Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 391/505/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 04.12.2024.
Дата набрання законної сили: 28.11.2024
Номер судового провадження: 61-16592ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		28 листопада 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 391/505/21
		провадження № 61-16592св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Компаніївська селищна рада Кропивницького району Кіровоградської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Фермерське господарство «Кашуби Віталія Григоровича»,
		 
		розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 20 грудня 2022 року у складі судді Мумиги І. М. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 вересня 2023 року у складі колегії суддів Дуковського О. Л.,  Голованя А. М., Дьомич Л. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Компаніївської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправними та скасування рішення селищної ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу; за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Кашуби Віталія Григоровича», ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди землі,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У вересні 2021 року  ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Компаніївської селищної ради Кіровоградської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправними та скасування рішення Компаніївської селищної ради Кіровоградської області, визнання недійсним договору купівлі - продажу.
		Просила:
		визнати протиправним та скасувати рішення Компаніївської селищної ради від 17 червня 2021 року № 1596 (далі - рішення № 1596), на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 3522885900:02:000:5379, площею 1,871 га, з одночасним припиненням права власності ОСОБА_2 на цю земельну ділянку;
		визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 23 серпня 2021 року, реєстровий № 541 (далі - договір № 541), на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 3522885900:02:000:5379, площею 1,871 га, з одночасним припиненням права власності ОСОБА_3 на цю земельну ділянку.
		Позов обґрунтовано тим, що згідно з інформацією від 17 вересня 2021 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є запис про право власності  ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 3522885900:02:000:5379, площею 1,871 га (внесений на підставі рішення № 1596) та запис про право власності ОСОБА_3 (внесений на підставі договору №541).
		Листом відділу № 4 управління у Кропивницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 27 серпня 2021 року позивачку повідомлено, що 27 квітня 2021 року проєкт землеустрою щодо відведення їй у власність земельної ділянки, кадастровий номер 3522885900:02:000:5379, для ведення особистого селянського господарства на території колишньої Червоновершківської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, який розроблено Кіровоградською регіональною філією Державного підприємства «Центр ДЗК», подано на погодження за принципом екстериторіальності до територіальних органів Держгеокадастру.
		20 травня 2021 року вона отримала позитивний висновок № 9670/82-21 про розгляд документації із землеустрою , згідно з яким їй погоджено проєкт землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Червоновершківської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області.
		Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру від 21 травня 2021 року земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 3522885900:02:000:5379 та встановлено місцезнаходження - Червоновершківська сільська рада, Компаніївського району Кіровоградської області.
		Реєстрація вказаної земельної ділянки відбулася на підставі проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 12 грудня 2019 року; Кіровоградська регіональна філія Державного підприємства «Центр ДЗК»; ОСОБА_4 ; дата державної реєстрації земельної ділянки 27 лютого 2020 року.
		ОСОБА_1 отримала дозвіл на розроблення проєкту землеустрою, належним чином погодила його, та саме на підставі цього проєкту було сформовано спірну земельну ділянку.
		Листом Компаніївської селищної ради від 14 липня 2021 року позивачці повідомлено, що проєкт землеустрою, який був затверджений рішенням № 1596, повернено заявнику.
		ОСОБА_2 надав Компаніївській селищній раді на погодження проєкт землеустрою, який був виготовлений за замовленням ОСОБА_1 на підставі отриманого нею дозволу на його розроблення. Цей проєкт землеустрою вона належним чином погодила та саме на його підставі було сформовано спірну земельну ділянку. 
		Рішення № 1596 є протиправним, тому недійсним є і договір № 541, оскільки під час передання ОСОБА_2 у власність спірної земельної ділянки Компаніївська селищна рада не дотрималася вимог, передбачених Конституцією України та Земельним кодексом України (далі - ЗК України).
		У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Фермерського господарства (далі - ФГ) « Кашуби Віталія Григоровича », ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди землі.
		Просила визнати недійсним договір оренди землі від 01 жовтня 2021 року, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про інше речове право ФГ «Кашуби Віталія Григоровича» на земельну ділянку, кадастровий номер 3522885900:02:000:5379, площею 1,871 га, з одночасним припиненням іншого речового права ФГ «Кашуби Віталія Григоровича» на цю земельну ділянку.
		Позов мотивовано тим, що договір оренди від 01 жовтня 2021 року є недійсним, оскільки під час передачі у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки Компаніївська селищна рада не дотрималася вимог законодавства.
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		Ухвалою Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 29 вересня 2022 року позови об`єднані в одне провадження.
		Ухвалою Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 24 вересня 2021 року заяву позивачки про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на земельну ділянку, кадастровий номер 3522885900:02:000:5379, площею 1,871 га, із забороною вчиняти певні дії, а саме: відчуження, оренду, поділ, об`єднання, дарування та будь-які інші дії щодо цієї земельної ділянки.
		Рішенням Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 20 грудня 2022 року, що залишено без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, позови задоволено.
		Визнано протиправним та скасовано рішення № 1596 з одночасним припиненням права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 3522885900:02:000:5379, площею 1,871 га.
		Визнано недійсним договір № 541 з одночасним припиненням права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку, кадастровий номер 3522885900:02:000:5379, площею 1,871 га.
		Визнано недійсним договір оренди землі від 01 жовтня 2021 року з одночасним припиненням іншого речового права ФГ «Кашуби Віталія Григоровича» на земельну ділянку, кадастровий номер 3522885900:02:000:5379, площею 1,871 га.
		Скасовано заходи забезпечення позову, які застосовані ухвалою Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 24 вересня 2021 року.
		Суди керувалися тим, що рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц, провадження № 14- 301цс18).
		Суди врахували, що було надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення однієї земельної ділянки декільком особам.
		Позивачка довела належними та допустимими доказами, що вона першочергово розпочала відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та має на меті її завершення.
		Суди взяли до уваги доводи позивачки про те, що відомості до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, площею 1,871 га, кадастровий номер 3522885900:02:000:5379, внесені саме за її заявою (т. 1, а. с. 19).
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що рішення Компаніївської селищної ради Кіровоградської області не ґрунтується на вимогах закону, тому є протиправним. Вирішуючи питання про перенесення розгляду затвердження проєкту землеустрою позивачці, Компаніївська селищна рада Кіровоградської області в рішенні від 17 червня 2021 року не вказала причин відтермінування такого розгляду.
		Оскільки ОСОБА_2 не набув прав на спірну земельну ділянку, і як наслідок не мав права її відчужувати, тому суди дійшли висновку, що є підстави для визнання недійсним договору № 541. А оскільки ОСОБА_2 не мав права продавати ОСОБА_3 спірну земельну ділянку, то ОСОБА_3 не набув прав щодо спірної земельної ділянки.
		Крім того, суди врахували, що договір оренди спірної земельної ділянки був укладений під час дії заборони вчиняти певні дії щодо цієї земельної ділянки, оскільки ухвалою Компаніївського районного суду від 24 вересня 2021 року застосовано заходи забезпечення позову.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 826/5735/16, постанові Верховного Суду від 10 січня 2023 року у справі № 607/19806/18.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.
		Доводи інших учасників справи
		Учасники справи не скористалися правом подати відзиви на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		У листопаді 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 вересня 2023 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2023 року поновлено  ОСОБА_3 строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
		У грудні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Відповідно до відповіді відділу № 4 управління у Кропивницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 27 серпня 2021 року № 130/114-21 та доданого до нього висновку від 20 травня 2021 року проєкт землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території колишньої Червоновершківської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області, загальною площею 1,871 га, кадастровий номер 3522885900:02:000:5379, розроблений Кіровоградською регіональною філією Державного підприємства «Центр ДЗК», 27 квітня 2021 року подано на погодження за принципом екстериторіальності до територіальних органів Держгеокадастру. 20 травня 2021 року отримано позитивний висновок № 9670/82-21 про розгляд вказаної документації із землеустрою (т. 1, а. с. 17, 18).
		Підставою для розроблення документації із землеустрою ОСОБА_1 є рішення Червоновершківської сільської ради від 28 листопада 2019 року № 474.
		Згідно з витягом із Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 21 травня 2021 року № НВ-3512788832021 здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, площею 1,871 га, кадастровий номер 3522885900:02:000:5379, що розташована на території Червоновершківської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області; Кіровоградська регіональна філія Державного підприємства «Центр ДЗК», 12 грудня 2019 року; ОСОБА_4 ; дата державної реєстрації земельної ділянки 27 лютого 2020 року (т. 1, а. с. 19-21).
		ОСОБА_1 отримала дозвіл на розроблення проєкту землеустрою, належним чином погодила цей проєкт та отримала позитивний висновок про розгляд документації із землеустрою.
		За заявою ОСОБА_2 рішенням Компаніївської селищної ради від 13 травня 2021 року № 1348 ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1,871 га, за рахунок земельної ділянки, кадастровий номер 3522885900:02:000:5379, яка розташована за межами населеного пункту села Червоновершка Компаніївської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області (т. 1, а. с. 23, 24).
		ОСОБА_2 було надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою на ту ж саму земельну ділянку, щодо якої позивачці вже надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою.
		04 червня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Компаніївської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області із заявою щодо затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1,871 га, що розташована на території Компаніївської сільської ради за межами населеного пункту села Червоновершка Компаніївської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області (т. 1, а. с. 25).
		За змістом заяви від 04 червня 2021 року ОСОБА_2 у додатках зазначив проєкт землеустрою та витяг з Державного земельного кадастру, в якому вказано інформацію про проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 12 грудня 2019 року.
		ОСОБА_2 надав до Компаніївської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області проєкт землеустрою, який був виготовлений на замовлення ОСОБА_1 на підставі отриманого нею дозволу на розроблення проєкту землеустрою, належним чином погодженого, на підставі якого було сформовано спірну земельну ділянку.
		Рішенням дванадцятої сесії Компаніївської селищної ради Кіровоградської області восьмого скликання від 17 червня 2021 року № 1399 перенесено розгляд питання стосовно затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, комунальної власності на території Червоновершківської сільської ради Компаніївського району Кіровоградської області (за межами населеного пункту) у власність ОСОБА_1 для додаткового вивчення (т. 1, а. с. 12).
		Рішенням № 1596 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, загальною площею 1,871 га, що розташована на території Компаніївської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області, та надано у власність (шляхом безоплатної передачі) ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3522885900:02:000:5379, загальною площею 1,871 га, з якої 1,871 га - пасовища, (КВЦПЗ - А.01.03) (т. 1, а. с. 13).
		Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 17 вересня 2021 року № 275280201 на підставі рішення № 1596 внесено запис про право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 1,871 га, кадастровий номер 3522885900:02:000:5379 (т. 1, а. с. 10-11).
		Згідно з договором № 541 ОСОБА_2 відчужив ОСОБА_3 земельну ділянку, загальною площею 1,871 га, кадастровий номер 3522885900:02:000:5379, яка розташована на території Компаніївської селищної ради за межами села Червоновершка Кропивницького району Кіровоградської області (т. 1, а. с. 14-16).
		Відповідно до інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 17 вересня 2021 року № 275280201 на підставі договору № 541 внесено запис про право власності ОСОБА_3  на земельну ділянку, площею 1,871 га, кадастровий номер 3522885900:02:000:5379 (т. 1, а. с. 10-11).
		01 жовтня 2021 року ОСОБА_3 передав ФГ «Кашуби Віталія Григоровича» в оренду земельну ділянку, площею 1,871 га, строком на 25 років (т. 1,                             а. с. 170-171).
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
		Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
		Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (частина третя 152 ЗК України).
		Відповідно до статті14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		У частинахпершій, другійстатті 78 ЗК України зазначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
		Згідно з частиною першою статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
		Відповідно до абзацу першого частини першої статті 16 ЗК України (далі - в редакції на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
		Згідно з пунктом «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
		За змістом пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 га.
		Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок регулюється статтями 118, 186 ЗК України (далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
		Згідно з частинами шостою, сьомою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проєктів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		Отже, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним, при цьому відповідний орган у випадку прийняття рішення про відмову у наданні такого дозволу зобов`язаний належним чином мотивувати причини цієї відмови.
		У частині дев`ятій статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність..
		Відповідно до пункту 6 частини другої, частини шостої, сьомої статті 186 ЗК України проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, інші суб`єкти, визначені цією статтею, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання документації із землеустрою безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про її погодження або про відмову в погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Строк дії таких висновків є необмеженим. Підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.
		Згідно з частинами першою, третьою-п`ятою статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проєктами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
		Відповідно до частини першої статті 50 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій»(далі - в редакції, чиннійна час виникнення спірних правовідносин) проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. 
		У дозволі на виготовлення проєкту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись). Конкретизується ж земельна ділянка у проєкті землеустрою.
		Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає пояснювальну записку; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування; перелік обмежень у використанні земельної ділянки; кадастровий план земельної ділянки (стаття 50 Закону України «Про землеустрій»).
		На кадастровому плані земельної ділянки відображаються, зокрема: площа земельної ділянки; зовнішні межі земельної ділянки (із зазначенням суміжних земельних ділянок, їх власників, користувачів суміжних земельних ділянок державної чи комунальної власності); координати поворотних точок земельної ділянки; лінійні проміри між поворотними точками меж земельної ділянки; кадастровий номер земельної ділянки. Таблиці із зазначенням координат усіх поворотних точок меж земельної ділянки, переліку земельних угідь, їх площ, відомостей про цільове призначення земельної ділянки та розробника документації із землеустрою на земельну ділянку є невід`ємною частиною кадастрового плану земельної ділянки (частина перша статті 34 Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
		Отже, дозвіл на розроблення проєкту землеустрою наділяє заінтересовану особу повноваженням ідентифікувати на землі власника, зокрема орган місцевого самоврядування, що є розпорядником земель комунальної власності, земельну ділянку, яку ця особа бажає отримати у власність в майбутньому. 
		У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц, на яку посилається заявник, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробленняпроєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку.
		Водночас, відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків по відношенню одна до одної. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб. Зокрема, недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема, з метою зірвати укладення договору з третьою особою, з конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо.
		При цьому обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони.
		Так, може кваліфікуватися як недобросовісна така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проєкту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою та затверджує цей проєкт щодо іншої особи.
		З іншого боку, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. 
		Керуючисьвикладеним, неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо, виходячи з конкретних обставин справи.
		Такий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц, на яку послалися суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі.
		Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою є стадією процедури отримання права власності (права користування) на земельну ділянку. Звернення особи до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з метою отримання земельної ділянки у власність чи користування зумовлене інтересом особи на отримання цієї земельної ділянки, за відсутності для цього законних перешкод. Зазначений інтерес, у випадку формування земельної ділянки за заявою такої особи та поданими документами, підлягає правовому захисту. Погодження та затвердження проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, яка раніше сформована на підставі проєкту землеустрою іншої особи, порушує законний інтерес такої особи щодо можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру приватизації земельної ділянки та суперечить вимогам землеустрою.
		Згідно з матеріалами справи, що переглядається,  ОСОБА_1  надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки рішенням Червоновершківської сільської ради від 28 листопада 2019 року № 474, а  ОСОБА_2  - рішенням Компаніївської селищної ради від 13 травня 2021 року № 1348.
		Водночас на час видання  ОСОБА_2  дозволу на розроблення проєкту землеустрою земельна ділянка, на яку він претендував, вже була сформована (27 лютого 2020 року) на підставі проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 12 грудня 2019 року, виготовленого на замовлення  ОСОБА_1 .
		Інформації про розроблення ОСОБА_2 іншого проєкту землеустрою, на який посилається заявник у касаційній скарзі, на підставі якого було б сформовано спірну земельну ділянку, матеріали справи не містять.
		Суди встановили, що ОСОБА_2 надав до Компаніївської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області проєкт землеустрою, який був виготовлений на замовлення ОСОБА_1 на підставі отриманого нею дозволу на розроблення проєкту землеустрою, належним чином погодженого, на підставі якого було сформовано спірну земельну ділянку.
		Водночас Компаніївська селищна рада Кіровоградської області 17 червня 2021 року, розглянувши питання про затвердження проєктів земелеустрою щодо відведення у власність однієї земельної ділянки, кадастровий номер 3522885900:02:000:5379, одночасно і  ОСОБА_2 , і  ОСОБА_1 , перенесла розгляд питання стосовно затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 з метою додаткового вивчення (без наведення підстав), проте затвердила проєкт землеустрою та надала цю ж земельну ділянку у власність ОСОБА_2 .
		Неможна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка раніше за інших дізналася про існування вільної земельної ділянки і звернулася з відповідною заявою. Крім того, такий підхід стимулює використання інсайдерської інформації, що є одним із проявів корупції, а тому є неприпустимим.
		Тим більше не можна вважати справедливим і розумним надання землі особі, яка пізніше за інших звернулася з відповідною заявою, але якій тим не менше надано перевагу. Такий підхід може створювати підґрунтя для розвитку корупції.
		За змістом статті 118 ЗК України завершальним етапом процедури безоплатної приватизації земельних ділянок є саме затвердження проєкту землеустрою та передача (надання) земельної ділянки у власність. 
		У постановах Верховного Суду, зокрема, від 11 листопада 2020 року у справі № 472/1282/17 (провадження № 61-41390св18), від 09 червня 2021 року у справі № 128/1329/18 (провадження № 61-18426св19), від 13 червня 2022 року у справі № 278/2592/20 (провадження № 61-11128св21), від 30 червня 2022 року у справі № 700/305/20 (провадження № 61-4429св21), від 01 липня 2022 року у справі № 700/309/20 (провадження № 61-11769св21), від 29 травня 2024 року у справі № 702/21/21 (провадження № 61-4440св23) викладено висновки про те, що за наявності двох або більше бажаючих отримати земельну ділянку державної чи комунальної власності у власність при безоплатній передачі земельних ділянок у межах встановлених правових норм, першочергове право на таке отримання має особа, на підставі проєкту землеустрою якої сформована відповідна ділянка, якщо для цього не існує законних перешкод.
		На підставі викладеного Верховний Суд вважає, щосуди першої та апеляційної інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно керувались тим, що земельна ділянка, кадастровий номер 3522885900:02:000:5379, була сформована у 2020 році на підставі проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, виготовленого на замовлення ОСОБА_1 у 2019 році, та їй фактично було безпідставно відмовлено у затвердженні документації із землеустрою з огляду на одночасне надання земельної ділянки, кадастровий номер 3522885900:02:000:5379, у власність ОСОБА_2 на підставі землевпорядної документації ОСОБА_1 .
		За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про незаконність оспорюваного рішення № 1596.
		Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Оскільки під час передання у власність  ОСОБА_2  спірної земельної ділянки Компаніївська селищна рада Кропивницького району Кіровоградської областіне дотрималася вимог, передбачених Конституцією України та ЗК України, то з урахуванням статей 203, 215 ЦК України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про визнання недійсними договору № 541 та договору оренди земельної ділянки від 01 жовтня 2021 року, укладеного між ОСОБА_3 і ФГ «Кашуби Віталія Григоровича».
		У касаційній скарзі заявник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 826/5735/16, у постанові Верховного Суду від 10 січня 2023 року у справі № 607/19806/18.
		Висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц, що рішення про надання дозволу на розробленняпроєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку, не суперечить висновкам судів у справі, що переглядається, оскільки встановлено, що земельна ділянка, кадастровий номер 3522885900:02:000:5379,сформована на підставі проєкту землеустрою позивачки.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 826/5735/16 касаційний суд вирішував питання про юрисдикцію спрів про скасування рішень органу місцевого самоврядування про відмову у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою про відведення громадянину земельної ділянки, щодо якої відсутнє рішення суб`єкта владних повноважень про передання її у власність чи в оренду іншим особам.
		У постанові від 10 січня 2023 року у справі № 607/19806/18 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову про визнання незаконним та скасування рішення міської ради про внесення змін до рішення міської ради про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов`язання міської ради провести поділ земельної ділянки, оскільки позивачі самі зволікали з розробкою та поданням на затвердження проєкту землеустрою, водночас міська рада вже розробила такий проєкт та звернулася за його затвердженням.
		Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
		Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
		Отже, для касаційного перегляду справи з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається, а судом вона (норма права) застосована без урахування такого висновку.
		Заявник не зазначив, які саме висновки Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 826/5735/16 та постанові Верховного Суду від 10 січня 2023 року у справі № 607/19806/18 і щодо яких норм права не застосовані судами першої та апеляційної інстанцій у справі, що переглядається, а лише перелічив ці постанови.
		Верховний Суд зазначає, що саме лише перелічення постанов Верховного Суду не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а зміст вказаних постанов не свідчить про застосування судами норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.
		Посилання заявника у касаційній скарзі на порушення його права як кінцевого добросовісного набувача Верховний Суд не оцінює, оскільки ці доводи не обґрунтовані як підстава касаційного оскарження, передбачена статтею 389  ЦПК України.
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
		Колегія суддів, проаналізувавши зміст судових рішень на предмет застосування норм права, які стали підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшла висновку, що суди ухвалили судові рішення відповідно до встановлених у справі обставин на підставі поданих сторонами доказів та правильно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах.
		Власна інтерпретація учасником справи обставин справи та юридичного змісту норм права, яка не збігається з висновками суду, не є доказом помилковості висновків суду. 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц зазначила, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99).
		Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.
		Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України оскаржувані судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційний суд не встановив.
		Щодо вирішення клопотання позивачки про закриття касаційного провадження
		У грудні 2023 року від  ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Захарченко І. В., надійшла заява про закриття провадження у справі. 
		Позивачка посилається на те, що висновки Верховного Суду, на які у касаційній скарзі посилається заявник, стосуються правовідносин, які не є подібними із правовідносинами у цій справі. 
		Клопотання про закриття касаційного провадження не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
		Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
		Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 зазначила, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
		Керуючись зазначеними мотивами, Верховний Суд вважає, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 380/624/16-ц, на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які є подібними до спірних правовідносин.
		Враховуючи наведене, немає правових підстав, передбачених пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України, для закриття касаційного провадження.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
		Щодо судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		У задоволенні клопотання  ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Захарченко Ігор Васильович, про закриття касаційного провадження відмовити.
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 20 грудня 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 вересня 2023 року залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...