Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 380/21597/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо.
Надіслано для оприлюднення: 09.12.2024. Зареєстровано: 11.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 12.12.2024.

Номер судового провадження: П/380/21818/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		09 грудня 2024 рокусправа № 380/21597/24
		Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Брильовського Р.М. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,- 
		Встановив:
		На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якій просить суд: 
		-визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке оформлено протоколом №20 від 04.10.2024 засідання комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 по оформленню військовозобов`язаним відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації, в частині відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";
		- зобов`язати комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 (далі - позивач) з метою реалізації права на отримання відстрочки на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", як військовозобов`язаний чоловік, на утриманні якого перебуває троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, звернувся до голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 ) із заявою до про надання відстрочки від призову. До заяви про надання відстрочки долучив копії документів, які надають йому право для її отримання. У відповідь на заяву позивач отримав повідомлення голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.10.2024 №3618. У вказаному повідомленні вказано про те, що за результатами розгляду заяви про надання відстрочки, комісією ухвалено рішення, яке оформлено протоколом від 04.10.2024 №20 яким відмовлено у наданні відстрочки та зазначено, що позивач підлягає призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на загальних підставах. Підставою такої відмови зазначено, що відповідно до рішення суду дитина проживає разом із матір`ю та знаходиться поза межами України. 07.10.2024 ІНФОРМАЦІЯ_1 позивачу була вручена повістка на відправку та мобілізаційне розпорядження, що підтверджується відміткою у військовому квитку, яке у подальшому було вилучене після того, як у військових частинах куди позивача відправили для проходження військової служби, після ознайомлення із документами про наявність у нього трьох неповнолітніх дітей, відмовились приймати позивача для проходження військової служби. Відтак, позивач вважає, що дії відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" є незаконними та підлягають скасуванню.
		Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 23.10.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
		Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26.11.2024 витребувано від ОСОБА_1 наступні документи:копію заяви про надання відстрочки від призову ОСОБА_1 та доданих до вказаної заяви копії документів; копію Свідоцтва про народження ОСОБА_2 ; витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_1 наступні документи: копію заяви про надання відстрочки від призову ОСОБА_1 та доданих до вказаної заяви копії документів; інші документи які стосуються предмету спору.
		ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач) подав до суду відзив на позовну заяву, в якому з наведеними позивачем у позовній заяві обставинами та вимогами не погоджується повністю. Зазначає про те, що 27.09.2024 першим відділом (м. Жидачів) ІНФОРМАЦІЯ_1 отримано заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, в якій останній просив надати йому відстрочку від призову на підставі абз. 3 п. 1. ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". 04.10.2024 комісією ІНФОРМАЦІЯ_1 було прийняте рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову, про що останнього було повідомлено. З наданих позивачем документів встановлено, що колишня дружина ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , якій за рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 25.01.2018 у справі № 443/1279/17, залишено на виховання неповнолітнього сина ОСОБА_2 , в апостильованій заяві датованій 1.07.2024 вказала, що ОСОБА_1 бере участь у матеріальному забезпеченні сина (сплачує аліменти у розмірі 10 % від заробітної плати з моменту розлучення (в тому числі офіційно з грудня 2023 року). З цього слід прийти до висновку, що між колишнім подружжям ОСОБА_4 , існують домовленості щодо розміру аліментів на утримання ОСОБА_2 . Згідно з довідкою про доходи № ВІ000000030 від 12.08.2024, позивач протягом травня - липня 2024 року сплатив аліменти на суму 7200,03 грн (сума платежів за 3 місяці). Приймаючи до уваги, що згідно з цією ж довідкою, заробітна плата ОСОБА_1 протягом травня - липня 2024 року складала 111.801,72 грн, то 10 % значення буде становити 11.180,17 грн (сукупний розмір заборгованості). Отже, виконується нерівність 11.180,17 > 7.200,03, яка дає можливість прийти до висновку, що сукупний розмір заборгованості перевищує суму платежів за три місяці. Таким чином, ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі наданих позивачем документів, встановлено факт проживання дитини разом з матір`ю за межами України, а також факт наявності у ОСОБА_1 заборгованості по сплаті аліментів. Тому, у комісії першого відділу (м. Жидачів) ІНФОРМАЦІЯ_1 не було законних підстав для надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 1 п.1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
		Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.
		ОСОБА_1 є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Позивач звернувся до голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про надання відстрочки від призову, як військовозобов`язаному на утримання якого перебуває троє дітей віком до 18 років відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію". До вказаної заяви долучив копії документів, які надають йому право для її отримання, а саме: копію рішення Жидачівського районного суду Львівської області в справі №443/1279/17 від 25.01.2017 відповідно до якого шлюб між ним та колишньою дружиною ОСОБА_3 розірвано; копію свідоцтва про шлюб із ОСОБА_5 ; копії свідоцтв про народження трьох дітей віком до 18 років: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_2 ; витяги з реєстру територіальної громади щодо реєстрації місця проживання позивача та місця проживання двох його дітей; довідку Жидачівського районного суду Львівської області від 28.08.2024 відповідно до якої позивач не позбавлявся батьківських прав щодо своїх неповнолітніх дітей; довідку Жидачівського ВДВСу Стрийському районі Львівської області Західного МРУ МЮ від 11.07.2024 №26.13-12/869; оригінал нотаріально посвідченої заяви колишньої дружини ОСОБА_3 від 07.01.2024, з якої вбачається, що позивач буде участь у матеріальному забезпеченні і вихованні спільного сина - ОСОБА_2 .
		Повідомленням від 04.10.24 №3618 доведено до відома позивача про стан розгляду заяви про надання відстрочки. Вказано про те, що за результатом розгляду комісією протоколом від 04.10.24 №20 ухвалено рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період. Зазначено, що позивач підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах. Причиною відмови вказано: «Згідно рішення суду, дитина проживає разом із матір`ю і на даних момент знаходиться поза межами України». 
		Позивач, уважаючи протиправною бездіяльність відповідача звернувся з цим позовом до суду.
		Спірні правовідносини виникли з приводу відмови у наданні довідки про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
		При прийнятті рішення суд керується такими нормами права.
		Згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
		Відповідно до ч. 2 ст. 17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
		Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Нормами ст. 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов`язком громадянина України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
		Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (надалі - Закон України №2232-XII).
		Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дія якого в подальшому була неодноразово продовжена та наразі триває.
		Воєнний стан в розумінні положень ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Окрім того, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
		Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України від 21.10.1993 № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон України № 3543-XII).
		Згідно з абз. 4 ст. 1 Закону України № 3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
		Відповідно до ч.ч. 2, 3, 5 ст. 4 Закону України № 3543-XII організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
		Загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
		Вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
		Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено: оголосити та провести загальну мобілізацію (пункт 1); мобілізацію провести, зокрема, на території Львівської області.
		Статтею 23 Закону України № 3543-XII передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
		Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
		Тобто військовозобов`язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
		Єдиним винятком є їхня згода, проте за умови, що військову службу вони проходитимуть лише за місцем їх проживання.
		Згідно з ч.ч. 7, 8 ст. 23 Закону України № 3543-XII перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.
		Відповідно до п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
		Відповідно до абз. 9 п. 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у п. 9 цього Положення: оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов`язаних.
		Процедуру надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення визначає Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі Порядок № 560).
		Відповідно до п.п. 56, 57 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
		Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
		Згідно з п. 58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.
		Додаток 5 Порядку № 560 визначає Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
		Так, відповідно до додатку 5 Порядку № 560 документами, що підтверджують право на відстрочку відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543-XII є: свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов`язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного відповідно до положень ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.
		Суд наголошує, що вказана норма містить альтернативний перелік документів, що підтверджують утримання дітей.
		Відповідно до п. 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
		Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
		На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
		Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
		У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
		У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
		Відповідно до матеріалів справи позивачеві було відмовлено у наданні відстрочки за рішенням комісії про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період (протокол № 20 від 04.10.2024) у зв`язку із тим що «згідно рішення суду дитина проживає разом із матір`ю і на даний момент проживає поза межами України».
		При цьому, матеріалами справи підтверджується, що позивач є батьком трьох неповнолітніх дітей. 
		Відповідно до матеріалів справи позивач перебуває у шлюбі із ОСОБА_8 , що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_3 .
		У шлюбі у останніх народилися двоє дітей, а саме:
		- ОСОБА_9 (Свідоцтво про народження Серія НОМЕР_4 від 26.12.2018);
		- ОСОБА_7 (Свідоцтво про народження Серія НОМЕР_5 від 23.11.2023).
		Відповідно до витягу №818 від 10.10.2024 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджує факт спільного проживання.
		У позивача від колишнього шлюбу розірваного рішенням Жидачівського районного суду Львівської області по справі 443/1298/17 від 25.01.2018 є неповнолітній син ОСОБА_2 . 
		У судовому порядку не врегульовано питання участі батька в утриманні ОСОБА_2 , проте заявою від 07.01.2024 ОСОБА_3 підтвердила те, що ОСОБА_1 бере участь у матеріальному забезпеченні (сплачує аліменти у розмірі 10% від заробітньої плати з моменту розлучення (в тому числі з грудня 2023 року )) і вихованні їхнього спільного сина.
		Також суд наголошує про те, що згідно з довідкою від 26.08.2024№ 26.13-12/869 яка видана Жидачівським відділом державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстицій у ОСОБА_1 відсутні виконавчі документи про стягнення будь-якої заборгованості(в т. ч. аліменти) в користь фізичних, юридичних осіб та держави.
		Відтак факт того, що ОСОБА_1 має на утриманні трьох малолітніх дітей є незаперечним.
		Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
		Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
		Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
		Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
		Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
		Відповідно до ст. 180 СК України встановлено обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Обов`язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття.
		Отже діти вважаються такими, які перебувають на утриманні кожного з батьків до досягнення ними повноліття.
		Батьки можуть бути звільнені від обов`язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.
		Згідно з ч. ч. 1 - 3 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
		Згідно з ч. 1-2 ст. 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
		За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
		Відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
		Суд зауважує, що факт перебування на утриманні позивача дитини від шлюбу з ОСОБА_3 підтверджує свідоцтво про народження дитини та довідка виконавчої служби про відсутність заборгованості зі сплати аліментів.
		Відтак, вищевказані документи у повному обсязі свідчать про утримання позивачем трьох неповнолітніх дітей .
		Отже, наявні в матеріалах справи докази є належними, допустимими та достатніми для встановлення факту утримання позивачем свого сина від попереднього шлюбу та двох дітей від теперішнього шлюбу.
		Разом із цим, суд звертає увагу на поняття дискреційних повноважень, яке наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яку прийняв Комітет Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
		Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
		Згідно із позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі №569/16681/16-а, від 12.04.2018 справі № 826/8803/15, від 21.06.2018 у справі № 274/1717/17, від 14.08.2018 у справі № 820/5134/17, від 17.10.2019 у справі № 826/521/16, від 30.03.2021 у справі № 400/1825/20, від 14.09.2021 у справі № 320/5007/20 та від 27.09.2021 року у справі №380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
		Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.
		Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. 
		Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
		Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
		У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
		Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, висловлена у постановах від 04.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021 у справі №320/5007/20, від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19 та від 13.10.2022 у справі №380/13558/21.
		Також суд враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.2020 у справі № 806/965/17 та від 27.09.2021 у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
		Таким чином, у випадку коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд може зобов`язати відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення, та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин.
		Варто наголосити, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції. 
		Зобов`язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання прийняти рішення.
		Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.
		При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
		Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам, зокрема поданому рапорту позивача про звільнення з військової служби.
		З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що заяву позивача відповідач належним чином не розглянув, не дослідив всіх доказів та не здійснив перевірку наявності підстав для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за наданими документами, що свідчить про протиправність рішення відповідача щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу, оформленого протоколом комісії № 20 від 04.10.24.
		З врахуванням того, що суд не втручається і не може втручатися в дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту буде зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , з врахуванням висновків суду.
		Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.
		Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		в и р і ш и в:
		Адміністративний позов задовольнити частково.
		Визнати протиправним і скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), яке оформлено протоколом №20 від 04.10.2024 засідання комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 по оформленню військовозобов`язаним відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації, в частині відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 3 частини 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
		Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) у порядку, межах, спосіб і строки, визначені законом, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо надання йому відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією та за наслідками їх розгляду прийняти відповідне обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
		В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		 
		СуддяБрильовський Роман Михайлович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...