Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 442/7125/15-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 06.12.2024.
Дата набрання законної сили: 28.11.2024
Номер судового провадження: 51-5893км21
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12015140110001102

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		28 листопада 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 442/7125/15-к
		провадження № 51-5893км21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
		головуюча                                       ОСОБА_1 ,
		судді:                                                ОСОБА_2 ,   ОСОБА_3 ,
		 
		секретар судового засідання               ОСОБА_4 ,
		учасники  судового провадження:
		прокурор                                                     ОСОБА_5 ,
		захисники                                                   ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
		ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
		представник потерпілого                         ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та потерпілого ОСОБА_9 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 21 березня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідуваньза № 12015140110001102, стосовно 
		ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився та проживає в АДРЕСА_1 ),  і
		ОСОБА_11 ,  ІНФОРМАЦІЯ_2 , який народився та зареєстрований у  АДРЕСА_2 ), проживає у АДРЕСА_3 ), 
		засуджених за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 189, ч. 5 ст. 27 і ч. 2 ст. 194, ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
		І. Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У касаційній скарзі прокурор виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засуджених через м`якість.
		Обґрунтовуючи скаргу, прокурор посилається на те, що суд апеляційної інстанції всупереч приписам статей 419, 439 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) не надав належної оцінки апеляційним вимогам, не навів в ухвалі достатніх доводів на їх спростування і не вказав переконливих підстав, на яких залишив апеляційні скарги без задоволення. Також апеляційний суд не виконав вказівок, викладених у попередній постанові Суду.
		Зауважує, що апеляційний суд не розглянув доводів потерпілого ОСОБА_9 про безпідставне часткове задоволення цивільного позову. 
		Зазначає, що суд першої інстанції, звільняючи обвинувачених від відбування покарання з випробуванням, належним чином не врахував конкретних обставин провадження, а саме того, що ОСОБА_10 і  ОСОБА_11 не працюють, під час досудового розслідування та судового розгляду своєї вини у вчиненні інкримінованих їм дій не визнали, із досудовим слідством не співпрацювали, пом`якшуючі покарання обставини відсутні; ОСОБА_11 раніше був судимий за злочин, передбачений ст. 263 КК України, та обтяжуючою обставиною щодо нього є рецидив злочинів. Указані обставини, на думку прокурора, свідчать про неможливість виправлення засуджених без ізоляції від суспільства. 
		Стверджує, що в ході апеляційного перегляду провадження не встановлено достатніх підстав для застосування ст. 75 КК України, тобто застосовано закон, який не підлягає застосуванню.
		Потерпілий ОСОБА_9 у касаційній скарзі, доводи якої аналогічні доводам касаційної скарги прокурора, не погоджуючись з ухвалою апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень й особам засуджених, просить її скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Посилається на те, що більшість обставин, врахованих судом першої інстанції при звільненні ОСОБА_11 і ОСОБА_10 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України (неповнолітні діти, утриманці, хронічні захворювання, досягнення в спорті), існували раніше, але не втримали їх від учинення інкримінованих тяжких злочинів.
		Також потерпілий зазначає про необґрунтоване часткове задоволення цивільного позову.
		 
		ІІ. Рух справи, зміст судових рішень, у тому числі оскаржуваного, та встановлені судами обставини кримінального провадження
		За вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 09 лютого 2018 року, залишеним без зміни ухвалою Львівського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року, ОСОБА_10 і ОСОБА_11 засуджено кожного                                 до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 189 КК України - на строк 4 роки, за ч. 5 ст. 27 і ч. 2 ст. 194 КК України - на строк 5 років, за ч. 1 ст. 263 КК України         - на строк 3 роки.
		На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_10                                      і ОСОБА_11 визначено остаточне покарання кожному у виді позбавлення волі на строк 5 років.
		Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_10 і ОСОБА_11 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки з покладенням на них обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.
		Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 задоволено частково, стягнуто на його користь із ОСОБА_10 і ОСОБА_11 30 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. 
		Цим же вироком визнано невинуватими в пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 189, ч. 5 ст. 27 і ч. 2 ст. 194 КК України та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України обвинувачених ОСОБА_12 і ОСОБА_13 , судові рішення стосовно яких у касаційному порядку не оскаржено.
		Постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Судувід 12  травня 2022 року касаційні скарги прокурора та потерпілого ОСОБА_9 задоволено частково, ухвалу Львівського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року стосовно ОСОБА_10 і ОСОБА_11 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 
		Ухвалою Львівського апеляційного суду від 21 березня 2024 року апеляційні скарги прокурора, потерпілого ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни. 
		За вироком суду ОСОБА_11 та ОСОБА_10 визнано винуватими в тому, що вони за попередньою змовою між собою, з метою протиправного заволодіння чужим майном, з корисливих мотивів протягом травня - липня 2015 року вимагали від ОСОБА_9 передачі їм майна (коштів) та умисно пошкодили майно ОСОБА_14 шляхом вибуху, що заподіяло шкоду у великих розмірах.
		Указані особи з метою незаконного заволодіння коштами розробили і погодили план вимагання грошових коштів у ОСОБА_9 , згідно з яким ОСОБА_11 та ОСОБА_10 повинні були здійснювати залякування, у тому числі шляхом пошкодження його майна, щоб схилити до передачі їм грошових коштів.                              При цьому словесне залякування мав здійснювати ОСОБА_11 , використовуючи інформацію про спосіб життя потерпілого та його оточення, надану ОСОБА_10 , а останній, перебуваючи за місцем проживання потерпілого в м. Дрогобичі, використовуючи поради ОСОБА_11 , мав вчиняти пошкодження чи знищення їхнього майна.
		31 травня 2015 року о 14:52 ОСОБА_11 , використовуючи раніше придбаний для цього мобільний телефон, зателефонував ОСОБА_9 , представився ОСОБА_15 та, погрожуючи застосуванням насильства до потерпілих, висунув вимогу передати йому гроші в сумі 15 000 доларів США.
		02 червня 2015 року близько 02:00 ОСОБА_10 , діючи в межах заздалегідь погодженого плану та розподілу злочинних обов`язків, перебуваючи на АДРЕСА_4 , з метою сприйняття ОСОБА_9 висунутих йому раніше ОСОБА_11 погроз як реальних, вчинив насильницькі дії, небезпечні для життя та здоров`я особи, а також пошкодив майно, а саме кинув гранату типу РГД-5 з уніфікованим запалом дистанційної дії УЗРГМ-2 під автомобіль «Range Rover», державний номер НОМЕР_1 , яким користується   ОСОБА_9 , де та вибухнула, пошкодивши автомобіль, що заподіяло ОСОБА_14 майнову шкоду на суму 43 625,08 грн.
		19 червня 2015 року о 20:16 ОСОБА_11 зателефонував ОСОБА_9 та з метою забезпечення виконання потерпілим раніше висунутої вимоги про передачу грошей висловив погрози застосування насильства до нього і його близьких родичів.
		28 червня 2015 року о 15:25 ОСОБА_11 зателефонував дружині ОСОБА_9               - ОСОБА_16 та висловив погрози застосування насильства з метою схилити ОСОБА_9 до передачі грошових коштів
		03 липня 2015 року близько 02:45 ОСОБА_10 , діючи в межах заздалегідь погодженого плану та розподілу злочинних обов`язків, перебуваючи на АДРЕСА_5 , з метою спонукання потерпілого ОСОБА_9 до незаконної передачі коштів і підтвердження реальності раніше висловлених ОСОБА_11 погроз, пошкодив майно, а саме кинув оборонну осколкову ручну гранату типу Ф-1 з уніфікованим запалом дистанційної дії УЗРГМ під паркан будинку, де проживає матір потерпілого - ОСОБА_14 , яка на той час перебувала всередині. Граната вибухнула на подвір`ї, пошкодивши цей будинок, а також будинок ОСОБА_17 
		06 липня 2015 року о 13:45 ОСОБА_11 зателефонував ОСОБА_16 та з метою схилити ОСОБА_9 до передачі грошових коштів висловив їй погрози застосування насильства, а також погрози вбивства її чоловіка, із цією ж метою о 13:50 того ж дня зателефонував сину ОСОБА_9 - неповнолітньому ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та висловив йому погрози  застосування насильства, а також повідомив, що «відріже йому голову», тобто висловив погрозу вбивства.
		10 липня 2015 року о 15:11 ОСОБА_11 зателефонував ОСОБА_16 та висловив                 їй погрози застосування насильства з метою схилити ОСОБА_9 до передачі грошових коштів.
		Крім того, ОСОБА_11 , не маючи передбаченого законом дозволу, незаконно придбав з не встановленого досудовим розслідуванням джерела та в невстановлений час гранату типу РГД-5 із уніфікованим запалом дистанційної дії УЗРГМ-2, 9 мм самозарядний пістолет Макарова (ПМ), чотири магазини, які можуть використовуватися в цьому пістолеті, та 31 патрон, які зберігав у салоні автомобіля «Mitsubishi Pajero», державний номер НОМЕР_2 , своєї співмешканки ОСОБА_18 , яким він користувався, та які 15 липня 2015 року під час санкціонованого обшуку вказаного транспортного засобу були вилучені працівниками поліції.
		ОСОБА_10 , не маючи передбаченого законом дозволу, незаконно придбав                   з не встановленого досудовим розслідуванням джерела та у невстановлений час гранату типу РГД-5 з уніфікованим запалом дистанційної дії УЗРГМ-2 і гранату             типу Ф-1 з уніфікованим запалом дистанційної дії УЗРГМ, які зберігав у не встановленому досудовим розслідуванням місці та які використовував під час вчинення злочинів 02 червня і 03 липня 2015 року. 
		 
		ІІІ. Позиції учасників судового провадження 
		У судовому засіданні прокурор та представник потерпілого підтримали подані касаційні скарги, захисники заперечили щодо задоволення касаційних скарг.
		Іншим учасникам було належним чином повідомлено про дату касаційного розгляду, але в судове засідання вони не з`явилися.
		 
		IV. Мотиви Суду
		За правилами ч. 2 ст. 433 КПК України Судпереглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_10 і ОСОБА_11 та правильність кваліфікації їх дій у касаційних скаргах не оскаржуються.
		 
		Відповідно до положень ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного була застосована належна правова процедура. 
		За правилами ст. 370КПК України судове рішення повинно  бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. 
		Згідно з положеннями частин 1, 2 ст. 419 КПК України в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, зокрема, зазначаються: встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. 
		Частиною 2 ст. 439 КПК України передбачено, що вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанцій при новому розгляді.
		У частині 2 ст. 50 КК України зазначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
		Відповідно до ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. 
		За положеннями ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. 
		Таке рішення має бути належним чином умотивовано. 
		Разом із тим зазначені вимоги закону під час розгляду цього провадження апеляційним судом залишилися невиконаними.
		 
		Так, суд першої інстанції, звільняючи ОСОБА_10 і ОСОБА_11 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України, врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, обставини їх вчинення та наслідки, відсутність обставин,                     що пом`якшують покарання, наявність обставини, яка обтяжує покарання ОСОБА_11 , - рецидив злочинів, а також дані про особи обвинувачених, які позитивно характеризуються за місцем проживання, не перебувають на обліку в лікарів нарколога та психіатра, їх поведінку після вчинення злочинів. ОСОБА_11 раніше судимий; має на утриманні малолітнього сина ОСОБА_19 2010 року народження; проживає разом із мамою ОСОБА_20 , 1951 року народження, яка є пенсіонеркою та опікуном малолітнього ОСОБА_21 , який позбавлений батьківського піклування. ОСОБА_10 раніше не судимий; має родину, утримує малолітнього сина ОСОБА_22 , 2013 року народження, має постійне місце проживання, міцні соціальні зв`язки; веде здоровий спосіб життя, займається велоспортом, за що неодноразово нагороджувався грамотами та дипломами за зайняті І - ІІІ місця; має молодий вік і незадовільний стан здоров`я через травму, отриману у 2006 році, хронічне захворювання.
		Зазначені обставини суд першої інстанції визнав такими, що дають підстави для застосування до ОСОБА_10 і ОСОБА_11 положень ст. 75 КК України та звільнення їх від відбування покарання з випробуванням, з чим погодився                                й апеляційний суд.
		Також суд вважав справедливим стягнення з обвинувачених на користь потерпілого ОСОБА_9 30 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
		Постановою колегії суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 12 травня 2022 року касаційні скарги прокурора та потерпілого ОСОБА_9 частково задоволено, попередню ухвалу Львівського апеляційного суду від 16 вересня 2021 року стосовно ОСОБА_10 іОСОБА_11  скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 
		Згідно з постановою Касаційного кримінального суду ухвалу апеляційного суду стосовно ОСОБА_10 і ОСОБА_11 в частині звільнення їх від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України та в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_9 про відшкодування моральної шкоди не можна вважати законною та обґрунтованою, оскільки суд апеляційної інстанції             з достатньою повнотою не перевірив відповідних доводів апеляційних скарг прокурора і потерпілого та не навів належних доводів на їх спростування.
		Однак зі змісту оскаржуваної ухвали Львівського апеляційного суду від 21 березня 2024 року вбачається, що апеляційний суд під час нового розгляду не повною мірою виконав вказівки, викладені в постанові Касаційного кримінального суду, чим порушив ч. 2 ст. 439 КПК України. 
		Погоджуючись із застосуванням до  ОСОБА_10 і ОСОБА_11 судом першої інстанції положень ст. 75 ККУкраїни, апеляційний суд не звернув уваги, що                            у вироку не наведено переконливих мотивів для прийняття такого рішення                             і не вказано, як саме враховані судом обставини впливають на недоцільність відбування обвинуваченими покарання та які дані стосовно особи засуджених дають підстави для висновку про можливість їх виправлення без ізоляції від суспільства,  з урахуванням конкретних  обставин кримінального провадження, заперечення обвинуваченими своєї винуватості, кількості епізодів, характеру та зухвалості злочинів, вчинених, у тому числі, загальнонебезпечним способом.
		Як зазначили в касаційних скаргах прокурор та представник потерпілого,               більшість обставин, врахованих судом першої інстанції при звільненні ОСОБА_10 і ОСОБА_11 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України (неповнолітні діти, утриманці, хронічні захворювання, досягнення в спорті), існували раніше, але не втримали їх від учинення інкримінованих тяжких злочинів.
		На думку Суду, висновки у вироку та ухвалі про можливість звільнення ОСОБА_10 і ОСОБА_11 від відбування покарання з випробуванням суперечать принципу справедливості покарання і не відповідають його меті             - виправленню засуджених та запобіганню вчинення нових злочинів як ними, так     й іншими особами.
		Крім того, потерпілий ОСОБА_9 , обґрунтовуючи свої позовні вимоги в частині заподіяння моральної шкоди, яку він оцінював у розмірі 2 000 000 грн, вказував на те, що він зазнав фізичних та душевних страждань у зв`язку з постійним страхом за своє життя і здоров`я, а також близьких людей, втратив психологічний спокій та рівновагу, постійно стурбований психологічним і фізичним станом своєї дитини, дружини, яка зазнала значних потрясінь через жахливі погрози їй та неповнолітньому синові, за відновлення фізичного здоров`я його матері. Зазначав, що він не має можливості продовжувати активне громадське життя через пережитий страх, має незадовільний стан здоров`я, зниження працездатності, втратив довіру до людей.
		Тому вирішення цивільного позову в частині заподіяння моральної шкоди та стягнення з обвинувачених лише 30 000 грн солідарно, що, на думку суду першої інстанції, відповідає моральним стражданням потерпілого ОСОБА_9 , прокурор і потерпілий вважали несправедливим та незаконним, з чим погоджується і Суд.
		Однак суд апеляційної інстанції, мотивувавши підстави залишення без задоволення цивільного позову в частині заподіяння матеріальної шкоди, що вже не оскаржувалося, не навів в ухвалі жодного обґрунтування свого рішення щодо моральної шкоди, не зважаючи на те, що ця обставина була однією з підстав скасування попередньої ухвали апеляційного суду.
		Таким чином, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок, не дотримався вимог статей 419, 439 КПК України, що перешкодило йому ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Таке порушення вимог кримінального процесуального закону вважається істотним і відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК Україниє підставою для скасування ухвали цього суду.
		За таких обставин касаційні скарги прокурора та потерпілогопідлягають задоволенню, ухвала - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції. 
		Під час нового розгляду апеляційний суд повинен врахувати наведене та постановити законне й обґрунтоване рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд 
		 
		ухвалив:
		 
		Касаційні скарги прокурора і потерпілого ОСОБА_9 задовольнити.
		Ухвалу Львівського апеляційного суду від 21 березня 2024 рокустосовно  ОСОБА_11 та ОСОБА_10 скасуватиі призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає. 
		 
		Судді:
		 
		 
		 
		ОСОБА_1                                 ОСОБА_2                                ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...