Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 133/3487/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 03.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 03.12.2024.
Дата набрання законної сили: 27.11.2024
Номер судового провадження: 61-12681ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		27 листопада 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 133/3487/21
		провадження № 61-12681св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є.,
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,                 Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідачі: Комунальний заклад «Дитяча музична школа» Козятинської міської ради Вінницької області, Відділ культури Козятинської міської ради Вінницької області,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 09 квітня                       2024 року у складі судді Пєтухової Н. О. та постанову Вінницького апеляційного суду від 25 липня 2024 року у складі колегії суддів:  Копаничук С. Г.,                  Голоти Л. О., Рибчинського В. П.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального закладу «Дитяча музична школа» Козятинської міської ради Вінницької області (далі - Козятинська дитяча музична школа), Відділу культури Козятинської міської ради Вінницької області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		В обґрунтування позову посилалася на те, що, починаючи з 01 вересня                      2007 року вона працює на посаді викладача фортепіано та хорового класу в Козятинській дитячій музичній школі.
		08 листопада 2021 року на підставі наказу № 9-к/тр її було відсторонено від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVІD-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
		Відсторонення було здійснено на підставі статті 46 КЗпП, на виконання частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІ, наказу Міністерства охорони здоров`я «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня                         2021 року № 2153, пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від                         09 грудня 2020 року № 1236.
		Позивачка вважає вказаний наказ незаконним, оскільки виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових щеплень, відповідно до якого щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 не є обов`язковим, а тому відсторонення її від роботи на підставі статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» є безпідставним.
		Також зазначає, що ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції чи в будь-якому іншому документі, підписаному між нею та відповідачем, такого зобов`язання з її боку немає, як і немає передбачених законом повноважень відповідача на відсторонення позивача від роботи з підстав відсутності вказаного щеплення. 
		Посилаючись на викладені обставини,  ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним і скасувати наказ № 9-к/тр від 08 листопада 2021 року про відсторонення її від роботи та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 08 листопада 2021 року до поновлення позивача на роботі.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 09 квітня                       2024 року у задоволені позову відмовлено.
		Рішення суду мотивовано тим, що за характером виконуваних обов`язків викладача дитячої музичної школи, який є закладом позашкільної освіти і робота у ньому пов`язана з контактами з дітьми, позивачка  підлягала обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, однак після попередження про необхідність такого щеплення відмовилася від проходження вакцинації. При цьому доказів на підтвердження того, що позивачка мала протипоказання до щеплення на дату, вказану у попередженні про відсторонення, роботодавцеві надані не були.
		Також суд вказав, що уроки гри на музичному інструменті проходили в приміщенні школи індивідуально з кожним учнем, позивачка не виконувала свою роботу дистанційно, а мала безпосередні контакти з учнями та колективом закладу. 
		Крім того, суд зазначив, що характер виконуваної роботи, що передбачає безпосередній контакт з дітьми, які є більш вразливою категорією населення порівняно з дорослими в силу свого віку та фізичного і психічного розвитку, потребує прискіпливішого підходу до питання забезпечення належних умов для охорони їх життя та здоров`я, а отже вимога про щеплення учителів була обґрунтованим та пропорційним заходом для цього.
		На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що роботодавець обґрунтовано, з дотриманням чинного законодавства відсторонив  ОСОБА_1 від роботи на час до проведення щеплення або надання доказів про протипоказання щодо щеплення.
		Оскільки вимоги про поновлення на роботі та зобов`язання виплатити заробітну плату за час відсторонення від роботи є похідними, тому вони також не підлягають задоволенню.
		Не погодившись із вказаним судовим рішенням,  ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Вінницького апеляційного суду від 25 липня 2024 року апеляційну скаргу  ОСОБА_1  залишено без задоволення, а рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 09 квітня 2024 року - без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.
		Узагальнені доводи касаційної скарги
		23 серпня 2024 року        ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 09 квітня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 25 липня 2024 року.
		У касаційній скарзі заявниця просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
		Доводи інших учасників справи
		31 жовтня 2024 року від Козятинської дитячої музичної школи до Верховного Суду надійшов відзив, в якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
		 
		17 жовтня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи
		Судами встановлено, що  ОСОБА_1 прийнята на посаду викладача по класу фортепіано та хоровому класу з 01 вересня 2007 року на підставі наказу № 39 по Козятинській дитячій музичнійї школі.
		Згідно з наказом начальника відділу культури Козятинської міської ради                          № 82-ОД від 05 листопада 2021 року «Про організацію роботи в закладах культури на період встановлення «помаранчевого» рівня епідемічної небезпеки» директора Козятинської дитячої музичної школи зобов`язано забезпечити безперебійну роботу школи, враховуючи, що позашкільні навчальні заклади є в Переліку професій, виробництв та організацій згідно МОЗ № 2153 від 04 жовтня 2021 року, відсторонивши від роботи працівників, що не надали дозвільних документів.
		05 листопада 2021 року ОСОБА_1 повідомлено про необхідність щеплення проти COVID-19 та попереджено, що у разі ненадання документів, які підтверджують отримання ним повного курсу вакцинації або одної дози дводобової вакцини, або ж довідки про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань, з 08 листопада на період карантину її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати.
		Наказом від 08 листопада 2021 року № 9-к ОСОБА_1 було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 09 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19.
		Відповідно до акту від 08 листопада 2021 року, підписаного головою, членами та секретарем комісії, ОСОБА_1 відмовилася підписувати наказ про її відсторонення від роботи.
		11 листопада 2021 року ОСОБА_1 зверталася до відділу культури Козятинської міської ради із відповідною заявою про скасування наказу про відсторонення.
		Із відповіді начальника відділу культури вбачається, що ОСОБА_1 роз`яснено вимоги, за якими вона може приступити до виконання своїх обов`язків, а саме за умови наявності зеленого COVID - сертифікату (чинного 365 днів), міжнародного свідоцтва про вакцинацію (чинного 365 днів), іноземного COVID - сертифікату про щеплення вакцинами (чинного 365 днів), дозволеними ВООЗ, негативний результат ПЛР або експрес-тесту на визнання антигену (чинного 72 год), сертифікату про одужання (чинного 105 днів).
		Згідно з висновком лікаря ОСОБА_2 від 04 грудня 2021 року про наявність протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, ОСОБА_1 рекомендовано проведення вакцинації не раніше трьох місяців з дати її огляду у зв`язку із наявністю відповідних протипоказань.
		Відповідно до наказу № 26-К від 06 грудня 2021 року, ОСОБА_1 допущено до роботи з 06 грудня 2021 року після надання довідки про відтермінування щеплення.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. 
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
		 
		Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).
		 
		Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).
		 
		Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).
		 
		Термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV «Перехідні положення»). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
		 
		Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін «законодавство». Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
		 
		У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що «обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України» (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).
		 
		Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
		 
		Згідно з пунктами «б», «г» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
		 
		Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі -  Закон                № 1645-ІІІ) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
		 
		За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
		 
		Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
		 
		Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
		 
		Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
		 
		У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
		 
		Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
		 
		Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
		 
		Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
		 
		Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).
		 
		Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
		 
		Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» було доповнено пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:
		 
		1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком № 2153;
		 
		2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;
		 
		3) взяття до відома, що:
		 
		- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;
		 
		- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
		 
		- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
		 
		Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та в Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженої наказом МОЗ України N 66 від 14 квітня 1995 року (далі - Інструкція № 66).
		 
		Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону № 4004-XII).
		 
		Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом МОЗ від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.
		 
		Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня               2011 року за № 1159/19897.
		 
		Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.
		 
		Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.
		 
		Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.
		 
		Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тільки Законом № 4004-XII. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ і частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу».
		 
		Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.
		До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.
		 
		За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.
		 
		Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.
		 
		Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:
		 
		- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);
		 
		- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;
		- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;
		 
		- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.
		 
		Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. 
		 
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
		У справі, що переглядається, встановлено, що позивачка працювала на посаді викладача по класу фортепіано та хоровому класу в Козятинській дитячій музичній школі на підставі наказу № 81/2 від 31 серпня 2007 року. 
		Згідно із наказом начальника відділу культури Козятинської міської ради                        № 82-ОД від 05 листопада 2021 року «Про організацію роботи в закладах культури на період встановлення «помаранчевого» рівня епідемічної небезпеки» директора Козятинської дитячої музичної школи зобов`язано забезпечити безперебійну роботу школи, враховуючи, що позашкільні навчальні заклади є в Переліку професій, виробництв та організацій згідно МОЗ № 2153 від 04 жовтня 2021 року, відсторонивши від роботи працівників, що не надали дозвільних документів.
		Як вбачається із повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, 05 листопада 2021 року ОСОБА_1 повідомлено про необхідність щеплення проти COVID-19 та попереджено, що у разі ненадання документів, які підтверджують отримання нею повного курсу вакцинації або одної дози дводобової вакцини, або ж довідку про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань, з 08 листопада 2021 року на період карантину її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати.
		Станом на 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 документів, які підтверджують отримання нею повного курсу вакцинації або одної дози дводобової вакцини, або ж довідку про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань за місцем роботи не надала.
		Наказом від 08 листопада 2021 року № 9-к ОСОБА_1 було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 09 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від COVID-19.
		Як вбачається із копії посадової інструкції викладача Козятинської дитячої музичної школи, викладач, крім іншого, підпорядковується безпосередньо заступнику директора з навчальної роботи, в своїй роботі керується Конституцією та законами України, рішеннями Кабінету Міністрів України і органів управління з питань освіти і культури, та Положенням і правовими актами школи, а також в своїй роботі виконує правила і дотримується норм охорони дитинства, охорони праці, техніки безпеки і протипожежного захисту, санітарно-протиепідеміологічних, санітарно-гігієнічних норм, забезпечує охорону життя і здоров`я учнів під час навчального процесу.
		 
		Порядок організації діяльності мистецьких шкіл сфери культури, що є закладами спеціалізованої мистецької освіти (музична, художня, хореографічна, хорова, школа мистецтв тощо), які надають початкову мистецьку освіту, визначається Положенням «Про мистецьку школу», затвердженого Наказом Міністерства культури України від 09 серпня                    2018 року № 686 (далі - Положення).
		 
		Відповідно до пункту 2 Положення Розділу І мистецька школа є закладом позашкільної освіти сфери культури і здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, Законів України «Про освіту», «Про позашкільну освіту», «Про культуру», інших законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства культури України, рішень засновників мистецьких шкіл, у тому числі місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятих в межах їх повноважень, визначених законами України, а також цього Положення і власного статуту.
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про позашкільну освіту» заклад позашкільної освіти - складова системи позашкільної освіти, яка надає знання, формуючи вміння та навички за інтересами, забезпечує потреби особистості у творчій самореалізації та інтелектуальний, духовний і фізичний розвиток, підготовку до активної професійної та громадської діяльності, створює умови для соціального захисту та організації змістовного дозвілля відповідно до здібностей, обдарувань та стану здоров`я вихованців, учнів і слухачів.
		 
		Згідно з частиною другою статті 17 Закону України «Про позашкільну освіту» заклад позашкільної освіти забезпечує безпечні умови навчання, виховання та праці.
		 
		Статтею 19 «Про позашкільну освіту» передбачено, що учасниками освітнього процесу в закладі позашкільної освіти є вихованці, учні, слухачі; директор, заступники директора закладу позашкільної освіти; педагогічні працівники, психологи, соціальні педагоги, бібліотекарі, спеціалісти, які залучені до освітнього процесу; батьки або особи, які їх замінюють; представники підприємств, установ, організацій, які беруть участь у здійсненні освітнього процесу.
		 
		Таким чином, викладач по класу фортепіано у музичній школі відноситься до педагогічних працівників та є учасником освітнього процесу.
		 
		Ураховуючи характер виконуваних обов`язків викладача по класу фортепіано та хоровому класу, які пов`язані з об`єктивною необхідністю під час навчального процесу особисто контактувати з дітьми, приймаючи до уваги відсутність доказів наявності дистанційної/надомної форми організації праці  позивачки,  ОСОБА_1 підлягала обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але після попередження про необхідність такого щеплення відмовилась від проходження вакцинації, відповідних документів щодо наявності абсолютних протипоказань до таких профілактичних щеплень роботодавцю на момент її відсторонення від роботи не надала, у зв`язку із чим роботодавець обґрунтовано, з дотриманням чинного законодавства, відсторонив її від роботи на час до проведення щеплення.
		 
		Необхідно зазначити, що держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей. Право позивачки на працю у закладі позашкільної освіти було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки вона відмовилася від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.
		 
		З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що за встановлених у справі обставин директор Козятинської дитячої музичної школи правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення                     ОСОБА_1 від роботи.
		Оскільки підстави для скасування наказу про відсторонення від роботи не знайшли свого підтвердження, тому відсутні і правові підстави для задоволення вимог позову в частині поновлення на роботі та стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такі є похідними.
		З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. 
		Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		Інші наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
		При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994  року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від  27  вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального 
		і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
		 
		Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 09 квітня                       2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 25 липня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту 
		її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                  М. Є. Червинська
		 
		Судді:                                                                             А. Ю. Зайцев 
		 
		 Є. В. Коротенко 
		 
		 В. М. Коротун
		 
		 М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...