Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/19766/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; щодо визнання незаконним акта, що порушує право власності.
Надіслано судом: 04.12.2024. Зареєстровано: 05.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 06.12.2024.
Дата набрання законної сили: 10.10.2024
Номер судового провадження: 22-ц/813/4395/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 22-ц/813/4395/24 
		Справа № 522/19766/20
		Головуючий у першій інстанції Чернявська Л. М.
		Доповідач Сєвєрова Є. С.
		 
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10.10.2024 року                                 м. Одеса
		 
		Одеський апеляційний суд у складі колегії:
		головуючого судді Сєвєрової Є.С.,
		суддів: Вадовської Л.М., Комлевої О.С. 
		за участю секретаря Малюти Ю.С.,
		учасники справи:
		позивач  Приморська окружна прокуратура міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради,
		відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області,
		розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16.08.2021 у складі судді Чернявської Л.М.,
		встановив:
		У листопаді 2020 року Перший заступник керівника Одеської місцевої прокуратури №3 в інтересах держави в особі Одеської міської ради (далі  Прокурор) звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом, в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Дмитра Сергійовича, індексний номер № 24248226 від 08.09.2015, на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на об`єкт нерухомого майна  машино-місце № НОМЕР_1 , площею - 14 кв. м., яке розташоване за адресою - АДРЕСА_1 ; 2) визнати незаконним свідоцтво про право власності, серія та номер: 43604890 видане 10.09.2015 Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна  машино-місце № НОМЕР_1 , площею - 14 кв. м., яке розташоване за адресою - АДРЕСА_1 ; 3) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 11114639 про право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою - АДРЕСА_1 ; 4) визнати недійсним договір купівлі-продажу №1076 від 08.09.2017 машино-місця № 213, площею - 14 кв. м., яке розташоване за адресою - АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; 5) скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 22244830 про право власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою - АДРЕСА_1 ; 6) зобов`язати ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку, площею - 14 кв. м., яка розташована за адресою - АДРЕСА_1 (машино-місце № НОМЕР_1 ); 7) встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого це рішення суду є підставою для припинення права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна № 721532151101, розташований за адресою - АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно; 8) стягнути з відповідачів на користь позивача сплачений судовий збір та інші судові витрати, які будуть понесені при розгляді справи за даним позовом.
		Прокурор обґрунтовує свої вимоги тим, що 28.10.2010 між територіальною громадою м. Одеси, в особі Одеської міської ради (ОМР) та ТОВ "Берег-Трейд" було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого ТОВ "Берег-Трейд" прийняло у строкове платне користування земельну ділянку, площею - 3,8121 га., яка знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 , для будівництва 18-поверхового житлового комплексу та благоустрою території. 19.01.2011 між ТОВ «Берег-Трейд» та Обслуговуючим кооперативом «Граніт» укладений договір, згідно з яким ОК «Граніт» отримав право на ведення робіт по будівництву житлового комплексу за адресою - АДРЕСА_1 . Право на ведення будівельних робіт надано за винагороду, що складає  3 746,08 кв. м. площі житлових приміщень у об`єкті, а також - 10% від загальної кількості машино-місць у паркінгу об`єкту. У 2013 році комплекс багатоповерхових житлових будинків з підземними гаражами та вбудованими приміщеннями громадського призначення по АДРЕСА_1 прийнято в експлуатацію. 16.07.2015 Орендарем ТОВ «Берег-Трейд» розірвано з ОМР договір оренди земельної ділянки від 28.10.2010 та зазначена земельна ділянка, площею - 3,8121 га, передана Орендодавцю. Під час здійснення слідчих дій у кримінальному провадженні № 42017160690000064 від 20.04.2017, зареєстрованого за фактом самовільного зайняття земельної ділянки, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, встановлено, що ОСОБА_1 самовільно зайнято земельну ділянку по АДРЕСА_1 , яка вільна від забудови, під автомобільну стоянку, металеві паркани, шлагбауми та асфальтове покриття. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 24248226 від 08.09.2015 державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Д.С. зареєстроване право власності на машино-місце АДРЕСА_2 , яке не перебуває у житловому будинку, не було побудовано як об`єкт нерухомості, а розташоване на земельній ділянці, без чіткого визначення її меж, присвоєння кадастрового номеру, тощо, а тому не може бути об`єктом цивільних прав та не підлягає державній реєстрації. Спірне машино-місце розташовано на земельній ділянці, яка не має кадастрового номеру, її межі не встановлені, відомості відсутні у Державному кадастрі. В порушення зазначених в позові норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» була проведена реєстрація та видане свідоцтво на право власності на спірне машино-місце. Вказане, що реєстрація на спірне машино-місце відбулося на підставі договору про викуп паю машино-місця укладеного ОСОБА_1 одночасно від імені кооперативу та від імені пайщика, з якого вбачається, що кооператив зобов`язується по закінченню будівництва передати пайщикам машино-місця розташовані у будинку за вказаною адресою. При цьому ОСОБА_1 не могло бути не відомо, що спірне машино-місце розташоване не у будівлі, а на вільній від забудови земельній ділянці, зазначена обставина не була перевірна органом реєстрації. В позові зазначене, що ділянка на якій розташоване спірне машино-місце, знаходиться у володінні ОСОБА_2 , на ній розташовані покриття та металевий навіс, тому використання цієї ділянки іншими особами перешкоджається встановленим шлагбаумом та охороною, чим порушені права Одеської міської ради.
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16.08.2021 в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
		Заступник керівника Одеської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу та просить суд рішення суду скасувати та прийняти нове про задоволення позовних вимог Приморської окружної прокуратури м. Одеси, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. 
		16.12.2021 ОСОБА_1 надав суду відзив на апеляційну скаргу та просить суд залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків суду. 
		17.12.2021 Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області надало суду відзив на апеляційну скаргу та просить суд апеляційну скаргу в частині, що стосується Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду в частині, що стосується Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, є обґрунтованим, законним, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та таким, що не підлягає скасуванню.
		Постановою Одеського апеляційного суду від 06.03.2023 апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Приморського районного суду від 16.08.2024 скасовано та постановлено нове. У задоволені позовної заяви Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради відмовлено.
		24.07.2023 Заступник керівника Одеської обласної прокуратури подав касаційну скаргу, в якій просив рішення Приморського районного суду від 16.08.2024 та постанову Одеського апеляційного суду від 06.03.2024 скасувати, та прийняти нове рішення про задоволення позову прокурора.
		Постановою Верховного суду від 31.01.2024 касаційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 06.03.2023 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків. 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності прокурором позовних вимог.
		Проте погодитися з такими висновками суду неможна виходячи з наступного. 
		   Встановлено, що 28.10.2010 між територіальною громадою міста Одеси в особі Одеської міської ради (орендодавець) та ТОВ «Берег-Трейд» (орендар) укладений договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого ТОВ «Берег-Трейд» прийняло у строкове платне користування земельну ділянку, площею 3,8121 га, за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва 18-поверхового житлового комплексу та благоустрою території. Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю. за реєстраційним № 4004.
		19.01.2011 між ТОВ «Берег-Трейд» та ОК «Граніт», в особі голови кооперативу Могильнікова В. Д., укладений договір, згідно з яким ОК «Граніт» отримав право на ведення робіт з будівництва житлового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 . Право на ведення будівельних робіт надано за винагороду, що становить 3 746,08 кв. м. площі житлових приміщень в об`єкті, а також 10 % від загальної кількості машино-місць у паркінгу об`єкта.
		У 2013 році комплекс багатоповерхових житлових будинків з підземними гаражами та вбудованими приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1 прийнято в експлуатацію.
		16.07.2015 орендар розірвав договір оренди земельної ділянки від 28.10.2010 та передав зазначену земельну ділянку, площею 3,8121 га, орендодавцю (на підставі заяви генерального директора ТОВ «Берег-Трейд» ОСОБА_3 на ім`я Одеського міського голови ОСОБА_4 від 16.07.2015 за вих. № 16/07.
		18.08.2015 між головою ОК «Граніт» ОСОБА_1 та пайщиком ОСОБА_1 укладений договір № 800/М про викуп паю  машино-місця, на підставі пункту 1.2 якого кооператив зобов`язується по закінченню будівництва передати пайовикам розташовані у будинку на АДРЕСА_3 машино-місця, починаючи з № 140 по № 285 включно, тобто у тому числі і спірне машино-місце за № 213. Тобто, умовою вказаного договору є передача забудовником у власність пайовика машино-місця, розташованого у будинку на АДРЕСА_1 . 
		Згідно зактом від18.08.2015№ 906/Мприймання-переданнямашино-місцяОК «Граніт»,в особіголови ОСОБА_1 ,на виконаннявказаного договору,передало пайовику ОСОБА_1 машино-місце   АДРЕСА_4 . 
		07.09.2015 державним реєстратором Калашніком Д. С. на підставі вказаного договору № 800/М від 18.08.2015, прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний № 24248226, на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на об`єкт нерухомого майна  машино-місце № 213, площею 14 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . 
		10.09.2015реєстраційною службоюБіляївського міськрайонногоуправління юстиціїв Одеськійобласті ОСОБА_1 видане свідоцтвопро правовласності № НОМЕР_2 на машино-місце№ 213. 
		Згідно з договором купівлі-продажу від 08.09.2017 № 1076 ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 придбала машино-місце № НОМЕР_1 , площею 14 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . 
		25.08.2016 ОК «Шлях» звернувся до Одеської міської ради з листом про надання в оренду земельної ділянки орієнтовною площею 0,4003 га для влаштування, експлуатації та обслуговування автостоянки. Вказаний лист Одеська міська рада отримала 29.08.2016. 
		07.12.2016 Одеська міська рада прийняла рішення № 1527-VІІ «Про надання дозволу обслуговуючому кооперативу «Шлях» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, загальною орієнтовною площею 0,6886 га, для влаштування, експлуатації та обслуговування автостоянки, та земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0222 га, для експлуатації та обслуговування автомийки, за адресою: АДРЕСА_5 ». Вказаним рішенням зобов`язано ОК «Шлях» після формування земельної ділянки надати до виконавчого органу Одеської міської ради розроблений та погоджений у встановленому законодавством порядку проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. 
		На час розгляду справи власником земельної ділянки є Одеська міська рада, яка після прийняття рішення від 07.12.2015 будь-яких рішень щодо передачі земельної ділянки у користування або власність не приймала, зокрема і відносно ОК «Шлях». 
		Органом досудового розслідування проводиться розслідування у кримінальному провадженні від 20.04.2017 № 42017160690000064 зареєстрованого за фактом самовільного зайняття земельної ділянки, тобто вчинення кримінального правопорушення передбаченого частиною першою статті 197-1 КК України. 
		У висновку експерта від 26.02.2019 № 17-2694/2695 зазначено, що фактично територія під автостоянкою асфальтована та частково огороджена металевим парканом. На земельній ділянці розташовані навіси з металевого профілю на опорах з металевих труб та кам`яна споруда (імовірно пункт охорони). Згідно з кадастровою зйомкою фактична площа земельної ділянки під автостоянкою становить 0,3838 га. В`їзд на земельну ділянку виконується через облаштовані металеві ворота. Правовстановлюючі документи на земельну ділянку площею 0,3838 га не видавались, землевпорядна документація щодо виділу земельної ділянки не виготовлена. Фактичні межі земельної ділянки площею 0,3838 га під автостоянкою не входять в межі земельної ділянки ТОВ «Берег-Трейд», кадастровий номер 5110137500:43:001:0013, площею 3,8121 га та знаходяться поза її межами. 
		В листах Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 16.09.2018 № 01-12/1744/1, Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 17 жовтня 2017 року № 0119/2491-09-01, Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 07.08.2019 № 10-15-0.4-7059/2-19 вказано, що спірне машино-місце не перебуває у житловому будинку. Воно не було побудовано, як об`єкт нерухомості, а розташоване на земельній ділянці, без чіткого визначення її меж, присвоєння кадастрового номера.
		Листом від 08.08.2018 № 06/3-555-вих18 Військова прокуратура Південного регіону України про зазначені порушення законодавства повідомила Одеську міську раду, яка отримала зазначений лист 04.09.2018.
		Таким чином, спірне машино-місце АДРЕСА_2 , воно не було побудоване як окремий об`єкт нерухомого майна, а розташоване на земельній ділянці без чіткого визначення її меж, присвоєння кадастрового номеру.
		Між сторонам по справі виникли правовідносини щодо захисту права комунальної власності на землю.
		Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Статтею 179 ЦК України передбачено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.
		Відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
		Так, частинами 1, 4 ст. 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
		Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. 
		Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		За правилам ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
		Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
		Відповідно до ст. 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
		Відповідно до ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
		Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування регламентований ст.123 ЗК України.
		Частиною 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.
		Відповідно до ст.153 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
		Статтею 1 Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель визначено, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
		Державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Відповідно до ст. 4 наведеного вище Закону, державній реєстрації прав підлягають, зокрема речові права на нерухоме майно, похідні від права власності.
		Відповідно до ст. 5 Закону, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.
		Відповідно до ст. 77 Закону державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт проводиться відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України щодо особи, яка здійснювала будівництво такого об`єкта (замовник будівництва), чи у випадку, передбаченому статтею 332 Цивільного кодексу України, - щодо особи, яка є власником закінченого будівництвом об`єкта, реконструкція якого проводилася, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт проводиться за наявності відомостей про його технічну інвентаризацію, про прийняття його в експлуатацію та про присвоєння такому об`єкту адреси (крім випадку проведення реконструкції об`єкта, що не має наслідком його поділ, виділ частки або об`єднання), отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.
		У разі коли закінчений будівництвом об`єкт у результаті нового будівництва є складовою частиною будинку, будівлі, споруди (квартира, гаражний бокс, машино-місце, інше житлове та нежитлове приміщення), яка після прийняття об`єкта в експлуатацію є самостійним об`єктом нерухомого майна, відомості про прийняття в експлуатації та про присвоєння адреси отримуються щодо будинку, будівлі або споруди, складовою частиною яких є такий об`єкт, а щодо відповідної складової частини будинку, будівлі, споруди - відомості про присвоєння адреси такій частині.
		Відповідно до ст. 18 Закону державна реєстрація прав проводиться в такому порядку з урахуванням особливостей, визначених цим Законом:
		1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;
		2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;
		3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;
		4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;
		5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);
		6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав;
		7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;
		8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
		Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державноїреєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
		Державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку, а щодо новоствореного об`єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, - виключно за наявності в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва відомостей про такий об`єкт.
		Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
		Відповідно до ст. 24 Закону в державній реєстрації прав може бути відмовлено, коли заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; у Державному реєстрі прав відсутні відомості про право власності/право користування земельною ділянкою замовника будівництва.
		За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
		Відповідно до наведеного вище Закону та порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).
		Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» об`єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машино-місце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном. 
		Об`єкт будівництва - будівля, споруда або комплекс споруд, будівництво яких організує забудовник та фінансування будівництва яких здійснює управитель за рахунок отриманих в управління коштів. 
		Споруди - це будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.
		Будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несучо-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів.
		Машино-місце (на автостоянці або в гаражі)  площа, необхідна для встановлення одного автомобіля, що складається із площі горизонтальної проекції нерухомого екіпажу з додаванням розривів наближення (захисних зон) до сусідніх екіпажів або будь-яких
		перешкод (ДБН В.2.3-15:2007. Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів).
		Встановлено, що спірне машино-місце № НОМЕР_1 розміщене не у будинку, як то вказано у Договорі про порядок викупу паю машино-місця № 800/М від 18.08.2015, який став підставою для проведення первісної державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 , а розташоване на не виділеній в натурі земельній ділянці поза межами побудованого будинку, кадастровий номер та адреса якій не присвоєні. Земельна ділянка на АДРЕСА_1 , на якій розміщене спірне машино-місце № 213 Одеською міською радою не надавалась у користування ОСОБА_1 , однак останній її фактично використовував. Межі земельної ділянки в установленому законом порядку не встановлювалися, відомості щодо неї не внесені до Державного земельного кадастру. Спірне машино-місце фундаменту, стін, покрівлі не містить.
		Отже, спірне машино-місце не є вбудованою або побудованою спорудою, не знаходиться в побудованій будівлі, розташоване поза межами побудованого об`єкта нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, не наділене індивідуальними ознаками, оскільки у нього відсутні фундамент, стіни, покрівля, які є єдиними критеріями, за якими можна ідентифікувати машино-місце для його користувача. Єдиний критерій, який може ідентифікувати машино-місце для його володільця та користувача, це здійснена фарбою на асфальті, або іншим шляхом їх нумерація, межі машино-місця не встановлювалися повноважними органами. Тобто, фактично така нумерація та межі машино-місця встановлені безпосередньо самим відповідачем - ОСОБА_1 , про що останній не заперечує. Тому, спірне машино-місце не є об`єктом нерухомого майна, не може бути об`єктом цивільних прав та не підлягає державній реєстрації. 
		Під час здійснення первісної реєстрації права власності на спірне машино-місце за ОСОБА_1 останній не надав державному реєстратору документи, які свідчать про законність підстав набуття ним права на земельну ділянку, на якій розміщене спірне машино-місце. З`ясувавши, що у технічному паспорті на спірне машино-місце відсутні характеристики машино-місця, як об`єкта нерухомого майна, зокрема відсутній фундамент, стіни, покрівля, державний реєстратор повинен був відмовити у державній реєстрації, однак в порушення вимог закону таку реєстрацію здійснив. 
		Державний реєстратор зобов`язаний був відмовити у державній реєстрації також з тих підстав, що, ОСОБА_1 до заяви про реєстрацію права власності на машино-місце, яке не перебуває у побудованому будинку, додав документи, що не свідчать про законність підстав набуття ним права на земельну ділянку, на якій розміщене спірне машино-місце. Тому, відповідні дії державного реєстратора є неправомірними.
		Таким чином, прокурором у відповідності до вимог ст. ст. 76 - 80 ЦПК України доведено, що державну реєстрацію права власності на спірне машино-місце, як об`єкт нерухомого майна, проведено у порушення вимог чинного законодавства, оскільки фактично машино-місце розташоване не у будівлі, а на вільній від забудови земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Одеси і нікому у користування не виділялася. Спірне машино-місце не є об`єктом нерухомого майна. Тому, колегія суддів приходить до висновку про визнання державної реєстрації права власності на спірне машино-місце незаконною та такою, що підлягає скасуванню.
		Помилковим є висновки суду про недоведеність тверджень прокурора про самовільне зайняття земельної ділянки, з посиланням на те, що спірне машино-місце знаходиться на земельній ділянці, що обслуговує ОК «Шлях», воно відноситься до збудованого ОК «Граніт» комплексу багатоквартирних будівель (основної речі).
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що у ОСОБА_1 , як у інвестора за договором про пайову участь у будівництві, майнове право на машино-місце виникло на підставі договору про викуп пая, даний договір не оскаржений та є чинним, а тому підстав для скасування свідоцтва про право власності та рішення державного реєстратора не має. Однак за договором про викуп пая - машино-місця від 18.08.2015 у ОСОБА_1 виникло майнове право на машино-місце, розташоване у будинку по АДРЕСА_1 , а не за його межами. Разом з тим, право власності зареєстровано, свідоцтво про право власності видано на машино-місце, яке розташоване не у побудованому будинку, а за його межами, на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Одеси. Оскарження договору про викуп пая не призведе до захисту прав позивача, за захистом яких він звернувся з цим позовом до суду, а лише потягне за собою реальне порушення прав ОСОБА_1 , як інвестора за договором про викуп пая - машино-місця, яке розташоване у будинку.
		Висновки суду першої інстанції про те, що позивачем не надано достатніх доказів, на підставі яких можна було б встановити, що спірне машино-місце розташоване на земельній ділянці, яка належить Одеській міській раді, не відповідають дійсності, оскільки вони спростовуються висновком експерта у кримінальному провадженні, вищезазначеними листами органів місцевого самоврядування тощо. Про вказане зазначає і сам ОСОБА_1 , вказуючи, що вирішується питання з Одеською міською радою щодо надання ОК «Шлях» в оренду спірної земельної ділянки, на якій розташована авто-стоянка з машино-місцем, що також підтверджує той факт, що спірне машино-місце розташоване на належній територіальній громаді м. Одеси земельній ділянці, яка не надавалася ОСОБА_1 .. 
		Відсутність рішення Одеської міської ради про надання земельної ділянки під розміщення спірного машино-місця № 213 також підтверджується тим, що після первісної реєстрації права власності ОСОБА_1 на спірне машино-місце ОК «Шлях» звертається до Одеської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку землевпорядної документації з надання земельної ділянки, на якій зокрема знаходиться і спірне машино-місце, у користування для облаштування авто-стоянки, а Одеською міською радою було прийнято рішення від 07.12.2016 про надання дозволу ОК «Шлях» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для влаштування, експлуатації та обслуговування авто-стоянки. 
		Неможна погодитися з висновками суду першої інстанції, що невизначеність в натурі прибудинкової території має наслідком недоведеність позивачем порушеного права, оскільки це спростовує того, що земельна ділянка, на якій розташована авто-стоянка та спірне машино-місце, знаходиться в межах м. Одеса і відноситься до земель комунальної власності та належить територіальній громаді м. Одеси, в особі Одеської міської ради, на захист інтересів якої звернувся прокурор з позовом по даній справі.
		За вищевказаних підстав безпідставними є висновки, що знесення машино-місця є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення особи до відповідальності, оскільки машино-місце, право власності на яке зареєстроване, не є річчю та об`єктом нерухомості, у зв`язку з чим прокурором і заявлено вимогу про звільнення земельної ділянки, що не є тотожною знесенню. 
		Щодо висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу, за яким ОСОБА_1 продав зазначений об`єкт ОСОБА_2 колегія суддів зазначає наступне.
		Право на оспорювання договору купівлі-продажу має також особа, яка не була стороною правочину (заінтересована особа). Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
		Статтею 655ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
		Відповідно ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.
		Відповідно до статті 658ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
		За правилами, передбаченими ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Частинами 1, 5 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
		Оскільки ОСОБА_1 незаконно набувправо власностіна машино-місце,яке розташованена земельнійділянці територіальноїгромади м.Одеси,спірне машино-місцене єоб`єктом нерухомостіта неможе бутиоб`єктом цивільнихправовідносин,то укладенийним із  ОСОБА_2  договір купівлі продажу підлягає визнанню недійсним. Вимоги прокурора про визнання недійсним укладеного договору купівлі-продажу підлягають задоволенню.
		Щодо висновків суду про неправильно обраний прокурором спосіб захисту порушених прав, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
		Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України.
		Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
		Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення  гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.
		Такий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц.
		Необхідність звернення до суду з позовом в інтересах Одеської міської ради прокурор обґрунтував порушенням прав міської ради як власника земельної ділянки, на якій розміщено машино-місце, право власності на яке на час вирішення спору зареєстроване за ОСОБА_2 .
		З огляду на встановлені статтею 152 Земельного кодексу України способи захисту прав на земельні ділянки та визначені статтею 5 ГПК України вимоги щодо ефективності способу захисту права, позивач у спорі про захист прав на земельну ділянку може пред`явити будь - яку позовну вимогу, яка не передбачена законом або договором, а суд може захистити порушене право у заявлений спосіб, у тому числі й шляхом визнання відсутнім права, але за умови, що такий спосіб захисту прав на земельну ділянку, обраний позивачем, відновлює (захищає) порушене право позивача або нівелює негативні для нього наслідки у зв`язку з порушенням права, тобто, є ефективним способом захисту і виключає у подальшому необхідність пред`явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права. 
		Таку правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 22.06.2020 по справі № 922/2155/18.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, зазначила, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту порушеного права можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
		Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.
		Негаторний позов  це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод у користуванні чи розпорядженні майном. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
		Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.
		Власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.
		На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності.
		Фактично оформивши право власності на відповідне машино-місце відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не набули права власності на земельну ділянку комунальної власності, на якій воно розташоване.
		За таких обставин, коли спірна земельна ділянка не вибула з комунальної власності, прокурор обрав належний спосіб захисту  негаторний позов про звільнення земельної ділянки, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. 
		Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі  ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу  загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу  охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці  визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
		Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
		Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування  передбачуваними.
		Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
		Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
		Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
		Право держави повернути самовільну зайняту земельну ділянку передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи закону є доступними, чіткими та передбачуваними.
		Звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням комунального майна відповідно до загальних інтересів територіальної громади.
		Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування. 
		Отже, зобов`язання звільнити спірну земельну ділянку відповідача ОСОБА_2 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном.
		Щодо позовної вимоги про скасування записів державного реєстратора про право власності необхідно зазначити наступне.
		За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"» (далі - Закон України № 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Відповідно до статті 11зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
		У частині другій статті 26 Закону України№ 1952 (у редакції, чинній до 16.01.2020) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
		Однак згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України№1952 викладено у новій редакції.
		Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України№1952 (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		У розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України№ 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
		Викладене свідчить, що з 16.01.2020 такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому позивач помилково констатував необхідність застосування такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати йому відновлення порушеного права, а отже неспроможний надати особі ефективний захист її прав.
		Водночас колегія суддів зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України"Продержавну реєстраціюречових правна нерухомемайно таїх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.
		Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952.
		За таких обставин, у задоволенні позовних вимог прокурора про скасування записів державного реєстратора про право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна та про право власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна слід відмовити.
		Щодо суб`єктного складу, колегія суддів зазначає наступне.
		Спір про скасування рішень про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача особою, за якою зареєстровано право власності на ці об`єкти нерухомого майна. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру, а тому такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.
		Зазначений правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 820/4524/18, від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 04 квітня 2018 року у справі № 817/1048/16.
		Спір у позивача виник саме з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 щодо правомірності дій останніх з реєстрації за ними речового права, користування ними земельною ділянкою комунальної власності, тому належними відповідачами є саме вони, а не державний реєстратор, тому позовні вимоги про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку не можуть бути звернені до державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Дмитра Сергійовича, Реєстраційної служби Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, яких позивач визначив співвідповідачами, а тому у задоволенні позовних вимог до вказаних осіб необхідно відмовити.
		Зважаючи на викладене, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог прокурора з мотивів та підстав, викладених вище. 
		При цьому апеляційний суд враховує, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		Суд вирішуючи питання про розподіл судових витрат дійшов наступного висновку. 
		Враховуючи те, що апеляційна скарга Заступника керівника Одеської обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16.08.2021 скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову, то понесені позивачем судові витрати за розгляд справи у розмірі 33632,00 грн. на підставі ст. 137, 141 ЦПК України підлягають стягненню в рівних частках з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Одеської обласної прокуратури.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
		Керуючись ст.ст.374,376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
		постановив:
		Апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури задовольнити частково.
		Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16.08.2021 скасувати, ухвалити нове.
		Позов Приморськоїокружної прокуратуриміста Одесив інтересахдержави вособі Одеськоїміської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання незаконним свідоцтва, визнання недійсним договору, звільнення земельної ділянки - задовольнити частково.
		Визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Дмитра Сергійовича (індексний номер № 24248226 від 08.09.2015), на підставі якого за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) зареєстроване право власності на об`єкт нерухомого майна  машино-місце № НОМЕР_1 , площею - 14 кв. м., розташоване за адресою - АДРЕСА_1 .
		Визнати незаконним свідоцтво про право власності, серія та номер: 43604890, видане 10.09.2015 Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна  машино-місце № НОМЕР_1 , площею - 14 кв. м., розташоване за адресою - АДРЕСА_1 .
		Визнати недійсним договір купівлі-продажу № 1076 від 08.09.2017 машино-місця № 213, площею - 14 кв. м., розташованого за адресою - АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ).
		Зобов`язати ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_4 ) звільнити земельну ділянку, площею - 14 кв. м., яка розташована за адресою - АДРЕСА_6 .
		У задоволенні решти позовних вимог  відмовити.
		Стягнути врівних часткахз ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 )та ОСОБА_2 (РНОКПП  НОМЕР_4 ) на користь Одеської обласної прокуратури (м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, код ЄДРПОУ: 03528552, код класифікації доходів бюджету 22030101, р/р UA808201720343100002000000564) судовий збір в розмірі 16816 грн. (шістнадцять тисяч вісімсот шістнадцять) з кожного.
		Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Повний текст складений 04.12.2024
		 
		Головуючий:                                Є.С. Сєвєрова                    
		 
		Судді:                                    Л.М. Вадовська 
		 
		 
		 
		   О.С. Комлева

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...