Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 331/451/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг; Зловживання впливом.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 10.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 11.12.2024.
Дата набрання законної сили: 03.12.2024
Номер судового провадження: 51-1952км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12021082020000840

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		03 грудня 2024 року
		м. Київ
		справа № 331/451/22
		провадження № 51-1952км24
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
		головуючого                                              ОСОБА_1 ,
		суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                   ОСОБА_5 ,
		захисника                                                   ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
		засудженої                                                 ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_8 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 18 січня 2024 року щодо
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 ,
		засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК, і
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст прийнятих судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		 
		Вироком Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 14 липня 2023 року ОСОБА_9 визнано винуватою та призначено покарання за ч. 2 ст. 369-2 КК у виді штрафу у розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 51 000 грн.
		Вирішено інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.
		Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 18 січня 2024 року вирок місцевого суду змінено та виключено з нього посилання як на доказ винуватості ОСОБА_9 на витяг з ЄРДР.
		В решті вирок місцевого суду залишено без змін.
		Суди попередніх інстанцій визнали винуватою ОСОБА_9 у тому, що вона як адміністратор автошколи «Антарес» ТОВ «Афродіта 2000» 26 жовтня 2021 року приблизно о 12:17 у приміщенні автошколи отримала від ОСОБА_10 6000 грн неправомірної вигоди за вплив на посадових осіб Територіального сервісного центру МВС №2342 з метою сприяння ними у вирішенні питання щодо успішного складання ОСОБА_10 практичного іспиту на керування транспортними засобами.
		Після цього приблизно о 16:30 ОСОБА_10 успішно використала третю спробу практичного іспиту, який приймали посадові особи сервісного центру № 2342.
		Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала, та заперечень на неї
		У касаційній скарзі засуджена стверджує про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженої через суворість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		На обґрунтування касаційних вимог засуджена стверджує, що:
		- судом першої інстанції у вироку викладено обвинувачення, відмінне від того, яке було сформульоване в обвинувальному акті;
		- місцевий суд відхилив доводи про недопустимість доказів та не взяв до уваги показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які її виправдовують;
		- в основу її винуватості покладено припущення заявниці ОСОБА_10 ;
		- в порядку ст. 290 КПК стороні захисту не було відкрито постанову про контроль за вчиненням злочину та доручення від 22 жовтня 2021 року, а низка документів були без підписів уповноважених осіб;
		- у постанові прокурора не викладено обставин, які свідчать про відсутність провокації;
		- протокол за результатами спеціального слідчого експерименту не складався в її присутності;
		- 26 жовтня 2021 року в автошколі фактично було проведено обшук, а не огляд;
		- відсутні прямі докази її винуватості, а заява ОСОБА_10 не містила інформації про незаконність дій  ОСОБА_9 ;
		- місцевий суд не встановив на кого конкретно вона здійснювала вплив та чи є ця особа уповноваженою на виконання функцій держави;
		- заявниця провокувала її та наполегливо просила записати на 26 жовтня 2021 року на іспит;
		- ОСОБА_10 самостійно складала іспит без сторонньої допомоги;
		- апеляційний суд не розглянув клопотання про повторне дослідження доказів та не усунув суперечностей, наявних у вироку місцевого суду;
		- під час призначення покарання не було враховано інформацію, яка її характеризує та наявність на утриманні малолітньої дитини.
		 
		Позиції учасників судового провадження
		У судовому засіданні:
		- сторона захисту підтримала касаційну скаргу та просила її задовольнити;
		- прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги та просила відмовити у її задоволенні.
		 
		Мотиви суду
		Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, пояснення учасників, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
		Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Наведені у касаційній скарзі засудженої аргументи про неповноту судового розгляду та невідповідність висновків судів фактичним обставинам вчинення кримінального правопорушення, встановлених у судових рішеннях, не можуть бути предметом перевірки суду касаційної інстанції, оскільки касаційний суд виступає судом права, а не факту.
		Частиною 1 ст. 370 КПК встановлено вимоги до судових рішень. Зокрема, вони повинні бути законними, обґрунтованими та вмотивованими. 
		У цьому кримінальному провадженні наведених положень процесуального закону судом апеляційної інстанції було дотримано.
		Щодо аргументів засудженої про те, що в порядку ст. 290 КПК стороні захисту не було відкрито процесуальних документів, на підставі яких проводилися НСРД від 22 жовтня 2021 року, то Суд зазначає таке.
		Сторона захисту стверджує, що такі документи були надані прокурором під час судового розгляду у суді першої інстанції. цей факт не заперечує й сторона обвинувачення.
		Суди попередніх інстанцій також висловилися щодо можливості використання як доказів у цьому провадженні протоколу, який було складено за результатами проведених НСРД, процесуальні підстави для здійснення яких було надано захисту в суді першої інстанції. Зокрема суди наголосили, що такі процесуальні документи стороною обвинувачення долучені, сторона захисту має процесуальні можливості висловлюватися щодо їхнього змісту, а тому не вбачали підстав для визнання доказів за результатами проведених НСРД недопустимими.
		Колегія суддів звертає увагу на те, що доказом у кримінальному провадженні є протокол за результатами проведених НСРД, який стороні захисту  було відкрито під час виконання вимог ст. 290 КПК. Під час судового розгляду після висловлення стороною захисту необхідності ознайомитися із процесуальними підставами для проведення зазначених НСРД, стороною обвинувачення було надано відповідні процесуальні документи.
		Суд наголошує, що процесуальні підстави і повноваження на здійснення НСРД не є доказами у кримінальному провадженні. Тобто необхідно чітко відрізняти докази у кримінальному провадженні і процесуальні підстави для їхнього отримання чи проведення слідчих (розшукових) гласних чи негласних дій.
		На вимогу сторони захисту такі процесуальні документи повинні бути надані стороною обвинувачення, що й було зроблено у цьому провадженні.
		Як убачається із матеріалів судової справи, із постановою про контроль за вчиненням злочину №581т та дорученням від 22 жовтня 2021 року на проведення спеціального слідчого експерименту сторона захисту ознайомилася у судовому засіданні в суді першої інстанції 26 жовтня 2022 року (а. с. 254, Т. 1).
		Надалі судовий розгляд тривав у місцевому суді понад 8 місяців, що є достатнім для обстоювання своєї позиції стороною захисту із врахуванням змісту інформації, що містилася у постанові та дорученні від 22 жовтня 2021 року.
		Такий підхід відповідає позиції ВП ВС, висловленій у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 640/6847/15-к, в якій зазначено, що у випадку розкриття процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД після передачі кримінального провадження до суду, суд зобов`язаний забезпечити стороні захисту достатній час та реальну можливість для доведення перед судом своєї позиції щодо належності та допустимості доказів, отриманих в результаті НСРД в комплексі із процесуальною підставою для проведення НСРД з метою реалізації принципу змагальності.
		Відтак порушень положень КПК, якими регламентовано правила ознайомлення сторони захисту із матеріалами досудового розслідування, Суд не вбачає.
		Аргументи засудженої про те, що постанова прокурора від 22 жовтня 2021 року не містить інформації про обставини, які свідчать про відсутність провокації, всупереч п. 1 ч. 7 ст. 271 КПК не заслуговують на увагу.
		Адже у постанові про проведення контролю за вчиненням злочину від 22 жовтня 2021 року вказано про відсутність обставин, що свідчать про провокування на вчинення кримінального правопорушення, а зі змісту резолютивної частини постанови прокурора слідує, що з метою перевірки дійсних намірів ОСОБА_9 , в діях якої вбачалися ознаки тяжкого злочину, в обстановці, максимально наближеній до реальної, необхідно здійснити передачу грошових коштів.
		Шляхом проведення спеціального слідчого експерименту органом досудового розслідування перевірялися наміри ОСОБА_9 з подальшим документуванням злочинної діяльності.
		Після внесення 12 жовтня 2021 року відомостей до ЄРДР за ознаками тяжкого злочину на етапі прийняття постанови про контроль за вчиненням злочину прокурор оперував інформацією про факт вимагання посадовими особами автошколи «Антарес» неправомірної вигоди з учнів за нестворення перешкод під час складання іспиту, про що свідчить зміст заяви ОСОБА_10 та мотивувальна частина постанови прокурора (а. с. 57, 250, Т. 1).
		Той факт, що ОСОБА_10 навчалася в автошколі, в якій засуджена працювала адміністратором, не викликав сумнівів у інформації, яку заявниця повідомила у заяві про вчинене кримінальне правопорушення.
		З огляду на наведене, зазначення прокурором у постанові від 22 жовтня 2021 року про відсутність обставин, що свідчать про провокування на вчинення кримінального правопорушення відповідало дійсності, а тому порушення п. 1 ч. 7 ст. 271 КПК відсутні.
		Твердження засудженої про те, що протокол за результатами спеціального слідчого експерименту не складався в її присутності Суд вважає невмотивованими.
		Відповідно до ч. 4 ст. 271 КПК якщо контроль за вчиненням злочину закінчується відкритим фіксуванням, про це складається протокол у присутності такої особи.
		Натомість таких обставин у цьому кримінальному провадженні встановлено не було.
		Зі змісту протоколу про результати контролю за вчиненням злочину від 27 жовтня 2021 року вбачається, що в день події злочину 26 жовтня 2021 року з 12:10 по 12:16 відбулася зустріч ОСОБА_10 з ОСОБА_9 , яка отримала від заявниці гроші та поклала їх в сейф.
		Надалі ОСОБА_10 за вказівкою засудженої відправилась в сервісний центр для здачі практичного іспиту, а з 17:19 по 18:54 у приміщенні автошколи було проведено обшук.
		З наведеного убачається, що у цьому кримінальному провадженні контроль за вчиненням злочину відкритим фіксуванням не закінчився, а тому підстав для складання протоколу про проведення НСРД в порядку, визначеному ч. 4 ст. 271 КПК, не було.
		Сторона захисту послідовно стверджувала, що у приміщенні автошколи було проведено обшук, а не огляд, а тому цю слідчу (розшукову) дію потрібно було проводити на підставі ухвали слідчого судді. 
		Однак суди попередніх інстанцій виходили із оцінки цієї слідчої дії саме як обшуку і керувалися приписами кримінального процесуального закону, які стосуються саме обшуку. Так, суди акцентували, що дійсно в ході слідчої дії відкривалися приміщення, які були закриті, зокрема сейф. Проте суди наголосили, що після проведення відповідної слідчої дії, сторона обвинувачення звернулася до слідчого судді з клопотанням про надання дозволу на проведення обшуку на підставі ч. 3 ст. 233 КПК і таке клопотання було задоволено.
		У цьому кримінальному провадженні для фіксації та виявлення злочинних дій органом досудового розслідування проводилася низка НСРД, зі змісту яких вбачалося, що ОСОБА_9 має намір отримати від ОСОБА_10 неправомірну вигоду.
		Факт передачі ОСОБА_10 6000 грн засудженій 26 жовтня 2021 року надавав право слідчому провести обшук у приміщенні автошколи з метою необхідності отримання (збирання) та збереження доказів, що узгоджується із положеннями ч. 3 ст. 233 КПК про можливість обшуку для врятування майна, яке має правове значення у кримінальному провадженні. 
		Надалі невідкладно 27 жовтня 2021 року слідчий за погодженням із прокурором скерував до слідчого судді клопотання про надання дозволу на проведення обшуку приміщення автошколи « Антарес », яке ухвалою від 27 жовтня 2021 року було задоволено (а. с. 103-105, 106-108, Т. 1).
		Таким чином, слідчий суддя в ухвалі від 27 жовтня 2021 року задовольнив клопотання слідчого про надання дозволу на проведення обшуку. Тобто проведена процесуальна дія постфактум була перевірена судом. Під час розгляду цього кримінального провадження по суті суди погодились із ухваленим слідчим суддею рішенням. Колегія суддів також вважає, що проведений у цьому провадженні обшук був проведений відповідно до положень кримінального процесуального закону і звертає увагу на висновок об`єднаної палати ККС з цього приводу. 
		Згідно з правовим висновком об`єднаної палати ККС ВС, висловленим у постанові від 07 жовтня 2024 року у справі №466/525/22, слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи в невідкладних випадках, зокрема з метою врятування матеріальних об`єктів (майна), що потенційно можуть мати значення речових доказів у  кримінальному провадженні, від прогнозованого знищення, втрати.
		З огляду на викладене, підстав вважати недопустимими результати обшуку колегією суддів не встановлено.
		Твердження засудженої про те, що низка документів у провадженні були без підписів уповноважених осіб під час виконання положень ст. 290 КПК перевірялися судами попередніх інстанцій.
		Під час апеляційного перегляду вироку суд апеляційної інстанції вказав, що місцевий суд правильно виходив з того, що прокурором було надано оригінали постанов про створення слідчої групи, групи прокурорів, які містять підписи осіб, які їх приймали, а повноваження слідчих та прокурорів було перевірено під час судового розгляду.
		Апеляційним судом, як і місцевим, було встановлено, що досудове розслідування та процесуальне керівництво у цьому кримінальному провадженні здійснювалися уповноваженими суб`єктами.
		Тобто після того, коли у суді першої інстанції сторона захисту поставила під сумнів повноваження слідчих та прокурорів, сторона обвинувачення долучила відповідні процесуальні документи.
		Відтак Суд відхиляє аргументи засудженої, за якими вона ставить під сумнів повноваження слідчих та прокурорів у цьому кримінальному провадженні.
		На думку засудженої, матеріали кримінального провадження не містять прямих доказів її винуватості за ч. 2 ст. 369-2 КК.
		Колегія суддів вважає, що винуватість засудженої у цьому провадженні доведено поза розумним сумнівом.
		Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_9 було пред`явлено обвинувачення за ч. 3 ст. 369-2 КК, тобто в одержанні неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, поєднане з вимаганням такої вигоди.
		В ході судового розгляду місцевий суд дійшов висновку про відсутність у діях ОСОБА_9 ознаки «вимагання» та перекваліфікував її дії на ч. 2 ст. 369-2 КК.
		Однак засуджена вважає, що і за такої правової кваліфікації її винуватість не підтверджується зібраними органом досудового розслідування доказами.
		Сторона захисту звертає увагу на показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які не підтверджують того, що діяли спільно із засудженою.
		Проте колегія суддів погоджується із доводами судів попередніх інстанцій, які оцінили наявні у цьому провадженні докази у їхній сукупності та дійшли переконливого висновку про факт вчинення засудженою інкримінованого їй злочину.
		З наданих місцевому суду показань ОСОБА_10 убачається, що після двох невдалих спроб здачі практичного іспиту за порадою інструктора вона звернулася до адміністратора ОСОБА_8, яка повідомила їй, що за успішне складання іспиту потрібно надати 6000 грн. В приміщенні автошколи вона передала означену суму коштів ОСОБА_8 , яка сховала їх у стійку біля сейфу та надала вказівку, що далі потрібно їхати на здачу іспиту. Також зазначила, що на практичному іспиті їй будуть допомагати екзаменатори. Надалі під час здачі іспиту в момент заїзду на естакаду екзаменатор виконав усі дії замість неї. Крім того, поза камерами екзаменатори один одному і їй показували знаки, як треба керувати транспортним засобом.
		За змістом протоколу про результати контролю за вчиненням злочину від 27 жовтня 2021 року в автошколі «Антарес» зафіксовано дві зустрічі ОСОБА_9 з ОСОБА_10 . Зі змісту розмов російською мовою вбачається, що ОСОБА_10 дізнається у ОСОБА_9 , чи може вона сьогодні здати практичний іспит. Після певного листування у телефоні ОСОБА_9 ствердно відповідає та вказує: «Шесть, можно передавать. Едь прям сейчас туда». Далі о 12:10 ОСОБА_10 знову заходить до приміщення автошколи та передає ОСОБА_9 6 000 грн., остання приймає гроші, записує її прізвище та надає вказівки, як себе поводити під час іспиту у сервісному центрі, при цьому зауважує: «Они все в курсе, они тебе помогут, если сильно разнервничаешься».
		Сама засуджена в місцевому суді не заперечувала факту отримання від ОСОБА_10 6000 грн, однак вказувала, що ці кошти отримала за практичні заняття на автодромі.
		Відповідно до протоколу огляду та вручення заздалегідь ідентифікованих засобів - грошових купюр від 26 жовтня 2021 року ОСОБА_10 було видано 6000 грн номіналом 200 грн кожна, зазначено їхні серії та номери.
		Під час обшуку приміщення автошколи, а саме - в коридорі у сейфі, що був розташований біля письмового столу, за яким сиділа ОСОБА_9 , було виявлено та вилучено грошові кошти з папером, на якому є напис «26.10 ОСОБА_15 НОМЕР_1», у розмірі 6000 грн номіналом 200 грн (протокол від 26 жовтня 2021 року на а. с. 88-96, Т. 1).
		На виявлених на робочому місці ОСОБА_9 слідчим грошових купюрах номіналом 200 грн серії та номери співпадають із тими, які були видані ОСОБА_10 згідно з протоколом огляду та вручення заздалегідь ідентифікованих засобів - грошових купюр від 26 жовтня 2021 року.
		У протоколі про результати аудіо-, відеоконтролю за особою ОСОБА_9 від 27 жовтня 2021 року, у приміщенні автошколи зафіксовані дві зустрічі ОСОБА_9 з ОСОБА_10 , зміст яких є аналогічним протоколу про контроль за вчиненням злочину.
		26 жовтня 2021 року під час огляду місця події у кабінеті начальника сервісного центру МВС було виявлено та вилучено, зокрема, екзаменаційний лист №310719426 на ім`я ОСОБА_10 , який було оглянуто слідчим та оформлено цю слідчу дію протоколом огляду речей від 17 січня 2022 року (а. с. 115-126, 127, Т. 1).
		Екзаменаційний лист містив запис від 26 жовтня 2021 року про результат іспиту - «склала», а також підпис уповноваженої особи (а. с. 125, Т. 1).
		Суди попередніх інстанцій врахували хронологію подій, які мали місце у цьому провадженні, зокрема той факт, що ОСОБА_10 двічі не склала практичний іспит з водіння, після звернення до ОСОБА_9 і передачі їй коштів (за версією сторони захисту - коштів за навчання водінню) на уроки водіння не пішла, а натомість втретє складала практичний іспит з водіння, на цей раз іспит було складено успішно; також суди врахували непрямі докази у цьому провадженні і прийшли до правильного висновку про наявність у діях засудженої складу інкримінованого злочину. 
		Колегія суддів погоджується, що сукупність встановленої судами попередніх інстанцій інформації, яка відображена у наведених доказах, дає підстави для висновку про те, що ОСОБА_9 визнана винуватою за ч. 2 ст. 369-2 КК за обставин, викладених в обвинувальному акті, а її винуватість ґрунтується на низці належних та допустимих доказів, зміст яких детально відображено у судових рішеннях судів попередніх інстанцій.
		За наслідками судового розгляду суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився і апеляційний суд, про одержання ОСОБА_9 неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави (ч. 2 ст. 369-2 КК).
		Згідно з чинним на момент вчинення кримінального правопорушення законодавством Міністерство внутрішніх справ України відповідно до покладених на нього завдань:  здійснює у випадках, передбачених законом, державну реєстрацію (перереєстрацію) та облік транспортних засобів, приймає іспити для отримання права керування транспортними засобами і видає відповідні документи; організовує діяльність територіальних органів з надання сервісних послуг МВС (пп. 21-1, 22 п. 4 Постанови КМУ «Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України» від 28 жовтня 2015 року №878).
		Відповідно до п. 1 Положення про територіальний сервісний центр МВС, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 грудня 2015 року (чинним на момент вчинення кримінального правопорушення), територіальний сервісний центр МВС є структурним підрозділом територіального органу МВС - регіонального сервісного центру МВС.
		Згідно з положеннями ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» посадові та службові особи інших державних органів є особами, уповноваженими на виконанням функцій держави.
		З урахуванням наведених законодавчих положень вчинені засудженою діяння кваліфікуються за ч. 2 ст. 369-2 КК.
		Колегія суддів звертає увагу на сформовану Верховним Судом практику, що стосується складу інкримінованого ОСОБА_9 кримінального правопорушення. 
		Так, у постанові об`єднаної палати ККС ВС від 29 березня 2021 року у справі № 554/5090/16-к констатовано, що суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК, може бути будь-яка особа, яка в уяві того, хто здійснює підкуп, здатна здійснити реальний вплив на особу, уповноважену на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування.
		При цьому, оскільки диспозиція ч. 2 ст. 369-2 КК текстуально не конкретизує характеру впливу на особу, уповноважену на виконання функцій держави, поняттям впливу охоплюється в тому числі використання дружніх, родинних, особистих стосунків з особою, уповноваженою на виконання функцій держави, тощо. 
		У постанові ККС ВС від 21 травня 2024 року у справі № 686/8627/22 йдеться про те, що для кримінально правової оцінки дій особи за ч. 2 ст. 369-2 КК необхідно встановити можливість суб`єкта цього діяння потенційно здійснити вплив на інших осіб, у здійсненні якого зацікавлений той, хто передає неправомірну вигоду.
		Таким чином, суд приходить до висновку, що вчинені засудженою дії містять всі ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК.
		На переконання засудженої, заявниця спровокувала її на вчинення злочину, оскільки вона була наполегливою у своїх проханнях записати її на іспит саме 26 жовтня 2021 року.
		Фактично про провокацію злочину може йтися тоді, коли правоохоронні органи штучно створили ситуацію, з метою спонукати особу до вчинення злочину.
		У цьому кримінальному провадженні було встановлено, що ОСОБА_10 двічі не здала практичний іспит на водіння транспортним засобом, а третя спроба була останньою, а тому звернулася до ОСОБА_9 , яка, у свою чергу, запропонувала за 6000 грн вирішити це питання.
		Результатами проведених НСРД (зокрема, контролю за вчиненням злочину та аудіо, відеоконтролю особи) видно, що під час розмов із ОСОБА_10 . ОСОБА_9 сама назвала суму грошей, яку їй потрібно передати, вказала, що у сервісному центрі ОСОБА_10 вже очікують, іспит пройде вдало, працівники сервісного центру будуть їй допомагати у разі необхідності.
		Тобто правоохоронний орган лише долучився до фіксації і розслідування вчинюваного кримінального правопорушення. 
		За таких обставин Суд вважає, що засудженою було вчинено кримінальне правопорушення за відсутності ознак провокації.
		У касаційній скарзі засуджена стверджує, що їй призначено надто суворе покарання без врахування інформації про її особу та факту утримання нею малолітньої дитини.
		Колегія суддів не погоджується з наведеними аргументами з огляду на таке.
		Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують. 
		Суд визначає форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо.
		Під час призначення покарання ОСОБА_9 місцевий суд врахував те, що остання вчинила нетяжке кримінальне правопорушення, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має офіційне місце проживання та роботи, а також дохід.
		Обставин, які б обтяжували чи пом`якшували їй покарання, в обвинувальному акті не зазначено, а місцевим судом у вироку не встановлено.
		Суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення засудженій покарання у виді штрафу.
		При цьому санкція ч. 2 ст. 369-2 КК альтернативно передбачає основне покарання у виді штрафу від двох тисяч до п`яти тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк від двох до п`яти років.
		З урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та відомостей про особу засудженої місцевий суд призначив їй найменш суворе покарання у виді штрафу та визначив його у розмірі, наближеному до нижньої межі, який передбачений санкцією ч. 2 ст. 369-2 КК.
		Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_9 обрано найменш суворий вид основного покарання у виді штрафу і наявність дитини не впливає на коло покарань, визначених у санкції ст. 369-2 КК.
		Законодавчих підстав для застосування положень ст. 79 КК у цьому провадженні немає, оскільки ОСОБА_9 вчинено корупційне кримінальне правопорушення, за яке для жінок, які мають дітей віком до семи років, звільнення від відбування покарання з випробуванням не передбачено.
		Відтак колегія суддів Верховного Суду вважає, що призначене засудженій покарання є достатнім та необхідним для попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
		Щодо тверджень засудженої про те, що апеляційний суд не розглянув клопотання про повторне дослідження доказів Суд зазначає таке.
		Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		Зі змісту оскаржуваної ухвали слідує, що апеляційний суд надав оцінку заявленому захисником клопотанню про повторне дослідження доказів.
		При цьому цей суд вказав, що захисник не зазначив правових підстав для повторного дослідження доказів, а сама по собі незгода з оцінкою доказів не породжує обов`язку суду апеляційної інстанції повторно їх досліджувати.
		За наведеного апеляційний суд мотивовано відхилив клопотання захисника про повторне дослідження доказів, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду.
		Таким чином, колегією суддів Верховного Суду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої через суворість, у зв`язку з чим оскаржуване судове рішення потрібно залишити без зміни.
		 
		Керуючись статтями 433, 436, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд
		 
		УХВАЛИВ:
		Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 18 січня 2024 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженої - без задоволення.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		 
		 
		ОСОБА_1                          ОСОБА_2                               ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...