Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 299/7206/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано судом: 03.12.2024. Зареєстровано: 03.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 04.12.2024.
Дата набрання законної сили: 02.01.2025
Номер судового провадження: 2/299/2046/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Виноградівський районний суд Закарпатської області 
		___________________________________________________________________________________________________                     Справа № 299/7206/24 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		02.12.2024 року м.Виноградів
		 
		Виноградівський районний суд Закарпатської області у складі:
		головуючий-суддя Левко Т.Ю.,
		секретар судового -засідання Роман К.С.,
		розглянувши у підготовчому судовому засіданні у залі суду м.Виноградів цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: орган опіки та піклування Виноградівської міської ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Виноградівської міської ради Берегівського району Закарпатської області про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей.
		Позовні вимоги мотивує тим, що 15.05.2014 року сторони уклали шлюб.
		За час шлюбу у сторін народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		На протязі останнього часу сімейне життя між сторонами поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення шлюбних відносин.
		Позивач зазначає, що відповідачка покинула сім`ю та пішла проживати окремо. Шлюбні відносини між сторонами формальні та припинені, оскільки у них відсутнє порозуміння, любов та повага, які повинні бути притаманні сім`ї.
		Разом з тим, позивач зазначає, що відповідачка самоусунулася від виховання своїх дітей.
		Кожен з сторін має діаметрально протилежні погляди на шлюб, сім`ю.
		Разом із позовною вимогою про розірвання шлюбу позивач просить суд визначити місце проживання малолітніх дітей разом з ним, як батьком, оскільки з моменту окремого проживання з відповідачкою їх діти проживають разом із позивачем та находиться на його повному утриманні, позивач є єдиним піклувальником дітей та встановити відповідний юридичний факт.
		Позивач ОСОБА_1 подав до суду заяву в якій заявлені вимоги підтримав повністю з наведених вище підстав. Просив позов задовольнити в повному обсязі.
		Відповідачка ОСОБА_2 відзив на позовну заяву не подала, в судове засідання, не з`явилася, однак подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності та про визнання заявленого позову. 
		Представник третьої особи органу опіки та піклування Виноградівської міської ради у судове засідання не з`явився, подав суду висновок органу опіки та піклування Виноградівської міської ради про розв`язання спору.
		Обстеживши матеріали справи та клопотання сторін, відповідно до ч.4 ст. 200 ЦПК України судом у підготовчому судовому засіданні ухвалюється рішення.
		Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,суд приходить до наступного висновку.
		Судом встановлено, що сторони зареєстрували шлюб 15.05.2014 року у Виконкомі Фанчиківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області, про що складено відповідний актовий запис за №5, що стверджується Свідоцтвом про шлюб Серія НОМЕР_1 від 15.05.2014 року.
		За час шлюбу у сторін народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується Свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_2 від 05.07.2016 року та донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується Свідоцтвом про народження, серія НОМЕР_3 від 25.02.2020 року.
		Спільне подружнє життя у сторін не склалося, оскільки різні характери та погляди на сімейне життя призвели до розпаду сім`ї. Між ними повністю відсутнє взаєморозуміння, вони втратили почуття любові.
		Сторони проживають окремо, шлюб носить формальний характер, спір про поділ спільно набутого майна між сторонами відсутній.
		Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. У відповідності із ст.110 ч.1 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.
		Згідно ч.2 ст.112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення.
		За таких обставин, суд приходить до висновку, що розлад в сім`ї носить стійкий характер, сім`я розпалась остаточно, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити інтересам сторін та інтересам їхньої малолітньої дитини, що мають істотне значення, а відтак, позовні вимоги по розірвання шлюбу слід задовольнити.
		Щодо позовної вимоги про визначення місця проживання дітей, суд прийшов до наступного.
		Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.
		Згідно з ч. 1 ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
		Згідно з положенням ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини.
		Згідно ст. 150 СК України, обов`язками батьків є піклування про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готування її до самостійного життя.
		Відповідно до ч. 2, 8, 9, 10 ст.7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
		Згідно зі ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради від 27.02.91, держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання й розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання й розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
		Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального й соціального розвитку дитини.
		У п.1 ст.9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї або коли батьки проживають роздільно й необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, виконують їх державні чи приватні установи, що займаються питаннями соціального забезпечення, суди, адміністративні чи законодавчі органи, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч.1 ст.3 конвенції).
		Відповідно до ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.
		Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь в її вихованні й має право на особисте спілкування з нею.
		Той з батьків з ким проживає дитина не має права перешкоджати тому з батьків хто проживає окремо спілкуватися з дитиною та брати участь в її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
		Крім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (ст.142 СК), у тому числі й на рівне виховання батьками. У справі «Хант проти України» зазначено, що права дитини мають перевагу над правами батьків.
		Європейський суд з прав людини 11.07.2017 року у справі «М.С. проти України» виніс рішення де визначив «інтересів дитини», їх місця у взаємовідносинах між батьками.
		При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини в кожній конкретній справі необхідно враховувати 2 аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, в інтересах дитини є забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним.
		Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків випливає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання, у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків, за вирішенням питання про визначення місця проживання дитини.
		Відповідно до ч. 1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
		Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст. 160 СК ( 2947-14 ), якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
		Статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
		Крім цього, принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією Генеральної асамблеї ООН 20.11.1959 року, передбачено, що дитина для повного та гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою та відповідальністю своїх батьків і в будь-якому випадку в атмосфері кохання та морального і матеріального забезпечення; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена з матір`ю.
		У Постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) вказано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
		Крім того, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Закону № 1906-IV, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв`язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов`язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».
		Підсумовуючи, слід зазначити, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
		У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.
		За загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу (Постанова ВС справа № 200/952/18) від 15.01.2020 року.
		Крім того, суд звертає увагу обох сторін на те, що для гармонійного та повноцінного розвитку дитини участь обох батьків у її вихованні є важливою, та, останніми, як батьками, в свою чергу, слід налагодити відносини між собою з метою досягнення належного спільного виховання спільної дитини.
		Діти сторін проживають разом з позивачем.
		При прийнятті рішення судом також враховано висновок Органу опіки та піклування Виноградівської міської ради Берегівського району Закарпатської області від 18.11.2024 року №02.1-15/5347, який не містить обставин і такі судом не встановлені про те, що визначення місця проживання дітей саме разом з батьком-позивачем ОСОБА_1 не відповідатиме найкращим інтересам дітей.
		Щодо вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання позивачем ОСОБА_1 малолітніх дітей.
		Згідно п. 4 Постанови Пленуму ВСУ №2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм Цивільного процесуального кодексу України при розгляді справ у суді першої інстанції» стаття 16 ЦПК України не забороняє об`єднувати в одному провадженні вимоги, що розглядаються за різними видами провадження, насамперед, позовного і окремого.
		Верховним Судом України звернуто увагу на те, що факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
		Згідно ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
		Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
		Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
		Перелік юридичних фактів, підвідомчих встановленню в судовому порядку, наводиться в ст. 315 ЦПК України не є вичерпним.
		Частиною 2 ст. 315 ЦПК України встановлено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
		Відповідно до роз`яснень, що викладені в п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995р. «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.
		Касаційний цивільний суд Верховного Суду у справі № 363/214/17-ц від 22.08.2018, прийшов до висновку, що перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку є невичерпним і у судовому порядку можуть бути встановленні факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
		Даний факт, є юридичним, оскільки від його встановлення залежить виникнення особистих прав та можливість безперешкодної реалізації особистих прав позивача.
		Встановлення місця проживання сина сторін разом із батьком, та встановлення факту перебування сина на особистому утриманні позивача, необхідно з метою захисту прав та інтересів позивача та дитини та прав як батька, у тому числі, переміщення разом з дитиною без нотаріальної згоди матері тощо.
		Таким чином, виходячи із встановлених фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
		Керуючись ст. ст. 4, 10, 11,12, 13, 76-80, 81, 83, 141, 200, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
		 
		В И Р І Ш И В:
		Позовні вимоги задоволити.
		Шлюб, укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що 15.05.2014 року, у Виконкомі Фанчиківської сільської ради Виноградівського району Закарпатської області, про що складено відповідний актовий запис за №5, -розірвати.
		Після розірвання шлюбу, визначити місце проживання малолітніх дітей- доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з їх батьком  ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (ІПН НОМЕР_4 ), за його місцем проживання: АДРЕСА_1 . Малолітніх дітей- доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишити на утриманні, самостійному вихованні та проживанні біля їх батька - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (ІПН НОМЕР_4 ), за його місцем проживання: АДРЕСА_1 .
		Встановити той факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (ІПН НОМЕР_4 ), що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , самостійно виховує та утримує малолітніх дітей- доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		 
		 
		ГоловуючийТ. Ю. Левко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...