Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 360/4586/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 05.12.2024. Зареєстровано: 06.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 06.12.2024.
Дата набрання законної сили: 05.12.2024
Номер судового провадження: К/990/10969/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 грудня 2024 року 
		м. Київ
		справа № 360/4586/21
		адміністративне провадження № К/990/10969/23 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Соколова В.М.,
		суддів: Загороднюка А.Г.,  Єресько Л.О., 
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження за наявними матеріалами у суді касаційної інстанції адміністративну справу № 360/4586/21
		за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито
		за касаційною скаргою адвоката Комарової Ганни Олексіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року (головуючий суддя Чернявська Т.І.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року (суддя-доповідач - Геращенко І.В., судді: Міронова Г.М., Казначеєв Е.Г.),
		УСТАНОВИВ: 
		І. Короткий зміст позовних вимог
		У серпні 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Луганській області (далі - відповідач), у якому просив:
		- визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Луганській області, що виразилися у зміні розміру середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 у період з квітня 2021 року;
		- зобов`язати Головне управління ДПС у Луганській області здійснити перерахунок середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 з квітня 2021 року та в подальшому здійснювати нарахування середньомісячної заробітної плати ОСОБА_1 за середньоденною заробітною платою, що складає 614,05 грн;
		- зобов`язати Головне управління ДПС у Луганській області виплатити заборгованість із заробітної плати ОСОБА_1 за період з квітня 2021 року по серпень 2021 року у розмірі 31555,08 грн.
		В обґрунтування позову зазначено, що позивач працював у Головному управління ДПС у Луганській області та з 18 березня 2020 року був увільнений від виконання обов`язків на період проходження військової служби зі збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку до закінчення періоду військової служби за контрактом або до дня фактичного звільнення. Однак позивачу стало відомо, що квітня 2021 року відповідач розраховує середньомісячну заробітну плату за середньоденною заробітною платою у меншому розмірі, ніж 614,05 грн. Такі дії відповідача ОСОБА_1 вважає протиправними, оскільки порушується його гарантія на збереження середнього заробітку.
		ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
		Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року, в задоволенні позову відмовлено. 
		Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив із того, що протягом періоду з 18 березня 2020 року по 24 березня 2021 року за позивачем збережена передбачена частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП) гарантія у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, а саме, збережено місце роботи, посаду і середній заробіток. Отже, відповідно до абзацу другого пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі також - Порядок № 100), при обчисленні позивачу середньої заробітної плати за останні два місяці (січень-лютий 2021 року) не враховуються виплати за період з 18 березня 2020 року по 24 березня 2021 року, оскільки цей період є часом, протягом якого зберігається середній заробіток працівника.
		Суд зазначив, що у межах спірних правовідносин у позивача відсутній розрахунковий період, що згідно з абзацом сьомим пункту 2 Порядку № 100 обумовлює обчислення середньої заробітної плати відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 Порядку № 100. У зв`язку з тим, що у позивача в розрахунковому періоді (лютий-березень 2021 року) не було заробітної плати, а виплачувалась збережена середня заробітна плата як гарантія для працівника на час виконання державних або громадських обов`язків, розрахунок середньої заробітної плати повинен проводитись з установленого йому посадового (місячного) окладу.
		Посадовий (місячний) оклад позивача станом на 25 березня 2021 року становить 5500,00 грн, а мінімальна заробітна плата станом на 01 січня 2021 року становить 6000,00 гривень. Таким чином, розмір посадового (місячного) окладу позивача (5500,00 грн) є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати (6000,00 грн), що згідно з абзацами третім, четвертим пункту 4 Порядку № 100 обумовлює розрахунок середньої заробітної плати позивачу з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку.
		Відповідно до приписів абзацу сьомого пункту 2, абзаців третього-п`ятого пункту 4, пункту 5, абзацу другого пункту 8 Порядку № 100, розрахунок середньої заробітної плати позивачу з 25 березня 2021 року має здійснюватися таким чином: мінімальна заробітна плата за січень - лютий 2021 року множиться на кількість місяців розрахункового періоду (2 місяці) та ділиться на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата (місяцем, у якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, є березень 2021 року). Середньоденна заробітна плата становить 307,69 грн: (6000,00 грн х 2) : 39 робочих днів (у січні 2021 року - 19 робочих днів, у лютому 2021 року - 20 робочих днів) = 307,69 грн (середньоденна заробітна плата). Отже, середня заробітна плата позивачу з 25 березня 2021 року правомірно розраховується відповідачем з середньоденної заробітної плати у розмірі 307,69 грн.
		Суд першої інстанції виснував, що оскільки в даному випадку відсутнє звільнення позивача в запас з військової служби та повторне прийняття на військову службу під час дії особливого періоду, то це виключає можливість визначення права позивача на гарантії, встановлені абзацом шостим пункту 4 Порядку № 100 для військовослужбовців. Отже, правові підстави для розрахунку позивачу з 25 березня 2021 року середньої заробітної плати з середньоденної заробітної плати в розмірі 614,05 грн відсутні.
		Апеляційний суд погодився з позицією Луганського окружного адміністративного суду та мотивами ухваленого рішення, з огляду на що залишив його без змін.
		ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи
		Адвокат Комарова Г.О. звернулась в інтересах позивача до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
		Підставою касаційного оскарження визначено пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначено про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пунктів 2, 4 Порядку № 100 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, у випадку реорганізації/ліквідації органу державної влади.
		За доводами скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях неправильно застосували норми матеріального права - пункти 2, 4 Порядку № 100 та дійшли помилкового висновку про відсутність, при переведенні працівника державного органу внаслідок його реорганізації, який фактично продовжує працювати у тій же державній установі, розрахункового періоду для обчислення такому працівнику середньої заробітної плати; про необхідність розраховувати середню заробітну плату, працівнику, якого було переведено в наслідок реорганізації/ліквідації органу державної влади лише з установленого посадового (місячного) окладу, без врахування середньої заробітної плати за останні два календарні місяці роботи в державній установі, яку було реорганізовано/ ліквідовано.
		На думку скаржника, правильне тлумачення норм права полягає у тому, що у випадку ліквідації або реорганізації державної установи, під час якої працівника переведено до іншої державної установи (правонаступника), пункти 2, 4 Порядку №100 необхідно застосовувати з урахуванням того, що розрахунковий період, за який обчислюється середня заробітна плата, повинен визначатися за останні два календарні місяці роботи за останнім основним місцем роботи, яким є не лише установа, до якої переведено працівника, але й та установа, в якій вона працювала до реорганізації (ліквідації).
		Таким чином скаржник уважає, що дії Головного управління ДПС у Луганській області щодо виплати позивачеві середнього заробітку виходячи з меншого, ніж 614,05 грн розміру середньоденної заробітної плати є протиправними, оскільки не відповідають вимогам чинного законодавства та є втручанням у право власності позивача.
		Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги № К/990/10969/23 у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Кашпур О.В., судді Уханенко С.А., Радишевська О.Р.
		Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою, поданою адвокатом Комаровою Г.О. в інтересах ОСОБА_1 .
		Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін.
		У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Кашпур О.В., яку визначено головуючим суддею (суддею-доповідачем) у розгляді цієї справи, на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду, здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями та визначено новий склад суду для розгляду касаційної скарги № К/990/10969/23: головуючий суддя (суддя-доповідач) Соколов В.М., судді: Загороднюк А.Г., Єресько Л.О.
		Ухвалою від 04 грудня 2024 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.
		IV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи 
		ОСОБА_1 з 25 березня 2021 року по теперішній час проходить публічну службу в Головному управлінні ДПС у Луганській області, утвореному як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України наказом Державної податкової служби України від 30 вересня 2020 року № 529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» внаслідок ліквідації постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року № 893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» Головного управління ДПС у Луганській області як юридичної особи публічного права, про що свідчать записи у трудовій книжці від 14 серпня 2008 року серії НОМЕР_1 .
		Відповідно до витягу з наказу Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 10 березня 2020 року № 66 (по особовому складу) укладено контракт про проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу строком на три роки, прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу, зараховано до списків особового складу Збройних Сил України та призначено ОСОБА_1 командиром роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		На підставі заяви ОСОБА_1 від 17 березня 2020 року та витягу з наказу командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 10 березня 2020 року №66 (по особовому складу) наказом Головного управління ДПС у Луганській області від 18 березня 2020 року № 83-о «Про увільнення від виконання обов`язків ОСОБА_1 » позивача увільнено від виконання обов`язків головного державного ревізора - інспектора відділу внутрішнього контролю управління забезпечення роботи Головного управління ДПС у Луганській області з 18 березня 2020 року до дня закінчення дії контракту, збережено за позивачем місце роботи, посаду і середній заробіток на період з 18 березня 2020 року до дня закінчення строку укладеного контракту або до дня фактичного звільнення.
		На підставі заяви ОСОБА_1 від 25 вересня 2020 року наказом Головного управління ДПС у Луганській області від 25 вересня 2020 року № 277-о «Про переведення працівників» позивача з 28 вересня 2020 року переведено на посаду головного державного ревізора - інспектора відділу відомчого контролю Головного управління ДПС у Луганській області, звільнивши з посади головного державного ревізора - інспектора відділу внутрішнього контролю управління забезпечення роботи Головного управління ДПС у Луганській області.
		Наказом Головного управління ДПС у Луганській області від 25 вересня 2020 року № 279-о «Про увільнення від виконання обов`язків ОСОБА_1 » позивача увільнено від виконання обов`язків головного державного ревізора - інспектора відділу відомчого контролю Головного управління ДПС у Луганській області з 28 вересня 2020 року до дня закінчення дії контракту, збережено за позивачем місце роботи, посаду і середній заробіток на період з 28 вересня 2020 року до дня закінчення строку укладеного контракту або до дня фактичного звільнення.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2020 року № 893 «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» розпочато процедуру ліквідації як юридичних осіб публічного права територіальних органів Державної податкової служби, у тому числі Головного управління ДПС у Луганській області (ЄДРПОУ 43143746).
		Наказом Державної податкової служби України від 30 вересня 2020 року № 529 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби України» утворено Головне управління ДПС у Луганській області (ЄДРПОУ ВП 44082150), як відокремлений підрозділ Державної податкової служби. Права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються, перейшли Державній податковій службі та її територіальним з органам у межах, визначених положеннями про Державну податкову службу та її територіальні органи. 
		З 01 січня 2021 року Головне управління ДПС у Луганській області (ЄДРПОУ ВП 44082150) розпочало виконувати функції та повноваження Головного управління ДПС у Луганській області (ЄДРПОУ 43143746), яке ліквідується. 
		Листом від 19 листопада 2020 року № П-7450/14/12-32-11-00 та попередженням про наступне звільнення Головне управління ДПС у Луганській області, у зв`язку з його ліквідацією як юридичної особи публічного права, попередило позивача про наступне звільнення з посади головного державного ревізора - інспектора відділу відомчого контролю Головного управління ДПС у Луганській області.
		Наказом Головного управління ДПС у Луганській області від 24 березня 2021 року № 170-о «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено 24 березня 2021 року з посади головного державного ревізора - інспектора відділу відомчого контролю Головного управління ДПС у Луганській області у зв`язку з переведенням для подальшої роботи у Головному управлінні ДПС у Луганській області, з виплатою грошової компенсації за невикористані відпустки.
		На підставі заяви ОСОБА_1 від 25 березня 2021 року наказом Головного управління ДПС у Луганській області від 25 березня 2021 року № 229-о «Про призначення ОСОБА_1 » останнього 25 березня 2021 року призначено на посаду головного державного ревізора - інспектора відділу відомчого контролю Головного управління ДПС у Луганській області, в порядку переведення з Головного управління ДПС у Луганській області, із встановленням посадового окладу у розмірі 5500,00 грн згідно зі штатним розписом.
		Наказом Головного управління ДПС у Луганській області від 25 березня 2021 року № 230-о «Про увільнення від виконання обов`язків ОСОБА_1 » позивача увільнено від виконання обов`язків головного державного ревізора - інспектора відділу відомчого контролю Головного управління ДПС у Луганській області з 25 березня 2021 року до дня закінчення дії контракту, збережено за позивачем місце роботи, посаду і середній заробіток на період з 25 березня 2021 року до дня закінчення строку укладеного контракту або до дня фактичного звільнення.
		Згідно з довідкою Головного управління ДПС у Луганській області від 22 жовтня 2021 року № П-152/12-32-10-02-23 ОСОБА_1 дійсно працює в Головному управлінні ДПС у Луганські області з 25 березня 2021 року на посаді головного державного ревізора - інспектора відділу відомчого контролю. З 25 березня 2021 року по теперішній час за ОСОБА_1 збережено середньомісячну заробітну плату. Відповідно до Порядку № 100 середня заробітна плата ОСОБА_1 розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. Посадовий оклад на посаді головного державного ревізора - інспектора склав 5500,00 грн, на час розрахунку мінімальна заробітна плата складає 6000,00 грн. Розрахунок середньоденної заробітної плати: планова кількість робочих днів за період з січня 2021 року по лютий 2021 року (2 місяці)/39 робочих днів. Середньоденна заробітна плата 307,69 грн (6000 х 2 : 39). Загальна сума виплаченої середньомісячної заробітної плати за період з 25 березня 2021 року по 30 вересня 2021 року склала 40 000,00 грн.
		Вважаючи, що Головне управління ДПС у Луганській області порушує гарантію збереження середнього заробітку на час призову, позивач звернувся до суду із цим позовом.
		V. Джерела права й акти їхнього застосування. Позиція Верховного Суду 
		Виникнення цього спору обумовлено незгодою позивача з діями відповідача щодо нарахування та виплати середнього заробітку як гарантії, передбаченої частиною третьою статті 119 КЗпП, ц меншому розмірі, ніж до призначення на посаду головного державного ревізора - інспектора відділу відомчого контролю Головного управління ДПС у Луганській області. При цьому право позивача на збереження середнього заробітку відповідно до вимог частини третьої статті 119 КЗпП сторонами не оспорюється і не є спірним.
		Відповідно до встановлених судами обставин ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом, укладеним 10 березня 2020 року.
		Наказом Головного управління ДПС у Луганській області від 18 березня 2020 року № 83-о позивача було увільнено від виконання обов`язків головного державного ревізора - інспектора відділу внутрішнього контролю управління забезпечення роботи Головного управління ДПС у Луганській області з 18 березня 2020 року до дня закінчення дії контракту, збережено за позивачем місце роботи, посаду і середній заробіток на період з 18 березня 2020 року до дня закінчення строку укладеного контракту або до дня фактичного звільнення.
		У подальшому, у зв`язку із переведенням позивача з 28 вересня 2020 року на посаду головного державного ревізора - інспектора відділу відомчого контролю Головного управління ДПС у Луганській області наказом відповідача від 25 вересня 2020 року № 279-о позивача увільнено від виконання обов`язків з 28 вересня 2020 року до дня закінчення дії контракту, збережено за позивачем місце роботи, посаду і середній заробіток на період з 28 вересня 2020 року до дня закінчення строку укладеного контракту або до дня фактичного звільнення.
		Наказом Головного управління ДПС у Луганській області від 24 березня 2021 року № 170-о позивача звільнено 24 березня 2021 року з посади головного державного ревізора - інспектора відділу відомчого контролю Головного управління ДПС у Луганській області у зв`язку з переведенням для подальшої роботи у Головному управлінні ДПС у Луганській області, з виплатою грошової компенсації за невикористані відпустки, а наказом від 25 березня 2021 року № 229-о призначено на посаду головного державного ревізора - інспектора відділу відомчого контролю Головного управління ДПС у Луганській області, в порядку переведення з Головного управління ДПС у Луганській області, із встановленням посадового окладу у розмірі 5500,00 грн згідно зі штатним розписом.
		Наказом Головного управління ДПС у Луганській області від 25 березня 2021 року № 230-о позивача увільнено від виконання обов`язків з 25 березня 2021 року до дня закінчення дії контракту, збережено за позивачем місце роботи, посаду і середній заробіток на період з 25 березня 2021 року до дня закінчення строку укладеного контракту або до дня фактичного звільнення.
		При цьому, до 25 березня 2021 року середньоденна заробітна плата позивача складала 614,05 грн, а після цієї дати - 307,69 грн, що вплинуло на загальний розмірі його середньої заробітної плати. 
		Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовили ОСОБА_1 в задоволенні позову з тих підстав, що у позивача відсутній розрахунковий період, а тому згідно з абзацом сьомим пункту 2 Порядку № 100 обчислення його середньої заробітної плати здійснюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку, а саме, з розміру мінімальної заробітної плати.
		Згідно з ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2023 року касаційне провадження у справі відкрите з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, що полягає у відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування пунктів 2, 4 Порядку № 100 у випадку реорганізації/ліквідації органу державної влади.
		За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		Перевіривши доводи та вимоги касаційної скарги і правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.
		За змістом частини третьої статті 119 КЗпП (тут і далі - у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		Частиною першою статті 27 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» визначено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 (тут і далі - у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. 
		У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. 
		Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
		Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзаців третього - п`ятого пункту 4 цього Порядку. 
		Згідно з абзацами третім - п`ятим пункту 4 Порядку № 100 якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.
		Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору.
		Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду. 
		Відповідно до абзацу шостого пункту 4 Порядку № 100 працівникам, які були звільнені в запас з військової служби та повторно призвані (прийняті) на військову службу під час дії особливого періоду, обчислення середньої заробітної плати проводиться з урахуванням положень цього Порядку. Якщо розрахована в установленому порядку середня заробітна плата є нижчою від середньої заробітної плати, яка зберігалася за працівником протягом попереднього періоду військової служби, для розрахунку застосовується середня заробітна плата, яка зберігалася за працівником протягом попереднього періоду військової служби (на час виникнення спірних правовідносин абзац шостий пункту 4 Порядку № 100 діяв у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1213).
		Разом з тим, судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 з 10 березня 2020 року проходить військову службу в Збройних Силах України на підставі контракту, укладеного строком на три роки. Відтак, як обґрунтовано вказали суди, у межах спірних правовідносин відсутнє звільнення позивача в запас з військової служби та повторне прийняття на військову службу під час дії особливого періоду.
		За таких умов абзац шостий пункту 4 Порядку №100 не може бути застосований до спірних правовідносин.
		Повертаючись до питання перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій пунктів 2, 4 Порядку № 100 колегія суддів вказує про таке.
		Як зазначалося, з 25 березня 2021 року відповідач нараховував позивачу середній заробіток виходячи з середньоденної заробітної плати 307,69 грн, яка обчислена з урахуванням абзаців третього - п`ятого пункту 4 Порядку № 100, оскільки у позивача відсутній розрахунковий період. Ця позиція відповідача ґрунтується на тому, що з 25 березня 2021 року ОСОБА_1 призначений на нову посаду в Головному управлінні ДПС у Луганській області з посадовим окладом 5500 грн, який є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати - 6000 грн станом на 01 січня 2021 року.
		Відповідно до наведеного у довідці відповідача від 22 жовтня 2021 року № П-152/12-32-10-02-23 алгоритму розрахунку середньоденної заробітної плати позивача з 25 березня 2021 року така становить 307,69 грн і розрахована шляхом множення мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду та поділена кількість робочих днів у такому періоді (6000 х 2 : 39).
		У світлі наведеного колегія суддів зазначає, що пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП визначено, що підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
		Поряд із цим, пунктом 5 частини першої цієї статті передбачено, що підставами припинення трудового договору є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.
		У свою чергу, частиною четвертою статті 36 КЗпП України унормовано, що у разі реорганізації підприємства (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
		Відповідно до частини першої статті 104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.
		Аналіз указаних норм дозволяє дійти висновку, що припинення юридичної особи не є підставою припинення трудового договору. Однак переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію є самостійною підставою припинення трудового договору. При цьому факт переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію виключає наявність підстав для продовження трудових відносин працівника з підприємством у разі процедури його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення).
		Аналогічний правовий підхід викладений у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2024 року у справі № 360/3057/20 з подібними правовідносинами.
		Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_1 звільнено з посади в Головному управлінні ДПС у Луганській області (код ЄДРПОУ 43143746) на підставі його заяви. При звільненні з позивачем проведено розрахунок, у тому числі виплачено компенсацію за невикористані відпустки.
		Надалі, на підставі заяви позивача його призначено на нову посаду в Головному управлінні ДПС у Луганській області (код ЄДРПОУ ВП 44082150) та встановлено відповідний посадовий оклад. Однак, оскільки посадовий оклад позивача (5000 грн) був меншим від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати (6000 грн), то з 25 березня 2021 року середній заробіток розраховувався та виплачувався виходячи із середньоденної заробітної плати, обчисленої з розміру мінімальної заробітної плати.
		Ураховуючи те, що позивача призначено на нову посаду із відповідним посадовим окладом у Головному управлінні ДПС у Луганській області (код ЄДРПОУ ВП 44082150), то у відповідача не було підстав для розрахунку середньомісячного заробітку виходячи з виплат за попередньою посадою.
		З уваги на це колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність дій Головного управління ДПС у Луганській області та відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
		Підсумовуючи наведене Суд констатує, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій пунктів 2, 4 Порядку № 100 у спірних правовідносинах не знайшли підтвердження під час касаційного розгляду справи.
		Решта аргументів касаційної скарги не спростовують правильності застосування судами норм матеріального права, про перегляд яких подано касаційну скаргу.
		За правилами пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Оскільки Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, не встановив підстав для їх скасування чи зміни, касаційна скарга у силу положень статті 350 КАС України задоволенню не підлягає.
		VІ. СУДОВІ ВИТРАТИ
		З огляду на результат касаційного розгляду справи, розподіл судових витрат не здійснюється.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу адвоката Комарової Ганни Олексіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
		Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2022 року у справі № 360/4586/21 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		СуддіВ.М. Соколов А.Г. Загороднюк   Л.О. Єресько

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...