Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 204/16497/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про звільнення майна з-під арешту (виключення майна з опису).
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 11.12.2024.
Дата набрання законної сили: 20.11.2024
Номер судового провадження: 61-5741ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                  
		 
		20 листопада 2024 року
		м. Київ
		 
		справа № 204/16497/23
		провадження № 61-5741св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		 
		головуючого - Фаловської І. М., 
		 
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,  
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 , 
		відповідач - Перший Правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом  ОСОБА_1 до Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування арешту з майна за касаційною скаргою  ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2023 року у складі судді Самсонової В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 березня             2024 року у складі колегії суддів Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування арешту з майна.
		 
		Позов мотивовано тим, що йому згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власників на нерухоме майно, Державної реєстрації іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна у вересні 2023 року стало відомо про такі відомості: «Власник: ОСОБА_1 , Дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Обтяжувач: Бабушкінський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції. Арешт нерухомого майна. Реєстраційний номер обтяження: 9533222, Дата реєстрації: 18.02.2010. 10:31:44. Стан: Реєстрація обтяження, Реєстратор: Дніпропетровська філія Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, 49005, Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вул. Чернишевського 32. Підстави обтяження: Постанова про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження, 17-400/10, 18.02.2010, Бабушкінський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Петренко Д. О.»  
		 
		Арешт всього майна ОСОБА_1  на час звернення до суду з позовом не скасовано.
		 
		16 жовтня 2023 року позивач звернувся до відповідача із клопотанням про зняття арешту на майно боржника та оголошення заборони на відчуження, виключивши відповідні відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників.
		 
		08 листопада 2023 року Перший Правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надав ОСОБА_1 відповідь на його звернення від 16 жовтня 2023 року за вих. № 1241/175/10, згідно з якою за відомостями з Єдиного реєстру заборони на відчуження об`єктів нерухомого майна щодо всього майна ОСОБА_1 зареєстровано обтяження за             № 9533222 від 18 лютого 2010 року на підставі постанови про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження № 17-400/10                     від 18 лютого 2010 року, виданої Бабушкінським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції.
		 
		Крім того, у відповіді зазначено, що перевіркою даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, що відомості про відкриті та/або завершені (закінчені) виконавчі провадження стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у системі відсутні. 
		 
		Також вказано, що частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» містить вичерпний перелік підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, а відповідно до частини п`ятої вказаної статті Закону у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
		 
		На думку позивача, у цьому випадку відповідно до статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року, чинного на час накладення арешту, виконавче провадження не може бути не завершеним, оскільки виконавче провадження повинно здійснюватися протягом шести місяців з дня відкриття.
		 
		Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 листопада                    2022 року позивач отримав спадщину, а саме: 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , що підтверджено витягом про реєстрацію у спадковому реєстрі.
		 
		Позивач вважав, що його права щодо розпорядження своєю власністю 
		є порушеними, він не має права вчиняти щодо свого майна будь-які дії, 
		які не суперечать закону, оскільки чинність арешту протиправно позбавляє його цього права та обмежує у здійсненні своїх прав. 
		 
		У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Дніпропетровського окружного адміністративного суду до Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання зняти заборону на відчуження та накладення арешту на майно (справа № 160/30637/23). Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2023 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі та роз`яснено ОСОБА_1 , що цю справу належить розглядати у порядку цивільного судочинства.
		 
		Виходячи з наведеного, ОСОБА_1 просив суд:
		 
		- скасувати арешт на майно та заборону на його відчуження, накладений на підставі постанови Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції від 18 лютого 2010 року                                      у виконавчому провадженні № 17-400/10 від 18 лютого 2010 року, виданої Бабушкінським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, реєстраційний номер № 9533222, на все майно      ОСОБА_1 
		 
		- стягнути з Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь                   ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 1 073,60 грн.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
		 
		Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2023 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
		 
		Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що  позивач є боржником у виконавчому провадженні, отже він не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2024 року ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2023 року залишено без змін.
		 
		Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
		 
		Суд апеляційної інстанції також зазначив, що доводи апеляційної скарги щодо відсутності в Автоматизованої системи виконавчих проваджень відомостей про відкриті або завершені провадження стосовно ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки з такою вимогою звернувся сам боржник, якому належить майно. При цьому у матеріалах справи відсутні докази існування спору щодо права власності на це майно у іншої, крім ОСОБА_1 , особи.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У квітні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Красногвардійського районного м. Дніпропетровська від 25 грудня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2024 року, а справу передати на новий розгляд до  суду першої інстанції.
		 
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) та від 22 січня 2020 року у справі                     № 340/25/19 (провадження № 11-669апп19).
		 
		Представник заявника зазначає, що про наявність арешту майна ОСОБА_1 стало відомо лише у вересні 2023 року, а тому відповідно до статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, чинній на час накладення арешту, арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом прийняття постанови, яка приймається не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку для самостійного виконання рішення. Копія постанови надсилається не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику. Отже, в цьому випадку виконавче провадження не може бути не завершеним, оскільки виконавче провадження повинно було здійснюватися протягом шести місяців з дня відкриття.
		Провадження у суді касаційної інстанції
		 
		12 червня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
		 
		Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного суду від 16 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Інший учасник справи не скористався правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Суди встановили, що 16 жовтня 2023 року позивач звернувся до Першого Правобережного ВДВС у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про зняття арешту з його майна.
		 
		08 листопада 2023 року позивач отримав відповідь, з якої вбачається, що згідно з відомостями з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо всього майна ОСОБА_1 зареєстровано обтяження № 9533222                                   від 18 лютого 2010 року на підставі постанови про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження, 17-400/10, 18 лютого                       2010 року, виданої Бабушкінським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції. Також у відповіді зазначено, що відомості щодо відкритих та закритих виконавчих проваджень стосовно позивача відсутні (а. с.17).
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
		 
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
		 
		Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
		 
		Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
		 
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з висновками кого погодився апеляційний суд, відмовляючи у відкритті провадження, керувався тим, що                 ОСОБА_1 не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
		 
		З висновками судів першої та апеляційної інстанцій  колегія суддів Верховного Суду не погоджуєтсья з огляду на таке.
		 
		Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
		 
		За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі             № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, які ґрунтуються на праві власності на нього, є способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають із цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі                       №  826/13405/18 (провадження № 11-699апп19), на яку міститься посилання у касаційній скарзі, зазначено, що коли особа не є стороною виконавчого провадження, то, відповідно, не може звернутися зі скаргою на дії державного виконавця в порядку судового контролю за виконанням судового рішення, передбаченому статтею 447 ЦПК України, за якою лише сторони виконавчого провадження мають на це право (пункт 37).[…] Велика Палата Верховного Суду вважала помилковим висновок суду апеляційної інстанції у цій справі з приводу того, що у спірних правовідносинах позивач має звернутися у визначеному ЦПК України порядку зі скаргою на дії державного виконавця до суду, який видав виконавчий документ, оскільки належним способом захисту його майнових прав є звернення до суду (в порядку господарського або цивільного судочинства залежно від суб`єктного складу) з окремим позовом, а не в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, ураховуючи також, що позивач не є стороною відповідного виконавчого провадження і за нормами цього Кодексу не може звертатися з такою скаргою (пункт 46).
		 
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що в ході примусового виконання             державний виконавець Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Петренко Д. О. 18 лютого                     2010 року прийняв постанову про накладення арешту на майно боржника та оголошення заборони на його відчуження.
		 
		Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 22 листопада                    2022 року ОСОБА_1 отримав спадщину, а саме: 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , що підтверджено витягом про реєстрацію у спадковому реєстрі.
		 
		Звертаючись до суду, ОСОБА_1 мотивував позовні вимоги, зокрема, тим, що отримавши свідоцтво про право на спадщину за законом, позивач позбавлений можливості вчиняти будь-які дії щодо майна, оскільки чинність арешту, накладеного на його майно та оголошення заборони на його відчуження постановою державного виконавця Бабушкінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Петренко Д. О. від 18 лютого               2010 року, обмежує його у здійсненні своїх прав. 
		 
		Суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не може пред`являти позов про зняття арешту з майна як боржник у виконавчому провадженні, оскільки законом у цьому випадку визначений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
		 
		Разом із тим суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження з наведених вище підстав, однак на стадії вирішення питання про відкриття провадження не мав можливості встановити усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема чи є ОСОБА_1 боржником взагалі, та у якому виконавчому провадженні. Встановлення вказаних обставин справи судом підлягає вирішенню на інших стадіях цивільного процесу, зокрема після відкриття провадження у справі.
		 
		Крім того, посилання суду першої інстанції на правові висновки, викладені 
		у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року справа 
		№ 904/51/19 (провадження № 12-122гс19) та постанові Верховного Суду 
		від 21 липня 2022 року справа № 334/1366/20 (провадження № 61-15444св21) 
		є передчасними, оскільки суд першої інстанції не встановив чи є позивач боржником у виконавчому провадженні та у якій справі, чи відкрито виконавче провадження, не визначив обсяг майна, на яке державний виконавець наклав арешт, не встановив стягувача у виконавчому провадженні.
		 
		Отже, висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі є передчасним.
		 
		Апеляційний суд, не врахувавши, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилався на ті ж обставини, що і в позовній заяві, на наведене вище не звернув уваги, помилково погодившись із висновком місцевого суду та залишивши судове рішення суду першої інстанції без змін, фактично відмовив ОСОБА_1 у доступі до правосуддя.
		 
		Таким чином, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі є передчасним, оскільки місцевий суд не встановив фактичні обставини справи, а суд апеляційної інстанції доводи апеляційної скарги належно не перевірив, вказаних порушень не виправив та передчасно погодився із висновками місцевого суду.
		 
		Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, тому усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, у зв`язку із чим справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		 
		Виходячи з наведеного, касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала місцевого суду та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
		 
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
		 
		Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
		 
		Зважаючи на викладене, касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду скасуванню, а справа передачі до суду першої інстанції для продовження розгляду.
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Враховуючи, що справа направляється до суду першої інстанції для продовження розгляду, Верховний Суд не здійснює розподіл судових витрат.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , задовольнити.
		 
		Ухвалу Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 грудня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2024 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження її розгляду. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийІ. М. Фаловська  СуддіВ. М. Ігнатенко   С. О. Карпенко   В. В. Сердюк   О. М. Ситнік

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...