Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 140/7851/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо.
Надіслано судом: 29.11.2024. Зареєстровано: 01.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 02.12.2024.

Номер судового провадження: П/140/7884/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		РІШЕННЯ
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		28 листопада 2024 року ЛуцькСправа № 140/7851/24 
		Волинський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
		розглянувши за правилами спрощеного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 звернувся (далі  позивач, ОСОБА_1 ) із позовом до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини ОСОБА_2 (далі  відповідач, Уповноважений), в якому просить визнати протиправною бездіяльність Уповноваженого та зобов`язати останнього ініціювати перегляд судового рішення №158/803/14-к від 11.05.2023.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09.06.2024 позивач звернувся до Уповноваженого із заявою, в якій просив ініціювати перегляд постанови Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 11.05.2023, що постановлена за результатами поданої ним касаційної скарги на вирок Млинівського районного суду Рівненської області та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 03.11.2022. 
		Позивач зазначає, що в заяві обґрунтував свою позицію з посиланням на те, що по його справі слідство та судовий розгляд велись майже 13 років. Він проїхав приблизно п`ятдесят тисяч кілометрів трьох областей України у зв`язку з розглядом даної справи судами першої і другої інстанції. Двічі справа була відправлена на додаткове розслідування. Також вказує, що його двічі суди виправдовували, а його справа розглядалась п`ятьма Касаційними судами. Останній Касаційний суд вирок Млинівського районного суду Рівненської області від 25.04.2016 та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 03.11.2022 залишив без змін. 
		Позивач зауважує, що на свою заяву він отримав лист від 03.07.2024, в якому повідомлено, що Уповноважений діє відповідно до Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини». У статті 17 цього закону вказано, що Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян відповідно до Закону України «Про звернення громадян». Водночас у статті 12 Закону України «Про звернення громадян» зазначено, що дія цього закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільним процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, Кодексом адміністративного судочинства України, законами «Про судоустрій і статус суддів», «Про доступ до судових рішень», «Про запобігання корупції», «Про виконавче провадження», «Про адміністративну процедуру».
		Позивач не погоджується з такою позицією Уповноваженого, оскільки сферою реагування останнього є будь-які правовідносини чи то в кримінальному провадженні, чи цивільному, чи трудовому праві. 
		Також зазначає, що в листі робиться висновок, що відповідно до статті 131-2 Конституції України та Кримінального процесуального кодексу України Уповноважений не наділений правом здійснювати представництво та захист у кримінальному процесі. Однак позивач покликається на те, що не просив Уповноваженого здійснювати представництво та захист його у кримінальному процесі, а просив, виходячи виключно з повноважень Уповноваженого, відреагувати на кричуще порушення його прав, як людини і громадянина шляхом, який доступний відповідачу, та прописаний у пункті 10 статті 13 «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», ініціювавши перегляд судового рішення №158/803/14-к від 11.05.2023 Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду головуючого Стефанів Н.С., суддів Голубицького С.С., Яновської О.Г., так як воно порушує його конституційні права відповідно до ст.55 Конституції України, ст.6 Конвенції про права людини.
		З наведених підстав позивач просив задовольнити позов.
		Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 21.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.43).
		У відзиві на позов (а.с.46-53) відповідач його вимог не визнав та зазначив, що позивачем не надано доказів реального порушення своїх прав та інтересів, а лише висловлено особисту незгоду зі змістом відповіді, викладеного у листі відповідача від 02.07.2024 №39548.4/П-21623.3/24/43.2. Незгода з позицією, викладеною у відповіді на звернення позивача, не може свідчити про порушення вимог Закону України «Про звернення громадян». Зазначене кореспондується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.09.2019 № 814/2467/17, в яких суд зазначив, що: «Той факт, що зміст роз`яснень, на думку позивача, не забезпечив поновлення порушених, на його думку, прав, не свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, допущену ним під час розгляду звернення».
		За відсутності реальних порушених прав та інтересів в суду немає необхідності здійснення відновлення порушених прав та інтересів особи, яка звертається з відповідним позовом до суду, оскільки заяву позивача відповідачем розглянуто відповідно до вимог законів України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», «Про звернення громадян». 
		З огляду на викладене просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.
		Інших заяв по суті до суду не надходило.
		Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
		Дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з огляду на наступне.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 19.06.2024 звернувся до Уповноваженого ВРУ з прав людини з заявою, в якій просив Уповноваженого ініціювати перегляд судового рішення від 11.05.2023 Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду головуючого Стефанів Н.С., суддів Голубицького С.С., Яновської О.Г. так, як воно порушує його конституційні права відповідно до ст.55 Конституції України, ст.6 Конвенції про права людини (а.с.9-11).
		Листом від 02.07.2024 №39548.4/П-21623.3/24/43.2 відповідач повідомив, що відповідно до статті 131-2 Конституції України та Кримінального процесуального кодексу України (далі  КПК України) Уповноважений не наділений правом здійснювати представництво та захист у кримінальному процесі. Разом з цим роз`яснив, що порядок перегляду судових рішень визначений Розділом V КПК України і передбачає перегляд судових рішень у кримінальних провадженнях, зокрема за нововиявленими або виключними обставинами (глава 34 КПК України). Статтею 460 КПК України чітко визначено, що право звернутись із заявою (ініціювати) про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили, мають учасники судового провадження. У пункті 26 статті 3 КПК України міститься перелік осіб, які є учасниками судового провадження, до якого Уповноважений не входить.
		Зважаючи на викладене, застосування пункту 10 статті 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», яким передбачено право Уповноваженого ініціювати незалежно від його участі у судовому провадженні перегляд судових рішень, неможливе у кримінальному провадженні.
		За наявності підстав, передбачених у статті 459 КПК України, позивач може ініціювати питання про перегляд судових рішень, постановлених у кримінальному провадженні стосовно нього, за нововиявленими або ж виключними обставинами (а.с.36-38).
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
		Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
		Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення урегульовано Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96 (далі по тексту - Закон №393/96).
		Згідно з частиною першою статті 1 Закону №393/96 громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
		Статтею 3 Закону №393/96 визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
		Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
		Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
		Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.
		Відповідно до статті 4 Закону №393/96 до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
		Згідно з частиною першою статті 5 Закону №393/96 звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
		Статтею 18 Закону №393/96 передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, медіа, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
		Нормами статті 19 Закону №393/96 встановлено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
		Частиною першою статті 20 Закону №393/96 визначено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.
		Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що орган, до якого направлена заява громадянина, зобов`язаний об`єктивно і вчасно її розглянути, перевірити викладені в ній факти, прийняти рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечити його виконання, а також повідомити громадянина про наслідки розгляду такої заяви.
		Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997 №776/97-ВР (далі - Закону №776/97-ВР) діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.
		Згідно зі статтею 16 Закону №776/97-ВР Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує, зокрема, за зверненнями громадян України.
		Відповідно до статті 17 Закону №776/97-ВР Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України «Про звернення громадян». Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 , не погоджуючись з винесеним рішенням від 11.05.2023 у справі №158/803/14-к, вважаючи, що при цьому його права порушені, звернувся до Уповноваженого ВРУ з прав людини із заявою від 19.06.2024, у якій просив ініціювати перегляд судового рішення Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 11.05.2023 у справі №158/803/14-к.
		Заяву позивача від 19.06.2024 розглянуто та листом Секретаріату Уповноваженого ВРУ з прав людини від 02.07.2024 №39548.4/П-21623.3/24/43.2 надано відповідь, яка мотивована тим, що право Уповноваженого ініціювати незалежно від його участі у судовому провадженні перегляд судових рішень неможливе у кримінальному провадженні.
		Таким чином, відповідачем заяву позивача розглянуто та з дотриманням вимог положень Закону №393/96 надано обґрунтовану відповідь.
		Разом з тим, спірні правовідносини виникли через те, що позивач не згідний з обґрунтуванням відповіді відповідача на його звернення, що вважає бездіяльністю. При цьому покликається на те, що закріплене в пункті 10 статті 13 Закону №776/97-ВР право Уповноваженого ініціювати незалежно від його участі у судовому провадженні перегляд судових рішень стосується будь-якого провадження, в тому числі і кримінального.
		Аналізуючи такі доводи позивача, суд зазначає наступне.
		Статтею 13 Закону №776/97-ВР визначений вичерпний перелік прав Уповноваженого.
		Відповідно до пункту 10 вказаної статті Закону №776/97-ВР Уповноважений має право з метою захисту прав і свобод людини і громадянина особисто або через свого представника в установленому законом порядку:
		звертатися до суду про захист прав і свобод осіб, які через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права і свободи; брати участь у судовому розгляді справ, провадження в яких відкрито за його позовами (заявами, клопотаннями (поданнями);
		вступати у справи, провадження в яких відкрито за позовами (заявами, клопотаннями (поданнями) інших осіб, на будь-якій стадії їх судового розгляду;
		ініціювати незалежно від його участі у судовому провадженні перегляд судових рішень.
		Отже, право Уповноваженого ініціювати незалежно від його участі у судовому провадженні перегляд судових рішень нерозривно пов`язане із захистом прав і свобод людини і громадянина.
		Як у заяві до Уповноваженого, так і у позовній заяві позивач стверджує про порушення його прав, закріплених у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 55 Конституції України.
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Згідно із статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. 
		Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
		Кожному гарантується право звернутись із конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, установлених цією Конституцією, та у порядку, визначеному законом.
		Кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
		Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Як слідує з матеріалів справи, позивач засуджений вироком Млинівського районного суду Рівненської області від 25.04.2016 у справі №158/803/14-к, який ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 03.11.2022 та постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 11.05.2023 залишено без змін.
		Таким чином, право позивача, передбачене у статті 129 Конституції України, на апеляційний перегляд справи та на касаційне оскарження судового рішення, забезпечене.
		Водночас пунктом 24 частини першої статті 3 КПК України визначено, що судове провадження - кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами.
		Оскільки кримінальне провадження щодо позивача розглянуто судами першої, апеляційної та касаційної інстанції і вирок набрав законної сили, то перегляд судового рішення у справі №158/803/14-к можливий за нововиявленими або виключними обставинами, що урегульовано главою 34 КПК України.
		При цьому, за правилами, визначеними у статті 460 КПК України, право подати заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами мають лише учасники судового провадження, якими відповідно до пункту 26 частини першої статті 3 цього Кодексу є сторони кримінального провадження, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, представник персоналу органу пробації, третя особа, щодо майна якої вирішується питання про арешт, а також інші особи, за клопотанням або скаргою яких у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюється судове провадження.
		Отже, Уповноважений відповідно до вимог КПК України не може бути учасником судового провадження та ініціювати перегляд судових рішень, постановлених за правилами цього Кодексу, на відміну від Цивільного процесуального кодексу України (далі  ЦПК України) та Кодексу адміністративного судочинства України (далі  КАС України), які прямо передбачають право Уповноваженого з метою захисту прав і свобод людини і громадянина у випадках, встановлених законом, особисто або через свого представника звертатися до суду з позовом (заявою), брати участь у розгляді справ за його позовними заявами (заявами), а також на будь-якій стадії розгляду вступати у справу, провадження в якій відкрито за позовами (заявами) інших осіб, подавати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими чи виключними обставинами, у тому числі у справі, провадження в якій відкрито за позовом (заявою) іншої особи (частина друга статті 56 ЦПК України та частина друга статті 53 КАС України).
		Таким чином, доводи позивача про те, що Уповноважений в силу приписів, наведених у пункті 10 статті 13 Закону №776/97-ВР, вправі ініціювати перегляд судового рішення у кримінальному провадженні, є необґрунтованими та безпідставними.
		Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Відповідач як суб`єкт владних повноважень довів суду правомірність своїх дій при розгляді заяви позивача та відсутності підстав для задоволення її вимог.
		З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.
		Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», суд 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
		Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...