Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 487/2777/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 10.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 10.12.2024.
Дата набрання законної сили: 05.12.2024
Номер судового провадження: 61-18053ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 грудня 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 487/2777/23
		провадження № 61-18053св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., 
		Червинської М. Є.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк»,
		треті особи: ОСОБА_2 , державний реєстратор Миколаївської філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Кузнецов Олександр Ігорович,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», подану представником ОСОБА_3 , на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 
		18 вересня 2023 року у складі судді Лагоди А. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Крамаренко Т. В., Темнікової В. І., Тищук Н. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У травні 2023 року  ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - АТ «ПУМБ»), треті особи: ОСОБА_2 , державний реєстратор Миколаївської філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» (далі - державний реєстратор) Кузнецов О. І., про скасування рішення державного реєстратора.
		 
		Позов мотивовано тим, що 15 серпня 2007 року між ОСОБА_1 і АТ «ПУМБ» укладено кредитний договір № 5597974, за умовами якого банк надав кредит на споживчі потреби в розмірі 39 000,00 дол. США зі сплатою 12,5 % річних 
		з кінцевим терміном повернення 15 серпня 2022 року.
		 
		Цього самого дня на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , в інтересах якого діяли мати ОСОБА_4 і батько ОСОБА_1 , укладено договір іпотеки 
		№ 5598929, посвідчений нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горбуровим К. Є. за реєстровим номером 2020. 
		 
		Згідно з договором іпотеки в іпотеку передано двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 54,30 кв. м, яка належала іпотекодавцям на праві спільної сумісної власності. 
		 
		23 квітня 2018 року за АТ «ПУМБ» на підставі договору іпотеки зареєстровано право власності на вказану квартиру шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Позивач указував, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від
		23 квітня 2018 року є протиправним, оскільки вчинене з порушенням статті 37 Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 25 грудня 2015 року № 1127. Зокрема, оцінка предмета іпотеки не проводилася, на вказане майно поширюється Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки вказана квартира є єдиними місцем проживання, та у власності позивача немає іншого нерухомого майна, крім того, банк на адресу позивача не направив письмової вимоги.
		 
		Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив скасувати рішення державного реєстратора Кузнецова О. І. від 27 квітня 2018 року, індексний номер 40859013, згідно з яким 23 квітня 2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 25928888 про державну реєстрацію за АТ «ПУМБ» права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1541612348101, на підставі договору іпотеки, з додатками та доповненнями, серія та номер 2020, виданий 
		15 серпня 2007 року.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 вересня 2023 року позов задоволено.
		 
		Скасовано рішення державного реєстратора Кузнецова О. І. від 27 квітня 
		2018 року, індексний номер 40859013, згідно з яким 23 квітня 2018 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис номер 25928888 про державну реєстрацію за АТ «ПУМБ» права власності на квартиру  АДРЕСА_1 ,реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1541612348101, на підставі договору іпотеки від 15 серпня 2007 року № 5598929, з додаткам та доповненнями, серія та номер 2020, виданий 15 серпня 2007 року.
		 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Рішення суду мотивоване тим, що на час вчинення реєстраційної дії 
		у державного реєстратора не було доказів ні направлення, ні отримання письмової вимоги про усунення порушень, а отже, документа, що підтверджує факт завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя. Державному реєстратору не було надано доказів на підтвердження факту невиконання умов кредитного договору, 
		а також на спростування аргументів позивача щодо застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Крім того, суд не встановив підстав для застосування наслідків спливу строків позовної давності, оскільки вони не 
		є такими, що сплили.
		 
		Постановою Миколаївського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року апеляційну скаргу АТ «ПУМБ», подану представником Шуміловою Н. І. , задоволено частково.
		 
		Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 вересня 2023 року 
		в частині судових витрат змінено.
		 
		Стягнено з АТ «ПУМБ» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 
		1 073,60 грн.
		 
		В іншій частині рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 
		18 вересня 2023 року залишено без змін.
		 
		Змінюючи розмір судового збору, апеляційний суд виходив із того, що при зверненні до суду з цим позовом сплаті підлягав судовий збір у розмірі 
		1 073,60 грн, однак суд, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, помилково стягнув з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 
		11 796,84 грн.
		 
		В іншій частині апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
		 
		Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
		 
		14 грудня 2023 року представник АТ «ПУМБ» - Васильчиков І. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій з урахуванням нової редакції просить скасувати рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 вересня 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів 
		в іноземній валюті» не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення  на предмет іпотеки (застави) у разі невиконання боржником зобов?язань за договором, оскільки цей Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов?язань, а відтак не може бути підставою для відмови у вчиненні державної реєстрації прав на нерухоме майно на підставі договорів, укладених в порядку, встановленому законом. 
		В укладеному договорі іпотеки сторони закріпили право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки та одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Позивач, погодивши всі умови договору іпотеки, про що свідчить його підпис на відповідному договорі, надав свою згоду на прийняття АТ «ПУМБ» предмета іпотеки у власність в рахунок погашення боргу. Ні іпотекодержатель, ні державний реєстратор не здійснювали примусового стягнення, банк реалізував своє законне та договірне право на позасудове звернення стягнення для задоволення своїх вимог, що передбачає можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки. Суд апеляційної інстанції безпідставно не дослідив ухвалу апеляційного суду Миколаївської області у справі № 784/667/13 за позовом АТ «ПУМБ» до 
		ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, з якої відомо, що рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 грудня 2012 року звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом його примусової реалізації на публічних торгах, яке 
		з 2012 року не виконано, в тому числі з підстав Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів 
		в іноземній валюті». Задовольняючи позовні вимоги, суди не відновили становище, яке існувало до порушення права. Суд першої інстанції безпідставно вказав про необхідність направлення позивачу вимог цінним листом з описами вкладень. 
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те, що суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків, викладених 
		у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі 
		№ 338/180/17, Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 14 грудня 2022 року у справі № 126/2200/20; необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 
		19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а; відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування абзацу другого частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та Закону України «Про виконавче провадження» у сукупності з Законом України «Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»; суди не дослідили зібрані у справі докази.
		 
		Аргументи інших учасників справи
		 
		Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
		 
		Рух касаційної скарги та матеріалів справи
		 
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 грудня 2023 року касаційну скаргу передано судді-доповідачу 
		Олійник А. С.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Заводського районного суду м. Миколаєва.
		 
		10 квітня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Згідно з протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 жовтня 2024 року касаційну скаргу і матеріали справи 
		№ 487/2777/23 передано судді-доповідачу Коротуну В. М.
		 
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, 
		є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи 
		у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		 
		Короткий зміст фактичних обставин справи
		 
		15 серпня 2007 року між ОСОБА_1 і ЗАТ «ПУМБ», правонаступником якого є АТ «ПУМБ», укладено кредитний договір № 5597974, за умовами якого 
		ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 39 000,00 дол. США на споживчі потреби зі сплатою 12,5 % річних за користування кредитом строком до 15 серпня 
		2022 року.
		 
		На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 15 серпня 2007 року між ЗАТ «ПУМБ», правонаступником якого є АТ «ПУМБ», 
		ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , від імені якого діяли мати ОСОБА_4 
		і батько ОСОБА_1 , укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира 
		АДРЕСА_1 .
		 
		Відповідно до пункту 3.3.5 договору іпотеки, в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором, або порушення обов`язків за кредитним договором іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється одним з таких спосіб: за рішенням суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; шляхом позасудового врегулювання відповідно до передбачених цим договором застережень про задоволення вимог іпотекодержателя (пункт 4.2 договору іпотеки).
		 
		Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки міститься в пункті 4.7 договору іпотеки.
		 
		У разі виникнення в іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в порядку, передбаченому чинним законодавством (пункт 4.7.1 договору іпотеки). 
		 
		Зазначене застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки (пункт 4.7.2 договору іпотеки).
		 
		За умовами кредитного та іпотечного договорів сторони визначили форму звернення - письмова, а також адресу для листування: іпотекодержатель/Банк: 54003, м. Миколаїв, вул. Радянська, 4а, відділення № 5 філії ЗАТ «ПУМБ» 
		в м. Миколаєві, іпотекодавець/позичальник: місце проживання: АДРЕСА_2 .
		 
		Відповідно до пункту 5.7 договору іпотеки будь-які повідомлення та документи, які надаються іпотекодержателем іпотекодавцю згідно з умовами цього договору, викладаються в письмовій формі та надсилаються рекомендованим листом за місцем проживання іпотекодавця або надаються іпотекодавцю особисто під час його звернення.
		 
		Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 07 серпня 2012 року 
		у справі № 1490/2271/12 за позовом ОСОБА_2 до АТ «ПУМБ», ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки в задоволенні вимог відмовлено.
		 
		Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 07 грудня 2012 року, яке залишене без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 
		14 березня 2013 року, у справі № 784/667/13 за позовом АТ «ПУМБ» до 
		ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» 49 453,09 дол. США кредитної заборгованості, у тому числі 37 750,09 дол. США за тілом кредиту, 
		9 067,97 дол. США процентів та 17 223,87 грн пені, та звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення публічних торгів за початковою ціною відповідно до оцінки майна, визначеної суб`єктом оціночної діяльності в межах виконавчого провадження. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
		 
		На підставі рішення державного реєстратора Кузнецова О. І. від 27 квітня 
		2018 року № 40859013 проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 25928888, за АТ «ПУМБ». Підстава виникнення права власності - договір іпотеки з додатками та доповненнями, серія та номер 2020, виданий 15 серпня 2007 року, видавник - приватний нотаріус Горбунов К. Є.
		 
		Тобто реєстрація права власності на квартиру 
		АДРЕСА_1 відбулася на підставі статті 37 Закону України «Про іпотеку» та застереження в іпотечному договорі (пункт 4.7.2), відповідно до якого сторони дійшли згоди, що задоволення вимог іпотекодержателя може здійснюватися шляхом передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки 
		в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». 
		 
		З копії реєстраційної справи відомо, що в ній наявні копії вимог від 03 березня 2016 року № 44100/15, № 44100/16, адресованих ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_3 , і ОСОБА_2 на адресу: 
		АДРЕСА_4 , та рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення з номерами відправлень № 0530000261865 
		і № 0130014103199, Київ ЦОКК 1, з аналогічними адресами одержувачів та відмітками про одержання з підписами.
		 
		Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 09 грудня 2021 року 
		у справі № 487/4066/18 за позовом  ОСОБА_1 до державного реєстратора Кузнецова О. І., треті особи: ОСОБА_2 , АТ «ПУМБ», про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Кузнецова О. І. від 27 квітня 2018 року, індексний номер 40859013, в задоволенні позову відмовлено.
		 
		Відмовляючи в задоволенні позову, суд зробив висновок, що позивач звернувся з позовом до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови в позові. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.
		 
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що на час вчинення реєстраційної дії у державного реєстратора не було доказів направлення та отримання письмової вимоги про усунення порушень. Державному реєстратору не було надано доказів на підтвердження факту невиконання умов кредитного договору, а також доказів на спростування аргументів позивача щодо застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
		 
		Колегія суддів погоджується з наведеними висновками судів попередніх інстанцій з таких підстав.
		 
		Кредитні правовідносини за своєю правовою природою є договірними цивільними відносинами; на них повною мірою поширюються вимоги цивільного законодавства, зокрема приписи про неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, а також принципи свободи договору, свободи підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, судового захисту цивільного права та інтересу, справедливості, добросовісності та розумності, передбачені статтею 3 ЦК України.
		 
		Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		 
		Згідно з кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (стаття 1054 ЦК України).
		 
		Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (частина перша статті 546 ЦК України).
		 
		Іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (пункт 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку», тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
		 
		У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (стаття 12 Закону України «Про іпотеку»).
		 
		У статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки 
		в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що 
		є предметом іпотеки.
		 
		Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 
		2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на  розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне  застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки 
		в рахунок виконання основного зобов`язання. 
		 
		У статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і  іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному  посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Після внесення Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на  розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку» її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
		 
		Результат аналізу статей 36 та 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції на час укладення іпотечного договору) дає підстави для висновку, що застереження 
		в іпотечному договорі також вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		 
		Отже, законодавчо визначений як спосіб позасудового врегулювання зобов`язань іпотекодавця перед іпотекодержателем передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», на підставі договору про задоволення  вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору.
		 
		Аналогічні висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 
		23 вересня 2020 року у справі № 200/18401/18, від 02 вересня 2020 року 
		у справі № 755/18091/18, від 02 вересня 2020 року у справі № 755/18777/18 щодо позасудового врегулювання зобов`язань.
		 
		У цій справі суди встановили, що у пункті 4.2 іпотечного договору зазначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється одним з таких способів за вимогою іпотекодержателя: 1) за рішенням суду; 2) на підставі виконавчого напису нотаріуса; 3) в порядку позасудового врегулювання відповідно до передбачених цим договором застережень про задоволення вимог іпотекодержателя. Пунктом 4.7 договору іпотеки передбачено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки.
		 
		Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку».
		 
		Отже, правильними є висновки судів про те, що у цій справі встановлено, що сторони за договором іпотеки погодили можливість виникнення 
		в іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
		 
		У частині першій статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі - в редакції, чинній на момент вчинення реєстраційних дій) передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.
		 
		Згідно з частиною першою статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
		 
		Відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
		 
		У постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 205/1096/19 (провадження № 61-6207св21) зазначено, що «за змістом частини першої статті 33 та частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» реалізації права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки передує реалізація ним права вимагати дострокового виконання основного зобов`язання. І лише якщо останнє не виконане чи неналежно виконане, іпотекодержатель, якщо інше не передбачено законом, може звертати стягнення на предмет іпотеки. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає іпотекодержателю звернутися з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання відповідно до частини другої статті 35 Закону України «Про іпотеку». Вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» не перешкоджають іпотекодержателю здійснювати права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця тільки тоді, якщо викликана таким повідомленням затримки може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (частина третя зазначеної статті). Умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов`язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання. Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв`язку чи кур`єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад цінним листом 
		з описом вкладення відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання».
		 
		Відповідно до пункту 2 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, документом, що підтверджує надання послуг поштового зв`язку, 
		є розрахунковий документ встановленої відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).
		 
		Згідно з пунктами 59, 61 вказаних Правил внутрішні поштові відправлення 
		з оголошеною цінністю з описом вкладення подаються для пересилання відкритими для перевірки їх вкладення. У разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв`язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв`язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися.
		 
		Відповідно до вказаних Правил розрахунковий документ (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) видається відправникові з додержанням вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» і підтверджує факт надання послуги відділенням зв`язку.
		 
		Установивши, що матеріалами справи не підтверджено дотримання вказаних вимог, оскільки немає опису вкладення в поштовий конверт з підписом працівника поштового зв`язку та відбитком календарного штемпеля, а також документа, що підтверджує надання поштових послуг (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив правильний висновок про відсутність у державного реєстратора доказів направлення та отримання письмової вимоги про усунення порушень, а отже, і підстав для здійснення державної реєстрації за банком права власності на предмет іпотеки.
		 
		Окрім цього, суди правильно врахували, що 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі також Закон № 1304-VII), у підпункті 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України 
		в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 
		250 кв. метрів для житлового будинку.
		 
		Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного та іпотечного договорів) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
		 
		Пунктом 4 Закону № 1304-VII передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
		 
		Водночас Закон № 1304-VII увів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без його згоди на відчуження.
		 
		З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що спірна квартира, яка використовувалася позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнена на підставі дії Закону № 1304-VII,
		у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ «ПУМБ» як забезпечення виконання позивачем умов кредитного договору від 15 серпня 2007 року, укладеного в іноземній валюті.
		 
		Отже, у державного реєстратора не було підстав для проведення державної реєстрації за банком права власності на вказану квартиру.
		 
		Аналогічний висновок щодо застосування Закону № 1304-VII зроблений 
		у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року 
		у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20). Підстав для відступу від цього висновку немає.
		 
		У справі, що переглядається, суди встановили, що предметом договору іпотеки, укладеного на забезпечення виконання умов кредитного договору, є спірна квартира, площа якої становить 54,30 кв. м, тобто не перевищує 140 кв. м. Передана ОСОБА_1 в іпотеку квартира використовується ним як місце постійного проживання, іншого житла він не має.
		 
		Наведене свідчить про те, що на спірні правовідносини поширюється Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який був чинним на час вчинення реєстраційних дій, а тому у державного реєстратора не було підстав для здійснення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за ПАТ «ПУМБ», як забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного 
		в іноземній валюті.
		 
		З урахуванням встановлених фактичних обставин справи та положень вказаних норм матеріального права суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.
		 
		Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених 
		у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником 
		у касаційній скарзі.
		 
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє 
		в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 
		18 вересня 2023 року в незміненій частині та постанови Миколаївського апеляційного суду від 15 листопада 2023 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.
		 
		З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
		 
		Щодо заявлених клопотань
		 
		У касаційній скарзі представник АТ «ПУМБ» - Васильчиков І. В. просить передати справу № 487/2777/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження 
		№ 14-45цс20), від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19).
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного 
		в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
		 
		Оскільки під час касаційного перегляду справи № 487/277/23 колегія суддів не встановила підстав для відступу від висновків, зроблених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19) та від 19 травня 2020 року у справі 
		№ 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20), у задоволенні клопотання представника АТ «ПУМБ» - Васильчикова І. В. про передання справи 
		№ 487/2777/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		У задоволенні клопотання представника Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» - Васильчикова Іллі Володимировича про передання справи № 487/2777/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
		 
		Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», подану представником Васильчиковим Іллею Володимировичем, залишити без задоволення.
		 
		Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 вересня 2023 року 
		в незміненій частині та постанову Миколаївського апеляційного суду від 
		15 листопада 2023 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                             В. М. Коротун
		 
		 
		Є. В. Коротенко
		 
		 
		М. Є. Червинська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...