Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 365/833/16-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 06.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 09.12.2024.
Дата набрання законної сили: 26.11.2024
Номер судового провадження: 51-2719км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12014110170000167

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26 листопада 2024 року
		м. Київ
		справа № 365/833/16-к
		провадження № 51-2719км24
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                               ОСОБА_1 ,
		суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		за участю:
		секретаря судового засідання              ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                    ОСОБА_5 , 
		представника потерпілої                        ОСОБА_6 ,
		захисника                                                    ОСОБА_7 ,
		у режимі відеоконференції:
		засудженого                                               ОСОБА_8 , 
		захисника                                                    ОСОБА_9 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги: засудженого ОСОБА_8 на вирок Київського апеляційного суду від 20 березня 2024 року; прокурора, яка брала участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Згурівського районного суду Київської області від 14 вересня 2023 року та вирок Київського апеляційного суду від 20 березня 2024 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №  12014110170000167, за обвинуваченням  
		ОСОБА_8 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя    АДРЕСА_1 , не судимого, 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Згурівського районного суду Київської області від 14 вересня 2023 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. 
		На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням на строк 3 роки з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.
		Постановлено стягнути із засудженого ОСОБА_8 : на користь потерпілої ОСОБА_10 183670,32 грн на відшкодування матеріальної шкоди, 250 000 грн на відшкодування моральної шкоди, 8570,84 грн - витрати на правову допомогу, 3991,90 грн - витрати на залучення експерта; на користь держави 22 743,76 грн процесуальних витрат. 
		Як визнав установленим суд, 12 травня 2014 року близько 20:00 ОСОБА_8 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем «ЗАЗ- DAEWOO» Т13110 д.н.з. НОМЕР_1 , який належав його сину - ОСОБА_11 , та рухаючись зі швидкістю 58-61 км/год по проїжджій частині на  вул. Українській в напрямку вул. Ватутіна у смт Згурівка, навпроти будинку НОМЕР_2 , порушивши вимоги пунктів 12.9 «б», 12.3 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР) допустив наїзд передньою правою частиною керованого ним транспортного засобу на пішохода ОСОБА_10 , яка перетинала проїжджу частину зліва направо. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) потерпілій були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження. 
		Київський апеляційний суд 20 березня 2024 року апеляційну скаргу прокурора задовольнив, а апеляційну скаргу потерпілої задовольнив частково. Вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_8 покарання скасував та ухвалив новий вирок, яким призначив засудженому за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. В решті вирок місцевого суду щодо ОСОБА_8 залишив без змін.
		Вимоги касаційних скарг й узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У касаційній скарзі зі змінами та доповненнями засуджений ОСОБА_8 порушує питання про скасування вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. 
		На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_8 зазначає, що вирок апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України, а апеляційний розгляд здійснено з порушеннями статей 404, 405 КПК України, а саме апеляційний суд: не ознайомив його з процесуальними правами; ні він, ні його захисник не отримали копій апеляційних скарг прокурора та потерпілої; повторно не дослідив матеріалів, що характеризують його особу; вийшов за межі апеляційних вимог прокурора, призначивши додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, а також не врахував, що на засудженого вже було накладено таке ж саме адміністративне стягнення, але на строк 1 рік; за результатами розгляду апеляційної скарги прокурора не виключив з вироку рішення місцевого суду про визнання обставиною, що обтяжує покарання,  - вчинення злочину щодо особи похилого віку; не розглянув та не надав відповіді на доводи апеляційної скарги прокурора стосовно безпідставності визнання місцевим судом обставиною, що пом`якшує покарання, - щире каяття, та апеляційної скарги потерпілої щодо збільшення розміру відшкодування завданої шкоди. Окрім того засуджений стверджує, що апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку щодо неможливості призначення йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України, тому призначене покарання не відповідає приписам статей 50, 65 КК України. На думку ОСОБА_8 , суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України, хоча і є тяжким, проте за формою вини є необережним, не врахував його позитивну характеристику, відсутність судимостей, не перебування на обліках у лікарів нарколога та психіатра, визнання вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, посткримінальну поведінку. Також вважає, що підстав для ухвалення нового вироку не було. 
		У касаційній скарзі прокурор порушує питання про зміну вироку апеляційного суду, виключення з нього рішення суду про визнання обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_8 , вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку, та призначення засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік. 
		Обґрунтовуючи свої вимоги сторона обвинувачення зазначає, що апеляційний суд залишив поза увагою те, що ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінального правопорушення, яке за формою вини є злочином з необережності, тому травмування особи похилого віку в результаті ДТП не охоплювалося умислом засудженого, отже, відсутні підстави для визнання обставиною, що обтяжує покарання, - вчинення злочину щодо особи похилого віку. Крім того стверджує, що суд апеляційної інстанції, призначивши ОСОБА_8 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, погіршив становище засудженого, оскільки місцевий суд призначив йому таке покарання на строк 1 рік і прокурор у цій частині вирок суду першої інстанції не оскаржував. Вважає, що у такий спосіб апеляційний суд вийшов за межі апеляційних вимог сторони обвинувачення, порушивши приписи ч. 2 ст. 404 КПК України.    
		У запереченнях на касаційні скарги прокурора та засудженого, потерпіла ОСОБА_10 просить залишити скарги без задоволення, а вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_8 - без зміни. 
		Учасників кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
		Позиції учасників судового провадження
		Засуджений та його захисники підтримали доводи касаційної скарги ОСОБА_8 . Касаційну скаргу прокурора засуджений та захисник ОСОБА_9 просили залишити без задоволення. Захисник ОСОБА_7 просив задовольнити касаційну скаргу прокурора у частині виключення із судових рішень обтяжуючої обставини - вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку та у частині пом`якшення засудженому додаткового покарання. 
		Представник потерпілої заперечувала проти задоволення касаційних скарг сторін.
		Прокурор підтримала касаційну скаргу сторони обвинувачення у частині виключення із судових рішень обтяжуючої обставини - вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку та з цих же підстав уважала, що касаційна скарга засудженого має бути задоволена частково. 
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, думки засудженого, захисників, представника потерпілої, міркування прокурора, дослідивши матеріали кримінального провадження та твердження, наведені у касаційних скаргах, колегія суддів дійшла таких висновків.
		Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
		Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 
		Висновок суду про доведеність винуватості  ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України у касаційних скаргах не оспорюються, тому касаційним судом не переглядаються.
		Доводи засудженого у касаційній скарзі про те, що апеляційний суд дійшов безпідставного висновку щодо неможливості призначення покарання із застосуванням ст. 75 КК України є неприйнятними.
		Метою покарання є виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень (ст. 50 КК України).
		Статтею 65 КК України визначено, що суд призначає покарання у межах, установлених у санкціях частин статей Особливої частини цього Кодексу, які передбачають відповідальність за вчинені кримінальні правопорушення, відповідно до положень Загальної частини КК України із врахуванням ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, даних про особу винного та усіх обставин справи. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
		За змістом ст. 75 КК України, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за  наявності обґрунтованих підстав для висновку, що з огляду на тяжкість злочину, дані про особу винного та інші обставини кримінального провадження виправлення засудженого можливе без ізоляції від суспільства.
		Таким чином, справедливість покарання законодавець пов`язує не тільки з даними про особу винуватця, пом`якшуючими обставинами, класифікацією злочинів (ст. 12 КК України), а й з обставинами кримінального провадження, суспільною небезпечністю конкретних діянь, метою попередження вчинення засудженим та іншими особами нових кримінальних правопорушень.
		Обираючи ОСОБА_8 основне покарання й вирішуючи питання про порядок його відбування, апеляційний суд дотримався наведених законодавчих положень.
		Як убачається з матеріалів справи, всупереч твердженням засудженого, апеляційний суд урахував, що ОСОБА_8 раніше не судимий, позитивно характеризується, наявність пом`якшуючих обставин - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. З огляду на ці обставини засудженому призначено покарання близьке до мінімальних меж, встановлених санкцією ч. 2 ст. 286 КК України. 
		Разом із цим, суд апеляційної інстанції зважив на ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке належить до категорії тяжких, наявність обставини, яка обтяжує покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.
		За таких обставин, ураховуючи мету покарання - запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, апеляційний суд умотивовано вирішив, що виправлення засудженого неможливе без ізоляції від суспільства, а відтак у цій справі ст. 75 КК України було застосовано неправильно. Тому суд апеляційної інстанції, з огляду на положення ст. 420 КПК України, вирок місцевого суду скасував та ухвалив новий.
		Таким чином, призначене засудженому покарання, який належить відбувати реально узгоджується з принципами справедливості, співмірності й індивідуалізації. Підстав уважати таке обмеження прав і свобод надмірним та явно несправедливим колегія суддів не вбачає.
		Апеляційній розгляд здійснено з дотриманням положень ст. 405 КПК України.
		Твердження засудженого у касаційній скарзі про те, що апеляційний суд не ознайомив його з процесуальними правами, а також про те, що ні він, ні його захисник не отримали копій апеляційних скарг прокурора та потерпілої, колегія суддів до уваги не приймає.
		Як свідчить технічний запис судового засідання, в суді апеляційної інстанції,  перед початком судового розгляду, на запитання головуючого ОСОБА_8 та його захисник заявили, що з процесуальними правами ознайомлені і додаткового їх роз`яснення не потребують.
		Під час судового розгляду у суді апеляційної інстанції ОСОБА_8 та його захисник висловили свої доводи з приводу поданих апеляційних скарг прокурора та потерпілої, заперечуючи проти їх задоволення, та не заявляли про свою необізнаність щодо змісту скарг.  
		Безпідставними є доводи сторін у касаційних скаргах про те, що апеляційний суд порушив вимоги ч. 2 ст. 404 КПК України, оскільки вийшов за межі апеляційної скарги прокурора, призначивши додаткове покарання ОСОБА_8 у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Адже така вимога містилася у скарзі потерпілої ОСОБА_10 , яку була частково задоволено апеляційним судом.
		Не допущено з боку апеляційного суду і порушень положень ч. 3 ст. 404 КПК України.
		За приписами цієї норми за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.
		Зі справи вбачається, що в апеляційного суду не було підстав уважати, що матеріали, які стосуються особи ОСОБА_8 , суд першої інстанції дослідив неповно або з порушеннями. Адже дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, були враховані апеляційним судом при призначенні засудженому покарання.
		Водночас, суд апеляційної інстанції, реалізуючи свої дискреційні повноваження, виходячи з встановлених місцевим судом обставин, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 91 КПК України, дійшов висновку про неможливість застосування до ОСОБА_8 інституту умовного звільнення. 
		Отже, доводи засудженого із цього приводу в касаційній скарзі Суд відхиляє.
		Також, у касаційній скарзі ОСОБА_8 посилається на те, що апеляційний суд не розглянув та не надав відповіді на доводи апеляційної скарги прокурора стосовно безпідставності визнання місцевим судом обставиною, що пом`якшує покарання, - щире каяття, та апеляційної скарги потерпілої щодо збільшення розміру відшкодування завданої шкоди.
		Проте, враховуючи приписи ст. 437 КПК України стосовно недопустимості погіршення правового становища засудженого, касаційний суд позбавлений процесуальної можливості перевіряти ці доводи з огляду на відсутність касаційного приводу. 
		Колегія суддів не може погодитись із твердженням ОСОБА_8 про його подвійне притягнення до відповідальності за порушення ПДР з таких підстав.
		Як видно з наявної у справі постанови Згурівського районного суду Київської області від 1 липня 2014 року на ОСОБА_8 було накладено адміністративне стягнення за ч. 1 ст. 130, ст. 122-4 КУпАП за порушення ним вимог пунктів 2.9 (А), 2.10 (А) ПДР (керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння та залишення місця ДТП).
		У кримінальному провадженні, що розглядається, ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за порушення вимог пунктів 12.9 «б», 12.3 ПДР, що призвело до заподіяння потерпілій тяжких тілесних ушкоджень. Це діяння, на відміну від статей 130, 122-4 КУпАП, охоплюється об`єктивною стороною злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Водночас, вчинення цього кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння (що перебуває поза межами об`єктивної сторони ст. 286 КК України) відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 67 КК України визнано судом обставиною, що обтяжує засудженому покарання.    
		За таких обставин, у цій справі не допущено порушення принципу «non bis in idem», тобто, бути притягненим двічі до юридичної відповідальності.
		Разом із тим слушними є доводи в касаційних скаргах засудженого та прокурора щодо відсутності підстав для визнання обставиною, що обтяжує ОСОБА_8 покарання, вчинення злочину щодо особи похилого віку. 
		Так, згідно з приписами п. 6 ч. 1 ст. 67 КК України при призначенні покарання обставиною, яка його обтяжує, визнається вчинення кримінального правопорушення, зокрема, щодо особи похилого віку.
		Втім, вчинений ОСОБА_8 злочин, передбачений ч. 2 ст. 286 КК України, характеризується такою обов`язковою юридичною ознакою, як необережна форма вини, тому заподіяння тяжких тілесних ушкоджень особі похилого віку в результаті ДТП не охоплювалось і не могло охоплюватись умислом засудженого. Отже, правові підстави для врахування передбаченої п. 6 ч. 1 ст. 67 КК України обставини, яка обтяжує покарання, відсутні. 
		Як убачається з ухвали, в її мотивувальній частині апеляційний суд, хоча й послався на помилковість визнання місцевим судом обтяжуючою обставиною - вчинення злочину щодо особи похилого віку, проте у цій частині рішення не прийняв.
		З огляду на викладене, з вироків місцевого та апеляційного судів підлягає виключенню обставина, яка обтяжує покарання засудженому - вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку.
		У зв`язку із цим колегія суддів уважає за можливе пом`якшити ОСОБА_8 призначене за ч. 2 ст. 286 КК України додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами до 2-х років.
		Ураховуючи наведене, рішення судових інстанцій підлягають зміні, а касаційні скарги сторін частковому задоволенню.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд 
		ухвалив:
		касаційні скарги засудженого ОСОБА_8 та прокурора, яка брала участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, задовольнити частково.
		Вирок Згурівського районного суду Київської області від 14 вересня 2023 року та вирок Київського апеляційного суду від 20 березня 2024 року щодо ОСОБА_8 змінити.
		Виключити з зазначених судових рішень обставину, яка обтяжує покарання, - вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку.
		Пом`якшити ОСОБА_8 призначене за ч. 2 ст. 286 КК України додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами до 2-х років.
		В решті судові рішення залишити без зміни. 
		Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                ОСОБА_2                                         ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...