багнюка І. І., 
		 
		учасник справи - арбітражний керуючий Артюх Ю. В.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу керуючого реструктуризацією - арбітражного керуючого Артюха Юрія Володимировича (вх. №   5446/2024)
		на постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.06.2024
		у  складі колегії  суддів: Радіонової О. О. (головуюча), Істоміної О. А., Медуниці О. Є.
		та на рішення Господарського суду Харківської області від 03.04.2024
		у складі судді Кононової О. В.
		у справі № 922/5110/21 (922/4755/23)
		за позовом арбітражного керуючого Артюха Юрія Володимировича
		до  1) ОСОБА_1 ; 
		     2) ОСОБА_2 ;
		     3) ОСОБА_3 , 
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -  ОСОБА_4 
		про визнання недійсною угоди та витребування майна
		в межах справі № 922/5110/23 
		про неплатоспроможність ОСОБА_1 ,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Перед Верховним Судом у цій справі постало питання наявності/відсутності підстав для визнання недійсним в межах справи про неплатоспроможність фізичної особи договору дарування майна боржника та витребування цього майна на користь боржника
		Обставини справи
		1.          У провадженні Господарського суду Харківської області перебуває справа №   922/5110/21 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , провадженні у якій відкрито 06.01.2022.
		2.          Визнаними судом кредиторами ОСОБА_1 є:
		-           ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 ) з грошовими вимогами у сумі 13 720 789,18 грн;
		-           ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) з грошовими вимогами у сумі 2    946 262,00 грн.
		3.          Суди попередніх інстанцій встановили, що на підставі договору дарування від 20.10.2016 ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 , які були на той час подружжям, нежитлові приміщення першого поверху № 1-1--:-1-4, 2-1-:-2-4 загальною площею 92,0 кв. м. в житловому будинку літ. А-5, розташованому на АДРЕСА_1 .
		4.          25.10.2016 ОСОБА_2 подарувала 1/2 частки спірного майна своїм матері та батьку - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
		5.          У зв`язку зі смертю батьків та прийняттям спадщини ОСОБА_2 у 2018 та 2022 роках набула право власності на раніше подароване батькам майно.
		6.          При цьому, 04.07.2019 на підставі договору дарування ОСОБА_2 частину спірного майна своєму синові - ОСОБА_3 .
		7.          На момент розгляду цієї справи ОСОБА_2 є власницею 3/4 спірних нежитлових приміщень, а її син є власником 1/4 цього майна.
		8.          Суди також встановили, що на момент укладення договору дарування у ОСОБА_1 була наявна заборгованість перед ОСОБА_4 , яка виникла на підставі договору позики від 10.03.2010 та додаткової угоди № 1 до нього від 04.02.2015.
		9.          06.10.2016 рішенням постійно діючого третейського суду при Асоціації "Європейська ліга правових інновацій" у справі № 02/09/2016 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 стягнута заборгованість за договором позики від 10.03.2010 у розмірі 10 714 800,00 грн.
		10.          У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до Дзержинського районного суду міста Харкова (справа № 638/855/17) з позовом про визнання недійсним договору дарування від 20.10.2016, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . На обґрунтування позову зазначав про фіктивність вказаного правочину та стверджував, що укладенням спірного договору дарування сторони умисно з метою унеможливлення виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Європейська ліга правових інновацій" від 06.10.2016 у справі № 02/09/2016 уклали цей договір та відчужили майно, на яке могло бути звернуто стягнення у разі примусового виконання рішення.
		11.          Суди у справі № 638/855/17 відмовили у позові, оскільки дійшли висновку про те, що  сторони, уклавши спірний договір, вчинили реальний правочин, оскільки безпосередньо після його підписання повністю його виконали; сторони не довели належними та допустимими доказами, що договір дарування укладений саме з метою ухилення від виконання рішення третейського суду.
		12.          Короткий зміст позовних вимог та заперечень
		13.          У листопаді 2023 року керуючий реструктуризацією - арбітражний керуючий Артюх Ю. В. у межах справи про банкрутство звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ), в якому (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) просив:
		-          визнати недійсним укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір дарування від 20.10.2016 нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-1-:-1-4, 2-1-:-2-4, загальною площею 92,0 кв.м., у житловому будинку літ. А-5, які розташовані на АДРЕСА_1 ;
		-          витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 вказане нерухоме майно та визнати право власності ОСОБА_1 на це майно.
		14.          Позивач стверджує, що оспорюваний договір між боржником та його дружиною був укладений за наявності заборгованості перед ОСОБА_4 , яка була стягнута на підставі рішення суду. Боржнику було відомо про існування такої заборгованості, оскільки вона була стягнута на підставі рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації "Європейська ліга правових інновацій" від 06.10.2016, майже відразу після укладення оспорюваного договору, а саме через п`ять днів, ОСОБА_2 здійснила відчуження спірного майна на користь своїх батьків, що дає підстави вважати, що договір дарування був укладений з метою уникнення можливого звернення стягнення на спірне майно з боку ОСОБА_4 .
		15.          Так, на переконання позивача, оспорюваний договір містить ознаки фраудаторного правочину, що був вчинений боржником на шкоду кредитору ОСОБА_4 .
		16.          Позивач при зверненні до суду із цією заявою зазначив підставами для визнання договору дарування недійсним та повернення спірного майна боржникові загальні засади цивільного законодавства, зокрема, пункт 6 статті 3, частини друга та третя статті 13, частина перша статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
		17.           ОСОБА_2 проти позову заперечувала, оскільки вказувала, що  обставинам, на які послався позивач, надав оцінку Дзержинський районний суд міста Харкова у рішенні від 18.10. 2017 у цивільній справі № 638/855/17. Вважала, що обставини, встановлені у справі № 638/855/17, мають преюдиційне значення для цієї справи та не підлягають повторному доведенню; просила застосувати позовну давність до позовних вимог арбітражного керуючого Артюха Ю. В.
		18.          Відповідач-1 просив суд позов задовольнити з метою погашення грошових вимог згідно з реєстром кредиторів за рахунок вартості спірного майна. Зазначив, що метою укладення правочину було унеможливлення звернення стягнення на майно за борговими зобов`язаннями перед кредитором.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		19.          03.04.2024 Господарський суд Харківської області ухвалив рішення про відмову у позові.
		20.          Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позову, оскільки погодився із доводами позивача про наявність ознак фраудаторності оспорюваного договору дарування нежитлових приміщень, які належали боржнику та безоплатно відчужені (подаровані) його дружині - ОСОБА_2 у період наявності невиконаних зобов`язань перед кредитором - ОСОБА_4 . 
		21.          Проте Господарський суд Харківської області встановив, що кредитор ОСОБА_4 звертався до Дзержинського районного суду з позовною заявою про визнання недійсним спірного правочину, яка датована 20.01.2017, тобто на той час він був обізнаний про наявність такого правочину та про порушення свого цивільного права. 
		22.          Отже, за висновком суду, саме з цього моменту почався перебіг строку позовної давності у спірних правовідносинах, а відповідно, станом на дату звернення арбітражного керуючого Артюха Ю. В. з цим позовом до господарського суду в межах провадження про неплатоспроможність ОСОБА_1 є таким, що сплинув. З огляду на пропущений позивачем трирічний строк для звернення до суду за захистом порушених прав кредитора, а відповідачем-2 заявлено відповідне клопотання про застосування позовної давності, суд дійшов висновку про відмову у позові у зв`язку зі спливом позовної давності.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		23.          12.06.2024 Східний апеляційний господарський суд прийняв постанову про скасування рішення Господарського суду Харківської області від 03.04.2024 та ухвалив нове рішення про відмову у позові за необґрунтованістю.
		24.          Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оспорюваний договір дарування від 20.10.2016 був укладений між сторонами не є таким, що підпадає під критеріїї фраудаторності, оскільки сторони вчинили реальний правочин, який було фактично виконано, доказів у підтвердження того, що оскаржуваний договір укладено з метою ухилення від виконання рішення третейського суду, а також, що після відчуження спірного майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором, матеріали справи не містять.
		25.          Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що договір дарування від 20.10.2016 укладений поза межами підозрілого періоду, оскільки провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 відкрито ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.01.2022.
		26.          Інші заявлені позовні вимоги щодо витребування з чужого незаконного володіння є похідними від основної вимоги, а тому, за висновком суду апеляційної інстанції, задоволенню не підлягають.
		27.          У зв`язку з тим, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позову, зазначив про не застосування у цій справі позовної давності.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
		А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		28.          У касаційній скарзі керуючий реструктуризацією просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 та рішення Господарського суду Харківської області від 03.04.2024 у справі № 922/5110/21 (922/4755/23); у скасованій частині ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
		29.          Підставами касаційного оскарження керуючий реструктуризацією - арбітражний керуючий Артюх Ю. В. вказав пункти 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.
		30.          Арбітражний керуючий Артюх Ю. В. зазначив, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував пункт 6 статті 3, частину другу та третю статті 13, частину першу статті 203 ЦК України та не врахував критерії фраудаторності правочину, визначені у постановах Верховного Суду від 19.05.2021 у справі № 693/624/19, від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки моменту вчинення оспорюваного правочину, особі-контрагента боржника, меті правочину. 
		31.          Арбітражний керуючий Артюх Ю. В. погоджується із висновками суду першої інстанції щодо суті спору, однак заперечує висновок цього суду щодо застосування до позовних вимог позовної давності. Стверджує, що суд першої інстанції неправильно визначив початок перебігу строку позовної давності у цій справі - моменту, коли про порушене право дізнався кредитор, а необхідно пов`язувати його з датою, коли про наявність оспорюваного правочину дізнався керуючий реструктуризацією. Стверджує, що суд не врахував правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 25.01.2024 у справі № 758/10761/13-ц, від 24.01.2024 у справі № 904/5417/18(904/1082/23), від 02.06.2021 у справі №    904/7905/16.
		32.          У касаційній скарзі зазначено про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права щодо порядку обчислення строку позовної давності у випадку подання арбітражним керуючим (керуючим реструктуризацією) позову про витребування майна з чужого незаконного володіння і визнання правочину щодо відчуження такого майна недійсним внаслідок його фраудаторності.
		Б. Короткий виклад позиції інших учасників справи
		33.          Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 
		А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
		34.          Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 
		35.          Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. 
		36.          Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		37.          У цій справі суди встановили, що боржник відчужив за договором дарування нерухоме майно на користь особи, з якою перебував на той час у шлюбі, маючи при цьому невиконані грошові зобов`язання перед третьою особою.
		38.          Згодом щодо боржника було відкрито справу про його неплатоспроможність, в межах якої керуючий реструктуризацією заявив позов про визнання вказаного правочину недійсним та витребування спірного майна у їх теперішніх власників.
		39.          Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
		40.          Частиною третьою статті 215 ЦК України визначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		41.          Отже закон передбачає право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а положення, закріплені у спеціальній нормі (частині третій статті 215 ЦК України), що стосується недійсності правочину, передбачають можливість оскарження правочину зацікавленою особою, яка не є стороною договору.
		42.          Правила недійсності правочинів боржника у справі про банкрутство (неплатоспроможність) визначені статтею 42 КУзПБ, а також статтею 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" під час вирішення спорів про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником до введення в дію КУзПБ.
		43.          Судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13 зазначено, що критерієм для застосування норм статті 42 КУзПБ та статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у тому числі і до заяв, поданих після введення в дію цього Кодексу, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.
		44.          Отже, критерієм для застосування статті 42 КУзПБ або статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є дата відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), а не дата вчинення правочину як помилково зазначили суди обох інстанцій.
		45.          Разом з тим, Верховний Суд неодноразово зазначав, що крім визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство на підставі статті 42 КУзПБ, не виключається можливість звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів (висновки Верховного Суду наведені у постанові від 20.02.2020 у справі №922/719/16; Верховного Суду у постанові від 28.09.2021 у справі №21/89б (913/45/20) та інших).
		46.          Отже, що підставою недійсності оспорюваних правочинів, крім спеціальних вимог - статті 42 КУзПБ, можуть бути і загальні норми ЦК України, ГК України чи інших законів. 
		47.          Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, на яку посилається скаржник, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частини третьої статті 13 ЦК України).
		48.          У цій справі арбітражний керуючий правовою підставою для визнання договору дарування недійсним визначив саме загальні засади цивільного законодавства, зокрема, пункт 6 статті 3, частину другу та третю статті 13, частину першу статті 203 ЦК України, наполягаючи на його фраудаторності, а вимог про витребування майна - статтю 387 та частину третю статті 388 ЦК України.
		49.          Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18).
		50.          Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
		51.          Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Подібна правова позиція неодноразово була викладена Верховним Судом у своїх постановах, зокрема від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 13.10.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011.
		52.          Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 у справі №    905/2030/19(905/2445/19) зазначила, що фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.
		53.          Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
		54.          Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
		55.          Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:
		-          момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;
		-          контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);
		-          щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
		56.          Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).
		57.          Слід звернути увагу, у контексті цього спору, на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16: "Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".
		58.          Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19(905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19(902/1243/20)).
		59.          Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 904/7905/16 дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину лише на підставі статті 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
		60.          Господарські суди у цій справі встановили, що 06.10.2016 за рішенням третейського суду з боржника на користь третьої особи - ОСОБА_4 була стягнута заборгованість у розмірі 10    714 800,00 грн, а через декілька днів після ухвалення цього рішення боржник безоплатно відчужив належне йому нерухоме майно на користь своєї на той час дружини. При цьому, заборгованість перед ОСОБА_4 боржник не погасив, а у 2021 році щодо останнього відкрито справу про неплатоспроможність.
		61.          Суд першої інстанції з огляду на ці обставини погодився із доводами позивача про те, оспорюваний договір дарування є фраудаторним правочином; суд також прийняв до уваги правову позицію боржника, висловлену у відзиві на позов.
		62.          При цьому суд першої інстанції правильно врахував, що у справі № 638/855/17 суди надали оцінку оспорюваному правочину на предмет його фіктивності, натомість у цій справі керуючий реструктуризацією просив визнати договір дарування недійсним, посилаючись на те, що цей правочин є фраудаторним.
		63.          Натомість суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний перегляд, в основу своїх висновків поклав висновки місцевого загального суду у справі № 638/855/17, в якій, як зазначено вище, суди надавали оцінку оспорюваному договору дарування на предмет його фіктивності.
		64.          Втім, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 24.11.2021 у справі №   905/2030/19(905/2445/19) розмежовував кваліфікацію фіктивних та фраудаторних правочинів.
		65.          Так, фіктивний правочин, на відміну від фраудаторного, виключає наявність наміру створити юридичні наслідки в момент його вчинення, що, в свою чергу, унеможливлює виникнення будь-яких майнових наслідків, оскільки такий правочин їх не породжує. Оскільки на підставі фіктивного правочину відсутня можливість передачі майна, restitutio in integrum виключається юридичною конструкцією фіктивного правочину. Якщо ж буде встановлено, що така передача de facto відбулася, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, і тому норма статті 234 ЦК України не підлягає застосуванню, адже фіктивний правочин de jure не породжує будь-яких правових наслідків. В свою чергу, правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (частина третя статті 234 ЦК України).
		66.          Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони не бажають настання правових наслідків, обумовлених договором; усі сторони договору поінформовані про його фіктивність; письмовим текстом договору створюється лише видимість правовідносин між сторонами; мета вчинення фіктивного правочину не має значення.
		67.          Крім того, відповідно до висновків Верховного Суду, якщо хоча б одна зі сторін оспорюваного договору намагалася досягти правового результату, то цей правочин не може визнаватися фіктивним. Зокрема, як зазначено в постанові ВС від 03.09.2019 у справі № 904/4567/18, Верховний Суд у застосуванні приписів статі 234 ЦК України у подібних правовідносинах виходив, зокрема, з того, що в разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний.
		68.          Практичне правозастосування виходить з того, що "фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним" (постанова Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18).
		69.          Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом).
		70.          Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.
		71.          Так суд апеляційної інстанції в порушення приписів статті 269 ГПК України не здійснив належного апеляційного перегляду справи та не надав оцінки оспорюваному договору дарування на предмет його фраудаторності та не перевірив обставин, на які посилався позивач у своєму позові, а лише процитував висновки суду місцевого загального суду у справі № 638/855/17 щодо недоведеності фіктивності правочину.
		72.          Звідси висновки суду апеляційної інстанції у цій справі про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у позові з підстав його необґрунтованості є передчасними.
		73.          Передчасність висновків у частині розгляду вимоги про визнання недійсним договору дарування свідчить про передчасність й висновків апеляційного суду щодо необґрунтованості похідних вимог.
		74.          Що ж стосується доводів скаржника в частині незгоди із висновками суду першої інстанції щодо початку перебігу позовної давності необхідно зазначити, що у постанові від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, за яким, позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними. Тобто, застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог.
		75.          Як зазначалося вище, суд апеляційної інстанції відмовив у позові з підстав необґрунтованості, а тому не розглядав заяву відповідача-2. Тож, обставини щодо спливу позовної давності та відповідні висновки суду першої інстанції не були предметом апеляційного перегляду.
		76.          Отже у разі, якщо за наслідками нового розгляду справи судом апеляційної інстанції буде встановлено обґрунтованість позовних вимог арбітражного керуючого, суд має вирішити питання про застосування до таких вимог позовної давності та надати оцінку відповідним висновкам рішення суду першої інстанції у цій частині.
		77.          У касаційній скарзі зазначено про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права щодо порядку обчислення строку позовної давності у випадку подання арбітражним керуючим (керуючим реструктуризацією) позову про витребування майна з чужого незаконного володіння і визнання правочину щодо відчуження такого майна недійсним внаслідок його фраудаторності.
		78.          Разом з тим, колегія суддів зауважує, що судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 11.02.2021 у справі № 10/5026/995/2012 зазначила, що аналіз норм права, якими врегульовані питання позовної давності дає підстави для висновку, що у разі, коли законодавець вживає вислови "свої цивільні права", "цивільні права особи", "здійснення права", він має на увазі право, яке належить одній особі, право однієї особи, а не декількох осіб, якщо інше прямо не зазначено у тексті відповідної норми.
		79.          Тож при тлумаченні вимог щодо початку перебігу позовної давності слід керуватися тим, що перебіг позовної давності починається від дня, коли про відповідні обставини, тобто про порушення права, дізналася або могла довідатися особа, що є носієм права, а не інша особа, у тому числі й та, якій за законом надано повноваження із захисту цього права. У справах про банкрутство цією особою є арбітражний керуючий, на якого за законом на підставі рішення суду покладаються обов`язки та надаються повноваження розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора.
		80.          При цьому і в разі пред`явлення у межах справи про банкрутство позову самою особою, право якої порушене, і у разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, якою може бути арбітражний керуючий, перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
		81.          Іншого правила щодо визначення початку перебігу позовної давності не містять ні частина перша статті 261 ЦК України, ні норми спеціального закону, що регулюють порядок вирішення спорів у справі про банкрутство.
		82.          Відповідно до частин першої - п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		83.          Однак, ухвалену у цій справі постанову апеляційного господарського суду не можна визнати обґрунтованою, оскільки судом допущено неповне з`ясування фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не враховано висновків Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 19.05.2021 у справі № 693/624/19, від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц.
		84.          Отже, скасувавши рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд не надав мотивованої правової оцінки кожному вагомому аргументу усіх сторін спору та не здійснив належним чином дослідження обставин справи та оцінки доказів, що їх підтверджують.
		85.          Виявлені процесуальні порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлених статтею 300 ГПК України.
		86.          Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги частково знайшли підтвердження, та наявні підстави для скасування оскаржуваної постанови та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		87.          Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		88.          Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 ГПК України).
		89.          Беручи до уваги те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також враховуючи передбачені частиною другою статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		90.          При новому розгляді справи апеляційному суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.
		В. Розподіл судових витрат
		91.          Оскільки суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.
		Керуючись статтями 300, 301, 308 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду
		П О С Т А Н О В И В:
		1. Касаційну скаргу керуючого реструктуризацією - арбітражного керуючого Артюха Юрія Володимировича задовольнити частково.
		2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 у справі №    922/5110/21 (922/4755/23) скасувати.
		3. Справу №   922/5110/21 (922/4755/23) направити на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                           В. Пєсков
		 
		Судді                                                                                                              В. Картере
		 
		 
		                                                                                                              К. Огороднік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...