Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 357/8173/21-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 10.12.2024.
Дата набрання законної сили: 05.12.2024
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		             КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		 
		Апеляційне провадження:                                                                 Доповідач - Кафідова О.В.
		22-ц/824/16460/2024                
		                                      
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И
		 
		         м. Київ                                                                           Справа № 357/8173/21-ц                    
		05 грудня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого судді  - Кафідової О.В.
		суддів                       - Оніщука М.І.
		                                  - Шебуєвої В.А.
		при секретарі           - Смолко А.В.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Журавля Антона Юрійовича на рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 травня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Хайнацького Є. С. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів, -
		в с т а н о в и в:
		  У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому, з урахуванням зміни підстав позову, просив стягнути солідарно з відповідачів вартість золотих злитків в загальній кількості 259 штук та загальною масою 25 500 грамів, що становить 40 386 653 грн 10 коп.
		  В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що 22 березня 2016 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали від нього в позику матеріальні цінності у вигляді золотих банківських злитків в кількості 259 штук загальною масою 25 500 г.
		Пізніше 08 листопада 2016 року на підтвердження укладення договору позики ОСОБА_2 та ОСОБА_3 особисто написали розписку, якою посвідчили факт отримання, кількість, походження (виробник) та номінал злитків.
		Відповідно до змісту розписки позичальники зобов`язалися повернути йому злитки в такому ж вигляді (такої ж якості, стану та сумарної ваги). При цьому, без погодження з ним, в односторонньому порядку вказали у розписці строк повернення позики - не пізніше 01 квітня 2017 року. Станом на час звернення до суду з цим позовом відповідачі не повернули отримані в нього у позику  злитки.
		Враховуючи наведене, позивач просив позов задовольнити. 
		Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 травня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів залишено без задоволення.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено факт укладення між ним та відповідачами договору позики від 22 березня 2016 року, а також порушення відповідачами взятих зобов`язань щодо своєчасного повернення суми боргу за договором позики.
		Відповідно до боргової розписки відповідачі зобов`язались повернути позику не пізніше 01 квітня 2017 року. Отже, сторони чітко визначили кінцеву дату повернення боргу та підстави вважати інший строк виконання зобов`язань відсутні. Таким чинок, строк позовної давності почав свій перебіг 02 квітня 2017 року і закінчився 02 квітня 2020 року.
		З позовом до суду позивач звернувся 20 липня 2021 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності, не навівши при цьому жодних поважних причин пропуску такого строку.
		Не погоджуючись з рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 травня 2024 року, 10 вересня 2024 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Журавель Антон Юрійович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
		Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Зазначає, що судом першої інстанції не було з`ясовано обставин, на які посилався позивач, а саме, що передання злитків відповідачам та складення ними розписки на підтвердження вказаного факту, відбувалося у різний період часу, а строк повернення злитків позивачем не встановлювався. Вказані обставини є суттєвими, оскільки впливають на визначення строку позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачами. 
		Крім того, судом не було надано жодної оцінки та не враховано обставин, які стали відомі вже після подання позову та на які представник позивача посилався під час розгляду справи. Так, наприкінці 2020 року ОСОБА_3 було ініційовано процедуру банкрутства, в межах якого Господарським судом було відкрито провадження в справі про неплатоспроможність останнього (справа № 910/15694/20). В межах розгляду вказаної справи позивач звернувся до Господарського суду м. Києва із заявою щодо кредиторських вимог до ОСОБА_3 та включення цих вимог до реєстру кредиторів. Постановою Північного апеляційного суду від 01.06.2021 року провадження у справі про банкрутство ОСОБА_3 було закрито, оскільки судом було встановлено факт порушення боржником прав кредиторів, а саме не визнання прав їх прав, в тому числі права вимоги ОСОБА_1 за договором позики.
		Оскільки в силу пункту 1 частини першої статті 120 Кодексу України про банкрутство пред`явлення кредиторами вимог до боржника та задоволення таких вимог може відбуватися лише в межах провадження у справі про неплатоспроможність та у порядку, передбаченому цим Кодексом, то позивач не можливості звернутися до суду з даним позовом до моменту закриття справи про банкрутство ОСОБА_3 . Тому 20.07.2021 року позивач звернувся з позовною заявою про стягнення боргу за договором позики до ОСОБА_2 , а 20.04.2023 року подав до суду клопотання про залучення ОСОБА_3 до участі в справі в якості співвідповідача. 
		Вказані обставини не були досліджені судом першої інстанції, що свідчить про неповне з`ясування обставин справи. 
		Також не з`ясовано за яких обставин 22.03.2016 року відповідачі отримали належні позивачу злитки і чому без погодження з останнім вказали у розписці строк повернення позики не пізніше 01.04.2017 року, про що було зазначено в позовній заяві.
		 Вказані обставини є суттєвими, оскільки визначають строк виконання зобов`язань за договором позики, який, в свою чергу, впливає на строк позовної давності у цій справі. 
		У позовній заяві позивач неодноразово вказував, що під час передачі злитків строк їх повернення не встановлювався. Розписка взагалі не містить строку повернення позики, а в ній зазначений саме термін її повернення, встановлення якого в договорі позики не передбачено ЦК України, і який не може мати жодних юридичних наслідків стосовно умов повернення позики. 
		Судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права та безпідставно застосовано строк позовної давності. 
		У жовні 2024 року представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - адвокат Сікоріна С.В. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними,  в розписці від 08.11.2016 року чітко зазначено, що повернення позики має відбутися не пізніше 01.04.2017 року. Тобто, строк позовної давності по борговій розписці від 08.11.2016 року розпочав всій перебіг 02.04.2017 року та закінчився 01.04.2020 року. На підставі викладеного, судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач пропустив строк позовної давності звернення до суду з вимогами до відповідачів.
		В судове засідання з`явився представник позивача ОСОБА_1 адвокат Журавель Антон Юрійович, який підтримав доводи апеляційних скарг та просив їх задовольнити. 
		Представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 адвокат Сікоріна Світлана Вікторівна в судовому засіданні проти доводів апеляційних скарг заперечувала та просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. 
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
		Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 22 березня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладений договір позики, за яким відповідачі отримали від позивача в позику матеріальні цінності у вигляді золотих банківських злитків в кількості 259 штук загальною масою 22 500 г.
		На підтвердження укладення договору позики 08 листопада 2016 року  ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надали власноручно написану ними розписку, якою посвідчили факт отримання, кількість, походження (виробник) та номінал злитків.
		Відповідно до змісту розписки позичальники зобов`язалися повернути позивачеві злитки в такому ж вигляді (такої ж якості, стану та сумарної ваги), у строк не пізніше 01 квітня 2017 року.
		Станом на час звернення позивача з позовом та розгляду справи відповідачі не повернули борг позивачу, оригінал розписки знаходиться у позикодавця.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25 листопада 2020 року відкрито провадження у справі № 910/15694/20 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_3 .
		Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01 червня     2021 року залишеною без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 жовтня 2021 року, провадження у справі № 910/15694/20 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_3 закрито на підставі пункту 1 частини сьомої статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства.
		Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), відповідно до статті 610 ЦК України.
		Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
		Системний аналіз норм статті 1046, 1047 ЦК України свідчить, що, оскільки договір позики є реальним, то факт передання грошових коштів може підтверджуватися договором позики, укладеними в письмовій формі, якщо в тексті такого договору сторонами не зазначений інший строк передання грошових коштів.
		У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 зазначено, що реальним вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору;
		б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії.
		У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, його умов.
		З урахуванням викладеного, враховуючи, що оригінал розписки знаходиться у позикодавця, суд вважав доведеним факт укладення між позивачем та відповідачами договору позики від 22 березня 2016 року та не виконання відповідачами взятих на себе зобов`язань з повернення позики у вигляді золотих банківських злитків в кількості 259 штук, загальною масою 22 500 г.
		Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції погоджується та вважає їх правильними.
		Щодо застосування строку позовної давності, заявленого відповідачами під час розгляду цієї справи.
		Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
		Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.
		Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
		Тобто, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропуску, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).
		Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту того, що позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся своєчасно за його захистом до суду, недостатньо. Позивачу належить довести не тільки факт незнання про порушене право, а також спростувати презумпцію обізнаності про стан своїх прав, тобто довести наявність об`єктивних обставин, які перешкоджали дізнатись про порушене право.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц виклала правовий висновок про те, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц виклала правовий висновок про те, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, а відповідач що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Зазначене є наслідком дії загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, котрі є підставами її вимог і заперечень.
		Відповідно до боргової розписки відповідачі зобов`язались повернути позику не пізніше 01 квітня 2017 року. Отже, сторони чітко визначили кінцеву дату повернення боргу та підстави вважати інший строк виконання зобов`язань відсутні. Таким чинок, строк позовної давності почав свій перебіг 02 квітня 2017 року і закінчився 02 квітня 2020 року. З позовом до суду позивач звернувся 20 липня  2021 року.
		Разом із тим, колегія суддів звертає увагу, що 02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (КОВІД-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (КОВІД-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
		Якщо строк позовної давності закінчувався після набрання чинності Законом України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, продовжилися на строк дії такого карантину.
		Зазначене застосування положень Закону України від 30 березня 2020 року     № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20, постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21.
		Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.
		Оскільки строк позовної давності в цій справі мав би сплинути 02 квітня 2020 року, проте в цей день набрав чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ, то строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України є такими, що продовжилися на строк дії карантину - до 30 червня 2023 року, а з позовом до суду позивач звернувся 20 липня 2021 року.
		З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку, що позивач не пропустив строк звернення до суду з відповідним позовом.
		Враховуючи, що факт укладення між позивачем та відповідачами договору позики від 22 березня 2016 року та не виконання відповідачами взятих на себе зобов`язань з повернення   позики у вигляді золотих банківських злитків в кількості 259 штук, загальною масою 22 500 г  в сумі їх вартості є доведеним, колегія суддів вважає, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню.
		Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
		Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову.
		Згідно з частинами першою та тринадцятою статті141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		При поданні позовної заяви, позивачем ОСОБА_1 був сплачений судовий збір у розмірі 11 350,00 грн. За подання апеляційної скарги, позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 17 025,00 грн. 
		Відповідно до положень статті 141 ЦПК України, колегія суддів вважає необхідним стягнути з відповідачів (з кожного окремо) на користь позивача  судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі та апеляційної скарги у розмірі 14 187,50 грн. 
		Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд,-
		                                                         п о с т а н о в и в:
		Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Журавля Антона Юрійовича задовольнити.
		Рішення Печерського районного суду м. Києва від 15 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення. 
		Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів задовольнити.
		Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 вартість банківських золотих злитків в загальній кількості 259 (двісті п`ядесят дев`ять) штук та загальною масою 25 500 (двадцять п`ять тисяч п`ятсот) грамів, що становить 40 386 653 (сорок мільйонів триста вісімдесят  шість тисяч  шістсот п`ядесят три) грн 10 коп..
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 14 187,50 грн. 
		Стягнути з  ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 14 187,50 грн.       
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена
		в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
		 
		Повний текст постанови складено 06 грудня 2024 року.
		 
		 
		Головуючий:                                              Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...