Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 344/1762/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; витребування майна із чужого незаконного володіння.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 10.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 10.12.2024.
Дата набрання законної сили: 04.12.2024
Номер судового провадження: 61-15249ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		04 грудня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 344/1762/23
		 
		провадження № 61-15249 св 23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
		 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 червня 2023 року у складі судді Бабій О. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Луганської В. М., Барков В. М., Фединяка В. Д.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.              Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - АТ «ПУМБ»), ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
		Позовна заява обґрунтована тим, що у 1987 році його матір ОСОБА_2 уклала шлюб з ОСОБА_3 
		Вказував, що у 1973 році ОСОБА_3 отримав земельну ділянку під будівництво індивідуального житлового будинку, а у 1984 році одноповерховий будинок                                    по АДРЕСА_1 було прийнято в експлуатацію, що підтверджується рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради народних депутатів від 11 квітня 1984 року № 154. У рішенні, зокрема зазначено, що будинок складається з чотирьох житлових кімнат, площею 64, 6 кв. м, кухні, ванни, вбиральні, чотирьох коридорів, прихожої, тамбуру, загальною площею 121, 6 кв. м, площа підвалу 121, 7 кв. м. 
		28 квітня 1984 року ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право власності на вказаний житловий будинок.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. 
		Вказував, що після смерті ОСОБА_3 він зі згоди матері ОСОБА_2 у червні 2007 року здійснив добудову й облаштування другого поверху будинку АДРЕСА_1 , внаслідок чого житлова площа будинку збільшилася до 133 кв. м, а загальна - до 197, 3 кв. м. Вважав добудований другий поверх будинку, загальною площею 108, 5 кв. м, в тому числі 83, 2 кв. м житлової площі та 25, 3 кв. м нежитлової площі, своєю власністю.
		18 квітня 2008 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 на житловий будинку АДРЕСА_1 . 
		Вказував, що під час розгляду справи № 344/9502/21 за його позовом до                             ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння йому стало відомо, що право власності на вказаний будинок зареєстровано                                            за АТ «ПУМБ». Як з`ясувалося, 26 лютого 2014 року між ТОВ «Компанія Рона», у якому ОСОБА_2 працювала на посаді головного бухгалтера, і АТ «ПУМБ» було укладено кредитний договір № 1.14-16. З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між АТ «ПУМБ» і ОСОБА_2                       16 липня 2014 року був укладений іпотечний договір № 1-14-16/17/1-8, за яким остання передала в іпотеку банку житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій будинок розташований. 
		Вказував, що АТ «ПУМБ» не є добросовісним набувачем спірного майна, реєстрація права власності на майна відбулась внаслідок шахрайських дій між ТОВ «Компанія Рона» і АТ «ПУМБ», які є фігурантами у кримінальній справі № 341/331/17. Проте на час укладення іпотечного договору ОСОБА_2 не була обізнана про можливі незаконні дії вказаних осіб. Також звертав увагу на те, що у спірному житловому будинку зареєстрований його брат ОСОБА_4 , який є обмежно дієздатною особою, інвалідом ІІ групи, а тому реєстрація права власності на це майно за банком відбулась у незаконний спосіб.
		Вважав, що на підставі статей 387, 388 ЦК України, як законний володілець, він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд витребування з незаконного володіння АТ «ПУМБ» нерухоме майно, яке знаходиться по АДРЕСА_1 , а саме: сходи та сходову клітку; коридор, площею 13 кв. м; житлову кімнату, площею 32 кв. м; житлову кімнату, площею 13, 1 кв. м; житлову кімнату, площею 22, 8 кв. м; житлову кімнату, площею 15, 3 кв. м; коридор, площею 7, 5 кв. м; ванну; вбиральню, площею 1, 24 кв. м; кладову, площею 2, 1 кв. м, загальною площею 108, 5 кв. м, у тому числі 83, 2 кв. м житлової площі та 25, 3 кв. м нежитлової площі.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		 
		Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області                                     від 07 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що АТ «ПУМБ» набуло право власності на будинок АДРЕСА_1 на підставі іпотечного застереження, яке закріплене в іпотечному договорі від 16 липня 2014 року, укладеному між АТ «ПУМБ» і ОСОБА_2 Іпотечний договір є чинним, ніким не оспорювався, недійсним не визнавався. 
		Право на витребування у порядку статті 387 ЦК України свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, має власник такого майна. Позивач не довів належними та допустимим доказами, що частина спірного житлового будинку (другий поверх) належала йому на праві власності, а тому суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про відсутність правових підстав для витребування спірного майна у відповідача.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У жовтні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 червня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року й ухвалити нове судове рішення, яким його позов задовольнити.
		 
		Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справах № 481/483/22, № 127/9859/14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідження зібраних у справі доказів, ненадання їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 344/1762/23, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
		 
		У грудні 2023 року матеріали цивільної справи № 344/1762/23 надійшли до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. 
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили належним чином докази по справі та показання свідків, якими доведено, що добудова другого поверху у житловому будинку АДРЕСА_1 здійснена саме ним, а тому він є власником вказаної частини житлового будинку. Оскільки у 2008 році право власності на будинок, у тому числі й на здійснену ним добудову, було оформлено на                                       ОСОБА_2 , то належному способу захисту його прав у даному випадку відповідає вимога про витребування майна (другого поверху будинку) з чужого незаконного володіння особи, за якою воно зареєстровано.
		Звертає увагу на те, що в процесі розгляду справи ОСОБА_2 визнавала свої дії щодо оформлення за собою права власності на спірний житловий будинок, укладення іпотечного договору від 16 липня 2014 року № 1-14-16/17/1-8 з передачею цього майна в іпотеку банку, неправомірними, необдуманими і самовільними, однак ці обставини залишені поза увагою судами попередніх інстанцій. 
		Також звертає увагу на те, що на час укладення іпотечного договору у спірному житловому будинку був зареєстрований його брат ОСОБА_4 , який є обмежно дієздатною особою, інвалідом ІІ групи. При цьому керівник відділення № 1 АТ «ПУМБ» ОСОБА_5 , який укладав іпотечний договір, на даний час підозрюється у вчиненні кримінального злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 27, частиною другою статті 28, частиною другою статті 222, частиною другою статті 366 КК України. 
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу 
		 
		У грудні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від                              ОСОБА_2 , у якому вона фактично підтримала доводи касаційної скарги ОСОБА_1 . 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим відділом РАГС Івано-Франківського місткого управління юстиції 15 вересня 2003 року (а. с. 17, т. 1).
		 
		Відповідно до свідоцтва про право власності від 28 квітня 1984 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради народних депутатів від 11 квітня 1984 року № 154, та витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_3 належав житловий будинок АДРЕСА_1 (а. с. 18, 19, т. 1). 
		 
		18 квітня 2008 року державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Стецьків М. І. видано ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 , який помер                                  ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме - на житловий будинок АДРЕСА_1 (а. с. 20, т. 1). 
		 
		26 травня 2014 року за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку площею 0, 0801 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2610100000:21:006:0243, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а. с. 22, т. 1).
		 
		Відповідно до іпотечного договору від 16 липня 2014 року № 1-14-16/17/1-8 ОСОБА_2 , з метою забезпечення повного виконання зобов`язання ТОВ «Компанія Рона» за генеральним договором № ЮР/1.14-17 про умови надання банківських гарантій і акредитивів від 26 лютого 2014 року, а також кредитним договором від 26 лютого 2014 року № 1.14-16, передала житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, кадастровий номер 2610100000:21:006:0243, площею 0, 0801 га, в іпотеку ПАТ «ПУМБ» (а. с. 46-51, т. 1).
		 
		За даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, щодо об`єкта нерухомого майна - будинку АДРЕСА_1 убачається, що 30 січня 2017 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Фрісом І. П. внесено запис про право власності на вказаний будинок за ПАТ «ПУМБ» (а. с. 23-26, т. 1).
		 
		Суди встановили, що набуття АТ «ПУМБ» права власності на спірне майно було наслідком звернення стягнення на нього в порядку статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», для задоволення вимог банку згідно іпотечного договору від 16 липня 2014 року № 1-14-16/17/1-8.
		 
		2.              Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Згідно з пунктами 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
		 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		 
		Відповідно до статті 15 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		 
		Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
		 
		Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
		 
		Відповідно до статті 41 Конституції України та частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		 
		Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. 
		 
		Відповідно до положень статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		 
		Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		 
		Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).
		 
		В постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц наведено правовий висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
		 
		Таким чином, право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.
		 
		Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
		 
		Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 74).
		 
		Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
		 
		Особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.
		 
		Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		 
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що частина житлового будинку АДРЕСА_1 (другий поверх) належала позивачу на праві власності, а тому дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для витребування спірного майна у відповідача на підставі положень статей 387, 388 ЦК України.
		 
		Суди попередніх інстанцій встановили, що первісним власником житлового будинку АДРЕСА_1 був ОСОБА_3 , який помер                            ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 
		ОСОБА_2 набула право власності на вказаний будинок в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 18 квітня 2008 року.
		 
		30 січня 2017 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Фрісом І. П. внесено запис про право власності на вказаний будинок за АТ «ПУМБ».
		 
		Судами встановлено, що набуття АТ «ПУМБ» права власності на спірне майно було наслідком звернення стягнення на нього в порядку статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку», для задоволення вимог банку згідно іпотечного договору від 16 липня 2014 року № 1-14-16/17/1-8.
		 
		ОСОБА_1 , посилаючись на те, що він є власником частини житлового будинку АДРЕСА_1 (другого поверху), не надав, разом з тим, доказів, які б підтверджували, що ним у встановленому законом порядку було отримано дозвіл на добудову другого поверху будинку і вказана добудова прийнята в експлуатацію та за позивачем зареєстровано право власності на спірну частину будинку.
		 
		Згідно з частиною першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.
		 
		Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України).
		 
		Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
		 
		Позивачем не доведено набуття ним у встановленому законом порядку права власності на спірне майно (другий поверх житлового будинку). 
		 
		Судами встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 18 квітня 2008 року ОСОБА_2 набула у власність в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 житловий будинокАДРЕСА_1 , загальною площею 197, 3 кв. м, житловою площею 133 кв. м. 
		 
		За даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, щодо об`єкта нерухомого майна - житлового будинку АДРЕСА_1 встановлено, що 09 червня 2009 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на вказаний будинок, загальною площею 321, 3 кв. м, житловою площею 133 кв. м. 
		 
		Отже, право власності на житловий будинок в цілому було зареєстровано саме за ОСОБА_2 , а визнання нею обставин побудови другого поверху будинку ОСОБА_1 не дає підстав вважати останнього власником цього майна, на що правильно звернули увагу суди попередніх інстанцій. 
		 
		Також суди звернули увагу на відсутність вироку суду відносно працівників АТ «ПУМБ», що спростовує доводи позивача про те, що реєстрація права власності на спірне майно за банком відбулась у незаконний спосіб, внаслідок шахрайських АТ «ПУМБ».
		 
		Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
		 
		Посилання ОСОБА_1 на те, що на час укладення іпотечного договору у спірному житловому будинку був зареєстрований його брат ОСОБА_4 , який є обмежно дієздатною особою, інвалідом ІІ групи, є безпідставними, оскільки у цій справі позивачем не заявлялися вимоги про визнання іпотечного договору недійсним з цих підстав.
		 
		Таким чином наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права.
		 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
		 
		З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справах № 481/483/22, № 127/9859/14, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.
		 
		З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення                                від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.
		 
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 червня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                    Є. В. Синельников
		 
		Судді:                                                                                     О. В. Білоконь
		                                                                                                                      
		                                                                                                                      О. М. Осіян
		                                               
		                                               '                                              Н. Ю. Сакара
		 
		                                                                                                                      В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...