Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 380/14192/24 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 09.12.2024. Зареєстровано: 11.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 12.12.2024.

Номер судового провадження: П/380/14351/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		09 грудня 2024 рокусправа № 380/14192/24
		Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону,-
		в с т а н о в и в:
		на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якій позивач просить суд:
		- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 про відмову в перетинанні державного кордону України від 18.06.2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
		- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , забезпечити вільний перетин державного кордону України громадянину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 як військовослужбовцю строкової військової служби, що звільнений з військової служби в запас та у зв`язку з цим не підлягає призову на військову службу під час мобілізації протягом дванадцяти місяців з дня такого звільнення.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач рішенням від 18.06.2024 відмовив йому у перетинанні Державного кордону України у зв`язку із відсутністю необхідних документів, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану. Таке рішення відповідача позивач вважає протиправним, оскільки ним на паспортний контроль надано документи, що підтверджують звільнення позивача, як військовослужбовця строкової військової служби, з військової служби в запас у зв`язку із закінченням строків такої служби. Зауважує, що, відповідно до п. 7-1 Глави XII «Прикінцеві положення» Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», позивач не може бути призваним на військову службу під час мобілізації протягом дванадцяти місяців з дня звільнення з військової служби в запас, та належить до категорії «інших військовозобов`язаних осіб», які відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. З огляду на викладене, позивач має право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану на підставі п. 2-6 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57.
		Ухвалою суду від 09.07.2024 позовну заяву залишено без руху.
		Ухвалою суду від 17.07.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.
		Відповідач щодо задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначає, що в ході перевірки документів було встановлено відсутність документу, який би посвідчував приналежність позивача до категорії осіб, які підпадають під дію Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.1995 року №57 у редакції, на час виникнення спірних відносин. Оскаржуваним рішенням позивачу відмовлено у виїзді з України з причин того, що зазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль необхідні документи, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану. Зауважує, що ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» чітко визначено категорії військовозобов`язаних громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, але поряд з тим приписи зазначеної норми права не регулюють питання перетинання державного кордону. Вважає, що станом на час виникнення спірних у цій справі відносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишання території України обмежувалось законодавством. Надані позивачем 18.06.2024 року документи не дали змогу уповноваженими посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України прийняти рішення про надання дозволу на перетин державного кордону України позивачу, тому оскаржуване рішення від 18.06.2024 є правомірним. Просить відмовити в задоволенні позову.
		У відповіді на відзив представник позивача навів доводи, аналогічні вказаним у позовній заяві.
		Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
		Позивач у період з 07.11.2020 по 23.04.2024 проходив строкову військову службу у Збройних силах України, що підтверджується відомостями із військового квитка позивача серії НОМЕР_3 від 07.10.2020.
		Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 23.04.2024 №119, солдата ОСОБА_1 , відповідно до Указу Президента України від 07.03.2024 №149/2024, звільнено з 24.04.2024 з військової служби і виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_5 та всіх видів забезпечення, як такого, що вислужив строки військової служби, встановлені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». Вказаним наказом позивача, як військовослужбовця запасу, зараховано до оперативного резерву першої черги Військової частини НОМЕР_4 та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_4 .  
		18.06.2024 під час паспортного контролю у пункті пропуску «ІНФОРМАЦІЯ_5», маючи намір  перетнути державний кордон України, позивач надав посадовій особі Державної прикордонної служби України наступні документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; військовий квиток серії НОМЕР_3 ; оригінали двох витягів із наказу командира Військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 23.04.2024 №119 про звільнення з військової служби.
		За результатом проходження паспортного контролю, начальником 5 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (тип А) ІНФОРМАЦІЯ_1 капітаном ОСОБА_2 прийнято рішення від 18.06.2024 про відмову в перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_3 , з причини того, що зазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль необхідні документи, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Постанови КМУ від 27.01.1995 №57 «Про затвердження правил перетинання державного кордону громадянами України».  
		Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.
		Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.
		Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією  та законами України.
		Згідно із частиною першою статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
		Зазначеному кореспондує ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року № 3857-XII    
		Ця стаття також передбачає, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов`язки.
		Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
		Згідно з положеннями ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 грудня 2015 року №389-VIII воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
		Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
		Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ.
		Пунктом 3 Указу № 64/2022 у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
		В подальшому воєнний стан був продовжений Указами Президента України; станом на момент спроби перетину позивачем державного кордону України воєнний стан на всій території України діяв.
		Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
		Відповідно до абз. 4 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року № 3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ, в редакції на час виникнення спірних відносин) мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
		Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, а статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачені підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
		Згідно ч. 1 ст. 23 Закону №3543-ХІІ, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані:
		1) заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку;
		2) визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров`я на термін 6-12 місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії);
		3) жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці;
		4) жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі   частини першої   статті 135 Сімейного кодексу України;
		5) жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років;
		6) жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину, хвору на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров`я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, але якій не встановлено інвалідність;
		7) жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;
		8) усиновлювачі, на утриманні яких перебуває дитина (діти), яка (які) до моменту усиновлення була (були) дитиною-сиротою (дітьми-сиротами) або дитиною (дітьми), позбавленою (позбавленими) батьківського піклування, віком до 18 років, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, на утриманні яких перебуває дитина-сирота (діти-сироти) або дитина (діти), позбавлена (позбавлені) батьківського піклування, віком до 18 років;
		9) зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю (батьком чи матір`ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду;
		10) опікун особи, визнаної судом недієздатною;
		11) які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
		12) які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у особи з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів;
		13) які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю;
		14) члени сім`ї другого ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи, зайняті постійним доглядом за нею (не більше одного та за умови відсутності членів сім`ї першого ступеня споріднення або якщо члени сім`ї першого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я). У разі відсутності членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення норма цього пункту поширюється на членів сім`ї третього ступеня споріднення особи з інвалідністю I або II групи;
		15) жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років і чоловіка (дружину), який (яка) проходить військову службу за одним із видів військової служби, визначених   частиною шостою   статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;
		16) керівники міністерств та їх заступники, керівники державних органів, органів державного управління, юрисдикція яких поширюється на всю територію України;
		17) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
		18) судді, судді Конституційного Суду України, члени Вищої ради правосуддя, члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівник служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступник, дисциплінарні інспектори Вищої ради правосуддя;
		19) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;
		20) Голова та інші члени Рахункової палати;
		21) працівники органів військового управління (органів управління), військових частин (підрозділів) Міністерства оборони України, Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, апарату Міністерства внутрішніх справ України та експерти установ експертної служби Міністерства внутрішніх справ України;
		22) дипломатичні службовці, які займають дипломатичні посади, Міністерства закордонних справ України, а також особи, які мають дипломатичний ранг Надзвичайний і Повноважний Посол;
		23) державні службовці, які готують висновки до проектів нормативно-правових актів, проводять їх фахову, наукову, юридичну експертизу та/або експертизу прийнятих нормативно-правових актів, державні службовці, які безпосередньо виконують функції із забезпечення кібербезпеки, кіберзахисту та безпеки інформаційних технологій, роботи з розроблення програмного забезпечення, адміністрування баз даних, впровадження та підтримки новітніх інформаційно-комунікаційних технологій в органах, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України;
		24) інші військовозобов`язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Порядок №1487, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		Відповідно до п. 2 Порядку №1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
		Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період. Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів (п. 3 Порядку №1487).
		Згідно п. 20 Порядку №1487 військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.
		Відповідно до п. 1 Положення про військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу, затвердженого Указом Президента України від 30.12.2016 року №582/2016 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу (далі - військовий квиток) є документом, що посвідчує особу військовослужбовця (військовозобов`язаного, резервіста) та визначає належність його власника до виконання військового обов`язку.
		Відповідно до п. 4 вказаного Положення, зокрема, на двадцять другій - двадцять п`ятій сторінках військового квитка вносяться відмітки про військовий облік.
		Частинами 1, 3 ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 року № 1710-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
		Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право протягом одного місяця з дня прийняття відповідного рішення у передбаченому законом порядку оскаржити його до органу Державної прикордонної служби України вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії.
		Відповідно до вимог Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років.
		Загальний порядок перетину державного кордону України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» (далі Правила № 57 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		Згідно з п. 2 Правил № 57 у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.
		Відповідно до п. 2-6 Правил № 57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також пункті 2-14 цих Правил.
		Згідно п. 8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 року № 1455 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
		Предметом оскарження у цій справі є прийняте відповідачем стосовно позивача, як громадянина України, рішення про відмову в перетинанні державного кордону на виїзд з України. Це рішення оскаржується позивачем, оскільки, на його думку, є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує його права.
		Доводи позивача ґрунтуються на тому, що він, будучи звільненим із Збройних Сил України як військовослужбовець строкової військової служби у зв`язку із закінченням строків військової служби, встановлених Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» та будучи зарахованим до оперативного резерву першої черги військової частини НОМЕР_4 (в запас) не може бути призваний на військову службу під час мобілізації протягом дванадцяти місяців з дня звільнення з військової служби і належить до категорії «інших військовозобов`язаних осіб», які відповідно до п. 24 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Позивач вважає, що на нього поширюється положення пункту 2-6 Правил №57, відповідно до якого він має право на перетин державного кордону, як інша військовозобов`язана особа, яка не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.
		Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зазначити таке.
		Як зазначалось судом вище, відповідно до п. 2-6 Правил № 57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
		Законом України «Про внесення зміни до глави XII «Прикінцеві положення» Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 23.02.2024 № 3600-IX Главу XII «Прикінцеві положення» Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» доповнено пунктом 7-1 такого змісту:
		« 7-1. Установити, що під час проведення загальної мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 3 березня 2022 року № 2105-IX, та дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, військовослужбовці строкової військової служби, строк військової служби яких, встановлений частиною першою статті 23 цього Закону, закінчився під час дії воєнного стану та військову службу яких продовжено понад встановлені строки відповідно до частини дев`ятої статті 23 цього Закону, як виняток з положень частини дев`ятої статті 23 цього Закону звільняються з військової служби в запас у строки, визначені Указом Президента України. Такі особи не можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації протягом дванадцяти місяців з дня звільнення з військової служби в запас, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу».
		Зі змісту оскаржуваного рішення відповідача від 18.06.2024 судом встановлено, що на підставі ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль» позивачу відмовлено у виїзді з України з тієї причини, що він не зміг надати на паспортний контроль необхідні документи, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Правил № 57.
		У контексті зазначеного суд зауважує, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.
		Також загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
		Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №826/6528/18, від 10.04.2020 у справі №819/330/18, від 10.01.2020 у справі №2040/6763/18).
		У даній справі в перетинанні державного кордону відповідач лише покликався на Закон України «Про прикордонний контроль» та на дію правового режиму воєнного стану, проте не зазначив конкретну норму законодавства, на підставі якої позивачу було обмежено виїзд з України. Також оскаржуване рішення не визначає, які документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої реалізується наявне в позивача право виїзду за кордон, у зв`язку з чим було відмовлено в перетинанні державного кордону. 
		З огляду на вказане, суд робить висновок, що рішення посадової особи ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18.06.2024 не відповідає критеріям обґрунтованості, вмотивованості, чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії та породжує його неоднозначне трактування, що протиправно втручається на можливість реалізації конституційного права позивача вільно залишати територію України. 
		Щодо застосування до спірних правовідносин пункту 2-6 Правил №57, суд зазначає, що ця норма не була покладена в основу прийнятого відповідачем рішення, а також не була підставою для відмови в перетинанні державного кордону позивачем, а тому у суду відсутні підстави надавати оцінку обставинам через призму застосування цієї норми до спірних правовідносин.
		Аналогічні правові висновки зробив Верховний Суд у постанові від 12.11.2024 у справі №380/17446/23.
		Відповідно до ч. 5   ст. 242 КАС України   при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		За наведених обставин, суд робить висновок про необхідність визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 18.06.2024 про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України.
		Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача забезпечити вільний перетин державного кордону України позивачу як військовослужбовцю строкової військової служби, що звільнений з військової служби в запас та у зв`язку з цим не підлягає призову на військову службу під час мобілізації протягом дванадцяти місяців з дня такого звільнення, суд зазначає, що оскаржуване рішення про відмову в перетинанні кордону спрямоване на вчинення конкретної дії щодо ненадання дозволу на перетин державного кордону України, тобто є одноразовим, а тому за наявності у позивача документів, які б беззаперечно підтверджували підставу для виїзду за кордон, позивач не позбавлений можливості реалізувати своє право виїзду за межі України. Суд не знаходить підстав для формування висновку про те, що права позивача при наступному (майбутньому) здійсненні перетину державного кордону України будуть порушені відповідачем. Тому у задоволенні вказаної позовної вимоги необхідно відмовити як передчасної.
		Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
		Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
		Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд робить висновок про наявність підстав для задоволення позову частково.
		Зважаючи на часткове задоволення позову, суд, керуючись ст. 139 КАС України, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 605,60 грн. пропорційно задоволеним позовним вимогам.
		Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		вирішив:
		           1. Позов задовольнити частково.
		          2. Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) від 18.06.2024 року про відмову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в перетинанні державного кордону України.
		 3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		 4. Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 605,60 грн. судового збору.
		          Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
		          Повний текст судового рішення складено 09.12.2024 року.
		 
		СуддяКостецький Назар Володимирович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...