Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 335/9495/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано для оприлюднення: 10.12.2024. Зареєстровано: 10.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 11.12.2024.

Номер судового провадження: 2/335/3254/2024

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		    1Справа № 335/9495/24  2/335/3254/2024 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		02 грудня 2024 року м. Запоріжжя
		 
		Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: 
		головуючого судді Сиротенко В.К., 
		за участюсекретаря судовогозасідання КумерА.В., 
		позивача  ОСОБА_1 ,
		представника позивача  Білоуса С.А.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Запоріжжі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, Лівобережний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		До Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, Лівобережний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
		В обґрунтування позову позивач посилається на те, що на момент вчинення оскаржуваного виконавчого напису (25.07.2017) кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, не входили до Переліку №1172, адже постанова КМУ про доповнення вказаного переліку цим розділом, була визнана незаконною та нечинного судовим рішенням, яке набрало законної сили. Також позивач вказує, що у виконавчому написі не зазначено, який саме документ, що встановлює заборгованість, було надано нотаріусу. Примірник кредитного договору №ZPAAGF50090023 від 16.08.2005, укладений позивачем та АТ КБ «Приватбанк», копію якого отримано позивачем в банку, нотаріально не засвідчений. Крім того, позивачем заперечується сума заборгованості, зазначена у виконавчому написі. За викладених обставин вважає, що вчинення нотаріусом Швець Р.О. виконавчого напису №9902 від 25.07.2017 щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у сумі 1005935,34 грн та 1800 грн за вчинення нотаріального напису є неправомірним. Крім того, позивач в обґрунтування наявності поважних причин для поновлення строку на оскарження виконавчого напису посилається на те, що копію виконавчого напису та інші документи, які були подані стягувачем для відкриття виконавчого провадження, були отримані позивачем від Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження №55050027 за заявою від 23.07.2024, а про існування виконавчого провадження дізнався лише 15.07.2024 через додаток «Дія».
		Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями цивільну справу було розподілено та передано судді Сиротенко В.К.
		Ухвалою від 26.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 16.09.2024. 
		Судові засідання 16.09.2024, 14.10.2024, 29.10.2024 відкладалися у зв`язку з неявкою представників відповідача та третіх осіб, а також за клопотанням представника позивача для надання можливості подати додаткові пояснення по суті спору.
		07.09.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив поновити строк для подання відзиву на позовну заяву через складність справи та пошуку необхідних документів, а також лише нещодавнє призначення уповноваженого представника банку у цій справі; відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню; у випадку, якщо суд побачить правові підстави для задоволення позовної заяви просив застосувати позовну давність як самостійну окрему правову підставу і відмовити позивачу з цього приводу у задоволенні позовних вимог. Крім того, представник відповідача у відзиві просив розглянути справу за відсутності представника відповідача.
		В обґрунтування заперечень представник відповідача посилався на наступне. Вчинення виконавчого напису за договором позики здійснюється з урахуванням вимог ст. 1050 ЦК України, Закону України Про нотаріат, Наказу Міністерства юстиції України Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22.02.2012 р. № 296/5. Відповідно п. 4 гл. 16 Розділу ІІ Наказу Міністерства юстиції України Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22.02.2012 р. № 296/5 виконавчий напис має містити: дату (рік, місяць, число) вчинення, нотаріальну контору (нотаріальний округ); прізвище, ім`я, по батькові нотаріуса, який вчиняє виконавчий напис; найменування та адресу стягувача; найменування та адресу боржника, дату й місце його народження, місце роботи (для фізичних осіб), номери рахунків у банках, кредитних установах (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, у тому числі пеня, штраф, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з божника; зазначення статті Закону України „Про нотаріат та пункту Переліку документів, на підставі яких вчинено виконавчий напис; номер, під яким виконавчий напис зареєстровано в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій; підпис нотаріуса, який вчинив виконавчий напис, печатку. Виконавчий напис вчиняється на оригіналі документа, що встановлює заборгованість (нотаріально посвідчені угоди, опротестований вексель тощо). Якщо виконавчий напис не вміщується на документі, що встановлює заборгованість, то він може бути продовжений чи викладений повністю на прикріпленому до документа спеціальному бланку. Для виконання виконавчого напису нотаріусу були надані всі необхідні документи, відповідно до вимог чинного законодавства. Враховуючи викладені норми, Виконавчий напис вчинено відповідно норм чинного законодавства. Враховуючи, що АТ КБ ПРИВАТБАНК надав всі необхідні документі відповідно до Переліку, а саме: кредитний договір, засвідчений Банком розрахунок заборгованості, в якому в повній мірі відображені всі операції позивача, щодо погашення заборгованості, підстав вважати незаконність дій нотаріуса немає, тим більше неподання документів, що не підтверджують безспірність вимог до позивача. Щодо строку, за яким здійснюється стягнення за виконавчим написом представник відповідача зазначив, що з урахуванням переривання строку шляхом часткової оплати Позивачем боргу, відповідно Відповідачем правомірно заявлено до стягнення суму заборгованості за вказаний період (з 16.08.2005 по 27.06.2017), а нотаріус правомірно в межах строків, встановлених ст. 88 Закону України Про нотаріат та п. 3.1. гл. 16 Розділу ІІ Наказу Міністерства юстиції України Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22.02.2012 р. № 296/5, вчинив виконавчий напис. Більш того, з боку Позивача не доведено факт погашення суми кредиту.
		Крім того, разом із відзивом на позовну заяву представником відповідача подано заяву про застосування строку позовної давності, в обґрунтування якої посилається на те, що лише у червні 2024 р. позивач звернувся до суду з цією позовною заявою з вимогою про визнання виконавчого напису від 25.07.2017 р. таким, що не підлягає виконанню. Виконавчий напис нотаріуса  це нотаріальна дія і тому боржник має 3 (три) роки на те, щоб оскаржити цю нотаріальну дію. Але, оскільки нотаріус при вчиненні виконавчого напису не викликає і не повідомляє про це боржника, то останній може нічого не знати аж до початку виконавчого провадження. Тому, строки оскарження виконавчого напису нотаріуса можуть відраховуватися з моменту: 1) коли було вчинено виконавчий напис  25 липня 2017 року; 2) коли боржнику стало відомо про існування виконавчого напису: ще 17 липня 2017 р. - Банк направив на поштову адресу ОСОБА_1 цінним листом з описом письмову вимогу про усунення порушень за кредитним договором (доказ цього надається).
		06.11.2017 старшим державним виконавцем Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Вороніним Р.Б. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 55050027 з примусового виконання оскаржуваного виконавчого напису. Копію цієї постанови направлена стороні (Боржникові) виконавчого провадження. 09.02.2018 р. ОСОБА_1 письмово звертався до ВДВС з заявою про надання інформації щодо відкритих виконавчих проваджень стосовно нього. 21.04.2018 та 14.09.2018 ВДВС направляє сторонам (в тому числі, ОСОБА_1 ) копію постанови про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису № 9902 від 25.07.2017. 22 травня 2018 р., 24 вересня 2020 р. та 19.11.2020 р. ОСОБА_1 здійснює часткову сплату боргу за виконавчим написом № 9902 від 25.07.2017 р. в рамках виконавчого провадження, про що зазначено у квитанціях. Таким чином, ще у 2018 році ОСОБА_1 знав про наявність виконавчого напису та відкриття виконавчого провадження з примусового його виконання.
		28.10.2024 від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій вказав, що позивачем виконувалися належним чином умови договору до 26.02.2016, але через скрутну життєву обставину після 26.02.2016 не зміг виконувати свій обов`язок перед банком в повній мірі. Також зауважив, що на неможливість виконання зобов`язань належним чином вплинули факти світового рівня: пандемія через короновірусну хворобу 2019 року та повномасштабне вторгнення в Україну від 24.02.2022 по сьогоднішній день. Крім того зазначив, що у відзиві на позовну заяву відповідачем не було спростовано та не надано пояснень стосовно суми заборгованості, зазначеної у виконавчому написі. В позовній заяві зазначалося, що незрозумілим є зазначення суми нарахованої пені 2054,74 доларів США, що становить еквівалент 53484,88 грн, а погашено пені 3877,69 доларів США, що еквівалентно 100936,27 грн. на думку представника позивача, в першу чергу мало бути списано тіло кредиту, а з залишку кредиту вже нараховується пеня. Крім того, не враховано факт сплати ОСОБА_1 страхового платежу у розмірі 12600 доларів США. 
		В доповненні до відповіді на відзив, що надійшло на адресу суду 15.11.2024 представником позивача наведено обґрунтування наявності поважних причин для поновлення строку для подачі даного позову (щодо зупинення перебігу строку позовної давності враховуючи введення карантину через COVID-19 та введення в Україні воєнного стану).
		У судовому засіданні 02.12.2024 позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити. Крім того, позивачем усно було повідомлено про те, що на теперішній час квартира, яка була предметом іпотеки для забезпечення виконання позичальником зобов`язань по кредитному договору №ZPAAGF50090023 від 16.08.2005, перейшла у власність банку та була продана останнім.
		Треті особи, повідомлені про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення ухвали судді про відкриття провадження в справі, копій позовної заяви з додатками на адреси їх місцезнаходження, заяв по суті справи не подали, із заявами з процесуальних питань до суду не зверталися.
		Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи. Як встановлено, ч. 4 вказаної статті Кодексу, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
		Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
		Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Частиною першою ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Судом встановлено, що 16.08.2005 між ПриватБанком в особі директора філії «Запорізьке регіональне управління закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (в подальшому організаційно-правова форма товариства змінювалася, станом на день розгляду даної справи  Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ZPAAGF50090023, відповідно до умов п. 1.1. якого банк зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу банку на строк до 15.08.2025 включно у виді невідновлювальної кредитної лінії у розмірі 57600,00 грн на наступні цілі: придбання житлової нерухомості у сумі 45000,00 доларів США та на оплату страхових платежів у сумі 12600,00 доларів США, зі сплатою за користуванням кредитом процентів у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку по кредиту і комісії за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,18% від суми виданого кредиту щомісячно в період оплати, комісії за дострокове погашення кредиту у відповідності до п. 1.5. даного договору. Періодом оплати вважати період з 16 по 23 число кожного місяця. 
		При цьому доказів нотаріального посвідчення вказаного договору суду не надано.
		25.07.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Русланом Олеговичем вчинено виконавчий напис № 9902 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором № ZPAAGF50090023, укладеним 16.08.2005. Сума заборгованості, яка підлягає стягненню з позивача за виконавчим написом, становить 38645,23 доларів США, що за курсом 26,04 відповідно до службового розпорядження НБУ від 27.06.2017 складає 1005935,34 грн, строк, за який проводиться стягнення  4333 днів, а саме з 16.08.2005 по 27.06.2017. Крім того, з позивача підлягають стягненню плати за вчинення виконавчого напису нотаріусом в розмірі 1800,00 грн.
		Постановою старшого державного виконавця Вознесенівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 06.11.2017 відкрито виконавче провадження №55050027 з виконання виконавчого напису №9902 від 25.07.2017. 
		ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання виконавчого напису №9902 від 25.07.2017 таким, що не підлягає виконанню з тих підстав, що він вчинений з порушенням норм законодавства. 
		Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.
		За загальним правилом статей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Відповідно до ст. 18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.
		Процедура вчинення нотаріусами виконавчих написів визначена у Главі 14 Закону України «Про нотаріат» та Главі 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012.
		Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями не більше одного року.
		Згідно з пунктами 1.1., 1.2., 3.2., 3.5. Глави 16 «Вчинення виконавчих написів» Розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
		Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29.06.1999.
		Під час вчинення виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку.
		Пунктом 2 Розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» Переліку в редакції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014, встановлено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, подаються: оригінал кредитного договору; засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
		Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14 зміни, внесені до Переліку постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», визнано незаконними та нечинними. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 зазначене вище рішення суду залишено без змін.
		В постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі №910/10374/17 щодо втрати чинності постановою № 662 (в частині) зазначеного наступне: 
		«…77. Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
		78. Згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
		79. Постановою № 662 Перелік документів доповнено після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту:
		«Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин
		2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями.
		Для одержання виконавчого напису додаються:
		а) оригінал кредитного договору;
		б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».
		80. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 постанову № 662 визнано незаконною та нечинною в частині, зокрема, доповнення Переліку документів розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».
		81. Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 06 березня та 04 квітня 2017 року виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року зупинено до закінчення касаційного розгляду.
		82. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 залишено без змін.
		83. Таким чином, оскільки у судовому порядку постанову № 662 визнано незаконною та нечинною у вказаній вище частині, кредитний договір, який не є нотаріально посвідченим, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
		84. Відповідно до частин восьмої, одинадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині. Резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
		85. У частині п`ятій статті 254 КАС України зазначено, що постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, -через п`ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.
		86. Постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України (стаття 255 КАС України).
		87. Судове рішення про визнання протиправним (незаконним) та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень має ті ж наслідки, що і визнання такого акта чи окремих його положень такими, що втратили чинність (скасовані) органом, уповноваженим приймати або скасовувати такий акт. Отже, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Таким чином, постанова № 662, якою вносилися зміни до Переліку документів, що передбачали можливість вчинення нотаріусами виконавчих написів на кредитних договорах, не посвідчених нотаріально, яка набрала чинності 10 грудня 2014 року, втратила чинність (у частині) 22 лютого 2017 року з набранням законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від у справі № 826/20084/14.
		88. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що виконання судового рішення про присудження полягає у вчиненні певних дій або в утриманні від певних дій, передбачених судовим рішенням. Наприклад, за судовим рішення про стягнення коштів відповідач повинен сплатити позивачу відповідну суму; за рішенням про припинення дії, яка порушує право, відповідач повинен утриматись від відповідних дій тощо. Водночас інші судові рішення, зокрема рішення про визнання права, про зміну правовідношення, виконанню не підлягають, оскільки такі судові рішення безпосередньо створюють відповідний правовий ефект: призводять до усунення правової невизначеності, змінюють правовідношення.
		89. Безпосередній правовий ефект створює і судове рішення про визнання незаконним та нечинним нормативно-правового акта: такий акт втрачає чинність з моменту набрання законної сили судовим рішенням. Указане судове рішення не потребує його виконання.
		90. Резолютивна частина постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 в частині відображення результату вирішення позовних вимог містить висновки: 1) про визнання незаконною та нечинною постанови № 662 у наведеній частині; 2) про зобов`язання Кабінету Міністрів України опублікувати резолютивну частину цієї постанови про визнання незаконною та нечинною постанови № 662 у наведеній частині. Отже, ухвали Вищого адміністративного суду України від 06 березня та 04 квітня 2017 року, якими було передбачено зупинення виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 до закінчення касаційного розгляду, стосувались лише зупинення виконання обов`язку Кабінету Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови Київського апеляційного адміністративного суду.
		91. Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи відповідача щодо зупинення ухвалами Вищого адміністративного суду України від 06 березня та 04 квітня 2017 року виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14 до закінчення касаційного розгляду (01 листопада 2017 року), оскільки зупинення виконання обов`язку Кабінету Міністрів України опублікувати резолютивну частину цієї постанови не впливає на набрання вказаною постановою законної сили та її дію в частині визнання незаконною та нечинною постанови № 662.
		92. Таким чином, вчиняючи 22 травня 2017 року виконавчі написи № 779 та № 780, приватний нотаріус Авдієнко О. В. неправомірно керувалася пунктом 2 Переліку документів у редакції постанови № 662, яка на той час уже була нечинною згідно з постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, резолютивна частина якої була опублікована в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України» від 21 березня 2017 року № 23.
		93. Подібна позиція наведена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 158/2157/17, в якій, зокрема, суд зазначив: «Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 27 березня 2017 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. Укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника». …».
		Згідно з пунктом 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі» визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
		Таким чином, застосуванню при вирішенні спору підлягає постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 1172 від 29.06.1999 в редакції постанови КМУ від 29.11.2001.
		Пунктом 1 зазначеного Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, нотаріусу подаються: оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.
		Підпунктом 5.1. пункту 5 глави 16 «Вчинення виконавчих написів» розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012, встановлено, що виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість.
		Таким чином, після скасування внесених постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 до Переліку змін виконавчий напис міг бути вчинений лише за умови подання оригіналу нотаріально посвідченого договору чи його дублікату, що має силу оригіналу.
		Вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності оригіналу нотаріально посвідченого договору чи його дубліката має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
		Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 06.06.2019 в справі №750/1627/18, нотаріус не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником. При цьому, з точки зору ст. 88 Закону України «Про нотаріат», безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису.
		Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Такими доказами можуть бути, зокрема, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо.
		Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
		Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 по справі №310/9293/15.
		Відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем. Безспірність заборгованості є обов`язковою умовою вчинення нотаріусом виконавчого напису.
		Враховуючи ці обставини та вимоги ст.ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного.
		Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
		При вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Суд при цьому має перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
		В той же час законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
		Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 по справі №6-887цс17.
		Будь-яким чином перевірити безспірність заборгованості по наданому кредитором нотаріусу договору та розрахунку заборгованості суд позбавлений можливості, такий обов`язок на суд не покладається, оскільки довести безспірність такої заборгованості, з точки зору викладеного вище обґрунтування, має кредитор при зверненні до нотаріуса.
		Як свідчать матеріали справи, ані відповідачем, ані третьою особою  приватним нотаріусом Швець Р.О. не надано документів, на підставі яких вчинявся виконавчий напис та які б свідчили про безспірність заборгованості.
		Жодною із сторін клопотання про витребування доказів не заявлялося. 
		При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що нотаріусу для вчинення виконавчого напису були надані документи відповідно до Переліку, а саме: кредитний договір, засвідчений банком розрахунок заборгованості, в якому в повній мірі відображені всі операції позивача щодо погашення заборгованості. 
		Вчиняючи виконавчий напис, нотаріус не врахував та не перевірив факт наявності чи відсутності спору щодо заборгованості. Розрахунок розміру невиконаних зобов`язань за кредитним договором, суми боргу за тілом кредиту, відсотків за користування кредитом та неустойки у виконавчому написі зроблено відповідачем одноособово без урахування думки та позиції позивача.
		Розрахунок заборгованості, зроблений стягувачем, з урахуванням положень Переліку документів, не може вважатись доказом на підтвердження безспірності заборгованості боржника.
		Документами, які підтверджують безспірність заборгованості, не можуть бути розрахунок заборгованості чи довідка про існування заборгованості, складені банком. Останні є лише відображенням односторонніх арифметичних розрахунків банку і не можуть слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог відповідача до позивача. 
		Відповідно до ст. 88 Закону та ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на підтвердження факту безспірності заборгованості АТ КБ «Приватбанк» мало б надати нотаріусу первинні бухгалтерські документи, чеки, квитанції, та інше, які підтверджують факти оплати або неналежної оплати. 
		Належними доказами є первинні облікові документи, оформлені у відповідності до Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», Постанови правління НБУ № 566, Постанови правління НБУ № 174 - виписки з рахунку, платіжні доручення, меморіальні ордери та ін. 
		Таким чином, нотаріусу для вчинення виконавчого напису не було подано засвідчену стягувачем виписку з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості (доказів протилежного суду не надано, а саме: відповідачем не надано доказів, що така виписка подавалася нотаріусу).
		Крім того, приватний нотаріус не перевірив наявність доказів належного направлення та отримання позивачем (боржником) письмової вимоги про усунення порушень, що призвело до порушення процедури вчинення напису, передбаченої пунктом 2.3 глави 16 Порядку.
		Відповідачем до матеріалів справи надано опис вкладення в цінний лист та квитанція, в якому зазначено, що на адресу ОСОБА_1 надсилається претензія про наявність боргу за вих. 50816ZPAAL135 від 10.07.2017.
		При цьому, ані самої претензії, ані доказів отримання такої претензії ОСОБА_1 суду не надано. 
		Відповідач не подав суду доказів, що позивачем було отримано вимогу про усунення порушень за кредитним договором, що об`єктивно позбавило його можливості бути вчасно проінформованим про наявність заборгованості та можливості надати свої заперечення щодо неї або оспорити вимоги відповідача. Позивач не мав можливості подати нотаріусу заперечення щодо вчинення виконавчого напису або висловити свою незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору між ним та відповідачем щодо суми заборгованості, що об`єктивно виключає можливість вчинення виконавчого напису.
		При цьому вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов`язання здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих кредитором повідомлень письмової вимоги про усунення порушень боржнику. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка на письмовому повідомленні про його отримання. Матеріали справи відомостей про отримання позивачем відповідного повідомлення не містять.
		Щодо строку, за який провадиться стягнення за виконавчим написом №9902 від 25.07.2017 (4333 днів з 16.08.2005 по 27.06.2017) суд зазначає наступне.
		Главою 14 «Вчинення виконавчих написів» Закону України «Про нотаріат» визначений порядок вчинення виконавчих написів. Зокрема, норми статті 88 цього Закону (тут і далі - у первинній редакції) встановлюють, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
		Аналогічні положення містяться у пунктах 3.1, 3.3 глави 16 «Вчинення виконавчих написів» розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2019 року у справі № 916/3006/17 зробила такий висновок про застосування вказаної норми права: «Строк для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, передбачений статтею 88 Закону України «Про нотаріат», безпосередньо пов`язаний з позовною давністю, встановленою ЦК України. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Отже, загальний строк для звернення стягувача до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису становить не більше трьох років з дня виникнення у стягувача права вимоги до боржника незалежно від суб`єктного складу сторін у правовідносинах, тобто цей строк підлягає застосуванню й у відносинах між юридичними особами. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку» (пункт 80 вказаної постанови).
		У справі № 3-239/2019(54444/19) Конституційний Суд України розглядав конституційну скаргу ТОВ «Укркава» щодо відповідності Конституції України (конституційності) саме положень частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат».
		У Рішенні від 01 липня 2020 року № 7-р(I)/2020 Конституційний Суд України визнав положення частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» такими, що відповідають Конституції України. При цьому Конституційний Суд України виходив з такого змісту частини першої статті 88 цього Закону: «Відповідно до частини першої статті 88 Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Із дослідження наведених положень Закону вбачається, що строки для вчинення виконавчого напису нотаріусом є відмінними залежно від кола учасників правовідносин: у відносинах між юридичними особами строк скорочений порівняно зі строком, який застосовується у відносинах між фізичними особами. Таким чином, встановлюючи порядок нормативного регулювання діяльності нотаріату в частині визначення строків, у межах яких нотаріус може вчинити виконавчий напис, законодавець запровадив чітку їх диференціацію залежно від суб`єктного складу учасників правовідносин. Наведене дає підстави стверджувати, що передбачене оспорюваними положеннями Закону регулювання є реалізацією Верховною Радою України виключних повноважень визначати організацію і діяльність, у тому числі нотаріату, як це встановлено в пункті 14 частини першої статті 92 Конституції України. Конституційний Суд України вважає, що положення частини першої статті 88 Закону, відповідно до яких нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між юридичними особами - не більше одного року, є чіткими, зрозумілими та однозначними, тобто таке нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування, тому застосування оспорюваних положень Закону особами (органами), діяльність яких ґрунтується на принципі верховенства права, жодним чином не призводить до протиправного позбавлення права власності».
		Також у постанові КГС ВС від 25 листопада 2021 року в справі № 916/313/18 зроблено наступний правовий висновок. Строк для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, передбачений статтею 88 Закону України «Про нотаріат», безпосередньо пов`язаний з позовною давністю, встановленою ЦК України. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Тож, загальний строк для звернення стягувача до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису становить не більше трьох років з дня виникнення у стягувача права вимоги до боржника незалежно від суб`єктного складу сторін у правовідносинах, тобто цей строк підлягає застосуванню й у відносинах між юридичними особами. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису в контексті застосування положень статті 88 Закону України «Про нотаріат» безпосередньо пов`язаний із позовною давністю, встановленою ЦК України. Фактично законом визначено, що строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису є таким самим, що й позовна давність для звернення до суду. Тож, різниця у правовій природі цих строків не має значення у цьому контексті. Тому і загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису становить три роки.
		Тобто, викладене свідчить про те, що в порушення приписів законодавства, виконавчий напис вчинено про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості майже за 12 років.
		За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
		У ч.2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
		Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
		Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
		Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
		Частиною 4 ст. 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.
		Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог (ст.ст.12, 81 ЦПК України). Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторін. Тобто, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
		Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його неможна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
		Відповідачем не доведено того, що оскаржуваний виконавчий напис вчинено із дотриманням вимог законодавства, що регулювали спірні правовідносини на момент вчинення такого виконавчого напису. 
		З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що оспорюваний виконавчий напис нотаріусом було вчинено з порушенням чинного законодавства, відповідно позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису №9902, виданого 25.07.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р.О., таким, що не підлягає виконанню, підлягають задоволенню.
		Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності суд зазначає наступне. 
		Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Згідно із приписами ст.ст. 260,261 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.
		Згідно з п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким було доповнено Цивільний кодекс України відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 №540-ІХ, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, строки, визначені у тому числі статтями 257 та 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину.
		Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 № 211 карантин було встановлено з 12 березня 2020 р. до 22 травня 2020 р. на всій території України.
		Постановою Кабінету Міністрів України '«Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 № 1236 «з метою запобігання поширенню на України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-, з 19 грудня 2020 р. до 28 лютого 2021 р. на території країни діяв карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом» та наступними постановами КМУ з цього ж питання. В подальшому Кабінет Міністрів України постановою № 1336 від 15.12.2021 продовжив дію адаптивного карантину на території України до 31 березня 2022 року продовжено внесення змін до постанови № 1236 від 9 грудня 2020 р., постановою від 09.12.2020 №1236 продовжено дію до 30.04.2023 року. Постановою від 27.04.2023 №383 продовжено дію до 30.06.2023 року. Отже Карантин в Україні безперервно встановлено з 12.03.2020 до 30.06.2023 року.
		Крім того, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого ЗУ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
		В подальшому строк дії воєнного стану продовжувався і триває дотепер. 
		Пунктами 18,19 Перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (п. 18). У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану (п. 19).
		В обґрунтування заяви про застосування строку позовної давності відповідач вказує, що ОСОБА_1 звертався до Вознесенівського ВДВС м. Запоріжжя із заявою від 09.02.2018 щодо надання інформації про наявність відкритих відносно нього виконавчих проваджень.
		Відповіді виконавчої служби на вказану заяву матеріали справи не містять.
		Відповідачем до матеріалів справи надано копії супровідних листів Вознесенівського ВДВС міста Запоріжжя ГТУЮ в Запорізькій області від 21.04.2018 та 14.09.2018 про направлення сторонам виконавчого провадження постанов у виконавчому провадженні з виконання виконавчого напису №9902 від 25.07.2017. При цьому доказів направлення таких постанов на адресу ОСОБА_1 суду не надано.
		Крім того, в матеріалах справи містяться квитанції від 24.09.2020 та 19.11.2020 про сплату ОСОБА_1 платежів у виконавчому провадженні №55050027 (з виконання виконавчого напису №9902). 
		Таким чином, наявні підстави вважати, що саме з 24.09.2020 ОСОБА_1 був достеменно обізнаний про наявність виконавчого провадження з виконання виконавчого напису №9902 від 25.07.2017. А відтак, враховуючи вищенаведені приписи норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що строк позовної давності для оскарження виконавчого напису №9902 від 25.07.2017 ОСОБА_1 не пропущений та відсутні підстави для застосування строку позовної давності за заявою відповідача. 
		Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати слід покласти на відповідача у зв`язку із задоволенням позовних вимог.
		Керуючись ст.ст.12,13,76-82,89,141,247,263-265,354 ЦПК України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, Лівобережний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню задовольнити.
		Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис №9902, виданий 25.07.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швець Русланом Олеговичем про стягнення з ОСОБА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» заборгованості за кредитним договором №ZPAAGF50090023 від 16.08.2005.
		Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
		 
		Рішення може бути оскаржено до Запорізького апеляційного суду через суд першої інстанції Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя, який ухвалив оскаржуване рішення, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:
		Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 
		Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д. 
		Вступна та резолютивна частини рішення постановлені в нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 02 грудня 2024 року.
		Повний текст рішення виготовлено 09 грудня 2024 року.
		 
		Суддя                                        В.К. Сиротенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...