Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 638/2334/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; визнання права власності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 05.12.2024.
Дата набрання законної сили: 02.12.2024
Номер судового провадження: 61-1316ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		02 грудня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 638/2334/23
		провадження № 61-1316св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - Харківська міська рада,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового                провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тільний Анатолій Олексійович, на постанову Харківського апеляційного суду від 11 січня 2024 року у складі колегії суддів: Тичкової О. Ю., Маміної О. В., Яцини В. Б.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно та переведення будівлі із нежитлового у житловий фонд.
		 
		Позовну заяву обґрунтував тим, що відповідно до договору купівлі - продажу нежитлових приміщень від 24 листопада 2016 року № 5402-В-С він придбав у власність нежитлову будівлю літ. «Б-1» загальною площею 56,7 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Реалізуючи свої правомочності власника нерухомого майна, за власні кошти, із власних матеріалів та обладнання шляхом реконструкції (перебудови) цієї нежитлової будівлі він створив новий об`єкт нерухомого майна - житловий будинок. За результатами технічної інвентаризації новоствореного об`єкту 14 червня 2018 року виготовлено технічний паспорт. Відповідно до якого за адресою: АДРЕСА_1 , розташований будинок загальною площею 285,00 кв. м. Про початок робіт з реконструкції нежитлової будівлі, за адресою: АДРЕСА_1 , під індивідуальний житловий будинок він повідомляв Інспекцію Державного архітектурно - будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради про початок виконання будівельних робіт. Відповідно до договору купівлі - продажу земельної ділянки від 17 вересня 2018 року № 53/18 він набув у власність земельну ділянку на якій розташована вказана нежитлова будівля, за адресою: АДРЕСА_1 . Проте у зв`язку із форс мажорними обставинами - введенням в Україні карантину та військового стану, що виникли із березня 2020 року він не має можливості оформити право власності на новостворений об`єкт та перевести його до житлового фонду через органи місцевого самоврядування. 
		 
		З огляду на наведене, позивач просив суд перевести нежитлове приміщення  -будинок, загальною площею 258,00 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в житловий фонд; визнати за ним право власності на цей житловий будинок.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		 
		Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2023 року у складі судді Шишкіна О. В. позов ОСОБА_1 задоволено. Переведено нежитлове приміщення будинок площею 285 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , в житловий фонд. Визнано право власності на нерухоме майно - житловий будинок площею 285,00 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 . 
		 
		Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того,  що позивач як власник володіє правом змінювати цільове призначення належного йому нерухомого майна, що зведене на належній йому земельній ділянці. 
		 
		Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач надав належні докази на підтвердження того, що реконструйований ним об`єкт нерухомості облаштований для постійного житла відповідно до діючих норм будівництва, зокрема: містить необхідні комунікаційні мережі, які необхідні для малоповерхових будівель, несучі конструкції і стіни будівлі зведені відповідно до нормативів і правил Державних будівельних норм, фундамент має гідроізоляцію за вимогами будівельних нормативів.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Харківського апеляційного суду від 11 січня 2024 року апеляційну скаргу Харківської міської ради задоволено. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та увалюючи нове судове рішення про  відмову задоволення позову, апеляційний суд виходив із того, що позивач не  виконав вимоги Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», не  надав доказів звернення до органу державного архітектурно-будівельного контролю із питанням щодо набуття у власність спірного житлового будинку, реконструйованого з нежитлової будівлі, а тому він не вжив всіх можливих засобів досудового врегулювання спору.
		 
		Також апеляційний суд зазначив, що не володіє спеціальними знаннями і  без  експертного висновку про можливість переведення нежитлового приміщення в житлове, тобто без висновку, що приміщення відповідає нормам, які пред`являються до житлового, не може вирішити цей спір на користь позивача. 
		 
		Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про те, що передумовами та  матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є  наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно, однак позивач не надав доказів наявності цих фактів.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи 
		 
		У січні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тільний А. О., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 11 січня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2023 року залишити в силі.
		 
		Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Великої Палати  Верховного Суду від  02  листопада 2021 року у справі № 917/1338/18, від  26  травня 2020 року у справі № 638/13683/15, від 04 грудня 2019 року у  справі  № 917/1739/17, від  25  червня 2019 року у справі № 924/1473/15, та у  постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (пункт 1  частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Водночас, посилається те, що апеляційний суд розглянув справу без участі його представника, а також не обґрунтував підстав залишення його клопотання про перенесення судового засідання без задоволення, чим  позбавив сторону позивача права брати участь у судовому процесі (пункт  4  частини другої статті 389, пункт 5  частини першої статті 411 ЦПК України).
		 
		Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд:  
		 
		-  не звернув увагу на те, що представник Харківської міської ради пропустив строк на апеляційне оскарження рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2023 року та не подав клопотання про його поновлення, а тому безпідставно відкрив апеляційне провадження у справі;
		 
		-  не надав належної оцінки наявній у матеріалах справи декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 31 жовтня 2018 року № ХК 141183041684, яка свідчить про те, що житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 ,  в якому проведено реконструкцію відповідає вимогам будівельних норм; 
		 
		-  помилково послався на висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постановах від 02 травня 2018 року у справі № 914/904/17, від 27 червня 2018 року у справі № 904/8186/17, оскільки такі висновки не можуть враховуватися у практиці іншими судами України, які розглядають справи в порядку цивільного судочинства за позовними вимогами фізичних осіб;
		 
		-  безпідставно та необґрунтовано виклав у оскаржуваній постанові доводи про те, що Харківська міська рада є неналежним відповідачем у цій справі;
		 
		-  не надав належної оцінки тому факту, що заявник набув право власності на нежитлове приміщення на підставі незабороненій законом, а саме із правочину, що відповідає вимогам частини першої статті 328 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і є її власником;
		 
		-  проігнорував, що підставою неможливості переведення нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою:  АДРЕСА_1 , до  житлового фонду через органи місцевого самоврядування, є форс-мажорні обставини, які виникли з березня 2020 року та тривають по теперішній час, а також те, що сесії Харківської міської ради проводяться дистанційно.
		 
		У березня 2024 року Харківська  міська рада через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу  ОСОБА_1 ,  в  якому  зазначила про безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.    
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 23 січня 2024 року касаційну скаргу  ОСОБА_1 , в  інтересах якого діє адвокат Тільний А. О., передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, надано заявнику строк для усунення недоліків, зокрема для визначення ціни позову та сплати судового збору. 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2024 року (після у усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою  ОСОБА_1 на підставі пунктів 1, 4  частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 638/2334/23 із Дзержинського районного суду м. Харкова; надано відповідачу строк для подання відзиву на касаційну скаргу.   
		 
		У березні 2024 року матеріали справи № 638/2334/23 надійшли до Верховного Суду.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є  неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного  у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411  цього Кодексу. 
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з  урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на  таке.
		 
		Фактичні обставини справи 
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 5402-В-С, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гавриловою С. А. та зареєстрований в реєстрі за № 2019, відповідно до якого ОСОБА_1 придбав у власність нежитлову будівлю   літ. «Б-1» загальною площею 56,7  кв.  м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Відповідно до технічного паспорта на виробничий будинок (інвентаризаційна справа № 65542), виготовленого 06 жовтня 2006 року «Харківським міським бюро  технічної інвентаризації», будинок складається із приміщень: 1) коридор площею 5,3  кв. м; 2) виробничі приміщення площами: 16,6 кв. м, 10,6 кв. м, 11,5 кв. м, 5,5 кв. м, 7,2 кв. м. Загальна площа всіх приміщень 56,7 кв. м; основна  (виробнича) площа приміщень 38,7 кв. м; допоміжна площа приміщень 18,0 кв. м. 
		 
		Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №145112599, власником нежитлової будівлі літ. «Б-1» загальною площею 285 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , є  ОСОБА_1 .
		 
		За результатами технічної інвентаризації, яка виконана фізичною особою-підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_2 № 2607515528, кваліфікаційний сертифікат серія АЕ № 003054, встановлено, що після проведення позивачем будівельних робіт, за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться будинок загальною площею 285,0 кв. м. Основна площа 205,0 кв. м, допоміжна площа 80,0 кв. м. Будинок складається із цокольного поверху та першого поверху. Цокольний поверх складається із приміщень: № III - кімната, площею 47,1 кв. м; № IV - кімната, площею 15,4 кв. м; № I - коридор, площею 7,8 кв. м; № II - кімната, площею 26,6 кв. м; № V - комора, площею 13,2 кв. м; № VI-комора, площею - 4,6 кв. м.
		 
		Перший поверх складається із приміщень: № 7 - кімната, площею 18,8 кв. м;                 № 8 - кімната, площею 20,3 кв. м; № 9 - кімната, площею 20,4 кв. м; № 10 - комора, площею 5,4 кв. м; № 6 - кімната, площею 18,0 кв. м; № 3 - кімната, площею 18,6 кв. м; № 2 - коридор, площею 18,0 кв. м; № 1 - коридор, площею 4,8 кв. м; № 11 - комора, площею 3,9 кв. м; № 12 - котельня, площею 3,2 кв. м; № 5 - кімната, площею 19,8 кв. м; № 4 - комора, площею 4,8 кв. м; № VII - веранда, площею -14,3 кв. м.
		 
		Позивач ОСОБА_1 повідомив Інспекцію Державного архітектурно - будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради, про початок виконання будівельних робіт, визначених державними будівельними нормами, стандартами і правилами/про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт, реконструкцію будівлі під індивідуальний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , код об`єкта № 1110.3, згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000. Проектна документація розроблена Товариством з обмеженою відповідальністю «Топаз Україна», код ЄДРПОУ 32471923.
		 
		Також позивач подав декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер ХК 141183041684 від 31 жовтня 2018 року, видавник - Інспекція Державного архітектуро-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради.
		 
		Рішенням сесії Харківської міської ради від 20 червня 2018 року № 1138/18 «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам» ухвалено продати фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 земельну ділянку, кадастровий номер 6310136300:08:021:0067, із земель  територіальної громади міста Харкова, місце розташування: АДРЕСА_1 , категорія земель, землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та  іншого призначення.  
		 
		Вид використання земельної ділянки - «для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. «Б-1», форма власності комунальна «Площа земельної ділянки, 0,2731 га.
		 
		17 вересня 2018 року між ОСОБА_1 та територіальною громадою м. Харкова в особі Харківської міської ради укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки № 53/18, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Бінус О. О. та зареєстрований в реєстрі за № 101.4, відповідно до якого ОСОБА_1 придбав у власність земельну ділянку, кадастровий номер 6310136300:08:021:0067, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
		 
		Правове обґрунтування 
		 
		Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна  особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення,  невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		 
		Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
		 
		Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
		Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. 
		 
		При цьому використання власності не може завдати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
		 
		Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло і держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати, придбати у власність або взяти в оренду.
		 
		Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до Закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		 
		Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Подібна норма міститься у статті 150 Житлового кодексу України (далі - ЖК України)
		 
		Відповідно до положень статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		 
		Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Тобто право власності на нову річ виникає в той момент, коли в результаті виготовлення чи створення з`являється об`єкт, який може кваліфікуватися як нова річ.
		 
		Відповідно до статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
		 
		Згідно зі статтею 380 ЦК України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.
		 
		 
		Відповідно до частини першої статті 8 ЖК України переведення придатних для проживання жилих будинків і жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду в нежилі, як правило, не допускається. У  виняткових випадках переведення жилих будинків і жилих приміщень у нежилі може здійснюватися за рішенням органів, зазначених у частині другій статті 7 цього Кодексу.
		 
		Згідно зі статтею 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, управління об`єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв`язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню; облік відповідно до закону житлового фонду, здійснення контролю за його використанням; облік нежилих приміщень на відповідній території незалежно від форм власності, внесення пропозицій їх власникам щодо  використання таких приміщень для задоволення потреб територіальної громади.
		 
		Відповідно до статті 6 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного  контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.
		 
		Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		 
		Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
		 
		Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.
		 
		Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		 
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
		 
		Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
		 
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і  взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі  доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 
		 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та увалюючи нове судове рішення про  відмову у задоволенні позову,  апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що позивач не виконав вимоги Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», не  надав доказів звернення до органу державного архітектурно-будівельного контролю із питанням щодо набуття у власність спірного житлового будинку, реконструйованого з нежитлової будівлі, а тому він не вжив всіх можливих засобів досудового врегулювання спору.
		 
		Також апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є  наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно, однак позивач не надав доказів наявності цих фактів.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд розглянув справу без участі представника позивача, а також не обґрунтував підстав залишення його клопотання про перенесення судового засідання без задоволення, чим позбавив сторону позивача права брати участь у судовому процесі, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.
		 
		Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. 
		 
		Матеріли справи свідчать про те, що 10 жовтня 2023 року представник Харківської міської ради подала через підсистему «Електронний суд» до Харківського апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від  04 вересня 2023 року, в якій просила скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову (а. с. 127-136).
		 
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Харківського апеляційного суду від  10 жовтня 2023 року справу № 638/2334/23 за апеляційною скаргою Харківської міської ради на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від  04 вересня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу ОСОБА_3 (а. с. 152). 
		 
		Ухвалою Харківського апеляційного суду від  04 грудня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської міської ради на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від  04 вересня 2023 року               (а. с. 163). 
		 
		Також ухвалою Харківського апеляційного суду від  04 грудня 2023 року справу за апеляційною скаргою Харківської міської ради на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2023  року у справі № 638/2334/23 за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання права  власності на нерухоме майно та переведення будівлі із нежитлового у  житловий фонд призначено до судового розгляду судом апеляційної інстанції в  приміщенні Харківського апеляційного суду на 11 січня 2024 року о 11 год 40 хв (а. с. 165). 
		 
		06 грудня 2023 року Харківський апеляційний суд направив на поштову адресу позивача ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_2 , копію вказаних судових рішень з копією апеляційної скарги Харківської міської ради  (а. с. 164). 
		 
		Також 06 грудня 2023 року Харківський апеляційний суд на підставі заяви  представника позивача Тільного А. О. , видав йому копію ухвали суду про відкриття апеляційного провадження від  04 грудня 2023 року, що підтверджується власноручною розпискою представника (а. с. 166, 167).
		 
		08 грудня 2023 року кореспонденція направлена ОСОБА_1 повернулася до Харківського апеляційного суду без вручення із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 187).
		 
		08 грудня 2023 року адвокат Тільний А. О., який діяв в інтересах позивача ОСОБА_1 , подав до Харківського апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу Харківської міської ради, в якому зазначив про безпідставність доводів апеляційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від  04 вересня 2023 року           (а. с. 168-180).
		 
		Разом з відзивом адвокат Тільний А. О., який діяв в інтересах позивача ОСОБА_1 , подав до Харківського апеляційного суду клопотання про перенесення судового засідання, призначеного на 11 січня 2024 року. Клопотання обґрунтував тим, що він не зможе з`явитися у судове засідання Харківського апеляційного суду, яке призначене на 11 січня 2024 року 11 год 40 хв, у зв`язку із виїздом за межі України як особа, яка супроводжує дитину з інвалідністю 2 групи Тільну Н. Ю. на обстеження до Європейської держави із захворюванням онкологія, про що в подальшому будуть надані докази (а. с. 181-182).
		 
		11 січня 2024 року до Харківського апеляційного суду надійшла заява представника Харківської міської ради - Гусєвої А. В., в якій вона просила розгляд справи провести без її участі та задовольнити вимоги апеляційної скарги Харківської міської ради на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від  04 вересня 2023 року.
		 
		У судове засідання Харківського апеляційного суду, яке відбулось 11 січня 2024  року учасники справи, зокрема і позивач ОСОБА_1 і його представник Тільний А. О. , до суду не з`явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу апеляційним судом не здійснювалося        (а. с. 194).
		 
		Постановою Харківського апеляційного суду від 11 січня 2024 року апеляційну скаргу Харківської міської ради задоволено. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2023 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовну заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення (а. с. 196-198).
		 
		Аналіз наведеного та матеріалів справи свідчить про те, що апеляційний суд, керуючись положеннями частини другої статті 372 ЦПК України, враховуючи, що представник позивача Тільний А. О. , виклав свої доводи у справі у відзиві на апеляційну скаргу,  інших заявах і клопотаннях у справі, з метою дотримання основних засад цивільного судочинства, зокрема і розумних строків розгляду справи, у судовому засіданні 11 січня 2024 року цілком законно розглянуто справу № 638/2334/23 по суті без участі позивача та його представника, повідомлених про дату, час і місце розгляду справи.   
		  
		Крім того, відсутність заявника чи його представника на судовому засіданні під час розгляду апеляційної скарги Харківської міської радижодним чином не вплинула на правильність, законність та обґрунтованість винесеного судом апеляційної інстанції судового рішення. 
		 
		Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не звернув увагу на те, що представник Харківської міської ради пропустив строк на апеляційне оскарження рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2023 року та не подав клопотання про його поновлення, а тому безпідставно відкрив апеляційне провадження у справі, є безпідставними з огляду на таке.
		 
		Відповідно до частини першої статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		 
		Матеріали справи свідчать про те, що у судове засідання Дзержинського районного суду м. Харкова 04 вересня 2023 року сторони не з`явились, розгляд справи проведено судом без їх участі (а. с. 118).
		 
		Повний текст рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 вересня 2023 року виготовлено 14 вересня 2023 року (а. с. 121).
		 
		Водночас апеляційну скаргу на вказане рішення суду першої інстанції подано представником Харківської міської ради (відповідача) до Харківського апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» 10 жовтня 2023 року              (а. с. 127), тобто в межах тридцятиденного строку, визначеного частиною першою статті 354 ЦПК України на вчинення цієї процесуальної дії.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд помилково послався на висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постановах від 02 травня 2018 року у справі № 914/904/17, від 27 червня 2018 року у справі № 904/8186/17, оскільки такі висновки не можуть враховуватися у практиці іншими судами України, які розглядають справи в порядку цивільного судочинства за позовними вимогами фізичних осіб, є необґрунтованими, оскільки застосування висновків Верховного Суду здійснюється судами не з урахуванням форми судочинства, а з огляду на критерій подібності правовідносин. 
		 
		Водночас подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. Серед цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.  Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, потрібним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.
		 
		На предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність потрібно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для  встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове  регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункти 25-27, 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
		Посилання у касаційній скарзі на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від  02  листопада 2021 року у справі № 917/1338/18, від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від  25  червня 2019 року у справі № 924/1473/15, та у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц  є  необґрунтованими, оскільки оскаржуване судове рішення таким висновкам не суперечить, і встановлені судами  у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є  іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі суд апеляційної інстанцій  виходив з конкретних обставин справи з  урахуванням наданих сторонами доказів.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний безпідставно та необґрунтовано виклав у оскаржуваній постанові доводи про те, що Харківська міська рада є неналежним відповідачем у цій справі, Верховний Суд відхиляє, оскільки аналіз  змісту оскаржуваної постанови апеляційного суду свідчить про те, що такі доводи були частиною мотивів апеляційної скарги Харківської міської ради і тому вони відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини першої статті 382 ЦПК України правильно викладені апеляційним судом в описовій частині такого судового рішення. 
		 
		Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду, який їх обґрунтовано спростував, та не можуть бути підставами  для скасування ухваленого у справі апеляційним судом судового рішення.
		 
		Водночас Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). 
		 
		Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99)..
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема із розподілу судових витрат.
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Тільний Анатолій Олексійович, залишити без задоволення.  
		 
		Постанову Харківського апеляційного суду від 11 січня 2024 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков           Р. А. Лідовець           Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...