Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/12292/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 03.12.2024.
Дата набрання законної сили: 27.11.2024
Номер судового провадження: 61-16766ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		27 листопада 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 761/12292/17
		провадження № 61-16766св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,                 Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач -     ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		треті особи:  ОСОБА_3 , Київська міська рада,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи 
		касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник - адвокат Кротюк Олександр Володимирович, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 квітня 2023 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 травня 2023 року у складі судді Мальцева Д. О., постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П., 
		касаційну скаргу ОСОБА_1  на постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У квітні 2017 року     ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до    ОСОБА_2 , треті особи:    ОСОБА_3 , Київська міська рада, про поділ земельної ділянки в натурі.
		Позов обґрунтовано тим, що у спільній частковій власності         ОСОБА_4 та ОСОБА_2 знаходиться земельна ділянка, площею 0,1000га, з кадастровим номером 800000000000:88:046:0014 по  АДРЕСА_1 у місті Києві (69/100 та 31/100 відповідно). 
		На вказаній земельній ділянці знаходяться також житлові будинки                            ОСОБА_1 та  ОСОБА_2 , тобто сторони у справі володіють нерухомим майном, яке на даний час являє собою два окремі об`єкти нерухомості з різними номерами (адресами):  АДРЕСА_2 ( ОСОБА_2 ) та АДРЕСА_3 ( ОСОБА_1 ). 
		Земельна ділянка, на якій розташовані належні сторонам будинки, також фактично поділена між ними на дві окремі частини. 
		У той же час, у правовстановлюючому документі на земельну ділянку зазначена колишня спільна для сторін адреса та номер: АДРЕСА_1 . 
		Відтак, спірна земельна ділянка фактично формально залишається для сторін спільною, хоча такої адреси як АДРЕСА_1 вже не існує. 
		У позасудовому порядку вирішити питання про вчинення спільних дій щодо оформлення та отримання нових правовстановлюючих документів відповідно до існуючого порядку користування земельної ділянки та відповідно належних сторонам об`єктів нерухомості (будинків), які знаходяться на спірній земельній ділянці, неможливо, у зв`язку із чим позивачка змушена звертатись до суду з вказаним позовом.
		Посилаючись на викладені обставини, уточнивши в подальшому позовні вимоги,   ОСОБА_1 просила суд:
		поділити в натурі земельну ділянку по    АДРЕСА_1 , площею 0,1000га, кадастровий № 8000000000:58:046:0014, між співвласниками  ОСОБА_1 та     ОСОБА_2 , з відступом від ідеальних часток, згідно варіанту № 2, викладеного у висновку № 19254/20-41/10218-10221/21-41 від 18 березня 2021 року, на дві окремі ізольовані земельні ділянки та виділити позивачці у власність земельну ділянку площею 0, 0697 га за адресою: АДРЕСА_3 , обмежену кривою лінією, що складається з відрізків: від точки 1 до точки 2 - 5,85 м; від точки 2 до точки 3-0,68 м; від точки 3 до точки                                       4 - 13,43 м; від точки 4 до точки 5 - 11,02 м; від точки 5 до точки 6 - 8,19 м; від точки 6 до точки 7- 16,95 м; від точки 7 до точки 8 - 8,66 м; від точки 8 до точки 17- 0,03 м; від точки 17 до точки 18 - 0,40 м; від точки 18 до точки 19 - 3,83 м; від точки 19 до точки 20 - 0,39 м; від точки 20 до точки 21 - 0,40 м; від точки                  21 до точки 22- 0,96 м; від точки 22 до точки 23 - 5,87м; від точки 23 до точки 24 - 0,41 м; від точки 24 до точки 25 - 0,10 м; від точки 25 доточки 26- 0,40 м; від точки 26 до точки 27 - 4,44 м; від точки 27 до точки 28- 0,39 м; від точки                28 до точки 29- 2,25 м; від точки 29 до точки 30 - 0,33 м: від точки 30 до точки 13 - 0,10 м; від точки 13 до точки 14 - 19,66 м; від точки 14 до точки 15 - 0,40 м; від точки 15 до точки 16- 4,09 м; від точки 16 до точки 1 - 3,59 м, згідно каталогу координат поворотних точок, їх номерів та промірів між ними, зазначених у Варіанті № 2 розподілу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , зазначеного в Додатку № 3 до Висновку № 19254/20-41/10218-10221/21-41. Межі земельної ділянки загальною площею 0, 0697 га, яка виділяється                   ОСОБА_1 в Додатку № 3 до Висновку зображені лініями червоного кольору і заштриховані крапками червоного кольору. Лінія розподілу зображена лінією зеленого кольору. Земельна ділянка обмежена лініями розподілу, згідно Каталогу координат поворотних точок, зазначених в Таблиці № 1 Варіанту № 2 розподілу земельної ділянки, вказаного у Висновку № 19254/20-41/10218-10221/21-41; 
		виділити відповідачці ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,0303 га, за адресою: АДРЕСА_2 , обмежені кривою лінією, що складається з відрізків: від точки 30 до точки 29- 0,33 м; від точки 29 до точки 28 - 2,25 м; від точки 28 до точки 27 - 0,39 м; від точки 27 до точки 26 - 4,44 м; від точки 26 до точки 25 - 0,40 м; від точки 25 до точки 24 - 0,10 м; від точки 24 до точки 23 -  0,41 м; від точки 23 до точки 22- 5,87 м; від точки 22 до точки 21 - 0,96 м; від точки 21 до точки 20 - 0,40 м; від точки 20 до точки 19 - 0,39 м; від точки 19 до точки 18 - 3,83 м; від точки 18 до точки 17- 0,40 м; від точки 17 до точки 9 - 15,69 м; від точки 9 до точки 10 - 14,15 м; від точки 10 до точки 11 - 5,13 м; від точки 11 до точки 12 - 3,57 м; від точки 12 до точки 30- 12,15 м, згідно каталогу координат поворотних точок, їх номерів та промірів між ними,зазначених у Варіанті № 2 розподілу земельної ділянки за адресою:     АДРЕСА_1 , зазначеного в Додатку № 3 до Висновку № 19254/20-41/10218-10221/21-41. Meжі земельної ділянки, яка виділяється    ОСОБА_2 в Додатку № 3 до Висновку зображені лініями синього кольору і заштриховані крапками синього кольору. Лінія розподілу зображена лінією зеленого кольору. Земельна ділянка обмежена лініями розподілу, згідно Каталогу координат поворотних точок, зазначених в Таблиці № 2 Варіанту № 2 розподілу земельної ділянки, вказаного у Висновку № 19254/20-41/10218-10221/21-41; 
		стягнути на користь відповідачки грошову компенсацію за зменшення площі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , на 7,0 кв. м в сумі                   40 956,83 грн за рахунок коштів, внесених позивачкою на депозитний рахунок Шевченківського районного суду м. Києва.
		Короткий зміст оскаржуваних рішень суду першої інстанції
		Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 квітня 2023 року позов задоволено. 
		Поділено в натурі земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 0,1000 га, кадастровий № 8000000000:58:046:0014, між співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з відступом від ідеальних часток, згідно варіанту № 2, викладеного у висновку № 19254/20-41/10218-10221/21-41 від 18 березня 2021 року, на дві окремі ізольовані земельні ділянки.
		Виділено ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0, 0697 га за адресою: АДРЕСА_3 , обмежену кривою лінією, що складається з відрізків: від точки 1 до точки 2 - 5,85 м; від точки 2 до точки 3 - 0,68 м; від точки 3 до точки 4 - 13,43 м; від точки 4 до точки 5 - 11,02 м; від точки 5 до точки                6 - 8,19 м; від точки 6 до точки 7 - 16,95 м; від точки 7 до точки 8 - 8,66 м; від точки 8 до точки 17 - 0,03 м; від точки 17 до точки 18 - 0,40 м; від точки 18 до точки 19 - 3,83 м; від точки 19 до точки 20 - 0,39 м; від точки 20 до точки                               21 - 0,40 м; від точки 21 до точки 22 - 0,96 м; від точки 22 до точки 23 - 5,87м;               від точки 23 до точки 24 - 0,41 м; від точки 24 до точки 25 - 0,10 м; від точки                   25 доточки 26 - 0,40 м: від точки 26 до точки 27 - 4,44 м; від точки 27 до точки 28 - 0,39 м; від точки 28 до точки 29 - 2,25 м; від точки 29 до точки 30 - 0,33 м; від точки 30 до точки 13 - 0,10 м; від точки 13 до точки 14 - 19,66 м від точки                14 до точки 15 - 0,40 м; від точки 15 до точки 16 - 4,09 м; від точки 16 до точки  1 - 3,59 м, згідно каталогу координат поворотних точок, їх номерів та промірів між ними зазначених у Варіанті № 2 розподілу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , зазначеного в Додатку № 3 до Висновку                                    № 19254/20-41/10218-10221/21-41.
		Межі земельної ділянки загальною площею 0, 0697 га, яка виділяється                  ОСОБА_1 , в Додатку № 3 до Висновку зображені лініями червоного кольору і заштриховані крапками червоного кольору. Лінія розподілу зображена лінією зеленого кольору. Земельна ділянка обмежена лініями розподілу, згідно Каталогу координат поворотних точок, зазначених в Таблиці № 1 Варіанту № 2 розподілу земельної ділянки, вказаного у Висновку № 19254/20-41/10218-10221/21-41.
		Виділено ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,0303 га за адресою: АДРЕСА_2 , обмежені кривою лінією, що складається з відрізків: від точки 30 до точки 29 - 0,33 м; від точки 29 до точки 28 - 2,25 м; від точки 28 до точки 27 - 0,39 м; від точки 27 до точки 26 - 4,44 м; від точки 26 до точки 25 - 0,40 м; від точки 25 до точки 24 - 0,10 м; від точки 24 до точки 23 -  0,41 м; від точки 23 до точки 22 - 5,87 м; від точки 22 до точки 21 - 0,96 м;                         від точки 21 до точки 20 - 0,40 м; від точки 20 до точки 19 - 0,39м; від точки                     19 до точки 18 - 3,83 м; від точки 18 до точки 17 - 0,40 м; від точки 17 до точки  9 - 15,69 м; від точки 9 до точки 10 - 14,15 м; від точки 10 до точки 11 - 5,13 м; від точки 11 до точки 12 - 3,57 м; від точки 12 до точки 30 - 12,15 м, згідно каталогу координат поворотних точок, їх номерів та промірів між ними зазначених у Варіанті № 2 розподілу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , зазначеного в Додатку № 3 до Висновку № 19254/20-41/10218-10221/21-41.
		Meжі земельної ділянки, яка виділяється ОСОБА_2 , в Додатку № 3 до Висновку зображені лініями синього кольору і заштриховані крапками синього кольору. Лінія розподілу зображена лінією зеленого кольору. Земельна ділянка обмежена лініями розподілу, згідно Каталогу координат поворотних точок, зазначених в Таблиці № 2 Варіанту № 2 розподілу земельної ділянки, вказаного у Висновку № 19254/20-41/10218-10221/21-41.
		Стягнуто на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за зменшення площі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , на 7,0 кв.м в сумі                      40 956,83 грн за рахунок коштів, внесених ОСОБА_1 на депозитний рахунок Шевченківського районного суду м. Києва.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у даному випадку поділ майна, що є у спільній частковій власності, шляхом виділу обом сторонам відповідних часток в натурі може бути проведений. 
		Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині поділу в натурі спірної земельної ділянки між співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з відступом від ідеальних часток, згідно варіанту № 2 викладеного у висновку               № 19254/20-41/10218-10221/21-41 від 18 березня 2021 року на дві окремі ізольовані земельні ділянки.
		При цьому суд першої інстанції зазначив, що такий поділ не порушує права та інтереси сторін, оскільки змінюється лише правовий статус земельної ділянки, який не вимагає вчинення додаткових (фізичних) дій щодо зазначеної земельної ділянки (знесення будь-яких споруд чи їх будівництво, поділ певного об`єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці).
		Також вказав, що відповідачкою не надано належних та допустимих доказів того, що визначений у Висновку експерта варіант розподілу спірної ділянки є неможливий, як і не надано доказів невідповідності висновку експерта вимогам чинного законодавства, його необ`єктивності чи неповноти.
		Вирішуючи спір, суд першої інстанції також встановив, що Варіант № 2 поділу спірної земельної ділянки, згідно Висновку експертів КНДІСЕ від 18 березня 2021 року за № 19254/20-41/10218?10221/21-41, передбачає відступ від ідеальних часток в бік зменшення частки, належної відповідачці, на 7 кв.м.
		Доказів того, що припинення права спільної часткової власності на 7 кв.м спірної земельної ділянки завдасть істотної шкоди інтересам відповідачки, останньою не надано.
		З огляду на зазначене, враховувавши найліпший варіант можливого поділу спірної земельної ділянки між сторонами, частки, які перебувають у користуванні кожної із сторін, суд дійшов висновку, про необхідність виплати грошової компенсації відповідачці у розмірі 40 956,83 грн за рахунок коштів, які були внесені позивачкою на депозитний рахунок суду.
		26 квітня 2023 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Поліщука С.В. звернулася до суду із заявою, у якій просила ухвалити додаткове рішення у справі, яким стягнути з відповідачки витрати на правничу допомогу у розмірі 48 000 грн та витрати на проведення судової експертизи у розмірі 13 075 грн, оскільки судом не вирішено питання розподілу судових витрат під час ухвалення рішення у справі.
		Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 травня 2023 року заяву задоволено.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 48 000 грн та з витрат за проведення судової експертизи, у розмірі 13 075 грн.
		Задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що розмір понесених позивачкою витрат на оплату послуг адвоката у сумі 48 000 грн є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт та наданих послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом зазначених робіт та значенням справи для позивача.
		Також суд вказав, що ухвалою від 12 лютого 2019 року у справі було призначено судову земельно-технічну експертизу, оплату за її проведення здійснено позивачкою, у зв`язку із чим з відповідачки на користь  ОСОБА_1  підлягають стягненню витрати за проведення судової експертизи у розмірі 13 075 грн.
		Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_2 звернулась до суду з апеляційною скаргою.
		Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції
		Постановою Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року                апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 травня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення такого роду витрат.
		В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 квітня 2023 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 травня 2023 року залишено без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині вирішення вимог позову про поділ в натурі спільної земельної ділянки, а також в частині вирішення вимог заяви про стягнення судових витрат за проведення судової експертизи, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішень місцевого суду в цій частині вимог при апеляційному розгляді не встановлено. 
		Разом із цим, апеляційний суд вважав помилковими висновки місцевого суду в частині стягнення з відповідачки на користь  ОСОБА_1  витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 48 000 грн, зазначивши, що при зверненні до суду з позовом, позивачкою не було анонсовано витрати на правничу допомогу, тому, на підставі вимог частини другої статті 134 ЦПК України, у стягненні цих витрат слід відмовити. 
		У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення у справі, у якій просила стягнути з відповідачки на свою користь судові витрати на правову допомогу у розмірі 24 000 грн.
		Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 16 листопада                2023 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. 
		Стягнуто з  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 12 000 грн.
		Задовольняючи частково заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що розмір понесених позивачкою витрат на оплату послуг адвоката є завищеним, у зв`язку із чим заявлена позивачкою сума підлягає зменшенню з 24 000 грн до 12 000 грн. При цьому, апеляційний суд урахував подані відповідачкою заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення у справі.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		23 листопада 2023 року ОСОБА_2 в особі представника - адвоката      Кротюка О. В. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 квітня 2023 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 травня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року.
		У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції (окрім частини, якою було відмовлено у відшкодуванні позивачці витрат на правову допомогу) та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
		20 грудня 2023 року  ОСОБА_1  звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року.
		У касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, понесених при розгляді справи у суді першої інстанції, тазалишити в силі в цій частині додаткове рішення місцевого суду.
		Касаційна скарга мотивована тим, що постанова в оскаржуваній частині ухвалена апеляційним судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
		Доводи інших учасників справи
		 
		12 січня 2024 року  ОСОБА_2 в особі представника - адвоката                 Кротюка О. В. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу               ОСОБА_1 , у якому вказує про те, що постанова апеляційного суду в оскаржуваній позивачкою частині відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.
		 
		29 січня 2024 року   ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому просить касаційну скаргу відповідачки залишити без задоволення. 
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , витребувано матеріали цивільної справи та зупинено дію оскаржуваних судових рішень до закінчення касаційного провадження у справі.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 
		 
		10 січня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи 
		Встановлено, що у спільній частковій власності    ОСОБА_4 та ОСОБА_2 знаходиться земельна ділянка, площею 0,1000га, з кадастровим номером 800000000000:88:046:0014 по  АДРЕСА_1 (69/100 та 31/100 відповідно)
		З метою з`ясування технічної можливості виділу у судовому порядку частки нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києвавід 12 лютого 2019 року  було призначено у справі проведення судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи.
		За результатами проведення судової земельно-технічної та оціночно-земельної  експертизи складено Висновок експертів КНДІСЕ від 18 березня 2021 року № 19254/20-41/10218?10221/21-41, яким, зокрема, визначено технічну можливість розподілу спірної земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 800000000:88:046:0014, по АДРЕСА_1 відповідно до розміру часток ОСОБА_1 (69/100) та                    ОСОБА_2 (31/100) згідно вимог нормативно-правових актів та запропоновано три варіанти поділу спірної земельної ділянки.
		Позивачка просила суд здійснити поділ спірного нерухомого майна відповідно до варіанту № 2 вказаного у Висновку, обґрунтовуючи це тим, що такий варіант ураховує інтереси обох сторін, зокрема порядок користування нерухомим майном, у зв`язку із чим не вимагає знесення будь-яких споруд, наявних на ділянці, чи накладення сервітуту та передбачає поділ спірної земельної ділянки між сторонами з незначним відступом від ідеальних часток зі стягненням на користь ОСОБА_2 грошової компенсації за зменшення площі земельної ділянки на 7,0 кв.м в сумі 40 956,83 грн за рахунок коштів, внесених                 ОСОБА_1 на депозитний рахунок Шевченківського районного суду                          м. Києва.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.
		Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції відповідає не у повній мірі. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
		 
		Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності та встановлює, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		 
		Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).
		 
		Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (стаття 179 ЦК України).
		 
		Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (стаття 183 ЦК України).
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
		 
		Аналіз зазначених вище норм права свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
		 
		За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном. Володіння та розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
		 
		Згідно із статтею 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно), тобто право спільної власності - це право власності кількох суб`єктів на один об`єкт.
		 
		Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
		 
		Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. 
		 
		Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. 
		 
		Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
		 
		Згідно з частинами першою та другою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
		 
		Відповідно до частин першої, третьої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
		 
		У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
		 
		Аналіз положень статей 183, 358, 364 ЦК України дає підстави для висновку про те, що у спорах про поділ (виділ частки) в натурі учасникам спільної часткової власності може бути виділено відокремлену частину нерухомого майна, яка відповідає розміру їх частки у праві власності. Якщо виділ (поділ) можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною розмірів ідеальних часток і стягненням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.
		 
		Близькі за змістом правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2012 року у справі № 6-12цс13, а також у постановах Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі № 205/9065/15-ц (провадження № 61-21409св18), від 27 травня 2020 року у справі                                         № 173/1607/15-ц (провадження 61-26178св18), від 11 жовтня 2021 року у справі № 607/14338/19-ц (№ 61-19073св20).
		 
		Згідно з частиною першою статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а в разі недосягнення згоди - у судовому порядку.
		 
		Оскільки володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності визначається насамперед угодою співвласників залежно від розміру їхніх часток у спільній власності, то при застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів потрібно брати до уваги цю угоду.
		 
		Визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна, зокрема земельної ділянки, в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є усталений порядок користування цим майном, розмір часток співвласників, технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.
		 
		Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 
		 
		У справі, яка переглядається, судами встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 800000000000:88:046:0014 фактично поділена між сторонами на дві окремі частини (дві земельні ділянки) і на ній знаходяться житлові будинки позивачки та відповідачки, які являють собою два окремих об`єкти нерухомості з різними адресами:  АДРЕСА_2 ( ОСОБА_2 ) та   АДРЕСА_3 ( ОСОБА_1 ).
		 
		Також встановлено неможливість у позасудовому порядку здійснити поділ спірної земельної ділянки (на договірних засадах).
		З метою з`ясування технічної можливості виділу у судовому порядку частки нерухомого майна в натурі, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12 лютого 2019 року у справі було призначено судову земельно-технічну експертизу.
		За результатами проведення експертизи складено Висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 18 березня 2021 року № 19254/20-41/10218?10221/21-41, яким, зокрема, визначено технічну можливість розподілу спірної земельної ділянки площею 0,1000 га кадастровий № 800000000:88:046:0014 по АДРЕСА_1 відповідно до розміру часток ОСОБА_1 (69/100) та ОСОБА_2 (31/100) згідно вимог нормативно-правових актів та запропоновано три варіанти поділу спірної земельної ділянки.
		Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, врахувавши принципи розумності, пропорційності та справедливості, з огляду на Висновок експертів від 18 березня 2021 року                                 № 19254/20-41/10218?10221/21-41, складений Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з урахуванням балансу інтересів сторін, виділивши  ОСОБА_1 частину земельної ділянки площею 0,0697 га, кадастровий номер 8000000000:58:046:0014 по  АДРЕСА_3 , із зміною ідеальних часток відповідно до другого варіанта розподілу, запропонованого експертами.
		При цьому суди першої та апеляційної інстанцій правильно зазначили, що вказаний варіант розподілу є найбільш наближеним до розміру часток сторін у праві спільної часткової власності, врахували майнові права та інтереси сторін, сприяючи кожному з них використовувати наявні приміщення за призначенням, що відповідає інтересам як позивачки, так і відповідачки та надає можливість нормального користування житловими приміщеннями і надвірними спорудами.
		При цьому суди обґрунтовано відхили посилання ОСОБА_2 на те, що при складанні зазначеного Висновку експертами не враховано протипожежні норми під час визначення можливих варіантів поділу земельної ділянки, правильно вказавши на те, що такий виділ жодним чином не вплине на порушення чи дотримання протипожежних норм, оскільки змінюється лише правовий статус земельної ділянки, який не вимагає вчинення додаткових (фізичних) дій щодо зазначеної земельної ділянки (знесення будь-яких споруд чи їх будівництво, поділ певного об`єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці).
		При цьому, установивши, що варіант № 2 поділу спірної земельної ділянки,  згідно Висновку експертів від 18 березня 2021 року передбачає незначний відступ від ідеальних часток в бік зменшення частки, належної відповідачці, на 7 кв.м, а доказів того, що припинення права спільної часткової власності на 7 кв.м спірної земельної ділянки завдасть істотної шкоди її інтересам матеріали справи не містять, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про необхідність виплати грошової компенсації ОСОБА_2 у розмірі                             40 956, 83 грн за рахунок коштів, попередньовнесених позивачкою на депозитний рахунок Шевченківського районного суду м. Києва.
		При таких обставинах суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі по суті заявлених вимог, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
		Доводи відповідачки про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки висновки щодо застосування норм права, які викладені у вказаних постановах, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається.
		Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди заявниці з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
		 
		Щодо витрат, пов`язаних з розглядом справи у суді першої інстанції 
		26 квітня 2023 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Поліщука С.В. звернулася до суду із заявою, у якій заявник просив ухвалити додаткове рішення у справі, яким стягнути з відповідачки на користь позивачки витрати на правничу допомогу у розмірі 48 000 грн та витрати на проведення судової експертизи у розмірі 13 075 грн, оскільки судом не вирішено питання розподілу судових витрат під час ухвалення рішення у справі.
		Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати (пункт 3 частини першої статті 270 ЦПК України).
		 
		Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України визначено, що одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
		 
		Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України). 
		 
		Згідно частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу;             2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
		 
		Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
		 
		Відповідності до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
		 
		Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону № 5076-VI, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
		 
		За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. 
		 
		Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону                             № 5076-VI).
		 
		Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
		 
		Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
		 
		Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
		 
		Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
		 
		Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		 
		Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		 
		У відповідності до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
		 
		Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		 
		Водночас, згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		 
		У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).
		 
		Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
		 
		Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено . 
		 
		Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19).
		 
		Встановлено, що на підтвердження понесених позивачкою у суді першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу були надані відповідні докази: Договір від 07 червня 2022 року та акт здачі-приймання фактично виконаних правових послуг до Договору від 07 червня 2022 року, відповідно до якого сторони підтвердили, що станом на 24 квітня 2023 року Адвокат надав Клієнту, а Клієнт отримав від Адвоката правову допомогу по укладеному Договору від 07 червня 2022 року у справі № 761/12292/17. Акт містить детальний опис робіт та вартість послуг, а саме: всього 16 годин та 48 000 грн (з розрахунку 1 година - 3 000 грн).
		 
		Крім цього, відповідно до пункту 4.1. Договору від 07 червня 2022 року, Клієнт за отримання правової допомоги виплачує Адвокату винагороду в розмірі, який Сторони погоджують в Акті виконаних робіт (послуг).
		 
		Згідно з пунктом 4.2. Договору від 07 червня 2022 року, винагорода сплачується Клієнтом Адвокату після набрання законної сили та виконання рішення суду, яке буде ухвалене судом.
		 
		Заперечення стороною відповідача до суду не подано.
		 
		Відмовляючи у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачкою при розгляді справи у суді першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що позивачка, у відповідності до частини другої статті 134 ЦПК України не подавала попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу разом з першою заявою по суті спору (тобто при зверненні до суду з позовом), тому підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 48 000 грн відсутні.
		 
		Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з такими висновками апеляційного суду з огляду на наступне.
		 
		Статтею 134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
		 
		Застосування відповідних положень статті 134 ЦПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, а також інших чинників.
		 
		Аналіз частини другої статті 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. 
		 
		Зазначене положення забезпечує дотримання принципу змагальності, відповідно до якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених ЦПК України.
		 
		Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат.
		 
		З огляду на викладене відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.
		 
		Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 124 ГПК України, яка є тотожною за змістом частині другій статті 134 ЦПК України, містяться у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 922/676/21, від 18 січня 2022 року у справі № 910/2679/21, від 21 червня 2022 року у справі № 908/574/20, від 29 вересня 2022 року у справі                   № 910/3055/20.
		 
		Верховний Суд вважає за необхідне зауважити на тому, що апеляційним судом було встановлено, що представником позивачки ОСОБА_1 - адвокатом                          Поліщуком С. В. була подана письмова промова в судових дебатах, в якій він заявив про намір впродовж п`яти днів після ухвалення рішення суду, у разі задоволення позову, подати докази понесених судових витрат та в подальшому у встановлений ЦПК України строк подав відповідне клопотання разом з відповідними доказами, зокрема, щодо направлення цього клопотання ОСОБА_2 , що відповідає вимогам частини восьмої статті 141 ЦПК України, у той час як єдиною підставою для відмови апеляційним судом у задоволенні заяви було те, що позивачка при звернення до суду з позовом не навела попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона очікує понести за розгляд справи місцевим судом.
		 
		Водночас неподання заявником попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат не позбавило ОСОБА_2 можливості підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими, та довести неспівмірність таких витрат. Разом з тим, з відповідним клопотанням про зменшення витрат на правничу допомогу ОСОБА_2 або її представник до суду першої інстанції не зверталася.
		 
		Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що в цьому випадку неподання стороною позивача попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат не порушило принципи змагальності та рівності та не завадило іншим учасникам спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості (необґрунтованості) та співмірності заявлених до стягнення витрат.
		 
		За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відмову у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу з підстав неподання попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат.
		 
		Натомість, суд першої інстанції, взявши до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, врахувавши відсутність заперечень сторони відповідача, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відшкодування з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1  витрат на правову допомогу у заявленому нею розмірі 48 000 грн.
		Разом із цим, колегія суддів Верховного Суду також погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення витрат за проведення судової експертизи у розмірі 13 075 грн, оскільки сума таких витрат підтверджується наданими стороною позивача доказами, зокрема рахунком № 5606 від 05 серпня 2020 року та квитанцією № 3/КЗ від 27 серпня 2020 року про сплату ОСОБА_5 зазначеної суми грошових коштів.
		Щодо оскарження додаткової постанови суду апеляційної інстанції про стягнення витрат на професійну правничу допомогу
		У відзиві на апеляційну скаргу, поданому до суду апеляційної інстанції 02 серпня 2023 року, ОСОБА_1 повідомила про те, що на стадії апеляційного перегляду справи розраховує понести судові витрати на правничу допомогу в розмірі 25 000 грн, докази чого будуть надані суду у встановлений процесуальним законом п`ятидений строк. 
		03 листопада 2023 року позивачка звернулась до суду з заявою про надання доказів про судові витрати та ухвалення додаткового рішення, у якій просила стягнути з відповідачки на її користь витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у сумі 24 000 грн, на підтвердження чого надала акт здачі-приймання фактично виконаних правничих послуг до Договору у від 26 жовтня 2023 року.
		13 листопада 2023 року на адресу апеляційного суду від сторони відповідача надійшли заперечення на заяву про стягнення витрат на правничу допомогу.
		Урахувавши докази на підтвердження надання правничої допомоги, складність справи та об`єм виконаних адвокатом робіт, реального часу, необхідного для виконання таких послуг, прийнявши до уваги заперечення сторони відповідача, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для зменшення понесених  ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу з 24 000 грн до 12 000 грн.
		Визначена судом сума підтверджена належними та допустимими доказами та є співмірною з наданими учаснику справи послугами, що відповідає принципу розподілу судових витрат.
		Щодо стягнення витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції
		Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		18 листопада 2024 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката  Поліщука С. В. звернулася до Верховного Суду із заявою, у якій просить стягнути з ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 17 000 грн, понесені нею під час розгляду справи судом касаційної інстанції.
		На підтвердження понесених витрат позивачкою надано Договір від 07 червня 2022 року та акт здачі-приймання фактично виконаних правових послуг до Договору від 07 червня 2022 року, відповідно до якого сторони підтвердили, що станом на 14 листопада 2024 року Адвокат надав Клієнту, а Клієнт отримав від Адвоката правову допомогу по укладеному Договору від 07 червня 2022 року у справі № 761/12292/17. Акт містить детальний опис робіт та вартість послуг, відповідно до яких представником ОСОБА_1 витрачено часу - 5 год 40 хв,              а вартість становить 17 000 грн.
		21 листопада 2024 року від ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник- адвокат Кротюк О. В., надійшли додаткові пояснення, у яких містяться заперечення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу з  посиланням на безпідставність та необґрунтованість таких вимог.
		Ураховуючи результати розгляду касаційних скарг, приймаючи до уваги обсяг наданих адвокатом позивачки послуг, з огляду на пункти 4.1, 4.2. Договору від 07 червня 2022 року та вказані вище заперечення сторони відповідача, колегія суддів Верховного Суду вважає, що з  ОСОБА_2 на користь  ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на правничу допомогу, понесені на стадії касаційного перегляду справи, у розмірі 8 000 грн.
		 
		Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, обґрунтованості, розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи, її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального 
		і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити, постанову апеляційного суду в частині вирішення вимог про стягнення витрат направову допомогу скасувати, а додаткове рішення суду першої інстанції в цій частині залишити в силі. В іншій частині оскаржувані судові рішення залишити без змін.
		За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
		Ураховуючи наведене, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України, Верховний Суд поновлює дію ухваленого у справі рішення суду першої інстанції, яка була зупинена ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2023 року.
		Керуючись статтями 400, 410, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник-  адвокат Кротюк Олександр Володимирович, залишити без задоволення.
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року в частині  вирішення вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, скасувати, а додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 травня 2023 року в цій частині залишити в силі.
		Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 квітня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року в частині вирішення вимог про поділ земельної ділянки в натурі, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 травня 2023 року в частині стягнення витрат за проведення судової експертизи та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 16 листопада 2023 року залишити без змін.
		Стягнути з ОСОБА_2 на кристь ОСОБА_1 понесені під час касаційного перегляду справи витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000 (вісім тисяч) гривень.
		Поновити дію рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 квітня 2023 року.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                  М. Є. Червинська
		 
		Судді:                                                                             А. Ю. Зайцев 
		 
		 Є. В. Коротенко 
		 
		 В. М. Коротун
		 
		 М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...