Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 733/533/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; що виникають з договорів оренди.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 02.12.2024.
Дата набрання законної сили: 27.11.2024
Номер судового провадження: 61-7476ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                                           
		 
		27 листопада 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 733/533/22
		провадження № 61-7476 св 24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю агропромислова компанія «Магнат»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю агропромислової компанії «Магнат» 
		на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 19 грудня 2023 року у складі судді Овчарика В. М. та постанову Чернігівського апеляційного суду 
		від 01 травня 2024 року у складі колегії суддів: Скрипки А. А., Євстафіїва О. К., Шарапової О. Л.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог 
		У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства 
		з обмеженою відповідальністю агропромислової компанії «Магнат» 
		(далі - ТОВ АПК «Магнат»), в якому просила: 
		- скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, 
		площею 2,2367 га, кадастровий номер 7421784000:03:000:0552, проведену Ічнянською районною державною нотаріальною конторою Прилуцького районного нотаріального округу Чернігівської області 14 вересня 2020 року на підставі договору оренди земельної ділянки від 24 серпня 2013 року та додаткової угоди 
		від 03 грудня 2018 року; 
		- скасувати запис про реєстрацію іншого речового права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 38150143 від 30 липня 2014 року; 
		- усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, площею 2,2367 га, кадастровий номер 7421784000:03:000:0552, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Дорогинської сільської ради Ічнянської територіальної громади Прилуцького району Чернігівської області, шляхом повернення їй вказаної земельної ділянки від ТОВ АПК «Магнат»;
		- вирішити питання понесених нею судових витрат;
		В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вона є власником земельної ділянки, площею 2,2367 га, кадастровий номер 7421784000:03:000:0552, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12 вересня 2020 року. 
		Цю земельну ділянку вона отримала у спадщину від своєї матері - ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . 
		Згодом вона дізналася про те, що земельна ділянка перебуває в оренді 
		у ТОВ АПК «Магнат» на підставі договору оренди земельної ділянки від 24 серпня 2013 року, укладеного між товариством та її матір`ю, строком до 03 грудня 
		2018 року, та на підставі укладеної між ними додаткової угоди до договору оренди землі від 03 грудня 2018 року, які, на її думку, її мати не підписувала. 
		З цих підстав позивач уважала, що товариство незаконно користується 
		її земельною ділянкою. У її матері не було волевиявлення на вчинення відповідного правочину, а тому державну реєстрацію права оренди земельної ділянки слід скасувати й усунути їй, законному власнику, перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння товариства на її користь.
		З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 19 грудня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. 
		Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні земельною ділянкою, 
		площею 2,2367 га, кадастровий номер 7421784000:03:000:0552, наданою 
		для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованою 
		на території колишньої Дорогинської сільської ради Ічнянського району Чернігівської області (на даний час - Ічнянської об`єднаної територіальної громади), шляхом повернення ОСОБА_1 указаної земельної ділянки від ТОВ АПК  «Магнат».
		Скасовано державну реєстрацію речового права права оренди земельної ділянки, площею 2,2367 га, кадастровий номер 7421784000:03:000:0552, проведену Ічнянською районною державною нотаріальною конторою Прилуцького районного нотаріального округу Чернігівської області 14 вересня 2020 року на підставі договору оренди земельної ділянки від 24 серпня 2013 року та додаткової угоди 
		від 03 грудня 2018 року.
		Скасовано запис про реєстрацію іншого речового права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 38150143 від 30 липня 2014 року. 
		Стягнуто з ТОВ АПК «Магнат» на користь ОСОБА_1 992,40 грн судового збору. 
		Стягнуто з ТОВ АПК «Магнат» на користь ОСОБА_1 20 074,32 грн витрат 
		за проведення судової експертизи.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний договір оренди земельної ділянки від 24 серпня 2013 року ОСОБА_2 не підписувала, 
		що підтверджується висновком експерта № 568/686-688 від 09 серпня 2023 року 
		за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, яка була призначена судом за клопотанням позивача, а тому відсутні підстави вважати, 
		що сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Тобто 
		цей договір уважається неукладеним, а укладена в подальшому додаткова угода 
		від 03 грудня 2018 року, хоча й по зазначеному висновку експерта нею підписана, не має правового значення. 
		Крім того, факт виплати товариством орендної плати ОСОБА_2 не свідчить 
		про укладення нею договору оренди земельної ділянки. 
		Районний суд відхилив посилання відповідача про наявність підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин, так як позивачем подано до суду негаторний позов, який можна заявляти впродовж всього часу порушення прав законного володільця земельної ділянки. 
		Суд першої інстанції вказав, що власник земельної ділянки - ОСОБА_1 , обрала ефективний спосіб захисту свого порушеного права.
		Суд першої інстанції застосував відповідні норми ЦК України та Закону України 
		«Про оренду землі», послався на судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Чернігівського апеляційного суду від 01 травня 2024 року апеляційну скаргу апеляційну скаргу ТТОВ АПК «Магнат» залишено без задоволення.
		Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 19 грудня 2023 року залишено без змін.
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд зробив правильні висновки по суті спору, так як ОСОБА_2 не підписувала договір оренди земельної ділянки, а факт отримання нею орендної плати від товариства 
		не свідчить про те, що договір виконувався сторонами. Вказане не виключає кваліфікацію цього договору як неукладеного. При цьому новий власник, спадкоємець ОСОБА_2 , орендну плату за договором не отримувала. 
		Позивач не пропустила строк позовної давності, так як відповідний позов можна заявляти протягом усього часу порушення своїх прав.
		Суд апеляційної інстанції застосував ті самі норми матеріального права, що й суд першої інстанції, врахував правові позиції Великої Палати Верховного Суду, у тому числі постанову від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження 
		№ 14-79цс21).
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду
		У травні 2024 року ТОВ АПК «Магнат» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на судові рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених 
		у постановах Верховного Суду; судами належним чином не досліджено зібрані 
		у справі докази (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, після усунення недоліків касаційної скарги, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 28 травня 2024 року. Витребувано із районного суду вищевказану цивільну справу. Відмовлено у задоволенні клопотання товариства про зупинення виконання або дії судових рішень. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.
		У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2024 року справу призначено 
		до судового розгляду.
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга товариства мотивована тим, що суди зробили помилкові висновки по суті вирішення спору й не врахували відповідну судову практику Верховного Суду.
		Договір не можна вважати неукладеним після його повного чи часткового виконання сторонами. Вирішальне правове значення має не факт підписання договору сторонами, а факт його виконання. Товариство сплачувало власнику земельної ділянки орендну плату, яку ОСОБА_2 приймала. При цьому ОСОБА_2 підписувала з товариством додаткову угоду до договору оренди землі, що підтверджено висновком експерта № 568/686-688 від 09 серпня 2023 року за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи.
		ОСОБА_1 , як новий власник землі, діє недобросовісно. Вона не повідомила товариство про те, що стала новим власником земельної ділянки, що унеможливило сплату їй орендних платежів.
		Посилається на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду 
		та Верховного Суду.
		 
		Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 2,2367 га, кадастровий номер 7421784000:03:000:0552, на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер 821, виданого 12 вересня 2020 року державним нотаріусом Ічнянської районної державної контори Шарою В. В., після смерті матері - ОСОБА_2 
		(а. с. 8,9, т. 1). 
		24 серпня 2013 року між ТОВ АПК «Магнат» та ОСОБА_2 (попереднім власником) було укладено договір оренди земельної ділянки, площею 2,24 га, строком на 5 років (а. с.11-12, т. 1), яка була передана товариству за актом 
		прийому-передачі земельної ділянки та актом визначення меж земельної ділянки від 24 серпня 2013 року (а. с. 13, т. 1).
		Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, сформованої 30 липня 2014 року реєстраційною службою Прилуцького міськрайонного управління юстиції 
		в Чернігівській області, державним реєстратором Вегерою В. А. було внесено запис про державну реєстрацію права оренди за номером 6501118 земельної ділянки, площею 2,24 га, кадастровий номер 7421784000:03:000:0552, вчинений на підставі договору оренди земельної ділянки № б/н, укладеного 24 серпня 2013 року 
		між ТОВ АПК «Магнат» та ОСОБА_2 , строком на 5 років (а. с. 52, т. 1).
		03 грудня 2018 року між ОСОБА_2 та ТОВ АПК «Магнат» було укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки № б/н від 24 серпня 
		2013 року, відповідно до якої сторони домовилися продовжити строк дії договору оренди землі на 10 років з моменту підписання та державної реєстрації 
		(а. с.53, т. 1).
		Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, сформованої 05 січня 2019 року, 30 липня 2014 року державним реєстратором Вегерою В. А. було внесено запис про державну реєстрацію права оренди за номером 6501118 земельної ділянки, площею 2,2367 га, кадастровий номер 7421784000:03:000:0552, вчинений на підставі договору оренди земельної ділянки № б/н, укладеного 24 серпня 2013 року між ТОВ АПК «Магнат» 
		та ОСОБА_2 , та додаткової угоди до договору оренди землі, строком 
		до 03 грудня 2028 року (а. с. 54, т. 1).
		Згідно з копій платіжних відомостей, виданих ТОВ АПК «Магнат»,  ОСОБА_2 отримувала орендну плату від товариства (а. с. 35-42, т. 1). Цей факт позивачем 
		не оспорюється.
		Указане підтверджується також відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків (а. с. 12-13, т. 2).
		Із листа-повідомлення від 23 травня 2022 року № 326, адресованого 
		ОСОБА_1 , вбачається, що ТОВ АПК «Магнат» повідомляло ОСОБА_1 про зобов`язання повідомити орендаря про зміну власника у місячний строк, звертало увагу на його переважне право на укладення договору оренди 
		(а. с. 43-44, т. 1).
		Відповідно до довідки ТОВ АПК «Магнат» від 24 жовтня 2023 року у товариства перебуває у користуванні земельна ділянка з кадастровим номером 7421784000:03:000:0552 на підставі договору оренди земельної ділянки, укладеного 24 серпня 2013 року між ТОВ АПК «Магнат» та ОСОБА_2 , та додаткової угоди від 03 грудня 2018 року, укладеної між ними. Право оренди на зазначену земельну ділянку було зареєстроване 30 липня 2014 року. Інших договорів оренди 
		між ОСОБА_2 та ТОВ АПК «Магнат» не укладалося. З моменту укладення договору сторони приступили до його виконання, зокрема, підприємство сплачувало орендну плату ОСОБА_2 у порядку та розмірі, передбаченому договором, при цьому, ОСОБА_2 жодного разу не порушувала питання щодо відсутності договірних відносин з приводу оренди належної їй земельної ділянки 
		або неналежного виконання договору. З моменту смерті ОСОБА_2 - 24 січня 2020 року, та до цього часу жодних повідомлень, визначених статтею 148-1 
		ЗК України, про перехід прав власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7421784000:03:000:0552, а також заяв про неналежне виконання умов договору 
		від 24 серпня 2013 року, чи про його розірвання, орендарю не надходило. Після смерті ОСОБА_2 , за період із 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року була нарахована, але не виплачена орендна плата у розмірі 4 951,35 грн, яка буде виплачена товариством невідкладно після отримання відомостей від особи, 
		яка набула право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 7421784000:03:000:0552 (а. с. 28, т. 2).
		Відповідно до висновку експерта № 568/686-688 від 09 серпня 2023 року 
		за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи (а. с.211-229, т. 1), проведеної на підставі ухвали суду за клопотанням ОСОБА_1 , підписи 
		від імені ОСОБА_2  на зворотній стороні другого аркушу договору оренди земельної ділянки від 24 серпня 2013 року, в розділі «Орендодавець», в графі «Підписи сторін» та в акті прийому-передачі земельної ділянки від 24 серпня 
		2013 року в графі «Орендодавець», наданих ТОВ АПК «Магнат», виконані 
		не ОСОБА_2 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_2 у додатковій угоді від 03 грудня 2018 року до договору оренди землі № б/н від 24 серпня 
		2013 року, реєстраційний номер 6501118 від 30 липня 2014 року, в розділі «Орендодавець» в графі «(підпис)», наданій ТОВ АПК «Магнат», виконаний ОСОБА_2 .
		У жовтні 2023 року товариство подало до суду першої інстанції заяву 
		про застосування позовної давності (а. с. 31-34, т. 2).
		 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій 
		статті 389 ЦПК України. 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, 
		є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Касаційна скарга товариства підлягає задоволенню .
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним 
		і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим 
		є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних 
		або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні 
		та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася 
		до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно 
		до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода 
		на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує 
		при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також 
		на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
		Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).
		Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.
		Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову 
		в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі 
		№ 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі 
		№ 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).
		ОСОБА_1 , як новий власник спірної земельної ділянки, звернулася до суду 
		з позовом до товариства, як орендаря земельної ділянки, в якому просила суд: скасувати державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, яку проведену 
		на підставі договору оренди земельної ділянки від 24 серпня 2013 року 
		та додаткової угоди від 03 грудня 2018 року, які укладено між товариством 
		і попереднім власником земельної ділянки; скасувати відповідний запис 
		про реєстрацію іншого речового права в Державному реєстрі речових прав 
		на нерухоме майно; усунути їй перешкоди в користуванні спірною земельною ділянкою шляхом повернення їй вказаної земельної ділянки від ТОВ АПК «Магнат».
		Позивач посилалася на те, що попередній власник земельної ділянки - 
		ОСОБА_2 , після смерті якої вона успадкувала спірну земельну ділянку, 
		не укладала договір оренди спірної земельної ділянки з товариством. 
		Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 
		цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента 
		та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності 
		та справедливості.
		Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
		Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, 
		є Закон України «Про оренду землі».
		У частині першій статті 4, частині першій статті 5 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким 
		на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.
		Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - 
		це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору 
		та вимог земельного законодавства.
		Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону України «Про оренду землі»).
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
		Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню 
		та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина перша статті 206 
		ЦК України).
		У частині першій статті 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин 
		є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
		Згідно із частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. 
		У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами попередніх інстанцій встановлено, що 24 серпня 2013 року між ТОВ АПК «Магнат» та ОСОБА_2 (попереднім власником) було укладено договір оренди спірної земельної ділянки, строком на 5 років. Земельна ділянка була передана товариству за актом 
		прийому-передачі земельної ділянки та актом визначення меж земельної ділянки від 24 серпня 2013 року. До Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідний запис про реєстрацію іншого речового права (права оренди).
		03 грудня 2018 року між ОСОБА_2 та ТОВ АПК «Магнат» було укладено додаткову угоду до вищевказаного договору оренди земельної ділянки, відповідно до якої сторони домовилися продовжити строк дії договору оренди землі на 10 років з моменту підписання та державної реєстрації . До Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідний запис про реєстрацію іншого речового права (права оренди). 
		Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований 
		на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Відповідно до абзацу першого частини першої, абзацу першого частини другої 
		статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
		У частині першій статті 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин 
		є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
		Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, 
		що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі 
		№ 390/34/17, провадження № 61-22315сво18).
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі 
		№ 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) виснувала про те, що укладеним 
		є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір 
		є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
		У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).
		Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону. За змістом законодавчого регулювання, наведеного як у загальних положеннях про правочини, так і в спеціальних приписах глави 58 ЦК України, якщо договір оренди (найму) хоча й має ознаки неукладеного, але виконувався обома його сторонами, то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки не є нікчемним чи оспорюваним з інших підстав (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18)).
		Суди попередніх інстанцій послалися на відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, у тому числі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21), проте не застосували її правильно при вирішенні спору.
		Відповідно до висновку експерта № 568/686-688 від 09 серпня 2023 року 
		за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, проведеної 
		на підставі ухвали суду за клопотанням позивача, підписи від імені ОСОБА_2  на зворотній стороні другого аркушу договору оренди земельної ділянки 
		від 24 серпня 2013 року, в розділі «Орендодавець», в графі «Підписи сторін» та в акті прийому-передачі земельної ділянки від 24 серпня 2013 року в графі «Орендодавець», наданих ТОВ АПК «Магнат», виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_2 у додатковій угоді від 03 грудня 2018 року до договору оренди землі № б/н від 24 серпня 2013 року, реєстраційний номер 6501118 від 30 липня 2014 року, в розділі «Орендодавець» в графі «(підпис)», наданій ТОВ АПК «Магнат», виконаний ОСОБА_2 .
		Тобто попередній власник спірної земельної ділянки підписувала додаткову угоду до договору оренди землі.
		Крім того, судами встановлено, що  ОСОБА_2 протягом тривалого часу отримувала від ТОВ АПК «Магнат» орендну плату на виконання вищевказаного договору оренди, що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків й не оспорюється позивачем.
		Отже, орендар (товариство) сплачував, а орендодавець (попередній власник) отримувала кошти орендної плати за договором оренди у розмірі та в межах строку, погодженого сторонами договору. Вказаний факт не спростований позивачем.
		Верховний Суд наголошує на тому, що у справі, яка переглядається, позивачем доведено лише факт непідписання попереднім власником землі тексту договору оренди, проте подальші фактичні дії попереднього власника щодо отримання орендної плати, укладення додаткової угоди до договору оренди землі переконливо доводять визнання ним факту укладення згаданого договору з відповідачем, 
		що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному 
		у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження 
		№ 14-79цс21), а також правовому висновку Верховного Суду, викладеному 
		у постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 530/130/21 (провадження 
		№ 61-5926св22).
		Суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки про те, що факт підписання додаткової угоди до договору оренди землі та отримання орендної плати не має правового значення при вирішенні спору. 
		З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій зробили помилкові висновки про неукладеність договору оренди земельної ділянки між товариством 
		і ОСОБА_2 
		ОСОБА_1 , як новий власник землі, вказуючи про те, що її мати (попередній орендар) не укладала договір оренди з товариством і не отримувала від орендаря плату за відповідним договором, що спростовується фактичними обставинами справи і оціненими судами доказами, діє недобросовісно. При цьому вона 
		не повідомляла товариство про зміну власника спірної земельної ділянки.
		Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, 
		що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (див. правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22, (провадження № 61-5252сво23).
		ОСОБА_1 , позивач у цій справі, є новим власником спірної земельної ділянки на підставі свідоцтва про право на спадщину від ІНФОРМАЦІЯ_2 після смерті матері - ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Тобто вона є й новим орендодавцем за договором оренди земельної ділянки.
		Як на підставу заявленого позову ОСОБА_1 посилалася також на те, що вона не отримувала й не отримує від товариств орендну плату з часу набуття права власності на земельну ділянку. 
		Суди попередніх інстанцій врахували зазначений факт при задоволенні позову ОСОБА_1 . 
		Разом із цим, суди попередніх інстанцій не надали належну правову оцінку доводам товариства про те, що воно, як орендар, не володіло інформацією про зміну власника орендованої земельної ділянки.
		Судами встановлено, що у травні 2022 року товариство направляло 
		ОСОБА_1 лист-повідомлення, з якого вбачається, що ТОВ АПК «Магнат» повідомляло ОСОБА_1 про зобов`язання повідомити орендаря про зміну власника у місячний строк, звертало увагу на його переважне право на укладення договору оренди.
		Крім того, відповідно до довідки ТОВ АПК «Магнат» від 24 жовтня 2023 року 
		у товариства перебуває у користуванні спірна земельна ділянка на підставі договору оренди земельної ділянки, укладеного 24 серпня 2013 року між ним 
		та ОСОБА_2 , та додаткової угоди від 03 грудня 2018 року, укладеної 
		між ними. Право оренди на зазначену земельну ділянку було зареєстроване у липні 2014 року. Інших договорів оренди між ОСОБА_2 та ТОВ АПК «Магнат» 
		не укладалося. З моменту укладення договору сторони приступили до його виконання, зокрема, підприємство сплачувало орендну плату ОСОБА_2 
		у порядку та розмірі, передбаченому договором, при цьому, ОСОБА_2 жодного разу не порушувала питання щодо відсутності договірних відносин 
		з приводу оренди належної їй земельної ділянки або неналежного виконання договору. З моменту смерті ОСОБА_2 та до цього часу жодних повідомлень, визначених статтею 148-1 ЗК України, про перехід прав власності на спірну земельну ділянку, а також заяв про неналежне виконання умов договору 
		від 24 серпня 2013 року, чи про його розірвання, орендарю не надходило. Після смерті ОСОБА_2 , за період із 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року, була нарахована, але не виплачена орендна плата у розмірі 4 951,35 грн, яка буде виплачена товариством невідкладно після отримання відомостей від особи, 
		яка набула право власності на земельну ділянку із кадастровим номером 7421784000:03:000:0552 (а. с. 28, т. 2).
		Тобто товариство здійснювало нарахування орендної плати й мало намір 
		виплатити її новому власнику після отримання відомостей про такого.
		При цьому ОСОБА_1 фактично не заперечує, що не повідомляла товариство про зміну власника земельної ділянки. 
		Відповідно до статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
		Згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 
		і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.
		У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.
		Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.
		Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме 
		з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність 
		та розумність.
		Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вже робила правовий висновок щодо поняття систематичності несплати орендної плати, 
		що є підставою для розірвання договору (постанова від 06 березня 2019 року 
		у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18)).
		Разом із цим, факт того, що товариство не скористалося своїм правом щодо внесення орендної плати на депозит нотаріуса не може свідчити про те, що воно порушило зобов`язання. Несплата орендної плати у разі відсутності даних 
		про орендодавця і не внесення грошових коштів у депозит не може тлумачитись 
		як систематична несплата орендної плати і бути підставою для розірвання такого правочину.
		Такі правові висновки викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі 
		№ 709/1089/17, провадження № 61-12745сво18.
		У справі, яка переглядається, Верховний Суд ураховує, що ОСОБА_1 
		не зверталася до суду з позовом до товариства про розірвання договору оренди землі, чи стягнення заборгованості з орендної плати.
		З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги відповідача є обґрунтованими.
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині 
		або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
		Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права 
		(частина перша статті 412 ЦПК України).
		Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону 
		або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткова перевірка чи оцінка доказів, але судами допущено неправильне застосування норм матеріального права, то Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, скасування оскаржуваних судових рішень судів першої й апеляційної інстанцій 
		та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
		Такі висновки узгоджуються з вищенаведеною судовою практикою Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 
		Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 
		3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
		За подання касаційної скарги товариство сплатило судовий збір 
		у розмірі 3 175,68 грн (1 984,80 грн + 1 190,88 грн), за подання апеляційної скарги - 1 488,60 грн (а. с. 92, зворот).
		З огляду на висновок Верховного Суду щодо суті касаційної скарги, відповідно 
		до частин першої та другої статті 141 ЦПК України, з позивача на користь відповідача слід стягнути судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг 
		у розмірі 4 664,28.
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 401, 402, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю агропромислової компанії «Магнат» задовольнити. 
		Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 19 грудня 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 01 травня 2024 року скасувати 
		й ухвалити нове судове рішення.
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю агропромислової компанії «Магнат» про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовити.
		Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю агропромислової компанії «Магнат» судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг, 
		у розмірі 4 664 (чотири тисячі шістсот шістдесят чотири) гривень 28 копійок.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, 
		є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                             Д. Д. Луспеник 
		Судді:                                                                                       І. Ю. Гулейков
		Б. І. Гулько 
		Г. В. Коломієць 
		Р. А. Лідовець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...