Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 544/6/18 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 06.12.2024.
Дата набрання законної сили: 28.11.2024
Номер судового провадження: 51-1965км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12017170000000420

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		28 листопада 2024 року
		м. Київ
		справа № 544/6/18
		провадження № 51-1965 км 24
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати 
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючої                                                             ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		за участю: 
		секретаря судового засідання                           ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                               ОСОБА_5 , 
		засудженого (у режимі відеоконференції)      ОСОБА_6 , 
		захисника                                                               ОСОБА_7 
		розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12017170000000420 від 15 вересня 2018 року за обвинуваченням 
		ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Токарі Лохвицького району Полтавської області, мешканця АДРЕСА_1 ), 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК), 
		за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 , на вирок Полтавського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року стосовно ОСОБА_6 .
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Пирятинського районного суду Полтавської області від 25 листопада 2020 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. 
		На підставі ст. 75 КК звільнено ОСОБА_6 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням із установленням іспитового строку 3 роки.
		Також цим вироком задоволено цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі Пирятинської центральної районної лікарні до ОСОБА_6 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого ОСОБА_8 від кримінального правопорушення, стягнуто зі ОСОБА_6 на користь Пирятинської центральної районної лікарні витрати на лікування потерпілого ОСОБА_8 в розмірі 2900,70 грн.
		Задоволено частково цивільний позов потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 до ОСОБА_6 , ПрАТ «Страхова група «ТАС», ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» про стягнення завданої матеріальної та моральної шкоди, стягнуто зі  ОСОБА_6 на користь: 
		- ОСОБА_8 у рахунок відшкодування моральної шкоди 50 000 грн та 49 000 грн витрат на правничу допомогу;
		- ОСОБА_10 як відшкодування моральної шкоди 50 000 грн;
		- ОСОБА_9 на відшкодування моральної шкоди 50 000 грн.
		В іншій частині позову відмовлено.
		За обставин, детально викладених у вироку, ОСОБА_6 було визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, а саме в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої, а іншому потерпілому заподіяло тілесні ушкодження середньої тяжкості, з огляду на таке.
		15 вересня 2017 року о 17 год 30 хв ОСОБА_6 , керуючи технічно справним автомобілем «Рено Мастер», державний номерний знак НОМЕР_1 (далі - Рено), рухаючись по автодорозі Київ - Харків ? Довжанський у Пирятинському районі Полтавської області, грубо порушив вимоги Правил дорожнього руху (далі - ПДР), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).
		Так, у вказаний час водій ОСОБА_6 під час виконання маневру розвороту ліворуч, не врахував дорожньої обстановки, проявив неуважність, не переконався в безпеці виконання свого маневру, не надав переваги автомобілю ВАЗ-211140, державний номерний знак НОМЕР_2 (далі - ВАЗ), під керуванням ОСОБА_8 , який рухався по головній дорозі з боку м. Києва в напрямку м. Харкова, у результаті чого допустив зіткнення з указаним вище автомобілем.
		У результаті ДТП пасажир автомобіля ВАЗ ОСОБА_11 , згідно з висновком           судово-медичної експертизи від 17 жовтня 2017 року № 084, отримала ушкодження, які, відносно до живої особи, мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя в момент їх спричинення. Смерть ОСОБА_12 настала внаслідок політравми, інших уточнених травм із залученням декількох ділянок тіла.
		У результаті ДТП водій автомобіля ВАЗ  ОСОБА_8 , за висновком судово-медичної експертизи від 24 листопада 2017 року № 370, отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, що спричинили тривалий розлад здоров`я.
		Вироком Полтавського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року скасовано вирок Пирятинського районного суду Полтавської області від 25 листопада 2020 року стосовно ОСОБА_6 в частинах звільнення від відбування призначеного покарання та розміру цивільних позовів потерпілих, ухвалено в цій частині новий вирок, яким:
		- призначено ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік;
		- стягнуто зі ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 по 150 000 грн кожному в рахунок завданої моральної шкоди.
		В іншій частині вирок місцевого суду залишено без змін.
		 
		Короткий зміст наведених у касаційних скаргах вимог та узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок Полтавського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року стосовно ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. 
		На обґрунтування своїх вимог захисник указує, що суд апеляційної інстанції однобічно з`ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив наявних доказів і не надав їм належної оцінки, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому розгляду, у зв`язку з чим вирок Полтавського апеляційного суду є незаконним і необґрунтованим, ухвалений з порушенням норм матеріального та процесуального права, не відповідає фактичним обставинам справи. 
		Так, доводи касаційної скарги захисника, серед іншого, зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції про неможливість застосування стосовно ОСОБА_6 інституту звільнення від відбування покарання. 
		Як зазначає захисник: 
		- наявні обставини, які пом`якшують покарання, зокрема те, що ОСОБА_6 раніше не судимий, має стійкі соціальні зв`язки, одружений, не має дітей на утриманні, не перебуває на обліку в лікарів нарколога та психіатра, позитивно характеризується за місцем проживання; 
		- відсутні обтяжуючі покарання обставини; 
		- суд апеляційної інстанції хоча і вказав про дослідження матеріалів, які характеризують особу обвинуваченого, однак не надав оцінки ступеню тяжкості хвороби ОСОБА_6 (інвалідність ІІІ групи), що згідно з Переліком захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від дальшого відбування покарання, є однією з таких підстав (довідка КНП «Лохвицький центр первинної медико-санітарної допомоги»). 
		Також захисник посилається на те, що ОСОБА_6 :
		- у момент вчинення ДТП керував технічно справним транспортним засобом, не перебував у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння, а також під дією медичних препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; 
		- у межах своїх можливостей добровільно почав відшкодовувати завдану моральну шкоду, що була визначена потерпілим, надав дочці потерпілої 8000 грн на поховання матері та 45 000 грн на ремонт автомобіля, попередньо узгодивши його вартість; 
		- відразу після ДТП викликав швидку медичну допомогу і допомагав дістати тіло потерпілої з автомобіля; 
		- засуджений за вчинення злочину, який характеризується необережністю, при цьому останній не мав наміру вчиняти дії, які б мали такі наслідки; 
		- не визнавав вини, оскільки вбачав порушення ПДР потерпілим, однак вважає, що його діями спричинено моральну шкоду дітям потерпілої, яку важко оцінити в грошовому еквіваленті, своїми діями та словами вказує на розкаяння у вчиненому, шкодує з приводу наслідків, що настали, співчуває рідним померлої.
		При цьому захисник звертає увагу на те, що стосовно зазначених обставин член колегії суддів суду апеляційної інстанції виклав в окремій думці свою позицію.
		Обґрунтовуючи свою касаційну скаргу захисник також зазначає, що суд апеляційної інстанції:
		- дійшов передчасного висновку про те, що місцевий суд надав належну оцінку висновку комплексної експертизи та обґрунтовано поклав його в основу свого рішення, оскільки, як вважає сторона захисту, необхідно враховувати, що в основу таких експертиз покладено вихідні дані зі слів учасників ДТП, при цьому залишено поза увагою такий елемент вихідних даних, як гальмівний шлях автомобіля ВАЗ, який не вимірювався (хоча його частина присутня на фототаблиці до протоколу огляду місця події) та міг значно вплинути на результати експертиз, а отже ставить під розумний сумнів їх результати; 
		- необґрунтовано вважає, що суд першої інстанції не повно і не всебічно дослідив та обґрунтував суму завданої кримінальним правопорушенням моральної шкоди. 
		Звертає увагу захисник і на те, що:
		- у залі судового засідання ОСОБА_6 було вручено копію ухвали Полтавського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року, (яка відсутня в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - ЄДРСР, Реєстр)), однак, як убачається з повного тексту судового рішення, судом апеляційної інстанції цього дня було ухвалено вирок, згідно з резолютивною частиною якого скасовано вирок місцевого суду та постановлено новий, у той час як відповідно до ухвали - вирок суду першої інстанції змінено, при цьому у вказаних рішеннях не збігається порядок звернення до суду касаційної інстанції та нормативна база, яка використовується для різних видів судових рішень, що, на думку сторони захисту, є порушенням права на захист та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки ухвалою суду апеляційної інстанції погіршено становище обвинуваченого, і призвело до фактичного взяття особи під варту в залі суду; 
		- на відповідне клопотання судом апеляційної інстанції було надано аудіо- та відеозаписи судових засідань лише до 2023 року, у зв`язку з чим вважає, що фіксація судового розгляду з 2023 по 2024 роки відсутня в матеріалах провадження. 
		Від учасників касаційного провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
		Позиції учасників судового провадження
		У судовому засіданні:
		- захисник ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_6 підтримали касаційну скаргу захисника і просили її задовольнити; 
		- прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила оскаржуване судове рішення залишити без зміни, а подану касаційну скаргу - без задоволення. 
		Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 ? 414 КПК.
		Скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій з підстав неповноти судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним законом не передбачено.
		Таким чином, з урахуванням зазначеного, Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки та виходить лише з тих фактичних обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.
		З огляду на вказане доводи касаційної скарги захисника, які стосуються оцінки доказів та незгоди з фактичними обставинами кримінального провадження, не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.
		Що стосується доводів касаційної скарги захисника про те, що в матеріалах провадження відсутня фіксація судового розгляду з 2023 по 2024 роки, то колегія суддів вважає за необхідне зауважити таке.
		Як визначено ч. 4 ст. 107 КПК, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження під час розгляду питань слідчим суддею, крім вирішення питання про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, та в суді під час судового провадження є обов`язковим. У разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
		Пунктом 2 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 (далі - Положення), (у редакції, чинній на час перегляду судом апеляційної інстанції вироку місцевого суду стосовно ОСОБА_6 ), передбачено, що Положення визначає порядок функціонування в судах та органах системи правосуддя окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС), зокрема підсистем «Електронний кабінет», «Електронний суд» та підсистеми відеоконференцзв`язку; порядок вчинення процесуальних дій в електронній формі з використанням таких підсистем; особливості використання в судах та органах системи правосуддя іншого програмного забезпечення в перехідний період до початку функціонування ЄСІТС у складі всіх підсистем (модулів). 
		Згідно з п. 3 Положення ЄСІТС ? сукупність інформаційних та телекомунікаційних підсистем (модулів), які забезпечують автоматизацію визначених законодавством та цим Положенням процесів діяльності судів, органів та установ в системі правосуддя, включаючи документообіг, автоматизований розподіл справ, обмін документами між судом та учасниками судового процесу, фіксування судового процесу та участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції, складання оперативної та аналітичної звітності, надання інформаційної допомоги суддям, а також автоматизацію процесів, які забезпечують фінансові, майнові, організаційні, кадрові, інформаційно-телекомунікаційні та інші потреби користувачів ЄСІТС.
		Пунктом 51 Положення визначено, що в разі проведення судового засідання в режимі відеоконференції секретар судового засідання засобами підсистеми ЄСІТС забезпечує ведення протоколу судового засідання в електронній формі та відеозапис судового засідання. До матеріалів справи в паперовій формі приєднується паперовий примірник протоколу судового засідання з посиланням на відеозапис судового засідання, проведеного в режимі відеоконференції.
		Відповідно до п. 53 Положення відеозапис судового засідання засобами підсистеми ЄСІТС автоматично зберігається у централізованому файловому сховищі.
		Згідно з п. 55 Положення до матеріалів справи в паперовій формі приєднується паперовий примірник протоколу судового засідання з посиланням на відеозапис судового засідання, проведеного в режимі відеоконференції.
		Пунктом 56 Положення передбачено, що в разі сплати стороною відповідного судового збору відповідальна особа суду за заявою сторони засобами підсистеми ЄСІТС:
		- надає особі доступ до відеозапису судового засідання в Електронному кабінеті користувача;
		- надає запис на оптичному диску у вигляді файлу.
		Як убачається з матеріалів провадження, технічна фіксація кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 у Полтавському апеляційному суді здійснювалася лише 12 січня 2023 року та 14 лютого 2024 року. 
		Судові засідання, призначені в інші дати, а саме 10 травня, 20 вересня, 19 грудня 2023 року, були відкладені відповідно у зв`язку з перебуванням судді-доповідача у відпустці, перебуванням судді-члена колегії у відпустці, а також у зв`язку з надходженням на адресу Полтавського апеляційного суду від захисника ОСОБА_13 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , клопотання про відкладення розгляду справи, про що секретарем було складено відповідні довідки, а фіксування кримінального провадження за допомогою технічних засобів, з огляду на положення ч. 4 ст. 107 КПК, не здійснювалося. 
		Разом з тим зі змісту журналів судового засідання від 12 січня 2023 року та 14 лютого 2024 року вбачається, що технічна фіксація кримінального провадження здійснювалася за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку: vkz.court.gov.ua.
		З огляду на зазначене вище доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними, а також не ґрунтуються на приписах зазначеного вище Положення. 
		При цьому, як убачається з матеріалів кримінального провадження, захисник ОСОБА_14 , який діє в інтересах ОСОБА_6 :
		- сплатив судовий збір та звернувся до Полтавського апеляційного суду із заявою, в якій просив надати в електронному вигляді копії технічних записів судових засідань у справі № 544/6/18 стосовно ОСОБА_6 ; 
		- отримав технічні записи судових засідань у кількості 12 штук, про що власноручно зазначив на своїй заяві. 
		Однак, указуючи, що на відповідне клопотання Полтавським апеляційним судом було надано аудіо- та відеозаписи судових засідань лише до 2023 року, захисник не наводить обґрунтувань того, що судом апеляційної інстанції не було надано доступу до відеозаписів судових засідань від 12 січня 2023 року та 14 лютого 2024 року в Електронному кабінеті користувача або записів на оптичному диску (дисках) у вигляді файлів.
		Стосовно доводів захисника про отримання ОСОБА_6 в залі судового засідання копії ухвали Полтавського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року, зміст якої відрізняється від повного тексту судового рішення ? вироку цього суду від 14 лютого 2024 року, чим, на його думку, порушено право на захист, оскільки ухвалою суду апеляційної інстанції погіршено становище обвинуваченого, колегія суддів зазначає таке.
		Відповідно ч. 2 ст. 376 КПК, якщо складання судового рішення у формі ухвали (постанови) вимагає значного часу, суд має право обмежитися складанням і оголошенням його резолютивної частини, яку підписують всі судді. Повний текст ухвали (постанови) повинен бути складений не пізніше п`яти діб з дня оголошення резолютивної частини і оголошений учасникам судового провадження. Про час оголошення повного тексту ухвали (постанови) має бути зазначено у раніше складеній її резолютивній частині.
		Частиною 6 ст. 376 КПК визначено, що учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали (постанови) суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та прокурору.
		Згідно з ч. 15 ст. 615 КПК в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.
		Як убачається зі змісту технічного запису судового засідання Полтавського апеляційного суду, здійсненого за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку та наданого на запит Верховного Суду, колегією суддів суду апеляційної інстанції, з огляду на положення ч. 2 ст. 376, ч. 15 ст. 615 КПК, було оголошено зміст резолютивної частини вироку стосовно ОСОБА_6 , яким:
		- частково задоволено апеляційні скарги прокурора ОСОБА_15 та потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 ;
		- залишено без задоволення апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_16 з доповненнями в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 ;
		- скасовано вирок Пирятинського районного суду Полтавської області від 25 листопада 2020 року стосовно ОСОБА_6 в частинах звільнення від відбування призначеного покарання та розміру цивільних позовів потерпілих, ухвалено в цій частині новий вирок, яким: призначено ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік; стягнуто зі ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 по 150 000 грн кожному в рахунок завданої моральної шкоди; 
		- ухвалено рахувати початок строку покарання ОСОБА_6 із 14 лютого 2024 року;
		- взято ОСОБА_6 під варту в залі суду; 
		- залишено без змін вирок суду першої інстанції в іншій частині.
		При цьому аналогічний зміст прийнятого судом апеляційної інстанції рішення викладений і у вироку Полтавського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року стосовно ОСОБА_6 , який міститься у матеріалах провадження та ЄДРСР. 
		У постанові від 29 серпня 2018 року (справа № 663/537/17, провадження                  № 13-31 кс 18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
		Колегія суддів зауважує, що ні матеріали провадження, ні ЄДРСР не містять ухвали Полтавського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року, якою вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 змінено. 
		З огляду на зазначене доводи касаційної скарги захисника в цій частині є необґрунтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження в ході касаційного розгляду. 
		Що стосується доводів касаційної скарги захисника про незаконність вироків місцевого суду та суду апеляційної інстанції, то колегія суддів вважає за необхідне акцентувати на такому.
		Як передбачено ст. 2 КПК, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
		Положення ст. 17 КПК регламентують, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.
		Відповідно до ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
		Стаття 94 КПК визначає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів             - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
		За правилами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Статтею 373 КПК встановлено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.
		При цьому обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
		Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, установлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
		Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		Як убачається з матеріалів провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, поза розумним сумнівом, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
		Так, постановлячи вирок стосовно ОСОБА_6 , місцевим суд урахував показання обвинуваченого, який вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, не визнав та пояснив, що 15 вересня 2017 року близько 17 год 30 хв, здійснюючи розворот, пропустив автомобілі зустрічного руху, зокрема вантажний автомобіль, подивився, що більше автомобілів немає, і поїхав, при цьому наголошував, що поїхав відразу за вантажним автомобілем. Коли вже розвертався, відчув удар у правий бік. Після цього вийшов з автомобіля і побачив, що поруч стоїть автомобіль ВАЗ, який перебував за межами проїжджої частини, звідки вийшов водій ОСОБА_8 . Після чого викликав швидку допомогу та разом із ОСОБА_8 . витяг тіло ОСОБА_11 з автомобіля ВАЗ. На наступний день зустрівся з дочкою ОСОБА_8 і передав їй грошові кошти в розмірі 8000 грн. ОСОБА_8 пояснив, що не бачив автомобіля під керуванням ОСОБА_6 та хотів його об`їхати. Також ОСОБА_8 повідомив, що не витрачає грошових коштів на лікування, тому домовилися, що він допоможе грошима на ремонт автомобіля. На виконання домовленості надав 45 000 грн. Додатково зазначив, що сонце в момент ДТП світило йому в обличчя та, можливо, засліпило. 
		Крім того, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд першої інстанції врахував показання:
		- потерпілого ОСОБА_8 , який пояснив, що 15 вересня 2017 після 17 год 00 хв з дружиною їхали по автодорозі Київ ? Харків у напрямку м. Полтави, їхав по своїй (правій) смузі, автомобілів видно не було. Бачив, що на розвороті стояв автомобіль Рено. Коли побачив, що автомобіль Рено почав рухатися, здійснив гальмування. Здалося, що автомобіль Рено почав рухатися швидко. Після зіткнення водій автомобіля Рено ОСОБА_6 відповів, що не бачив його автомобіля. Також цей водій допоміг йому витягнути дружину з автомобіля. Швидкість його автомобіля була або 100, або 105 км/год; коли почав гальмувати, на швидкість не дивився. Гальмівний шлях був, звуку гальмування не пам`ятає, Напрямок руху не змінював, чому автомобіль під час гальмування потягнуло в праву сторону, пояснити не може. Зіткнення відбулося на проїжджій частині, після удару машина змістилася у сторону. Схема місця ДТП відповідає фактичним обставинам справи. Чи переміщалися транспортні засоби після зіткнення, не бачив. ОСОБА_6 вибачався, дав допомогу на поховання та кошти на ремонт автомобіля; 
		- представника потерпілого ОСОБА_8 ? адвоката ОСОБА_17 , який пояснив, що вважає висновки експертів ТОВ «Українські незалежні судові експерти» ОСОБА_18 та ОСОБА_19 від 06 і 12 грудня 2017 року незаконними. Зазначив, що ОСОБА_19 має кваліфікацію судового експерта за спеціальністю 10.2 «Дослідження технічного стану транспортних засобів», при цьому він у складі комісії проводить автотехнічні дослідження, які належать до спеціальності 10.1 «Дослідження стану та механізму ДТП». Експерт ОСОБА_18 має кваліфікацію судового експерта за спеціальністю 10.1 «Дослідження обставин та механізму ДТП», проте він також, виходячи за межі своєї компетенції, досліджує пошкодження автомобіля Рено та ВАЗ. Вирішення подальшого питання про розвиток механізму ДТП, аналізуючи переміщення вказаних транспортних засобів після зіткнення та їх розворот відносно центру тяжіння, потребує застосування спеціальних знань у галузі транспортної трасології. Допуск до вирішення питань за експертною спеціальністю 10.4 «Транспортно-трасологічні дослідження» в обох експертів відсутній. Вважає вказане порушенням п. 2.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень (далі - Інструкція); 
		- потерпілої ОСОБА_9 , яка пояснила, що під час самої ДТП присутня не була, однак, проїжджаючи повз місце ДТП, бачила гальмівний шлях. ОСОБА_6 дав кошти на поховання, неодноразово повторював, що винуватий;
		- ОСОБА_20 , який пояснив, що перебував на робочому місці на АЗС у с. Велика Круча, почув хлопок, а потім побачив на дорозі два автомобілі та двох чоловіків, які попросили викликати швидку допомогу.
		Крім того, у суді першої інстанції було допитано експертів: 
		- ОСОБА_21  (експерт сектору автотехнічних досліджень Полтавського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України); 
		- ОСОБА_18 (експерт ТОВ «Українські незалежні судові експерти»); 
		- ОСОБА_22  (експерт Харківського НДІ судових експертиз ім. Засл. проф. M.С. Бокаріуса); 
		Суд першої інстанції дослідив і зібрані у кримінальному провадженні письмові докази, серед яких дані:
		- протоколу огляду місця ДТП від 15 вересня 2017 року, схеми до протоколу огляду місця події від 15 вересня 2017 та фототаблиці до протоколу огляду місця ДТП;
		- висновку судової комплексної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 20 жовтня 2017 року№ 467-468; 
		- висновку експерта від 27 листопада 2017 року № 574 за результатами судової автотехнічної експертизи; 
		- висновку експерта комісійної автотехнічної експертизи за копіями матеріалів кримінального провадження № 12017170000000420, складеного 06 грудня 2017 року ТОВ «Українські незалежні судові експерти»;
		- висновку експерта додаткової комісійної автотехнічної експертизи за копіями матеріалів кримінального провадження № 12017170000000420, складеного 12 грудня 2017 року ТОВ «Українські незалежні судові експерти»; 
		- висновку експертів за результатами проведення комісійної комплексної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 21198/25351, складеного 23 грудня 2019 року. 
		Оцінивши в сукупності всі досліджені докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК, а саме в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілої, а іншому потерпілому заподіяло тілесні ушкодження середньої тяжкості.
		Аналізуючи докази, суд першої інстанції, серед іншого, зазначив, що:
		- висновок експертів від 23 грудня 2019 № 21198/25351 не суперечить висновкам експертів від 27 листопада 2017 № 574; 
		- при визначенні швидкості руху експерти використовували Методику визначення швидкості руху транспортних засобів під час зіткнення з урахуванням їх деформування та руйнування (в частині по перехресним зіткненням та наїздом на перешкоду)», та встановили, що швидкість руху автомобіля ВАЗ до гальмування становила 110 км/год, що відповідало вимогам пп. «ґ» п. 12.6 ПДР. 
		Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказана експертиза відкинула можливість порушення водієм ОСОБА_8 ПДР та створення перешкод для інших автомобілів.
		Що стосується висновку експерта комісійної автотехнічної експертизи, складеного 06 грудня 2017 року ТОВ «Українські незалежні судові експерти», та висновку експерта додаткової комісійної автотехнічної експертизи, складеного 12 грудня 2017 року ТОВ «Українські незалежні судові експерти», на які, як зазначено у вироку, сторона захисту посилалася як на доказ невинуватості ОСОБА_6 , то суд першої інстанції, серед іншого, зазначив, що: 
		- висновок комісійної автотехнічної експертизи від 06 грудня 2017 року взагалі не розглядає варіант правдивості показань водія ОСОБА_8 та ґрунтується виключно на показаннях водія ОСОБА_6 , достовірність яких нічим не підтверджується, а тому не може ні підтверджувати, ні спростовувати обставини справи; 
		- експерти ОСОБА_19 та ОСОБА_18 порушили вимоги п. 2.2 Інструкції, оскільки перший експерт має кваліфікацію судового експерта за спеціальністю 10.2 «Дослідження технічного стану транспортних засобів», але у складі комісії проводить дослідження, які належать до експертної спеціальності 10.1 «Дослідження обставин та механізму ДТП», а другий експерт ? кваліфікацію судового експерта за спеціальністю 10.1 «Дослідження обставин та механізму ДТП», проте, виходячи за межі своєї компетенції, досліджує пошкодження автомобілів Рено і ВАЗ, освітлюючи питання розвитку механізму ДТП, аналізуючи переміщення вказаних транспортних засобів після зіткнення та їх розворот відносно свого центру тяжіння, причому вирішення цих питань потребує застосування спеціальних знань у галузі транспортної трасології, однак в обох експертів відсутній допуск до вирішення питань за експертною спеціальністю 10.4 «Транспортно-трасологічні дослідження».
		З огляду на зазначене, суд першої інстанції констатував, що вказані висновки експертів є недопустимими доказами.
		Разом з тим суд першої інстанції зауважив, що у висновку експертів від 27 листопада 2017 року № 574 зазначено про можливість, а у висновку експертів від 23 грудня 2019 № 21198/25351 встановлено безальтернативне порушення водієм ОСОБА_6 пунктів 10.1, 10.4 ПДР.
		Що стосується заявленого обвинуваченим ОСОБА_6 клопотання в частині визнання недопустимим доказом висновку комісійної комплексної судової транспортно-трасологічної експертизи № 21198/25351, суд першої інстанції вказав про те, що у клопотанні обвинувачений висловив думку, що в цілому висновок експертизи є правильним, водночас зазначив, що він не повний і не дає відповіді на деякі поставлені судом питання. 
		Отже, місцевий суд вважав доводи, наведені у клопотанні ОСОБА_6 такими, що не можуть ставити під сумнів допустимість висновку експерта, у зв`язку з чим дійшов висновку про його допустимість.
		З висновками місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому правопорушення погодився і суд апеляційної інстанції. 
		Перевіряючи вирок суду першої інстанції в порядку апеляційної процедури за апеляційними скаргами прокурора, потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і  ОСОБА_10 та захисника ОСОБА_16 , який діяв в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , суд апеляційної інстанції, у тому числі, зазначив, що доводи апеляційної скарги захисника щодо суперечностей висновків автотехнічної експертизи не заслуговують на увагу, оскільки зважаючи на наявність у кримінальному провадженні двох автотехнічних експертиз, судом першої інстанції була призначена комплексна транспортно-трасологічна та автотехнічна експертиза, проведення якої доручено експертам Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса.
		На переконання колегії суддів суду апеляційної інстанції, місцевий суд надав належну оцінку висновку комплексної експертизи та обґрунтовано поклав її в основу доведеності винуватості ОСОБА_6 .
		З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції вважав доводи апеляційної скарги неспроможними.
		З вищенаведеними висновками судів попередніх інстанцій погоджується і Верховний Суд, оскільки вони в цілому є належним чином обґрунтованими і вмотивованими. 
		Разом з тим, що стосується посилання захисника на те, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про те, що місцевий суд надав належну оцінку висновку комплексної експертизи та обґрунтовано поклав його в основу свого рішення, оскільки потрібно враховувати, що в основу таких експертиз покладено вихідні дані зі слів учасників ДТП, при цьому залишено поза увагою такий елемент вихідних даних, як гальмівний шлях автомобіля ВАЗ, який не вимірювався (хоча його частина присутня на фототаблиці до протоколу огляду місця події) та міг значно вплинути на результати експертиз, а отже ставить під розумний сумнів їх результати, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. 
		Положеннями кримінального процесуального закону визначено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом (ч. 1 ст. 22 КПК). Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 22 КПК). Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або законним представником (ч. 5 ст. 22 КПК). Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (ч. 6 ст. 22 КПК).
		Відповідно до ч. 1 ст. 242 КПК встановлено, що експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених ст. 244 цього Кодексу, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з`ясування питань права.
		Положеннями ч. 1 ст. 243 КПК визначено, що експерт залучається у разі наявності підстав для проведення експертизи за дорученням сторони кримінального провадження. Сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов`язкової.
		Пунктом 1 ч. 1 ст. 244 КПК передбачено, що сторона захисту має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про проведення експертизи у разі, якщо для вирішення питань, що мають істотне значення для кримінального провадження, необхідне залучення експерта, проте сторона обвинувачення не залучила його або для вирішення залученим стороною обвинувачення експертом поставлені запитання, що не дозволяють дати повний та належний висновок з питань, для з`ясування яких необхідне проведення експертизи, або існують достатні підстави вважати, що залучений стороною обвинувачення експерт внаслідок відсутності у нього необхідних знань, упередженості чи з інших причин надасть або надав неповний чи неправильний висновок.
		Згідно з ч. 1 ст. 332 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених ст. 242 цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам.
		Відповідно до ч. 2 ст. 332 КПК суд має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам незалежно від наявності клопотання, якщо: суду надані кілька висновків експертів, які суперечать один одному, а допит експертів не дав змоги усунути виявлені суперечності; під час судового розгляду виникли підстави, передбачені ч. 2 ст. 509 цього Кодексу; існують достатні підстави вважати висновок експерта (експертів) необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає інші обґрунтовані сумніви в його правильності.
		Як убачається зі змісту матеріалів кримінального провадження, ухвалою Пирятинського районного суду Полтавської області від 26 вересня 2019 року:
		- задоволено частково клопотання захисника ОСОБА_16 , який діяв в інтересах обвинуваченого ОСОБА_6 , щодо доручення проведення судової комплексної автотехнічної експертизи в рамках кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК; 
		- задоволено в повному обсязі клопотання представника потерпілого ОСОБА_23      - ОСОБА_17 щодо доручення проведення судової комплексної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи в рамках кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК; 
		- призначено у справі комплексну транспортно-трасологічну та автотехнічну експертизу, проведення якої доручено експертам Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса.
		За результатами проведення комісійної комплексної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи було складено висновок експертів 23 грудня 2019 року № 21198/25351, зміст якого був детально наведений судами попередніх інстанцій. 
		Разом з тим, як зазначено вище, відповідно до положень, передбачених статтями 433, 438 КПК, суд касаційної інстанції не переглядає кримінальне провадження з підстав неповноти судового розгляду, не надає оцінку доказам та виходить лише з тих фактичних обставин, які встановлені судами попередніх інстанцій, у зв`язку з чим вищенаведене твердження захисника щодо сумнівів у результатах комплексної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи, не є предметом розгляду і компетенцією суду касаційної інстанції. 
		Отже, враховуючи зазначені вище положення КПК та висновки судів першої та апеляційної інстанцій, доводи касаційної скарги захисника не спростовують законності та обґрунтованості судових рішень у цій частині. 
		Що стосується доводів касаційної скарги захисника в частині того, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 положень ст. 75 КК, то Верховний Суд акцентує на такому.
		Питання щодо звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням урегульовано розд. ХІІ КК.
		Відповідно до ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
		Таким чином, законодавцем чітко визначено, що за наявності вищевказаних підстав, вирішуючи питання щодо застосування положень ст. 75 КК, суд враховує: тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи.
		Скасовуючи вирок суду першої інстанції у частині застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК, суд апеляційної інстанції зауважив, що висновок місцевого суду про можливість досягнення мети виправлення та попередження вчинення нових злочинів ОСОБА_6 без ізоляції обвинуваченого від суспільства не в повній мірі відповідає вимогам положень ст. 75 КК, оскільки суд першої інстанції не врахував наслідків, які настали від даного кримінального правопорушення, а саме смерті однієї людини та спричинення середнього ступеня тяжкості іншій особі. 
		З огляду на вищенаведене суд апеляційної інстанції погодився з доводами апеляційної скарги прокурора та потерпілих щодо відсутності підстав для застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК.
		На переконання колегії суддів, суд апеляційної інстанції відповідно до положень статей 370, 420 КПК, переглядаючи вирок місцевого суду, в цілому дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі прокурора та потерпілих доводам та з урахуванням вищенаведених обставин дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_6 реального покарання без застосування положень ст. 75 КК.
		Надаючи оцінку доводам касаційної скарги сторони захисту щодо наявності підстав для застосування до засудженого положень ст. 75 КК, колегія суддів, з огляду на положення вказаної норми кримінального закону, враховує: тяжкість вчиненого ОСОБА_6 злочину, який відповідно до ст. 12 КК класифікується як тяжкий, але вчинений з необережності, обставини справи, дані про його особу. 
		Разом з тим Суд зауважує, що захисник, оскаржуючи рішення суду апеляційної інстанції в частині скасування застосованих до обвинуваченого ОСОБА_6 місцевим судом положень ст. 75 КК, при цьому посилаючись на відсутність обтяжуючих покарання обставин та наявність обставин, які його пом`якшують, не зазначає, яким саме чином указане свідчить про можливість застосування стосовно ОСОБА_6 інституту звільнення від відбування покарання з огляду на те, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 65 КК обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання (статті 66, 67 КК), враховуються саме під час призначення покарання, а не вирішення питання щодо звільнення від його відбування. При цьому будь-яких вимог стосовно зміни призначеного покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік, сторона захисту в поданій касаційній скарзі не заявляє.
		Також Верховний Суд зазначає, що посилання в касаційній скарзі захисника на те, що ОСОБА_6 : 
		- у момент вчинення ДТП керував технічно справним транспортним засобом, не перебував у стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння, а також під дією медичних препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; 
		- у межах своїх можливостей добровільно почав відшкодовувати завдану моральну шкоду, що була визначена потерпілим, надав дочці потерпілої 8000 грн на поховання матері та 45 000 грн на ремонт автомобіля, попередньо узгодивши його вартість; 
		- відразу після ДТП викликав швидку медичну допомогу і допомагав дістати тіло потерпілої з автомобіля; 
		- засуджений за вчинення злочину, який характеризується необережністю, при цьому він не мав наміру вчиняти дії, які б мали такі наслідки; 
		- не визнавав вини, оскільки вбачав порушення ПДР потерпілим, однак вважає, що його діями спричинено моральну шкоду дітям потерпілої, яку важко оцінити в грошовому еквіваленті, своїми діями та словами вказує на розкаяння у вчиненому, шкодує з приводу наслідків, що настали, співчуває рідним померлої, 
		на думку колегії суддів, лише підтверджують правильність висновків суду апеляційної інстанції в частині необхідності призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі в розмірі, наближеному до мінімального (з огляду на санкцію ч. 2 ст. 286 КК), однак у цілому не свідчать про можливість застосування до засудженого положень ст. 75 КК.
		Указуючи про можливість застосування до ОСОБА_6 інституту звільнення від відбування покарання, захисник також посилається на те, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки ступеню тяжкості хвороби ОСОБА_6 (інвалідність ІІІ групи), що згідно з Переліком захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від дальшого відбування покарання, є однією з таких підстав (довідка КНП «Лохвицький центр первинної медико-санітарної допомоги»).
		Разом з тим, довідка, яку надана сторона захисту до суду касаційної інстанції, датована 19 лютого 2024 року, тобто вже після постановлення судом апеляційної інстанції вироку. 
		Також, оцінюючи доводи захисника про тяжкість стану здоров`я засудженого, Суд звертає увагу на те, що сторона захисту, з огляду на положення ст. 84 КК, статей 537, 539 КПК, за наявності для того обґрунтованих підстав, не позбавлена можливості вирішити питання щодо звільнення засудженого від покарання або від подальшого його відбування у зв`язку з хворобою.
		Таким чином, Верховний Суд не вбачає підстав для висновку про те, що ОСОБА_6 може виправитися без відбування реального покарання, у зв`язку з чим колегія суддів вважає, що застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням не відповідатиме принципу законності, а тому відсутні обґрунтовані підстави для задоволення касаційної скарги захисника в цій частині. 
		Щодо доводів касаційної скарги захисника, які стосуються цивільного позову, колегія суддів указує таке. 
		Як убачається з вироку, вирішуючи заявлений цивільний позов у частині розміру моральної шкоди, місцевий суд урахував характер та обсяг фізичних, душевних і психічних страждань потерпілих, при цьому виходив із засад розумності, виваженості та справедливості, у зв`язку з чим оцінив моральну шкоду, спричинену ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 протиправними діями обвинуваченого, у 150 000 грн, кожному по 50 000 грн.
		Суд апеляційної інстанції, перевіряючи вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 в порядку апеляційної процедури, зазначив, що місцевий суд не повно і не всебічно дослідив та обґрунтував суми відшкодування завданої злочином моральної шкоди.
		Так, колегія суддів суду апеляційної інстанції, враховуючи страждання потерпілих від загибелі їх рідної людини, а саме дружини та матері, порушення нормального перебігу і якості їх життя та інших негативних наслідків, вважала, що розмір завданої моральної шкоди, визначений судом першої інстанції в сумі 50 000 грн на кожного потерпілого, є несправедливим, тому дійшла висновку про збільшення сум завданої моральної шкоди до 150 000 грн. 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року (справа № 439/397/17, провадження № 13-66 кс 18) указано, що втрата життя людини, яке відповідно до ст. 3 Конституції України визнається в Україні найвищою соціальною цінністю та є особливим об`єктом кримінально-правової охорони, не підлягає відшкодуванню. Життя людини не може бути відновлене через незворотність смерті.
		Враховуючи вищезазначене, Верховний Суд вважає обґрунтованим стягнення зі  ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 по 150 000 грн кожному в рахунок завданої моральної шкоди.
		Таким чином, у касаційній скарзі захисника не наведено доводів про допущення судами таких істотних порушень КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення або свідчили про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність чи спростовували б правильність висновків суду щодо доведеності його винуватості у вчиненні інкримінованого йому правопорушення.
		З огляду на зазначене відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог, викладених у касаційній скарзі.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд 
		ухвалив:
		Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 , залишити без задоволення, а вирок Полтавського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року стосовно ОСОБА_6 - без зміни.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                ОСОБА_2                               ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...