Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 751/626/22 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини у сфері службової діяльності.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 03.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 04.12.2024.
Дата набрання законної сили: 19.11.2024
Номер судового провадження: 51-4322км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 62021100040000113

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		19 листопада 2024 року
		м. Київ
		справа № 751/626/22
		провадження № 51-4322км24
		 
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                     ОСОБА_1 ,
		суддів                                                 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання    ОСОБА_4 ,
		прокурора                                          ОСОБА_5 ,
		у режимі відеоконференції
		захисників                                         ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
		засудженого                                     ОСОБА_8 , 
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_8 та захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_9 на вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 лютого 2024 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду 28 серпня 2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62021100040000113, за обвинуваченням
		ОСОБА_9 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Халявин Чернігівської області, зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
		ОСОБА_8 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця с. Виблі Куликівського району, Чернігівської області, зареєстрованого та жителя АДРЕСА_2 ), раніше не судимого,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.
		 
		Історія кримінального провадження
		Вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 лютого 2024 року засуджено:
		ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 367 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних  органах не строк 2 роки; 
		ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 367 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних  органах на строк 2 роки.
		Задоволено цивільний позов ОСОБА_10 до ОСОБА_9 і ОСОБА_8 та стягнуто з них у солідарному порядку на користь потерпілої 394 875 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
		Вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат у провадженні. 
		Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 28 серпня 2024 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.
		Установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		ОСОБА_9 згідно з наказом від 05 квітня 2018 року № 330 о/с обіймав посаду інспектора взводу № 2 роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції та має спеціальне звання «старший лейтенант поліції», присвоєне наказом Департаменту патрульної поліції від 31 травня 2021 року № 463 о/с.
		Також ОСОБА_8 за наказом від 27 липня 2020 року № 537 о/с обіймав посаду поліцейського взводу № 2 роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції та мав спеціальне звання «молодший лейтенант поліції», присвоєне наказом Департаменту патрульної поліції від 30 квітня 2021 року № 545 о/с.
		Тобто ОСОБА_9 , обіймаючи посаду інспектора взводу № 2 роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції, та ОСОБА_8 , обіймаючи посаду поліцейського взводу № 2 роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області ДПП, згідно з п. 1 ст. 2 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3781-XII «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» були працівниками правоохоронного органу, наділеного функціями представника влади, у зв`язку з чим відповідно до примітки 1 ст. 364 КК України, були службовими особами.
		У повсякденній діяльності ОСОБА_9 та ОСОБА_8 мали керуватися Конституцією України, Законом України «Про Національну поліцію», Положенням про Національну поліцію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877 (у редакції від 16 вересня 2021 року), посадовою інструкцією.
		Однак усупереч вказаним вище вимогам законодавства інспектор взводу № 2 роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції ОСОБА_9 разом із поліцейським взводу № 2 роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції ОСОБА_8 в період часу з 20:00 01 жовтня 2021 року до 08:00 02 жовтня 2021 року перебували на добовому чергуванні у складі екіпажу поліції «Вікінг 103», здійснюючи патрулювання на службовому автомобілі «Skoda Rapid», номерний знак НОМЕР_1 .
		Під час патрулювання вулиць м. Чернігова 01 жовтня 2021 року приблизно о 23:25 навпроти супермаркету «АТБ», розташованого за адресою: вул. Незалежності, 10, м. Чернігів, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 виявили ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , у яких був конфлікт із групою молодих осіб, серед яких були ОСОБА_13 , а також неповнолітні ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 . Оцінивши вказані обставини, інспектор патрульної поліції ОСОБА_9 разом із працівником патрульної поліції ОСОБА_8 вийшли з автомобіля та побачили ОСОБА_11 , який у цей час лежав на землі поруч з дорогою, а ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 та ОСОБА_16 стояли над ним у безпосередній близькості. Після чого ОСОБА_11 повідомив ОСОБА_9 та ОСОБА_8 про те, що до нього було застосовано насильство з боку ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 . Проте ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , всупереч правовому обов`язку щодо запобігання, припинення виявлених правопорушень і реагування на них, усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, поліцейського піклування, а також вжиття заходів до надання допомоги особі, яка звернулася із заявою, повідомленням про події, які загрожують особистій безпеці, усвідомлюючи факт перебування ОСОБА_11 у стані явного алкогольного сп`яніння та переважаючої кількості осіб, з якими у нього був конфлікт, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків, що вони повинні були і могли передбачити, з мотивів легкодухості, небажання обтяжувати себе, низької правосвідомості та зневажливого ставлення до людської долі, приблизно о 23:28 без поважних причин (відсутності інших повідомлень про події та правопорушення, а також інших обставин) залишили місце події. При цьому ОСОБА_9 , у присутності ОСОБА_8 , допустив на адресу ОСОБА_11 нецензурне висловлювання.
		Відразу після того як ОСОБА_9 разом із ОСОБА_8 залишили місце події без поважних причин, ОСОБА_15 та ОСОБА_13 , узявши під руки ОСОБА_11 , який унаслідок перебування в стані алкогольного сп`яніння та переважаючої більшості осіб, з якими у нього був конфлікт, не мав можливості чинити їм опір, відвели його в нелюдне місце, де ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та особи, стосовно яких на сьогодні відсутній обвинувальний вирок суду, заподіяли йому смерть.
		Тобто, незважаючи на достатній обсяг прав та обов`язків, якими наділено ОСОБА_9 як інспектора взводу № 2 роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області ДПП та ОСОБА_8 як поліцейського взводу № 2 роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області ДПП Конституцією України, Законом України «Про Національну поліцію» та підзаконними нормативно-правовими актами, останні неналежним чином поставилися до виконання своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, не забезпечили належного реагування на подію правопорушення щодо вжиття вичерпних заходів, спрямованих на припинення конфлікту між учасниками події.
		Унаслідок протиправних дій інспектора взводу № 2 роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області ДПП ОСОБА_9 та поліцейського взводу № 2 роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області ДПП ОСОБА_8 , які виразилися в неналежному виконанні своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заподіяно смерть, а потерпілій ОСОБА_10 спричинено моральну шкоду, яка перебуває у причинному зв`язку з протиправними діями ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , на суму 394 875 грн, що згідно з приміткою до ст. 364 КК України належить до тяжких наслідків.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7  в інтересах засудженого  ОСОБА_9  просить судові рішення скасувати, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діях її підзахисного складу кримінального правопорушення. 
		При цьому на обґрунтування скарги посилається на некоректно сформульоване обвинувачення, оскільки не було зазначено, які конкретні службові обов`язки не виконав ОСОБА_9 , та причинного зв`язку між невиконанням цих обов`язків і завданням тяжких наслідків.
		Указувала, що в ОСОБА_9 та ОСОБА_8 були відсутні підстави для застосування до ОСОБА_11 поліцейського піклування, оскільки останній хоч і був в стані алкогольного сп`яніння, проте самостійно пересувався, розумів значення своїх дій, не створював реальної небезпеки оточуючим та собі.
		Не погоджується з висновком експерта щодо визначення розміру завданої потерпілій діями ОСОБА_9 та ОСОБА_8 моральної шкоди, оскільки експерт не дослідив, що саме дії останніх, які, за версією обвинувачення, допустили службову недбалість, спричинили моральну шкоду ОСОБА_10 через смерть її чоловіка ОСОБА_11 . Експерт у межах проведеної експертизи досліджував виключно спричинені ОСОБА_10 страждання після смерті її чоловіка, яка настала через умисні дії інших осіб, щодо яких здійснюється судове провадження в іншому кримінальному провадженні.
		Крім того, стверджувала, що відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за ч. 2 ст. 367 КПК України не вносилися, а тому проведення досудового розслідування щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_8 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, без внесення відомостей до ЄРДР, тягне за собою недопустимість доказів, здобутих у цьому кримінальному провадженні.
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6  в інтересах засудженого ОСОБА_8 просить скасувати судові рішення щодо підзахисного і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
		При цьому на обґрунтування касаційних вимог посилається на неконкретно сформульоване обвинувачення, де вказано, що внаслідок протиправних дій обвинувачених заподіяно смерть ОСОБА_11 , а потерпілій ОСОБА_10 спричинено моральну шкоду на суму 394 875 грн, що згідно з приміткою до ст. 364 КК України належить до тяжких наслідків. До того ж убивство ОСОБА_11 вчинили інші особи. 
		Також вказує, що висновок експерта від 11 січня 2022 року № СЕ-19/125-21/37611-ПС, яким визначено розмір морального відшкодування, не містить чіткої вказівки, що саме внаслідок протиправних дій / бездіяльності засуджених потерпілій завдано моральну шкоду. Також наголошує, що на підставі цього ж висновку експерта було стягнуто моральну шкоду з осіб, засуджених за вбивство ОСОБА_11 .
		Не погоджується з рішеннями попередніх інстанцій через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність судами, зокрема незастосування положення ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість.
		Про ці порушення захисник вказував і в апеляційній скарзі, проте апеляційний суд, усупереч вимгам ст. 419 КПК України, не надав оцінки всім доводам його скарги. Крім того, вважає ухвалу апеляційного суду такою, що не відповідає приписам ст. 404 КПК України, оскільки апеляційний суд невмотивовано відмовив у задоволенні його клопотання про повторне дослідження доказів.
		Позиції інших учасників судового провадження
		У судовому засіданні захисники та засуджений підтримали касаційні скарги, а прокурор заперечувала щодо їх задоволення.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
		Межі розгляду матеріалів кримінального провадження в касаційному суді
		Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Як регламентовано частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. 
		При цьому колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій; неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є предметом перегляду в касаційному суді. Разом з тим суд касаційної інстанції здійснює перевірку того, чи додержалися суди попередніх інстанцій процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.
		Мотиви Суду
		Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		За вимогами ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Як убачається з вироку, висновки суду про винуватість  ОСОБА_9 і ОСОБА_8 у вчиненні ними кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, за викладених у вироку обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.
		Так, в основу обвинувального вироку було покладено ряд доказів, зокрема показання потерпілої  ОСОБА_10  і свідків: 
		-           ОСОБА_12 , який у суді показав, що 01 жовтня 2021 року перебував у відпустці, з ОСОБА_11 протягом дня займалися побутовими справами, увечері пішли до розважального комплексу «Базис», де відпочивали, вживали алкогольні напої. Згодом вирішили зайти в магазин «АТБ» за цигарками. Біля магазину ОСОБА_11 зробив зауваження ОСОБА_15 , після чого виник конфлікт, почалася словесна перепалка, яка перейшла в штовханину. Він намагався їх розвести. Десь через дві хвилини з початку конфлікту з магазину вибігла компанія молодиків, які були агресивно налаштовані щодо них. Хлопців було четверо. Розуміючи їх кількісну перевагу та агресивну налаштованість, побоюючись за власне життя та здоров`я, він з ОСОБА_11 побігли через дорогу від магазину до білборда. Хлопці побігли за ними. Перебігаючи через дорогу попереду, він обернувся та побачив, як ОСОБА_11 упав. Хлопці обступили його, кричали та шарпали, хапали за одяг. У цей момент неподалік проїжджав екіпаж патрульної поліції, який зупинився, на місце події підійшли патрульні поліцейські - ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , які спитали, що відбувається, та розвели їх по боках на відстань 2-3 метри. ОСОБА_12 підійшов до ОСОБА_11 , щоб підняти його. Останній зазначав поліцейським, що група людей напала на них, кричав: «10 на 1 б`ють!». Видимих тілесних ушкоджень на них не було. У присутності патрульних весь час відбувалась словесна перепалка між ними та чотирма хлопцями, які були агресивно налаштовані, нецензурно кричали. Патрульні поліцейські заяви чи письмові пояснення про вчинення щодо них правопорушення не відбирали, не пропонували викликати СОГ, осіб-учасників конфлікту не встановлювали, допомогу не пропонували. Чув, як ОСОБА_11 голосно та неодноразово повідомляв поліцейським, що теж є працівником поліції, однак службового посвідчення не надавав. Указав, що під час спілкування з поліцією він намагався забрати звідти ОСОБА_11 , оскільки той був сильно збуджений. В якийсь момент хтось із патрульних застосував до ОСОБА_11 спеціальний засіб - сльозогінний газ. Після цього поліцейські пішли до автомобіля та поїхали. При цьому нічого їм не казали. Надалі хлопці відразу підійшли до них та конфлікт стрімко продовжився, їх почали бити. ОСОБА_12 піднявся та побіг через дорогу в магазин «АТБ», щоб викликати допомогу. Двоє хлопців зайшли за ним та намагалися витягнути його з магазину, після чого пішли. Зазначив, що через 2-3 хвилини в магазині прийшов до тями, піднявся, декілька хвилин посидів та вийшов за ОСОБА_11 . Ззовні його чекав один із молодиків - ОСОБА_14 , який наказав йти за ним, якщо хоче, щоб з другом все було добре. Вони разом перешли дорогу та пішли на пустир. Назустріч підбіг інший хлопець, ОСОБА_12 взяли під руки й повели. Підійшовши до пустиря, він побачив ОСОБА_11 , який лежав на землі та якого били, після чого залишили останнього та почали бити його. Вказав, що тілесні ушкодження заподіявули ті ж чотири особи, що були раніше під час спілкування з поліцією. Вважає, що, якби патрульні поліцейські проявили поліцейське піклування, подальші події не трапилися.
		-          ОСОБА_14 , який показав, що у 2021 році між його братом ОСОБА_15 та потерпілим ОСОБА_11 почався конфлікт біля магазину «АТБ» у районі «Масани». Брат був одягнутий в жовту куртку, на голові була кров. Також на місці конфлікту були він, ОСОБА_13 та ОСОБА_16 . Надалі нічого не пам`ятає; зі слів інших співучасників, конфлікт продовжився біля білборда, були поліцейські, він перебував на відстані. Хто спілкувався з поліцейськими, не бачив, зі слів це був ОСОБА_16 . Не пам`ятає, чи застосовували поліцейські спеціальні засоби. Не бачив обличчя поліцейських, оскільки було темно. Згодом опинився в «АТБ». У той день був одягнутий у куртку чорного кольору з білим фрагментом на спині;
		-          ОСОБА_18 , яка в судовому засіданні суду першої інстанції показала, що працювала разом з обвинуваченими в патрульній поліції. У день події на службі не перебувала, тоді як ОСОБА_9 та ОСОБА_8 були на службі. У вечірній час була з ними в автомобілі поліції, їхали з мікрорайону « Масани » до центру міста. У цей час побачила, як компанія осіб переходила дорогу на вул. Незалежності. Дистанцію між особами та їх кількість не пам`ятає. Після цього ОСОБА_9 та ОСОБА_8 зупинилися та вийшли спитати, що сталося. Вона залишилась в автомобілі на відстані близько 5-7 м він них, вела відеозапис на свій мобільний телефон через напіввідчинене вікно автомобіля, розмову чула уривками, зокрема чула запитання патрульних про допомогу. Не пам`ятає, чи хтось повідомляв про конфлікт, у стані сп`яніння особи не перебували. Ні особи, ні обвинувачені в бік один одного нецензурно не висловлювалися. Не чула, щоб патрульні казали учасникам розмови йти розбиратися в інше місце. Водночас чітко пам`ятає, що стосовно ОСОБА_11 працівники поліції спеціальні засоби не застосовували. Оскільки конфлікту не було, скарг від осіб не надходило, допомогу ніхто не просив, особи розійшлися у сторони, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 повернулися до автомобіля та поїхали патрулювати місто. При цьому двоє чоловіків пішли наліво, а група молодих людей - направо. Зазначила, що знятий відеозапис не передивлялася та обвинуваченим не пересилала. Надалі працівники внутрішньої безпеки забрали в неї телефон, який згодом зник.
		Також винуватість  ОСОБА_9 та ОСОБА_8 суд обґрунтував рядом письмових доказів, зокрема висновками проведених у справі експертиз, копіями посадових інструкцій, висновком службового розслідування від 06 грудня 2021 року тощо.
		Щодо тверджень захисників про те, що всупереч нормам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України некоректно сформульовано обвинувачення ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , колегія суддів зазначає таке.
		Згідно з вимогами до обвинувального акта, зокрема передбаченими п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, він повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
		За сталою судовою практикою важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків сторони обвинувачення, але й для дослідження в суді обставин вчиненого кримінального правопорушення та для реалізації права на захист. Фабула обвинувачення є фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому. Відштовхуючись від зазначеного розуміння формулювання обвинувачення, слідчий, прокурор, викладаючи цей блок інформації, мають виходити з кримінально-правової концепції розуміння складу злочину. Тобто наведені фактичні дані в сукупності повинні створювати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що у свою чергу дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
		В обвинувальному акті щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_8 повно і чітко викладено фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, формулювання обвинувачення із зазначенням обставин, які відповідно до ч. 1 ст. 91 КПК підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, а також правову кваліфікацію дій обвинувачених з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
		Стосовно тверджень захисників, що обвинувачення, визнане судом доведеним, не містить вказівки про те, які саме конкретно службові обов`язки не виконали  ОСОБА_9 і ОСОБА_8 та причинний зв`язок між невиконанням цих обов`язків і завданням тяжких наслідків.
		Так, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 визнано винуватими у вчиненні службової недбалості, тобто в неналежному виконанні службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що завдало тяжких наслідків охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 367 КК України службовою недбалістю є невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб, при цьому ч. 2 цієї норми передбачено відповідальність за вчинення того самого діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.
		Під неналежним виконанням службових обов`язків необхідно розуміти такі дії службової особи в межах службових обов`язків, які виконані не так, як того вимагають інтереси служби. Цей вид службової недбалості є змішаною бездіяльністю, за якої службова особа виконує свої обов`язки неналежно, діє не до кінця, не вчиняє всіх очікуваних від неї дій.
		Вчиняючи службову недбалість, за наявності об`єктивної можливості діяти так, як того вимагають інтереси служби, службова особа безвідповідально, неякісно ставиться до виконання своїх обов`язків, у зв`язку з чим виконує їх неналежним чином (поверхнево, неуважно, несумлінно).
		Із суб`єктивної сторони службова недбалість є необережним кримінальним правопорушенням і характеризується злочинною самовпевненістю (службова особа передбачає, що внаслідок невиконання чи неналежного виконання нею своїх службових обов`язків правам і законним інтересам може бути завдано істотної шкоди, але легковажно розраховує на її відвернення) або злочинною недбалістю (службова особа не передбачає, що в результаті її поведінки може бути завдано істотної шкоди, хоча повинна була і могла це передбачити). Водночас ставлення службової особи до недбалого виконання своїх службових обов`язків може бути як умисним, так і необережним.
		Як видно з формулювання обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті та в мотивувальній частині оскаржуваного вироку, яке визнане судом першої інстанції доведеним, у своїй діяльності ОСОБА_9 та ОСОБА_8 повинні були керуватися, крім іншого, Законом України «Про Національну поліцію», Положенням про Національну поліцію, затвердженим постановою КМУ (у редакції від 16 вересня 2021 року), Інструкцією з організації реагування на заяви і повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події та оперативного інформування в органах (підрозділах) Національної поліції України, затвердженою наказом МВС України 27 квітня 2020 року № 357, посадовими інструкціями.
		Зокрема, до службових обов`язків обвинувачених, відноситься виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вжиття у межах своєї компетенції заходів для їх усунення, запобігання, припинення виявлених правопорушень та реагування на них, усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, а також вжиття заходів до надання допомоги особі, яка звернулася із заявою, повідомленням про події, що загрожують особистій безпеці.
		Однак ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , всупереч правовому обов`язку щодо запобігання, припинення виявлених правопорушень та реагування на них, усунення загроз життю та здоров`ю фізичних осіб і публічній безпеці, а також вжиття заходів до надання допомоги особі, яка звернулася із заявою, повідомленням про події, що загрожують особистій безпеці, усвідомлюючи факт перебування ОСОБА_11 у стані явного алкогольного сп`яніння та переважальної кількості осіб, з якими в нього був конфлікт, не передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків, які вони повинні були і могли передбачити, з мотивів легкодухості, небажання обтяжувати себе, низької правосвідомості та зневажливого ставлення до людської долі, без поважних причин (відсутності інших повідомлень про події та правопорушення, а також інших обставин) залишили місце події. При цьому ОСОБА_9 , у присутності ОСОБА_8 , допустив на адресу ОСОБА_11 нецензурне висловлювання.
		Були предметом перевірки судів попередніх інстанцій доводи сторони захисту про відсутність конфлікту між групою молодих людей та ОСОБА_11 і ОСОБА_12 . Указані твердження були спростовані показаннями свідка ОСОБА_12 та наявним в матеріалах провадження відеозаписом з мобільного телефону  свідка ОСОБА_18 , з якого видно, що ОСОБА_11 повідомляв працівників поліції про небезпеку і його побиття, вказував: «10 на одного».
		Незважаючи на ці повідомлення, а також те, що ОСОБА_11 перебував у стані явного алкогольного сп`яніння, був у збудженому, емоційному стані, що також видно в зазначеного відеозапису події,  ОСОБА_9 і ОСОБА_8 усупереч своїм службовим обов`язкам ніяк не відреагували. При цьому ОСОБА_9 допустив на адресу ОСОБА_11 нецензурне висловлювання. 
		Посилання сторони захисту на те, що ОСОБА_11 та молодики розійшлися в різні боки, що, на їх переконання, свідчило б про закінчення конфлікту між ними, є, на думку колегії суддів, сумнівними.
		Так, уже зі згаданого вище доказу -, а саме відеозапису з мобільного телефону свідка ОСОБА_18 , установлює, що ОСОБА_11 та молодики розійшлися на незначну відстань (декілька метрів), при цьому у присутності поліцейських між ними тривали словесні перепалки. Усе це в сукупності не може однозначно свідчити про те, що конфлікт був вичерпаний між ними. Крім того, засуджені місце конфлікту залишили близько 23:28. Згідно з даними єдиного обліку № 61455, № 61456 та № 61459 через незначний проміжок часу о 23:34, 23:36 та о 23:51 зі служби 102 почали надходити повідомлення про бійку, що також спростовує твердження сторони захисту про закінчення конфлікту.
		Отже, засуджені, не зважаючи на цю обстановку, не відреагували  належним чином на неї, не надали ОСОБА_11 допомоги, хоча останній і описував  ситуацію (конфлікт з молодими людьми, повідомив про його побиття, тобто про загрози його безпеці), не вжили заходів, спрямованих на припинення конфлікту між учасниками події та відновлення публічного порядку.
		Тож, з боку  ОСОБА_9 та ОСОБА_8 відбулося неналежне виконання своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них. Зокрема, вони не забезпечили належного реагування на подію правопорушення щодо вжиття вичерпних заходів, спрямованих на припинення конфлікту між учасниками події, що спричинило тяжкі наслідки у вигляді заподіяння смерті ОСОБА_11 , і завдання потерпілій ОСОБА_10 моральної шкоди на суму 394 875 грн.
		Указані наслідки настали в результаті протиправних дій інспектора взводу № 2 роти № 3  батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області ОСОБА_9 та поліцейського взводу № 2 роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції в Чернігівській області ОСОБА_8 , хоча вони могли передбачити настання суспільно небезпечних наслідків та запобігти цьому.
		Тобто службова недбалість   ОСОБА_9 та ОСОБА_8 виявилася у формі дії, коли покладені на них службові обов`язки хоча й були виконані, але неналежним чином - не так, як того вимагають інтереси служби, тобто не відповідно до закону та умов, що склалися, або відповідно до них, але неякісно, неточно, неповно, поверхово, у протиріччі з установленим порядком. 
		З урахуванням наведеного, твердження сторони захисту про неконкретність формулювання обвинувачення - є неспроможними.
		На підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом у їх взаємозв`язку відповідно до приписів ст. 94 КПК України, доведено прямий причинно-наслідковий зв`язок між діяннями ОСОБА_9 та ОСОБА_8 й наслідками.
		Разом з тим колегія суддів вважає слушними посилання сторони захисту на те, що ОСОБА_9 та ОСОБА_8 не повинні були застосовувати поліцейське піклування та суди помилково віднесли його до неналежного виконання засудженими своїх службових обов`язків.
		Так, статтею 41 Закону України «Про Національну поліцію» обумовлені підстави для застосування поліцейського піклування. Зокрема, поліцейське піклування може здійснюватися щодо:
		1) неповнолітньої особи віком до 16 років, яка залишилася без догляду;
		2) особи, яка підозрюється у втечі з психіатричного закладу чи спеціалізованого лікувального закладу, де вона утримувалася на підставі судового рішення;
		3) особи, яка має ознаки вираженого психічного розладу і створює реальну небезпеку оточуючим або собі;
		4) особи, яка перебуває у публічному місці і внаслідок сп`яніння втратила здатність самостійно пересуватися чи створює реальну небезпеку оточуючим або собі.
		Ураховуючи, що ОСОБА_11 хоча і перебував у стані алкогольного сп`яніння, проте, як убачається з відеозапису з телефону свідка ОСОБА_18 , самостійно пересувався, не створював реальної небезпеки собі й оточуючим, отже, у ОСОБА_9 та ОСОБА_8 не було підстав для застосування до нього поліцейського піклування. 
		Невиконання вказаного обов`язку, інкриміноване засудженим, на думку колегії суддів, підлягає виключенню з обвинувачення останніх. При цьому, це виключення ніяк не спростовує винуватості ОСОБА_9 та ОСОБА_8 в неналежному виконанні своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, про які зазначалося вище у цьому рішенні.
		Що стосується тверджень захисника ОСОБА_6 про те, що сторона обвинувачення не надала належних та достатніх доказів на підтвердження настання тяжких наслідків, що перебувають у причинно-наслідковому зв`язку з діями засуджених, то колегія суддів зазначає таке.
		Кваліфікація дій, пов`язаних з невиконанням або неналежним виконанням службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них (ст. 367 КК України ) вимагає встановлення наявності в результаті вчинення таких дій суспільно небезпечних наслідків у вигляді істотної шкоди (ч. 1 ст. 367 КК України) або тяжких наслідків (ч. 2 ст. 367 КК України).
		Системний аналіз змісту частин 1 і 2 ст. 367 КК України й пунктів 3 і 4 примітки до ст. 364 КК України дозволяє стверджувати, що під суспільно небезпечними наслідками, які проявляються у завданні істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб (ч. 1 ст. 367 КК України), потрібно розуміти таку шкоду, яка в 100 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Суспільно небезпечними наслідками, що проявляються у спричиненні тяжких наслідків, у ч. 2 ст. 367 КК України вважаються такі наслідки, які у 250 і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
		Буквальне тлумачення змісту пунктів 3 і 4 примітки до ст. 364 КК України (в редакції, що діяла на час розгляду кримінального провадження) дає підстави стверджувати, що істотна шкода й тяжкі наслідки можуть мати виключно матеріальне вимірювання або перераховуватися в матеріальний еквівалент. Це означає, що такі наслідки можуть не тільки становити майнову, а й охоплювати прояви немайнової шкоди, але лише ті, які можуть одержати майнове відшкодування. Як істотна шкода або тяжкі наслідки можуть ураховуватися будь-яка за характером шкода або наслідки, якщо вона (вони) піддається грошовому оцінюванню та відповідно до такого оцінювання досягла встановленого розміру.
		Правозастосовна практика Верховного Суду, з огляду на приписи п. 3 примітки до ст. 364 КК України, орієнтована лише на кількісний (вартісний) показник виміру істотної шкоди, заподіяної охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб (постанови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 22 лютого 2018 року у справі № 473/5601/14-к (провадження № 51-935км18), від 17 березня 2021 року у справі № 757/38389/15-к (провадження № 51-2738км20), від 27 жовтня 2020 року у справі № 712/17490/14-к (провадження № 51-3691км20) ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 569/6812/15-к (провадження № 13-40кс18).
		Також касаційна інстанція виснувала, що за конкретних обставин справи наслідки нематеріального характеру, які піддаються грошовому оцінюванню (реальна шкода) та відповідно до такого оцінювання досягли встановленого розміру (істотної шкоди чи тяжких наслідків) із заподіянням шкоди охоронюваним чи іншими законами правам і свободам людини та громадянина (соціального, політичного, морального, організаційного чи іншого характеру), можуть виникати через спричинення фізичної шкоди - витрати на лікування чи протезування потерпілої особи; порушення законних прав та інтересів громадян - витрати на відновлення таких прав (виплати незаконно взятому під варту чи ув`язненому або незаконно звільненому з роботи чи навчання, відшкодування за невиконання судового рішення, компенсація шкоди від поширення відомостей, які ганьблять особу, компенсація спричиненої моральної шкоди тощо). При цьому, обчислення розміру таких витрат має бути підтверджено та обґрунтовано належними та допустимими доказами.
		З аналізу вказаних норм закону та практики Верховного Суду випливає, що суспільно небезпечними наслідками, які проявляються у спричиненні тяжких наслідків, може бути і шкода нематеріального характеру (моральна шкода, упущена вигода тощо), проте така повинна мати матеріальне вимірювання.
		Так, вище колегія суддів зазначала, що ОСОБА_9 та ОСОБА_8 не виконали належним чином конкретних обов`язків, покладених на них як працівників поліції, і саме це перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з настанням наслідків, що призвели до смерті ОСОБА_11 . 
		Колегія суддів звертає увагу на те, що кримінальний закон передбачає відповідальність не тільки за безпосереднє заподіяння суспільно - небезпечних наслідків поведінкою, яка була необхідною і достатньою умовою їх настання, а й за опосередковане заподіяння, тобто поведінку, яка разом з іншими необхідними умовами призвела до такого наслідку.
		Потерпілою у цьому провадженні була визнана дружина ОСОБА_11 - ОСОБА_10 . 
		Як убачається з вироку районного суду, сума завданої моральної шкоди у зв`язку зі смертю чоловіка, яка була оцінена судом як тяжкі наслідки, встановлювалася відповідно до висновку судово-психологічної експертизи від 11 січня 2022 року № СЕ-19/125-21/37611-ПС. За цим висновком розмір понесеної ОСОБА_10 моральної шкоди за умови, коли спричинювач шкоди не мав можливості передбачати розвиток подій (не був поінформований відповідним чином), але мав можливість прийняти правильне рішення і реалізувати його, становив 394 875 грн. Суд дав оцінку висновку експерта і визнав його як належний і допустимий доказ спричиненої моральної шкоди.
		Отже, підсумовуючи наведене, розмір грошової компенсації моральних страждань у сумі 394 875 грн, що завдані потерпілій ОСОБА_10 , є суспільно - небезпечним наслідком нематеріального характеру, який піддається грошовому оцінюванню (реальна шкода), тому доводи захисника про відсутність настання тяжких наслідків, що перебувають в причинно - наслідковому зв`язку з діяннями ОСОБА_9 та ОСОБА_8 як обов`язкова ознака об`єктивної сторони службової недбалості, є безпідставними.
		Під час апеляційного перегляду вироку суду першої інстанції за скаргами захисників  цей суд ретельно перевірив зазначені в них доводи, аналогічні доводам у касаційних скаргах, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, виклавши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими, при цьому належним чином умотивував своє рішення. 
		Зокрема, колегія суддів апеляційного суду, крім іншого, надала відповідь на довід захисника про визнання всіх здобутих у кримінальному провадженні доказів недопустимими у зв`язку з тим, що відомості до ЄРДР за ч. 2 ст. 367 КК України не вносилися. Апеляційний суд визнав ці доводи неспроможними та вказав, що, навпаки з матеріалів справи вбачається, що досудове розслідування здійснювалось в межах одного і того ж кримінального провадження № 62021100040000113, стосувалося одного факту протиправної діяльності, з подальшою перекваліфікацією дій фігурантів на підставі здобутих даних. З указаними висновками погоджується і колегія суддів.
		Так, 04 жовтня 2021 року до ЄРДР за № 62021100040000113 на підставі рапорту були внесені відомості за фактом того, що працівники Управління патрульної поліції в Чернігівській області, в ході виявлення конфлікту між групою осіб з заподіянням тілесних ушкоджень, а також під час відпрацювання виклику про вчинення кримінального правопорушення залишили без допомоги потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які перебували в небезпечному для життя стані й були позбавлені можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок іншого безпорадного стану, в результаті чого ОСОБА_11 помер, а ОСОБА_12 отримав тяжкі тілесні ушкодження. Правова кваліфікація кримінального правопорушення була визначена за ч. 3 ст. 135 КК України (т. 2, а. п. 42).
		На підставі постанов начальника Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Чернігові) Територіального управління ДБР, розташованого у м. Києві, ОСОБА_20 від 04 жовтня 2021 року було визначено слідчого та слідчу групу у кримінальному провадженні № 62021100040000113 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 135 КК України, і доручено організацію досудового розслідування вказаного кримінального провадження.
		23 жовтня 2021 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 органом досудового розслідування було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 135 КК України (т. 2, а.п.145-151, 156-162).
		Надалі в ході досудового розслідування на підставі постанови слідчого Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Чернігові) Територіального управління ДБР, розташованого у м. Києві, ОСОБА_21 від 14 січня 2022 року, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 135 КК України, у вчиненні якого підозрюються ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у кримінальному провадженні № 62021100040000113, було перекваліфіковане на ч. 2 ст. 367 КК України (т.3, а.п. 1-3). Цього ж дня (14 січня 2022 року) ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри (т. 3, а.п.4-17).
		Таким чином, 04 жовтня 2021 року у кримінальному провадженні № 62021100040000113 розпочато досудове розслідування щодо вчинення кримінального правопорушення, попередньо кваліфікованого за ч. 3 ст. 135 КК України, обставини вчинення якого у ЄРДР були викладені досить коротко та в загальних рисах. Розслідування стосувалося перевірки інформації щодо факту службової недбалості працівників Управління патрульної поліції в Чернігівській області Департаменту патрульної поліції. Надалі під час досудового розслідування цього кримінального провадження були здобуті докази, які більш чітко окреслили ситуацію щодо неналежного виконання працівниками Управління патрульної поліції в Чернігівській області ОСОБА_9 та ОСОБА_8 своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, які спричинили тяжкі наслідки у вигляді загибелі потерпілого ОСОБА_11 та отримання потерпілим ОСОБА_12 тяжких тілесних ушкоджень. Після цього сторона обвинувачення, прийняла рішення змінити попередню правову кваліфікацію кримінального правопорушення з ч. 3 ст. 135 КК України на ч. 2 ст. 367 КК України та повідомлено підозрюваних про зміну раніше повідомленої їм підозри.
		Крім того, з листа Чернігівської обласної прокуратури установлено, що до ЄРДР 14 січня 2022 року вносилися зміни в частині кваліфікації дій у кримінальному провадженні № 62021100040000113 та відбулася перекваліфікація кримінального правопорушення з ч. 3 ст. 135 на ч. 2 ст. 367 КК України.
		Що стосується тверджень сторони захисту про порушення апеляційним судом правил ст. 404 вказаного Кодексу, то вони є необґрунтованими.
		Згідно з приписами ч 3 ст. 404 КПК України повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, за наявності клопотання допускається лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. У даній справі такої умови апеляційний суд не встановив. Сам по собі факт непогодження з висновками суду не є підставою для повторного дослідження доказів. Тому під час здійснення апеляційної процедури не було допущено істотних порушень вимог ст. 404 КПК України.
		Крім того, як убачається з мотивувальної частини ухвали, суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду проаналізував доводи захисника про необхідність повторного дослідження доказів, та, з`ясувавши позиції сторін кримінального провадження, не знайшов для цього обґрунтованих підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК України.
		У підсумку, колегія суддів уважає, що суди, оцінивши всі докази у справі, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими і в сукупності доповнюють один одного, дійшли обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_9 та ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення.
		Частина 2 ст. 17 КПК України передбачає, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_8 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що були досліджені в суді, можливо дійти висновку про те, що встановлена під час судового розгляду сукупність обставин виключає будь-яке інше розумне пояснення події, що була предметом судового розгляду, крім того, що кримінальне правопорушення вчинене й обвинувачені є винними у його вчиненні.
		Зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, відповідає диспозиції норми кримінального закону, якою встановлено кримінальну відповідальність за вчинені засудженими дії, котрі суд правильно кваліфікував за ч. 2 ст. 367 КК України.
		За таких обставин у кримінальному провадженні суд дослідив та з`ясував усі обставини, передбачені у ст. 91 КПК України, і дійшов обґрунтованого висновку, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв`язку безсумнівно доводять вчинення засудженими кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.
		Переконливих і достатніх доводів, які би ставили під сумнів додержання судом приписів статей 84, 91, 94 КПК України і правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність під час кваліфікації діяння, у касаційних скаргах не наведено та перевіркою матеріалів провадження не встановлено.
		Отже, мотиви незгоди захисників з оцінкою доказів і судовими рішеннями не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду дійти висновку, що рішення були постановлені з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів їх законність.
		Що стосується доводів захисника ОСОБА_6 про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_8 через суворість, то колегія суддів зазначає таке.
		Положеннями ст. 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару,               а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
		Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Більш суворий вид покарання із числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
		За правилами ст. 75 КК України в разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування заходу примусу з випробуванням, умотивувавши належним чином своє рішення.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, районний суд, з рішенням якого погодився й суд апеляційної інстанції, за результатами перегляду вироку щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , обираючи останнім покарання, врахував дані про особу засуджених, а саме те, що вони раніше не судимі, молодого віку, у лікарів нарколога та психіатра на обліку не перебувають.   
		Обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання, не встановлено.
		Урахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, районний суд, дотримуючись принципу індивідуалізації та виходячи з особливостей конкретних обставин кримінального правопорушення, реалізовуючи свої дискреційні повноваження, дійшов висновку, що дані про особу засуджених не знижують ступеня суспільної небезпечності вчиненого ними кримінального правопорушення, та, не встановивши обставин, які пом`якшують покарання, призначив покарання за ч. 2 ст. 367 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 2 роки .  
		При цьому суди першої та апеляційної інстанцій не встановили підстав для застосування до засуджених положень ст. 75 КК України.
		Відповідно до вимог ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції  вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого.
		Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками судів попередніх інстанцій про неможливість звільнення  ОСОБА_9 та ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України та уважає за необхідне змінити вирок районного суду й ухвалу апеляційного суду в частині призначеного покарання засудженому  ОСОБА_8 та на підставі ч. 2       ст. 433 КПК  України засудженому ОСОБА_9 .
		Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
		Ураховуючи мету покарання, яка полягає в тому, щоб досягти виправлення засудженого, а також запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, зважаючи на те, що кримінальне правопорушення  ОСОБА_9 та ОСОБА_8 вчинили вперше, ступінь тяжкість вчиненого ними кримінального правопорушення, що відноситься до нетяжких злочинів, відсутність притягнень їх до дисциплінарної відповідальності за період проходження служби, та наявність у ОСОБА_9 за період проходження служби двох заохочень, досудову доповідь уповноваженого органу пробації, відповідно до якої виправлення винуватих без позбавлення волі на певний строк або обмеження волі можливе та становить середню небезпеку для суспільства, колегія суддів уважає, що обставини цього конкретного кримінального провадження, які підлягають обов`язковому врахуванню, і додержання принципу співмірності та індивідуалізації покарання є підставою для висновку про можливість досягти мети заходу примусу із звільненням  ОСОБА_9 та ОСОБА_8 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців на підставі ст. 75 КК України, але в умовах здійснення контролю уповноваженим органом з питань пробації за їх поведінкою протягом іспитового строку, який був би достатнім для того, щоб ОСОБА_9 та ОСОБА_8 довели своє виправлення, що не суперечить умовам застосування вказаної норми матеріального права.
		Ураховуючи викладене, касаційні скарги захисників підлягають частковому задоволенню, а судові рішення в частині призначеного засудженим покарання - зміні. 
		Керуючись статтями 433,434,436 КПК України, Суд
		ухвалив:
		Касаційні скарги захисника  ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_8 задовольнити частково.
		Вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 лютого 2024 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду 28 серпня 2024 року щодо ОСОБА_8 та в порядку статті 433 КПК України щодо ОСОБА_9 в частині призначеного покарання змінити.
		На підставі ст. 75 КК України звільнити  ОСОБА_8 та ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання за ч. 2 ст. 367 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 років 6 місяців, якщо вони протягом дворічного іспитового строку не вчинять нового злочину і виконають покладені на нього обов`язки.
		Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1  ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_8 та ОСОБА_9 такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання.
		Звільнити  ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти з установи виконання покарань.
		У решті судові рішення залишити без зміни.
		Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                    ОСОБА_2                                        ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...