Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/17405/23 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі); про державну власність; щодо усунення перешкод у користуванні майном.
Надіслано для оприлюднення: 04.12.2024. Зареєстровано: 05.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 05.12.2024.
Дата набрання законної сили: 20.11.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"20" листопада 2024 р.           Справа№ 910/17405/23
		Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:           Суліма  В.В.
		суддів:            Ткаченка Б.О. 
		          Гаврилюка  О.М. 
		 
		при секретарі судового засідання: Шевченко Н.А.
		за участю представників сторін:
		від позивача: Шевченко М.І.;
		від відповідача: Гриновець О.Б.;
		від третьої особи: Чижович І.З.,
		розглянувши апеляційну скаргу Львівської міської ради 
		на рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 (повний текст складено та підписано 09.02.2024)
		у справі № 910/17405/23 (суддя - Чинчин О.В.)
		за позовом Львівської міської ради
		до Львівської обласної ради 
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради  
		про витребування майна з чужого незаконного володіння,-
		                                                                
		                                                        ВСТАНОВИВ: 
		 
		Львівська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Львівської обласної ради, у якому просила витребувати з чужого незаконного володіння Львівської обласної ради на користь Львівської міської ради закінчений будівництвом об`єкт: громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, складові частини об`єкта нерухомого майна: прохідна Б-1 площею 24,3 кв.м., адмінкорпус В-1 площею 332,2 кв.м., склад Г-1 площею 453,7 кв.м. по вул. Шевченка, 186 у м. Львові.
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач без достатньої правової підстави розпорядився та зареєстрував за собою зазначені об`єкти нерухомого майна, які належать до комунальної власності територіальної громади міста Львова. Позивач не приймав рішень про передачу цих об`єктів до спільної власності територіальних громад Львівської області. Таким чином, майно вибуло з володіння позивача поза його волею.
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 у задоволенні позову відмовлено повністю.
		Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 у справі № 910/7405/23, Львівська міська рада  звернулась до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права (ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування", п. 10 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, ч. 4 ст. 236 ГПК України) ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
		При цьому скаржник посилається на те, що саме відповідач на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 передав до комунальної власності міста Львова спірні приміщення на підставі ухвали № 288 від 12.05.1993, а відтак, саме позивач в установленому законом порядку набув права власності на спірні будівлі. Приймаючи рішення № 937 від 30.06.2009 Львівська обласна рада розпорядилася майном шляхом прийняття його у спільну власність без встановлених законом підстав. Таким чином, Львівська міська рада набула право власності на приміщення в процесі розмежування державного майна на загальнодержавну та комунальну власність. Львівська обласна рада була наділена повноваженнями із розмежування майна між власністю областей та міст обласного підпорядкування, віднесла спірне майно до комунальної власності міста Львова. Впродовж 30 років у спірних приміщеннях здійснювало свою господарську діяльність комунальне підприємство «Державне виробничо-торговельне підприємство «Харчування». Львівська міська рада не приймала рішення про передачу спірних приміщень із комунальної власності міста у спільну власність територіальних громад області. Відтак, спірні приміщення вибули з комунальної власності Львівської міської ради поза волею власника, що є підставою для витребування майна з чужого незаконного володіння.
		Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 у справі №910/17405/23, в задоволенні позову Львівської міської ради відмовлено повністю.
		Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.10.2024 касаційну скаргу Львівської міської ради задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2024 у справі №  910/17405/23 скасовано, справу №910/17405/23 передано на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.
		Постанова Верховного Суду мотивована тим, що висновки суду апеляційної інстанції про сплив позовної давності зроблені судом без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у спарві № 914/3244/16 та постановах Верховного Суду від 04.08.2021 у справі № 461/7741/17, від 29.08.2023 у спарві № 914/1353/16, на які посилається скаржник. Зокрема, суд апеляційної інстанції не врахував того, що володіння нерухомістю пов`язано з реєстраційним посвідченням, тому датою порушення володіння є дата реєстрації за новим володільцем (першим набувачем) об`єкта нерухомості. 
		17.10.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/17405/23.
		Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи  між суддями від 17.10.2024 справу №910/17405/23 передана на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В.(головуючий суддя (суддя-доповідач)), Ткаченко Б.О., Гаврилюк О.М.
		Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2024 призначено розгляд справи на 20.11.2024.
		01.11.2024 до Північного апеляційного господарського суду від Львівської обласної ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просить суд апеляційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
		Зокрема, відповідач зазначив, що твердження позивача про наявність правових підстав для витребування майна за відсутності правовстанволюючих документів на будівлі та споруди є безпідставними.
		Крім того, відповідач наголосив, що не заслуговує на увагу посилання позивача на те, що реєстрація права власності на спірні об`єкти нерухомості відбулась 06.06.2023, оскільки реєстрація права на нерухоме майно була проведена 15.07.2009. Крім того, відповідач подав додаткові докази по справі, а саме: копію свідоцтва про право власності серії САС № 360382 від 09.07.2009, копію витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії ССР № 577119, копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 30.10.2024.
		Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
		Беручи до уваги те, що відповідач не зазначав об`єктивний причини неможливості подання вищевказаних доказів до суду першої інстанції та не заявляв клопотання про поновлення пропущеного строку подання доказів, колегія суддів не приймає вказані докази до розгляду.
		Представник позивача та представник третьої особи  у судовому засіданні 20.11.2024 підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
		Представник відповідача у судовому засіданні 20.11.2024 заперечував проти задоволення апеляційної скарги просиврішенян суду першої інстанції залишити без змін.
		Представник третьої особи у судовому засіданні 20.11.2024 підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
		Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступного.
		Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. 
		Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до ухвали Львівської обласної ради народних депутатів №288 від 12.05.1993: 
		-          затверджено перелік майнових комплексів підприємств, установ та організацій, що передаються до комунальної власності міст обласного підпорядкування та районів області згідно з додатком № 1;
		- затверджено перелік майнових комплексів підприємств, установ та організацій, що відносяться до комунальної власності Львівської обласної ради народних депутатів згідно з додатком №2 та майнових комплексів міжгосподарських об`єктів згідно з додатком №3; 
		- рекомендовано районним /в області/ та міським /міст обласного підпорядкування / Радам народних депутатів привести у відповідність до даної ухвали прийняті раніше сесіями рішення комунальної власності міст обласного підпорядкування та районів області; 
		- для вирішення конфліктних питань, що виникають в процесі розмежування та передачі комунальної власності області до власності районів області та міст обласного підпорядкування, утворити узгоджувальну комісію з питань розмежування комунальної власності / додаток №4/;
		-  встановлено, що при розгляді питання щодо розмежування та передачі конкретного об`єкту комунальної власності до складу комісії вводяться з правом голосу голова Ради народних депутатів та голова Фонду комунального майна / відповідного району області чи міста обласного підпорядкування/ за їх бажанням.
		В додатку № 1 до об`єктів, що передані до комунальної власності районів та міст обласного підпорядкування м. Львова віднесено, зокрема, комбінат (Франківський КГХ) за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 186. 
		Ухвалою Львівської міської ради № 929 від 25.01.2001 відповідно до погодженої технічної документації (реєстраційний №999) залишено у постійному користуванні Державного виробничо - торговельного підприємства «Харчування» земельну ділянку прощею 1324 кв.м. на вул. Шевченка, 186 у м. Львові для обслуговування споруд, в тому числі 448 кв.м. в межах червоних ліній вул. Шевченка без права капітального будівництва і реконструкції, за рахунок раніше наданої земельної ділянки площею 806  кв.м. залишити у спільному користуванні Державного виробничо - торговельного підприємства «Харчування», ТОВ «Техн-АС», ТОВ «Лещата», Організації орендарів «Добробут» та ТОВ «Магна» (пункт 1). Державному виробничо - торговельному підприємства «Харчування» зареєструвати у Львівському міському управлінні земельних ресурсів Державний акт на право постійного користування землею (пункт 2). Львівському міському управлінню земельних ресурсів внести відповідні зміни в земельно-кадастрову документацію (пункт 3). Землекористувачеві забезпечити цілодобовий доступ до існуючих на території ділянки інженерних мереж для їх ремонту, обслуговування, дотримуватись правил використання земель в охоронній зоні згідно з вимогами інженерних служб міста і не чинити перешкод при будівництві нових (пункт 4).
		01.10.2001 Державному виробничо - торговельному підприємству «Харчування» виданий державний акт про право постійного користування землею площею 0,1324 гектарів для обслуговування споруд на вул. Шевченка, 186 у м. Львові.
		Рішенням Львівської обласної ради № 937 від 30.06.2009 внесено зміни до рішення Львівської обласної ради від 26.02.2008 № 477 «Про питання врегулювання прав власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад Львівської області», зокрема, п. 6 доповнено підпунктами 37-43 такого змісту: м. Львів, вул. Шевченка, 186 (прохідна, адмінкорпус, склад). 
		Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09.07.2009 будівля (прохідна, Б-1, 24.3 кв.м.; адмінкорпус, В-1, 332.2 кв.м.; склад, Г-1, 453.7 кв.м.) за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, буд. 186  належить на праві комунальної власності Львівській обласній раді. Підстава: рішення ХХІ сесії V-го демократичного скликання та рішення XXXIX сесії V-го демократичного скликання від 30.06.2009 № 937; дата: 26.02.2008; номер № 477. 
		Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 31.10.2023 власником громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (прохідна Б-1 пл. 24,3 кв.м., адмінкорпус В-1 пл. 332, 2 кв.м., склад Г-1 пл. 453, 7 кв.м.) (за адресою: м. Львів, вул. Шевченка Т., буд. 186) є Львівська обласна рада на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09.07.2009. 
		Звертаючись з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння у справі, що переглядається, Львівська міська рада послалась на те, що спірні об`єкти нерухомого майна - прохідна Б-1 площею 24,3 кв.м., адмінкорпус В-1 площею 332,2 кв.м., склад Г-1 площею 453,7 кв.м., що розташовані по вул. Шевченка, 186 у м. Львові належать до комунальної власності територіальної громади міста Львова і відповідач без належної правової підстави самовільно розпорядився цими об`єктами нерухомого майна (рішення Львівської обласної ради № 937 від 30.06.2009, яким внесені зміни до рішення №477 від 26.02.2008), зареєструвавши їх за собою, за відсутності рішення Львівської міськради щодо їх відчуження. Позивач вказав, що зазначене майно вибуло з його володіння поза його волею.
		Відповідно до статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
		Частиною 1 статті 142 Конституції України встановлено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
		За положеннями 1 статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
		Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.
		Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
		Відповідно до ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
		Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
		Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними, якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.
		Згідно з положеннями ч. 3 ст. 10, ч. 8 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.
		Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» затверджено перелік державного майна, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). 
		Так, до комунальної власності передано, зокрема, підприємства харчової і переробної промисловості, що безпосередньо задовольняють тільки місцеві потреби, а також підприємства роздрібної торгівлі, громадського харчування та неторговельної діяльності, що входять до складу обласних (міських) управлінь торгівлі, торговельних об`єднань та обласних (міських) виробничо-торговельних об`єднань громадського харчування, крім універмагів згідно з додатком, які збудовані за рахунок централізованих капітальних вкладень і призначені для міжрегіонального обслуговування населення.
		Також вказаною постановою встановлено, що розмежування майна між  власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться  облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів.
		Заперечуючи проти позовних вимог апелянт зазначає, що обласні органи, що представляють спільні інтереси територіальних громад області, впраі набувати право власності на майно, зокрема, шляхом передачі його із комунальної власності у спількну власність територіальних громад. При цьому, обласні ради виконують функцію власника такого майна.
		Крім того, скаржник вказує на відсутність прав власносіт Львівської міської ради на спірне майно.
		Водночас, колегія суддів вважає вказані доводи апелянта необгрунтованими, оскільки на виконання постанови КМУ від 05.11.1991 № 311, ухвалою Львівської обласної ради народних депутатів № 288 від 12.05.1993 затверджено перелік майнових комплексів підприємств, установ та організацій, що передаються до комунальної власності міст обласного підпорядкування та районів області згідно з додатком №1, затверджено перелік майнових комплексів підприємств, установ та організацій, що відносяться до комунальної власності Львівської обласної ради народних депутатів згідно з додатком №2 та майнових комплексів міжгосподарських об`єктів згідно з додатком №3. 
		В додатку № 1 до об`єктів, що передані до комунальної власності районів та міст обласного підпорядкування м. Львова віднесено, зокрема, комбінат (Франківський КГХ) за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 186. 
		При цьому п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що із набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст.
		Ухвалою Львівської міської ради № 929 від 25.01.2001 залишено у постійному користуванні Державного виробничо - торговельного підприємства «Харчування» земельну ділянку площею 0,1324 кв.м. на вул. Шевченка, 186 у м. Львові. 
		Із статуту Державного виробничо-торговельного підприємства «Харчування» вбачається, що воно створене на основі складів продовольчого і м`ясного на вул. Шевченка, 186. Місцем знаходження підприємства є приміщення на вул. Шевченка, 186 (п. 1.7 статуту). Предметом діяльності підприємства, з поміж іншого, є забезпечення діяльності структур, створених на базі комбінату громадського харчування Франківського району і виробничо-торговельного підприємства «Харчування» Франківського району (п. 2.2 статуту).
		В подальшому Державним виробничо - торговельним підприємством «Харчування» отримано Державний акт на постійне землекористування згаданою земельною ділянкою. 
		Також спірне майно обліковується на балансі згаданого підприємства, засновником якого був Львівський міськвиконком, що підтверджується відповідною інвентаризаційною справою.
		Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Водночас, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) си. 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04), § 166-168).
		Відповідно до ч. 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		За змістом ч. 1 ст. 317, ст. 319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		За положеннями ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Як визначено в ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
		В ст. 388 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		Таким чином, віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1    ст. 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1    ст. 388 ЦК України    залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
		Підставою віндикаційного позову є обставини, що підтверджують правомірність вимог про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння власника, тощо). Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться в незаконному володінні.
		За змістом пункту 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України можливість витребувати майно від добросовісного набувача залежить від відсутності у діях власника майна волі на передачу майна.
		Враховуючи наведене, відповідач, як орган місцевого самоврядування, розпорядився об`єктами комунальної власності територіальної громади міста Львова, оформивши без її згоди право власності на спірні об`єкти.
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово доходила висновку про те, що для застосування такого речово-правового способу захисту, як витребування майна за правилами статті 388 ЦК України, оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанови від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34). При цьому в пункті 49 постанови від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.
		Оскільки наслідком ухвалення Львівською обласною радою рішення від 30.06.2009 № 937 стало недотримання положень ч. 8  ст. 60 Закону України  «Про місцеве самоврядування в Україні» та порушення майнових прав територіальної громади міста Львова на об`єкти нерухомого майна, які відповідач зареєстрував за собою, вимоги Львівської міської ради про витребування майна є правомірними.
		Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає необгрунтованими висновки суду першої інстанції про недоведеність перебування спірного майна в комунальній власності Львівської міської ради.
		Разом з тим, відповідачем у суді першої інстанції було подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.
		Відповідно до  ст. 256 ЦК України   позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Як передбачено    ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст. 253 ЦК України).
		У відповідності до ч. 1 ст. 261 ЦК України  за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Згідно з    ст. 267 ЦК України    позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		З урахуванням того, що судом встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
		Поважними причинами пропуску позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Якщо суд дійде висновку про те, що позовна давність пропущена з поважної причини, то у своєму рішенні наводить відповідні мотиви на підтвердження цих висновків.
		Направляючи справу на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду, Верховний Суд зазначив, що у спірних правовідносинах визначальним є обізнаність позивача саме про факт порушення його права, а не поінформованість про певні обставини щодо рішень обласної ради. Право власності позивача на об`єкт нерухомого майна порушується в момент його вибуття із власності позивача у володіння відповідача, тому початок перебігу позовної дасності для позову, поданого на захист порушеного права власності, пов`язується з моментом, коли позивач довідався чи міг довідатися про факт вибуття майна з його власності у володіння іншої особи.
		Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав.
		Таким чином, з огляду на те, що володіння нерухомістю пов`язано з реєстраційним посвідченням, то початок перебігу позовної давності за віндикаційним позовом пов`язується з моментом, коли особа довідалася або з огляду на те, що володіння нерухомістю пов`язано з реєстраційним посвідченням, то початок перебігу позовної давності за віндикаційним позовом пов`язується з моментом, коли особа довідалася або могла довідатися про особу, яка його порушила, або про порушення її права, зокрема, в результаті державної реєстрації права власності на це майно за новим володільцем.    
		Верховний Суд наголосив, що суд апеляційної інстанції зазначив, що згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна  станом на 31.10.2023  власником громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, буд. 186) є Львівська обласна рада на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09.07.2009.
		Отже, суд апеляційної інстанції лише констатував, що станом на 31.10.2023 власником спірного нерухомого майна є відповідач. Проте суд апеляційної інстанції не встановив, коли позивач довідався або міг довідатися про факт порушення його права, зокрема, про факт вибуття цього майна з його власності, який пов`язаний, зокрема з проведенням державної реєстрації за відповідачем права власності на спірну нерухомість.
		На виконання вказівок Верховного Суду, колегією суддів встановлено, що державна реєстрація права власності на спірне майно за Львівською обласною радою відбулася 06.06.2023, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна  станом на 31.10.2023.
		Беручи до уваги викладене, колегія суду апеляційної інстанції приходить до висновку, що строк позовної давності розпочався з 06.06.2023 та станом на день подання позову не сплив.
		Щодо висновків суду апеляційної інстанції при першому розгляді справи, що строк позовної давності сплив, оскільки згідно листа міського голови м. Львова від 05.07.2015 № 1104-вих-525, останній зазначив, що за інформацією відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції свідоцтва про право власності на об`єкти  видані, зокрема, на підставі рішень обласної ради № 477 від 26.02.2008 та № 937 від 30.06.2009, то колегія суддів зазначає, що вказаному листі не міститься посилання на спірне приміщення, а тому вказаний лист не є доказом обізнаності позивача про порушення його прав.
		При цьому, колегія суддів вказує, що відповідач не довів належними та допустимими доказами про обізнаність позивача про його порушені права до 06.06.2023.
		Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги Львівської міської ради про витребування спірного майна з незаконного володіння Львівської обласної ради підлягають задоволенню.
		Беручи до уваги невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2024 у справі № 910/17405/23 підлягає скасуванню на підставі п. 3 ч. 1 ст. 277 ГПК України.  
		За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Львівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 у справі № 910/17405/23 підлягають задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 у справі № 910/17405/23  підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення, яким позовні вимоги слід задовольнити повністю.
		Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача. 
		Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
		 
		                                                     ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Апеляційну скаргу Львівської міської ради на рішення   Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 у справі  № 910/17405/23 задовольнити.
		2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2024 у справі  № 910/17405/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
		3. Витребувати з чужого незаконного володіння Львівської обласної ради (79008, м. Львів, вул. Винниченка, 18; код ЄДРПОУ 22340506) на користь Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1; код ЄДРПОУ 04055896) закінчений будівництвом об`єкт: громадський будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами, складові частини об`єкта нерухомого майна: прохідна Б-1 площею 24,3 кв м, адмінкорпус В-1, площею 332,2 кв м, склад Г-1 площею 453,7 кв м на вул. Шевченка, 186 у м. Львові.
		4. Стягнути з Львівської обласної ради (79008, м. Львів, вул. Винниченка, 18; код ЄДРПОУ 22340506) на користь Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1; код ЄДРПОУ 04055896) 168  617, 00 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 252  926, 00 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
		5. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва. 
		6. Матеріали справи № 910/17405/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
		 
		      Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Головуючий суддя                                                            В.В. Сулім 
		 
		Судді                                                                                Б.О. Ткаченко
		 
		                                                                                О.М. Гаврилюк
		 
		  
		Дата складення повного тексту 03.12.2024

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...