Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 504/3603/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації; Ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Надіслано для оприлюднення: 03.12.2024. Зареєстровано: 03.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 04.12.2024.

Номер судового провадження: 1-кп/504/671/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12024164330000126

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		0Справа № 504/3603/24
		Номер провадження 1-кп/504/671/24
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		03.12.2024 рокус-ще Доброслав 
		Комінтернівський районний суд Одеської області:
		у складі головуючого судді ОСОБА_1 ;
		з участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 ; 
		прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши в залі суду в селищі Доброслав, обвинувальний акт у кримінальному провадженні, що внесене до ЄРДР за №12024164330000126 від 20.05.2024 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеси, громадянина України, який має середню освіту, одружений, офіційно не працевлаштований, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раныше не судимий, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,- 
		ВСТАНОВИВ:
		на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено загальну мобілізацію, яку в подальшому неодноразово продовжували.
		Так, на підставі Указу Президента України від 08.05.2024 року №3685-ІХ строк дії загальної мобілізації в Україні продовжено з 14 травня 2024 року строком на 90 днів.
		Вказані Укази Президента України затверджені Законами України, які набрали чинності.
		ОСОБА_4 постійно проживає в Україні і достовірно знає про дію в Україні загальної мобілізації.
		ОСОБА_4 будучи військовозобов`язаним, що знаходиться в запасі та підлягає на час мобілізації призову на військову службу, отримавши мобілізаційне посвідчення (повістку), перебуваючи на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_2 , маючи військову спеціальність солдат, у зв`язку з оголошенням повної мобілізації і призовом на військову службу у Збройні Сили України за мобілізацією, пройшов військово-лікарську комісію АДРЕСА_2 та згідно з висновком від 21.09.2023 року був визнаний придатним до військової служби.
		08.02.2024 року ОСОБА_4 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , що за адресою: АДРЕСА_3 , отримав повістку про явку 16.02.2024 о 15:00 для відправлення до проходження військової служби та був належним чином повідомлений у встановленому законом порядку про наслідки неявки за викликом та відмову від призову.
		16.02.2024 П ОСОБА_6 до ІНФОРМАЦІЯ_2 прибув, однак відмовився від призову на військову службу під час мобілізації.
		Таким чином, діючи умисно ОСОБА_4 , з метою ухилення від призову за мобілізацією, без поважних причин, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх наслідки і бажаючи їх настання, маючи для цього можливість та не маючи правових підстав на відстрочку від призову за мобілізацією, не будучи особою, що не підлягає призову на військову службу у період мобілізації, з метою ухилення від проходження військової служби під час мобілізації, на особливий період, у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 письмово відмовився від проходження військової служби, чим порушив порядок комплектування Збройних сил України. 
		Таким чином ОСОБА_4 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 336 КК України - ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
		В судовому засіданні, обвинувачений свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав та надав наступні показання. З дитинства він є віруючою людиною, в 1995 році прийняв хрещення, а в 1997 році став членом Другої пересипської церкви євангельських християн-баптистів. Його релігійні переконання не дозволяють проходити військову службу, брати до рук зброю та давати присягу, оскільки в ОСОБА_7 прямо написано: «не вбий, та не клянись». У 1999 році він проходив альтернативну невійськову службу, що тривала 2 роки та 7 місяців, у Красносільському домі інтернаті, де виконував роботи по господарству та охороні. Після проходження служби, у військкоматі, йому було надано посвідчення, в якому вказано про проходження альтернативної служби. 
		В січні2023року йомубула врученаповістка,по якійвін прибувдо ТЦК.Спілкуючись зюристом,обвинувачений пояснив,що вінвіруюча людина,та неможе проходитивійськову службу.Крім того,у зв`язкуз хворобоюбатька вінповинен заним доглядати,тому юристпорекомендував оформлятивідстрочку відслужби подогляду забатьком,а позакінченню вказаногостроку надаватидо ТЦКдокументи зцеркви тазаяви проальтернативну службу.В подальшому,він отримаввідстрочку на6місяців подогляду забатьком,однак йогобатько помер.У вересні2023року вінотримав наступнуповістку.По нійобвинувачений прибувдо ТЦКта бувнаправлений дляпроходження ВЛК,пройшов ВЛКта отримаввисновок -придатний дослужби.Після цього,він надавдо ТЦКзаяву,в якійповідомив просвої релігійніпереконання таправо напроходження альтернативноїслужби,додавши довідкуз церкви.У своїхзаявах вінвимагав надатийому можливістьвиконати свійобов`язок переддержавою,не беручидо рукзброї тапопросив надатиофіційну відповідь.Відповіді навказані заявивін неотримав,а всічні 2024року,отримав наступнуповістку,за якоювін з`явивсядо ТЦК.В ТЦКспілкувався з« ОСОБА_8 », який виписав йому наступну повістку. Після цього, він отримав відповідь на свою заяву, в якій було вказано про відмову у проходженні альтернативної служби та рекомендовано приїхати до ТЦК для направлення до військової служби. В лютому 2024 року, обвинувачений вдруге, направив до ТЦК, більш розширену заяву про своє право на альтернативну службу, з довідками з церкви. Прибувши до центру комплектування, заступник начальника ТЦК повідомив, що ОСОБА_4 , направлено до учбової частини, та надано повістку. Йому роз`яснені варіанти, або він повинен написати офіційну відмову від проходження служби та справа буде передана до суду, або з`явитись за повісткою та далі відстоювати свої права. Після чого, обвинувачений погодився та отримав повістку. Згодом, прийшовши додому та проконсультувавшись з вказаного питання, ОСОБА_4 , вирішив відмовитись їхати до військової частини, оскільки прибувши туди, відстоювати свої права на альтернативну службу йому буде складніше, він повинен буде прийняти присягу, а за відмову від виконання наказів командирів, до нього може бути застосоване значно суворіше покарання. Тому, 16.02.2024 прибувши до ТЦК за повісткою він написав офіційну відмову від проходження служби. ОСОБА_4 повідомив, що за всіма повістками з`являвся до ТЦК та відстоював своє право на альтернативну службу. В ході вказаних подій обвинувачений звернувся за роз`ясненнями до уповноваженого ВР з прав людини, який надав відповідь про те, що останній має право відстоювати свою позицію, керуючись ст. 35 Конституції України.
		Незважаючи на позицію обвинуваченого, який заперечив наявність у його діях складу злочину, його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, є доведеною стороною обвинувачення наступними доказами, що досліджені судом, а саме:
		- повідомленням начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 про вчинене ОСОБА_4 кримінальне правопорушення передбачене ст. 336 КК України від 19.02.2024;
		- рапортом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 до начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 про вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення за ст. 336 КК України;
		- обліковою карткою ОСОБА_4 , згідно якої останній перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 з 04.10.1999 року, після проходження альтернативної невійськової служби, 24.01.2023 року пройшов лікарську комісію та є придатним до військової служби, 26.01.2023 року виданий військовий квиток;
		- довідкою військово-лікарської комісії від 21.09.2023 №176/3, відповідно якої солдат ОСОБА_4 придатний до військової служби;
		- формуляром засвідчення згоди ОСОБА_4 як кандидата на військову службу (навчання) щодо виконання ним заходів професійно-психологічного відбору від 08.02.2024 з висновком про рекомендацію до проходження військової служби;
		- журналом проведення професійно-психологічного відбору кандидатів для проходження військової служби за мобілізацією, відповідно якого 08.02.2024 було проведене обстеження ОСОБА_4 та рекомендовано до проходження служби;
		- розпискою ОСОБА_4 про ознайомлення, щодо наявності кримінальної відповідальності за ст. 336 КК України від 08.02.2024;
		- мобілізаційним розпорядженням, яке отримане ОСОБА_4 08.02.2024;
		- журналом вручення мобілізаційних розпоряджень;
		- поіменним списком військовозобов`язаних, які призвані по мобілізації та направляються в розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 , від 16.02.2024;
		- заявою ОСОБА_4 від 16.02.2024, в якій останній зазначив, що відмовляється від відправлення в учбову частину, але не відмовляється від мобілізації та просить замінити військову службу на невійськову на основі своїх релігійних переконань на основі ст. 35 Конституції України;
		- показаннями свідка ОСОБА_10 , який є заступником начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 . Свідок повідомив, що ОСОБА_4 перебуває на обліку у вказаному ТЦК, викликався до центру комплектування повісткою та пройшов ВЛК, за результатами якої визнаний придатним до служби. За всіма повістками, що були надіслані ОСОБА_4 він з`являвся. Після проходження ВЛК ОСОБА_4 висловлював своє бажання про проходження альтернативної служби, тому що у зв`язку з релігійними переконаннями, він не може проходити військову службу та тримати в руках зброю, останній надав довідку про членство у церкві. Свідок вказав, що особисто роз`яснював ОСОБА_4 , щодо відсутності можливості проходження альтернативної служби при призові по мобілізації та про наявність у війську посад, які не передбачають участі в бойових діях, таких як водій, чи майстер ремонту техніки. В законі про мобілізацію немає пунктів про відстрочку від служби через релігійні переконання. Свідок показував обвинуваченому листи керівників ОСОБА_11 до генерального штабу з проханням про бронюванням пастирів та взяття їх на особливий облік, які свідчили про відсутність альтернативної служби для таких осіб. Прибувши до військової частини НОМЕР_1 , тобто навчального центру, куди його було направлено, ОСОБА_4 міг повідомити про свої релігійні переконання і отримати відповідний фах. З солдатом ОСОБА_4 була проведена бесіда, доведені правила військового обліку, та роз`яснено про кримінальну відповідальність за ухилення від мобілізації. 
		ОСОБА_4 на підставі наказу начальника ОРТЦК було видано повістку для з`явлення 16.02.2024 до ТЦК для направлення до військової частини, його було внесено до списку команди. З вказаним наказом свідок не ознайомлювався. Тимчасове посвідчення, яке було у ОСОБА_4 , було у нього вилучене та виготовлено військовий квиток, цей квиток знаходився у ТЦК разом з документами на відправку солдата до ВЧ, він його не отримував. Всі документи складу команди знаходяться в старшого, який везе команду до місця відправки і згодом передаються в частину, де військова частина робить запис про прийняття військовослужбовця на службу і віддає квиток особі. Чи ознайомлювали ОСОБА_4 з його військовим квитком свідку не відомо. Станом на 16.02.2024 у ОСОБА_4 була бойова повістка та тимчасовий замінник, тобто розписка про здачу тимчасового посвідчення. Свідок зазначає, що РТЦК не визначає посади військовозобов`язаним, а вказує посаду за якою особа перебуває на обліку. ОСОБА_4 був на обліку без визначення посади. В подальшому, його посада мала бути визначена начальником навчального центру, і могла бути такою, що не пов`язана із необхідністю застосовувати зброю. Свідок повідомив, що він сам формував список військовозобов`язаних, які призвані по мобілізації та направляються в розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 , та передав цей список до ОРТЦК. По прибуттю за повісткою до ТЦК обвинувачений написав заяву про відмову від направлення до навчального центру, мотивуючи тим, що він бажає проходити альтернативну службу. Після чого, 19.02.2024 документи відносно обвинуваченого направлено до начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 та до поліції.
		-показаннями свідка ОСОБА_12 який є начальником ІНФОРМАЦІЯ_7 і який повідомив, що ОСОБА_4 перебував на обліку у вказаному ТЦК, був викликаний до центру повісткою, за якою з`явився та направлений на ВЛК. Перед проходженням ВЛК обвинувачений повідомляв про свої релігійні переконання та бажання проходити альтернативну службу, звертався з відповідними заявами, на які отримував відповіді. Йому було роз`яснено, про відсутність можливості проходження такої служби в умовах воєнного стану. Його було попереджено про кримінальну відповідальність за ухилення від призову за мобілізацією. ОСОБА_4 пройшов ВЛК та визнаний придатним до служби, тому йому, було видано повістку про з`явлення до ТЦК для направлення до військової частини. ОСОБА_4 з`явився до ТЦК за повісткою, однак він відмовився від направлення до військової частини. ОСОБА_4 було виписано військовий квиток, чи вручений він обвинуваченому свідку не відомо. Відповідно до порядку, військовозобов`язаний, перед направленням до ВЧ, повинен розписатись у своєму військовому квитку та у відомості про його отримання, після чого квиток разом з документами на особу передається старшому команди, який слідує з військовозобов`язаними до ВЧ, де в ньому ставиться запис про взяття на службу та віддається особі. Свідок приймав усне рішення про включення ОСОБА_4 до списку осіб, що направляються до ВЧ, вказаний список складений його підлеглими. По прибуттю військовозобов`язаних до ОСОБА_13 за бойовою повісткою, працівники ТЦК направляють вказаний список до ОРТЦК і того ж дня начальником видається наказ про мобілізацію особи. З вказаним наказом військовозобов`язаних не ознайомлюють. Свідок зазначає, що на момент направлення першої повістки ОСОБА_4 йому не було відомо про проходження останнім альтернативної служби. 
		-показаннями свідка ОСОБА_14 , яка повідомила що обвинувачений є її чоловіком. Свідку відомо, що перша повістка надана обвинуваченому в січні 2023 роки, проте він не міг з`явитись до ТЦК в зазначений час, тому що доглядав за батьком. Враховуючи це, вона сама пішла до ТЦК. В Центрі комплектування їй повідомили про необхідність проходження її чоловіком ВЛК та надали відповідне направлення. В медичній частині її питали чому її чоловіка викликали до ТЦК, оскільки він є «альтернативщиком». Після чого, її чоловік прибув на ВЛК, зі своєю заявою про альтернативну службу та довідкою з церкви. У з`язку з хворобою батька, обвинуваченого йому дали відстрочку від служби до серпня 2023 року. У вересні 2023 року, чоловіку прийшла нова повістка за якою він прибув до ТЦК. Кожного разу її чоловік просив надати йому можливість проходити невійськову службу. Свідок вказала, що її чоловік прийняв хрещення в 17 років та є членом церкви, несе служіння, активно приймає участь в житті церкви; 
		-показаннями свідка ОСОБА_15 , який є братом обвинуваченого. Свідок повідомив, що обвинувачений народився в християнській сім`ї та в 17 років прийняв хрещення, зараз являється членом другої пересипської церкви, несе служіння. Свідок також є членом вказаної церкви з 1997 року. У дев`яностих роках минулого століття, його брат проходив невійськову альтернативну службу у Красносільському інтернаті, замість строкової служби в армії. Свідок зазначає, що його брат завжди з`являвся до ТЦК за повістками;
		-показаннями свідка ОСОБА_16 , який є служителем церкви. Свідок повідомив, що обвинувачений є членом церкви з 1995 року, в 1997 він проходив альтернативну службу станом на зараз він є членом церкви. Церква зареєстрована в 1993 році, наразі має 169 членів. ОСОБА_4 характеризується, як чесна та відповідальна людина, активно служить церкві. Він є наставником близько 15 осіб, має обов`язок про них піклуватись, молитись, давати поради, та за потреба матеріально допомагати.
		Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_4 , будучи громадянином України та військовозобов`язаним, перебуваючи на військовому обліку, будучи придатним до військової служби за станом здоров`я, не маючи передбаченого Законом права на відстрочку від проходження військової служби, отримавши повістку про явку 16.02.2024 о 15:00 для відправлення до проходження військової служби (відповідне мобілізаційне розпорядження), прибув 16.02.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 прибув, однак відмовився від призову на військову службу під час мобілізації, звернувшись із заявою про відмову від відправлення до учбової частини та клопотанням про заміну військової служби на невійськову на основі його релігійних переконань, що вказує на його ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та вчинення кримінального правопорушення передбаченого ст. 336 КК України.
		Судом досліджені докази, що долучалися стороною захисту, зокрема:
		- заяву ОСОБА_4 19.09.2023 року, що подана начальнику Одеського районного ТЦК ОСОБА_17 , про релігійні переконання заявника та надання можливості проходи альтернативну службу;
		- відповідь від 31.01.2024 року Одеського районного ТЦК ОСОБА_4 про неможливість проходження останнім альтернативної служби та необхідність прибуття до ТЦК за отримання повістки;
		- дані, щодо отримання відповіді від 31.01.2024 року ОСОБА_4 08.02.2024 року (конверт поштового відправлення, трекер поштового відправлення);
		- відповідь від 26.02.2024 року Одеського районного ТЦК Релігійній громаді про те, що гр. ОСОБА_4 ухиляється від проходження служби;
		- заяву Релігійної громади Євангельських християн баптистів начальнику Одеського районного ТЦК про прохання, щодо одновірця ОСОБА_18 , з повідомленням про релігійні переконання останнього;
		- відповідь від 13.03.2024 року Одеського районного ТЦК Релігійним громадам про те, що гр. ОСОБА_4 ухиляється від проходження служби;
		- заяву Релігійної громади Євангельських християн баптистів церкви ІНФОРМАЦІЯ_8 про те, що ОСОБА_4 , виконає громадянських обов`язок проходженням альтернативної служби;
		- тимчасове посвідчення військовозобов`язаного ОСОБА_4 , згідно котрого останній призивався на альтернативну службу з 15.04.1997 року, а 15.07.1999 року останній звільнений з альтернативної служби;
		- облікову картку ОСОБА_4 , згідно якої останній проходив альтернативну невійськову службу 27 місяців;
		- копії повісток, що видані ОСОБА_4 начальником Одеського районного ТЦК;
		- копію довідки від 18.09.2023 року про членство ОСОБА_4 у релігійній громаді Другої пересипської церкви Євангельських християн  баптистів;
		- картку обстеження та медичного огляду ОСОБА_4 , а також талону про проходження ВЛК;
		- заяву Уповноваженому ВР з прав людини, від ОСОБА_4 про порушення конституційних прав останнього; 
		- заяву ІНФОРМАЦІЯ_8 від 14.02.2024 року про те, що гр. ОСОБА_4 не має намірів проходити військову службу, про необхідність заміни військової служби на невійськову альтернативну та про повернення тимчасово вилученого посвідчення;
		- відповідь секретаріату Уповноваженого ВР з прав людини від 22.02.2024, згідно якої уповноважений ВР роз`яснює ОСОБА_4 вимоги законодавства, та повідомляє про можливість звернення до суду з метою оскарження дій ТЦК;
		- витяг з реєстру від 28.11.2024 року, щодо релігійної громади Другої пересипської церкви Євангельських христин баптистів, щодо правового статусу релігійної громади;
		- характеристики ОСОБА_4 , що надана заступником пастора релігійної громади Другої пересипської церкви Євангельських христин баптистів, щодо правового статусу релігійної громади, що характеризує обвинуваченого виключно з позитивної сторони.
		Надаючи оцінку, вищевказаним доказам у сукупності, суд зазначає, що висновків суду, щодо наявності в діях ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, такі докази не спростовують.
		Так, сторона захисту покликається на те, що обвинувачення, щодо ОСОБА_4 сформульовано із застосуванням правових норм, що не можуть бути застосовані, зокрема наявне посилання на ст. 19 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Суд, в свою чергу, не може перебирати на себе функцію сторони обвинувачення та доповнювати чи редагувати фабулу обвинувачення. Разом з тим, такі доводи сторони захисту суд визнає неспроможними. У формулюванні обвинувачення, що викладене в обвинувальному акті вказано у вчиненні якого кримінального правопорушення обвинувачується особа, а також об`єктивні та суб`єктивні ознаки вчиненого, за версією сторони обвинувачення, діяння. У формулюванні обвинувачення зазначено час, місце, спосіб вчинення правопорушення. Сама по собі вказівка на ст. 19 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не вказує, що сторона захисту була позбавлена можливості захищатись від пред`явленого звинувачення у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 336 КК України. 
		Також, в ході судових дебатів, сторона захисту вказувала на відсутність у діях ОСОБА_4 , усіх елементів складу кримінального правопорушення, зокрема об`єкта кримінального правопорушення, його об`єктивної та суб`єктивної сторони.
		Щодо об`єкту кримінального правопорушення, сторона захисту вказує, що обвинувачений не посягав на встановлений законодавством порядок призову на військову службу під час мобілізації, оскільки в дату вказану в обвинувальному акті, як дату вчинення кримінального правопорушення прибув до військкомату, де подав заяву від 16.02.2024 року. Обвинувачений не мав наміру посягати на порядок призову на військову службу, діяв правомірно і добросовісно та не міг порушити такий порядок, через його недотримання органами влади. Також, захисник вказує, що обвинувачений хоч і мав статус військовозобов`язаного, проте не мав відповідного військово облікового документу, що є істотним для належної кваліфікації діяння за його суб`єктивною та об`єктивною стороною. Так, військово обліковий документ встановленої форми є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. 26.01.2023 року обвинуваченому видане тимчасове посвідчення військовозобов`язаного, яке 19.09.2023 року було прийнято для проходження ВЛК капітаном ОСОБА_19 та в подальшому ОСОБА_4 не повернуто. Отже, з 22.09.2023 року обвинувачений не мав будь-якого облікового документу. Наявні в матеріалах справи копії окремих сторінок військового квитка НОМЕР_2 , який нібито виданий на ім`я ОСОБА_4 є недопустимим та не належним доказом, оскільки суду не надавався на дослідження оригінал такого квитка. Також, наявна копія квитка не відповідає вимогам нормативних документів, що самого змісту квитка, зокрема на сторінці де знаходиться фотокартка відсутня графа для підпису особи. Копії квитка не містять жодних відомостей про призов ОСОБА_4 на військову службу. Обвинувачений такий квиток не отримував.
		Також захисникта обвинувачений,в ходісудового розглядупослідовно вказували,що вобвинуваченого наявніглибокі релігійніпереконання,що унеможливлюютьпроходження останнімвійськової службита надаютьйому правосумлінної відмовивід проходженняним служби.З покликаннямна Міжнароднийпакт прогромадянські таполітичні прававід 16.12.1966року,Конвенцію прозахист правта основоположнихсвобод від04.11.1950року,ст.35Конституції України,норми указуПрезидента Українивід 24лютого 2022року №65/2022,який затвердженийвідповідним законом,та невказує пронеобхідність відступувід ст.35Конституції України,в умовахвоєнного стану,рішення Європейськогосуду зправ людиниу справах:«Баятян протиВірменії»,«Папавасілакіс протиГреції»,«Мушфіг Маммадовпроти Азербайджану»,висновки ВСу постановівід 02.05.2024року усправі №344/12021/22захисник вказує,що вУкраїні незапроваджено жодногообмеження абоприпинення правана замінувиконання військовогообов`язку альтернативноюневійськовою службою.З цихрідстав,військова служба ОСОБА_4 ,на переконаннясторони захистумала бутизамінена наальтернативну невійськову.Така можливість,передбачена зокремау ч.2ст.22ЗУ «Промобілізаційну підготовкута мобілізацію»,згідно котроїособи можутьзалучатися довиконання робіт,що маютьоборонний характер.Таку можливістьвизначено ів ст.1ЗУ Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».
		Захисник вказує, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи, слід застосувати найсприятливіший для такої особи підхід.
		Захисник зауважує, що посадовими особами Четвертого відділу Одеського РТЦК до 16.02.2024 року, здійснювались заходи із оповіщення осіб та організації прибуття таких осіб, що передбачені п.п. 1 п. 8 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022. Вимоги уповноважених осіб РТЦК, щодо виконання вищевказаних заходів, обвинувачений вчасно та в повному обсязі виконував. При цьому, ще до прибуття до РТЦК за повісткою, обвинувачений неодноразового наголошував, щодо відсутності рішень уповноважених осіб, щодо його призову. Станом на момент прибуття обвинуваченого до РТЦК 16.02.2024, так і протягом усього часу перебування обвинуваченого у військкоматі, останній мав лише повістку до РТЦК та свій паспорт. З будь-якими документами, щодо призову останнього, його не ознайомлювали, такі документи, на думку сторони захисту відсутні. Сама по собі повістка про виклик до РТЦК є лише засобом оповіщення особи, і не є рішення уповноваженого суб`єкта про мобілізацію. Поіменний список на відправку у складі команди, що долучений до матеріалів кримінального провадження не надавався для ознайомлення обвинуваченому. Також, в посадових осіб, були відсутні будь-які правові підстави у формуванні такого поіменного списку, так як РТЦК не має на те відповідних повноважень. Захисник зауважує, що команда для супроводження ОСОБА_4 до місця служби не формувалася, старший команди не призначався, військово-перевізні документи не оформлялися, документи, що посвідчують особу військовослужбовця були відсутні, обліково-послужна картка не передавалась та не оформлялась. Таким чином, Одеський РТЦК здійснював виключно заходи організації за забезпечення прибуття та оповіщення громадян, що призиваються на військову службу, проте не здійснював самого призову обвинуваченого на військову службу.
		Захисник наголошує, що обвинувачений вчасно та кожного разу повідомляв РТЦК про наявність у нього відповідних переконань, проте РТЦК фактично ігнорувало його звернення. Внаслідок наведеного, обвинувачений звернувся і до Уповноваженого Верховної ради з прав людини, який вказав про неузгодженість законодавства та наявність права в обвинуваченого на проходження альтернативної невійськової служби.
		Враховуючи наведене, захисник зазначає про відсутність в діях обвинуваченого, також і ознак суб`єктивної та об`єктивної сторони кримінального правопорушення, що визначене у ст. 336 КК України.
		Надаючи оцінку, доводам захисника, щодо відсутності у діях ОСОБА_4 , таких елементів складу кримінального правопорушення, як об`єкт, об`єктивна та суб`єктивна сторона, суд виходить з такого.
		Об`єкт правопорушення, що визначене у ст. 336 КК України - в широкому розумінні це суспільні відносини у сфері переведення економіки, діяльності органів влади, самоврядування, інших сфер і галузей країни на функціонування у період воєнного стану, а ЗСУ, інших воєнізованих формувань на організацію і штати воєнного часу. У більш вузькому розумінні це передбачений законом порядок підтримання бойової і мобілізаційної готовності ЗСУ та інших формувань на рівні, що забезпечує вимоги національної безпеки. Додатковий обов`язковий об`єкт правопорушення - встановлений законом порядок комплектування ЗСУ (інших формувань). Шкода, що спричиняється вказаному об`єкту посягання, характеризується такою протиправною поведінкою, коли особа, яка об`єктивно підпадає до призову за мобілізацію до лав ЗСУ, в односторонньому порядку свідомо виключає себе із передбаченого законом процесу формування ЗСУ та інших формувань на рівні забезпечення національної безпеки країни і її населення.
		Суспільна небезпека правопорушення полягає в тому, що мобілізація - це комплекс заходів, які здійснюються в державі з метою переведення органів державної влади, місцевого самоврядування та деяких інших органів на функціювання в умовах особливого періоду, а Збройних сил чи інших військових формувань - на організацію і штати воєнного часу. Ефективно дати відсіч нападникам на країну чи виконати зобов`язання по спільній обороні від агресора без швидкої і своєчасної мобілізації неможливо. Тому ухилення від призову до Збройних сил з числа військовозобов`язаних громадян під час воєнних дій, які розпочались або передбачаються, створює загрозу для безпеки держави у сфері оборони. 
		Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується прямим умислом. Тобто особа усвідомлює небезпечний і протиправний характер своїх вчинків, проте має намір і бажання так діяти, а саме досягти мети - уникнути самого призову за мобілізацією.
		Об`єктивна сторона злочину полягає у вчиненні діяння з ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. При цьому, таке ухилення може бути вчинено, як у формі дій чи бездіяльності та зводиться до невиконання вимог, щодо підтримання бойової і мобілізаційної готовності ЗСУ та інших формувань на рівні, що забезпечує вимоги національної безпеки.
		Згідно до абзацу п`ятого статті 1Закону України«Про мобілізаційнупідготовку тамобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. 
		Стаття 3Закону України"Промобілізаційну підготовкута мобілізацію" визначає загальну мобілізацію, як складову частину організації оборони держави, змістом якої, зокрема, є переведення Збройних Сил України, інших військових формувань на організацію і штати воєнного часу. 
		Відповідно до ст. 3 ЗУ Про військовий обов`язок та військову службу Правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. 
		Відповідно до п. 4 ч. 3 ЗУ Про військовий обов`язок та військову службу військовий обов`язок включає серед іншого безпосереднє проходження військової служби.
		Відповідно до ч. 10 вищевказаної статті громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі. Відповідно до ст. 4 вказаного Закону збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову громадян України на військову службу.
		Відповідно до ст. 39 ЗУ Про військовий обов`язок та військову службу призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації. Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань. 
		Обов`язки громадян під час мобілізації визначені у ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". Так, згідно даної норми під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин.
		Судом встановлено, що ОСОБА_4 перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 з 04.10.1999 р., пройшов останній медичний огляд 21.09.2023 року та визнаний придатним до військової служби. 08.02.2023 отримав мобілізаційне розпорядження на вибуття у ВЧ НОМЕР_3 , а також надав розписку про ознайомлення із вимогами ст. 336 КК України. 16.02.2024 року ОСОБА_4 звернувся до Начальника Четвертого відділу Одеського РТЦК із заявою про відмову від направлення до навчальної частини та заміну військової служби невійськовою альтернативною. 
		Вказаними діями, на переконання суду, ОСОБА_4 вчинив посягання на передбачений законом порядок підтримання бойової і мобілізаційної готовності ЗСУ та інших формувань на рівні, що забезпечує вимоги національної безпеки. Так, відмова ОСОБА_4 від відбуття до навчальної частини, безумовно вплинула на доукомплектування ЗСУ військовослужбовцями, в межах виконання мобілізаційних заходів. Вказаними діями ОСОБА_4 створив загрозу для безпеки держави у сфері оборони.
		Із суб`єктивної сторони кримінальне правопорушення за ст. 336 КК України передбачає наявність прямого умислу. Прямим умисел є тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК України).
		За встановлених фактичних обставин, суд приходить до висновку, що в діях обвинуваченого наявний прямий умисел спрямований, на свідоме ухилення від військової служби на період мобілізації. Дані висновки підтверджуються тим, що ОСОБА_4 був достовірно обізнаний про дію в Україні особливого періоду та мобілізації, пройшов ВЛК, отримавши мобілізаційне розпорядження та будучи під розписку повідомленим про кримінальну відповідальність за ухилення від призову, не направився у складі команди до місця проходження служби, а подав заяву про відмову від направлення до навчальної частини, вказавши на необхідність заміни його військової служби на невійськову. При цьому, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що працівники РТЦК роз`яснювали обвинуваченому неможливість заміни військової служби у період мобілізації, як усно, так і письмово. Вказані обставини, в ході свого допиту не заперечував і обвинувачений вказавши, що в січні 2024року вінотримав наступнуповістку,за якоювін з`явивсядо ТЦК.В ТЦКспілкувався з« ОСОБА_8 », який виписав йому наступну повістку. Після цього, він отримав відповідь на свою заяву, в якій було вказано про відмову у проходженні альтернативної служби та рекомендовано приїхати до ТЦК для направлення до військової служби. В лютому 2024 року, обвинувачений вдруге, направив до ТЦК, більш розширену заяву про своє право на альтернативну службу, з довідками з церков. ОСОБА_4 , вирішив відмовитись їхати до військової частини, оскільки прибувши туди, відстоювати свої права на альтернативну службу йому буде складніше, він повинен буде прийняти присягу та за відмову від виконання наказів командирів, до нього може бути застосоване значно суворіше покарання. Тому, 16.02.2024 прибувши до ТЦК за повісткою він написав офіційну відмову від проходження служби. 
		Не спростовує висновків суду і той факт, що ОСОБА_4 завжди з`являвся по повістках до РТЦК, а також і те, що право на проходження альтернативної служби йому було роз`яснено Уповноваженим Верховної ради з прав людини. Дійсно, учасниками провадження не заперечується факт явки ОСОБА_4 до РТЦК за попередніми повістками, проте беззаперечною є та обставина, що останній кожного разу доводив свої права на проходження альтернативної служби і не мав на меті виконувати військовий обов`язок. Вказані обставини, обвинуваченим не заперечувались і додатково підтверджуються його заявами до РТЦК про заміну виконання військового обов`язку. Щодо роз`яснень, уповноваженого Верховної ради з прав людини, то в листі вказаний суб`єкт повідомив ОСОБА_4 про те, що ЗУ Про альтернативну (невійськову) службу не передбачає можливості її проходження на період мобілізації. Також, уповноважений Верховної ради з прав людини вказує на неузгодженість, за його висновками, чинного законодавства та наявності права на проходження альтернативної невійськової служби на період мобілізації, проте рекомендує звернутися до суду за захистом своїх прав, а тому таке роз`яснення уповноваженого Верховної ради з прав людини не може слугувати підставою для правомірної відмови ОСОБА_4 від проходження військової служби, має виключно рекомендаційний характер та не вплинуло на формування умислу на ухилення від військового обов`язку. Також, відповідь уповноваженого Верховної ради з прав людини датована 22.02.2024, натоміть кримінальне правопорушення було вчинено 16.02.2024 року.
		Доводи сторони захисту, щодо відсутності в діях ОСОБА_4 об`єктивної сторони кримінального правопорушення, до уваги судом не беруться, з огляду на те, що останній хоча й прибув 16.02.2024 року РТЦК відповідно до мобілізаційного розпорядження, проте відмовився від направлення до навчального центру, натомість складовою військового обов`язку є безпосереднє проходження військової служби, що визначено п. 4 ч. 3 ЗУ Про військовий обов`язок та військову службу. Судом достовірно встановлено, що обвинувачений відмовився проходити військову службу, а тому його дії підпадають під ознаки об`єктивної сторони ст. 336 КК України.
		Доводи сторони захисту, про відсутність станом на 16.02.2024 року у ОСОБА_4 , безпосередньо при ньому, будь-якого військово-облікового документу, судом враховуються, проте такі жодним чином не вказують на невинуватість останнього. Захисник не зазначає, яким чином вказані доводи спростовують доводи сторони обвинувачення про вчинення обвинуваченим інкримінованого йому діяння. Більше того, судом встановлено, що 26.01.2023 року обвинуваченому було видане тимчасове посвідчення військовозобов`язаного ДО № НОМЕР_4 , а 08.02.2024 року ОСОБА_4 оформлено військовий квиток. При цьому, жодних обставин недопустимості військового квитка НОМЕР_5 , як доказу, судом не встановлено. Копія вказаного військового квитка надана стороні обвинувачення на запит в ході збирання доказів у цьому кримінальному провадженні відділом РТЦК. При цьому, захисник в ході судового розгляду, брав участь в дослідженні письмових матеріалів та не ставив під сумнів достовірність відомостей, що вказані у цьому військовому квитку. Також, сама по собі відсутність в обвинуваченого, військово облікового документа, безпосередньо у нього в руках, не давала останньому права на ухилення від проходження військової служби, оскільки обвинувачений залишався бути військовозобов`язаним, що пройшов необхідні медичні процедури та отримав мобілізаційне розпорядження. При цьому, обвинувачений не мотивував відмову від направлення для вибуття до військової частини, відсутністю облікового документу, а причиною такої відмови були виключно релігійні переконання останнього. Таким чином, відсутні підстави констатації відсутності військового обов`язку в обвинуваченого станом на 16.02.2024, через невидачу йому військово-облікового документу.
		Доводи сторони захисту, про те, що ОСОБА_4 , не ухилявся від мобілізації, а лише хотів захистити своє право на проходження альтернативної служби, оскільки мав право на правомірну відмову від мобілізації, що, також, свідчить про відсутність у нього умислу на вчинення кримінального правопорушення, суд розцінює критично.
		Дійсно, за приписами частини 4 статті 35Конституції України передбачено, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.
		Статтею 9Європейської конвенціїз правлюдини передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до частини 2 зазначеної вище статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		За таких обставин, свобода сповідувати свою релігію або переконання не є правом абсолютним, така свобода може бути піддана відповідним обмеженням, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві.
		Відповідно до преамбули Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» цей Закон визначає організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина.
		Згідно з частиною 1 статті 1Закону України«Про альтернативну(невійськову)службу» альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби, на яку призивають громадян, зазначених у статті 15 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», віком 18-25 років.
		Статтею 1Закону України«Про військовийобов`язокі військовуслужбу» встановлені такі види військової служби: базова військова служба (строкова військова служба), військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб з числа резервістів в особливий період.
		Відповідно до п. 7 ст. 1 цього Закону базову військову службу громадяни України проходять відповідно до законів України у Збройних Силах України та інших військових формуваннях з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного захисту Вітчизни.
		Відповідно до ч. 1 ст. 15 цього Закону для проходження базової військової служби направляються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі (жіночої статі - добровільно), яким до дня відправлення на базову військову службу виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку.
		Відповідно до ч. 2 ст. 39 цього Закону на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.
		Відповідно до ст. 1 ЗУ "Промобілізаційну підготовкуі мобілізацію" мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. 
		Статтею 23 ЗУ "Промобілізаційну підготовкуі мобілізацію" визначено категорії осіб, що не підлягають мобілізації на особливий період.
		З системного аналізу, вищевказаних законодавчих приписів, суд приходить до висновку, що законодавство встановлює чіткі обмеження свободи сповідувати свою релігію або переконання, під час виконання обов`язку з проходження військової служби на період проведення військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, що полягають у безумовній необхідності особам,в т.ч. і тим, що мають релігійні переконання мобілізуватися для цілей захисту держави від збройного посягання. Натомість, допускається заміна базової (строкової) військової служби альтернативною невійськовою, проте обвинувачений в цьому випадку не направлявся для проходження саме базової (строкової) військової служби.
		В умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров`я, безпеку інших громадян і саме існування держави, є нагальна потреба в належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії, а також належному виконанні мобілізаційних заходів та призові громадян України, що мають військовий обов`язок на військову службу від час мобілізації на особливий період, що є іншим видом військової служби, аніж базова військова служба, яка може бути замінена альтернативною невійськовою.
		Суд зазначає, що таке втручання в право сповідувати релігію є чітко визначене в Законі і не може тлумачитись двозначно. В цій частині, Закон є чітким доступним та передбачуваним у застосуванні, а тому свідоме ігнорування вимог такого Закону є неприпустимим. При цьому, втручання в право на свободу сповідування релігії, у цей непростий для держави час, є пропорційним та необхідним в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я, моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Так, станом на час виникнення даних правовідносин, має місце збройна агресія зі сторони іншої країни, яка спрямована на зміну кордонів суверенної держави, порушення територіальної цілісності та недоторканості України, заподіяння численних смертей, осіб, що мирно проживали на території України, знищення майна, вчинення інших військових злочинів, насильницьке переселення та вивезення малолітніх дітей, що беззаперечно вимагає від громадян України, що підлягають мобілізації, виконання Конституційного обов`язку, щодо захисту держави, її кордонів, співгромадян, малолітніх, людей похилого віку, від такої збройної агресій.
		При цьому, суд не може врахувати висновки Верховного Суду, що викладені у п. 35 постанови цього суду у справі 344/12021/22 від 02 травня 2024 року, щодо можливості громадян проходити альтернативну службу під час мобілізації, з огляду на наявність висновку Верховного Суду у постанові від 13.06.2024 року 601/2491/22,тобто більшпізнішого висновку,згідно якого жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни. 
		Також, Верховний Суд у постанові від 13.06.2024 у справі №601/2491/22 вважав за необхідне зазначити, що призов обвинуваченого на військову службу по мобілізації не означає автоматично, що він був зобов`язаний брати до рук зброю, адже з огляду на його релігійні переконання та конституційний обов`язок із захисту Вітчизни під час несення служби він міг бути задіяний у ремонті техніки, будівництві укріплень, вивезенні поранених, перевезенні вантажів та виконанні інших функцій, не пов`язаних із використанням зброї. Такі ж показання, в судовому засіданні надали представники ТЦК та СП.
		За таких обставин, відмова обвинуваченого від виконання військового обов`язку не була правомірною.
		Щодо доводів захисника, що посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_9 до 16.02.2024 року, здійснювались виключно заходи із оповіщення осіб та організації їх прибуття, що передбачені п.п. 1 п. 8 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022, з будь-якими документами, щодо призову, обвинуваченого не ознайомлювали, тобто не здійснювалося самого призову обвинуваченого на військову службу, то такі доводи є виключно суб`єктивним правозастосуванням захисника, які до того ж не підтверджуються матеріалами кримінального провадження. 
		Як зазначено у ст. 22 ЗУ Про мобілізаційнупідготовку імобілізацію" призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Відповідно до ч. 3 п. 7 Постанови КМУ від 23 лютого 2022 р. № 154 Про затвердження Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки з метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби). 
		Судом встановлено, що посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_9 08.02.2024 року, у спосіб вручення військовозобов`язаному ОСОБА_4 мобілізаційного розпорядження на відбуття до військової частини НОМЕР_1 здійснювались заходи із призову військовозобов`язаного, а не заходи з його оповіщення. Вказане узгоджується з тим, що станом на 08.02.2024 року ОСОБА_20 пройшов усі законодавчі формальності та направлявся безпосередньо для проходження військової служби до визначеної начальником РТЦК, військової частини. Мобілізаційне розпорядження видане уповноваженою особою - начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 . Більше того, в подальшому на виконання відповідного мобілізаційного розпорядження начальником четвертого ІНФОРМАЦІЯ_10 був сформований поіменний список військовозобов`язаних, що призвані по мобілізації, до якого було включено обвинуваченого. Обвинувачений був достеменно обізнаний про необхідність направлення до військової частини НОМЕР_1 , оскільки вказаний обов`язок було зазначено у мобілізаційному розпорядженні. 
		Згідно з п.3 ч.1 ст.65ККУкраїни суд, призначаючи покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. 
		Відповідно до ч.2 ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими так і іншими особами. 
		Так, обвинувачений у відповідності до положень ст.12КК України вчинив нетяжкий умисний злочин, на обліку у лікаря-психіатра та у лікаря-нарколога не перебуває, проходив альтернативну невійськову службу, раніше не судимий, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, за місцем мешкання характеризується позитивно, в релігійній громаді характеризується позитивно, не працює. 
		Обтяжуючих та пом`якшуючих відповідальність обставин судом не встановлено.
		Суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. І в умовах збройної агресії з боку іншої держави, Захист Вітчизни набуває особливого значення. Тому наслідки ухилення від військової служби в цих умовах через покарання, повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, про що зазначено в ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 50 КК України. 
		Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає за необхідне застосувати до обвинуваченого покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції ст. 336 КК України. 
		На переконання суду, таке покарання є достатнім, справедливим та необхідним для виправлення обвинуваченого, а також для запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами.
		Підстав для застосування ст. 75 КК України суд не вбачає. При цьому, суд враховує думку прокурора про можливість застосування до обвинувачено дії статті 75 КК України та звільнення останнього від відбуття покарання, проте зазначає, що підстав для такого звільнення немає.
		Так, обвинувачений, вчинивши кримінальне правопорушення, вину у вчиненому не визнав, каяття не виявив. В обвинуваченого відсутні будь-які наміри виконувати військовий обов`язок, в доволі складний для держави та громадян, що проживають на території України, час. Вказане зумовлює, підвищену суспільну небезпечність вчиненого та унеможливлює застосування норм, що звільнення обвинуваченого від призначеного покарання з випробуванням.
		Процесуальні витрати на залучення експерта в кримінальному провадженні відсутні. 
		Цивільний позов не заявлений. Арешт на майно не накладався. Речові докази відсутні.
		Запобіжний захід, щодо обвинуваченого під час досудового розслідування не обирався і підстав для його обрання до набрання вироком законної сили суд не вбачає. 
		Керуючись ст. ст. 368-370, 374, 392, 395 КПК України, суд, -
		 
		УХВАЛИВ:
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст. 336 КК України і призначити йому покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі. 
		Запобіжний захід не обирати. 
		Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 обчислювати з моменту його затримання для направлення до установи виконання покарань. 
		На вирок може бути подана апеляційна скарга до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. 
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. 
		У разі подання апеляційної скарги, вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. 
		 
		Суддя:                                      ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...