Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/39834/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про виселення (вселення).
Надіслано судом: 10.12.2024. Зареєстровано: 10.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 11.12.2024.
Дата набрання законної сили: 04.03.2025
Номер судового провадження: 2/127/5314/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 127/39834/23
		Провадження № 2/127/5314/23
		 
		 
		 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		05 грудня 2024 рокумісто Вінниця
		Вінницький міський суд Вінницької області
		в складі: головуючого судді Сичука М.М.,
		за участі секретаря судового засідання Коровай А.А,,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за цивільну справу за позовом позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 , в інтересах якої дії адвокат Чернілевська Р.В., звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні належної позивачу на праві приватної власності житлової квартири АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 без надання іншого жилого приміщення.
		В обґрунтування позову позивачка зазначає, що вона є власницею житлової квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 08.09.2023 року. 
		З 24.11.2006 року позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , який на підставі договору дарування набув у власність житлову квартиру АДРЕСА_1 .
		Позивач зазначає, що її чоловік ОСОБА_3 загинув внаслідок ракетного обстрілу м. Вінниці, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . Після смерті чоловіка позивачці стало відомо про те, що у придбаній ним квартирі АДРЕСА_1 , без жодних на те правових підстав проживає стороння особа - відповідач ОСОБА_2 ..
		З метою реалізації гарантованих законодавством правомочностей власника нерухомого майна, бажаючи вирішити питання про виселення сторонньої особи з належної їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом квартири представник позивача, адвокат Чернілевська Р.В. звернулась до відповідачки із відповідним листом-вимогою від 26.10.2023, в якому просила відповідача у 10-денний строк з дня отримання даного листа-вимоги добровільно звільнити квартиру АДРЕСА_1 .
		Вказаний лист-вимога був відправлений рекомендованим поштовим повідомленням від 07.11.2023 на поштову адресу житлової квартири, яку самовільно зайняла відповідачка: АДРЕСА_2 , що підтверджується фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 07.11.2023.
		Проте, як видно з трекінгу поштових відправлень з офіційного сайту АТ «Укрпошта», рекомендоване поштове відправлення не було вручене під час доставки (дата 13.11.20223).
		У зв`язку із тим, що проживання відповідачки у належній позивачу квартирі без жодних на те правових підстав порушує право власності позивача та перешкоджає позивачу володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном, а в добровільному порядку відповідач покидати належну позивачці квартиру не бажає, позивач змушена звернутись до суду із даним позовом та просити усунути їй перешкоди у користуванні власним майном шляхом виселення з огляду на вказане.
		Крім того, позивач у позові вказує на те, що ОСОБА_2 називаючи себе співмешканкою померлого чоловіка позивачки, звернулась до Вінницького міського суду Вінницької області із позовом до ОСОБА_1 та її неповнолітньої доньки ОСОБА_4 , як до спадкоємців майна померлого ОСОБА_3 про стягнення витрат на проведення ремонту ( справа № 127/13791/23). При цьому, у позовній заяві ОСОБА_2 зазначала, що вона та померлий чоловік позивача- ОСОБА_3 проживали разом без реєстрації шлюбу ще з 2021 року та планували й надалі проживати разом у квартирі АДРЕСА_1 , тому нею за рахунок особистих коштів було оплачене проведення ремонтних та оздоблювальних робіт у цій квартирі, вартість яких вона тепер бажає стягнути з спадкоємців померлого «співмешканця» - ОСОБА_1 та його неповнолітньої доньки ОСОБА_5 .
		Позивач звертає увагу суду на той факт, що відповідачка ОСОБА_2 не є співвласником належної позивачці на підставі свідоцтва про право на спадщину після померлого чоловіка квартири АДРЕСА_1 .
		Також позивач вважає за необхідне зазначити, що не визнає обставин виконання відповідачкою власним коштом за письмової згоди власника ремонту у квартирі.
		При цьому, наявність чи відсутність конфліктів між сторонами в справі жодного правового значення для висновку про те, чи чиняться відповідачем перешкоди позивачу в користуванні належним останньому на праві власності будинком не має. Факт проживання відповідача в будинку після зміни власника за умови відсутності для того передбачених законом підстав сам по собі достатнім доказом того, що такі перешкоди чиняться, оскільки унеможливлює користування та розпорядження позивачкою як власником належним їй майном на власний розсуд. 
		Всі ці дії вчинено без дозволу та без згоди позивачки - власника квартири, що також змусило позивачку звернутись з відповідним позовом до суду.
		Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 05.01.2024 року прийнято справу до розгляду у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. 
		18.01.2024 року представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Стороженко М.М. подано відзив на позовну заяву, згідно якого вважає, що позовна заява є безпідставною та не підлягає задоволенню.
		Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача просив взяти до уваги наступні обставини, що ОСОБА_2 (відповідач) та ОСОБА_3 (власник квартири) проживали періодично спільно без реєстрації шлюбу. 30.12.2021 року ОСОБА_3 (в період шлюбі) на підставі договору дарування подаровано квартиру під АДРЕСА_3 загальною площею 67.9 кв.м. Договір посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Ткачук М. В. зареєстровано в реєстрі за № 4095, вказує, що подароване нерухоме майно в період шлюбу є особистою приватною власністю.
		З 30.12.2021 року (часу придбання квартири) по 14.07.2022 року ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , проживали періодично спільно у квартирі за адресою: АДРЕСА_4 , яка була зареєстрована за ОСОБА_3 на праві приватної власності, що підтверджується, зокрема довідкою ОСББ «Фонтан Київська 2» від 12.08.2С року № 002, довідкою ОСББ «Фонтан Київська 2» від 20.12.2022 року N9 004. Тобто відповідач вселилася і періодично проживає у зазначеній квартирі на законних підставах із згоди (дозволу) власника ОСОБА_3 . Факт не проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_1 спільно в позовній заяві не заперечується. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 загинув внаслідок ракетного обстрілу у м. Вінниця і витрати на поховання було понесено відповідачем. Крім того відповідачем було подано позов до спадкоємців ОСОБА_3 - ОСОБА_1 та ОСОБА_6 про стягнення витрат на проведення ремонту у зазначеній квартирі, оскільки в добровільному порядку вони відмовляються їй відшкодувати понесені нею витрати (справа № 127/13791/2- у зазначеній квартирі, як вказує представник відповідача ОСОБА_2 проживає на законних підставах, оскільки була вселена до неї зі згоди (дозволу) власника ОСОБА_3 , що підтверджується письмовими доказами.
		Отже вказує на те, що до спадкоємців власника квартири переходять не тільки права, а й обов`язки попереднього власника ( ОСОБА_3 ), який надав згоду ОСОБА_7 проживати у квартирі, а тому її не може бути виселлено позивачем. Представник відповідача зазначає, що позивач набула у порядку спадкування у власність квартиру з певними обтяженнями (проживання в ній відповідача та інших осіб та обізнаність про це позивача). У зазначеній квартирі позивач ніколи не проживала, не користувалась нею. Відповідно до статті 1218 України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, позивачем не доведено створення їй відповідачем перешкоди у здійсненні нею права користування та розпоряджання своїм майном.
		Зазначає, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 існував усний договір доручення по користуванню зазначеною квартирою і укладаючи договір найму (в усній формі), сторони погодили, що строк найму житла є постійним.
		Просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про виселення ОСОБА_7 .
		Ухвалою суду від 19.03.2024 підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті.
		16.05.2024 на підставі ухвали суду провадження в справі зупинено за клопотанням відповідача/представника відповідача, на час перебування відповідача ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України до закінчення воєнного стану або до закінчення строку перебування відповідача у складі ЗСУ в залежності від обставини, яка настане першою.
		Постановою Вінницького апеляційного суду від 03.07.2024 року апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_8 адвоката ЧернілевськоїР.В. задоволено, ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 16.05.2024 року про зупинення провадження у справі, скасовано, вирішено справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
		Ухвалою суду від 15.07.2024 цивільну справу №127/39834/23 прийнято до провадження та продовжено розгляд зі стадії розгляду по суті.
		07.11.20254 року після дослідження доказів та проведення судових дебатів суд вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення. Однак під час ухвалення рішення виникла необхідність у вчиненні певної процесуальної дії, а саме перевірка фактів того, що відповідач ОСОБА_2 на даний час не має іншого житла, окрім квартири АДРЕСА_1 на чому наголосив її представник та запевнив суд, що має докази цього факту у судових дебатах, том суд на підставі ухвали поновив судовий розгляд у справі.
		Представник позивача адвокат Чернілевська Р.В. в судовому засідання позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просили їх задовольнити, в подальшому розгляд справи проводити у її відсутності, а також подала до суду відповідь на адвокатський запит Національним агентством з питань запобігання корупції копі декларацій ОСОБА_2 за 2022 та 2023 рік, в яких відсутні відомості про декларування права користування спірною квартирою та спільне проживання, як з чоловіком, із померлим ОСОБА_9 , а навпаки задекларовано інформацію про її законного чоловіка ОСОБА_10 , що на думку представника ставить під сумнів позицію відповідачки. Крім того просила суд провести судовий розгляд у її відсутності.
		Відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Стороженко М.М. в судове засідання не з`явилися з невідомих суду причини про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином проінформовані, на попередніх судових засіданнях представник відповідача підтримав позицію, викладену у відзиві та просив відмовити у задоволенні позову.
		Враховуючи вищевикладене та приписи ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без участі осіб, які в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.
		У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
		Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні правовідносини.
		Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
		Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Судом встановлено, що з 24.11.2006 року позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , який на підставі договору дарування набув у власність житлову квартиру АДРЕСА_1 .
		ОСОБА_3 загинув внаслідок ракетного обстрілу м. Вінниці, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 . 
		ОСОБА_1 після смерті свого чоловіка прийняла спадщину, яка складалася із квартири АДРЕСА_1 , та їй було видано свідоцтва про право на спадщину за законом від 08.09.2023 року, яке посвідчене приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Лукашенко В.Б., зареєстровано в реєстрі за №5692 (а.с 7). 
		Після смерті чоловіка позивачці дізналася про те, що у придбаній ним квартирі АДРЕСА_1 , без жодних на те правових підстав проживає стороння особа - відповідач ОСОБА_2 ..
		З метою реалізації гарантованих законодавством правомочностей власника нерухомого майна, бажаючи вирішити питання про виселення сторонньої особи з належної їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом квартири представник позивача, адвокат Чернілевська Р.В. звернулась до відповідачки із відповідним листом-вимогою від 26.10.2023, в якому просила відповідача у 10-денний строк з дня отримання даного листа-вимоги добровільно звільнити квартиру АДРЕСА_1 (а.с 19).
		Вказаний лист-вимога був відправлений рекомендованим поштовим повідомленням від 07.11.2023 на поштову адресу житлової квартири, яку самовільно зайняла відповідачка: АДРЕСА_2 , що підтверджується фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 07.11.2023 (а.с. 20).
		Проте, як видно з трекінгу поштових відправлень з офіційного сайту АТ «Укрпошта», рекомендоване поштове відправлення не було вручене під час доставки (дата 13.11.20223) (а.с. 21-22).
		Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 не є співвласником належної позивачці на підставі свідоцтва про право на спадщину після померлого чоловіка квартири АДРЕСА_1 , а час від часу, які сама позивачка вказує у відзиві (періодично) проживала із померлим ОСОБА_9 у період часу з 2021 року по день його смерті. 
		Вищезазначене ніким не оспорюється і також підтверджується довідкою ОСББ «Фонтан Київська 2» від 12.08.2С року № 002, довідкою ОСББ «Фонтан Київська 2» від 20.12.2022 року N9004 (а.с 12).
		Згідно відомостей, наданих Департаментом надання адміністративних послуг Вінницької міської ради за №86397 року від 29.12.2023 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , з 17.08.2021 року і по теперішній час (а.с 28).
		Відповідно до відповіді №895265 від 08.11.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за позивачкою ОСОБА_1 зареєстровано земельна ділянка 0,4 га по АДРЕСА_6 , а також згідно відповіді №895271 від 08.11.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за позивачкою ОСОБА_1 зареєстрована квартира, загальною площею 67,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_7 (а.с. 132-133).
		Тобто, судом встановлено, що у позивачки окрім вищевказаного житла, яке належить їй на праві власності, іншого зареєстрованого житла не має, щодо відповідачки ОСОБА_2 доказів того, що у неї окрім спірного житла, іншого житла не має суду не надано, а навпаки наявні докази того, що вона зареєстрована в гцртожитку за іншою адресою проживання.
		Отже, із вищевказаного вбачається, що проживання відповідачки у належній позивачу квартирі без жодних на те правових підстав порушує право власності позивача та перешкоджає позивачу володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном, а в добровільному порядку відповідач покидати належну позивачці квартиру не бажає.
		Факт проживання відповідача в квартирі після зміни власника за умови відсутності для того передбачених законом підстав сам по собі є достатнім доказом того, що існують перешкоди, які чиняться відповідачкою, оскільки унеможливлює користування та розпорядження позивачкою, як власником належним їй майном на власний розсуд.
		Отже, права позивачки, власника квартири квартиру АДРЕСА_1 порушено, права власника у повній мірі не відновлено внаслідок незаконних дій відповідача.
		Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
		Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
		За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		Згідно рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
		У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
		Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
		У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».
		Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		Згідно приписів ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
		Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		За змістом даної норми закону звернення до суду з позовом застосовується для захисту права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, коли право власності може бути порушено без безпосереднього вилучення майна у власника.
		Положення статті 391 ЦК України підлягають застосуванню у випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору.
		Аналіз даних норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
		Дана правова позиція, висловлена Верховним Судом України в постанові від 27 травня 2015 року у справі № 6-92цс15 та постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року в справі № 727/11132/14-ц.
		В пункті 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» роз`яснено, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння
		У ст. 379 ЦК України наведено поняття житла - житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
		Однак, реалізуючи право на житло, людина може користуватись тільки тим житлом, право користування яким у неї виникло з правочину або на підставі закону.
		Таке право виникає у власника житла (глава 28 ЦК), членів його сім`ї (ст. 405 ЦК, ст. 156 Житлового кодексу Української РСР (надалі - ЖК)), орендаря (наймача) житла (ст. 810 ЦК, 61 ЖК), членів його сім`ї (ст. 816 ЦК, ст. ст. 64, 160 ЖК) тощо.
		Окрім того, положеннями ст. 391 ЦК України регламентовано, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		Пленум Верховного Суду України у постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 № 2 встановив, що реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальну житлову фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст. 71 ЖК УРСР), членів сім`ї власника жилого приміщення протягом року (ст. 405 ЦК України).
		Згідно із ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», - зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
		Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
		Постановою Верховного Суду України у справі № 6-57цс11 від 16.01.2012 визначено, що вказаний Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані із зняттям з реєстрації місця проживання, а положення статті 7 цього Закону застосовуються до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
		У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
		Стаття 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав і інтересів осіб. Виходячи з загальних положень права власності, власнику належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Захисти права власності регулюється нормами Цивільного кодексу України.
		За змістом абз. 1 п. 10 Постанови Пленуму ВСУ №2 від 12.04.1985 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України», у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
		Зважаючи на те, що хоча відповідач періодично проживала за адресою: АДРЕСА_7 з 30.12.2021 по 14.07.2022, не є підставою вважати, що вона набула право користування вказаною квартирою та будь-яких правовстановлюючих документів на право зайняття спірного житлового приміщення не надала, у свою чергу, квартира належить позивачці на праві власності в порядку спадкування, суд приходить до висновку, що позивач має повне право вимагати усунення перешкод завданих їй відповідачкою.
		Згідно ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
		Як встановлено матеріалами справи, власником спірної квартири є позивач ОСОБА_8 , яка в свою чергу письмової згоди на вселення відповідачки до квартири не надавала.
		Дані обставини відповідачкою не спростовані, доказів на спростування зазначеного, матеріали цивільної справи не містять, про їх витребування питання перед судом не ставилось.
		Крім того, суд звертає увагу не те, що твердження відповідачки та її представника про те, що ОСОБА_2 та покійний ОСОБА_3 (чоловік позивачки та колишній власник квартири) проживали періодично спільно без реєстрації шлюбу та те, що відповідач вселилася і періодично проживає у зазначеній квартирі на законних підставах із згоди (дозволу) власника ОСОБА_3 , та те, що до спадкоємців власника квартири переходять не тільки права, а й обов`язки попереднього власника ( ОСОБА_3 ), який надав згоду ОСОБА_7 проживати у квартирі, а тому її не може бути виселлено позивачем, стороною відповідача жодним належним чи допустимим доказом не підтверджено.
		Суд звертає увагу, що відповідачем для захисту свої прав,було подано до Вінницького міського суду Вінницької області позов (справа № 127/13791/23) до спадкоємців ОСОБА_3 - ОСОБА_1 та ОСОБА_6 про стягнення витрат на проведення ремонту у зазначеній квартирі, оскільки в добровільному порядку вони відмовляються їй відшкодувати понесені нею витрати - у зазначеній квартирі, що вказує на те, що відповідачем було обрано саме такий спосіб захисту порушених своїх прав.
		Як встановлено судом, вищевказаний позов судом було залишено без розгляду на підставі ухвали суду від 10.09.2024 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/121646936), яка на підставі постанови Вінницького апеляційного суду від 31.10.2024 року залишено без змін (https://reyestr.court.gov.ua/Review/122737315).
		Крім того стороною позивача, представником позивача ОСОБА_11 , до суду було надано копії декларацій ОСОБА_2 за 2022 та 2023 рік, які представником отримано на офіційних запит до Національного агентства з питань запобігання корупції.
		З вказанихдекларацій випливає,що ОСОБА_2 не вказуєпро те,що вонамає правокористування квартирою АДРЕСА_1 .
		Крім того, з вказаних декларацій встановлено, що відповідачка задекларувала інформацію про ОСОБА_10 , як про її чоловіка, що свідчить про те, що відповідачка в 2023 році створила сім`ю після смерті чоловіка позивачки, який за твердженням відповідачки і заселив її у спірну квартиру на правах своєї «цивільної дружини».
		Також, у декларації за 2022 рік ОСОБА_2 не вказувала про те, що проживає з ОСОБА_3 і чи має право користування його квартирою, а також про його майно та доходи, як «члена сім`ї» остання не вказувала.
		Вказане фактично доводить відсутність емоційного чи будь-якого іншого зв`язку між відповідачкою та померлим чоловіком позивачки, про наявність якого постійно стверджує відповідачка та який, за її твердженнями і спонукав померлого чоловіка позивачки вселити відповідачку у належну йому квартирі.
		Відповідно до ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
		За ст. 156 ЖК України, члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. Члени сім`ї власника будинку (квартири) зобов`язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири).
		До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.
		Матеріалами справи встановлено, що відповідачі не є членами сім`ї співвласника спірного об`єкту нерухомості та не була членом сім`ї колишнього власника, який помер, а періодично проживала із ним і доказів того, що покійний ОСОБА_3 надав відповідачці дозвіл на постійне проживання (укладено усну угоду - доручення по користуванню спірною квартирою), в ході судового розгляду не було підтверджено належними та допустимими доказами і клопотань від сторони відповідача щодо їх витребування до суду не надходило.
		У правовому висновку Верховного Суду України, який викладений у постанові від 22 червня 2017 року у справі № 6-2010цс16, зазначено, що відповідно до частини першої статті 109 ЖК Української РСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.
		У частині третій статті 116 ЖК Української РСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідного ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.
		За змістом ст. 109 ЖК Української РСР виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться у добровільному або судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
		Відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка гарантує кожній особі окрім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999). Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпекиабоекономічного добробуту країни,для охорони порядку і запобігання злочинності,охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб.
		Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що поданий позов підлягає задоволенню.
		За умовами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України обов`язок доказування покладається на сторони у справі.
		Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 89 ЦПК України).
		Аналізуючи наведені норми законодавства та обставини, встановлені по справі, той факт, що відповідачка ОСОБА_2 не є членом сім`ї позивача та її покійного чоловіка, матеріали справи не містять доказів щодо такого, а також матеріали справи не містять доказів, що позивач чи її покійний чоловік, будь-яким чином висловили свою згоду на проживання відповідачки у спірній квартирі, також відсутні в матеріалах справи та відповідачкою протилежного суду не доведено, питання щодо витребування будь-яких відомостей на спростування позиції позивача перед судом не ставилось.
		Таким чином, судом встановлено, що відповідач вселились до квартири позивачки без її згоди, чинять перешкоди у користуванні власністю, чим порушує право позивачки на користування власністю і вказане порушене право власників підлягає захисту, а відтак, вимоги позивачки про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення відповідачки без надання іншого житла є законними і обґрунтованими.
		На підставі всебічно з`ясованих обставин справи, встановивши достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про усунення позивачу перешкод у володіння, користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення відповідачки без надання іншого житла, підлягають задоволенню, оскільки відповідач поселилися в зазначену квартиру та проживає у ній без належних на те підстав та без згоди позивачки.
		Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
		Враховуючи те, що суд дійшов висновку про задоволення позову, з ОСОБА_2 слід стягнути на користь позивачки ОСОБА_1 1073 гривні 60 копійок на відшкодування понесених витрат зі сплати судового збору за подачу позовної заяви.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 47 Конституції України, ст.ст. 316, 317, 319, 355, 358, 391 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 12, 13, 76-82, 89, 258, 263, 264, 265, 280-284, 354 ЦПК України, суд, 
		 
		В И Р І Ш И В :
		Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення задовольнити.
		Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належною їй на праві приватної власності житловою квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 із вказаної квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір у сумі 1073 гривні 60 копійок.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення безпосередньо до Вінницького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
		Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації проживання: АДРЕСА_8 ;
		Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації проживання: АДРЕСА_5 .
		 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...