Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 440/6856/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 09.12.2024. Зареєстровано: 10.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 10.12.2024.
Дата набрання законної сили: 06.12.2024
Номер судового провадження: К/990/22912/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		06 грудня 2024 року 
		м. Київ
		 
		справа № 440/6856/22
		адміністративне провадження № К/990/22912/23 
		Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
		суддів: Білак М.В., Губської О.А., Єресько Л.О., Жука А.В., Загороднюка А.Г., Кашпур О.В., Мартинюк Н.М., Мацедонської В.Е., Радишевської О.Р., Смоковича М.І., Соколова В.М.,          Уханенка С.А.,
		розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу 
		за касаційною скаргою Полтавської міської ради 
		на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.10.2022 (головуючий суддя - Алєксєєва Н.Ю.)
		та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2023 (головуючий суддя - Спаскін О.А., судді -Любчич Л.В., П`янова Я.В.)
		у справі № 440/6856/22
		за позовом  ОСОБА_1  
		до Полтавської міської ради
		про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
		 
		УСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування 
		1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Полтавської міської ради (далі - відповідач), у якому просив стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в                                          сумі 162  571 грн 80 коп. 
		2. На обґрунтування позовних вимог позивач указує, що судовим рішенням у справі                           № 440/4853/21 стягнуто на користь позивача компенсацію за невикористану відпустку у розмірі                           22  367 грн 26 коп. 20.07.2022 відповідач виплатив позивачу заборгованість по виплаті компенсації за невикористану відпустку у розмірі 22  367 грн 26 коп. Оскільки повний розрахунок при звільненні з позивачем проведено 20.07.2022, а тому, з посиланням на положення статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач зазначає про обов`язок відповідача виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій 
		3. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17.10.2022, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2023, адміністративний позов ОСОБА_1 до Полтавської міської ради про стягнення коштів задоволено частково. Стягнуто з Полтавської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 43  569 грн 82 коп з відрахуванням податків і зборів. У решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 496 грн 20 коп та витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 грн.
		4. Ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у спірних правовідносинах для відповідача настає відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Застосувавши до спірних правовідносин висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характер цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, суди попередніх інстанцій виснували, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат становить 43  569 грн 82 коп.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги 
		5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зменшивши розмір стягнутого з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до розміру 2  236 грн 73 коп з відрахуванням податків і зборів, в іншій частині - рішення суду першої інстанції залишити без змін, а постанову суду апеляційної інстанції скасувати в повному обсязі. 
		6. Підставою касаційного оскарження судових рішень відповідач указує на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. 
		7. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, заявник касаційної скарги зазначає про застосування судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах у частині зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 10%, викладених у постановах від 25.01.2023 у справі № 757/37241/20-ц, від 15.03.2023 у справі               № 201/8085/21, від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 31.08.2022 у справі № 363/3659/20. Так, відповідач указує, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що на підставі принципів справедливості, співмірності та пропорційності розмір середнього заробітку необхідно зменшити до 10% від належної до виплати позивачу суми при звільненні, що складає 2  236 грн 73 коп. 
		8. Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування приписів статі 117 Кодексу законів про працю України в частині застосування обмеження шістьма місяцями суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. На переконання заявника, стягнення судами середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 30.12.2020 по 20.07.2022, тобто за 17 місяців, суперечить приписам статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній на момент виникнення цих правовідносин. 
		Позиція інших учасників справи
		9. Позивач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, відсутність якого, згідно з приписами частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.  
		Рух касаційної скарги
		10. Ухвалою Верховного Суду від 03.08.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Полтавської міської ради.
		11. Під час касаційного розгляду справи 10.10.2024 колегією суддів вирішено справу                          № 440/6856/22 передати на розгляд судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. 
		12. Ухвалою Верховного Суду від 05.12.2024 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
		Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи 
		13. З 17.12.2010 по 29.12.2020 ОСОБА_1 перебував на посаді сільського голови Кротенківської сільської ради Полтавського району Полтавської області (з 22.12.2017 перейменована на Сем`янівську сільську раду). 
		14. Відповідно до пункту 5 рішення позачергової другої сесії восьмого скликання Полтавської міської ради від 29.01.2021 Полтавська міська рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків, у тому числі Сем`янівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.
		15. Згідно з розпорядженням Полтавського міського голови О. Мамая від 29.12.2020 № 49 ОСОБА_1 звільнено з посади Сем`янівського сільського голови 29.12.2020 у зв`язку із припиненням повноважень на підставі підпункту 1 пункту 6-1 Розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
		16. Під час проведення розрахунків, пов`язаних із звільненням з посади, відповідачем не виплачено позивачу компенсації за невикористану відпустку в сумі 22  367 грн 26 коп.
		17. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10.08.2021 у справі                           № 440/4853/21 адміністративний позов ОСОБА_1 до Полтавської міської ради про стягнення коштів задоволено частково. Стягнуто з Полтавської міської ради на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 22  367 грн 26 коп. Стягнуто з Полтавської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2020 по 10.08.2021 у розмірі 5 000 грн 00 коп. У решті позовних вимог відмовлено.
		18. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28.06.2022 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.08.2021 у справі № 440/4853/21 скасовано в частині задоволених позовних вимог про стягнення з Полтавської міської ради на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2020 по 10.08.2021 у розмірі 5000 грн 00 коп. Прийнято в цій частині постанову про відмову в задоволені позовних вимог. В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.08.2021 у справі № 440/4853/21 залишено без змін.
		19. На виконання судового рішення у справі № 440/4853/21 відповідач 20.07.2022 виплатив позивачу компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 22  367 грн 26 коп.
		20. Порушення відповідачем строку розрахунку при звільненні зумовило звернення позивача до суду із цим позовом. 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Релевантні джерела права 
		21. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		22. Статтею 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
		23. За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
		У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
		24. За змістом статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
		25. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
		«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
		При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
		26. Відповідно до статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-ІХ працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
		Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). 
		Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
		27. Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		28. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).
		29. Спірні правовідносини у цій справі виникли з приводу права позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.  
		30. Суди попередніх інстанцій під час вирішення цього спору керувалися приписами статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV, та, застосувавши висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі                   № 761/9584/15-ц, щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, визначили суму, яка підлягає стягненню на користь позивача, у розмірі 43  569 грн 82 коп. 
		31. Водночас, за позицією скаржника, на дату виплати позивачу компенсації за невикористану відпустку (20.07.2022) та на дату звернення позивача до суду з цим позовом (15.08.2022) стаття 117 Кодексу законів про працю України діяла в новій редакції, викладеній згідно із Законом              № 2352-IX, що підлягала застосуванню до спірних правовідносин. 
		32. Відповідаючи на питання, які порушені у касаційній скарзі, у зіставленні з нормативно-правовим регулюванням цих відносин, судова палата виходить із такого. 
		33. Так, Законом № 2352-ІХ текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
		«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
		При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
		34. Указана редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрала чинності з 19.07.2022.
		35. Отож для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 Кодексу законів про працю України, необхідно установити дату виникнення спірних правовідносин, пов`язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.
		36. Частиною першою статті 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
		37. Стаття 58 Конституції України закріплює один із ключових принципів права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
		38. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
		39. У Рішенні від 12.07.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зазначив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).
		40. Подібних висновків щодо тлумачення змісту положень статті 58 Конституції України Конституційний Суд України дійшов у Рішеннях від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. 
		41. Аналіз вищенаведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 Кодексу законів про працю України, у попередній редакції Закону № 3248-IV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 Кодексу законів про працю України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX.
		42. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).
		43. Аналогічний підхід при вирішенні подібних правовідносин застосовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 04.09.2024 у справі № 359/1316/22. 
		44. Судова палата звертає увагу, що правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України, пов`язані із недотриманням роботодавцем свого обов`язку провести повний розрахунок з працівником при звільненні. Отже, момент виникнення таких правовідносин пов`язаний із днем звільнення, у який роботодавець не провів виплати всіх належних працівникові сум при звільненні.
		45. У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.
		46. Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 Кодексу законів про працю України у цій справі, є 29.12.2020 - дата звільнення позивача.
		47. За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
		48. Однак період стягнення середнього заробітку з 19.07.2022 до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
		49. Отож спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 30.12.2020 до 20.07.2022, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.
		50. Період з 30.12.2020 до 19.07.2022 регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. 
		51. Проте період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
		52. Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду переходить до вирішення питання, яке і зумовило передачу цієї справи на її розгляд, щодо можливості розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX. 
		53. Передаючи цю справу на розгляд судової палати, колегія суддів встановила наявність неоднакової практики Верховного Суду з цього питання.
		54. Так, у постановах від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі                          № 420/11416/23, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22 Верховний Суд зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ. Застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, до правовідносин, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-ІХ, не є можливим, адже вона була сформована за попереднього нормативно-правового регулювання спірних правовідносин. 
		55. Водночас у постанові від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22 Верховний Суд зауважив, що фактично зміст частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України із набранням чинності Законом № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19.07.2022 шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Водночас такі критерії, як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022. Викладене, за позицією суду у справі № 120/10686/22, не дає підстав вважати неможливим, з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, застосування сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX.
		56. Указані висновки застосовано Верховним Судом у постановах від 26.06.2024 у справі                  № 520/9192/22, від 29.08.2024 у справі № 200/3662/23.
		57. Відповідаючи на питання, що потребує вирішення Судом у цій справі, судова палата виходить із такого. 
		58. Насамперед, судова палата вважає за необхідне звернути увагу на те, що у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 3248-IV від 20.12.2005. 
		59. У зв`язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції, з 19.07.2022 стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV втратила чинність. Отже, судова палата вважає, що розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 Кодексу законів про працю України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19.07.2022 є неможливим.
		60. Також судова палата зауважує, що наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був обґрунтований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005                   № 3248-IV не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.
		61. У справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду, визначивши критерії, за яких суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, виходила з того, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
		62. Також під час розгляду справи № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду враховувала, що непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне в повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Указане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи із середнього заробітку.
		63. Загалом аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі           № 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, що стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах. 
		64. Також необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню.
		65. Водночас із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності. 
		66. Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями. 
		67. У зв`язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважає, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим. 
		68. Зважаючи на наведене, судова палата вважає за необхідне відступити від висновку, викладеному в постанові Верховного суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 20.06.2024 у справі № 120/10686/22, у якій зроблено протилежний висновок щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 2352-IX.
		69. Відступаючи у цій справі від висновків Верховного Суду, які викладено у вказаній постанові, судова палата зазначає, що відповідно до сформованої практики такий перелік судових рішень не є вичерпним.
		70. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
		71. Отже, Верховний Суд, відступаючи від правової позиції, викладеної в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, може не вказувати на усі такі рішення, оскільки суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.
		72. З огляду на наведе судова палата, повертаючись до обставин цієї справи, нагадує, що суди попередніх інстанцій застосували до спірних правовідносин, які виникли за редакції статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV та тривали після змін, внесених Законом № 2352-IX, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц. 
		73. Водночас Суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
		74. Таким чином, доводи касаційної скарги, які були підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, частково знайшли своє підтвердження під час перегляду судом касаційної інстанції оскаржуваних судових рішень. 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		75. Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
		76. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України). 
		77. Отже, з огляду на приписи частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		78. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові і правильно застосувати, відповідно до встановлених обставин справи, до спірних правовідносин норми матеріального права і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		79. Відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він, відповідно, змінює розподіл судових витрат.
		80. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює судового рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат не здійснюється.
		Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу Полтавської міської ради задовольнити частково. 
		2. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 17.10.2022 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2023 у справі № 440/6856/22 скасувати.   
		3. Справу № 440/6856/22 направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції - Полтавського окружного адміністративного суду.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                            Ж.М. Мельник-Томенко 
		Судді                                                                                      М.В. Білак 
		                                                                                О.А. Губська 
		                                                                                Л.О. Єресько 
		                                                                                А.В. Жук 
		                                                                                А.Г. Загороднюк 
		                                                                                О.В. Кашпур 
		                                                                                Н.М. Мартинюк 
		                                                                                В.Е. Мацедонська 
		                                                                                О.Р. Радишевська 
		                                                                                М.І. Смокович 
		                                                                                В.М. Соколов 
		                                                                                С.А. Уханенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...