Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 202/1722/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 03.12.2024.
Дата набрання законної сили: 27.11.2024
Номер судового провадження: 61-10484ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		27 листопада 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 202/1722/19
		провадження № 61-10484св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
		суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю., 
		 
		учасники справи:   
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - держава Україна в особі Державної казначейської служби України, 
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, 
		розглянув у порядку письмового  провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області, подану членом ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області Грановським Микитою Олександровичем, ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду                                                 м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року у складі судді Бєльченко Л. А., окрему ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська                           від 21 грудня 2022 року у складі судді Бєльченко Л. А., постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2023 року у складі колегії суддів: Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, треті особи - Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду.
		Свої вимоги обґрунтовував тим, що СВ «ОЗ» СУ УМВС України в Дніпропетровській області розслідував кримінальну справу № 36001130, яку порушив 15 жовтня 2000 року за ознаками частини другої статті 144 КК України. 16 жовтня 2000 року в рамках цієї кримінальної справи його було затримано і примушено написати рапорт про звільнення з посади оперуповноваженого відділу карного розшуку Амур-Нижньодніпровського районного відділу Дніпропетровського міського управління, яку він на той час обіймав, за власним бажанням із 9 жовтня 2000 року.
		15 жовтня 2000 року за його місцем проживання був проведений обшук, а                   19 жовтня 2000 року йому пред`явлено обвинувачення за частиною 3 статті 144 КК України, звільнено з-під варти та застосовано відносно нього запобіжний захід підписку про невиїзд.
		16 травня 2001 року у кримінальній справі № 36001130 відносно нього та інших осіб прокурор Дніпропетровської області затвердив обвинувальний висновок, 17 травня 2001 року справу спрямував для розгляду до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська
		03 січня 2002 року він був узятий під варту й 14 травня 2002 року кримінальну справу відносно нього та інших було прийнято до розгляду Ленінським районним судом м. Дніпропетровська, запобіжний захід залишено у вигляді тримання під вартою.
		Вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2002 року він був засуджений за частиною 4 статті 189 КК України в редакції 2001 року до семи років позбавлення волі з конфіскацією майна. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишено без змін.
		19 вересня 2003 року ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська був скасований та кримінальну справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі. При цьому міру запобіжного заходу залишено без змін - тримання під вартою.
		25 квітня 2004 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська направив кримінальну справу на додаткове досудове розслідування, змінивши запобіжний захід з тримання під вартою на підписку про невиїзд.
		26 квітня 2006 року кримінальну справу № 36001130 постановою старшого слідчого СВ «ОЗ» СУ УМВС України в Дніпропетровській області відносно нього закрито на підставі пункту 2 статті 213 КПК України у зв`язку з недоведеністю його участі у скоєні злочинів, передбачених частиною другою статті 148-4, частиною другою статті 143, частиною другою статті 144 КК України в редакції 1960 року та частиною четвертою статті 189 КК України.
		При цьому, дані про закриття кримінальної справи не були передані до Департаменту інформаційних технологій МВС України, згідно з довідками Департаменту інформаційних технологій МВС України він до цього часу значиться як особа, яка має запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
		Вважає, що незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, внаслідок якого він був підданий обшуку, відносно нього були застосовані запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою та підписки про невиїзд, а також засуджено за скоєння злочину, йому завдана моральна шкода, яка полягає у душевних і фізичних стражданнях через тортури, які застосовувалися під час досудового розслідування, перенесеному нервовому струсі, емоційному стресі, депресії. У зв`язку з притягненням його до кримінальної відповідальності його залишила дружина, він втратив роботу, погіршився його стан здоров`я. Весь цей час він переживав за своє життя, досі відчуває тривогу, роздратування, гнів.
		Унаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, упередженого ставлення працівників правоохоронних, пенітенціарних органів, органів прокуратури та суду, тривалої ізоляції від сім`ї, відриву від звичного способу життя, руйнування життєвих планів, соціальних зв`язків, приниження честі, гідності та ділової репутації, дискомфортних умов існування йому спричинено моральну шкоду, яка виразилася у фізичних та моральних стражданнях. 
		Посилаючись на наведене, просив стягнути з  держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку моральну шкоду в розмірі 11 706 500 грн та понесені витрати на професійну правничу допомогу.. 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року позовні вимоги задоволено частково. 
		Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 1 500 000 грн та понесені судові витрати на правничу допомогу в розмірі 1 245,08 грн. У решті вимог відмовлено.
		Враховуючи тривалий час перебування позивача під слідством та порушення його звичного укладу життя, обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди в порядку статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходив із мінімального розміру заробітної плати, установленої законодавством на момент розгляду справи, врахувавши час перебування ОСОБА_1 під слідством та судом                                    (66 місяців 11 днів, із яких він 28 місяців 26 днів утримувався під вартою).
		Окрім того, встановивши, що постановою від 26 квітня 2006 року слідчим СУ УМВС України в Дніпропетровській області закрито кримінальне провадженні відносно ОСОБА_1 за пунктом 2 статті 213 КПК України, за недоведеністю участі ОСОБА_1 у вчинені злочину, проте запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд відносно нього не скасований. суд першої інстанції направив керівникові Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області  та керівникові Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області окрему ухвалу від 21 грудня 2022 року для вжиття заходів відповідного реагування.
		Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2023 року за наслідками розгляду апеляційних скарг представників Дніпропетровської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, ОСОБА_1 рішення  Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року та окрему ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська                     від 21 грудня 2022 року залишено без змін. 
		Апеляційний суд погодився з судовими рішенням суду першої інстанції як такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав їх законними і обґрунтованими та не вбачав підстав для скасування.  
		Короткий зміст вимог касаційних скарг
		У липні 2023 року Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - ГУ НП у Дніпропетровській області) звернулося до Верховного Суду, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати в частині задоволених вимог рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року, окрему ухвалу Індустріального районного суду                                               м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2023 року та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає таке: суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі 202/1722/19-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 520/144448/18, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19,                      від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду                       від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц.
		Головне управління Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області через члена ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області Грановського М. О. (далі - ГУ МВС у Дніпропетровській області) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати в частині задоволених вимог рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 червня                    2023 року, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає таке: суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі 202/1722/19-ц, від 14 квітня 2021 року у справі № 520/144448/18, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19,                  від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду                         від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц.
		У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2023 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає таке: суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 464/104/16-ц, у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі                                           № 610/3232/19-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19-ц,                          від 16 січня 2019 року у справі  № 203/3541/15-ц, від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17, від 20 грудня 2018 року у справі № 826/3639/17,          від 23 травня 2019 року у справі № 910/5098/18, від 18 березня 2019 року у справі № 910/5244/18, від 20 березня 2019 року у справі № 910/7715/18,                      від 18 квітня 2019 року у справі № 910/5105/18, від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, від 24 квітня 2017 року у справі                                    № 6-2885цс16, від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17; необхідно відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та застосованих судом апеляційної інстанції.
		Аргументи учасників справи
		Доводи осіб, які подали касаційні скарги
		Касаційні скарги аргументовані тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.
		ГУ НП у Дніпропетровській області та ГУ МВС України у Дніпропетровській області у касаційних скаргах зазначають, що позивач не надав суду доказів здійснення ГУ НП незаконних дій під час розслідування кримінального провадження відносно нього. 
		Вважають необґрунтованим розрахунок моральної шкоди, оскільки, зокрема з позовної заяви не вбачається, які саме процесуальні дії ГУ НП та ГУ МВС були визнані незаконними у встановленому законом порядку. Враховуючи перебування позивача під слідством із 14 жовтня 2000 року до 26 квітня                  2006 року, максимальний розмір завданої позивачеві моральної шкоди складає 18 493,00 грн.
		ОСОБА_1 не надав доказів наявності спричиненої моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між діями ГУ НП та ГУ МВС та негативними наслідками.
		Окрім того, суди не досліджуючи обставин справи, помилково прийняли окрему ухвалу.
		ОСОБА_1 у своїй касаційній скарзі зазначає, що суди не врахували, що він перебував під вартою протягом двох років та майже п`яти місяців, пережив жорсткі, несприятливі умови тримання під вартою, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про зменшення розміру заданої йому моральної шкоди.
		Інші доводи учасників справи
		ГУ НП в Дніпропетровській області та ГУ МВС України в Дніпропетровській області подали відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якій просили залишити її без задоволення. Вважають, що за перебування ОСОБА_1 під слідством з 14 жовтня 2000 року до 26 квітня 2006 року максимальний розмір завданої позивачу шкоди складає 18 493,00 грн.
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 14 липня 2023 року касаційні скарги  передано на розгляд судді-доповідачеві ОСОБА_2 .
		Ухвалами Верховного Суду від 16 жовтня 2023 року, 14 березня та 18 березня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2023 року.
		Відкрито касаційне провадження у справі за касаційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2023 року;  Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області, поданою членом ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області Грановським Микитою Олександровичем, на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 червня                      2023 року та Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області, поданою членом ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області Грановським Микитою Олександровичем, на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року, окрему ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2023 року.
		Витребувано із Індустріального районного суду м. Дніпропетровська матеріали цивільної справи № 202/1722/19 за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду.
		03 жовтня 2024 року матеріали цивільної справи № 202/1722/19  надійшли до Верховного суду.
		Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2024 року № 1174/0/226-24, протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 жовтня                2024, у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_2 , справу призначено судді-доповідачеві Червинській М. Є.
		Ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2024 року справу № 202/1722/19 призначено до судового розгляду.
		Обставини справи, які встановили суди попередніх інстанцій
		Суди встановили, що 15 жовтня 2000 року відносно ОСОБА_1 слідчий відділу «ОЗ» СУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області порушив кримінальну справу № 36001130 за ознаками частини другої статті 144 КК України (у редакції 1960 року).
		15 жовтня 2000 року ОСОБА_1 затриманий у порядку статті 115 КПК України (у редакції 1960 року) за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 144 КК України (у редакції 1960 року), 18 жовтня                2000 року - пред`явлено обвинувачення за вказаною статтею, допитано у якості обвинуваченого та відносно нього обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
		19 жовтня 2000 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення за частиною третьою статті 144 КК України (у редакції 1960 року), звільнено з ізолятора тимчасового тримання та застосовано відносно нього запобіжний захід - підписку про невиїзд.
		16 травня 2001 року прокурор Дніпропетровській області затвердив обвинувальний висновок у кримінальній справі № 36001130 відносно               ОСОБА_1 та інших осіб та 17 травня 2001 року спрямував справу для подальшого розгляду до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська;                    31 травня 2001 року  кримінальна справа № 36001130 повернута прокурору на додаткове розслідування.
		11 червня 2001 року прокуратура Дніпропетровської області направила кримінальну справу до СУ ГУ МВС України в Дніпропетровській області для проведення додаткового розслідування, а 26 липня 2001 року відносно ОСОБА_1 затверджено обвинувальний висновок та спрямовано справу для подальшого розгляду до Ленінського районного суду                                           м. Дніпропетровська.
		10 серпня 2001 року постановою Ленінського районного суду                                         м. Дніпропетровська кримінальна справа № 36001130 повернута прокурору Дніпропетровській області для проведення додаткового розслідування.
		03 січня 2002 року слідчий слідчого відділу «ОЗ» СУ ГУМВС України Дніпропетровській області у порядку статті 115 КПК України (у редакції                    1960 року) затримав ОСОБА_1 , якому у подальшому обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту.
		09 січня 2002 року ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення за частиною третьою статті 144 КК України (у редакції 1960 року), допитано у якості обвинуваченого та 14 лютого 2002 року відносно нього та інших осіб прокурор Дніпропетровській області затвердив обвинувальний висновок і спрямував справу для подальшого розгляду до Ленінського районного суду                                     м. Дніпропетровська.
		Вироком від 01 листопада 2002 року Ленінський районний суд                                          м. Дніпропетровська засудив ОСОБА_1 за частиною четвертою статті 189 КК України до 7 років позбавлення волі із конфіскацією всього майна, яке є у його власності. Строк покарання ОСОБА_1 враховано                                 з 03 січня 2002 року, зараховано у строк відбуття відбутого покарання час тримання під вартою з 16 по 19 жовтня 2000 року, запобіжний захід залишено у вигляді тримання під вартою.
		19 вересня 2003 року ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада                        2002 року скасований, кримінальну справу № 36001130 відносно                           ОСОБА_1 та інших осіб направлено на новий розгляд до суду першої інстанції у іншому складі суддів, запобіжний захід ОСОБА_1 залишено у вигляді тримання під вартою.
		Постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2004 року кримінальну справу № 36001130 повернуто прокурору Дніпропетровської області для проведення додаткового розслідування. Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 змінено із тримання під вартою на підписку про невиїзд та звільнено його з-під варти у судовому засіданні.
		26 квітня 2006 року постановою старшого слідчого СВ «03» СУ УМВС України в Дніпропетровській області Козинець Р. Н. кримінальну справу № 36001130 закрито на підставі пункту 2 статті 213 КПК України (у редакції 1960 року) за недоведеністю вини ОСОБА_1 та інших осіб у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 148-4, частиною другою статті 143, частиною другою статті 144 КК України (у редакції 1960 року) та частиною четвертою статті 189 КК України.
		Згідно з довідкою серії ІАА № 0996733, виданою ТСЦ № 1249 РСЦ МВС                            в Дніпропетровській області, підписка про невиїзд відносно ОСОБА_1   станом на 12 лютого 2019 року не скасована.
		Обґрунтовуючи підстави позову, ОСОБА_1 посилався на те, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності йому заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув у зв`язку з закриттям відносно нього кримінальної справи через недоведеність його участі у скоєні злочинів, інкримінованих правоохоронними органами. 
		Межі та підстави касаційного перегляду 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України). 
		Підставою касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій є посилання заявників на:
		- неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі 202/1722/19-ц, від 14 квітня 2021 року у справі                                  № 520/144448/18, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17,                               від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц;
		- неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 464/104/16-ц, у постановах Верховного Суду від 28 жовтня                      2020 року у справі № 610/3232/19-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі                          № 610/3221/19-ц, від 16 січня 2019 року у справі  № 203/3541/15-ц,                            від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17, від 20 грудня 2018 року у справі № 826/3639/17, від 23 травня 2019 року у справі № 910/5098/18,                     від 18 березня 2019 року у справі № 910/5244/18, від 20 березня 2019 року у справі № 910/7715/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 910/5105/18,                        від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, від 24 квітня       2017 року у справі № 6-2885цс16, від 22 червня 2017 року у справі                            № 6-501цс17; необхідність відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду та застосованих судом апеляційної інстанції.
		Касаційні скарги ГУ НП в Дніпропетровській області, ГУ МВС в Дніпропетровській області підлягають частковому задоволенню, касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, виходячи з такого.
		Позиція Верховного Суду 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституція України).
		Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).         
		Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
		Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
		Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
		По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (61-18013сво18).
		Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).
		Як свідчить тлумачення статей 23, 1176 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
		Частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
		Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження                 № 14-298цс18), від 22 квітня 2019 року у справі  № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу завдано моральної шкоди, право на відшкодування якої він набув в силу положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у зв`язку з закриттям відносно нього кримінальної справт № 36001130 за відсутності, зокрема достатніх доказів для доведення його винуватості у злочинах, інкримінованих органом досудового розслідування, 
		Визначаючи розмір морального відшкодування, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, урахував обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, перебування позивача протягом тривалого часу, що загалом становить 66 місяців 11 днів (з яких - 28 місяців 26 днів  під вартою), під слідством та судом і, виходячи із засад розумності та справедливості, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 1 500 000,00 грн, яка визначена з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, та конкретних обставин справи.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зазначила, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.
		Тобто законодавством встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний.
		Зважаючи на те, що законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір, з якого необхідно виходити при її визначенні, то вимоги касаційних скарг усіх заявників щодо розміру відшкодування моральної шкоди зводяться до переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		Крім того, слід зазначити, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її надмірного збагачення за рахунок держави.
		Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ             від 12 липня 2007 року).
		Аргументи касаційних скарг ГК НП в Дніпропетровській області га ГУ МВС України в Дніпропетровській області про недоведеність позивачем спричинення йому моральної шкоди, є безпідставними, оскільки факт перебування позивача під слідством та судом, закриття кримінальної справи за недоведеністю наявності у діях позивача складу кримінального правопорушення, є достатньою правовою підставою для отримання компенсації від держави у порядку, визначеному положеннями Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		Інші наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		Колегія суддів відхиляє посилання в касаційних скаргах на неврахування судами висновків, викладених Верховним Судом в постановах, що зазначені заявниками в касаційних скаргах, оскільки висновки у цих  справах та у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
		Частинами першою-п`ятою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати. 
		Наведені ОСОБА_1 в касаційній скарзі аргументи не свідчать про наявність підстав для передачі справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного суду від 28 квітня 2020 року у справі № 610/3232/19.
		Разом із тим, колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відшкодування шкоди державою.
		Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року                    № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
		Верховний Суд зауважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19), вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. 
		Відповідний правовий висновок викладений, зокрема у постановах Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20 (провадження № 61-11520св21), від 03 серпня 2022 року у справі                                 № 461/5201/19 (провадження № 61 2271св22), від 17 січня 2024 року у справі № 211/2832/19 (провадження № 61-9749 св 23).
		У постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі                         № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21), від 14 вересня 2022 року у справі № 415/1009/21 (провадження № 61-18055св21), від 07 грудня                 2022 року у справі № 461/9982/19 (провадження № 61-4162св22) зазначено, що «кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку».
		У справі, що переглядається, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, ухваливши правильне по суті судове рішення, на вказане уваги не звернув та помилково зазначив у резолютивній частині рішення про компенсацію шкоди позивачеві за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України. Тому резолютивну частину рішення суду першої інстанції, залишену без змін апеляційним судом, в частині стягнення грошової компенсації моральної шкоди в розмірі 1 500 000 грн та понесених судових витрат на правничу допомогу в розмірі 1 245,08 грн  належить змінити,  виклавши в новій редакції.
		Щодо окремої ухвали від 21 грудня 2022 року
		Постановлення окремої ухвали є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли, з метою припинення у подальшому порушення норм чинного законодавства при вирішенні відповідних спорів.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2019 року у справі № 800/500/16 (провадження № 11-1156заі18) зазначено, що окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду.
		У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 березня 2018 року у справі № 911/961/17 вказано, що в окремій ухвалі має бути зазначено закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його стаття, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення. Просте перерахування допущених порушень без зазначення конкретних норм чинного законодавства або перерахування норм права, порушення яких встановлено у судовому розгляді, є неприпустимим.
		Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 04 травня 2018 року у справі № 922/3997/15, від 04 травня 2018 року у справі                                  № 922/1733/17.
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2004 року кримінальну справу № 36001130 повернуто прокурору Дніпропетровської області для проведення додаткового розслідування, запобіжний захід відносно                  ОСОБА_1 змінено із тримання під вартою на підписку про невиїзд.
		26 квітня 2006 року кримінальну справу № 36001130 постановою старшого слідчого СВ «03» СУ УМВС України в Дніпропетровській області             Козинець Р. Н. на підставі пункту 2 статті 213 КПК України (у редакції                       1960 року) закрито за недоведеністю вини ОСОБА_1 та інших осіб у скоєнні злочинів, передбачених частиною другою статті 148-4, частиною другою статті 143, частиною другою статті 144 КК України (у редакції                        1960 року) та частиною четвертою статті 189 КК України.
		Закриваючи провадження у кримінальній справі за недоведеністю вини ОСОБА_1 , слідчий не вирішив питання щодо скасування запобіжного заходу та інформування про це Департаменту інформаційних технологій МВС.
		Згідно з інформаційною довідкою, виданою Департаментом інформаційних технологій МВС України, запобіжний захід в вигляді підписки про невиїзд відносно ОСОБА_1 станом на 11 лютого 2022 року не скасований.
		За таких обставин, для усунення виявлених порушень, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про реагування на такі порушення окремою ухвалою з метою їх виправлення.
		Оскаржувана ухвала суду першої інстанції, яка залишена без змін апеляційним судом, відповідає вимогам закону, і підстав для її скасування немає.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Згідно з частинами першою та четвертою статті 412 ЦПК України суд змінює рішення, якщо воно переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. 
		Доводи касаційних скаргГУ НП в Дніпропетровській області, ГУ МВС в Дніпропетровській області, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що резолютивна частина рішення суду першої інстанції, залишена без змін постановою апеляційного суду, ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. Інші доводи касаційних скарг ГУ НП в Дніпропетровській області, ГУ МВС в Дніпропетровській області та касаційної скарги ОСОБА_1 не дають підстав для висновку, що судові рішення в іншій оскарженій частині ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, касаційні скарги ГУ НП в Дніпропетровській області, ГУ МВС в Дніпропетровській області - задовольнити частково; резолютивну частину рішення суду першої інстанції , залишену без змін постановою апеляційного суду, змінити; оскаржені судові рішення в іншій частині залишити без змін.
		Щодо судових витрат
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки Верховний Суд змінює резолютивну частину судових рішень, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.
		Керуючись статтями 141, 270, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Касаційні скарги Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області, подану членом ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ в Дніпропетровській області Грановським Микитою Олександровичем, задовольнити частково.
		Резолютивну частину рішення Індустріального районного суду                                       м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року, залишену без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 червня 2023 року, змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини першої інстанції в такій редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на відшкодування моральної шкоди 1 500 000 (один мільйон п`ятсот тисяч) грн. та понесені судові витрати на правничу допомогу в розмірі 1 245 (одна тисяча двісті сорок п`ять) грн. 08коп.».
		В іншій частині рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду                  від 27 червня 2023 року, а також окрему ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 грудня 2022 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 ГоловуючийМ. Є. Червинська   Судді:А. Ю. Зайцев   Є. В. Коротенко    В. М. Коротун     М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...