Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 379/1004/13-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 03.12.2024.
Дата набрання законної сили: 28.11.2024
Номер судового провадження: 61-8137ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		28 листопада 2024 року 
		м. Київ
		 
		справа № 379/1004/13-ц
		провадження № 61-8137св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
		 
		учасники справи:
		 
		позивачка - ОСОБА_1 ,
		 
		відповідач - Ріжківська сільська рада Таращанського району Київської області,
		 
		особи, які подали апеляційну скаргу: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє адвокат Кузьменко Євгеній Анатолійович, на ухвалу Київського апеляційного суду від 29 квітня 2024 року ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції
		У травні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ріжківської сільської ради Таращанського району Київської області (далі - Ріжківська сільська рада), про визнання права власності на спадкове майно. 
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_8 , яка проживала та була зареєстрована за адресою: 
		АДРЕСА_1 .
		Після смерті ОСОБА_8 відкрилася спадщина на належне їй майно, а саме: земельну частку (пай), загальною площею 3,26 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в адміністративних межах Ріжківської сільської ради, вартістю 114 682,25 грн, яка належала померлій на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії КВ № 0055849, виданого 10 квітня 1997 року.
		Позивачка, як єдина спадкоємиця після смерті матері, фактично прийняла спадщину, шляхом прийняття на зберігання спадкового майна. 
		У травні 2013 року вона звернулася до державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, однак отримала відмову у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа - оригіналу сертифіката на право на земельну частку (пай) серії КВ № 0055849, виданого 10 квітня 1997 року.
		Оскільки, за життя ОСОБА_8 зазначений сертифікат втратила, позивачка звернулася до відділу Держземагентства у Таращанському районі Київської області з метою отримання його дубліката, однак їй було відмовлено. 
		Посилаючись на те, що за відсутності оригіналу правовстановлюючого документа, вона не може оформити право власності на спадкове майно, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на спадкове майно, що залишилося після смерті ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та складається з земельної частки (паю), загальною площею 3,26 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої 
		в адміністративних межах Ріжківської сільської ради, вартістю 114 682,25 грн, яка належала померлій на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії КВ № 0055849, виданого 10 квітня 1997 року.
		Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 12 червня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено. 
		Визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, що залишилося після смерті ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та складається із земельної частки (паю), загальною площею 3,26 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої 
		в адміністративних межах Ріжківської сільської ради, вартістю 114 682,25 грн, яка належала померлій на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії КВ № 0055849, виданого 10 квітня 1997 року.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за життя ОСОБА_8 заповіту не складала. Після її смерті відкрилася спадщина, яка складається із земельної частки (паю), загальною площею 3,26 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в адміністративних межах Ріжківської сільської ради. Єдиною спадкоємицею ОСОБА_8 , є її дочка ОСОБА_1 , яка фактично прийняла спадщину, однак у зв`язку із втратою спадкодавцем правовстановлюючого документа, не має можливості оформити право власності на спадкове майно у позасудовому порядку. 
		Короткий зміст апеляційної скарги та судових рішень суду апеляційної інстанції
		Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, у листопаді 2023 року особи, які не брали участі у справі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з апеляційною скаргою, у якій просили рішення Таращанського районного суду Київської області від 12 червня 2013 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
		Наявність правових підстав для скасування рішення Таращанського районного суду Київської області від 12 червня 2013 року заявниці обґрунтовували тим, що 
		у ОСОБА_8 було троє дітей, а саме: дочка - ОСОБА_1 , дочка - ОСОБА_9 та син ОСОБА_10 .
		За життя ОСОБА_8 оригінал сертифіката на право на земельну частку (пай) серії КВ № 0055849, виданого 10 квітня 1997 року передала сину ОСОБА_10 , а отже він вважається таким, що прийняв спадщину. 
		ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто через два місці після смерті ОСОБА_8 .
		Спадкоємцями після смерті ОСОБА_10 є його дружина ОСОБА_3 та дочки ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
		ОСОБА_4 та ОСОБА_2 зверталися до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_8 , однак їм було відмовлено 
		у зв`язку з пропуском шестимісячного строку для прийняття спадщини (лист приватного нотаріуса Білоцерківського нотаріального округу Київської області Федкевич Н. М. (далі - приватний нотаріус Федкевич Н. М.) від 05 грудня 
		2022 року). 
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 грудня 2023 року поновлено 
		ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 строк на апеляційне оскарження рішення Таращанського районного суду Київської області від 12 червня 2013 року та відкрито апеляційне провадження. 
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 квітня 2024 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою осіб, які не брали участі у справі: 
		ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 закрито. 
		Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилася. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі з обов`язкового страхування; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
		Заявниці не довели, що за життя ОСОБА_10 фактично прийняв спадщину. Зокрема, сертифікат на право на земельну частку (пай) від 10 квітня 1997 року серії КВ № 0055849, ОСОБА_8 передала йому ще за життя, а на вчинення 
		будь-яких інших дій, які б давали підстави для висновку про його фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном, після відкриття спадщини 
		( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), заявниці не посилалися. 
		За життя ОСОБА_10 не встиг прийняти спадщину та оформити свої спадкові права на спадкове майно після смерті ОСОБА_8 , а тому, таке право перейшло до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , однак протягом строку, визначеного статтею 549 ЦК УРСР із заявами про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_8 вони не зверталися. 
		За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що заявниці не довели факту прийняття ними спадщини після смерті ОСОБА_8 , а отже й факту порушення рішенням Таращанського районного суду Київської області 
		від 12 червня 2013 року їхніх прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) є підставою для закриття апеляційного провадження. 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи  
		У червні 2024 року  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє адвокат Кузьменко Є. А., звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 29 квітня 2024 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили оскаржуване судове рішення скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		 
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що  ОСОБА_10 , у шестимісячний строк не прийняв спадщину після смерті матері, оскільки зважаючи на наявність у нього сертифіката на право на земельну частку пай серії КВ № 0055849, виданого 
		10 квітня 1997 року, він вважається таким, що фактично прийняв спадщину, однак не встиг її оформити. 
		 
		Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що ОСОБА_2 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_3 , на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , була неповнолітньою, а отже не могла звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після їх смерті. 
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 04 червня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє адвокат Кузьменко Є. А., передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д. 
		Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2024 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє адвокат Кузьменко Є. А., з підстав, визначених частиною другою статті 389 ЦПК України; витребувано з Таращанського районного суду Київської області матеріали цивільної справи № 379/1004/13-ц; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
		У серпні 2024 року матеріали справи № 379/1004/13-ц надійшли до Верховного Суду.
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, 
		є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3  частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. 
		Фактичні обставини справи
		Суди встановили, що  ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8 , про що 
		10 вересня 1997 року виконавчим комітетом Ріжківської сільської ради складено актовий запис № 23.
		Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 03 серпня 1951 року, ОСОБА_8 була матір`ю ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
		ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_10 помер, про що 05 грудня 1997 року відділом реєстрації актів громадянського стану Білоцерківського міськвиконкому Київської області видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 , актовий запис № 1689.
		Спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_10 є:
		-дружина ОСОБА_3 та дочка ОСОБА_4 , яким 24 листопада 1998 року видано державним нотаріусом Білоцерківської державної нотаріальної контори свідоцтво про право на спадщину за законом;
		- дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. 
		Відповідно до частин першої та другої статті 524 ЦК Української РСР (тут і далі - 
		у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
		Згідно із статтею 525 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.
		Відповідно до статті 529 ЦК Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.
		Згідно зі статтею 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
		Відповідно до статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
		Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
		Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.
		Відповідно до статті 551 ЦК Української РСР якщо спадкоємець, закликаний до спадкоємства за законом або за заповітом, помер після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти в установлений строк (стаття 549 цього Кодексу), право на прийняття належної йому частки спадщини переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Це  право померлого  спадкоємця може бути здійснене  його спадкоємцями на загальних підставах протягом строку, що залишився для прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу). Якщо строк, що залишився,  менше  трьох  місяців, він  продовжується до трьох місяців.
		Аналіз статей 548, 549, 554 ЦК Української РСР для набуття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Спадкоємець є таким, що прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
		Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилася. Положеннями Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 
		1994 року, визначено, що доказами вступу в управління або володіння спадковим майном може бути, у тому числі, довідка відповідного органу місцевого самоврядування або виконавчої влади про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав із ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанції про сплату податків; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний у спадковому будинку у період шести місяців після смерті спадкодавця, інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління або володіння спадковим майном.
		Отже, прийняття спадщини може бути підтверджено діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать про те, що в шестимісячний строк із дня відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном або подали державній нотаріальній конторі заяву про прийняття спадщини.
		Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі № 693/692/18 (провадження № 61-1264св20).
		Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Установивши, що  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не довели, що за життя ОСОБА_10 вчинив дії, які за своїм характером свідчать про те, що в шестимісячний строк із дня відкриття спадщини він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, суд апеляційної обґрунтовано відхилив аргументи заявниць про те, що вони успадкували спірну земельну частку (пай), після смерті ОСОБА_10 , який фактично прийняв спадщину. 
		Сама лише наявність у ОСОБА_10 сертифіката на земельну частку (пай)
		від 10 квітня 1997 року серії КВ № 0055849, який за життя йому передала ОСОБА_8 , не дає підстав для висновку про те, що він у встановленому порядку вчинив дії спрямовані на прийняття спадщини. Не вчинили таких дій і заявниці у порядку спадкової трансмісії у строк встановлений статтею 549 ЦК Української РСР. 
		Статтею 535 ЦК Української РСР передбачено, що неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов`язкова частка). При визначенні розміру обов`язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.
		Відповідно до статті 14 ЦК Української РСР за неповнолітніх, які не досягли п`ятнадцяти років, угоди укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун. Вони вправі учиняти лише дрібні побутові угоди.
		Нормами ЦК Української РСР не передбачалося автоматичного прийняття спадщини неповнолітньою особою (постанова Верховного Суду від 16 квітня 
		2021 року у справі № 185/10173/16).
		У контексті зазначеного, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що на час відкриття спадщини ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , була неповнолітньою, а тому не могла звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , оскільки такі дії від її імені мала вчинити мати, як законний представник. Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_3 таких дій не вчинила ані у власних інтересах, ані в інтересах неповнолітньої дочки. 
		Зважаючи на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішенням Таращанського районного суду Київської області 
		від 12 червня 2013 року, яким визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, що залишилося після смерті ОСОБА_8 , не порушено права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		ОСОБА_4 , а тому правильно закрив апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України. 
		Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, та незгоди з висновками суду апеляційної інстанції з їх оцінкою, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень касаційного суду.
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду 
		від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		З огляду на те, що ухвала апеляційного суду постановлена з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, ВерховнийСуд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ: 
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в інтересах яких діє адвокат Кузьменко Євгеній Анатолійович, залишити без задоволення. 
		Ухвалу Київського апеляційного суду від 29 квітня 2024 року залишити без змін. 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:          І. Ю. Гулейков   Р. А. Лідовець    Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...