Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 334/4072/23 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Злочини проти основ національної безпеки України; Державна зрада.
Надіслано для оприлюднення: 03.12.2024. Зареєстровано: 04.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 05.12.2024.

Номер судового провадження: 1-кп/334/279/24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12023000000000609

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Дата документу 03.12.2024 
		Справа № 334/4072/23
		Провадження № 1-кп/334/279/24
		ВИРОК
		Іменем України
		03 грудня 2024 року                        м. Запоріжжя
		Колегія суддів Ленінського районного суду м. Запоріжжя у складі:
		головуючого судді                 ОСОБА_1 ,
		суддів                         ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання         ОСОБА_4 
		прокурора                     ОСОБА_5 ,
		захисника                     ОСОБА_6 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Ленінського районного суду м. Запоріжжя у порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченої (in absentia) кримінальне провадження відносно:
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, українки, уродженки м. Енергодар Запорізької області, з вищою освітою, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої
		за обвинуваченням її у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, -
		ВСТАНОВИЛА:
		24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		Незалежність України визнали держави світу, серед яких і російська федерація. Згідно з п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
		31.05.1997 відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань по Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі Україна та Російська Федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (ратифікований Законом України від 14.01.1998 №13/98-ВР та Федеральним Законом російської федерації від 02.03.1999 № 42 ФЗ). Відповідно до ст. ст. 2-3 зазначеного договору російська федерація зобов`язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
		Статтями 1-3 Конституції України, яка прийнята Верховною Радою України 28.06.1996, визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Згідно із статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. 
		Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Статтею 73 Конституції України закріплено, що виключно все українським референдумом вирішуються питання про зміну території України. Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
		Таким чином, згідно міжнародних нормативно-правових актів, а також актів національного законодавства, яке визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльності, дії рф на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України створюють реальні загрози національній безпеці та є проведенням підривної діяльності проти України. Її результатом стала анексія Криму, окупація території Донецької та Луганської областей, масштабні руйнування провідних промислових бюджетоутворюючих підприємств, що призвело до загострення суспільно-політичної обстановки в Україні, падіння економіки держави та інших вкрай негативних для України наслідків. Деклараціями Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав а також резолюціями від 16.12.1970 № 2734 (ХХV), про зміцнення міжнародної безпеки від 21.12.1965 №2131 (ХХ), про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та обмеження їх суверенітету та від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), що містить визначення агресії, установлено, що ні одна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави. 
		24.02.2022 російською федерацію здійснено повномасштабне військове вторгнення на територію України, через державні корони України в анексованій Автономній республіці Крим, тимчасово окупованих Донецькій та Луганській областях, Херсонській, Запорізькій, Миколаївській, а також інших областях, та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе господарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частини вказаної території, що продовжується по теперішній час призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
		У зв`язку з цим, відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24.02.2022, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, строк дії якого продовжується Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 строком на 30 діб, № 259/2022 від 18.04.2022 строком на 30 діб, №341/2022 від 17.05.2022 строком на 90 діб, № 573/2022 від 12.08.2022 строком на 90 діб, №757/2022 від 07.11.2022 строком на 90 діб та № 58/2023 від 06.02.2023 строком на 90 діб.
		Внаслідок ведення агресивної війни з боку російської федерації проти України, з 03 на 04 березня 2022 року м. Енергодар Запорізької області захоплено збройними силами російської федерації. 
		Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією». Згідно зазначеного переліку Енергодарська міська територіальна громада Василівського району Запорізької області знаходиться у переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованою російською федерацією.
		Так у період часу з 05 квітня 2022 року по 06 серпня 2022 року, більш точний час встановити з об`єктивних причин не виявилось можливим, ОСОБА_7 , будучи громадянкою України та державним службовцем, яка 01.06.2012 прийняла присягу державного службовця, де присягла вірно служити народові України, суворо дотримуватись Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи та законні інтереси громадяни, згідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов`язки, перебуваючи на посаді головного спеціаліста Енергодарського відділу Управління ДМС у Запорізькій області відповідно до наказу № 22-к від 01 червня 2012 року, усвідомлюючи здійснення військової агресії російської федерації, яка розпочалася приблизно о 04 годині ранку 24.02.2022 повномасштабним російським військовим вторгненням на територію України, метою якого є повалення конституційного ладу, територіальної цілісності та захоплення території України, переслідуючи свої корисливі інтереси на зайняття посади у незаконному органі - так званому «управления по вопросам миграции ІНФОРМАЦІЯ_2 », яка входить до структури «главного управления по вопросам миграции министерства внутренних дел российской федерации» Запорізької області, яка на даний час перебуває під окупацією російських військ.
		Відповідно до наказу від 13.12.2019 № 940 міністерства внутрішніх справ російської федерації (положення про головне управління з питань міграції міністерства внутрішніх справ російської федерації) головне управління з питань міграції міністерства внутрішніх справ російської федерації являється самостійним структурним підрозділом центрального апарату міністерства внутрішніх справ російської федерації забезпечуючи та здійснюючим в рамках своєї компетенції функцій міністерства по розробці та реалізації державної політики, а також нормативно-правовому регулюванню міграції.
		Вказаний орган виконує функції головного підрозділу міністерства у сфері забезпечення. Веде реєстраційний облік громадян російської федерації по місцю перебування та по місцю проживання в межах російської федерації, контролює виконання громадянами російської федерації, орендарями житлових приміщень, посадовими особами та особами, відповідальними за приймання та передачу в органи реєстраційного контролю документів для реєстрації і зняття с реєстраційного обліку громадян російської федерації по місцю перебування та місцю проживання в межах російської федерації, правил реєстрації і зняття громадян рф з реєстраційного обліку по місцю перебування та по місцю проживання в межах рф. Виконує міграційний облік іноземних громадян та громадян без громадянства рф. Оформляє та видає іноземним громадянам та особам без громадянства документів для в`їзд в російську федерацію, проживання і тимчасово перебування в російській федерації. Виконує федеральний державний контроль у сфері міграції. Виконує координаційну діяльність федеральних органів виконавчої влади та органів виконавчої влади суб`єктів російської федерації, участь в реалізації державної програми по наданні сприянні добровільному переселенню в російську федерацію співвітчизників, проживаючих за кордоном, а також контролю за її реалізацією разом з міжвідомчою комісією по реалізації державної програми.
		 
		Таким чином, реалізуючи вказаний злочинний умисел ОСОБА_7 вступила у злочинну змову з представниками окупаційної влади Запорізької області та вступила на службу до так званого «управления по вопросам миграции ІНФОРМАЦІЯ_2 » в АДРЕСА_2 , порушила присягу державного службовця та перейшла на бік ворога в умовах воєнного стану.
		Суд вважає вказане обвинувачення доведеним та кваліфікує дії ОСОБА_7 за ч.2 ст.111 КК України як державна зрада, тобто діяння, умисно скоєне громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану.
		 
		Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченої ОСОБА_7 (in absentia), яка показань суду не надавала та будь-яких заяв і клопотань від останньої на адресу суду також не надходило.
		Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого, як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст.2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, а отже поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
		Відповідно до ч.5ст.374 КПК України у разі ухвалення вироку за наслідками кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження (in absentia), суд окремо обґрунтовує, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.
		Згідно із ч.2ст.7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.
		Приймаючи рішення щодо проведення спеціального досудового розслідування та проведення судового розгляду за процедурою in absentia, слідчий суддя і суд виходили з того, що інкримінований обвинуваченій злочин та її поведінка підпадали під вимоги, зазначені у ч. 2 ст. 297-1 КПК України. Положення закону щодо здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження не визнані неконституційними і є такими, що узгоджуються зі стандартами, визначеними у Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи щодо критеріїв, які регламентують провадження, що здійснюється за відсутності обвинуваченого. 
		Так, відповідно до рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи важливою умовою застосування спеціального досудового розслідування та спеціального судового розгляду є те, щоб під час спеціального досудового розслідування або спеціального судового провадження було забезпечено процесуальні права та гарантії осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, зокрема, право обвинуваченого бути поінформованим належним чином про дату слухання справи та про своє право на законне чи інше представництво в суді.
		Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (із змінами відповідно Наказу №164 від 31 травня 2023 року) затверджено перелік територій тимчасово окупованих РФ, до яких відноситься і м. Енергодар, Запорізької області (з 04.03.2022 року).
		За повідомленням Генерального директора Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» ОСОБА_8 вказане підприємство зупинило роботу своїх відділень на непідконтрольних Україні територіях з 01.08.2022 року. Зазначена інформація є загальновідомою і викладена на офіційному сайті зазначеного державного підприємства.
		Повістки про виклик ОСОБА_7 , повідомлення їй про підозру, повідомлення про початок здійснення спеціального досудового розслідування та завершення досудового розслідування, про можливість ознайомлення з матеріалами кримінального провадження надсилались та публікувались відповідно до вимог КПК України, а саме: шляхом публікації на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, а також у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - у газеті «Урядовий кур`єр» у розділі «Оголошення», а копії процесуальних документів, що підлягали врученню ОСОБА_7 , на виконання вимог ч.2ст.297-5 КПК України направлялись та вручались захиснику.
		Дорученням Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у м. Києві за постановою слідчого адвоката ОСОБА_9 було уповноважено у межах процесуальних прав і обов`язків, визначених ст.ст.46,47 КПК України, забезпечити безоплатну вторинну правову допомогу ОСОБА_7 .
		Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва 01.05.2023 року було надано дозвіл на проведення спеціального досудового розслідування відносно підозрюваної ОСОБА_7 . Після постановлення вказаної ухвали, відповідно до вимог ч.4 ст.46, ст.42, п.8 ч.2 ст.51та ч.2 ст.297-5 КПК України реалізацію прав підозрюваної (обвинуваченої) здійснював її захисник, який отримував необхідні процесуальні документи, у повному обсязі ознайомився з матеріалами кримінального провадження.
		За таких обставин, суд вважає, що орган досудового розслідування вжив усіх можливих та передбачених КПК України заходів для виклику ОСОБА_7 з метою забезпечення останній можливості безпосередньо та через обраного захисника реалізовувати права підозрюваної на стадії досудового розслідування.
		Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20.12.2023 за клопотанням захисника ОСОБА_9 з метою забезпечення належного здійснення захисту обвинуваченої у кримінальному провадженні №12023000000000609, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07.04.2023 року, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, здійснено заміну захисника ОСОБА_9 на іншого захисника, призначеного Центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги м. Києва та надано доручення Регіональному центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Донецькій та Запорізькій областях призначити адвоката для здійснення захисту обвинуваченої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
		Дорученням Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Донецькій та Запорізькій областях за ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя адвоката ОСОБА_6 було уповноважено у межах процесуальних прав і обов`язків, визначених ст.ст.46,47 КПК України, забезпечити безоплатну вторинну правову допомогу ОСОБА_7 .
		Згідно з ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 09.02.2024 року відносно обвинуваченої ОСОБА_7 здійснювалось спеціальне судове провадження. Судом також вживалися заходи про виклик обвинуваченої для забезпечення доступу до правосуддя, у зв`язку із чим, на кожне судове засідання остання викликалася у порядку ст.323 КПК України. Повістки про виклик були опубліковані у газеті «Урядовий кур`єр», а також на офіційному веб-сайті Ленінського районного суду м. Запоріжжя. 
		В судових засіданнях приймала участь захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_6 , яка зазначила, що не має можливості зв`язатися з обвинуваченою і з`ясувати у неї правову позицію щодо пред`явленого обвинувачення. Водночас, захисник належним чином приймала участь у реалізації права на захист обвинуваченої ОСОБА_7 під час судового розгляду: приймала активну участь у допиті свідків, заявляла певні клопотання та у судових дебатах висловила свою позицію щодо недоведеності вини останньої у даному кримінальному провадженню.
		Таким чином, суд вважає, що наявні у справі документи свідчать про фактичну відмову ОСОБА_7 , належним чином повідомленої про проведення відносно неї досудового розслідування та здійснення судового розгляду, від користування своїм правом предстати перед судом та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчить про її наміри від ухилення від кримінальної відповідальності.
		В той же час, ухилення обвинуваченої ОСОБА_7 від правосуддя, суд оцінює як реалізацію останньою її невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості. 
		Всі наведені вжиті заходи вказують на те, що обвинувачена була поінформована належним чином про місце, дати та час розгляду кримінального провадження, а також дотримані її права на належне представництво у суді.
		 
		Дослідивши матеріали кримінального провадження, надані прокурором під час судового розгляду, безпосередньо допитавши свідків, суд вважає, що вина ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.111 КК України, повністю підтверджується такими доказами:
		- показаннями свідка ОСОБА_10 , який суду пояснив, що працює начальником відділу персоналу управління ДМС України в Запорізькій області. Сама Державна міграційна служба була утворена в 2012 році. ОСОБА_7 була призначена на посаду в 2012 чи 2013 році, її робоче місце знаходилось в м. Енергодар. станом на 24.02.2022 ОСОБА_7 займала посаду головного спеціаліста Енергодарського відділу УДМС України в Запорізькій області. З окупацією міста вказівок на залишення міста Енергодар не було, працівникам було оголошено простій до 02.03.2022, потім вони працювали до 01.04.2022  видавали паспорти тим, хто їх оформляв до початку повномасштабного вторгнення. З 01.04.2022 для працівників Енергодарського відділу остаточно було оголошено простій. При оголошенні простою всім співробітниками державою України виплачувалась заробітна плата згідно поданих начальником відділу табелів. Табелі оформлювала і передавала ОСОБА_11 - керівник Енергодарського відділу управління ДМС у Запорізькій області. Наразі свідкові відомо, що ОСОБА_11 з відділу звільнилась, чи виїхала вона з окупованої території свідкові не відомо. Як керівнику кадрового підрозділу свідкові відомо, що від ОСОБА_11  керівника Енергодарського відділу управління ДМС у Запорізькій області, надійшла службова записка, в якій повідомляється, що ОСОБА_7 пішла на співпрацю з окупаційною владою - приймала документи на оформлення паспортів РФ. Потім на підставі доповідної записки було створено дисциплінарну комісію за фактом порушення присяги державного службовця. Після чого було повідомлення про порушення присяги та 07.02.2023 ОСОБА_12 було звільнено за порушення присяги державного службовця. ОСОБА_7 була державний службовцем, приймала присягу. З самою ОСОБА_7 свідок не зустрічався, особисто не знайомий, знає її лише через особову справу, оскільки безпосереднім начальником ОСОБА_7 була ОСОБА_11 , вони працювали разом ще до створення відділу ДМС в місті Енергодар. У свідка відсутні відомості щодо неприязних відносин між ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , але ОСОБА_11 «була в шоці» з того, що ОСОБА_7 погодилась на співпрацю з окупантами.
		- показаннями свідка ОСОБА_13 , яка суду пояснила, що працює провідним спеціалістом СОТ Шевченківського відділу УДМС у Запорізькій області з 04.10.2022. До цього працювала провідним спеціалістом ІНФОРМАЦІЯ_3 . З ОСОБА_7 познайомилась в жовтні 2017 року, коли прийшла на посаду провідного спеціаліста у відділ, де вона працювала. Спочатку стосунки були рівні, потім місяці через чотири почалась напруга, та з ОСОБА_7 свідок продовжувала спілкуватись лише по робочим моментам. В 2019 році свідок перевелась в ОСОБА_14 -Дніпровський відділ. Після 24.02.2022 свідок проживала в окупації близько шести місяців. Спочатку окупації м. Енергодар ОСОБА_7 свідок не бачила. Десь у червні 2022 року від Добровольської дізналась, що ОСОБА_7 пішла на співпрацю з окупантами. Про те, що вона піде на співпрацю, свідок не сумнівалась, тому що ОСОБА_7 завжди така була, її цікавило лише, хто буде платити гроші. Потім в серпні 2022 року свідок проходила повз так званий «паспортний стіл» окупантів, заглянула, бачила там людей у військовій формі, та ще одну особу, яка також працювала в Енергодарському відділі ДМС - ОСОБА_15 . Яку саме посаду займає ОСОБА_7 , свідкові не відомо, проте свідок знає, що ОСОБА_7 працює в Енергодарського паспортному столі, пішла на співпрацю десь в червні 2022 року та займається видачею паспортів рф. До травня 2022 року всі працівники відділів ДМС на окупованих територіях отримували заробітну плату. В Енергодар в 2022 році свідок виїжджала, але не дуже часто. ОСОБА_12 бачила 1 раз, але вони не спілкувалась. Нещодавно свідок спілкувалась зі своєю знайомою, яка тільки виїхала з окупації, остання розповіла, що отримувала паспорт у ОСОБА_7 (це було в травні 2024). Особисто свідок з ОСОБА_7 щодо роботи з окупаційною владою не спілкувалась, оскільки з 2018 року не підтримувала з нею зв`язку. Свідкові не пропонували співпрацю, бо знали її позицію. В 2013 році свідок перевелась працювати в ОСОБА_14 -Дніпровський відділ ДМС, їздила в Енергодар, була знайома з ОСОБА_7 з того часу, а ближче познайомилась в 2017 році, проте тісно вони не спілкувались. Коли вони сиділи в одному кабінеті  підтримували спілкування, проте через ОСОБА_7 часто виникали конфлікти в колективі, тому спілкування було не близьким. Свідкові відомо, що у ОСОБА_7 є дитина - син, 2005-2006 року, вона його виховувала сама, батько її сина неодноразово був в АТО, вона у нього вимагала гроші постійно, завжди шукала, де взяти гроші. Свідкові відомо, що ОСОБА_7 також жила з батьками, наразі її батько помер. Про тортури окупантів відносно інших осіб свідкові відомо, зокрема її начальницю тричі забирали, інша знайома була в полоні 6 місяців, проте щодо ОСОБА_7 свідок не чула, щоб застосовувались тортури, чи примушування. Фактично роботу в паспортному столі окупанти пропонували, проте була можливість відмовитись, як це зробила ОСОБА_11 .
		- показаннями свідка ОСОБА_16 , який суду пояснив, що є начальником управління ДМС у Запорізькій області. До останнього дня перед окупацією м. Енергодар ОСОБА_7 працювала у відділі ДМС в Енергодарі. Після окупації міста робота ДМС в Енергодарі припинилась. Наскільки відомо свідкові, окупанти вживали заходи із залучення співробітників ОСОБА_17 до роботи на них. Начальник відділу кадрів ДМС у Запорізькій області повідомив свідка про те, що двоє працівників Енергодарського відділу ДМС перейшли на співпрацю з окупаційними військами  ОСОБА_7 та ОСОБА_15 . Про такі обставини повідомила начальник відділу в м. Енергодар  Добровольська. Після отримання вказаного повідомлення було прийнято рішення направити дану інформацію на ім`я голови ДМС в м. Київ, після чого відомості були скеровані до СБУ для прийняття відповідного рішення. За вказаними обставинами службова перевірка не проводилась, оскільки був неможливий виїзд за місцем роботи підлеглого, проте в даному випадку, оскільки поведінка підлеглого виглядала як злочин, було прийнято рішення про повідомлення відповідних компетентних органів. На початку окупації міст з головного управління в м. Києві будь-яких інструкцій, як себе поводити, в перші дні не надходило, не було таких наказів і потім. Всі розпорядження носили рекомендаційний характер, проте коли з`явилась можливість виїзду  всі, хто забажав виїхав та або звільнився за власним бажанням, або виїхав за кордон, або продовжив роботу в структурних відділах ДМС на підконтрольній території. З заявами про звільнення ОСОБА_7 не зверталась, щодо виплати заробітної плати - всім, відносно кого була інформація про перехід на бік ворога, було прийнято рішення не виплачувати простій (призупинення виплат на період перевірки). Якщо б інформація не підтвердилась, вказані кошти виплатили б. Наказ про звільнення ОСОБА_7 був сформований лише після повідомлення особі про підозру. З яких підстав ОСОБА_7 перейшла на бік ворога свідкові не відомо, разом з тим свідок наголосив, що керівник їх підрозділу прийняла рішення та звільнилась, при цьому на бік ворога не перейшла. Особисто з ОСОБА_7 свідок поза межами роботи не спілкувався, про її життєві обставини йому нічого не відомо;
		- даними матеріалів особової справи ОСОБА_7 , з якої вбачається, що обвинувачена: 01.06.2012 року наказом начальника Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області ОСОБА_16 . ОСОБА_7 була призначена на посаду головного спеціаліста Енергодарського міського відділу Управління ДМС України в Запорізькій області і останній присвоєно 14 ранг державного службовця; 02.05.2022 наказом начальника Управління державної міграційної служби України в Запорізькій області ОСОБА_16 . ОСОБА_7 присвоєно 6 ранг державного службовця; 
		- заявою ОСОБА_7 від 25.04.2012 року про призначення її на посаду головного спеціаліста Енергодарського міського відділу Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області;
		- Присягою державного службовця, згідно якої ОСОБА_7 01.06.2012 року прийняла присягу на вірність народові України. Крім того, з трудової книжки ОСОБА_7 вбачається прийняття нею присяги державного службовця 05.07.2004 року, про що зроблено запис в трудовій книжці 05.07.2004 року;
		- даними матеріалами дисциплінарної справи №87 відносно ОСОБА_7 від 27.01.2023 року, згідно яких встановлено, що 01.09.2022 начальник Енергодарського міського відділу Управління ДМС у Запорізькій області ОСОБА_11 звернулася до начальника УДМС України із доповідною запискою, в якій повідомила про те, що головний спеціаліст Енергодарського відділу УДМС у Запорізькій області ОСОБА_7 приймає заяви на видачу російських паспортів. За поданням дисциплінарної комісії УДМС у Запорізькій області від 27.01.2023 р. до ОСОБА_7 було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади державної служби (наказ №10-с від 07.02.2023 року). З протоколу ознайомлення ОСОБА_7 з наказом №10-с від 07.02.2023 р. встановлено, що 07.02.2023 о 10-00 год. була спроба зв`язатися з ОСОБА_7 за номером телефону: НОМЕР_1 , в результаті прозвучало голосове повідомлення оператора мобільного зв`язку «абонент знаходиться поза зоною досяжності». Наказом №27-к від 07.02.2023 року ОСОБА_7 було звільнено з посади головного спеціаліста Енергодарського відділу Управління ДМС у Запорізькій області відповідно до п.4 ч.1 ст. 87 ЗУ «Про державну службу»;
		- відомостями протоколу пред`явлення для впізнання по фотознімках від 21.12.2022, згідно якого свідок ОСОБА_13 серед пред`явлених фотознімків вказала, що на фото №2 вона впізнає свою колишню колегу по роботі ОСОБА_7 , яка працювала разом з нею на посаді головного спеціаліста Енергодарського відділу УДМС України в Запорізькій області та яка після 24.02.2022 року в умовах воєнного стану перейшла працювати на бік держави-агресора, зайнявши посаду в незаконно утвореному паспортному центрі на тимчасов окупованій території м. Енергодар, надавши добровільну згоду на співпрацю з окупаційною владою;
		- відомостями протоколу тимчасового доступу до речей і документів від 03.03.2023 з додатками, яким зафіксовано проведення слідчої дії з тимчасового доступу до особової справи ОСОБА_7 .
		Усі перераховані джерела доказів, суд оцінює за правилами документа (ст.99 КПК України), а фактичні дані, що вони містять, визнає належними та допустимими доказами. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв`язок за часом та характером подій, суд визнає наведені та проаналізовані вище дані достовірними доказами.
		Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначених КПК України, враховуючи, що суд зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження, створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.
		Суд, дослідивши за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, розглянувши наявні докази, з огляду на належне повідомлення обвинуваченого про судовий розгляд, характер обвинувачення та забезпечення його права на захист захисником, вважає за можливе прийняття обвинувального вироку у справі. 
		Сукупність показань свідків у співставленні з наявними у справі письмовими доказами, які узгоджуються між собою, є цілком змістовними та дозволяють скласти об`єктивну картину реконструйованої ними події. Підстав для піддання сумніву достовірності показань допитаних у судовому засіданні осіб, судом не встановлено. 
		Будь-яких порушень процесуального закону під час здійснення досудового розслідування, які були б підставою для визнання доказів неналежними чи не допустимими, судом не виявлено.
		Суд враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (Рішення ЄСПЛ від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» п. 43). Також має братися до уваги якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (Рішення ЄСПЛ від 11.07.2013 у справі «Веренцов проти України» - п.86).
		В даному випадку, досліджені у судовому засіданні докази відповідають саме такому критерію, є належними, допустимими, достовірними та такими, що у своїй сукупності доводять державну зраду ОСОБА_7 , тобто діяння, умисно скоєне громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану, а відтак колегія судів дійшла до висновку, що вина останньої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України доведена повністю.
		Крім того, під час судового розгляду були досліджені характеризуючи обвинувачену ОСОБА_7 документи, а також:
		- постанова прокурора Офісу Генерального прокурора ОСОБА_18 від 07.04.2023 року про виділення матеріалів досудового розслідування з кримінального провадження №12022000000001125, відомості про яке внесене до ЄРДР 12.11.2022 року за ч.5 ст.111-1, ч.2 ст.111 КК України, відносно ОСОБА_7 в окреме кримінальне провадження, проведення досудового розслідування у виділеному провадженні доручено слідчим Головного слідчого управління Національної поліції України;
		- витяг з ЄРДР у кримінальному провадженні №120230000000000609, відомості про яке внесені до ЄРДР 07.04.2023 року, з фабулою «Досудовим розслідуванням встановлено, що службова особа державного органу «Д» перейшла на бік ворога в умовах воєнного стану, підозрювана ОСОБА_7 , кваліфікація злочину ч.2 ст.111 КК України;
		- доручення заступника начальника управління ГСУ Національної поліції ОСОБА_19 від 07.04.2023 року щодо доручення про проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №120230000000000609, відомості про яке внесені до ЄРДР 07.04.2023 року старшому слідчому в ОВС ГСУ Національної поліції України ОСОБА_20 ;
		- постанова заступника Генерального прокурора ОСОБА_21 від 11.04.2023 року про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні №120230000000000609, відомості про яке внесені до ЄРДР 07.04.2023 року, старший групи ОСОБА_22 ;
		- обвинувальний акт, зареєстрований у канцелярії Ленінського районного суду м. Запоріжжя 24.05.2023 року.
		Відомості, встановлені у зазначених документах, не є доказами винуватості обвинуваченої ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України.
		Водночас, ці дані свідчать про дотримання норм чинного кримінального процесуального законодавства під час здійснення досудового розслідування по даному кримінальному провадженню та допустимість отриманих в ході його проведення доказів.
		Під час судових дебатів, захисник ОСОБА_6 зазначила, що доказів добровільної співпраці ОСОБА_7 з окупаційною владою прокурором фактично надано не було. Взагалі під час судового розгляду не надано стороною обвинувачення доказів на підтвердження тих дій обвинуваченої, зазначених в обвинувальному акті та не надано відомостей, яку конкретно посаду зайняла ОСОБА_7 в органах окупаційної влади.
		Суд критично ставиться до таких тверджень захисника ОСОБА_6 , виходячи з аналізу показань свідків та досліджених письмових доказах. Так, свідок ОСОБА_13 зазначила, що представники окупаційної влади пропонували переходити до них на роботу різним особа, зокрема начальнику їх відділу  Добровольській, проте остання не погодилась. Свідкові ж ОСОБА_13 взагалі не висували подібних пропозицій, знаючи її проукраїнську позицію. Про погрози з їх боку(представників окупаційної влади) стосовно ОСОБА_7 свідок не знає, впевнена, що вказана співпраця буде добровільною. Свідок ОСОБА_16 зазначив, що лише двоє працівників Енергодарського відділу ДМС перейшли на співпрацю з окупаційними військами  ОСОБА_7 та ОСОБА_15 . Про такі обставини повідомила начальник відділу в м. Енергодар  Добровольська. Коли з`явилась можливість виїзду  всі працівники, хто забажав виїхав та або звільнився за власним бажанням, або виїхав за кордон, або продовжив роботу в структурних відділах ДМС на підконтрольній території. З заявами про звільнення ОСОБА_7 не зверталась. З яких підстав ОСОБА_7 перейшла на бік ворога свідкові не відомо, разом з тим свідок наголосив, що керівник їх підрозділу прийняла рішення та звільнилась, при цьому на бік ворога не перейшла.
		Сукупність досліджених під час судового розгляду доказів свідчить про відсутність будь-якого примусу відносно ОСОБА_7 щодо її праці у новоствореному окупаційною владою органі.
		Крім того, окупація території м. Енергодара та встановлення на цій території окупаційних органів влади, мала відкритий характер, а тому займаючи посаду державного службовця більше 18 років (відомості про прийняття присяги державного службовця вперше містяться в трудовій книжці ОСОБА_7 і датовані 05.07.2004 року), ОСОБА_7 достовірно усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання, тобто діяла з прямим умислом.
		При цьому, оцінюючи доводи захисника щодо відсутності відомостей про те, яку саме посаду зайняла ОСОБА_7 в органах окупаційної влади, суд зазначає наступне.
		Відповідно доЗакону України «Про судоустрій і статус суддів»висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права та є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (ч. ч. 5,6 ст. 13 Закону).
		У постанові колегії суддів Третьої судової палатиККС ВС від 13.03.2024 усправі№ 953/3558/22 ККС констатував, що надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду національній безпеці України. Види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітними. Різний вигляд може мати і допомога у проведенні такої діяльності. Вона може надаватися шляхом організації чи виконання конкретного злочину, схилення до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо. Таким чином, вчинення будь-яких діянь, передбачених ч. 1 ст.111КК, заподіює шкоду національній безпеці України і розцінюються як підривна діяльність проти неї. Вчинення дій, спрямованих на допомогу окупаційній владі в примусовій паспортизації паспортами держави-агресора громадян України, які проживають на тимчасово окупованих територіях, заподіює шкоду національній безпеці України, а отже доводи сторони захисту про відсутність відомостей про те, яку саме посаду зайняла ОСОБА_7 в органах окупаційної влади не свідчать про відсутність складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, тому є безпідставними.
		Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» виходячи з того, що встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення.
		Судом обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання ОСОБА_7 , не встановлено.
		Частина 2 ст.61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. При призначенні покарання ОСОБА_7 суд виходить із положень статті 65 КК України, а саме: з принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. При цьому, враховує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 злочину, який відповідно до вимогст.12КК України є особливо тяжким, суспільну небезпечність та характер скоєного злочину, особу обвинуваченої: раніше несудима, працює на державу-агресора, має постійне місце мешкання, має на утриманні неповнолітню дитину, її вік та здоров`я (на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває).
		Враховуючи особистість ОСОБА_7 , конкретні обставини кримінального провадження, факт відсутності обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, суд вважає, що виправлення та перевиховування обвинуваченої можливо лише в умовах ізоляції її від суспільства в місцях позбавлення волі. Колегія суддів вважає за необхідне ОСОБА_7 призначити покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією усього її майна.
		На переконання суду, призначення обвинуваченій такого покарання буде справедливим, співмірним і достатнім для її виправлення, кари та запобігання вчинення нових злочинів як самою обвинуваченою, так й іншими особами, а також буде відповідати таким принципам Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.
		Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 19.04.2023 року відносно ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з моменту її затримання, оскільки ОСОБА_7 призначається покарання у виді позбавлення волі, то підстави для скасування вказаного запобіжного заходу, відсутні.
		Рішень з приводу застосування, продовження, зміни запобіжних заходів відносно обвинуваченої ОСОБА_7 , судом не приймалося.
		Процесуальні витрати, речові докази та цивільний позов у даному кримінальному провадженню відсутні.
		Керуючись ст. ст. 297-1, 323, 369-371, 374, 376, 395 КПК України, колегія суддів, -
		УХВАЛИЛА:
		ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватою у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, на підставі якого призначити їй покарання у виді 15 (п`ятнадцяти) років позбавлення волі із конфіскацією усього майна обвинуваченої.
		Строк відбуття покарання обвинуваченій ОСОБА_7 рахувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто з моменту фактичного її затримання. 
		Запобіжний захід до набрання вироком законної сили відносно ОСОБА_7 у виді тримання під вартою з моменту її затримання залишити без змін. 
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		Вирок може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
		Копію вироку негайно після його проголошення вручити прокурору та захиснику.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
		 
		 
		 
		Головуючий суддя:      ОСОБА_1 
		 
		 
		Судді:     ОСОБА_3 
		 
		 
		ОСОБА_23 Телегуз

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...