Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 925/101/24 : Господарські справи (до 01.01.2019); Захисту права власності; визнання незаконним акта, що порушує право власності.
Надіслано судом: 03.12.2024. Зареєстровано: 03.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 04.12.2024.
Дата набрання законної сили: 20.11.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 листопада 2024 року 
		м. Київ
		 
		cправа №  925/101/24 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
		Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Случа О.В.
		секретаря судового засідання - Дерлі І.І.
		за участю представників учасників:
		офісу ГП - Шапка І.М.
		позивача - не з`явився
		відповідача - 1 - не з`явився
		відповідача - 2 - не з`явився
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаське пиво"
		на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 (у складі колегії суддів: Владимиренко С.В. (головуючий), Ходаківська І.П., Демидова А.М.)
		та рішення Господарського суду Черкаської області від 10.04.2024 (Гладун А.І.)
		за позовом заступника керівника Черкаської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської міської ради
		до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Пивоварений завод"
		2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаське пиво"
		про визнання правочину недійсним
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		1. Короткий зміст та підстави позовних вимог
		1.1. 24.01.2024 заступник керівника Черкаської обласної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом в інтересах держави в особі Черкаської міської ради (далі - Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пивоварений завод" (далі - ТОВ "Пивоваренний завод", Відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаське пиво" (далі - ТОВ "Черкаське пиво", Відповідач-2, Скаржник), у якому (з урахуванням заяви про зміну предмета позову, прийнятої судом 17.03.2024), просив: 
		- визнати недійсним Договір купівлі-продажу комплексу від 11.08.2022 (далі - Договір купівлі-продажу), укладений між відповідачами; 
		- відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення на користь Відповідача-1 комплексу нерухомого майна, що розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 7110136400:02:045:0002 по вулиці Благовісній, 436 у м. Черкаси, а саме: адмінбудівля, головний виробничий корпус з підвалом А-2, А'-4, А''-1, пд загальною площею 2901 кв.м, головний виробничий корпус Б-3, Б'-3, Б''-2, Б2-5, б загальною площею 2171,8 кв.м, котельня В-2 загальною площею 355,6 кв.м, столярна майстерня з прибудовами Г-1, г, г' загальною площею 104,1 кв.м, гараж, склад Ж-1, ж' загальною площею 351,8 кв.м, мехмайстерня з підвалом Л-2, пд загальною площею 395,2 кв.м, трансформаторна Н-1 загальною площею 36,1 кв.м, спиртосховище П-1 загальною площею 207 кв.м, прохідна з прибудовою С-1, с загальною площею 56 кв.м, склад Х-1 загальною площею 113,2 кв.м, цех по виготовленню безалкогольних напоїв Т-1 загальною площею 1661,6 кв.м, видувне відділення, компресорна У-2 загальною площею 470,3 кв.м, відділення водоприготування, купажне відділення Ф-2,пд загальною площею 602,4 кв.м, навіси Д, К, Я, S, Р, гаражі Е,З, сарай Л, цех купажу алкогольних напоїв 1П-1 загальною площею 302,7 кв.м, виробничий корпус пивоварні Ю загальною площею 1665,5 кв.м, огорожа 1-5,7-9, свердловина 14, 15, завалочна яма 16, ємності 18, естакада 19, ворота 20, замощення І, ІІ, склад Ш.
		1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний Договір купівлі-продажу є фраудаторним, оскільки вчинений відповідачами з метою уникнення Відповідачем-  1 виконання судових рішень у справах №925/635/20, №925/1736/21, №925/306/23, які набрали законної сили та перебувають на виконанні Другого ВДВС у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ). 
		1.3. За доводами Прокурора, на фраудаторність спірного правочину вказує і наявність взаємозв`язків між засновниками, власниками та керівниками відповідачів.
		1.4. Прокурор також вказав на порушення майнових інтересів держави та відповідно територіальної громади через невиконання Відповідачем-1 рішень суду про стягнення до Черкаського міського бюджету заборгованості з орендної плати за землю та унеможливлення його виконання внаслідок відчуження майна, на яке може бути звернуто стягнення. При цьому орган, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження у спірних правовідносинах (Черкаська міська рада) не здійснив належного виконання своїх повноважень та не вжив заходів представницького характеру щодо визнання оспорюваного правочину недійсним.
		2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		2.1. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 10.04.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2024, позов Прокурора задоволено повністю.
		Визнано недійсним Договір купівлі-продажу, укладений між відповідачами, та повернуто у власність ТОВ "Пивоварений завод" відчужений комплекс.
		2.2. При цьому суди дійшли висновку про обґрунтованість та доведеність Прокурором ознак фраудаторності оспорюваного правочину, а обраний Прокурором спосіб захисту - належним та ефективним. 
		2.3. Щодо представництва прокурором інтересів держави у даній справі, то, за висновками судів, підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду з метою захисту інтересів держави стала бездіяльність Черкаської міської ради, оскільки остання впродовж тривалого часу не вжила заходів щодо усунення виявлених порушень у сфері формування та виконання місцевого бюджету.
		3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
		3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 28.10.2024 на підставі пункту 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
		3.2. У касаційній скарзі ТОВ "Черкаське пиво" просить суд скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 та рішення Господарського суду Черкаської області від 10.04.2024.
		3.3. Доводами касаційної скарги є необхідність відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постановах у справах № 369/11268/16-ц, № 755/17944/18, №   317/3272/16-ц, № 904/7905/16, № 910/16579/20, № 910/8992/19 (910/20867/17), № 44/380-б (910/16410/20), № 906/43/22 (906/459/22), оскільки в даному випадку відсутня шкода кредитора та не відбулося порушення пункту 6 частини першої статті   3, частини третьої статті 13, частин першої та п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України, тобто є необхідність уточнення застосування судами вказаних висновків Верховного Суду тільки за доведеності позивачем спричинення йому шкоди в момент укладення правочину, спрямованого на відчуження майна боржника.
		3.4. У відзиві на касаційну скаргу Прокурор (заступник начальника відділу Черкаської обласної прокуратури) вважає касаційну скаргу безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - законними та обґрунтованими. 
		3.5. Позивач та Відповідач-1 своїм правом надати Суду відзиви на касаційну скаргу не скористалися.
		4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій
		4.1. Рішенням виконкому Черкаської міської ради від 17.01.1995 № 16 Акціонерному товариству "Черкаське пиво" на праві постійного користування надано земельну ділянку площею 2,75 га по вул. Благовісна, 436 у м. Черкаси згідно з планом землекористування під існуючу виробничу базу та 10.07.1995 видано відповідний Державний акт серія ЧР №24-79. Право постійного користування зареєстровано у державному реєстрі 13.09.2019 (одночасно з реєстрацією права власності на цю ділянку за Черкаською міською радою).
		4.2. 21.09.2012 було зареєстровано право приватної власності Приватного акціонерного товариства по виробництву пива і безалкогольних напоїв "Черкаське пиво" на комплекс нерухомості, що розташований по вул. Благовісна, 436 у м.  Черкаси, та видано Свідоцтво про право власності від 21.09.2012 САЕ 115814. 
		4.3. 08.12.2017 між ПрАТ "Черкаське пиво" (продавець) та ТОВ "Пивоварений завод" (покупець) укладено договір купівлі-продажу 1/2 частини комплексу, за умовами якого продавець продав, а покупець купив майно - частину комплексу нерухомості, що розташований по вул. Благовісній, 436 у м. Черкаси. Вартість частини комплексу становить 3 264 777,60 грн з ПДВ, які необхідно сплатити до 28.12.2018. 
		4.4. 28.12.2018 між ПрАТ "Черкаське пиво" (продавець) та ТОВ "Пивоварений завод" (покупець) укладено договір купівлі-продажу іншої 1/2 частини цього ж комплексу вартістю 3 264 777,00 грн з ПДВ, які необхідно сплатити також до 28.12.2018. 
		4.5. 28.12.2018 за Відповідачем-1 зареєстровано право власності на комплекс нерухомості на підставі договору купівлі-продажу від 28.12.2017.
		4.6. Рішенням Черкаської міської ради від 02.10.2019 земельну ділянку під комплексом надано в оренду строком на 49 років ТОВ "Пивоварений завод" у зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно.
		4.7. 11.11.2019 між Позивачем (орендодавець) та Відповідачем-1 (орендар) укладено відповідний договір оренди землі.
		4.8. 22.11.2019 державним реєстратором Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради зареєстровано право оренди Відповідача-1 щодо земельної ділянки площею 2,7503 га кадастровий номер 7110136400:02:045:0002 під комплекс будівель та споруд строком на 49 років з правом пролонгації.
		4.9. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 20.10.2020 у справі №925/635/20 (набрало законної сили 13.01.2021) з ТОВ "Пивоварений завод" на користь Черкаської міської ради стягнуто 267 937,38 грн заборгованості за договором оренди землі від 11.11.2019 за період з 22.11.2019 по 29.02.2020 та 983,34 грн пені за період з листопада 2019 року по лютий 2020 року.
		Рішенням Господарського суду Черкаської області від 22.02.2022 у справі №   925/1736/21 (набрало законної сили 16.05.2022) з Відповідача-1 на користь Черкаської міської ради стягнуто 970 158,10 грн заборгованості за тим же договором за період з 01.04.2020 по 30.09.2021.
		Рішенням Господарського суду Черкаської області від 24.04.2023 у справі №925/306/23 (набрало законної сили 16.05.2023) з ТОВ "Пивоварений завод" на користь Черкаської міської ради стягнуто 596 247,66 грн заборгованості згідно договору оренди землі від 11.11.2019 за користування земельною ділянкою по вул.  Благовісна, 436 у м. Черкаси площею 2,7303 га за період з 01.10.2021 по 10.08.2022.
		4.10. 11.08.2022 між Відповідачем-1 (Продавець) та Відповідачем-2 (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу комплексу, за умовами якого Продавець продав та передав майно у власність Покупця, а Покупець купив та прийняв від Продавця майно - комплекс нерухомості, що розташований по вул. Благовісній, 436 у м. Черкаси, за ціною 24 146 040,00 грн з ПДВ, які необхідно сплатити до 11.02.2023. Договір посвідчений нотаріально.
		4.11. Право власності Відповідача-2 на комплекс нерухомості по вул.   Благовісній,   436 у м.  Черкаси 11.08.2022 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 47570046, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1180698071101.
		4.12. Придніпровським відділом ДВС у м. Черкаси 23.11.2022 відкрито виконавче провадження за заявою стягувача (Черкаської міської ради) до боржника (ТОВ "Пивоварений завод") з виконання рішення Господарського суду Черкаської області у справі №925/1736/21 про стягнення 970 158,10 грн заборгованості з орендної плати за земельну ділянку для зарахування до місцевого бюджету м. Черкаси. У подальшому у зв`язку із реорганізацією судовий наказ передано до виконання до Другого відділу ДВС у м. Черкаси.
		4.13. 28.06.2023 Другий відділ ДВС у м. Черкаси відкрив виконавче провадження за заявою стягувача (Черкаської міської ради) до боржника (ТОВ "Пивоварений завод") з виконання рішення Господарського суду Черкаської області у справі №925/306/23 про стягнення 596 247,66 грн заборгованості з орендної плати за земельну ділянку для зарахування до місцевого бюджету м. Черкаси.
		4.14. Як вбачається з матеріалів даної справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 04.06.2014 засновник (учасник) Відповідача-1 ОСОБА_1 прийняв рішення №1 про створення ТОВ "Пивоварений завод" та призначив директора. 28.01.2016 на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному фонді ТОВ "Пивоварений завод" його засновником стала ОСОБА_2 .
		4.15. Станом на 20.12.2021, 21.12.2021 та на 10.08.2022 єдиним учасником (засновником) ТОВ "Пивоварений завод" була ОСОБА_2 , при цьому. станом на 20.12.2021 та на 10.08.2022 керівником був ОСОБА_1 
		05.08.2020 здійснено державну реєстрацію припинення юридичної особи - ПрАТ "Черкаське пиво" у зв`язку з визнанням його банкрутом, перелік засновників юридичної особи (акціонерів) 63 особи, зокрема ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_9 .
		4.16. 30.06.2022 засновник ОСОБА_6 створив ТОВ "Черкаське пиво" та став його єдиним учасником, що підтверджено інформацією від 11.08.2022.
		Станом на 28.09.2022 єдиним учасником (засновником) ТОВ "Черкаське пиво" є ОСОБА_2 .
		Станом на 08.01.2024 єдиним учасником (засновником) ТОВ "Черкаське пиво" є ОСОБА_2 , керівник Ілляшенко Галина Георгіївна .
		4.17. Відповідно до інформації Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ) між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 13.02.2021 укладено шлюб.
		4.18. Судами також встановлено ознаки фраудаторності оспорюваного Договору, а саме: 
		- вчинення його у період існування у продавця майна (Відповідача-1) невиконаного грошового зобов`язання перед Позивачем зі сплати за користування земельною ділянкою;
		- укладення Договору у період після ухвалення судових рішень у справах про стягнення заборгованості;
		- усвідомлення Відповідачем-1 ризику можливості звернення стягнення на майно (предмет Договору) в примусовому порядку з метою виконання судових рішень;
		- укладення (підписання) оспорюваного правочину пов`язаними між собою особами;
		- невідповідність оспорюваного правочину критерію розумності, який передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, тобто не мало на меті добросовісного виконання ТОВ "Пивоваренний завод" зобов`язання перед Черкаською міськрадою сплати орендної плати за землю, а фактично було спрямоване на зменшення платоспроможності та неможливості звернути стягнення на відчужене майно з метою уникнення від виконання вказаного зобов`язання;
		- недоведеність відповідачами реальності господарської операції та вчинення її з метою погашення наявної заборгованості.
		З огляду на викладене суди дійшли висновку, що відповідачі, які є пов`язаними особами, вчинили правочин з відчуження майна у період, коли у Відповідача-1 (продавця) було невиконане грошове зобов`язання, підтверджене судовими рішеннями, які набрали законної сили та підлягають обов`язковому виконанню. Вказане свідчить про спільну реалізацію відповідачами волевиявлення на свідоме зловживання правом на шкоду іншій особі, оскільки, діючи недобросовісно та зловживаючи правами на шкоду Позивачу (Черкаській міськраді як кредитору), вони мали спільний умисел на укладення Договору виключно з метою уникнення звернення стягнення на відчужене майно.
		Отже суди виснували, що вчинення відповідачами оспорюваного Договору є зловживанням правами та завдає шкоди кредитору, оскільки унеможливлює звернення стягнення на майно боржника у виконавчому провадженні і виконання зобов`язання перед кредитором та, як наслідок, свідчить наявність підстав для визнання Договору недійсним.
		5. Позиція Верховного Суду
		5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні Прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		5.2. Відповідно до частин першої та другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 
		5.3. Верховний Суд, переглянувши судові рішення у справі в межах, передбачених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України та в межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить із такого.
		5.4. В обґрунтування доводів касаційної скарги Відповідач-2 посилається на пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначаючи про необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права (а саме пункту 6 частини першої статті   3, частини третьої статті 13, частин першої та п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у справах № 369/11268/16-ц, №   755/17944/18, №   317/3272/16-ц, № 904/7905/16, №   910/16579/20, №   910/8992/19 (910/20867/17), № 44/380-б (910/16410/20), №   906/43/22 (906/459/22). Тобто, за доводами Скаржника, є необхідність уточнення щодо можливості застосування судами вказаних висновків Верховного Суду тільки за умови доведеності позивачем спричинення йому шкоди в момент укладення правочину, спрямованого на відчуження майна боржника.
		5.5. Верховний Суд виходить з того, що в силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо Скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
		5.6. Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: 1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; 2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.
		5.7. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
		5.8. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №   233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 та пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
		З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
		У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, від 25.04.2018 у справі №   925/3/17, від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16, від 05.06.2018 у справі №   243/10982/15, від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15, від 05.12.2018 у справах №   522/2202/15 і № 522/2110/15, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14). Таке врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) і об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
		5.9. Предметом розгляду у даній справі є визнання недійсним укладеного між відповідачами Договору купівлі-продажу комплексу та повернення цього комплексу на користь Відповідача-1. 
		5.10. При цьому підставами позову Прокурор визначає фраудаторність оспорюваного правочину, тобто вчинення його з метою уникнення звернення стягнення на майно на виконання судових рішень, у тому числі в ході виконавчого провадження. Також Прокурором доведено не лише наявність несплаченої заборгованості Відповідача-1 перед Позивачем, а і пов`язаність осіб - засновників, власників та керівників відповідачів.
		5.11. Водночас відповідачами не спростовано наявних у справі доказів фраудаторності спірного правочину та не доведено його виконання в частині перерахування та фактичного надходження коштів на рахунок Відповідача-1 (Продавця), за рахунок яких можливо було б виконати судові рішення про стягнення заборгованості без звернення до суду з позовом у цій справі.
		5.12. Дослідивши доводи касаційної скарги колегія суддів зазначає наступне.
		5.13. Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		5.14. У статті 16 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання правочину недійсним; відновлення становища, яке існувало до порушення (пункти 2,   4 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).
		5.15. Відповідно до частин першої-третьої, п`ятої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
		5.16. Згідно із частинами першою - п`ятою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		5.17. Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		5.18. Згідно із пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		5.19. Частиною третьої статті 13 Цивільного кодексу України (положення якої визнані є конституційними Рішенням Конституційного Суду № 2-р(II)/2021 від 28.04.2021) встановлено, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
		5.20. Вказаним рішенням Конституційного Суду України визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 Цивільного кодексу України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Цивільного кодексу України, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас зловживання правом в інших формах , що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).
		5.21. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
		5.22. Тлумачення статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.
		5.23. Згідно з частиною четвертою статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		5.24. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16 зроблено висновок, що укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України. Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 Цивільного кодексу України, так і інша, зокрема передбачена статтею 228 Цивільного кодексу України.
		5.25. У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18 виснувано, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно частини третьої статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, належить: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
		5.26. З конструкції частини третьої статті 13 Цивільного кодексу України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи (стягувача) за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора. Така позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17.
		5.27. Верховний Суд у постанові від 06.03.2019 у справі № 317/3272/16 виснував, що згідно з частиною третьою статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного Кодексу України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. 
		5.28. Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник, проти якого ухвалено рішення про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, укладаючи з іншими особами договори, які спрямовані на відчуження майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладення такого договору порушує майнові інтереси кредитора і направлене на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
		Як наслідок, не виключається визнання недійсним договору, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України).
		5.29. Верховний Суд неодноразово зазначав, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду  від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 07.09.2022 у справі №   910/16579/20, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.11.2022 у справі № 44/380-б (910/16410/20), від 05.04.2023 у справі № 906/43/22 (906/459/22)).
		5.30. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 дійшла висновків, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору. Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку. Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування; контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
		5.31. В такий спосіб будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам. Такі висновки викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №   910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №   916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19 (902/1243/20), від 18.04.2024 у справі № 925/700/23, необхідність відступу від яких доводить Скаржник у касаційній скарзі.
		5.32. У Цивільному кодексі  України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
		5.33. Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.
		5.34. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16.
		5.35. Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.
		5.36. Отже, правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати цю мету, мають ознаки фраудаторності незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об`єднаних єдиною неправомірною метою). Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.
		5.37. При цьому Суд погоджується з вищенаведеними правовими висновками у справі та зазначає, що вони є чіткими, зрозумілими, неодноразово підтримувалися Верховним Судом та сприяють однозначному застосуванню норм права.
		Такі ж правові позиції вже були підтримані судом касаційної інстанції, зокрема у постановах від 22.11.2023 у справі № 908/109/22 та від 18.04.2024 у справі №  957/700/23, і підстав для відступу від них не вбачається.
		5.38. Разом з тим, Скаржник не навів причин необхідності відступлення та вагомих і достатніх аргументів, які свідчили б про помилковість висновків Верховного Суду, сформульованих у зазначених ним постановах.
		5.39. В такий спосіб колегія суддів відхиляє доводи Відповідача-2 про необхідність відступлення від раніше сформованих висновків Верховного Суду, оскільки вони фактично зводяться до власного суб`єктивного тлумачення ним вказаних норм права та скеровані на спонукання Верховного Суду до переоцінки висновків судів попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень.
		5.40. Отже, наведена Скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає підстави для скасування судових рішень у справі з цієї підстави.
		6. Висновки Верховного Суду
		6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
		6.2. За змістом частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		6.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що викладені Скаржником доводи не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаське пиво" слід залишити без задоволення.
		7. Розподіл судових витрат
		7.1. Судові витрати у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладаються на Скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
		Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаське пиво" залишити без задоволення.
		2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2024 та рішення Господарського суду Черкаської області від 10.04.2024 у справі №  925/101/24 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                                В. Зуєв
		 
		 
		Судді                                                                                          І. Берднік
		 
		 
		                                                                                          О. Случ

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...