Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 466/11944/21 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю; визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку.
Надіслано для оприлюднення: 02.12.2024. Зареєстровано: 02.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 03.12.2024.
Дата набрання законної сили: 20.11.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 листопада 2024 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  466/11944/21 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,
		секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
		за участю представників учасників:
		позивача - Бірюкова І.І.
		відповідача - 1 - не з`явився
		відповідача - 2 - не з`явився
		відповідача - 3 - Станкевич А.О.
		третьої особи - Стасишин Р.М.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кристал-Медіа" 
		на постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 (у складі колегії суддів: Кравчук Н.М. (головуючий), Матущак О.І., Скрипчук О.С.)
		та рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2024 (суддя Яворський     Б.І.)
		за позовом Львівської міської ради
		до: 1. ОСОБА_1 ,
		2. Приватного підприємства "Центр соціальної реабілітації молоді",
		3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Кристал-Медіа"
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Росава ЛТ"
		про визнання недійсним акту приймання-передачі внеску в статутний капітал та грошової оцінки, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва з земельною ділянкою, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки
		ВСТАНОВИВ:
		1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
		1.1. 10.12.2021 Львівська міська рада (далі - Львіська міськрада, Позивач) звернулась до Шевченківського районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , Відповідач-1), Приватного підприємства "Центр соціальної реабілітації молоді" (далі - ПП "Центр соціальної реабілітації молоді", Відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Кристал-Медіа" (далі - ТОВ "Кристал-Медіа", Відповідач-3, Скаржник) про:
		- визнання недійсним акту приймання-передачі внеску в статутний капітал та грошової оцінки від 02.07.2014, яким передано в статутний капітал ПП "Центр соціальної реабілітації молоді" земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:06:005:0254, площею 1480 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
		- визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер: 23920672, яке видане 07.07.2014 реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції ПП "Центр соціальної реабілітації молоді";
		- скасування державної реєстрації права власності ПП "Центр соціальної реабілітації молоді" на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:06:005:0254, площею 1480 кв.м з припиненням права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:06:005:0254;
		- визнання недійсним укладеного між ПП "Центр соціальної реабілітації молоді" та ТОВ "Кристал-Медіа" договору купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва з земельною ділянкою, реєстраційний № 2117 від 18.09.2015;
		- скасування державної реєстрації права власності ТОВ "Кристал-Медіа" на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:06:005:0254, площею 1480   кв.м з припиненням права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:06:005:0254;
		- визнання за Львівською міськрадою права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:06:005:0254, площею 1480 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
		1.2. Підставою звернення з позовом стала неможливість виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 02.10.2014 про поворот виконання рішення цього ж суду від 10.05.2012, а саме відмова державного реєстратора у внесенні до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на об`єкт незавершеного будівництва (будинок громадського призначення) літ. А-2 готовність 59%, що розташований на спірній земельній ділянці.
		1.3. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 04.05.2023 у справі №   466/11944/21 позовні вимоги задоволено повністю.
		1.4. Постановою Львівського апеляційного суду від 17.10.2023 вказане рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 04.05.2023 скасовано, провадження у справі закрито та роз`яснено Позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.
		1.5. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 09.11.2023 справу № 466/11944/21 передано за встановленою підсудністю до Господарського суду Львівської області.
		1.6. 23.02.2024 Львівська міськрада подала заяву про зміну предмету позову, у якій просить суд позовну вимогу про визнання за Львівською міською радою права власності на земельну ділянку змінити на вимогу про витребування у ТОВ "Кристал- Медіа" на користь Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради земельної ділянки площею 1480 кв.м, кадастровий номер 4610137500:06:005:0254, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
		Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.03.2024 прийнято вказану заяву Позивача про зміну позовних вимог.
		2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.05.2024, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 03.09.2024, позовні вимоги задоволено частково. Витребувано у ТОВ "Кристал Медіа" на користь Львівської територіальної громади в особі Львівської міської ради земельну ділянку площею 1480 кв.м, кадастровий номер 4610137500:06:005:0254, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . 
		У задоволенні решти позовних вимог відмовлено у зв`язку з обранням Позивачем неналежного способу захисту.
		2.2. Судові рішення мотивовані тим, що Львівська міськрада довела неправомірність вибуття спірної земельної ділянки з володіння територіальної громади та недобросовісність у діях Відповідача-3 при її придбанні.
		2.3. Також судами враховано ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 02.10.2014 про поворот виконання судового рішення від 10.05.2012 у справі №1328/1563/12 шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на об`єкт незавершеного будівництва та на спірну земельну ділянку (ухвала залишена без змін Апеляційним судом Львівської області 24.12.2014 та Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ 06.05.2015).
		3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
		3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 24.09.2024 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
		3.2. У своїй касаційній скарзі ТОВ "Кристал-Медіа" просить Суд скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2024 і ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.
		3.3. Доводами касаційної скарги Відповідача-3 є неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (щодо втручання у право мирного володіння майном), від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, від 10.04.2024 у справі № 688/4167/16 (щодо критеріїв добросовісності набувача права на спірне майно), від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 21.09.2019 у справі № 911/3681/17 (про витребування майна з чужого незаконного володіння), від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (щодо переходу права власності на земельну ділянку при зміні власника нерухомості, що на ній знаходиться), від 21.01.2021 у справі 925/1222/19 (про належного відповідача у спорах про скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно).
		3.4. Підставами касаційного оскарження, передбаченими пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Скаржник зазначає необхідність розгляду цієї справи у порядку цивільного судочинства та недослідження судом апеляційної інстанції доказів у справі.
		3.5. У відзиві на касаційну скаргу Львівська міськрада просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін оскаржувані Відповідачем-3 судові рішення у справі.
		3.6. 30.09.2024 через систему "Електронний суд" до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга Львівської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2024 у справі № 466/11944/21. Ухвалою від 21.10.2024 вказану касаційну скаргу залишено без руху та надано 10-  денний строк для усунення її недоліків. 
		Ухвалою Верховного Суду від 20.11.2024 касаційну скаргу повернуто Львівській міськраді. 
		 
		4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
		4.1. У 2012 році ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м.  Львова з позовом до Управління Держкомзему у м. Львові, Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", ПП "Центр соціальної реабілітації молоді" про звернення стягнення на предмет іпотеки та зобов`язання вчинити дії, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 27.01.2010 між ним та ПП "Центр соціальної реабілітації молоді" було укладено та нотаріально посвідчено договір позики. У забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором 27.01.2010 між цими ж сторонами було укладено договір іпотеки. Згідно із зазначеним договором ПП "Центр соціальної реабілітації молоді" передав в іпотеку ОСОБА_1 об`єкт незавершеного будівництва літ. А-2 готовністю 59% та земельну ділянку площею 1480 кв.м з кадастровим номером 4610137500:06:005:0254 за адресою: АДРЕСА_1 . У березні 2010 року між ОСОБА_1 та ПП "Центр соціальної реабілітації молоді" було укладено та нотаріально посвідчено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, згідно з яким сторони дійшли згоди про звернення стягнення на предмет іпотеки у визначеному договором порядку.
		4.2. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 10.05.2012 у справі №  1328/1563/12, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 28.05.2013, позов ОСОБА_1 задоволено: звернуто стягнення на предмет іпотеки - об`єкт незавершеного будівництва (будинок громадського призначення) літ. А-2 готовністю 59% та земельну ділянку площею 1480 кв.м з кадастровим номером 4610137500:06:005:0254, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано за ОСОБА_1 право власності на вказані будівлю та земельну ділянку, зобов`язано БТІ провести державну реєстрацію права власності на будівлю, а управлінню Держкомзему - реєстрацію права власності на земельну ділянку.
		4.3. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.03.2014 частково задоволено касаційні скарги заступника прокурора Львівської області та Львівської міської ради і скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10.05.2012 та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 28.05.2013, справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. При цьому касаційний суд зазначив, що сторонами не надано доказів, які підтверджували б право власності або право користування іпотекодавця (ПП "Центр соціальної реабілітації молоді") на спірну земельну ділянку на момент укладення договору іпотеки. Натомість згідно інформації Держкомзему у м. Львів вказана земельна ділянка відноситься до земель м. Львова, які не надані у власність або користування, а інформація щодо наявності зареєстрованих правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку відсутня.
		4.4. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 20.05.2014 позов ОСОБА_1 залишено без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 207 Цивільного процесуального кодексу України.
		4.5. У подальшому ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 02.10.2014 у порядку повороту виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10.05.2012 задоволено відповідну заяву прокурора Шевченківського району м.   Львова та постановлено внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на об`єкт незавершеного будівництва та запис про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку.
		Зазначена ухвала Шевченківського районного суду м. Львова від 02.10.2014 за результатами перегляду у апеляційному та касаційному порядку залишена без змін (відповідно 24.12.2014 та 06.05.2015).
		4.6. На виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 02.10.2014 в порядку повороту виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10.05.2012 Львівська міськрада звернулася до управління державної реєстрації. Проте державним реєстратором 23.11.2021 було відмовлено у внесенні до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно визначених судом записів у зв`язку з тим, що встановлено наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, а саме: згідно ухвали суду скасуванню підлягає запис про право власності за ОСОБА_1 , водночас згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником вказаних об`єктів нерухомості є ТОВ "Кристал-Медіа".
		4.7. З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Кристал-Медіа" набуло право власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва з земельною ділянкою, укладеного 18.09.2018 між ним та ПП "Центр соціальної реабілітації молоді". Право власності останнього на об`єкт нерухомості та земельну ділянку було зареєстровано 04.07.2014 з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Вказана реєстрація здійснена на підставі, зокрема, акту приймання-передачі внеску в статутний капітал та грошової оцінки, підписаного 02.07.2014 ОСОБА_1 та ПП "Центр соціальної реабілітації молоді". Згідно з актом ОСОБА_1 передав, а ПП "Центр соціальної реабілітації молоді" прийняло в свій статутний капітал майно, а саме земельну ділянку, цільове призначення - для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, загальною площею 1480   кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстраційний №   9368346101 від 14.02.2013.
		4.8. Відмова державного реєстратора та наведені обставини вибуття спірного майна з володіння Львівської міськради стали підставою для звернення до суду з позовом у цій справі.
		5. Позиція Верховного Суду
		5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		5.2. Відповідно до частин першої та другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 
		5.3. Верховний Суд, переглянувши судові рішення у справі в межах, передбачених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України та виключно в межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із наступного.
		5.4. Положення статей 15, 16 Цивільного кодексу України надають кожній особі право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		5.5. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право власності є непорушним (частина четверта статті 41 Конституції України). Відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частина перша, друга статті 321 Цивільного кодексу України).
		5.6. Згідно з частиною другою статті 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
		5.7. З матеріалів справи № 466/11944/21 вбачається, що право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за ТОВ "Кристал-Медіа". За доводами останнього, земельна ділянка була придбана ним на підставі договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва разом з земельною ділянкою від 18.09.2015, укладеного між ним та ПП "Центр соціальної реабілітації молоді". При цьому Відповідач-3 доводить судам добросовісність набуття у власність як об`єкта нерухомості, так і земельної ділянки під ним. Водночас Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у ході розгляду справи №1328/1563/12 встановив, що сторонами не надано доказів, які б підтверджували право власності або право користування іпотекодавця (ПП "Центр соціальної реабілітації молоді", Відповідача-2 у цій справі) на спірну земельну ділянку на момент укладення договору іпотеки. Окрім того, згідно з інформацією Держкомзему вказана земельна ділянка відноситься до земель м. Львова, які не надані у власність або користування, а інформація щодо наявності зареєстрованих правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 1480 кв.м кадастровий номер 4610137500:06:005:0254 відсутня.
		5.8. За наслідками розгляду справи №1328/1563/12 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ 05.03.2014 скасував судові рішення судів попередніх інстанцій у справі №1328/1563/12, якими позовні вимоги ОСОБА_1 (Відповідача-1 у цій справі) були задоволені.
		5.9. Колегія суддів також бере до відома, що ухвала Шевченківського районного суду м.  Львова від 02.10.2014 (про поворот виконання рішення суду від 10.05.2012 у справі №1328/1563/12 шляхом внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на об`єкт незавершеного будівництва та на спірну земельну ділянку) залишена без змін Апеляційним судом Львівської області 24.12.2014 та Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ 06.05.2015. 
		5.10. У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2011 у справі № 1-25/2011 розтлумачено, що поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження у попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала.
		5.11. За приписами частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		5.12. Підставами позовних вимоги є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.
		5.13. Приписами частини другої статті 328 Цивільного кодексу України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону.
		5.14. У цій справі факт неправомірності набуття нерухомого майна встановлено судовими рішеннями. За таких обставин, беручи до уваги, що правова підстава для реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_1 , а саме рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10.05.2012 у справі №1328/1563/12, відпала внаслідок скасування його Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, суди попередніх інстанцій прийшли до правильного висновку про відсутність права на вказане майно у Відповідача-1 станом на момент передання його у статутний капітал ПП "Центр соціальної реабілітації молоді", а саме 02.07.2014. Тобто така передача спірної земельної ділянки не є правомірною.
		5.15. Враховуючи викладене відсутні підстави стверджувати про добросовісність дій Скаржника при набутті права власності на об`єкт нерухомості та на земельну ділянку під ним, як правильно зазначено в оскаржуваних судових рішеннях у цій справі №   466/11944/21.
		5.16. В такий спосіб колегія суддів зазначає про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на витребування спірного нерухомого майна у Скаржника як у добросовісного набувача. 
		5.17. Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
		За змістом частини першої статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
		5.18. Згідно з частинами першою та другою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
		Тобто правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
		5.19. З наведеного випливає, що законодавство пов`язує наявність права на набуття у власність чи у користування земельних ділянок із земель державної та комунальної власності саме з фактом прийняття відповідного рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або у користування, а не з державною реєстрацією речових прав на відповідне майно.
		5.20. При цьому відповідно до частини четвертої статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
		5.21. Частиною третьою статті 10 цього Закону передбачено, що державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.
		5.22. Як виснували суди попередніх інстанцій, державний реєстратор не перевірив відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства та прийняв незаконне рішення про проведення державної реєстрації права приватної власності ПП "Центр соціальної реабілітації молоді", оскільки станом на момент державної реєстрації (07.07.2014) рішення суду про реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно (земельну ділянку) за ОСОБА_1 було скасовано судом (05.03.2014). Відповідно останній не був наділений відповідними правами власника щодо розпорядженням таким майном і не міг передати його у статутний фонд (капітал) ПП "Центр соціальної реабілітації молоді".
		5.23. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що підставою набуття права власності є, зокрема, відповідний правочин (частина перша статті 328 Цивільного кодексу України), а не свідоцтво про право власності як документ і не державна реєстрація права приватної власності на цей об`єкт. Така реєстрація, як і видання на підтвердження права власності певного документа, не є тими діями, що за законом зумовлюють виникнення права власності. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Така позиція викладена, зокрема, у постановах від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20.
		5.24. Водночас наявними у матеріалах справи № 466/11944/21 доказами доведено та відповідачами не спростовано, що Львівська міськрада не приймала рішення про передачу спірної земельної ділянки у користування чи у власність ні ОСОБА_1 , ні ПП "Центр соціальної реабілітації молоді". 
		5.25. За приписами частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Лише власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 Цивільного кодексу України).
		5.26. Водночас з аналізу матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ПП "Центр соціальної реабілітації молоді" розпорядилися земельною ділянкою, яка їм не належала на праві власності.
		5.27. В такий спосіб ПП "Центр соціальної реабілітації молоді", укладаючи 18.09.2015 з ТОВ "Кристал-Медіа" договір щодо відчуження земельної ділянки, не мав необхідного обсягу дієздатності щодо її передачі у власність Відповідачу-3. Як наслідок, у результаті укладення вказаного договору відбулося неправомірне вибуття земельної ділянки з володіння територіальної громади в особі Львівської міськради, внаслідок чого стало можливим незаконне заволодіння земельною ділянкою територіальної громади. Тобто вчинення такого правочину порушує публічний порядок і відповідно до частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 Цивільного кодексу України).
		5.28. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17, від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19.
		5.29. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення позову про витребування майна до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених, зокрема, статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №607/15052/16).
		5.30. Предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння.
		5.31. Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, приводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна.
		5.32. Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.
		5.33. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем. Такий правовий висновок сформовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі №   362/2707/19.
		5.34. При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Така позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.
		5.35. За таких усталених правових позицій жодна інша вимога, пред`явлена Позивачем з наміром повернути володіння спірним нерухомим майном (про визнання протиправними та скасування рішень державних реєстраторів про державну реєстрацію, про скасування записів у Державному реєстрі прав, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, про визнання права власності, внесення відповідних відомостей до Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно), не відповідає належному способу захисту у такій справі, що також є самостійною підставою для відмови в позові.
		5.36. Щодо доводів Скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права щодо добросовісності набуття ТОВ "Кристал-Медіа" спірного нерухомого майна та, як наслідок, відсутності правових підстав для витребування спірного майна саме від нього, Суд зазначає наступне.
		5.37. Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.
		5.38. Водночас стаття 400 Цивільного кодексу України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.
		5.39. При цьому статтею 330 Цивільного кодексу України передбачено можливість добросовісного набувача набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 Цивільного кодексу України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 вказаного кодексу майно не може бути витребуване у нього.
		5.40. Стаття 388 Цивільного кодексу України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		5.41. Тобто, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
		5.42. Велика Палата Верховного Суду в постановах, зокрема, від 13.02.2024 у справі №   910/2592/19 та від 21.09.2022 у справі №908/976/19 виснувала, що перевірка добросовісності набувача цього майна здійснюється саме при вирішенні питання про витребування майна.
		5.43. Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
		5.44. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.11.2021 у справі №   925/1351/19 виснувала про важливе значення належної перевірки обставин, які свідчать про добросовісність або недобросовісність набувача як для застосування положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна як такого, що може вважатися відповідним нормам справедливого судового розгляду згідно зі статтею   6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		5.45. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт  6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які мають право розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
		5.46. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 Цивільного кодексу України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.
		5.47. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2023 у справі №607/15052/16 також зазначила, що добросовісність набуття виключається, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна у власність в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться записи про арешт майна, заборону його відчуження, наявна інформація в Єдиному державному реєстрі судових рішень про судовий спір щодо цього майна, за обставинами якого останнє може перебувати у володінні іншої особи, ніж власник, і може бути повернутим власникові чи витребуваним на його користь. Такі відомості, за висновками Великої Палати Верховного Суду, повинні спонукати покупця до більшої обачливості.
		5.48. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, на момент придбання ТОВ "Кристал-Медіа" спірної земельної ділянки (18.09.2015) у Єдиному державному реєстрі судових рішень була ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.03.2014 у справі № 1328/1563/12, у якій суд касаційної інстанції чітко зазначив, що сторонами не надано доказів на підтвердження права власності або права користування іпотекодавця (ПП "Центр соціальної реабілітації молоді") на спірну земельну ділянку на момент укладення договору іпотеки. Також у вказаній ухвалі зазначено, що згідно інформації Держкомзему вказана земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності міста Львова, які не надані у власність або користування, а інформація щодо наявності зареєстрованих правовстановлюючих документів на неї відсутня. Крім того, на момент придбання ТОВ "Кристал-Медіа" спірної земельної ділянки у Єдиному державному реєстрі судових рішень було ряд інших судових рішень, у яких предметом спору була спірна земельна ділянка. При цьому інформація про об`єкт незавершеного будівництва літ.  А-2 готовністю 59%, який розташований на земельній ділянці площею 1480 кв.м з кадастровим номером 4610137500:06:005:0254 міститься у відкритому доступі у загальнодоступних реєстрах та численних публікаціях у ЗМІ починаючи з 2010 року.
		5.49. Так Скаржник мав можливість дізнатися з Єдиного державного реєстру судових рішень про наявність судових рішень у вказаній справі, що узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 17.03.2021 у справі №   922/634/19, за яким у разі придбання майна покупець мав би проявити розумну обачливість і дослідити історію вибуття майна у попередніх власників.
		5.50. В такий спосіб суди попередніх інстанцій прийшли до правильного висновку, що наведена інформація мала б спонукати ТОВ "Кристал-Медіа" до виваженого рішення щодо придбання нерухомого майна та проявити розумну обачність за наявності численної відкритої інформації про судові конфлікти щодо цього нерухомого майна та судових спорів щодо нього.
		5.51. З урахуванням викладеного Суд погоджується з висновками судів про те, що ТОВ "Кристал-Медіа" за встановлених у справі обставин не може вважатися добросовісним набувачем спірного нерухомого майна. 
		Як наслідок, колегія суддів відхиляє доводи Скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права щодо визначення добросовісності набуття ним спірного нерухомого майна.
		5.52. За таких обставин справи витребування спірної земельної ділянки у кінцевого набувача (ТОВ "Кристал-Медіа"), добросовісність набуття яким наявними у матеріалах справи доказами спростована, відповідатиме принципам справедливості та розумності. Така правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена у постанові від 08.11.2023 у справі №607/15052/16.
		5.53. Зважаючи на викладене Судом не розглядаються доводи касаційної скарги щодо переходу права власності на земельну ділянку при зміні власника нерухомості. Тим більше, що при цьому Скаржник посилається на редакції статей 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України, які не були чинними на час виникнення спірних правовідносин.
		5.54. Щодо строку позовної давності для звернення до суду у цій справі Суд зазначає наступне.
		Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).
		Відповідно до частин третьої та четвертої статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
		Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
		Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).
		Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
		Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
		Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
		У постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 за позовом про витребування земельної ділянки Велика Палата Верховного Суду зробила наступний висновок: "Велика Палата Верховного Суду критично ставиться до посилань судів попередніх інстанцій на те, що міською радою приймались ухвали про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки (у 2007 році) та про видачу державного акта на ділянку (у 2008 році). Приймаючи такі ухвали, міська рада виконувала повноваження, покладені на неї законодавством, тобто діяла не як власник спірної земельної ділянки. Тому прийняття зазначених ухвал не обов`язково свідчить про те, що міська рада довідалася або могла довідатися про порушення свого права як власника. Задля забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 711/802/17 та від 06.06.2018 у справі № 520/14722/16, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу".
		Зважаючи на наведену позицію Великої Палати Верховного Суду суди попередніх інстанцій у цій справі обґрунтовано виснували, що департамент містобудування, а також управління архітектури є виконавчими органами Львівської міської ради, а також окремими юридичними особами, відмінними від Львівської міської ради, що виконують окремі визначені законом та відповідними положеннями повноваження і по своїй суті не є власниками спірної земельної ділянки, не можуть нею володіти та розпоряджатися. А тому, оскільки Львівська міськрада не приймала жодних рішень щодо спірної земельної ділянки саме як її власник, подання заяви ТОВ "Кристал Медіа" до директора департаменту містобудування та начальника управління архітектури департаменту містобудування Львівської міськради не є моментом, коли саме Позивач дізнався про вибуття з її власності спірної земельної ділянки.
		Як вбачається з матеріалів справи, Львівська міськрада звернулася до Управління державної реєстрації для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку на виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Львова від 02.10.2014 в порядку повороту виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10.05.2012. Проте державним реєстратором лише 23.11.2021 відмовлено у внесенні відповідного запису у зв`язку з реєстрацією речового права за ТОВ "Кристал-Медіа". Саме після отримання цієї відмови Позивачу і стало відомо про своє порушене право. 
		З огляду на звернення до суду з позовом у цій справі у грудні 2021 року суди правомірно виснували про таке звернення в межах строку позовної давності.
		5.55. Стосовно доводів касаційної скарги, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме необхідності розгляду цієї справи у порядку цивільного судочинства та недослідження доказів у справі колегією суддів апеляційного суду Верховний Суд зазначає наступне.
		5.56. Відповідно до статті 231 Господарського процесуального кодексу України у разі надходження до суду справи, що підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, після закриття провадження Верховним Судом чи судом апеляційної інстанції в порядку цивільного чи господарського судочинства, провадження у цій справі не може бути закрите з підстави, що спір не підлягає розгляду у порядку господарського судочинства. За імперативними приписами частини шостої статті 31 Господарського процесуального кодексу України що спори між судами щодо підсудності не допускаються.
		5.57. Як вже зазначалося та вбачається з матеріалів справи, постановою Львівського апеляційного від 17.10.2023 рішення Шевченківського районного суду м.  Львова від 04.05.2023 року скасовано, провадження у справі закрито з одночасним роз`ясненням позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду. Ні Скаржник, ні інші учасники справи не скористалися правом на касаційне оскарження вказаної постанови, зокрема з підстав підвідомчості/підсудності справи. 
		У подальшому ухвалою Львівського апеляційного суду від 09.11.2023 справу №   466/11944/21 передано за встановленою підсудністю до Господарського суду Львівської області. 
		5.58. З огляду на наведене, зважаючи на пріоритет забезпечення принципу правової визначеності, задля уникнення юрисдикційного конфлікту Суд вбачає підстави для висновку, що розгляд цього спору має завершитися за правилами господарського судочинства. Крім того, з метою забезпечення права на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, колегія суддів вважає, що ця справа має бути розглянута господарським судом ще і тому, що Позивачу має бути забезпечено доступ до правосуддя навіть в іншому, ніж це передбачено законом, судочинстві, оскільки перешкоди до розгляду в цивільному судочинстві виникли у зв`язку з процесуальною діяльністю суду. Аналогічні висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справах №   490/9823/16-ц і №   761/12676/17, від 27.03.2019 у справі № 766/10137/17, від 02.02.2021 у справі №  906/1308/19, а також у постановах Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №  308/11052/18, від 20.01.2021 у справі № 278/3458/18, від 29.03.2023 у справі №   638/5047/21, від 13.12.2023 у справі № 903/108/23, від 23.07.2024 у справі №   904/2083/23.
		Відтак з метою уникнення юрисдикційного конфлікту, задля забезпечення доступу Позивача до суду та враховуючи наявність чинної ухвали Львівського апеляційного суду від 09.11.2023 про передачу справи за підсудністю Господарському суду Львівської області доводи Скаржника про непідвідомчість даного спору господарському суду відхиляються.
		5.59. Так само не знайшли свого підтвердження і посилання ТОВ "Кристал-Медіа" на порушення процесуального права судом апеляційної інстанції, що полягають у недослідженні ним доказів у справі. Як вбачається з матеріалів справи, зокрема протоколів судових засідань від 25.06.2024 та від 03.09.2024, колегією суддів у складі Кравчук Н.М., Скрипчук О.С. та Матущак О.І. було заслухано пояснення сторін, з`ясовано обставини справи, здійснено перевірку доказів та проведено судові дебати. Водночас Скаржник не зазначає, у чому саме полягає недослідження, на його думку, судом доказів та яким чином це вплинуло на результат розгляду справи.
		5.60. Отже, наведені Скаржником підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає підстави для скасування судових рішень у справі з наведених Відповідачем-3 підстав.
		5.61. Інші доводи касаційної скарги не спростовують дотримання судами норм матеріального та процесуального права, зводяться виключно до незгоди Скаржника з вказаними рішеннями та не є підставами для їх скасування.
		6. Висновки Верховного Суду
		6.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		6.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. 
		6.3. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		6.4. Статтею 309 Господарського процесуального кодексу України врегульовано, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законе рішення з одних лише формальних міркувань.
		6.5. За таких обставин колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення у справі є законними, підлягають залишенню в силі, а касаційна скарга - без задоволення.
		7. Розподіл судових витрат
		7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Скаржника.
		Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кристал-Медіа" залишити без задоволення.
		2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 та рішення Господарського суду Львівської області від 14.05.2024 у справі №  466/11944/21 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                В. Зуєв
		 
		Судді                                                                                          І. Берднік
		 
		                                                                                          І. Міщенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...