Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 757/33144/22-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про позбавлення батьківських прав.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 10.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 10.12.2024.
Дата набрання законної сили: 20.11.2024
Номер судового провадження: 61-7870ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		20 листопада 2024 року
		м. Київ
		Справа № 757/33144/22-ц
		Провадження № 61-7870св24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу,
		учасниками якої є
		позивач - ОСОБА_1 (далі - позивач, син),
		відповідачка - ОСОБА_2 (далі - відповідачка, мати), інтереси якої представляє адвокат Бибка Тетяна Яківна (далі - адвокат),
		треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_3 (далі - сестра позивача), інтереси якої представляє адвокат Потапов Іван Ігорович, Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної у місті Києві державної адміністрації - 
		про позбавлення батьківських прав,
		за касаційною скаргою відповідачки на рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2023 року, ухвалене суддею Бусик О. Л., і постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року, прийняту колегією суддів у складі Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		(1) Вступ
		1.           Сторонами спору є мати та її син. Останній у листопаді 2022 року звернувся до суду з вимогою позбавити мати батьківських прав. Стверджував, що вона ухиляється від виконання покладених на неї батьківських обов`язків, не займається його вихованням та не надає утримання.
		2.           Суди першої й апеляційної інстанцій позов задовольнили. Вважали, що з моменту фактичного припинення шлюбних відносин із батьком позивача у липні 2021 році відповідачка не проживала із сином однією сім`єю, не брала та не бере участі у його вихованні, не піклується про нього, про його фізичний, духовний і моральний розвиток, не забезпечує матеріально, зокрема необхідним харчуванням, медичним доглядом і лікуванням, що є складовою частиною виховання. На думку судів, після смерті батька позивач був позбавлений будь-якого батьківського піклування, а мати, будучи обізнаною з тяжкою життєвою ситуацію сина (зумовленою хворобою та смертю його батька), не вжила заходи для забезпечення догляду за позивачем; унаслідок цього над останнім була встановлена опіка, а піклувальницею призначена його сестра.
		3.           Відповідачка з такими судовими рішеннями не погодилася. У касаційній скарзі стверджувала, зокрема, що позбавлення її батьківських прав не відповідає критерію пропорційності, бо відсутні переконливі докази невиконання нею обов`язків щодо утримання, лікування, виховання та розвитку сина. Крім того, стверджувала про порушення правил територіальної підсудності, необхідність розгляду цього спору в Естонії та на підставі її юридичних норм.
		4.           Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на такі питання: (1) чи слід розглядати на території Естонської Республіки та із застосуванням її юридичних норм позов дитини, яка є громадянином України із зареєстрованим місцем проживання в Україні, про позбавлення батьківських прав матері-громадянки України, яка на час подання позову проживала в Естонській Республіці? (2) чи є позбавлення відповідачки батьківських прав пропорційним меті захисту якнайкращих інтересів її неповнолітнього сина? Вирішив, що за встановлених судами попередніх інстанцій обставин спір підсудний судами України за законодавством України, а зазначений захід втручання у право матері на повагу до її сімейного життя є непропорційним меті захисту якнайкращих інтересів позивача. Тому судові рішення слід скасувати та відмовити у задоволенні позову.
		(2) Зміст позовної заяви
		5.           У листопаді 2022 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив позбавити його мати батьківських прав щодо нього. Обґрунтував вимогу так: відповідачка ухиляється від виконання покладених на неї законом як на мати обов`язків з виховання позивача, тривалий час проживає за межами України, із сином не спілкується, не виховує і не має бажання це робити надалі; позивач проживає з ОСОБА_4 (далі - батько позивача) і перебуває на його утриманні.
		6.           У березні 2023 року позивач подав до суду заяву про зміну підстав позову шляхом їх доповнення. Обґрунтував так: 
		6.1.       У липні 2021 року відповідачка пішла з родини та почала проживати окремо.
		6.2.       З липня 2021 року до лютого 2023 року включно вона не виконувала батьківські обов`язки щодо позивача, не спілкувалася з ним, не брала участі в його житті, не цікавилася інтересами сина, не доглядала за ним, не займалася його вихованням, не надавала матеріальне утримання та не дбала про задоволення життєвих потреб позивача (щодо їжі, одягу, оплати вартості навчання, шкільного приладдя, медичного обслуговування та лікування, розвитку здібностей і відвідування спортивних секцій тощо).
		6.3.       З 23 грудня 2022 року (з дня смерті батька позивача) до лютого 2023 року включно (до дня встановлення піклування над позивачем) відповідачка фактично покинула сина у складних життєвих обставинах, не цікавилася, в яких умовах і з ким із дорослих він залишився проживати, хто за ним доглядав і займався його вихованням.
		(3) Зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду
		7.           11 жовтня 2023 року Печерський районний суд міста Києва ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив: позбавив відповідачку батьківських прав відносно позивача, ІНФОРМАЦІЯ_1 ; роз`яснив, що мати, позбавлена батьківських прав, має право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав у разі зміни її поведінки й обставин, що були підставою для позбавлення батьківських прав; стягнув із відповідачки на користь держави 1 073,60 грн судового збору. Мотивував рішення так: 
		7.1.       З моменту фактичного припинення у липні 2021 року шлюбних відносин із батьком позивача відповідачка не проживала із сином однією сім`єю, не брала участі у його вихованні, не піклувалася про нього та про його фізичний, духовний і моральний розвиток, не забезпечувала матеріально.
		7.2.       Відповідачка була достовірно обізнаною з тяжкою життєвою ситуацією сина, зумовленою хворобою та смертю його батька, з яким він проживав, однак не вжила заходи для забезпечення догляду за позивачем; останній після смерті батька був позбавлений будь-якого батьківського піклування, що зумовило необхідність встановлення над ним опіки та призначення піклувальницею старшої сестри позивача.
		8.           24 квітня 2024 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою рішення суду першої інстанції залишив без змін. Навів аналогічні до останнього мотиви.
		(4) Зміст вимог касаційної скарги
		9.           27 травня 2024 року адвокат в інтересах відповідачки подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати зазначені судові рішення й ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову, а за наявності підстав - скерувати справу на новий розгляд. 
		(5) Зміст ухвал суду касаційної інстанції
		10.        18 червня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідачки на підставі пунктів 1 і 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
		11.        23 вересня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		12.        Відповідачка мотивувала касаційну скаргу так:
		12.1.    Суди першої й апеляційної інстанцій неправильно розтлумачили приписи статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України), статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, та статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція 1950 року), що зумовило невиправдане втручання у право матері на повагу до сімейного життя за відсутності встановлених законом підстав для позбавлення батьківських прав, а також не врахували висновки щодо застосування цих норм права, викладені у постановах:
		(1) Верховного Судуу складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 8 грудня 2021 року у справі № 311/563/20 (провадження № 61-14656св21), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року у справі № 127/10585/21 (провадження № 61-1763св23), про те, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків; 
		(2) Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 червня 2023 року у справі № 591/6037/21 (провадження № 61-4524св23), від 7 червня 2023 року у справі № 753/18406/16-ц (провадження № 61-4010св23), про те, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише за вкрай виняткових обставин і що слід зробити все для збереження особистих відносин і відновлення сім`ї;
		(3) Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 20 грудня 2023 року у справі № 522/20260/21 (провадження № 61-9762св23),про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, на який йдуть лише у виняткових випадках і головне - за наявності достатніх і переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як осіб, які становлять реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку;
		(4) Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24), про те, що позбавлення батька всіх батьківських прав не відповідає критерію пропорційності; право дитини на висловлення думки не потрібно тлумачити як фактичне надання дітям безумовного права вето без аналізу будь-яких інших факторів або без оцінювання того, що відповідає їхнім найкращим інтересам;
		(5) Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 квітня 2020 року у справі № 420/1075/17 (провадження № 61-17053св19), про те, що стягнення аліментів на утримання дитини не може підтверджувати свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків з такого утримання, бо є одним зі способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та спонукає батька надавати їй відповідне утримання; наявність заборгованості за аліментами сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав.
		12.2.    Суди попередніх інстанцій не мали підстав стверджувати, що мати свідомо ухилялася від виконання її батьківських обов`язків, не проявляла до сина та його розвитку достатньої уваги чи відмовлялася від його утримання.
		12.3.    Апеляційний суд неправильно розтлумачив приписи статті 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), що зумовило порушення принципу рівності учасників справи, та поклав на мати доведення тих обставин, які мав би довести позивач. Цей підхід апеляційний суд застосував без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2023 року у справі № 522/20260/21 (провадження № 61-9762св23), про те, що відповідно до статті 81 ЦПК України обставини свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, що може бути підставою позбавлення його батьківських прав, має доводити позивач.
		12.4.    Суди першої й апеляційної інстанцій належно не дослідили зібрані у справі докази, що зумовило безпідставне врахування одних доказів (рішень органів опіки та піклування щодо дитини) і неврахування інших (щодо порушення норм чинного законодавства; відсутності в органу опіки та піклування юрисдикції для розгляду питань, які стосуються дитини; перевищення повноважень; призначення піклувальником особи, яку жоден спеціаліст служби у справах дітей ніколи не бачив і не спілкувався з нею; показання свідків тощо).
		12.5.    Суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимого доказу - висновку Печерської районної у місті Києві державної адміністрації від 27 березня 2023 року № 105/01-425/В-140 про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав щодо сина. Оскільки і матір, і син постійно проживають в Естонії, то тільки адміністративні органи тієї країни уповноважені вирішувати спір.
		12.6.    Суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням правил територіальної юрисдикції, оскільки безпідставно не скерував справу до Верховного Суду для визначення підсудності, встановивши, що обидві сторони справи проживають за межами України.
		12.7.    Суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання відповідачки про закриття провадження у справі. Оскільки учасниками справи є громадяни України, які постійно проживають на території Естонії, то спірні правовідносини містять іноземний елемент. Тому слід застосовувати норми права Естонії.
		(2) Позиції інших учасників справи
		13.        27 серпня 2024 року сестра позивача сформувала у системі «Електронний суд» відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити оскаржені судові рішення без змін; визнати поважними причини пропуску строку для подання відзиву на касаційну скаргу та поновити його. Мотивувала так:
		13.1.    У матеріалах справи немає спільних фотографій чи відеозаписів матері з сином, що могли б підтвердити обставини, про які вона стверджує.
		13.2.    У справі немає доказів які би вказували, що відповідачці вчиняли перешкоди у вільному спілкуванні та побаченнях із сином.
		13.3.    Мати не надала жодного доказу матеріального утримання сина з липня 2021 року до лютого 2023 року, а докази за березень 2023 року не стосуються дослідженого судами періоду.
		13.4.    Проживання сина у квартирі, успадкованій відповідачкою після смерті батька позивача, не вказує на забезпечення нею житла для останнього.
		13.5.    27 лютого 2024 року Київський апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції у справі № 757/20918/23 про відмову у задоволенні позову відповідачки про визнання протиправним і скасування розпорядження Печерської районної у місті Києві державної адміністрації № 27 від 27 січня 2023 року «Про надання дитині статусу «дитина, позбавлена батьківського піклування».
		13.6.    Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19 виснував, що проживання одного з батьків значний час на території іншої держави без участі у вихованні дітей і піклуванні про них є достатніми підставами для позбавлення його батьківських прав та не порушує вимоги статті 8 Конвенції 1950 року.
		13.7.    Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 8 грудня 2021 року у справі № 311/563/20 зазначив, що кожен учасник сімейних відносин, який досяг 14 років, має право на особисте звернення до суду з відповідною заявою в порядку цивільного судочинства за захистом свого права чи інтересу, а також може особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді у справах, що виникають із відносин, у яких він (вона) особисто бере участь.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції
		14.        Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		15.        З огляду на вказаний припис Верховний Суд за загальним правилом переглядає оскаржені судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження щодо скасування судових рішень про позбавлення відповідачки батьківських прав.
		(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
		(2.1) Чи слід розглядати на території Естонської Республіки та із застосуванням її юридичних норм позов дитини, яка є громадянином України із зареєстрованим місцем проживання в Україні, про позбавлення батьківських прав матері-громадянки України, яка на час подання позову проживала в Естонській Республіці?
		16.        Відповідачка стверджувала, що суди попередніх інстанцій порушили правила територіальної юрисдикції(підсудності), бо сторонами справи є громадяни України, які постійно проживають на території Естонії. На її думку, суд першої інстанції безпідставно не передав справу до Верховного Суду для визначення підсудності, встановивши, що обидві сторони проживають за межами України. Крім того, відповідачка вважала, що оскільки і матір, і син постійно проживають в Естонії, то тільки адміністративні органи тієї країни уповноважені вирішувати спір, причому таке вирішення можливе із застосуванням норм права Естонії, а не України. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду з цими аргументами касаційної скарги не погоджується.
		17.        Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України (частини перша та друга статті 3 ЦПК України).
		18.        Чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (частина перша статті 9 Конституції України та частина перша статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України»).
		19.        Чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права (частина перша статті 15 Закону України «Про міжнародні договори України»).
		20.        Правовідносини між батьками та дітьми визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої вони мають спільне місце проживання. Якщо місце проживання будь-якого з батьків і дітей знаходиться на території другої Договірної Сторони, тоді правовідносини між ними визначаються законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є дитина (частини друга та третя статті 28 Договору між Україною та Естонською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах, який набув чинності для України 17 травня 1996 року).
		21.        У справах про опіку та піклування над громадянами Договірних Сторін, оскільки даним Договором не передбачається інше, компетентний орган опіки та піклування Договірної Сторони, громадянином якої є особа, яка потребує опіки чи піклування. При цьому застосовується законодавство цієї Договірної Сторони (частина перша статті 30 вказаного договору).
		22.        Права та обов`язки батьків і дітей, крім випадків, передбачених статтями 67, 67-1, 67-4 цього Закону, визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв`язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини (стаття 66 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
		23.        Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є (частина перша статті 16 Закон України «Про міжнародне приватне право»).
		24.        Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:
		-                  сторонами справи є громадяни України, які мають зареєстроване постійне місце проживання в Україні; 
		-                  відповідачка з липня 2021 року проживає в Естонії у м. Таллінні, тоді як позивач після виповнення йому 14 років виявив бажання проживати з його батьком за місцем проживання останнього;
		-                  відповідачка на території Естонії ніколи разом із позивачем не проживала;
		-                  позивач під час тимчасового перебування в цій країні проживав у будинку, що належав його батьку, а не у квартирі, що належить відповідачці.
		25.        З огляду на наведені приписи, беручи до уваги встановлені судами обставини, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає необґрунтованим довід відповідачки у касаційній скарзі про те, що суди порушили правила територіальної юрисдикції та не застосували для вирішення спору норми права Естонської Республіки. За змістом наведених вище норм спір підсудний судам України на підставі законодавства України.
		(2.2) Чи є позбавлення відповідачки батьківських прав пропорційним меті захисту якнайкращих інтересів її неповнолітнього сина?
		26.        Позивач, який досягнув 14-річного віку, просив позбавити матір батьківських прав щодо нього. Стверджував, що вона ухилялася від його виховання й утримання, покинула у складних життєвих обставинах, а також намагалася використати його для доступу до спадщини після смерті батька позивача. Суди попередніх інстанцій вважали вимоги позивача обґрунтованими, бо після фактичного припинення шлюбних відносин із батьком позивача у липні 2021 року мати не проживала із сином однією сім`єю, не брала участі у його вихованні, не піклувалася про нього та не забезпечувала матеріально. Відхилили твердження про порушення права на повагу до сімейного життя за статтею 8 Конвенції 1950 року у разі задоволення позову. У касаційній скарзі відповідачка стверджувала, зокрема, про те, що втручання у її право на повагу до сімейного життя не було пропорційним, адже вона постійно підтримувала спілкування із сином у месенджерах, купувала йому одяг і подарунки, проте не могла з ним часто бачитися через обмеження, визначені батьком і сестрою позивача. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду з цим аргументом відповідачки погоджується.
		27.        Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (стаття 165 СК України).
		28.        Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема, ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти (пункт 2 частини першої статті 164 СК України).
		29.        Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (частина перша статті 9 Конвенції про права дитини).
		30.        Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (частина перша статті 18 Конвенції про права дитини).
		31.        Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини (частина перша статті 27 Конвенції про права дитини).
		32.        Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (стаття 8 Конвенції 1950 року).
		33.        Між інтересами дитини й інтересами батьків має існувати справедлива рівновага, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Стаття 8 Конвенції 1950 року не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (див рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хант проти України» (Hunt v. Ukraine) від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04 (пункт 54)).
		34.        Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини: 
		-                  22 липня 1997 року батько позивача та відповідачка уклали шлюб, який розірвав Печерський районний суду м. Києва згідно з рішенням від 19 жовтня 2022 року, залишеним без змін Київським апеляційним судом у постанові від 16 лютого 2023  року;
		-                  28 березня 2007 року у подружжя народився син - позивач у справі;
		-                  з липня 2021 року позивач виявив бажання проживати разом із його батьком за місцем проживання останнього, що сторони не заперечують;
		-                  згідно з висновком Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної у м. Києві державної адміністрації від 4 жовтня 2021 року син із батьком зареєстровані та фактично проживали за адресою: АДРЕСА_1 ;
		-                  зазначена Служба вказала, що провести бесіду з матір`ю дитини не вдалося, бо невідоме місце її проживання;
		-                  батько позивача забезпечував і оплачував навчання сина у «Київській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів «Британська міжнародна школа - Київ», що підтверджує договір від 26 жовтня 2021 року на 2021 - 2022 навчальний рік і у «Міжнародній школі Таллінна», що підтверджує договір від 15 червня 2022 року;
		-                  23 грудня 2022 року батько позивача помер;
		-                  26 січня 2023 року Служба у справах дітей та сім`ї Печерської районної у місті Києві державної адміністрації видала наказ № 07 «Про постановку на первинний облік дітей, які залишилися без батьківського піклування, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», згідно з яким позивач був поставлений на облік як дитина, яка залишилися без батьківського піклування (т. 6, а.с. 27);
		-                  неповнолітній позивач після смерті батька отримав статус «дитина, позбавлена батьківського піклування», згідно з розпорядженням Печерської районної в м. Києві державної адміністрації від 27 січня 2023 року № 27 «Про надання дитині статусу «дитина, позбавлена батьківського піклування»;
		-                  за наказом Служби у справах дітей та сім`ї Печерської районної у м. Києві державної адміністрації позивач є тимчасово влаштованим на виховання до його сестри;
		-                  сестра позивача є його піклувальницею на підставі розпорядження Печерської районної у м. Києві державної адміністрації № 50 від 3 лютого 2023 року у зв`язку із смертю батька й ухиленням матері від виконання батьківських обов`язків;
		-                  27 березня 2023 року Печерська районна в м. Києві державна адміністрація надала висновок, в якому вказалапро доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав відносно позивача, оскільки та ухиляється від виконання її батьківських обов`язків щодо виховання та догляду за дитиною;
		-                  сестра позивача організовувала й оплачувала лікування та обстеження позивача у лікувальних закладах Туреччини у 2022 році. Під час тієї поїздки на запрошення сестри позивача була присутньою їхня матір;
		-                  відповідачка спілкувалася з сином за допомогою СМС і телефонних дзвінків;
		-                  відповідачка була достовірно обізнана про тяжку життєву ситуацію позивача, зумовлену хворобою та смертю його батька, однак не вжила заходи для забезпечення догляду за дитиною; син після смерті батька був позбавлений будь-якого батьківського піклування, що зумовило необхідність встановлення піклування та призначення піклувальницею старшої сестри;
		-                  з моменту фактичного припинення шлюбних відносин у липні 2021 році відповідачка не проживала з позивачем однією сім`єю та відповідно не брала і не бере участі у його вихованні, не піклується про нього, його фізичний, духовний і моральний розвиток, не забезпечує матеріально, необхідним харчуванням, медичним доглядом і лікуванням як складовими виховання.
		35.        Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується із доводами відповідачки про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року у справі № 127/10585/21, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2023 року у справі № 522/20260/21).
		36.        Право батьків і дітей бути поряд один із одним становить основоположну складову сімейного життя. Заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції 1950 року. Це не означає, що таке втручання є порушенням відповідних прав. Порушення матиме місце тоді, якщо втручання відбулося або не згідно із законом, або не відповідає легітимним цілям, переліченим у пункті 2 цієї статті, або не є необхідним у демократичному суспільстві, зокрема пропорційним одній чи більшій кількості таких цілей.
		37.        Можливість позбавлення матері батьківських прав законом передбачене та може переслідувати мету захисту прав і свобод позивача, тобто якнайкращих його інтересів. Однак, допускаючи відповідність такого втручання у право відповідачки на повагу до її сімейного життя, слід перевірити, чи забезпечили суди, які задовольнили позов, баланс інтересів сторін.
		38.        Відповідачка у касаційній скарзі правильно стверджує про те, що обов`язок доведення наявності такого ухилення її від виконання батьківських обов`язків, що може бути підставою для позбавлення батьківських прав, покладений на позивача (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2023 року у справі № 522/20260/21, від 21 травня 2024 року у справі № 303/801/23).
		39.        Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що відповідачка з липня 2021 року проживає в Естонії у м. Таллінні у квартирі окремо від позивача, який там проживав у будинку, що належав його батьку; останній забезпечував і оплачував навчання сина у Києві та Таллінні; після смерті батька сестра позивача вирішувала питання щодо продовження здобуття освіти братом, щодо організації й оплати лікування та обстеження позивача у лікувальних закладах Туреччини тощо. 
		40.        Суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які би вказували на те, що відповідачка не бажає спілкуватися з позивачем і брати участь у його вихованні й утриманні, що вона остаточно та свідомо самоусунулася від виконання цих її обов`язків. Те, що певний час матеріальним забезпеченням позивача, його вихованням і розвитком займалася сестра, не є безумовною ознакою того, що мати не бажає брати участь у вихованні й утриманні сина, тобто свідомо й умисно нехтує батьківськими обов`язками.
		41.        Відповідачка заперечувала те, що після смерті її чоловіка (батька позивача) вона не вживала заходи для забезпечення догляду за сином. Її аргументи ґрунтуються на тому, що вона спілкується із позивачем у месенджерах, виступає ініціатором розмов; 28 березня 2023 року привітала сина з днем народження та подарувала йому подарунок; систематично переказувала позивачеві на рахунок кошти із розрахунку 80 євро на місяць, а також зустрічалася із ним: у період із липня до жовтня 2021 року - у квартирі, яка належала сестрі позивача; з жовтня 2021 року до лютого 2022 року - під час перебування відповідачки у Києві (підтвердив свідок ОСОБА_5 ); у лютому - березні 2022 року - під час спільної поїздки сім`єю до Туреччини.
		42.        Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду бере до уваги, що розірвання сімейних відносин між батьками, зокрема з ініціативи одного з них, може погано впливати на ставлення дитини до батьків або до того з них, хто ініціював припинення цих відносин. За обставин цієї справи, які встановили суди, задоволення позову про позбавлення батьківських прав відповідачки, яка виявляє бажання брати участь у вихованні, утриманні сина та у спілкуванні з ним, не відповідає його найкращим інтересам. Визначений позивачем період дослідження виконання відповідачкою батьківських обов`язків з липня 2021 року до лютого 2023 року не є визначальним для загальної оцінки належності виконання нею цих обов`язків, а обставини життя сторін у вказаний період не виключають можливість відновлення нормальних життєвих зв`язків сина та матері (див. також постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 квітня 2024 року у справі № 553/449/20).
		43.        Поклавши в основу обґрунтування задоволення позову висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення матері батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що такого висновку недостатньо. Вони не встановили у цьому висновку даних, які об`єктивно характеризують відповідачку як особу, яка взагалі не виконує її батьківські обов`язки щодо виховання сина та забезпечення здобуття ним повної загальної середньої освіти й ухиляється від їхнього виконання. Орган опіки та піклування не оцінив можливі причини невиконання відповідачкою батьківських обов`язків у певні періоди, починаючи з липня 2021 року, зокрема обмежене спілкування із сином переважно телефоном і у месенджерах. Тому висновок про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав не може бути підставою для застосування цього крайнього заходу.
		44.        Встановлені судами факти постановки позивача на первинний облік дітей, які залишилися без батьківського піклування, отримання ним статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, тимчасове влаштування його на виховання до сестри, встановлення над ним піклування і призначення її його піклувальницею не підтверджують умисне ухилення матері від виконання її обов`язків щодо виховання сина і забезпечення здобуття ним повної загальної середньої освіти. Відповідні рішення органів влади характеризують насамперед статус позивача та його сестри і дії щодо них держави, територіальної громади, а не поведінку матері стосовно сина в частині зазначеного ухилення нею від виконання батьківських обов`язків.
		45.        Встановлені судами попередніх інстанцій обставини у сукупності не вказують на таке ухилення, зокрема на винну поведінку відповідачки, на те, що вона втратила інтерес до участі у вихованні й утриманні сина та не має наміру відновити з ним стосунки. Тому колегія суддів вважає, що відсутні умови для застосування пункту 2 частини першої статті 164 СК України. Висновок судів попередніх інстанцій про необхідність позбавлення матері батьківських прав щодо сина є помилковим. Задоволення такого позову становитиме непропорційне втручання у гарантоване статтею 8 Конвенції 1950 року право відповідачки на повагу до її сімейного життя.
		(3) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		(3.1) Щодо суті касаційної скарги
		46.        Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).
		47.        Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини перша-третя статті 412 ЦПК України).
		48.        Оскільки касаційна скарга є обґрунтованою, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду слід скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
		(3.2) Щодо судових витрат
		49.        Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
		50.        З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені відповідачкою у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної та касаційної інстанції, слід покласти на позивача.
		Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		п о с т а н о в и в:
		1.           Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
		2.           Рішення Печерського районного суду міста Києва від 11 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 квітня 2024 року скасувати й ухвалити нове рішення: відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
		3.           Стягнути з  ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі: НОМЕР_3; паспорт громадянина України для виїзду за кордон: НОМЕР_1 , виданий 2EST8 червня 2021 року) на користь  ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_3 ; РНОКПП  НОМЕР_2 ) 3 757,60 грн відшкодування судового збору, з яких 1 610,40 грн - за подання апеляційної скарги, а 2 147,20 грн - за подання касаційної скарги.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий В. І. КратСудді Д. А. Гудима  І. О. Дундар  Є. В. Краснощоков  П. І. Пархоменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...