Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 463/1258/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 05.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 05.12.2024.
Дата набрання законної сили: 27.11.2024
Номер судового провадження: 61-9278ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА                                                     
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                 
		 
		27 листопада 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 463/1258/22
		провадження № 61-9278св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач),                 Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		відповідачі: ОСОБА_3 , Львівська міська рада, управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1,   ОСОБА_4 а на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 09 травня 2023 року у складі судді Леньо С. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 28 травня 2024 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В., 
		Короткий зміст позовних вимог
		1.            У лютому 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись до суду із позовом до ОСОБА_3 , Львівської міської ради, управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про витребування майна з чужого незаконного володіння, відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
		2.            Позов обґрунтовано тим, що з 16 жовтня 2000 року вони є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . Вказаний будинок є багатоквартирним, а тому приміщення загального користування, в тому числі й допоміжні приміщення, належать співвласникам на праві спільної сумісної власності.
		3.            Зазначали, що підвальні приміщення в їхньому будинку, які позначені номером IV площею 14,2 кв. м, та номером Vа площею 6,4 кв. м загальною площею 20,6 кв. м є приміщеннями загального користування, оскільки в силу свого функціонального призначення мають статус допоміжних приміщень будинку (у них знаходяться інженерні мережі будинку, зокрема: горизонтальна теплотраса центрального опалення ЛМКП «Львівтеплоенерго» з двома запірними вентилями при переході у вертикальні стояки, ревізія водостічної труби, магістральні труби гарячого та холодного водопостачання будинку, каналізаційний колектор).
		4.            У лютому 2018 року після ознайомлення з інвентаризаційною справою будинку їм стало відомо, що ОСОБА_3 є власником спірних підвальних приміщень на підставі договору купівлі-продажу від 20 лютого 2008 року, які до цього орендувала на підставі договору оренди № Л-5332 від 18 травня 2007 року, укладеного між нею та Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради.
		5.            Позивачі вважали, що ОСОБА_3 незаконно набула у власність спірні підвальні приміщення, оскільки такі є загальними приміщеннями будинку (допоміжними приміщеннями), про що відповідачці було достовірно відомо, і як окремий об`єкт права власності не виділялись в натурі та не були набуті Львівською міською радою у комунальну власність як окремий об`єкт права власності, а тому Львівська міська рада не мала права ними розпоряджатись.
		6.            Зазначали, що у такому випадку відповідачка не є добросовісним набувачем спірних підвальних приміщень, що є підставою для їх витребування на користь позивачів.
		7.            Крім того, зазначали, що внаслідок протиправних дій відповідачів ОСОБА_2 завдано матеріальної та моральної шкоди, він вимушений був докладати значних зусиль для організації свого побуту, витрачати кошти на лікування через погіршення стану здоров`я.
		8.            Враховуючи вищевикладене з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просили суд: витребувати на їхню користь з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 підвальні приміщення під номером IV площею 14,2 кв. м та номером Vа площею 6,4 кв. м, які розташовані в підвалі будинку АДРЕСА_2 ; стягнути солідарно з відповідачів на користь ОСОБА_2 29 223,90 грн матеріальних витрат, понесених на купівлю засобів медичного вжитку, і 3 000 000 грн на відшкодування завданої моральної шкоди.
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		9.            Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 09 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 28 травня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
		10.         Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачі ніколи не були одноосібними власниками спірних приміщень, а тому вимога про витребування їх на користь позивачів є безпідставною, оскільки суб`єктами права власності спірних приміщень є усі співвласники багатоквартирного будинку, які позивачів не уповноважували діяти в їхніх інтересах.
		11.         Також суди дійшли висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної та майнової шкоди.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		12.         У червні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
		13.         Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 02 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		14.         Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		15.         У касаційній скарзі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		16.         Підставою касаційного оскарження заявники зазначають застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14, у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17, від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 640/11909/19, від 14 липня 2021 рок у справі № 127/13984/18, від 27 жовтня 2021 року у справі № 461/484/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		17.         Також підставою касаційного оскарження заявники зазначають порушення норм процесуального права, а саме: в ухваленні судових рішень брали участь судді, яким було заявлено відвід; не дослідження зібраних у справі доказів; необґрунтоване відхилення клопотань; встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		18.         Касаційна скарга мотивована тим, що судами було допущено порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд встановив такі обставини без дослідження належних доказів.
		19.         Вказують, що суди не розглянули всі заявлені ними клопотання, серед іншого, про витребування цивільної справи №463/3724/18, всупереч вимогам частини першої статті 82 ЦПК України не встановили обставини, які визнавались ОСОБА_3 , щодо знаходження у спірних підвальних приміщеннях інженерних мереж, безпідставно відмовили у призначенні експертизи для встановлення статусу спірних приміщень.
		20.         Посилаються на те, що матеріали справи містять докази спричинення майнової та моральної шкоди.
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		21.         У жовтні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , у якому вказано, що судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		22.          ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору міни від 16 жовтня 2000 року.
		23.         У цьому договорі зазначено, що вказана квартира складається з трьох кімнат житловою площею 67,10 кв. м та кухні, загальною площею 110 кв. м; до квартири належить комора в підвалі, площею 3,80 кв.м.
		24.         Будинок АДРЕСА_2 є багатоквартирним.
		25.         Власником підвальних приміщень під номером IV площею 14,2 кв. м та номером Vа площею 6,4 кв. м, загальною площею 20,6 кв. м, є відповідач ОСОБА_3 .
		26.         Вказані підвальні приміщення належать ОСОБА_3 на праві власності на підставі договору № 1966 купівлі-продажу нежитлових приміщень способом викупу, укладеного 20 лютого 2008 року між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (продавець) та ОСОБА_3 (покупець).
		27.         У пункті 1.1 договору купівлі-продажу зазначено, що нежитлові приміщення загальною площею 20,6 кв. м позначені в технічному паспорті, складеному 16 лютого 2007 року обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» номерами IV, Vа, розташовані у підвалі будинку за адресою: АДРЕСА_2 , що належить на праві комунальної власності територіальній громаді міста Львова в особі Львівської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Червоноармійської районної ради народних депутатів м. Львова Львівської області № 176 від 10 березня 1987 року, що зареєстровано 05 червня 1987 року Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації.
		28.         Договір укладено відповідно до ухвали 7-ої сесії 5-го скликання Львівської міської ради № 1267 від 15 листопада 2007 року «Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності м. Львова, які підлягають приватизації способом викупу».
		29.         До викупу вказані приміщення були надані ОСОБА_3 (власнику квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 ) в оренду під господарські потреби відповідно до розпорядження Личаківської районної адміністрації № 2366 від 29 грудня 2006 року.
		30.         В подальшому розпорядженням Личаківської районної адміністрації № 593 від 07 вересня 2009 року ОСОБА_3 дозволено здійснити перепланування квартир АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 та з приєднанням підвальних приміщень під номерами IV, Vа загальною площею 20,6 кв. м згідно з поданою проектною документацією.
		31.         У червні 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зверталися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , Львівської міської ради, управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради в якому просили: визнати незаконною та скасувати ухвалу Львівської міської ради від 15 листопада 2007 року № 1267 в частині приватизації ОСОБА_3 способом викупу підвалу площею 20,6 кв. м, по АДРЕСА_2 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 20 лютого 2008 року № 1966; скасувати витяг з Державного реєстру правочинів від 20 лютого 2008 року № 5470262; визнати за всіма співвласниками житлових квартир будинку АДРЕСА_2 право спільної сумісної власності на приміщення за номерами IV та V площею 20,6 кв. м; зобов`язати власників квартири АДРЕСА_4 за власні кошти привести приміщення за номерами IV та V до попереднього стану згідно з аркушем 141 інвентаризаційної справи будинку (справа № 463/3724/18).
		32.         Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 25 липня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
		33.         Постановою Львівського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року рішення Личаківського районного суду м. Львова від 25 липня 2019 року та додаткове рішення цього суду від 06 серпня 2019 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. 
		Визнано незаконною та скасовано ухвалу Львівської міської ради від 15 листопада 2007 року № 1267 «Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності міста Львова, які підлягають приватизації способом викупу» в частині приватизації ОСОБА_3 способом викупу підвалу, площею 20,6 кв. м. по АДРЕСА_2 . 
		Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень способом викупу від 20 лютого 2008 року № 1966, укладений між Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гриник І. Ю., зареєстрований в реєстрі за № 103. 
		Зобов`язано ОСОБА_3 , ОСОБА_6 за власні кошти привести нежитлові приміщення, загальною площею 20,6 кв. м позначені номерами IV та V, розташовані в підвалі будинку за адресою: АДРЕСА_2 , до їх стану, що існував до постановлення ухвали Львівської міської ради від 15 листопада 2007 року № 1267. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
		34.         Постановою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року постанову Львівського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року скасовано, а рішення Личаківського районного суду м. Львова від 25 липня 2019 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення Личаківського районного суду м. Львова від 25 липня 2019 року залишено в силі.
		 
		 
		Позиція Верховного Суду
		35.         Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		36.         Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		37.         Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		38.         Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		39.         Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
		40.         Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		41.         Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
		42.         Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		43.         Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
		44.         Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019  року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11  вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження                                   № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження   № 12-84гс20 та інших).
		45.         Звертаючись до суду із позовом позивачі з урахуванням уточнених позовних вимог просили суд витребувати на їх користь спірне нерухоме майно з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 , відшкодувати майнову та моральну шкоду.
		46.         Частиною першою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		47.         Відповідно до статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		48.         Частиною першою статті 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		49.         Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. 
		50.         Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18) (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) , від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19) (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19) (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц (провадження № 14-31цс20), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21) (пункт 37)).
		51.         Відповідно до положень пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.
		52.         Офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 вказаного Закону наведено у рішенні Конституційного Суду від 02 березня 2004 року №4-рп/2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду від 09 листопада 2011 року                            № 14-рп/2011.
		53.         Так, у рішенні Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року               № 4-рп/2004 визначено: «1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього».
		54.         Допоміжні приміщення відповідно до пункту 2 статті 10 Закону стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.
		55.         Крім того, пред`являючи віндикаційний позов позивачі не надали доказів перебування спірного майна у їх особистій власності, що дозволяло б їм пред`явити позов про витребування спірного майна на їх користь. Навпаки вказували, що це майно є спільною сумісною власністю всіх сусідів.
		56.         Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом (стаття 369 ЦК України).
		57.         Таким чином, позов про витребування майна має бути пред`явлено всіма співвласниками .
		58.         Матеріали справи не містять доказів, що інші співвласники квартир у будинку АДРЕСА_2 уповноважували діяти в їх інтересах позивачів.
		59.         Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правомірного висновку, що спірні приміщення позивачам одноосібно ніколи не належали на праві власності, а тому вимога про витребування спірних приміщень на їх користь є безпідставною, оскільки суб`єктами права спільної власності є усі співвласники багатоквартирного будинку, які позивачів не уповноважували діяти в їхніх інтересах.
		60.         Неправильно обраний спосіб захисту, з урахування суб`єктного складу, зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21) (пункт 148)).
		61.         Також колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування майнової та моральної шкоди, оскільки саме по собі звернення до суду з позовом з метою захисту порушеного права не може бути безумовною підставою для такого відшкодування, оскільки позивачами не надано доказів  наявності складових частин (елементів) цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, якими є: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням її заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
		62.         У зв`язку із цим, колегія суддів відхиляє посилання заявників на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 127/13984/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 27 жовтня 2021 року у справі № 461/484/18 постановах Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року № 3-51гс14 тощо.
		63.         Доводи заявників про те, що суди першої та апеляційної інстанцій протиправно не задовольнили відводи, відхиляються з огляду на таке.
		64.         У жовтні 2022 року позивачі заявили відвід судді Леньо С. І. у зв`язку із тим, що суддя відкрила провадження у справі всупереч строків, визначених статтею 187 ЦПК України, безпідставно тривалий час проводить підготовче провадження, відкладає засідання, не розглядає клопотання позивачів, безпідставно долучає до матеріалів справи заяву відповідача. Крім цього, повертає довіреність ОСОБА_2., хоча справа є малозначною і він вправі представляти інтереси іншого позивача. Також 16 серпня 2022 року після оголошення перерви йому було надано розписку з датою наступного засідання 14 жовтня 2022 року, однак на веб сайті суду вказана дата засідання 20 жовтня 2022 року.
		65.         Ухвалою місцевого суду від 10 жовтня 2022 року вирішення питання про відвід передано судді визначеному в порядку, встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України.
		66.         Ухвалою місцевого суду від 14 жовтня 2022 року у задоволенні заяви про відвід головуючого судді відмовлено за безпідставністю.
		67.         У лютому 2023 року позивачі подали до суду заяву про відвід судді Леньо  С. І. Заява мотивована тим, що є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. Так, зазначають, що суддя відкрила провадження у справі всупереч строків, визначених статтею 187 ЦПК України, безпідставно тривалий час проводить підготовче провадження, відкладає засідання, не розглядає клопотання позивачів. Крім цього, безпідставно відмовила позивачам у задоволенні клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи.
		68.         Ухвалою від 15 лютого 2023 року вирішення питання про відвід передано судді визначено в порядку, встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України.
		69.         Ухвалою від 16 лютого 2022 року у задоволенні заяви про відвід судді Леньо С. І. відмовлено. Судом вказано, що зміст заяви про відвід позивачів зводиться до незгоди останніх з прийнятими суддею процесуальними рішеннями та ухвалами, зокрема ухвалою від 24 січня 2023 року про відмову у задоволенні клопотання про призначення експертизи, підстави, визначені статтею 36 ЦПК України, відсутні.
		70.         Також у лютому 2024 року ОСОБА_2 подав до апеляційного суду заяву про відвід колегії суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В., Копняк С. М.
		71.         Ухвалою апеляційного суду від 26 лютого 2024 року заявлений ОСОБА_2 відвід суддям визнано необґрунтованим. Вирішення питання про відвід передано іншому судді, який не входить до складу суду, що розглядає справу, визначеному в порядку, встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України.
		72.         Ухвалою судді апеляційного суду від 28 лютого 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про відвід колегії суддів відмовлено. Суд зазначив, що доводи заяви зводяться до незгоди заявника із процесуальними рішеннями колегії суддів, що відповідно до статті 36 ЦПК України не є підставою для відводу судді.
		73.         У квітні 2024 року ОСОБА_2 також подав до апеляційного суду заяву про відвід колегії суддів.
		74.         Ухвалою апеляційного суду від 05 квітня 2024 року заяву ОСОБА_2 про відвід колегії суддів залишено без розгляду. Залишаючи заяву без розгляду, колегія суддів апеляційного суду виходила з того, що позивач повторно заявляє відвід суддям, висловлюючи свою незгоду із процесуальними рішеннями колегії суддів в даній справі, незважаючи на роз`яснення позивачу у названій вище ухвалі апеляційного суду від 26 лютого 2024 року про недопустимість заявлення суддям відводів з таких підстав, тому колегія суддів визнала такі дії позивача зловживанням процесуальним правом.
		75.         Отже, вищевказані доводи заявників про те, що суди протиправно не задовольнили відводи, є безпідставними, оскільки заявлені позивачами відводи були визнані необґрунтованими і розглянуті судами в установленому процесуальним законом порядку.
		76.         Посилання заявників на необґрунтоване відхилення місцевим судом клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи відхиляються колегією суддів.
		77.         Так, в ході розгляду судової справи позивачами було подано клопотання про проведення судової будівельно-технічної експертизи на предмет встановлення наявності (або відсутності) водостічної труби з ревізією, теплотраси центрального опалення з запірними вентелями на вертикальних стояках, каналізаційного колектора, труб холодного та гарячого водопостачання будинку.
		78.         Місцевий суд, відмовляючи у задоволенні клопотання, виходив із того, що поставлені позивачами питання стосуються фактично обстеження будинку на предмет наявності (відсутності) інженерних мереж, що не є предметом спору у даній справі, оскільки питання наявності таких мереж у справі не досліджується та не впливає на прийняття рішення по суті спору.
		79.         Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		80.             Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		81.             Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
		Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		1.            Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		2.            Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 09 травня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 28 травня 2024 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                  Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                             О. В. Білоконь
		 
		                                                                                                        О. М. Осіян
		 
		                                                                                                        Н. Ю. Сакара
		                                                                                                       
		                                                                                                        В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...