Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 553/2257/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 02.12.2024.
Дата набрання законної сили: 28.11.2024
Номер судового провадження: 61-2852ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		28 листопада 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 553/2257/23
		провадження № 61-2852св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ; 
		відповідачі: Держава Україна, Полтавська обласна державна адміністрація, Державна казначейська служба;
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 20 грудня 2023 року у складі судді Самсонової О. А. та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 лютого 2024  року у складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Дряниці Ю. В., Чумак О. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.              Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна, Полтавської обласної державної адміністрації, Державної казначейської служби та просив стягнути з державного бюджету України, через Державну казначейську службу України на свою користь матеріальну шкоду у розмірі 1 257 217, 00 грн та моральну шкоду у розмірі 100 000 000, 00 грн, у зв`язку з допущенням порушення відповідно до пункту 18 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
		 
		Позовна заява обґрунтована тим, що 20 червня 2023 року ОСОБА_1 як інвалід війни через Урядовий контактний центр (Гаряча Лінія Уряду) подав офіційно відповідне звернення за реєстраційним номером ФИ-15773268 до Прем`єр Міністра України, в якому повідомив, що він є інвалідом війни 2-ї групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. Секретаріатом КМУ від 21 червня 2023 року його повідомлено, що електронне звернення (№ ФИ-15773268 від 20 червня 2023 року) , надіслано Полтавській облдержадміністрації 21 червня 2023 року відповідно до частини третьої статті 7 Закону України «Про звернення громадян» для розгляду і надання відповіді.
		 
		Рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради від 05 травня 2016 року № 78 відповідно до пункту 32 «Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській РСР», ОСОБА_1 взятий на квартирний облік при виконавчому комітеті міської ради з 10 березня 2010 року та включений до списку як інвалід війни з 03 листопада 2016 року.
		 
		Відповідно до пункту 18 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» - особи, зазначені в цій статті, забезпечуються жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік, але станом на 20 червня 2023 року однокімнатною квартирою ОСОБА_1 , як інваліда війни не забезпечено, грошової компенсації не надано.
		 
		Звертає увагу, що іншим інвалідам війни надається грошова компенсація в розмірі 1 257 217,69 грн, а відтак наявне відкрите порушення вимог Конвенції про права осіб з інвалідністю щодо нього.
		 
		Полтавською обласною військовою адміністрацією надано відповідь від 06 липня 2023 року за вих. № Ф-05-12/1574в повідомлено, що правові підстави для призначення йому грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення як особі з інвалідністю внаслідок війни за Державною програмою - відсутні.
		 
		Вважає, що такі дії органів влади суперечать пункту 18 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
		Вважає, що Державою Україна в порушення вимог чинного законодавства України, ОСОБА_1 не було забезпечено вчасно житловою площею понад сім років, що є неприпустимим фактом та прямою бездіяльністю Держави Україна.
		 
		Такою бездіяльністю йому завдано значної матеріальної та моральної шкоди.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 20 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 19 лютого 2024  року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Відмовляючи в позові про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач не надав будь-яких доказів того що йому була завдана матеріальна та/або моральна шкода, не надано доказів того, що відповідачами вчинено незаконні дії або бездіяльність щодо нього, а також не доведено наявності причинного зв`язку між завданою йому шкодою та діями або бездіяльністю відповідачів. В задоволенні позовних вимог до Державної казначейської служби України відмовлено з тих підстав, що вона є неналежним відповідачем у справі.
		 
		Рішення судів мотивовані недоведеністю позовних вимог.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У лютому 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить зазначені судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити.
		 
		Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 328/591/17, від 08 квітня 2020 року у справі № 686/16847/17, від 15 липня 2020 року у справі № 554/2224/18, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової  палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2024 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу з Київського районного суду м. Полтави.
		 
		05 квітня 2024 року справа № 553/2257/23 надійшла до Верховного Суду. 
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що рішення судів попередніх інстанцій беззаперечно суперечить ст. 6 та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		 
		Вважає, що вказані рішення винесене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки суди не повно з`ясували усі фактичні обставини справи, не дослідили і не надали належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам та обставинам, не застосували надану ОСОБА_1 практику Європейського суду з прав людини під час прийняття рішення, а тому відповідні рішення судів попередніх інстанцій не відповідають нормам чинного законодавства та позиції Європейського суду з прав людини, а відтак є необґрунтованими та порушують статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому підлягають скасуванню і ухваленню нового судового рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
		 
		Звертає увагу, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі статті 56 Конституції України судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб.
		 
		Вказує, що пред`явивши позов до Держави України, що відповідає вимогам статті 
		48 ЦПК України, він зазначив органи, в особі яких держава здійснює свої повноваження, що підтверджується та встановлено Постановою Верховного Суду від  15 липня 2020 року справа № 554/2224/18, провадження № 61-43928св18, а тому вважає що висновок суду щодо неналежності відповідачів є помилковим.
		 
		Вважає, що грошова компенсація нараховується іншим інвалідам війни в розмірі 
		1 257 217,69 грн ( ОСОБА_2 ), а в його випадку Держава Україна незаконно не надала однокімнатну квартиру протягом двох років, згідно з пунктом 18 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та згідно з статтею 17 цього Закону фінансування витрат, пов`язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів - не нараховувалось та не сплачувалась грошова компенсація за належні для отримання жилі приміщення.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У квітні 2024 року представник Полтавської обласної державної (військової) адміністрації Леонід Ворона подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення залишити без змін. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Встановлено, що ОСОБА_1 є ветераном війни - учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення від 19 червня 2015 року серії НОМЕР_1 , а також є особою з інвалідністю 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни, що підтверджується копією посвідчення від 22 березня 2019 року серії НОМЕР_2 
		(а. с. 14 - 16).
		 
		21 червня 2023 року за вих. № Ф-8291/16-23/2 Секретаріатом Кабінету Міністрів України позивачу ОСОБА_1 повідомлено, що його електронне звернення (від 
		20 червня 2023 року № ФИ-15773268), що надійшло до Кабінету Міністрів України, надіслано Полтавській облдержадміністрації 21 червня 2023 року за № Ф-8291/16-23/1 відповідно до частини третьої статті 7 Закону України «Про звернення громадян» для розгляду та надання відповіді (а. с. 12).
		 
		Полтавською обласною військовою адміністрацією вказане звернення позивача розглянуто, та на його адресу надано відповідь листом від 06 липня 2023 року 
		№ Ф-05-12/1574в (а. с. 13).
		 
		Вказаним листом позивачу повідомлено, що порядок виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення деяким категоріям осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також, членів їх сімей, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року № 719 «Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей» (зі змінами) (далі - Порядок).
		 
		Відповідно до Порядку право на отримання грошової компенсації мають особи з інвалідністю І-ІІ групи, інвалідність яких настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, у зв`язку з військовою агресією рф проти України, визначені пунктами 11-14 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон), які перебувають на квартирному обліку.
		 
		Статус особи з інвалідністю внаслідок війни II групи позивачу встановлено відповідно до пункту 2 частини другої статті 7 Закону, група інвалідності пов`язана із травмою, отриманою під час виконання службових обов`язків, а тому правові підстави для призначення йому грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення як особі з інвалідністю внаслідок війни за вказаною державною бюджетною програмою відсутні (а. с. 13).
		 
		2.    Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,                             є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		 
		Аналіз наведеної статті дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
		 
		При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		 
		Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		 
		В постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 197/1330/14-ц (провадження № 61-21956св19) вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.
		 
		Отже, для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення. 
		 
		Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх посадових обов`язків відшкодовується державою.
		 
		За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		 
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
		 
		У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		 
		Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		 
		Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку.
		З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, про те що  звертаючись до суду з даним позовом, позивач заявляв вимоги про відшкодування завданої йому матеріальної шкоди, яка на його думку проявилася у тому, що Державою Україна в порушення вимог чинного законодавства України, його не було забезпечено вчасно житловою площею практично сім років, що є неприпустимим фактом та прямою бездіяльністю Держави Україна. Наголошував, що іншим інвалідам війни надається грошова компенсація в розмірі 1257217,69 грн, а відтак наявне відкрите порушення вимог Конвенції про права осіб з інвалідністю щодо нього. Однак, належних доказів заподіяння такої шкоди не надав. Крім того, відсутнє будь-яке рішення про визнання неправомірними дій Полтавської обласної державної адміністрації щодо звернень позивача з питань виплати йому грошової компенсації.
		Судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради від 05 травня 2016 року № 78 позивач взятий на квартирний облік при Виконавчому комітеті Полтавської міської ради складом сім`ї 1 особа та відповідно підпункту 2 пункту 32 Правил обліку громадян, потребуючих покращення житлових умов, та надання їм жилих приміщень, затвердженими постановою Ради Міністрів УРСР та Української республіканської ради професіональних союзів від 11 грудня 1984 року № 470 (далі - Правила) вважається в загальній черзі з 10 березня 2010 року, та включений до списків учасників бойових дій, учасників війни, де значиться під № 98 та поліцейських, в якому значиться під № 125. У список осіб з інвалідністю внаслідок війни занесений 03 листопада 2016 року, в якому на даний час значиться під № 55.
		 
		Також, судами правильно зазначено, що черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на квартирний облік, а виділення коштів з бюджету для самостійного придбання квартири,  відповідно до статті 48-1 ЖК Української РСР визначаються Кабінетом Міністрів України.
		 
		Постановою Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 2016 року № 719 «Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей» затверджено «Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей» та «Порядок виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення деяким категоріям осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей».
		 
		Порядком визначено умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетом на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для сімей осіб, визначених абзацами п`ятим-восьмим пункту першого статті десятої Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», для осіб з інвалідністю І-ІІІ груп, яка настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, визначених пунктами 11-14 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та які потребують поліпшення житлових умов і перебувають на обліку за місцем проживання до Житлового кодексу Української РСР.
		 
		Постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року № 214 «Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей» затверджено «Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України», а також членів їх сімей», «Порядок виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей».
		 
		У пункті 1 вищезазначеного Порядку визначено, що право на надання субвенції мають особи з інвалідністю І-ІІ групи з числа учасників бойових дій на території інших держав, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, пов`язаних з перебуванням у таких державах, визначених пунктом 7 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та які потребують поліпшення житлових умов і перебувають на обліку за місцем проживання відповідно до Житлового кодексу Української РСР станом на 01 січня 2018 року.
		 
		Інших правових підстав для виділення бюджетних коштів на придбання житла окремим громадянам не передбачено. А тому не можуть бути підставою для задоволення позову і твердження позивача про те, що іншим категоріям осіб, на яких також розповсюджується дія  Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» надається грошова компенсація.
		 
		У відповіді Полтавської обласної військової адміністрації від 06 липня 2023 року за №Ф-05-12/1574в зазначено, що ОСОБА_1 одержав статус особи з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи відповідно до пункту 2 частини другої статті 7 Закону, а томуправові підстави для призначення йому грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення, як особі з інвалідністю внаслідок війни за Державною програмою - відсутні.
		 
		Дії Полтавської обласної військової адміністрації ОСОБА_1 не оскаржував.
		Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій що позивач не надав будь-яких доказів того що йому була завдана матеріальна та/або моральна шкода, не надано доказів того, що відповідачами вчинено незаконні дії або бездіяльність щодо нього, а також не доведено наявності причинного зв`язку між завданою йому шкодою та діями або бездіяльністю відповідачів. 
		Отже, позивач, як особа з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, статус якої встановлено на підставі пункту 2 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не віднесена до категорії осіб, яким може бути призначена грошова компенсація за належні для отримання жилі приміщення.
		З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами обставини справи, посилання заявників в касаційній скарзі на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 328/591/17, від 08 квітня 2020 року у справі № 686/16847/17, від 15 липня 2020 року у справі № 554/2224/18, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.
		 
		Також не можуть бути підставою для скасування судових рішень посилання в касаційній скарзі на допущені судами порушення статей 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також не врахування рішень Європейського суду з прав людини у справах «Ромашов проти України» та «Щокін проти України»,  оскільки позивач у повній мірі реалізував своє право на звернення до суду, його справа розглянута упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, азастосовані судами закони і підзаконні нормативні акти не суперечать один одному.
		 
		У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні спору по суті судами попередніх інстанцій були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Судами правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
		 
		З урахуванням того, що наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам позовної заяви та апеляційної скарги, і вже були предметом дослідження й оцінки судами двох інстанцій, які з дотриманням вимог ЦПК України перевірили їх та надали належне обґрунтування, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно детально відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
		 
		В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями              77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів. 
		 
		Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Київського районного суду м. Полтави від 20 грудня 2023 року  та постанову Полтавського апеляційного суду від 19 лютого 2024  року  залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                  О. М. Осіян 
		 
		                                                                                          О. В. Білоконь
		 
		                                                                                                           Н. Ю. Сакара

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...