Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 204/521/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, з них; примусового видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України, їхнього затримання.
Надіслано судом: 06.12.2024. Зареєстровано: 07.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 09.12.2024.
Дата набрання законної сили: 06.12.2024
Номер судового провадження: К/990/9800/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		06 грудня 2024 року 
		м. Київ
		 
		справа № 204/521/24
		адміністративне провадження № К/990/9800/24  
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача - Білак М.В.,
		суддів - Губської О.А., Мацедонської В.Е.,
		розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу 
		за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Савка Віталія Вікторовича   
		на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2024 року (головуючий суддя - Круговий О.О., судді: Баранник Н.П., Шлай А.В.) 
		у справі №204/521/24
		за позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі відділу № 6 у місті Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області
		до  ОСОБА_1 
		про  затримання та поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України,
		РУХ СПРАВИ
		1. У січні 2024 року Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області звернулось до суду з позовом, в якому просило:
		- затримати та помістити до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, громадянина РФ ОСОБА_1 , строком на шість місяців з метою ідентифікації та забезпечення видворення з території України;
		- вирішити питання щодо негайного виконання рішення суду про затримання та поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		2. У обґрунтування позовних вимог вказує про те, що посвідку на право тимчасового перебування ОСОБА_1 на території України скасовано, що було оскаржено ним в судовому порядку та у задоволенні позовних вимог відмовлено. Пізніше прийнято рішення про примусове повернення ОСОБА_1 до країни походження, однак рішення ним не виконано у встановлений строк та також оскаржено у судовому порядку. Враховуючи існування обґрунтованих підстав вважати, що відповідач перешкоджатиме проведенню процедури видворення, а також ризику його втечі і відсутність документу, що дає право на виїзд з території України, виникла необхідність звернення до суду з таким позовом.
		3. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19 січня 2024 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
		4. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2024 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове про задоволення позовних вимог. 
		Затримати та помістити до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на шість місяців з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України.
		5. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, представник позивача звернувся із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
		6. Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
		II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		7.  ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до паспорту НОМЕР_1 , виданого «УВД г. Рыбинська и Рыбинского района Ярославськой области», є громадянином РФ, уродженцем Ярославської області.
		8. 17 жовтня 2019 року ОСОБА_1 уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00043178304 від   18 січня 2024 року.
		9. Документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 , виданою           10 листопада 2021 року, терміном дії до 09 листопада 2022 року.
		10. Рішенням Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС у Дніпропетровській області від 15 вересня 2022 року №120311500047490 скасовано посвідку ОСОБА_1 на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 на підставі підпункту 4 пункту 63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання. З таким рішенням відповідача ознайомлено 11 листопада 2022 року.
		11. Не погодившись із рішенням про скасування посвідки відповідач оскаржив його в судовому порядку. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року у справі №160/19394/22, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
		12. За фактом порушення строку перебування на території України відносно громадянина РФ ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МДН №005192 від 30 травня 2023 року, в якому зафіксовано порушення законодавства, відповідальність за яке передбачено частиною першою статті 203 КУпАП, за результатами розгляду якого постановою серії ПН МДН 005183 від 30 травня 2023 року накладено адміністративне стягнення у розмірі 1   700 грн. Постанова у справі про адміністративне правопорушення не оскаржувалась.
		13. Рішенням ГУ ДМС у Дніпропетровській області від 30 травня 2023 року № 21 примусово повернуто до країни походження або третьої країни громадянина РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов`язано його покинути територію України у термін до 28 червня 2023 року.
		14. За фактом порушення строку перебування в Україні та невиконання рішення №21 від             30 травня 2023 року про примусове повернення, уповноваженою особою відділу №6 у місті Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області 17 січня 2024 року відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МДН № 005905 про порушення міграційного законодавства, відповідальність за яке передбачена частиною третьою статті 203 КУпАП. За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення 17 січня 2024 року винесено постанову серії ПН МДН № 005896 про накладання на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5   100 грн.
		15. Також 17 січня 2024 року складено протокол про адміністративне затримання № МДН 000141 у зв`язку з вчиненням правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 203 КУпАП для вирішення питання про поміщення особи до ПТПІ, для забезпечення видворення.
		16. За результатами розгляду матеріалів щодо громадянина ОСОБА_1 17 січня 2024 року т.в.о. начальника Чечелівського відділу у м. Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області затверджено рішення про примусове видворення з України громадянина РФ ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що він не виконав рішення ГУ ДМС у Дніпропетровській області від 30 травня 2024 року № 21 про примусове повернення з України, яке було прийнято у зв`язку з скасуванням посвідки на тимчасове проживання, відсутністю підстав для подальшого перебування та ухиленням від виїзду з території України, чим порушив вимоги Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
		17. У зв`язку з наявністю таких підстав, які створюють підстави для затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України, що передбачено положеннями частин третьої, четвертої статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», абзаців першого та другого частини першої, частини одинадцятої статті 289 КАС України, позивач звернувся до суду з вимогою ухвалити відповідне рішення.
		IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		18. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у розумінні приписів частини чотирнадцятої статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» ОСОБА_1 на теперішній час на законних підставах перебуває на території України, уклав шлюб з громадянкою України та має постійне місце проживання, у встановленому законом порядку отримав посвідку на тимчасове проживання, рішення про скасування якої він оскаржує в судовому порядку (справа №160/19394/22, у якій відкрито касаційне провадження). Таким чином позов є передчасним, необґрунтованим, недоведеним належними, допустимими та переконливими доказами, а тому відсутні законні підстави для затримання та поміщення ОСОБА_1 до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, строком на шість місяців.
		19. Суд апеляційної інстанції уважав помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що громадянин РФ ОСОБА_1 , перебуваючи в Україні без законних підстав, ухилився від виконання рішення про повернення до країни походження, за що до нього неодноразово застосовано адміністративні стягнення. Вказане свідчить про те, що ОСОБА_1 і в подальшому ухилитиметься від виїзду з України.
		IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		20. Відповідач у касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України зазначає що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 січня 2024 року у справі № 522/11225/22 та від 25 січня 2024 року у справі №160/1521/23. Зокрема, судом апеляційної інстанції при винесенні постанови невірно застосовано статтю 289 КАС України та статтю 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
		21. У додаткових поясненнях представник відповідача зазначає про те, що для застосування такого заходу як поміщення особи до ПТПІ має бути наявне рішення про примусове видворення або реадмісію, щоб мати можливість реалізувати його у подальшому. Відповідно до ухвали Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2024 року у справі №204/800/24 дію рішення щодо видворення ОСОБА_1 зупинено, тож і застосувати до нього положення статті 289 КАС України неможливо. ГУ ДМС України в Дніпропетровській області достеменно відомо дані про особу відповідача: його прізвище, ім`я, по батькові, дату, місяць та рік народження, відомості про громадянство, сімейний стан та постійне місце проживання, а тому зазначення позивачем в якості мети затримання та поміщення відповідача до ПТПІ «з метою ідентифікації», є безпідставним.
		22. Поміщення ОСОБА_1 до ПТПІ наразі не має мети спроможної для своєї реалізації, а орган ДМС та суд апеляційної інстанції фактично пропонують очікувати скаржнику можливості його реалізації.
		23. Наразі у судах перебуває три адміністративні справи, учасниками яких є відповідач - скасування посвідки на тимчасове проживання, скасування рішення про видворення та про поміщення до ПТПІ, які є взаємопов`язаними, однак за відсутності остаточних рішень по згаданих двох перших справах, правові підстави, передбачені Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та статтею 289 КАС України для поміщення особи до ПТПІ відсутні, так як поки остаточно не встановлено чи законне було рішення про скасування посвідки, яке потягло за собою прийняття рішення про видворення.
		24. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, звертаючи увагу на те, що спірні правовідносини у справах №522/11225/22 та №160/1521/23, на висновки Верховного Суду в яких посилається касатор, не є подібними до правовідносини щодо яких виник спір у справі № 204/521/24, адже в них відрізняються предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне різне матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
		25. Відповідач фактично без належних на те законних підстав, упродовж тривалого часу перебуває на території України та ухиляється від її залишення, ним не надано доказів на підтвердження обґрунтованості побоювань, які б вказували на конкретні факти його переслідування в країні походження та які б слугували причиною його вимушеного від`їзду з країни, а ті обставини, які характеризують загальне положення в країні, в тому числі політичну ситуацію, не містять конкретних відомостей про утиски саме відповідача та членів його родини.
		V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
		26. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційних скарг, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.
		27. Спірні правовідносини виникли у зв`язку з вимогою про затримання та поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, громадянина РФ ОСОБА_1 строком на шість місяців з метою ідентифікації та забезпечення видворення з території України.
		28. Касаційне провадження за касаційною скаргою відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
		29. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		30. Згідно з частинами першою, другою статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
		31. Статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожному гарантовано право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:
		a) законне ув`язнення особи після засудження її компетентним судом;
		b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов`язку, встановленого законом;
		c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення, або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;
		d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу;
		e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;
		f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
		32. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI) іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
		33. Згідно з частиною третьою статті 3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
		34. Частиною шістнадцятою статті 4   Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.
		35. Відповідно до частини першої, третьої статті 9 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України. Це правило не поширюється на іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон України з метою визнання їх біженцями або особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту чи отримання притулку. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
		36. Частинами першою, другою, п`ятою статті 26 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
		Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.
		Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
		37. Відповідно до частини першої статті 30 Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
		38. Частиною четвертою статті 30 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
		У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.
		39. Статтею 31 Закону № 3773-VI визначено, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки. 
		Забороняється колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.
		40. Пунктом 1 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1110, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що такий пункт є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства: стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; затриманих ДМС, її територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством; затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства.
		41. Згідно з пунктом 5 Типового положення іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України чи реадмісії. 
		Строк тримання затриманих іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування становить шість місяців з дня фактичного затримання особи. 
		За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи в зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців. 
		42. Згідно з частиною першою статті 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 
		1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України; 
		2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
		3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією; 
		4) зобов`язання внести заставу.
		43. Частиною тринадцятою статті 289 КАС України передбачено, що умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: 
		1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації; 
		2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
		44. Застосовуючи приписи частини першої статті 30 Закону № 3773-VI варто зважати на те, що примусове видворення з України іноземця на підставі прийнятої постанови адміністративного суду застосовується якщо рішення компетентного органу про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин.
		45. Отже, зі змісту наведеної норми слідує, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини:
		1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення;
		2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.
		46. Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №   359/5975/17, від 28 лютого 2019 року у справі №   754/2198/17, від 26 червня 2019 року у справі №   755/12159/18, від 09 серпня 2019 року у справі №359/5823/16-а, від 27 квітня 2023 року у справі №522/11882/22, від 24 травня 2023 року у справі №296/8455/22.
		47. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 листопада 2021 року ОСОБА_1 було видано посвідку на тимчасове проживання в Україні, терміном дії до 09 листопада 2022 року, яку рішенням ГУ ДМС в Дніпропетровській області від 15 вересня 2022 року скасовано.
		48. У зв`язку з незгодою з таким рішенням ОСОБА_1 оскаржив його в судовому порядку. Наразі Верховним Судом відкрито касаційне провадження на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2023 року у справі №160/19394/22 про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .
		49. Рішенням № 2 т.в.о. начальника Чечелівського відділу у м. Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області від 17 січня 2024 року примусово видворено з України громадянина РФ ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням вимог Закону № 3773-VI.
		50. Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2024 року у справі №204/800/24 зупинено дію рішення про примусове видворення громадянина РФ ОСОБА_1 за межі України, а рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 16 лютого 2024 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування рішення про примусове видворення. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2024 року зупинено провадження в адміністративній справі № 204/800/24 до ухвалення Верховним Судом постанови за результатом касаційного розгляду справи № 160/19394/22.
		51. Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано вказував на те, що звернення   ГУ ДМС України в Дніпропетровській області в особі відділу № 6 у місті Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області до суду з позовною заявою про затримання та поміщення ОСОБА_1 до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, до вирішення спору щодо законності винесення позивачем рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання, слід вважати передчасним.
		52. Останнє підтверджується відповідною практикою Верховного Суду у подібних правовідносинах, що стала підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі. Так, постановою від 25 січня 2024 року у справі № 160/1521/23 визначено, що лише з`ясувавши наявність підстав для відмови в оформленні або видачі посвідки на тимчасове проживання можна визначити співмірність та пропорційність між застосованими до позивача заходами, передбаченими частиною першою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та його інтересами і правами, зокрема правом на повагу до сімейного життя подружжя.
		53. Відповідно є помилковим посилання позивача на перешкоджання відповідачем проведенню процедури видворення, а також існуванні ризику його втечі та мотивів ухилятися від виконання законних вимог органів державної міграційної служби.  
		54. Оскарження у судовому порядку рішень    ГУ ДМС України в Дніпропетровській області не свідчить про  ухиляння від їх виконання, а вказує на незгоду з ними.
		55. На підставі встановлених судами у справі №160/19394/22 обставин, суд першої інстанції врахував те, що відповідно до договору купівлі-продажу від 10 червня 2021 року ОСОБА_4 (дружина ОСОБА_1 ) придбала у приватну власність домоволодіння АДРЕСА_1 . Згідно з довідкою про реєстрацію місця проживання, виданою за відомостями відділу формування та ведення реєстру територіальної громади управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 з 09 січня 2020 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
		56. Також позивачу відомо про укладення ОСОБА_1 17 жовтня 2019 року шлюбу з громадянкою України ОСОБА_3 .
		57. Вказані відомості свідчать про те, що позивачу достеменно відомо дані про особу відповідача, а саме його прізвище, ім`я, по батькові, дату, місяць та рік народження, відомості про громадянство, сімейний стан та постійне місце проживання, що сторонами не заперечується, тобто особа відповідача є ідентифікованою. Відповідно, посилання позивача у обґрунтування позовної заяви на те, що метою затримання та поміщення відповідача до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, є ідентифікація особи, правомірно визнано судом першої інстанції безпідставним. 
		58. Приписами статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року та статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
		59. У пункті 103 рішення Європейського суду з прав людини від 17 квітня 2014 року у справі «Анатолій Руденко проти України» (№ 50264/08) указано, що тримання особи під вартою є таким серйозним заходом, що він є виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі заходи, було розглянуто і визнано недостатніми для гарантування інтересів особи або суспільства, що можуть вимагати того тримання відповідної особи під вартою. Це означає, що відповідність позбавлення волі національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин (див. для застосування цих принципів у контексті підпункту «e» пункту 1 статті 5 Конвенції рішення у справах «Вітольд Літва проти Польщі» (заява №26629/95) і «Станєв проти Болгарії» [ВП] (заява № 36760/06).
		60. Також Європейський суд з прав людини у рішенні від 21 листопада 2019 року у справі «Іліас та Ахмед проти Угорщини» (Ilias and Ahmed v. Hungary) (заява № 47287/15) указав на те, що, проголошуючи право на свободу,   перший пункт   статті 5 Конвенції стосується фізичної свободи особи, і його мета полягає в гарантуванні того, що нікого не може бути свавільно позбавлено такої свободи. Для встановлення того, чи був хтось «позбавлений свободи» у розумінні статті 5 Конвенції, відправним пунктом повинна бути конкретна ситуація та має враховуватися ціла низка критеріїв, таких як вид, тривалість, наслідки і спосіб застосування відповідного заходу. Різниця між позбавленням та обмеженням свободи є питанням ступеня або інтенсивності, а не природи або сутності (пункт 212).
		61. Суд наголошує, що відповідно до пункту 1 статті 5 Конвенції йдеться про фізичну свободу особи, і мета цих приписів полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи. Перелік винятків стосовно права на свободу, яке гарантує пункт 1 статті 5, є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідатиме меті цих приписів.
		62. Відповідні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2024 року у справі № 461/2622/23, правовідносини у якій є подібними до спірних. 
		63. Конституційний Суд України зазначав, що встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним (друге речення абзацу шостого підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009); обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016).
		64. Беручи до уваги вказані позиції Європейського суду з прав людини та Конституційного Суду України щодо обмеження свободи людини, Верховний Суд зазначає що під час розгляду справи про поміщення особи до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, суди повинні враховувати принцип пропорційності, зокрема, при оцінці обґрунтованості обмежень свобод, що застосовуються до іноземців при поміщенні до такого закладу, щоб не порушити при цьому сутність такого права, тобто фактичного обмеження фізичної свободи особи.
		65. Таким чином з метою забезпечення балансу між необхідністю та метою обмеження фізичної свободи особи, суд має оцінити вид, тривалість, наслідки і спосіб застосування такого заходу як поміщення до ПТПІ, у порівнянні з іншими варіантами, такими як взяття на поруки підприємством, установою чи організацією, зобов`язання внести заставу, що передбачено частиною першою статті 289 КАС України.
		66. У контексті цієї справи, враховуючи характеристику особи іноземця, встановлені обставини щодо законності підстав його в`їзду на територію України, мети та легалізації перебування на території України, застереження органів державної міграційної служби тільки щодо виїзду, не свідчить про ухиляння ОСОБА_1 від контакту з компетентними органами та виконання обов`язку у розумінні статті 26 Закону № 3773-VI, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з відсутності підстав для задоволення позовних вимог ГУ ДМС України в Дніпропетровській області в особі відділу № 6 у місті Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області.
		67. Також Верховним Судом під час надання оцінки оскаржуваному судовому рішенню та доводам касаційної скарги встановлено, що згідно даних ЄДРСР рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська   від 17 липня 2024 року у справі №204/6778/24, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2024 року, відмовлено у задоволенні позовної заяви ГУ ДМС України в Дніпропетровській області в особі Відділу № 6 у місті Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській обрості до ОСОБА_1 про продовження строку затримання та перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні. Суд у своєму рішенні констатував, що продовження строку затримання відповідача та його перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, ще на шість місяців (по 17 січня 2025 року)    не відповідатиме принципу пропорційності втручання в право на свободу та особисту недоторканість, що є   одним з визначальних та фундаментальних конституційних прав людини.
		З огляду на те, що позивачем   не зазначено дій або заходів, що вживалися ним для забезпечення виконання рішення про примусове видворення, не зазначено умов, за яких неможливо на теперішній час   забезпечити примусове видворення    ОСОБА_1 та враховуючи, що відповідач продовжує оскаржувати   рішення Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України у Дніпропетровській області від 15 вересня 2022 року про скасування посвідки на тимчасове проживання, з урахуванням існування ухвали про забезпечення позову, згідно якої відповідач не може бути примусово видворений за межі території України до набрання рішенням суду по справі   № 204/800/24 законної сили, суд вважав поданий позов про продовження строку затримання необґрунтованим та недоведеним належними, допустимими та переконливими доказами.
		68. Відповідно до статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		69. Цей обов`язок витікає із завдань адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		70. Суб`єкт владних повноважень під час виконання своїх функцій повинен дотримуватися конституційних гарантій прав іноземців (стаття 26 Конституції України).
		71. Верховний Суд зазначає, що навіть в умовах воєнного стану для суб`єкта владних повноважень обов`язок застосування принципів статті 2 КАС України не скасовується, а навпаки набуває особливого значення, зокрема коли йдеться про застосування пропорційності обмежень в умовах гостроти становища в країні (військової агресії) щодо осіб, яких вони стосуються.
		72. У постанові від 26 січня 2024 року у справі № 522/11225/22, на висновки у якій покликався представник відповідача у касаційній скарзі, Верховний Суд, зважаючи на поведінку іноземця, не вбачав неспівмірності та непропорційності між застосованими до нього заходами, передбаченими частиною першою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», та його інтересами і правами, позаяк такі є адекватним реагуванням уповноваженого органу на порушення особою міграційного законодавства. 
		73. Визначені у цій постанові Верховного Суду підходи можуть бути ураховані при вирішенні спірних правовідносин хоч і від зворотного, а саме: необхідність врахування наслідків застосованого заходу до іноземця/особи без громадянства, його співмірності та пропорційності, врахування інтересів та прав особи, способу застосування уповноваженими органами заходу на порушення міграційного законодавства, виявлення волевиявлення та здійснення будь-яких дій з метою легалізації проживання на території України.     
		74. За цих обставин Верховний Суд уважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Протилежний висновок суду апеляційної інстанції є необґрунтованим, оскільки спростовується приписами чинного законодавства та практикою Європейського суду з прав людини щодо затримання особи.
		75. Відповідно до статті 352 КАС України   суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		76. Зважаючи на приписи статей   349,   352 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
		77. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.
		Керуючись статтями   341,   345,   355,   356,   359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Савко Віталія Вікторовича задовольнити.
		Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2024 року у справі №204/521/24 скасувати, а рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19 січня 2024 року залишити в силі.
		Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
		 
		 
		...........................
		 
		 
		...........................
		 
		 
		...........................
		М.В. Білак
		О.А. Губська   
		В.Е. Мацедонська,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...