Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/1523/22-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів».
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 04.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 04.12.2024.
Дата набрання законної сили: 20.11.2024
Номер судового провадження: 61-16991ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                          
		                                                                                                                      
		20 листопада 2024 року                                                               
		м. Київ
		 
		справа № 757/1523/22
		провадження № 61-16991св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		судді-доповідача  - Петрова Є. В.,  
		суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», 
		третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон»,
		 
		розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 листопада 2022 року в складі судді                        Головко Ю. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада  2023 року в складі колегії суддів Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О. та касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє                                 адвокат Дугінов Дмитро Андрійович, на постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року в складі колегії суддів Писаної Т. О.,               Приходька К. П., Журби С. О. у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про захист прав споживачів та зобов`язання вчинити дії,
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (далі - ТОВ «ФК «Фінілон»), про захист прав споживачів та зобов`язання вчинити дії. 
		 
		Позов обґрунтовано тим, що 05 вересня 2013 року позивач зі свого карткового рахунка в ПАТ «КБ «ПриватБанк» (рахунок № НОМЕР_6) перерахував 18 000,00 дол. США на свій депозитний рахунок № НОМЕР_1 та                              30 жовтня 2013 року перерахував 24 000,00 дол. США на свій депозитний рахунок № НОМЕР_3.
		 
		Навесні 2014 року у зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим рахунки позивача були безпідставно заблоковані відповідачем. З метою отримання належних грошових коштів та нарахованих відсотків за зазначеними договорами позивач звертався до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою від 08 листопада                     2021 року, яку АТ КБ «ПриватБанк»отримало 10 січня 2022 року, в якій просив перерахувати належні йому кошти на його рахунок, відкритий у Райффайзен Банк Аваль, проте банк вимоги заяви не виконав, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду.
		 
		Позивач просив зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» перерахувати належні йому грошові кошти у сумі:
		- 18 737,89 дол. США з рахунка № НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» на рахунок НОМЕР_2 , відкритий у Райффайзен Банк Аваль (ОСОБА_1. SWIFT code: AVALUAUK Joint Stock Company Raiffeisen BANK, Kyiv, Ukraine); 
		- 24 703,00 дол. США з рахунка № НОМЕР_3 в АТ  КБ «ПриватБанк» на рахунок НОМЕР_2 , відкритий у Райффайзен Банк Аваль (ОСОБА_1. SWIFT code: AVALUAUK Joint Stock Company Raiffeisen BANK, Kyiv, Ukraine); 
		- 4,50 дол. США з рахунка № НОМЕР_4 в АТ КБ «ПриватБанк» на рахунок НОМЕР_2 , відкритий у Райффайзен Банк Аваль.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Печерський районний суд міста Києва рішенням від 09 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задовольнив.
		 
		Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 належні йому грошові кошти у сумі:
		- 18 737,89 дол. США шляхом їх перерахунку з рахунка № НОМЕР_1                             в АТ КБ «ПриватБанк» на рахунок НОМЕР_2 , відкритий у Райффайзен Банк Аваль;
		- 24 703,00 дол. США з рахунка № НОМЕР_3 в АТ КБ «ПриватБанк» на рахунок НОМЕР_2 , відкритий у Райффайзен Банк Аваль; 
		- 4,50 дол. США з рахунка № НОМЕР_4 в АТ КБ «ПриватБанк» на рахунок НОМЕР_2 , відкритий у Райффайзен Банк Аваль.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують факт виникнення між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 договірних відносин щодо банківських вкладів SAMDNWFD0070003002100 та SAMDNWFD 0070010790400, грошові кошти за договорами банківського вкладу позивачу не виплачені, а ліквідація філій або припинення в будь-який спосіб їх діяльності не звільняє банк від обов`язку щодо виконання укладених договорів.
		 
		Крім того, суд зазначив, що позивач не надавав згоди на заміну боржника ПАТ КБ «ПриватБанк» на ТОВ «ФК «Фінілон», у зв`язку із чим визнав безпідставними доводи банку про те, що відповідач не є стороною за договорами банківського вкладу. Договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора ОСОБА_1 , тобто не відбулося переведення боргу, а тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є належним відповідачем у справі.
		 
		Київський апеляційний суд постановою від 14 листопада 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив частково.
		 
		Рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 листопада 2022 року скасував частково, закрив провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України у частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 18 737,89 дол. США шляхом їх перерахунку з рахунка № НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» на рахунок НОМЕР_2 , відкритий у Райффайзен Банк Аваль, та в частині стягнення 24 703,00 дол. США шляхом їх перерахунку з рахунка                               № НОМЕР_3 в АТ КБ «ПриватБанк» на рахунок НОМЕР_2 , відкритий у Райффайзен Банк Аваль.
		 
		Рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 листопада 2022 року в частині стягнення 4,50 дол. США з рахунка № НОМЕР_4 в АТ КБ «ПриватБанк» на рахунок НОМЕР_2 , відкритий у Райффайзен Банк Аваль, залишив без змін.
		 
		Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь                        ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 18 737,89 дол. США шляхом їх перерахунку з рахунка № НОМЕР_1 та в частині стягнення грошових коштів у сумі                    24 703,00 дол. США шляхом їх перерахунку з рахунка № НОМЕР_3 , зазначивши про те, що, відмовляючи у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі в цій частині, суд першої інстанції не врахував судові рішення у справі № 760/621/15 та дійшов помилкових висновків про те, що заявлені у цій справі та у справі № 760/621/15 підстави позову не є тотожними. 
		 
		Однак апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у сумі 4,50 дол. США шляхом їх перерахунку з рахунка № НОМЕР_4 в АТ КБ «ПриватБанк» на рахунок НОМЕР_2 , відкритий у Райффайзен Банк Аваль, вважав їх обґрунтованими та такими, що не підлягають скасуванню.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги ОСОБА_1 
		 
		25 листопада 2023 року адвокат ОСОБА_1 Дугінов Д. А. через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року скасувати, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 листопада 2022 року змінити, зобов`язавши банк перерахувати належні позивачу грошові кошти у сумі:
		- 18 737,89 дол. США з рахунка № НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» на рахунок НОМЕР_2 , відкритий у Райффайзен Банк Аваль; 
		- 24 703,00 дол. США з рахунка № НОМЕР_3 в АТ  КБ «ПриватБанк» на рахунок НОМЕР_2 , відкритий у Райффайзен Банк Аваль;
		- 4,50 дол. США з рахунка № НОМЕР_4 в АТ КБ «ПриватБанк» на рахунок НОМЕР_2 , відкритий у Райффайзен Банк Аваль.
		 
		Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 березня 2021 року в справі № 757/18976/18.
		 
		Заявник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що спір між позивачем та банком вже вирішено судом у справі № 760/621/15. Зазначає, що у справі № 760/621/15 предметом позову було стягнення коштів, а у справі № 757/1523/22 предметом позву є перерахування коштів з рахунків на рахунок, що свідчить про те, що позов, який є предметом цієї справи, є відмінним від того, що був заявлений у справі № 760/621/15. 
		 
		Також заявник зазначає, що він надав належні та допустимі докази, які підтверджують наявність коштів на його рахунках у відповідача, а також факт неповернення цих коштів банком позивачу.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк»
		 
		14 грудня 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» через засоби поштового зв`язку                    подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва та постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову у їх задоволенні, а також просить змінити мотивувальну частину постанови апеляційного суду, виключивши з її мотивів висновки про нікчемність договору про переведення боргу, укладеного між                    АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон».
		 
		Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2022 року в справі                 № 308/8430/19, від 06 вересня 2023 року в справі № 175/3119/18, від 27 квітня 2022 року в справі № 321/1260/16, від 28 вересня 2022 року в справі                                    № 530/1995/18, від 06 жовтня 2021 року в справі № 236/11275/18,                               від 10 березня 2021 року в справі № 607/11746/17.
		 
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивач не надав доказів укладення договору банківського рахунка № НОМЕР_4 , у зв`язку з чим суди дійшли помилкових висновків про стягнення з банку коштів у розмірі                              4,50 дол. США шляхом перерахування їх з одного рахунка на інший. Крім того, суди не врахували, що  рахунок № НОМЕР_4 - це карта для виплат та жодного стосунку до депозитного рахунка не має. Крім того, позивач не надав доказів наявності у нього перешкод у користуванні вказаним картковим рахунком. 
		 
		Також заявник вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій вийшли за межі позовних вимог, оскільки позивач просив суд зобов`язати банк перерахувати грошові кошти з одного рахунка на інший, однак суд першої інстанції у резолютивній частині рішення стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 зазначені кошти, тобто немайновий спір перейшов у майновий спір.
		 
		Крім того, банк не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про нікчемність договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладеного між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ТОВ «ФК «Фінілон», у зв`язку з чим вважає, що постанова апеляційного суду підлягає зміні у мотивувальній частині.
		 
		Відзиви на касаційні скарги не надходили
		 
		Рух касаційних скарг у суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою від 12 грудня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у цій справі та витребував її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.
		 
		Ухвалою від 20 грудня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк».  
		 
		У лютому 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою від 30 жовтня 2024 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду.
		 
		Фактичні обставини справи, з`ясовані судами
		 
		ОСОБА_1 будучи клієнтом ПАТ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», перерахував на свій депозитний рахунок кошти, на підтвердження чого надав довідку від 19 лютого 2018 року                                                № 1HNVTTAS2VRBJL0A, згідно з якою станом на 31 січня 2018 року на рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 обчислювалось 18 737,89 дол. США, на рахунку № НОМЕР_3 обчислювалося 24 703,00 дол. США, на рахунку                                     № НОМЕР_5 - 4,50 дол. США (т. 1, а. с. 5).
		 
		Згідно з інформацією про відкриті рахунки та залишки коштів від 19 лютого 2018 року на ім`я ОСОБА_1 у АТ КБ «ПриватБанк» відкриті такі рахунки:
		- № НОМЕР_1 , «Депозит Плюс» на 6 місяців, валюта грошових коштів USD, розмір грошових коштів - 18 737,89;
		- № НОМЕР_3 «Депозит Плюс» на 6 місяців, валюта грошових коштів USD, розмір грошових коштів - 24 703,00;
		- № НОМЕР_4, картка для виплат, валюта грошових коштів USD, розмір грошових коштів - 4,50.
		 
		17 листопада 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є                      АТ КБ «ПриватБанк», уклало з ТОВ «ФК «Фінілон» договір про переведення боргу, згідно з яким ПАТ КБ «ПриватБанк» перевів на ТОВ «ФК «Фінілон» борг в обсязі та на умовах, що існували на момент укладення цього договору (т. 1,                    а. с. 41).
		 
		Додатковою угодою від 18 листопада 2014 року до договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року сторони правочину погодили, що ПАТ КБ «ПриватБанк» зобов`язується перерахувати на рахунок ТОВ «ФК «Фінілон» грошові кошти, розміщені кредиторами на підставі договорів у розмірі відповідно до додатка № 1 (т. 1, а. с. 43).
		 
		Факт виконання АТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі зобов`язань щодо перерахування на рахунки ТОВ «ФК «Фінілон» грошових коштів ОСОБА_1 відповідно до договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року та витягу з електронного додатка до цього договору підтверджується довідкою головного бухгалтера АТ КБ «ПриватБанк» від 04 травня 2022 року.
		 
		Згідно з Витягом з електронного додатка за підписом головного бухгалтера                    АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_2 від 04 травня 2022 року на рахунки ТОВ «ФК «Фінілон» перераховано ПАТ КБ «ПриватБанк» кошти ОСОБА_1 з рахунків останнього:
		 
		- № НОМЕР_1 , валюта грошових коштів USD, розмір грошових коштів, у тому числі відсотки, які підлягають до виплати боржником - 18 592,78 та 149,95, референс SAMDNWFD0070003002100;
		- № НОМЕР_3, валюта грошових коштів USD, розмір грошових коштів, у тому числі відсотки, які підлягають до виплати боржником - 24 594,98 та 141,92, референс SAMDNWFD0070010790400 (т. 1, а. с. 57).
		 
		У 2015 році ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа - Національний банк України, про захист прав споживачів та зобов`язання вчинити дії, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за рахунком № НОМЕР_1 у сумі 35 018,36 дол. США; за рахунком № НОМЕР_3 у сумі 46 697,37 дол. США; за рахунком                                         № НОМЕР_6 у сумі 3 477,55 дол. США.
		 
		Рішенням від 04 квітня 2016 року Солом`янський районний суд міста Києва в справі № 760/621/15, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду                       міста Києва від 15 червня 2016 року, в задоволенні позову відмовив.
		 
		Ухвалою від 30 січня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилив. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 04 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2016 року залишив без змін.
		 
		Залишаючи без змін рішення Солом`янського районного суду міста Києва                від 04 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня               2016 року, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ керувався тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, відповідно до вимог статей 10, 11, 60 ЦПК України, дослідивши всі наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, дійшов правильного висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами укладення між сторонами депозитного договору (депозитних договорів) з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту (т. 1, а. с. 48-53).
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду 
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;                2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у  пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи                              у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Оскаржувані судові рішення не повною мірою відповідають вказаним вимогам закону.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційних скарг з огляду на таке.
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Щодо стягнення коштів за договорами банківських вкладів у сумі                                             18 737,89 дол. США та 24 703,00 дол. США
		 
		Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з відповідача на користь позивача грошові коштиу сумі 18 737,89 дол. США та 24 703,00 дол. США шляхом їх перерахунку з одного рахунка на інший, суд першої інстанції керувався тим, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують факт виникнення між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 договірних відносин щодо банківських вкладів SAMDNWFD0070003002100 та SAMDNWFD0070010790400, а також невиконання відповідачем свого обов`язку з повернення цих коштів.
		 
		Апеляційний суд не погодився з таким висновком суду першої інстанції, зазначивши про те, що суд безпідставно розглянув вказані вимоги та відмовив у задоволенні клопотання банку про закриття провадження у справі в цій частині, не врахувавши те, що є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
		 
		Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
		 
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
		 
		Для застосування вказаної підстави для закриття провадження у справі необхідна наявність водночас трьох складових, а саме: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.
		 
		Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.
		 
		Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що позов, з приводу якого ухвалено рішення, яке набрало законної сили, є тотожним з позовом, який розглядається.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що «необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України (2004 року)  зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору».
		 
		Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.
		 
		Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
		 
		Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
		 
		Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
		 
		Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом із тим не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі                                            № 924/1473/15).
		 
		Як установив суд апеляційної інстанції, ОСОБА_1 у 2015 році звертався до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа - Національний банк України, про захист прав споживачів та зобов`язання вчинити дії, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за рахунком                № НОМЕР_1 у сумі 35 018,36 дол. США, за рахунком                                                   № НОМЕР_3 у сумі 46 697,37 дол. США, за рахунком                                                        № НОМЕР_6 у сумі 3 477,55 дол. США.
		 
		Рішенням від 04 квітня 2016 року Солом`янський районний суд міста Києва у справі № 760/621/15, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2016 року, в задоволенні позову відмовив.
		 
		Ухвалою від 30 січня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилив. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 04 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15 червня 2016 року залишив без змін.
		 
		Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просив суд зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» перерахувати належні позивачу грошові кошти у сумі                             18 737,89 дол. США та у сумі 24 703,00 дол. США з рахунків в АТ КБ «ПриватБанк» на рахунок НОМЕР_2 , відкритий                               у Райффайзен Банк Аваль, на підтвердження чого надав довідку банку про наявність зазначених коштів на депозитних рахунках відповідача.
		 
		Оскільки предметом позову, який розглядав Солом`янський районний суд                   міста Києва у справі № 760/621/15, було стягнення заборгованості за договорами банківського вкладу та відсотків за ним, тоді як предметом цього спору є зобов`язання банку перерахувати кошти банківських вкладів з одного рахунка на інший, то суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 04 квітня 2016 року у справі № 760/621/15 вже було вирішено спір між тими самими сторонами, з тим самим предметом та з тих самих підстав. 
		 
		Апеляційний суд не врахував те, що у справі № 760/621/15 та у цій справі різний предмет позову, а також те, що у справі № 760/621/15 не встановлювався розмір залишку коштів на вказаних рахунках, у зв`язку з чим помилково застосував до спірних правовідносин положення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України. 
		 
		Закриття провадження у справі у зазначеній частині порушує права позивача на доступ до суду. Між сторонами залишились неврегульовані правовідносини. 
		 
		Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 04 березня                   2021 року в справі № 757/18976/18 (провадження № 61-21105св19) з аналогічних правовідносин. Відхиляючи доводи касаційної скарги про те, що рішенням Каланчацького районного суду Херсонської області від 03 вересня 2015 року вже було вирішено спір між тими самими сторонами, з тим самим предметом та з тих самих підстав, Верховний Суд зазначив, що предметом позову, який розглядався Каланчацьким районним судом Херсонської області, було стягнення коштів за договорами банківського вкладу, тоді як предметом цього спору є зобов`язання банку перерахувати кошти банківського вкладу з одного рахунка на інший.
		 
		Враховуючи викладене, постанова апеляційного суду в зазначеній частині підлягає скасуванню.
		 
		Щодо стягнення коштів у сумі 4,50 дол. США за договором банківського рахунка
		 
		Відповідно до частини першої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
		 
		Згідно з частинами першою, другою статті 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов`язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.
		 
		Положення статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» містять поняття: банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов`язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів; вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без визначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
		 
		Відповідно до пункту 1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 13 листопада             2003 року № 492 та затвердженої  в Міністерстві юстиції України 17 грудня                  2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492, з відповідними змінами та доповненнями), банки відкривають своїм клієнтам поточні рахунки за договором банківського рахунка, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки. Цим же пунктом Інструкції встановлено, що до поточних рахунків також належать карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками відповідно до вимог цієї Інструкції.
		 
		Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі (паперовій або електронній). Електронна форма договору  має містити електронний підпис/електронний цифровий підпис клієнта (представника клієнта) та уповноваженої особи банку відповідно до вимог, установлених нормативно-правовим актом Національного банку України з питань застосування електронного підпису в банківській системі України. Договір банківського рахунка та договір банківського вкладу можуть укладатися шляхом приєднання клієнта до публічної пропозиції укладення договору (оферта), який розміщений у загальнодоступному для клієнта місці в банку та на його офіційному сайті в мережі Інтернет. Банк зобов`язаний надати клієнту у спосіб, визначений банком та клієнтом, у тому числі за допомогою засобів інформаційних, телекомунікаційних, інформаційно-телекомунікаційних систем примірник договору, що дає змогу встановити дату його укладення (пункт 1.9 Інструкції № 492).
		 
		Операції за рахунками здійснюються з урахуванням особливостей, визначених Інструкцією № 492, Положенням про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 19 квітня 2005 року № 137 (із змінами) (далі - Положення), та відповідними нормативно-правовими актами Національного банку України.
		 
		Відповідно до пункту 4.14 Положення емітенти платіжних карток зобов`язані в порядку та строки, визначені договором, надавати клієнтам виписки про рух коштів на їх картрахунках за операціями, що виконані клієнтами та їх довіреними особами.
		 
		Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) за картковими рахунками клієнтів обумовлюється у договорі банківського рахунка, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунка.
		 
		Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що укладання договору банківського рахунка під час відкриття банком карткового рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями слугує доказом укладення такого договору.
		 
		Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду                      від 24 жовтня 2018 року в справі № 520/14809/14 (провадження                                      № 61-8842св18), від 12 квітня 2018 року в справі № 201/11810/15 (провадження № 61-3932св18)., в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року в справі № 175/4639/19.
		 
		Як установили суди, між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 укладено договір банківського рахунка № НОМЕР_4 («Картка для виплат»).                На підтвердження укладення між сторонами вказаного договору позивач надав завірену ПАТ КБ «ПриватБанк» виписку з особового рахунка                                   від 19 лютого 2018 року № 1HNVTTAS2VRBJL0A, відповідно до якої станом на 31 січня 2018 року на рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_5 обчислювалося 4,50 дол. США.
		 
		Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта  щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.
		 
		Згідно з частинами першою, третьою статті 1057 ЦК України договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, що встановлені банківськими правилами.
		 
		Як відомо з матеріалів справи, 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із заявою, в якій просив, зокрема, перерахувати                           4,50 дол. США на його картковий рахунок № НОМЕР_2 , відкритий у Райффайзен Банк Аваль.
		 
		На час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій АТ КБ «ПриватБанк» не виплатило належних ОСОБА_1 грошових коштів, що розміщені на його рахунку, відкритому в АТ КБ «ПриватБанк».
		 
		Встановивши, що між позивачем та банком укладено договір банківського рахунка № НОМЕР_4 «Картка для виплат», а факт внесення грошових коштів підтверджено випискою з банку, а також відповідач не заперечував про наявність вказаного рахунка та спірних коштів на ньому, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що банк на вимогу позивача не виконав покладені на нього зобов`язання щодо повернення належних позивачу грошових коштів, чим позбавив ОСОБА_1 права користуватись належним йому майном, отже, банк зобов`язаний повернути позивачу грошові кошти у сумі 4,50 дол. США.
		 
		Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги про те, що позивач не надав належних доказів укладення договору банківського рахунка                                      № НОМЕР_4 , оскільки законом не встановлено особливих вимог до форми договору банківського рахунка. Позивач надав достатні докази, які свідчать про відкриття йому банківського рахунка № НОМЕР_4 та наявність на цьому рахунку коштів. Водночас банк не спростував ані факту укладення договору банківського вкладу, ані факту неповернення грошових коштів на вимогу позивача. Також не надав доказів, що підтверджують неправомірність розрахунку позивача або підтверджують факт закриття вказаного рахунка з виплатою позивачу всіх коштів з такого рахунка. 
		 
		Однак колегія суддів бере до уваги доводи, наведені сторонами у цій справі у своїх касаційних скаргах, про вихід судами в оскаржуваній частині за межі позовних вимог.
		 
		Відповідно до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		 
		ЦПК України не надає суду такого права, як вихід за межі позовних вимог з власної ініціативи, оскільки норми матеріального права не повинні суперечити нормам процесуального права, якими суд керується при вирішенні спору (стаття 3 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частини другої статті 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
		 
		Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом,                          ОСОБА_1 просив зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» перерахувати належні позивачу грошові кошти у сумі 4,50 дол. США з рахунка № НОМЕР_4 в АТ КБ «ПриватБанк» на рахунок НОМЕР_2 , відкритий у Райффайзен Банк Аваль.
		 
		Натомість суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, прийняв рішення у відповідній частині, яким стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 належні йому грошові кошти у сумі 4,50 дол. США шляхом перерахунку з рахунка № НОМЕР_4 в АТ КБ «ПриватБанк» на рахунок НОМЕР_2 , відкритий у Райффайзен Банк Аваль, що свідчить про вихід за межі позовних вимог судом першої інстанції у цій частині.
		 
		Отже, оскільки позивач не пред`являв вимог про стягнення з банку на його користь грошових коштів у сумі 4,50 дол. США, у суду першої інстанції не було підстав для зазначення у резолютивній частині рішення про стягнення цих коштів. 
		 
		Апеляційний суд на це уваги не звернув, доводи сторін у справі про вихід судом першої інстанції за межі позовних вимог не врахував.
		 
		Отже, доводи касаційних скарг про вихід судами за межі позовних вимог та посилання на неврахування судами правових позицій Верховного Суду щодо неможливості суду виходити за межі позовних вимог знайшли своє підтвердження.
		 
		Щодо заміни боржника у зобов`язанні на підставі договору про переведення боргу та належного відповідача у справі
		 
		Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилався на відсутність у банку зобов`язань перед позивачем у зв`язку з відступленням на користь ТОВ «ФК «Фінілон» усіх зобов`язань за договорами, укладеними з позивачем, на підставі договору про переведення боргу від 17 листопада                   2014 року із використанням мовчазної згоди позивача. Із зазначених підстав АТ КБ «ПриватБанк» вважало себе неналежним відповідачем у справі, що переглядається в касаційному порядку.
		 
		Суд першої інстанції вважав, що оскільки ОСОБА_1 не надав згоди на заміну боржника, то договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора ( ОСОБА_1 ), тобто не відбулося переведення боргу, а тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є належним відповідачем у справі.
		 
		Однак апеляційний суд, погоджуючись з такими висновками суду першої інстанції, крім того, вказав, що договір про переведення боргу, який вчинений за відсутності згоди кредитора, є нікчемним, оскільки відповідно до положень статті 228 ЦК України порушує публічний порядок. 
		 
		Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції з таких підстав.
		 
		У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
		 
		Усталеним у судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.
		 
		У ЦК України закріплений підхід, за якого оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
		 
		Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
		 
		Водночас нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків. 
		 
		Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує  обставину нікчемності правочину.
		 
		У справі, яка переглядається, встановлено, що кредитор - позивач ОСОБА_1 згоди за заміну боржника з банку на ТОВ «ФК «Фінілон» не надавав, банк передав свої обов`язки боржника новому боржнику, не отримавши  згоди вкладника.
		 
		Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
		 
		Законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. Вступаючи у договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).
		 
		За змістом статті 520 ЦК України у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, особа, інша особа, яка має намір стати боржником. Отже, боржник або особа, яка висловила намір стати боржником, може запропонувати кредитору заміни боржника, або сам кредитор може запропонувати замінити боржника.
		 
		У будь-якому випадку для здійснення такої заміни має бути тристороння згода: боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов`язків боржника; кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника.
		 
		Відповідно до статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований у порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
		 
		Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року в справі № 175/4639/19, а також у постанові Верховного Суду від 27 квітня                   2022 року в справі № 321/1260/19, на яку посилається заявник як на підставу касаційного оскарження, відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.
		 
		Оскільки позивач не надавав згоди на переведення боргу від АТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон» за договорами банківського вкладу та банківського рахунка відповідно до статті 520 ЦК України, договір про переведення боргу між банком та ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладника та клієнта банку не створює правових наслідків для позивача.
		 
		Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року в справі № 199/3152/20, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2023 року в справі № 175/4639/19, постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року в справі                    № 183/133/16.
		 
		Водночас суд апеляційної інстанції, встановивши відсутність згоди позивача на укладення договору про переведення боргу між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «ФК «Фінілон», а також відсутність підстав для заміни боржника з АТ КБ «ПриватБанк» на ТОВ «ФК «Фінілон» у спірних правовідносинах, помилково констатував нікчемність договору переведення боргу від 17 листопада                         2014 року.
		 
		У зв`язку із зазначеним касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» у цій частині є обґрунтованою.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
		 
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		 
		Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		 
		З огляду на викладене, враховуючи те, що суд апеляційної інстанції не усунув усіх порушень, допущених судом першої інстанції під час розгляду справи, а також дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі щодо частини позовних вимог, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційних скарг ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк», скасування постанови апеляційного суду як такої, що ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права, з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляддля повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.
		 
		Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, надати оцінку всім обставинам справи, у тому числі, які були підставою для скасування судового рішення, та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.
		Щодо клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
		 
		У квітні 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» подало клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що існує виключна правова проблема щодо застосування статей 228, 520, 654, 1059 ЦК України як підстави для встановлення нікчемності договору про переведення боргу (заміна боржника) за обставин укладення такого договору в письмовій формі проте за відсутності згоди кредитора на укладення такого договору.
		 
		У частині п`ятій статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Верховний Суд неодноразова вказував, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
		 
		Оцінюючи наявність підстав для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з мотивів, наведених у клопотанні АТ «КБ «ПриватБанк», Верховний Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 погодилась з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскільки позивачі (вкладники) не надавали згоди на переведення боргу від АТ «КБ «ПриватБанк» до ТОВ «ФК «Фінілон» за договорами депозитних вкладів відповідно до                   статті 520 ЦК України, договір про переведення боргу від 17 листопада                     2014 року, укладений між банком та ТОВ «ФК «Фінілон» шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладників банку, не створює правових наслідків для позивачів.
		 
		Крім того, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 03 липня 2023 року в справі № 175/4639/19 (провадження № 61-11582сво21) уже виклала висновки в аналогічних справах щодо питання нікчемності договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, який укладений між АТ КБ «ПриватБанк» і ТОВ «ФК «Фінілон», зокрема виснувала, що відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу вказує на те, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не створив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.
		 
		Також Верховний Суд неодноразово викладав висновки про те, що відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (постанови Верховного Суду від 07 серпня 2023 року у справі № 753/18639/20, від 28 листопада 2022 року у справі № 202/5076/19, від 22 березня 2023 року у справі № 757/42001/21, від 26 січня 2022 року у справі № 757/34314/18, від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19, від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19, від 17 листопада 2021 року у справі                             № 755/17323/19 та ін.).
		 
		Редакція статті 520 ЦК України з часу підтвердження наведеного висновку Великою Палатою Верховного Суду не змінилась, контекст суспільних відносин також не змінився, критеріїв наявності виключної правової проблеми під час тлумачення положень статей 228, 520, 654, 1059 ЦК України для оцінки дійсності чи недійсності договору про переведення боргу без згоди кредитора клопотання банку не містить, а тому Верховний Суд дійшов переконання, що відсутні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 403 ЦПК України.
		            
		З огляду на зазначене Верховний Суд дійшов висновку, що немає підстав для задоволення клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки наведені у клопотанні аргументи не вказують про наявність виключної правової проблеми, необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
		Щодо судових витрат 
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій немає; судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		У задоволенні клопотання Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє                                 адвокат Дугінов Дмитро Андрійович, задовольнити частково.
		 
		Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.
		 
		Постанову Київського апеляційного суду від 14 листопада 2023 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Суддя-доповідач                                                                    Є. В. Петров
		 
		 
		Судді:                                                                                     А. І. Грушицький 
		                                                                                              
		 
		С. О. Карпенко
		 
		 
		І. В. Литвиненко
		 
		 
		В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...