Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 297/2803/24 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації; Незаконне переправлення осіб через державний кордон України.
Надіслано судом: 03.12.2024. Зареєстровано: 04.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 05.12.2024.

Номер судового провадження: 1-кп/297/346/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12024071060000431

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 297/2803/24
		 
		ВИРОК 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		   03 грудня 2024 року м. Берегове 
		 
		   Берегівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді        ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , їх захисника ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024071060000431 від 09.05.2024 року, яке поступило з обвинувальним актом по обвинуваченню:
		 
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Щорськ, Криничанського району, Дніпропетровської області, мешканця АДРЕСА_1 , громадянина України, із середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, раніше не судимого,
		 
		 
		 
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Олексіївка, Криничанського району, Дніпропетровської області, мешканця АДРЕСА_2 , громадянина України, із середньою освітою, неодруженого, маючого на утриманні одну неповнолітню дитину, непрацюючого, раніше не судимого,
		 
		за ч.2ст.332 КК України,
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_5 , маючи умисел спрямований на незаконне переправлення трьох громадян України через державний кордон України, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, під час дії воєнного стану, достовірно знаючи про заборону виїзду за кордон громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи з прямим умислом, за попередньою змовою з ОСОБА_4 та невстановленою досудовим розслідуванням особою, сприяв незаконному переправленню через державний кордон України громадян України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_4 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_5 , за наступних обставин.
		Зокрема, у невстановлений досудовим розслідуванням час, спосіб та місці, реалізовуючи свої злочинні наміри ОСОБА_5 та ОСОБА_4 погодились сприяти наданням порад та вказівок у незаконному переправленні вищевказаних осіб через державний кордон України в Берегівському районі Закарпатської області. 
		В подальшому, 08 травня 2024 року ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за вказівкою невстановленої особи прибули до м. Львів та поселились в орендованій квартирі за адресою: АДРЕСА_6 , яку їм попередньо забронювала вищевказана невідома особа.
		08 травня 2024 року до даної квартири прибули ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , які вказали ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про те, що вони мають попрямувати до місцевого залізничного вокзалу м. Львів, де в подальшому всі разом сіли на потяг № 13 Львів-Солотвино, який прямував в АДРЕСА_7 . В потязі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 вказали останнім, що всі разом вони прямують в АДРЕСА_7 , де і буде здійснюватися нелегальний перетин державного кордону України.
		09 травня 2024 року о 08 годині 10 хвилин ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 прибули на залізничний вокзал в м. Берегове за адресою: АДРЕСА_7 , де в подальшому за вказівками невстановленої особи ОСОБА_5 та ОСОБА_4 мали супроводити ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до державного кордону України, з метою його перетину, однак були виявлені та затримані працівниками ІНФОРМАЦІЯ_6 .
		Доказами на підтвердження встановлених обставин є наступне.
		Так, обвинувачений ОСОБА_5 в судовому засіданні показав, що вони з ОСОБА_4 їхали до м. Берегове на відпочинок у комплексі «Жайворонок» до батька останнього. У м. Львів вони приїхали 08 травня 2024 року та взяли для себе квитки на поїзд до м. Берегове. Потяг вони очікували на вокзалі м. Львів та не заїжджали на квартиру. Так, в поїзді він та ОСОБА_4 познайомилися зі свідками, з якими розмовляли лише в тамбурі. При цьому, обвинувачений ОСОБА_5 зазначив, що в поїзд спочатку сіли свідки, а вже потім вони із ОСОБА_4 .. Обвинувачений ОСОБА_5 також показав, що по прибуттю на залізничний вокзал м. Берегове до них підійшли працівники прикордонної служби, які спочатку забрали свідків, а вже потім приїхали за ними та повезли до прикордонної служби. При собі вони, обвинувачені, мали маленьку дорожню сумку, в якій знаходились особисті речі. Протокол затримання оформлявся на ВПС «Лужанка». Крім цього, обвинувачений ОСОБА_5 зазначив, що особу на ім`я ОСОБА_10 він не знає.
		Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні дав аналогічні покази надані обвинуваченим ОСОБА_5 , зазначивши крім цього, що до м. Берегове вони прибули близько 08:10-08:15 години, де спочатку працівники прикордонної служби перевірили документи, а згодом прийшли за ними та повезли до ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_7 ». Обвинувачений ОСОБА_4 також показав, що вони не купували квитки свідкам. Однак, назвати точну суму сплачену за придбані квитки не зміг. Наміру перетинати кордон він не мав, при цьому, квитки на зворотній шлях вони не купляли. Як і обвинувачений ОСОБА_5 , обвинувачений ОСОБА_4 показав, що особу на ім`я ОСОБА_10 він не знає.
		Незважаючи на невизнання обвинуваченими ОСОБА_5 та ОСОБА_4 вчинення кримінального правопорушення, їх вина повністю доведена наступним.
		Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_11 показав, що 09 травня 2024 року під час перевірки документів осіб на залізничній станції м. Берегове щодо наміру незаконного перетину державного кордону ними було виявлено п`ятеро осіб чоловічої статі, які помітно нервували. Так, серед вказаних осіб були і обвинувачені ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , під час перевірки їх документів вони поводили себе спокійно, перешкод діяльності прикордонників не здійснювали, особистий огляд не проводився. Для уточнення відомостей, обвинувачених було запрошено до ВПС «Лужанка», за якими приїхав військовослужбовець ОСОБА_12 на належному йому автомобілі марки «BMW», оскільки в той день службові були зайняті для виконання завдань.
		Дослідженими в судовому засіданні протоколом судового засідання року та DVD-R диском, в порядку ст. 225 КПК України із допитом свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 встановлено наступне.
		Свідок  ОСОБА_7 показав, що його знайомий ОСОБА_13 дав йому посилання на людину по імені ОСОБА_10 , яка зможе допомогти у незаконному перетині державного кордону. Із зазначеною особою він спілкувався по телефону. Так, він поїхав до м. Львова, де поселився на орендованій квартирі по АДРЕСА_8 . Згодом на вказану квартиру приїхали ще двоє хлопців  обвинувачених, з якими вели розмову щодо шляху їх незаконного перетину державного кордону. Свідок показав, що обвинувачені показували місцевість майбутнього незаконного перетину державного кордону. З міста Львова до міста Берегове вони всі разом, з обвинуваченими в тому числі, поїхали на поїзді, квитки на який придбав ОСОБА_14 через телефон. Під час поїздки до м. Берегове, обвинувачені сказали їм (свідкам) видалити всю інформацію наявну в мобільних телефонах щодо перетину державного кордону. Свідок ОСОБА_7 підтвердив, що обвинувачені ОСОБА_5 та ОСОБА_4 надавали їм поради та давали вказівки щодо незаконного перетину державного кордону.
		ОСОБА_9 допитаний в якості свідка показав, що його знайомий в мережі Інтернет знайшов особу на ім`я ОСОБА_10 , який може допомогти здійснити незаконний перетин державного кордону, на що він теж погодився. Свідок зазначив, що особисто із ОСОБА_10 він не спілкувався. Зі своїм знайомим він прихав до м. Львова, де поселилися на орендованій квартирі по АДРЕСА_8 . Через декілька годин до них на квартиру приїхали обвинувачені ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , які є інформаторами щодо незаконного перетину державного кордону. Із обвинуваченими свідки спілкувалися на тему незаконного перетину державного кордону. Так, він, ОСОБА_9 , купив для всіх п`яти осіб, в тому числі і для обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , білети на поїзд через мережу Інтернет. Свідок ОСОБА_9 також показав, що обвинувачені пояснювали порядок їх пересування в Закарпатській області та маршрут переходу державного кордону. Крім цього, обвинувачений ОСОБА_5 казав щоб у разі їх затримання вони говорили історію про приїзд до родичів.
		Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні дав аналогічні покази, показам свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_9 ..
		Вказане спростовує покази обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_4 щодо твердження їх знайомства зі свідками лише в поїзді під час руху до м. Берегове Закарпатської області. Зокрема, згідно дослідженого в судовому засіданні протоколу огляду предмету, а саме мобільного телефону свідка ОСОБА_9 судом було встановлено придбання білетів на поїзд "013-К" зі станції Львів до станції Берегове на 09.05.2024 року для ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ..
		Крім цього, вина обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 332 КК України доведена дослідженими судом письмовими доказами.
		Судом встановлено, що відповідно до повідомлення про виявлення кримінального правопорушення (протиправного діяння, що містить ознаки злочину) ІНФОРМАЦІЯ_8 від 09 травня 2024 року, в АДРЕСА_7 на напрямку 187 прикордонного знаку, 7000 метрів до державного кордону України, 09 травня 2024 року о 08 годині 30 хвилин під час перевірки залізничної станції населеного пункту Берегове Закарпатської області військовослужбовцем відділення моніторингу обстановки відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_7 » 27 прикордонного загону спільно з офіцером прикордонного оперативно-розшукового відділу (з АДРЕСА_9 ) головного оперативно-розшукового відділу 27 прикордонного загону, в 7 кілометрах до державного кордону України на напрямку 187 прикордонного знаку виявлено 5 (п`ятьох) громадян України (мешканці Дніпропетровської області), які не змогли вказати чітку мету свого перебування в контрольованому прикордонному районі, а саме: ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_9 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_10 , ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_5 .
		В ході попереднього опитування вищевказаних затриманих осіб було встановлено, що ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за вказівкою невстановленої особи, контакти якої отримані через мобільний додаток «Телеграм» 08 травня 2024 року прибули до м. Львів та поселились в орендованій квартирі, яку їм попередньо забронювала невстановлена особа. В подальшому, невстановлена особа попередила, що до них прибудуть дві особи ромської національності, які в подальшому допоможуть незаконно перетнути державний кордон України в межах Закарпатської області. Через деякий час на квартиру, де проживали ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 прибули особи ромської національності, а саме ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , які пояснили вищевказаним, що ввечері 08 травня 2024 року останнім разом з ними потрібно буде вирушати залізничним поїздом з м. Львів до м. Берегове Закарпатської області, звідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 доставлять до державного кордону України з метою їх незаконного перетину. Далі, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 проінструктували ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 щодо подальших дій та поведінки. Також, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 надали вказівку вищевказаним особам повидаляти з мобільних телефонів всю інформацію пов`язану із домовленістю щодо незаконного перетину державного кордону України.
		09 травня 2024 року близько 08 години 10 хвилин вищезазначені особи прибули на залізничний вокзал м. Берегове, звідки ОСОБА_5 разом з ОСОБА_4 за вказівками невстановленої особи мали доставити ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до державного кордону України з метою його незаконного перетину на територію Угорщини.
		Протоколами пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 09 травня 2024 року проведеними зі свідками ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 встановлено, що останні впізнали по формі та рисам обличчя, довжині та кольору волосся обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , які прибули в орендовану квартиру, де проживали свідки, після чого розмовляли по мобільному телефону та переказували їм порядок їх незаконного перетину державного кордону України, надавали їм вказівки, а також наказали вигадати легенду перебування в м. Берегове та видалити з мобільних телефонів всю інформацію пов`язану із домовленістю щодо незаконного перетину державного кордону України.
		Протоколом огляду предмету від 09 травня 2024 року з фототаблецею до нього, яким зафіксовано інформацію наявну на мобільному телефоні марки «Apple» моделі «iPhone XR», що належить ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 , встановлено наявність мобільних додатків «Телеграм» та «Вайбер», де виявлено контакт особи на ім`я ОСОБА_10 . В мобільному додатку «МоноБанк» виявлено дві квитанції переказу грошових коштів у розмірі 8600 грн. за 03.05.2024 року та 04.05.2024 року.
		Судом також встановлено, що в мобільному додатку «tickets.ua» мобільного телефону марки «Apple» моделі «iPhone 12» належного ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_5 , виявлено білети на залізничний поїзд з АДРЕСА_7 , куплених на ім`я громадян: ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 . Вказане зафіксовано в протоколі огляду предмета від 09 травня 2024 року з фототаблицею до нього.
		Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
		Отже, суд обираючи покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.
		Обставини, які пом`якшують покарання обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , відповідно до ст. 66 КК України, судом не встановлені.
		Обставини, які обтяжують покарання обвинувачених ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , згідно ст. 67 КК України, судом не встановлено.
		Згідно до характеристики по місцю проживання ОСОБА_5 проживає із співмешканкою та має двох дітей 2022 та 2023 років народження, офіційно не працевлаштований, алкогольними напоями не зловживає, зі слів друзів та родичів цінує та оберігає сімейні цінності, має авторитет серед товаришів, неконфліктний. При цьому, до матеріалів справи стороною обвинувачення долучено свідоцтво про народження лише однієї дитини, а стороною захисту інших не надано.
		Згідно досудової доповіді, дослідження інформації, що характеризує особу обвинуваченого ОСОБА_5 за місцем його проживання/навчання/роботи, умов його життєдіяльності, відносин у суспільстві, результати оцінки ризику вчинення ним повторного кримінального правопорушення, а також його ймовірної небезпеки для суспільства свідчать про можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства. Зважаючи на виявлені фактори ризику вчинення повторного правопорушення (криміногенні потреби) у випадку прийняття судом рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає доцільним крім обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України, покласти на особу додаткові обов`язки, передбачені ч. 3 ст. 76 КК України, зокрема: виконати заходи, передбачені пробаційною програмою; не виїжджати за межі України без погодження з органом пробації. 
		На думку суду обвинуваченого ОСОБА_5 слід визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 332 КК України, як сприяння незаконному переправленню осіб через державний кордон України порадами, вказівками, вчинене щодо кількох осіб, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
		Положеннями ст. 50 КК України, визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
		Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
		В судових дебатах прокурор просив призначити покарання обвинуваченому ОСОБА_5 у вигляді 7 (семи) років позбавлення волі. Крім цього, просив призначити додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю строком на 3 (три) роки.
		Обвинувачений ОСОБА_5 в судових дебатах просив звільнити його від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, свою вину не визнав. 
		Захисник ОСОБА_6 в судовихдебатах просиввиправдати обвинуваченого ОСОБА_5 та кримінальнепровадження закритиу зв`язкуз відсутністюв діяхобвинуваченого подіїкримінального правопорушення. 
		Згідно зіст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цьогоКодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цьогоКодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
		Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
		Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання у цілому.
		Відповідно до ч. 1ст. 75 КК Україниякщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
		Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
		Тобто, відповідно до вимог ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		При цьому, рішення суду для звільнення особи від відбування покарання є не обов`язком суду, а його правом, в тому разі коли суд встановить безумовні підстави того, що виправлення особи можливе без ізоляції її від суспільства, що обвинувачений може стати на шлях виправлення не будучи позбавленим волі.
		Так, вчинення злочину, передбаченогост. 332 КК України, що полягає у незаконному переправленні осіб через державний кордон України, має вкрай негативні наслідки для обороноздатності держави в умовах воєнного стану.
		Верховний Суд у постанові від 22 жовтня 2024 року у справі № 629/2438/23, провадження № 51-1393км24, виснував, що у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України захист незалежності та територіальної цілісності держави набув особливого значення для кожного громадянина та має забезпечуватися всіма можливими засобами. Наслідки ухилення осіб від військової служби в цих умовах через призначене їм покарання мають досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. В іншому випадку звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням сформує негативну думку інших військовослужбовців щодо своєї діяльності, матиме вплив на їх бойовий дух та мотивацію, а також жодним чином не сприятиме дотриманню мети та принципів призначення покарання.
		Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що в даному випадку застосування звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням обвинуваченому ОСОБА_5 не відповідає принципам законності та справедливості покарання.
		Отже, встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, в тому числі оцінивши їх сукупність на предмет достатності та взаємозв`язку для ухвалення вироку, суд мотивовано дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення із правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 332 КК України. Приймаючи таке рішення, суд дотримався критеріїв доведення винуватості поза розумним сумнівом, наведених Європейським судом з прав людини у висновках у справах "Нечипорук і Йонкало проти України" від 21 квітня 2011 року та "Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії" від 6 грудня 1998 року.
		Так, у зазначених рішеннях вказано, що "суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи "поза будь-яким розумним сумнівом" і така "доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою".
		Той факт, що засуджений раніше не судимий, має постійне місце реєстрації та проживання, на утриманні має одну неповнолітню дитину, не є достатніми мотивами для обґрунтування висновку про можливість виправлення без відбування покарання та звільнення обвинуваченого від його відбування з випробуванням. 
		Додаткове покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 332 КК України, слід призначити на строк один рік, зокрема позбавити права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, у тому числі в органах місцевого самоврядування.
		Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові ККС ВС у справі № 702/301/20, такий вид покарання як позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю може застосовуватися як до осіб, які вже обіймають певні посади або здійснюють відповідну діяльність, так і до осіб, які такі посади можуть обійняти в майбутньому, або ж у майбутньому можуть здійснювати відповідну діяльність.
		Суд вважає, що таке покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним та достатнім для виправлення та попередження вчинення обвинуваченим нових кримінальних правопорушень.
		Згідно ухвали Берегівського районного суду Закарпатської області від 16 жовтня 2024 року обвинуваченому ОСОБА_5 обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою 15 грудня 2024 року. Визначено розмір застави у сумі 181680 (сто вісімдесят одна тисяча шістсот вісімдесят) гривень 00 копійок, з покладенням обов`язків, передбачених п.п. 1-4 ч. 5 ст. 194 КПК України.
		Згідно абзацу 12 пункту 2 частини 4 статті 374 КПК України, у разі визнання особи винуватою, у резолютивній частині вироку зазначається рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження. 
		Отже, з метою забезпечення виконання остаточного судового рішення суд продовжує запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_5 до набрання вироком законної сили.
		Згідно до характеристики по місцю проживання  ОСОБА_4 проживає із співмешканкою та має одну дитину 2024 року народження, офіційно не працевлаштований, алкогольними напоями не зловживає, зі слів друзів та родичів цінує та оберігає сімейні цінності, має авторитет серед товаришів, неконфліктний. Докази щодо утримання неповнолітньої дитини обвинуваченим ОСОБА_4 відсутні, стороною захисту таких не надано.
		Згідно досудової доповіді, дослідження інформації, що характеризує особу обвинуваченого ОСОБА_4 за місцем його проживання/навчання/роботи, умов його життєдіяльності, відносин у суспільстві, результати оцінки ризику вчинення ним повторного кримінального правопорушення, а також його ймовірної небезпеки для суспільства свідчать про можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства. Зважаючи на виявлені фактори ризику вчинення повторного правопорушення (криміногенні потреби) у випадку прийняття судом рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, орган пробації вважає доцільним крім обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України, покласти на особу додаткові обов`язки, передбачені ч. 3 ст. 76 КК України, зокрема: виконати заходи, передбачені пробаційною програмою; не виїжджати за межі України без погодження з органом пробації. 
		На думку суду обвинуваченого ОСОБА_4 слід визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 332 КК України, як сприяння незаконному переправленню осіб через державний кордон України порадами, вказівками, вчинене щодо кількох осіб, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
		Положеннями ст. 50 КК України, визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
		Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
		В судових дебатах прокурор просив призначити покарання обвинуваченому ОСОБА_4 у вигляді 7 (семи) років позбавлення волі. Крім цього, просив призначити додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю строком на 3 (три) роки.
		Обвинувачений ОСОБА_4 в судових дебатах просив виправдати його, оскільки він ні в чому не винуватий, свою вину не визнав. 
		Захисник ОСОБА_6 в судових дебатах просив виправдати обвинуваченого ОСОБА_4 та кримінальне провадження закрити у зв`язку з відсутністю в діях обвинуваченого події кримінального правопорушення.
		Згідно зіст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цьогоКодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цьогоКодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
		Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
		Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання у цілому.
		Відповідно до ч. 1ст. 75 КК Україниякщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
		Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
		Тобто, відповідно до вимог ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		При цьому, рішення суду для звільнення особи від відбування покарання є не обов`язком суду, а його правом, в тому разі коли суд встановить безумовні підстави того, що виправлення особи можливе без ізоляції її від суспільства, що обвинувачений може стати на шлях виправлення не будучи позбавленим волі.
		Так, вчинення злочину, передбаченогост. 332 КК України, що полягає у незаконному переправленні осіб через державний кордон України, має вкрай негативні наслідки для обороноздатності держави в умовах воєнного стану.
		Верховний Суд у постанові від 22 жовтня 2024 року у справі № 629/2438/23, провадження № 51-1393км24, виснував, що у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України захист незалежності та територіальної цілісності держави набув особливого значення для кожного громадянина та має забезпечуватися всіма можливими засобами. Наслідки ухилення осіб від військової служби в цих умовах через призначене їм покарання мають досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. В іншому випадку звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням сформує негативну думку інших військовослужбовців щодо своєї діяльності, матиме вплив на їх бойовий дух та мотивацію, а також жодним чином не сприятиме дотриманню мети та принципів призначення покарання.
		Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що в даному випадку застосування звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням обвинуваченому ОСОБА_4 не відповідає принципам законності та справедливості покарання.
		Отже, встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, в тому числі оцінивши їх сукупність на предмет достатності та взаємозв`язку для ухвалення вироку, суд мотивовано дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення із правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 332 КК України. Приймаючи таке рішення, суд дотримався критеріїв доведення винуватості поза розумним сумнівом, наведених Європейським судом з прав людини у висновках у справах "Нечипорук і Йонкало проти України" від 21 квітня 2011 року та "Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії" від 6 грудня 1998 року.
		 
		Так, у зазначених рішеннях вказано, що "суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи "поза будь-яким розумним сумнівом" і така "доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою".
		Той факт, що засуджений раніше не судимий, має постійне місце реєстрації та проживання, не є достатніми мотивами для обґрунтування висновку про можливість виправлення без відбування покарання та звільнення обвинуваченого від його відбування з випробуванням. 
		Додаткове покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 332 КК України, слід призначити на строк один рік, зокрема позбавити права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, у тому числі в органах місцевого самоврядування.
		Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові ККС ВС у справі № 702/301/20, такий вид покарання як позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю може застосовуватися як до осіб, які вже обіймають певні посади або здійснюють відповідну діяльність, так і до осіб, які такі посади можуть обійняти в майбутньому, або ж у майбутньому можуть здійснювати відповідну діяльність.
		Суд вважає, що таке покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним та достатнім для виправлення та попередження вчинення обвинуваченим нових кримінальних правопорушень.
		Згідно ухвали Берегівського районного суду Закарпатської області від 16 жовтня 2024 року обвинуваченому ОСОБА_4 обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою 15 грудня 2024 року. Визначено розмір застави у сумі 181680 (сто вісімдесят одна тисяча шістсот вісімдесят) гривень 00 копійок, з покладенням обов`язків, передбачених п.п. 1-4 ч. 5 ст. 194 КПК України.
		Згідно повідомлення ДУ «ЗАКАРПАТСЬКА УСТАНОВА ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ (№9)» 06 листопада 2024 року на підставі внесеної застави в розмірі 181680,00 гривень по справі №297/2803/24 та ОСОБА_4 був звільнений.
		При цьому, законом  Кримінальним процесуальним кодексом України не вказано, що застава як запобіжний захід має відповідний строк або дату закінчення.
		Після набрання вироком законної сили у відповідності до ч. 11 ст. 182 КПК України заставу, слід повернути заставодавцю.
		Відповідно до ст. 100 КПК України, речові докази: 
		-    оптичний носій інформації (диск) формату CD-R, який поміщено до паперового конверту з написом «Справа №297/2192/24», який зберігається при матеріалах кримінального провадження, слід зберігати при матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання;
		-    мобільний телефон марки «INFINIX Х6528В» з сім-карткою «Київстар», який поміщено у спецпакет НПУ WAR 0005526 та зберігається в кімнаті зберігання речових доказів Берегівського РВП ГУНП в Закарпатській області за адресою: м. Берегове, вул. І.Сечені, 13, Закарпатської області, слід повернути обвинуваченому ОСОБА_5 як власнику, скасувавши арешт накладений ухвалою слідчого судді Берегівського районного суду Закарпатської області від 16 травня 2024 року.
		-    мобільний телефон марки «MOTOROLA G14», який поміщено у спецпакет НПУ WAR 0005527 та зберігається в кімнаті зберігання речових доказів Берегівського РВП ГУНП в Закарпатській області за адресою: м. Берегове, вул. І.Сечені, 13, Закарпатської області, слід повернути обвинуваченому ОСОБА_4 як власнику, скасувавши арешт накладений ухвалою слідчого судді Берегівського районного суду Закарпатської області від 16 травня 2024 року.
		Процесуальні витрати в кримінальному провадженні відсутні.
		Цивільний позов не заявлений.
		Підстави застосування заходів кримінально-виховного характеру щодо юридичної особи у даному кримінальному провадженні відсутні.
		Викривач у кримінальному провадженні відсутній.
		Керуючись ч.4ст.374,ст.ст.468,469,473,474,475,ч.15ст.615КПК України,суд  
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		ОСОБА_4 визнати винним у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 332 КК України та призначити йому покарання за ч. 2 ст. 332 КК України у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, у тому числі в органах місцевого самоврядування строком на 1 (один) рік.
		Зарахувати в строк відбуття покарання період тримання ОСОБА_4 під вартою, а саме з 10 травня 2024 року о 17 годині 37 хвилині по 06 листопада 2024 року.
		Після набрання вироком законної сили у відповідності до ч. 11 ст. 182 КПК України заставу внесену врозмірі 181680(стовісімдесят однатисяча шістсотвісімдесят)гривень 00копійок посправі №297/2803/24  повернути заставодавцю.
		ОСОБА_5 визнати винним у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 332 КК України та призначити йому покарання за ч. 2 ст. 332 КК України у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, у тому числі в органах місцевого самоврядування строком на 1 (один) рік.
		Зарахувати в строк відбуття покарання період тримання ОСОБА_5 під вартою, а саме з моменту його затримання 10 травня 2024 року о 16 годині 30 хвилині.
		Запобіжний захід ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою продовжити до набрання вироком законної сили.
		Відповідно до ст. 100 КПК України, речові докази: 
		-    оптичний носій інформації (диск) формату CD-R, який поміщено до паперового конверту з написом «Справа №297/2192/24», який зберігається при матеріалах кримінального провадження  зберігати при матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання;
		-    мобільний телефон марки «INFINIX Х6528В» з сім-карткою «Київстар», який поміщено у спецпакет НПУ WAR 0005526 та зберігається в кімнаті зберігання речових доказів Берегівського РВП ГУНП в Закарпатській області за адресою: м. Берегове, вул. І.Сечені, 13, Закарпатської області  повернути обвинуваченому ОСОБА_5 як власнику, скасувавши арешт накладений ухвалою слідчого судді Берегівського районного суду Закарпатської області від 16 травня 2024 року.
		-    мобільний телефон марки «MOTOROLA G14», який поміщено у спецпакет НПУ WAR 0005527 та зберігається в кімнаті зберігання речових доказів Берегівського РВП ГУНП в Закарпатській області за адресою: м. Берегове, вул. І.Сечені, 13, Закарпатської області  повернути обвинуваченому ОСОБА_4 як власнику, скасувавши арешт накладений ухвалою слідчого судді Берегівського районного суду Закарпатської області від 16 травня 2024 року.
		На вирок може бути подана апеляційна скарга до Закарпатського апеляційного суду через Берегівський районний суд Закарпатської області протягом 30 діб з моменту його оголошення.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
		 
		 
		 
		Суддя  ОСОБА_15

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...