Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 229/6835/23-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; надання послуг.
Надіслано судом: 03.12.2024. Зареєстровано: 03.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 04.12.2024.

Номер судового провадження: 2-4881/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		печерський районний суд міста києва
		 
		Справа № 229/6835/23-ц
		пр. 2-4881/24
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		25 листопада 2024 року Печерський районний суд м. Києва
		суддя Матійчук Г. О.
		секретар судового засідання Музика В. П.
		справа №229/6835/23-ц
		учасники справи:
		позивач: ОСОБА_1 
		відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця»,
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про захист прав споживачів, -
		представник позивача - адвокат Деменкова Є. С.
		представник відповідача - адвокат Онищенко О. Ф.
		В С Т А Н О В И В:
		У вересні 2023 року позивач через систему «Електронний суд» звернулась до Дружківського міського суду Донецької області із вказаним позовом, в якому просить стягнути із Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») на користь ОСОБА_2 пеню у розмірі 47, 72 грн, 10 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди; стягнути судові витрати.
		В обґрунтування позову зазначено, що 15.12.2022 року позивач придбала посадочний документ 1VF0NTF3-4NBOF1QY-0001 на потяг 705 КБ ФІРМ ІС + по маршруту «Вінниця-Przemysl» вартістю 779, 77 грн. Вказаний посадочний документ є розрахунковим документом.
		Згідно квитка, дата прибуття потягу в місто призначення Przemysl (Перемишль, Польща) - 29.12.2022 року о 04:54 год. (за місцевим часом). 
		Вказує, що при обранні виду транспорту та перевізника позивач керувалась інформацією про послуги пасажирського перевезення АТ «Українська залізниця», та обираючи вказаний маршрут, позивач мала намір здійснити поїздку із Вінниці до Przemysl (Перемишль) з прибуттям до міста Przemysl (Перемишль) саме 29.12.2022 року о 04:54 год. (за місцевим часом), оскільки позивач о 05:52 год. (за місцевим часом) планувала продовжити свою подорож наступним потягом (згідно квитка від 29.12.2022 року) по маршруту Przemysl (Перемишль) - Poznan (Познань).
		Вибувши 28.12.2022 року з міста Вінниця згідно розкладу, потяг 705 КБ ФІРМ ІС+ по маршруту «Вінниця-Przemysl» зупинився на станції «Мостиська Друга» і простояв там 2 години 04 хвилини. Внаслідок заздалегідь не запланованої зупинки, заявленого перевізником часу приїзду до Перемишля (стюардом навіть не було повідомлено про причину зупинки) потяг прибув до місця призначення Przemysl (Перемишль) із суттєвим запізненням і позивач не встигла на потяг Przemysl (Перемишль) - Poznan (Познань). 
		Вважає, що з вини АТ «Українська залізниця» спізнилась на наступний потяг її подорожі: Przemysl - Poznan, позивач була вимушена замість прямого маршруту від Przemysl до Poznan із «сидячими» місцями та часом прибуття в Poznan o 14:16 год., прямувати перекладними, з пересадками маршрутами, стоячи в потязі 7 годин до кінцевого пункту Poznan, і прибула фактично до кінцевого пункту призначення її подорожі на 5 годин пізніше ніж повинна приїхати при своєчасному прибутті потяга 705 КБ ФІРМ IC+ до міста Przemysl за посадочним документом 1VEONTF3-4NBOF1QY-0001.
		Також вважає, що такими діями відповідач порушив взяті на себе зобов`язання договором перевезення, а отже наявні підстави для стягнення із нього на користь позивача пені та відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000, 00 грн, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.09.2023 року для розгляду вказаної справи визначено суддю Погрібну Н. М. (а. с. 14).
		Ухвалою Дружківського міського суду Донецької області від 02.10.2023 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а. с. 15-16).
		16.11.2023 року від представника відповідача надійшло клопотання про передачу справи за підсудністю (а. с. 35-38).
		20.11.2023 року від представника позивача надійшли заперечення на клопотання про передачу справи за підсудністю (а. с. 42-43).
		Ухвалою Дружківського міського суду Донецької області від 20.11.2023 року вказана справу направлено за підсудністю на розгляд до Печерського районного суду м. Києва (а. с. 45-46).
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.12.2023 року для розгляду вказаної справи визначено суддю Матійчук Г. О. (а. с. 54-55).
		Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15.12.2023 року прийнято справу до провадження судді, відкрито провадження та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п`ятнадцятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз`яснено відповідачу, що він має право не пізніше п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву (а. с. 56).
		Копію ухвали про відкриття провадження направлено на адресу сторін, крім того відповідачу направлено копію позовної заяви з додатками до електронного кабінету. Також вказану ухвалу направлено на відомі адреси електронної пошти сторін та до електронного кабінету учасника справи (а. с. 57).
		Відповідно до довідок на електронну пошту позивача та представника позивача ухвалу доставлено - 06.02.2024 року (а. с. 58-59), до електронного кабінету представника позивача ухвалу доставлено - 08.02.2024 року (а. с. 62).
		Відповідно до довідок на електронну пошту відповідача ухвалу доставлено - 06.02.2024 року (а. с. 60), до електронного кабінету відповідача ухвалу доставлено - 08.02.2024 року (а. с. 63), до електронного кабінету представника відповідача ухвалу доставлено - 29.03.2024 року (а. с. 61).
		Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
		Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).
		За ч. 7 ст. 128 ЦПК України у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
		Таким чином, сторони вважаються належно повідомленими про розгляд даної справи.
		03.03.2024 року надійшов відзив на позов відповідача, у якому просить відмовити у задоволенні позову з підстав, зазначених у ньому. Зокрема, у відзиві зазначено, що у спірних правовідносинах прямування позивача із міста Вінниця до міста Познань (Республіка Польща) не відбувалося у прямому змішаному сполученні на підставі єдиного транспортного документа. У правовідносинах, які склалися між позивачами та відповідачем, за договором перевезення залізнична станція у місті Перемишль є кінцевою у маршруті та за правилами транспортного законодавства, не є місцем пересадки в розумінні положень статті 1 Закону України «Про залізничний транспорт», пункту 6 Статуту залізниць України, а відтак безпідставними є вимоги позову про відшкодування шкоди, завданої у зв?язку із запізненням до пункту пересадки. Відповідач не брав на себе зобов`язань й не надавав позивачам послуги з перевезення їх до м. Познань (Республіка Польща) із пересадкою у місті Перемишль. Також зазначено, що позивачем не доведено, що запізнення поїзда №705 сполученням Львів - Перемишль відбулось саме з вини відповідача. Так, згідно листа філії «Пасажирська компанія» від 15.02.2023 року №ПК-5/46, який міститься у матеріалах справи, зазначено, що на станції «Мостиська-2» відповідними службами передбачено проведення прикордонно-митного контролю громадян. Питання тривалості проходження прикордонно-митного контролю у пунктах перетину Державного кордону України не є компетенцією АТ «Українська залізниця». Також, згідно рапорту машиніста ОСОБА_3 , який 28.12.2022 року здійснював керування електропоїздом Хюндай HRCS2-008 №705/706 на дільниці Львів-Перемишль-Львів, зазначено поїзд зі станції Львів відправився згідно розкладу, зі станції «Мостиська-2» відправився о 7 год. 12 хв. із запізненням на 1 год. 52 хв. по причині затримки поїзда працівниками прикордонної служби (а. с. 72-85).
		Згідно із ч. 1 ст. 174 ЦПК України, при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
		Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов такого висновку.
		За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
		За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. 
		Згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
		1) визнання права;
		2) визнання правочину недійсним;
		3) припинення дії, яка порушує право;
		4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
		5) примусове виконання обов?язку в натурі;
		6) зміна правовідношення;
		7) припинення правовідношення;
		8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
		9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
		10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
		Судом встановлено, що 15.12.2022 року о 21:47 год. ОСОБА_4 придбала посадочний документ №1VF0NTF3-4NBOF1QY-0001 на потяг 705 КБ ФІРМ ІС + по маршруту «Вінниця-Przemysl» вартістю 779, 77 грн (а. с. 7 (зворот)).
		Відповідно до посадочного документу №1VF0NTF3-4NBOF1QY-0001 місце та час відправлення: Вінниця (VINNYTSIA) 28.12.2022 о 22:53 (час місцевий); місце та час прибуття: Перемишль (PRZEMYSL) 29.12.2022 о 04:54 (час місцевий).
		18.12.2022 року ОСОБА_2 придбала білет на потяг за маршрутом Перемишль-Познань (Przemysl-Poznan Glomny), місце та час відправлення: Przemysl 29.12.2022 05:52, місце та час прибуття: Poznan Glomny 29.12.2022 14:16 (а. с. 8).
		31.01.2023 року за вих. №99/01 ОСОБА_2 направила АТ «Українська залізниця» претензію із вимогою відшкодувати шкоду, завдану ОСОБА_2 запізненням потягу, а саме: пеню у розмірі 47, 72 грн, 10 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди (а. с. 8 (зворот)-9).
		Листом від 15.02.2023 року АТ «Українська залізниця» відмовлено ОСОБА_2 у відшкодуванні шкоди (а. с. 9 (зворот)).
		Згідно із рапортом машиніста ОСОБА_3 , який 28.12.2022 року здійснював керування електропоїздом Хюндай HRCS2-008 №705/706 на дільниці Львів-Перемишль-Львів, зазначено, що поїзд зі станції Львів відправився згідно розкладу, зі станції «Мостиська-2» відправився о 7 год. 12 хв. із запізненням на 1 год. 52 хв. по причині затримки поїзда працівниками прикордонної служби (а. с. 77).
		Частиною 1 ст. 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. 
		У разі порушення боржником негативного зобов`язання кредитор незалежно від сплати неустойки та (або) відшкодування збитків і моральної шкоди має право вимагати припинення дії, від вчинення якої боржник зобов`язався утриматися, якщо це не суперечить змісту зобов`язання. Така вимога може бути пред`явлена кредитором і в разі виникнення реальної загрози порушення такого зобов`язання.
		Згідно із ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.
		Відповідно до ч. 1 ст. ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: 1) захист своїх прав державою; 2) належну якість продукції та обслуговування; 3) безпеку продукції; 4) необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію державною мовою про продукцію, її кількість, якість, асортимент, її виробника (виконавця, продавця) відповідно до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»; 4-1) обслуговування державною мовою відповідно до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»; 5) відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону; 6) звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав; 7) об`єднання в громадські організації споживачів (об`єднання споживачів).
		В позовній заяві позивач ОСОБА_2 стверджує, що наведені норми прямо передбачають право споживача на одержання пені за прострочення виконання роботи (надання послуги) та на відшкодування моральної шкоди у правовідносинах між споживачами та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг; зазначив, оскільки ціна квитка на поїзд становила 779, 77 грн, та прострочення виконання договірних зобов`язань склало 2 год. 04 хв., то розмір пені становить 779,77 грн х 3% х 2,04 год. = 47, 72 грн.
		Щодо стягнення моральної шкоди, то такі вимоги ОСОБА_2 обґрунтовує ч. 1 ст. 23 ЦК України, п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», стверджуючи, що завдану їй моральну шкоду оцінює на підставі внутрішніх переконань в сумі 10 000,00 грн, що є розумною компенсацією, майновим виразом завданих їй моральних страждань й витраченого часу як під час поїздки у зв`язку із затримкою прибуття поїзда по вині АТ «Українська залізниця», так і часу після поїздки, що була змушена витрачати для захисту й відновлення своїх порушених прав.
		Суд враховує, що зазначення позивачем певної правової норми, наведеної у обґрунтуванні позову, не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом необхідно керуватися під час вирішення спору.
		У пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що «саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту».
		Так, за приписами ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
		Статтею 910 ЦК України визначено, що за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов`язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов`язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення.
		Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею відповідно квитка або електронного квитка та багажної квитанції, вимоги до яких встановлюються відповідно до законодавства.
		Відповідно до ч. 1 ст. 919 ЦК України перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.
		Згідно із ч. 1 ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
		Відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону України «Про залізничний транспорт» відшкодування збитків користувачам послуг залізничного транспорту загального користування у разі порушення договірних зобов`язань здійснюється в порядку, що встановлюється Статутом залізниць України і контролюється центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту.
		За затримку у відправленні транспортного засобу, що перевозить пасажира, або запізнення у прибутті такого транспортного засобу до пункту призначення перевізник сплачує пасажирові штраф у розмірі, встановленому за домовленістю сторін, транспортними кодексами (статутами), якщо перевізник не доведе, що ці порушення сталися внаслідок непереборної сили, усунення несправності транспортного засобу, яка загрожувала життю або здоров`ю пасажирів, або інших обставин, що не залежали від перевізника (ч. 1 ст. 922 ЦК України).
		Обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом визначає Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року №457 (далі - Статут).
		Відповідно до пункту 105 Статуту вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.
		Означені норми є спеціальними для спірних правовідносин.
		До правовідносин між сторонами підлягає застосуванню правило ч. 1 ст. 922 ЦК України, в якому передбачено обмеження відповідальності перевізника за порушення строку доставлення пасажира до пункту призначення. 
		Таким чином, ґрунтуючись на системному аналізові назви та змісту статті 922 ЦК України, суд приходить до висновку, що у наведеній ситуації загальні правила про правові наслідки порушення зобов`язання, передбачені в пунктах 1-4 ч. 1 ст. 611 ЦК України, не застосовуються до перевізника, оскільки правило ч. 1 ст. 922 ЦК України є спеціальним. 
		Разом з тим, суд зазначає, що також принциповим для правильного вирішення спору, що виник між сторонами, є вирішення питання про вид перевезення, що мало місце у спірних правовідносинах, - чи було це перевезення у прямому змішаному сполученні чи таке перевезення відбулося у прямому залізничному сполученні.
		Так, правило ч. 1 ст. 922 ЦК України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки регулює правовідносини за прямим змішаним сполученням (стаття 913 ЦК України), з огляду на таке.
		Положення статті 1 Закону України «Про залізничний транспорт» кореспондуються із пунктом 6 Статуту, яким встановлено, що пряме залізничне сполучення - це перевезення вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у межах двох і більше залізниць України; пряме змішане сполучення - це перевезення, що здійснюється залізницями та іншими видами транспорту за єдиним транспортним документом протягом усього шляху прямування.
		За змістом пункту 1.7 Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 27 грудня 2006 року № 1196 (далі - Правила перевезення), сполучення пасажирське внутрішнє - це перевезення пасажирів, багажу та вантажобагажу в пасажирських, швидких, швидкісних, високошвидкісних поїздах, регіональних поїздах та інших категоріях пасажирських поїздів (вагонів) у межах України між пунктами, розташованими: а) на мережі однієї залізниці - місцеве; б) на мережі двох та більше залізниць - пряме.
		Відповідно до пункту 2.40 Правил перевезення проїзні документи оформляються на проїзд у безпересадковому сполученні. У разі оформлення окремих проїзних документів для проїзду з пересадками квитковий касир зобов`язаний узгодити з пасажиром інтервал між часом прибуття поїзда до пункту пересадки за розкладом та часом відбуття поїзда з пункту пересадки. Як правило, поїзди вибирають за розкладом руху таким чином, щоб строк очікування відправлення поїзда з пункту пересадки після прибуття у цей пункт був мінімальним, якщо інші умови щодо строку перебування пасажира в пункті пересадки ним не вказано.
		Згідно із пунктом 8.27 Правил перевезення у разі запізнення пасажира в пункт пересадки з вини перевізника (запізнення або відміна погодженого поїзда) і на бажання продовжити поїздку перевізник повинен відправити пасажира без стягнення плати наступним поїздом, щоб пасажир прибув на станцію призначення з найменшим запізненням.
		У пункті 70 Порядку обслуговування громадян залізничним транспортом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997 року № 252, розклад руху пасажирських та приміських поїздів сполученням у межах однієї регіональної філії встановлюється керівником регіональної філії, в межах двох і більше регіональних філій - АТ "Укрзалізниця", в межах двох та більше держав - міжнародними угодами.
		Відповідно до системного аналізу наведених положень нормативно-правових актів залізничний транспорт України здійснює перевезення пасажирів в межах території Держави на мережі однієї залізниці (місцеве перевезення), а також на мережі двох та більше залізниць (пряме перевезення).
		Оскільки проїзні документи оформляються виключно у безпересадковому сполученні, то за необхідності здійснення пересадки за кожним залізничним сполученням оформляється окремий проїзний документ.
		Тобто пряме залізничне сполучення включає в себе можливість надання послуг з перевезення пасажирів з пересадками, але такі пересадки відбуваються в певному пункті пересадки виключно на залізничному транспорті, без використання інших видів транспорту.
		Для випадків прямого змішаного сполучення обов`язковою умовою для застосування правил ч. 3 ст. 922 ЦК України про відповідальність перевізника у виді стягнення збитків у зв`язку з порушенням строку доставки пасажира до пункту призначення (що відбулося внаслідок запізнення транспортного засобу до пункту пересадки), є наявність єдиного транспортного документа для прямування кількома видами транспорту.
		У спірних правовідносинах прямування позивача із міста Вінниця до Познань, Польща, не відбувалося у прямому змішаному сполученні на підставі єдиного транспортного документа.
		Так, потяг, яким прямувала позивач за прямим залізничним сполученням, прибув до кінцевого пункту призначення, міста Перемишль, із запізненням на 01 год. 52 хв.
		У правовідносинах, які склалися між позивачем та відповідачем, за договором перевезення залізнична станція у місті Перемишль, Польща, є кінцевою у маршруті та за правилами транспортного законодавства, не є місцем пересадки в розумінні положень статті 1 Закону України «Про залізничний транспорт», пункту 6 Статуту залізниць України, а відтак безпідставними є вимоги позову про відшкодування шкоди, завданої у зв`язку із запізненням до пункту пересадки. Відповідач не брав на себе зобов`язань й не надавав позивачам послуги з перевезення позивача до Познань із пересадкою у місті Перемишль.
		До правовідносин між сторонами підлягає застосуванню правило ч. 1 ст. 922 ЦК України, в якому передбачено обмеження відповідальності перевізника за порушення строку доставлення пасажира до пункту призначення.
		Такий висновок суд робить, ґрунтуючись на системному аналізові назви та змісту статті 922 ЦК України, з чого випливає, що перевізник не несе відповідальності у виді обов`язку з відшкодування збитків, завданих пасажирові внаслідок запізнення прибуття такого транспортного засобу до пункту призначення.
		Таким чином, суд виходить з того, що відповідальність перевізника (за умови відсутності обставин, наведених в ч. 1 ст. 922 ЦК України, які виключають відповідальність перевізника в цілому) обмежується сплатою штрафу у розмірі, встановленому за домовленістю сторін, транспортними кодексами (статутами), враховуючи, що позивач ОСОБА_5 аргументованих вимог про стягнення з відповідача штрафу не пред`являла, а вимоги про стягнення пені за ч. 3 ст. 922 ЦК України є безпідставними.
		Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року, справа № 607/2354/15-ц, провадження № 61-4500св18.
		Щодо заявлених позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 10 000, 00 грн, суд зазначає наступне.
		Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Положеннями ч. 1 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
		Разом з тим, відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
		Так, судом встановлено, що між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини. Таким чином, у разі порушення зобов`язання моральна шкода може відшкодовуватись лише тоді, якщо це буде встановлено договором або законом.
		Однак, як встановлено в судовому засіданні, укладеними між сторонами договорами перевезення не передбачено умов про можливість відшкодування моральної шкоди, не встановлено такого виду цивільної відповідальності і вищевказаними Правилами перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову і в частині вимог.
		Також слід зазначити, що однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з вимогами ст. ст. 57-60 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилає позивач як на підставу для задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди також не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, оскільки не ґрунтуються на достатніх, належних та допустимих доказах, а тому суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову і в цій частині слід відмовити.
		З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
		Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Судовий збір компенсується за рахунок держави.
		На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 23, 611, 910, 919, 920, 922, 1167 ЦК України, ст. ст. 1, 22 Закону України «Про залізничний транспорт», Законом України «Про захист прав споживачів», Статутом залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року №457, Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затвердженими наказом Міністерства транспорту та зв?язку України від 27.12.2006 року №1196, Порядком обслуговування громадян залізничним транспортом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1997 року № 252, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -
		В И Р І Ш И В :
		У задоволенні позову ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про захист прав споживачів - відмовити.
		Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.
		 
		Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
		Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», адреса: вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 40075815.
		 
		Суддя Г.О. Матійчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...