Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 645/7759/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 11.12.2024.
Дата набрання законної сили: 28.11.2024
Номер судового провадження: 61-11708ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                  
		 
		28 листопада 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 645/7759/20
		провадження № 61-11708св23
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,
		 
		учасники справи:
		 
		позивачі:  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 
		 
		відповідачі: Харківська міська рада, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту з інспекційної роботи Харківської міської ради, 
		 
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державна інспекція архітектури та містобудування України, Відділ містобудування та архітектури Харківської районної державної адміністрації Харківської області, 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Головко Ігор Вячеславович , до якої приєднався ОСОБА_2 , через свого представника Головка Ігоря Вячеславовича на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2021 року у складі судді Шарка О. П. та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 липня 2023 року у складі колегії суддів Абрамова П. С., Лобова О. А., Триголова В. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог 
		 
		У грудні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до Харківської міської ради, Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту з інспекційної роботи Харківської міської ради (далі - ІДАБК), треті особи: Державна інспекція архітектури та містобудування України, Відділ містобудування та архітектури Харківської районної державної адміністрації Харківської області про визнання права власності на нерухоме майно.
		 
		Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням виконавчого комітету Кулиничівської селищної ради від 28 квітня 2011 року № 332 «Про присвоєння поштової адреси земельній ділянці ОСОБА_1 » та рішенням виконавчого комітету Кулиничівської селищної ради від 28 квітня 2011 року № 333 «Про присвоєння поштової адреси земельній ділянці ОСОБА_2 » земельним ділянкам для будівництва та обслуговування індивідуального гаражу, присвоєно такі адреси: АДРЕСА_1 - земельній ділянці  ОСОБА_1 ; АДРЕСА_1 - земельній ділянці ОСОБА_2 
		 
		31 серпня 2012 року позивачі на підставі рішення 8-го скликання Кулиничівської селищної ради Харківського району Харківської області (далі - Кулиничівська селищна рада) від 19 квітня 2011 року отримали державні акти на право власності на земельні ділянки площею 0,0100 га кожної, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування індивідуального гаражу (для зберігання автотранспорту). 
		 
		ОСОБА_1 отримав державний акт серії ЯМ № 371722 від 31 серпня                   2012 року, кадастровий номер земельної ділянки 6325157300:00:003:0115.      ОСОБА_2 отримав державний акт серії ЯМ № 371723 від 31 серпня 2012 року, кадастровий номер земельної ділянки 6325157300:00:003:0114. Вказані державні акти зареєстровані 11 вересня 2012 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності за № 632515731011648 
		та № 632515731011649.
		18 вересня 2012 року на підставі постанови Верховної Ради № 5215-VI «Про зміну і встановлення меж міста Харків, Дергачівського і Харківського районів Харківської області» приєднано до меж м. Харкова селище Кулиничі.
		 
		У 2013 році позивачі вирішили побудувати на своїх земельних ділянках індивідуальні гаражі та розпочали займатися отриманням усіх необхідних дозволів для законного будівництва. 
		 
		13 листопада 2013 року відділ містобудування та архітектури Харківської районної державної адміністрації видав позивачам містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу.
		 
		06 грудня 2013 року Департамент ДАБК у Харківській області зареєстрував подані позивачами декларації про початок виконання будівельних робіт: 
		№ ХК081133390252 - ОСОБА_1 та № ХК082133390258 - ОСОБА_2 .
		 
		Таким чином, на думку позивачів, вони отримали належне право на забудову земельних ділянок. У період із 2014 року до 2017 року ОСОБА_1 та                  ОСОБА_2 здійснювали роботи з будівництва гаражів. 
		 
		18 вересня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали технічні паспорти БТІ на побудовані гаражі, однак 22 грудня 2017 року Інспекція ДАБК Департаменту територіального контролю Харківської міської ради (далі - ІДАБК ДТК Харківської міської ради) на підставі заяви ОСОБА_4 ухвалила рішення про проведення позапланової перевірки на об`єктах будівництва позивачів щодо дотримання останніми законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм,                у зв`язку з чим прийняла відповідні направлення № 1089-Н та № 1088-Н                    від 22 грудня 2017 року. 
		 
		За результатами перевірки складено акт № 1088-А та акт № 1089-А про те, що не будь-яких порушень законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм тощо не встановлено.
		 
		15 січня 2018 року ІДАБК ДТК Харківської міської ради зареєстровані подані позивачами декларації про готовність об`єктів до експлуатації (№ ХК141180151754 - ОСОБА_1 та № ХК141180151759 - ОСОБА_2 ). 
		 
		На переконання позивачів, побудовані об`єкти будівництва були належним чином введені в експлуатацію.
		Однак після введення в експлуатацію гаражів позивачі не встигли зареєструвати на них право власності, оскільки 19 січня 2018 року, наказами № 24 та № 25                 ІДАБК ДТК Харківської міської ради скасовано реєстрацію декларацій про початок виконання будівельних робіт від 06 грудня 2013 року та декларацій про готовність об`єктів до експлуатації від 15 січня 2018 року.
		 
		Позивачі вказували, що підставою для скасування декларацій став той факт, що, на думку ІДАБК ДТК Харківської міської ради, містобудівні умови та обмеження видані позивачам відділом містобудування та архітектури Харківської районної державної адміністрації із порушенням Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», оскільки станом на 13 листопада 2013 року територія смт. Кулиничі вже була включена до меж м. Харкова, а тому містобудівні умови та обмеження повинні були видаватися Департаментом містобудування та архітектури Харківської міської ради, а не відділом містобудування та архітектури Харківської районної державної адміністрації. 
		 
		Окрім того, 21 травня 2018 року Департамент ДАБІ у Харківській області наказами № 93-18 та № 94-2018 скасував дію містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок позивачів. 
		 
		07 серпня 2019 року позивачі звернулися до Харківської міської ради із заявами про упорядкування місця розташування земельних ділянок у зв`язку з приєднанням території с. Кулиничі до меж м. Харкова.
		 
		Позивачі вказували, що рішенням Харківської міської ради від 17 квітня 2013 року АДРЕСА_1 перейменовано на АДРЕСА_5, тому необхідно лише присвоїти номери земельним ділянкам. Присвоєння адреси земельним ділянкам у м. Харкові необхідно позивачам для отримання нових кадастрових номерів та реєстрації права власності на них у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Без отримання нової адреси та нових кадастрових номерів реєстрація речових прав є неможливою згідно із Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Законом України «Про державний земельний кадастр». 
		 
		На запит Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради позивачі за свій рахунок замовили та отримали довідки Комунального підприємства «Харківське МіськБТІ» від 25 вересня 2019 року № 1068681 та                      № 1068680 про можливість присвоєння нових поштових адрес земельним ділянкам, а саме: АДРЕСА_2 - земельній ділянці               ОСОБА_1 , та АДРЕСА_2 - земельній ділянці ОСОБА_2 .
		 
		З 07 серпня 2019 року Харківська міська рада не видала позивачам рішення про упорядкування адреси земельних ділянок, що унеможливлює реєстрацію права власності на них у реєстрі речових прав. 
		 
		10 грудня 2019 року на запит адвоката надійшли відповіді від Харківського міського голови, згідно з якими вбачається, що Департамент територіального контролю повернув Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради заяви позивачів на доопрацювання у зв`язку з тим, що у матеріалах справи відсутні документи, які посвідчують право власності на розташовані на земельних ділянках об`єкти нерухомого майна (індивідуальні гаражі). 
		 
		Рішенням Харківського окружного адміністративного суду по справі 
		№ 520/7219/2020 від 14 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року, визнано протиправними дії Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про упорядкування адреси земельної ділянки та зобов`язано відповідача розглянути питання щодо присвоєння земельній ділянці нової адреси у м. Харкові.
		 
		Наразі триває виконавче провадження № НОМЕР_3 із примусового виконання вказаного рішення суду. 
		 
		Питання щодо упорядкування адреси земельної ділянки позивача ОСОБА_2               у судовому порядку на час подання позовної заяви не вирішувалося.
		 
		Посилаючись на наведене, позивачі просили суд:
		 
		? визнати за ОСОБА_1 право власності на гараж літ. «А-2» загальною площею 183,92 кв. м, побудований на земельній ділянці, кадастровий номер 6325157300:00:003:0115, та розташований за колишньою адресою: АДРЕСА_1 ; 
		 
		? визнати за ОСОБА_2 право власності на гараж літ. «А-2» загальною площею 183,92 кв. м, побудований на земельній ділянці, кадастровий номер 6325157300:00:003:0114, та розташований за колишньою адресою: АДРЕСА_1 , із подальшим присвоєнням гаражу нової адреси у м. Харкові. 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанції
		 
		Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 02 грудня 2021 року, залишеного без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 06 липня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обов`язковим документом, який дає право виконувати будівельні роботи, є містобудівні умови та обмеження, які              у позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були відсутні. Відсутність містобудівних умов та обмежень дає підстави стверджувати про відсутність належним чином затвердженого проекту, оскільки розробити та затвердити такий проект за відсутності містобудівних умов та обмежень в цьому випадку у законний спосіб неможливо. Таким чином, позивачі не реалізували своє право на отримання у компетентних органів відповідних дозвільних документів для виконання будівельних робіт, а тому їх права за встановлених у справі обставин не можна вважати порушеними.
		 
		Суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками місцевого суду, вказав на  відсутність підстав для визнання за позивачами права власності з підстав, визначених статтею 392 ЦК України, на побудовані гаражі.
		 
		Апеляційний суд також зазначив, що позивачі рішення державних органів (накази № 24 та № 25 ІДАБК ДТК Харківської міської ради від 19 січня 2018 року), якими  скасовано реєстрацію декларацій про початок виконання будівельних робіт                           від 06 грудня 2013 року, декларацій про готовність об`єктів до експлуатації                    від 15 січня 2018 року та накази від 21 травня 2018 року № 93-2018, № 94-2018 про скасування дії містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок не оскаржували, а тому відсутні підстави для визнання права власності на побудовані гаражі.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У серпні 2023 року ОСОБА_1 , подав касаційну скаргу, до якої приєднався ОСОБА_2 , та, уточнивши в серпні 2023 року її вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 липня 2023 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
		 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи осіб, які подали касаційну скаргу
		 
		У касаційній скарзі заявники посилаються на пункт 3 частини другої
		статті 389 ЦПК України та вказують про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування статті 392 ЦК України у подібних правовідносинах.
		 
		Додатково зазначають, що вони як позивачі не оскаржували рішення відповідачів в порядку адміністративного судочинства у зв`язку з тим, що на час звернення до суду з таким позовом сплив шестимісячний строк, встановлений статтею 122 КАС України, та підстави для його поновлення у позивачів відсутні.
		 
		Таким чином, на думку заявників, вбачається наявність передумов та підстав для застосування судом положень частини першої статті 392 ЦК України, оскільки відсутній інший порядок для відновлення порушеного права позивачів.
		 
		Провадження у суді касаційної інстанції
		 
		28 вересня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою, прийнято заяву ОСОБА_2 про приєднання до касаційної скарги.
		 
		Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		У жовтні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Доводи відзивів на касаційну скаргу 
		 
		Харківська міська рада, та Державна інспекція архітектури та містобудування Україниу відзивах на касаційну скаргу вказують на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Суди встановили, що рішенням виконавчого комітету Кулиничівської селищної ради від 28 квітня 2011 року № 332 «Про присвоєння поштової адреси земельній ділянці ОСОБА_1 » та рішенням виконавчого комітету Кулиничівської селищної ради від 28 квітня 2011 року № 333 «Про присвоєння поштової адреси земельній ділянці ОСОБА_2 » земельним ділянкам для будівництва та обслуговування індивідуального гаражу, присвоєно такі адреси: АДРЕСА_1 - земельній ділянці  ОСОБА_1 ; АДРЕСА_1 - земельній ділянці ОСОБА_2 
		 
		31 серпня 2012 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі рішення 8 го скликання Кулиничівської селищної ради від 19 квітня 2011 року отримали державні акти на право власності на земельні ділянки площею 0,0100 га кожної, з цільовим призначенням: для будівництва та обслуговування індивідуального гаражу (для зберігання автотранспорту).
		 
		ОСОБА_1 отримав державний акт ЯМ № 371722 від 31 серпня 2012 року, кадастровий номер земельної ділянки: 6325157300:00:003:0115. ОСОБА_2 отримав державний акт ЯМ № 371723 від 31 серпня 2012 року, кадастровий номер земельної ділянки 6325157300:00:003:0114. 
		 
		11 вересня 2012 року вказані державні акти зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності за                                             № 632515731011648 та № 632515731011649 відповідно.
		 
		Згідно із державними актами адресою розташування земельних ділянок є АДРЕСА_1 та  АДРЕСА_1 . 
		 
		18 вересня 2012 року відповідно до постанови Верховної Ради України                      від 06 вересня 2012 року № 5215-VI «Про зміну і встановлення меж міста Харків, Дергачівського і Харківського районів Харківської області» приєднано до меж                м. Харкова селище Кулиничі. 
		 
		13 листопада 2013 року відділ містобудування та архітектури Харківської районної державної адміністрації видав позивачам містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для будівництва індивідуального гаражу.
		06 грудня 2013 року Департамент ДАБІ у Харківській області зареєстрував подані позивачами декларації про початок виконання будівельних робіт 
		№ ХК081133390252, № ХК082133390258.
		 
		За повідомленням Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради від 18 січня 2018 року містобудівні умови та обмеження для проектування об`єктів будівництва за адресами: АДРЕСА_1 (теперішня адреса: АДРЕСА_3 ) та АДРЕСА_1 (теперішня адреса: АДРЕСА_4 ) Управління містобудування та архітектури Харківської міської ради не надавало.
		 
		22 грудня 2017 року ІДАБК ДТК Харківської міської ради на підставі звернення ОСОБА_4 призначено проведення позапланових заходів на об`єкті «Індивідуальний гараж на АДРЕСА_4» та на об`єкті «Індивідуальний гараж на АДРЕСА_3» щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил.
		 
		15 січня 2018 року ІДАБК ДТК Харківської міської ради зареєстровані подані позивачами декларації про готовність об`єктів до експлуатації (№ ХК141180151754 - ОСОБА_1 та № ХК141180151759 - ОСОБА_2 ). 
		 
		Зі службових записок головного спеціаліста сектору інспекційної роботи ІДАБК ДТК Харківської міської ради від 19 січня 2018 року відомо, що в ході перевірок відомо, що містобудівні умови та обмеження № 24 від 13 листопада 2013 року та      № 23 від 13 листопада 2013 року видані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відділом містобудування та архітектури Харківської районної державної адміністрації Харківської області у порушення статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та містобудівної документації.
		 
		19 січня 2018 року ІДАБК ДТК Харківської міської ради наказами № 24 та № 25 скасовано реєстрацію декларацій про початок виконання будівельних робіт                       від 06 грудня 2013 року та декларацій про готовність об`єктів до експлуатації                  від 15 січня 2018 року, поданих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . 
		 
		Органом, уповноваженим видавати забудовникам містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки на території міста Харкова (станом на 13 листопада 2013 року) було Управління містобудування та архітектури Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради.
		 
		21 травня 2018 року Департамент ДАБК у Харківській області наказами № 93-18 та № 94-2018 скасував дію містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки станом на 13 листопада                 2013 року об`єкти будівництва, розташовані на земельних ділянках, кадастрові номери 6325157300:00:003:0114 та 6325157300:00:003:0115, увійшли до меж міста Харкова відповідно до постанови Верховної Ради України від 06 вересня 2012 року № 5215-VІ. 
		 
		У ході судового розгляду суди не встановили, що уповноваженим органом, а саме Управлінням містобудування та архітектури Департаменту містобудування, архітектури та генерального плану Харківської міської ради містобудівні умови та обмеження на забудову земельних ділянок, кадастрові номери 6325157300:00:003:0114, 6325157300:00:003:0115, надавалися позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
		 
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. 
		 
		Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Зазначеним критеріям оскаржувані судові рішення відповідають в повній мірі з огляду на таке.
		 
		Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
		 
		У частині другій статті 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
		 
		Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.
		Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		 
		Відповідно до статті 18 Закону України «Про основи містобудування» реалізація містобудівної документації полягає у впровадженні рішень відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування при плануванні відповідних територій, комплексній забудові та реконструкції населених пунктів, проектуванні та будівництві об`єктів житлово-цивільного і виробничого призначення, систем транспортного та інженерного забезпечення, впорядкуванні і благоустрої територій. Закінчені будівництвом об`єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об`єктів забороняється.
		 
		За положеннями пункту 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України                 від 13 квітня 2011 року № 461 (далі - Порядок № 461), прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності, та об`єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.
		 
		Отже, державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.
		 
		Визнання ж права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.
		 
		Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду України                            від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15 і підстав для відступу від нього не вбачала Велика Палата Верховного Суду у постанові 18 грудня 2019 року                        № 200/22329/14-ц (провадження № 14-483цс19).
		 
		У пункті 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року                  у справі 680/214/16-ц (провадження № 14-445цс19) суд касаційної інстанції зазначив, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року            у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) та вказано, що особа не набуває права власності на об`єкт самочинного будівництва (пункт 148).
		 
		Згідно із частиною другою статті 375 ЦК України власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно, тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).
		 
		Відповідно до статті 392 ЦК України власник може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.
		 
		Вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та правил (постанова Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 378/729/21, провадження № 61-8307св23).
		 
		На підставі частини третьої статті 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, яка перебуває у власності особи, за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (постанова Верховного Суду від 03 серпня 2023 року у справі   № № 442/5556/19, провадження № 61-9577св22).
		 
		Відповідно до статті 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.
		 
		Держава гарантує, що при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені: розробка містобудівної документації, проєктів конкретних об`єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням норм і правил; розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проєктів цих об`єктів; раціональне використання земель та територій для містобудівних потреб, підвищення ефективності забудови та іншого використання земельних ділянок; охорона культурної спадщини, збереження традиційного характеру середовища населених пунктів; урахування державних та громадських інтересів при плануванні та забудові територій; урахування законних інтересів та вимог власників або користувачів земельних ділянок та будівель, що оточують місце будівництва; інформування через медіа громадян про плани перспективного розвитку територій і населених пунктів, розміщення важливих містобудівних об`єктів; участь громадян, об`єднань громадян в обговоренні містобудівної документації, проектів окремих об`єктів і внесення відповідних пропозицій до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій; захист прав громадян та громадських організацій згідно із законодавством (стаття 5 Закону України «Про основи містобудування»).
		 
		Під час вирішення спору про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачені статтями 26, 29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону) (постанова Верховного Суду від 18 серпня 2023 року у справі                            № 200/15210/18, провадження № 61-12142св22).
		 
		Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частини п`ятої стаття 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
		 
		Частиною другою статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.
		 
		Частиною восьмою статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється. Аналогічна норма закріплена у пункті  12 Порядку № 461.
		 
		Відповідно до статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності», пункту 3 Порядку № 461 прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до I-III категорії складності, та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.
		 
		Пунктом 3-1 Порядку № 461 визначено перелік документів, які має подати зацікавлена особа, для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту.
		 
		Зазначені норми права, які регулюють порядок здійснення будівництва об`єктів, є такими, що відповідають критеріям правової визначеності і передбачуваності. 
		 
		У пункті 17 Порядку № 461 зазначено, що замовник (його уповноважена особа) заповнює і подає до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю один примірник декларації щодо об`єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, за формою, наведеною у додатку 2 до цього Порядку; щодо об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), за формою, наведеною у додатку 3 до цього Порядку; щодо самочинно збудованого об`єкта, на яке визнано право власності за рішенням суду, за формою, наведеною у додатку 5 до цього Порядку.
		 
		Документи подаються в електронній формі, паперовій формі або поштовим відправленням з описом вкладення через центри надання адміністративних послуг.
		 
		Орган державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дня надходження декларації перевіряє повноту даних, зазначених у декларації, та забезпечує внесення інформації, зазначеної у декларації, до реєстру (пункт 18 Порядку № 461).
		 
		Відповідно до пункту 19 Порядку № 461 у разі подання чи оформлення декларації з порушенням установлених вимог орган державного архітектурно-будівельного контролю повертає її замовнику (його уповноваженій особі) у спосіб, відповідно до якого були подані документи, з письмовим обґрунтуванням причин повернення у строк, передбачений для її реєстрації.
		 
		Після усунення недоліків, що спричинили повернення декларації, замовник (уповноважена ним особа) може повторно звернутися до органу державного архітектурно-будівельного контролю для реєстрації декларації.
		 
		Таким чином, правом на звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинно збудоване або реконструйоване нерухоме майно наділена особа, яка у передбаченому законом порядку зверталася до органів державного архітектурно-будівельного контролю, це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність (бездіяльність) дають підстави вважати про наявність спору про право. Однак              у справі, яка переглядається, вказаних умов позивачами не дотримано.
		 
		Після здійснення самочинного будівництва 19 січня 2018 року ІДАБК ДТК Харківської міської ради наказами № 24 та № 25 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасовано реєстрацію декларацій про початок виконання будівельних робіт                     від 06 грудня 2013 року та декларацій про готовність об`єктів до експлуатації                 від 15 січня 2018 року. 
		 
		21 травня 2018 року Департамент ДАБК у Харківській області наказами № 93-2018 та № 94-2018 скасував дії містобудівних умов та обмежень забудови земельних ділянок від 13 листопада 2013 року № 23 та № 24, виданих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		 
		Таким чином, подання позивачами (№ ХК141180151754 - ОСОБА_1              та № ХК141180151759 - ОСОБА_2 ) декларацій від 15 січня 2018 року про готовність до експлуатації об`єкта нерухомості не свідчить про дотримання порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.
		 
		Такі висновки узгоджуються із висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15 та постановах Верховного Суду від 04 червня 2018 року у справі № 640/13030/16-ц (провадження № 61-1073св17), від 18 лютого 2019 року у справі № 308/5988/17 (провадження               № 61-39346св18), від 19 травня 2022 року у справі № 263/8509/20 (провадження               № 61-17420св21), від 28 червня 2023 року, справа № 715/1650/22 (провадження               № 61-5011св23).
		 
		Із урахуванням зазначеного, виходячи з обставини цієї справи, а саме відсутності передбачених законом підстав для визнання за позивачами у судовому порядку права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог.
		 
		Щодо доводів касаційної скарги 
		 
		Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявники послалися на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, стверджуючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема статті 392 ЦК України.
		 
		На думку колегії суддів, такі доводи касаційної скарги є безпідставними. Це підтверджується практикою Верховного Суду щодо застосування положень статті 392 ЦК України, яка є сталою та єдиною (постанови Верховного Суду України                 від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15,  від 02 грудня 2015 року у справі             № 6-1328цс15; постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року № 200/22329/14-ц, провадження № 14-483цс19; постанови Верховного Суду                   від 04 червня 2018 року у справі № 640/13030/16-ц (провадження № 61-1073св17), від 18 лютого 2019 року у справі № 308/5988/17 (провадження № 61-39346св18), від 19 травня 2022 року у справі № 263/8509/20 (провадження № 61-17420св21), 
		від 28 червня 2023 року, справа № 715/1650/22 (провадження № 61-5011св23).
		 
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із судовими рішеннями у справі та переоцінки доказів у справі, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
		 
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
		 
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ,                від 10 лютого 2010 року).
		 
		Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 до якої приєднався ОСОБА_2 , просять передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною п`ятої статті 403 ЦПК України. Вважав, що спір має публічно-правовий характер, тому має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
		 
		Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		 
		Згідно з частиною першою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
		 
		Наведені заявником аргументи для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в розумінні приписів частини п`ятої статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему.
		 
		Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що клопотання про передачу 
		справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає, оскільки відсутні підстави, передбачені частиною п`ятою статті 403 ЦПК України, для його задоволення, а заявник не навів обґрунтованих мотивів щодо цього.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Суд апеляційної інстанціївідповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.
		 
		Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав для скасування оскаржених судових рішення.
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		 
		Не може бути скасоване правильне по суті та законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки у задоволенні касаційної скарги, на думку колегії суддів, слід відмовити, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		У задоволенні клопотання  ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Головко Ігор Вячеславович, про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , до якої приєднався ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
		Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02 грудня 2021 року                     та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 липня 2023 року залишити                без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		Судді В. В. Сердюк    В. М. Ігнатенко   І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...