Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 760/2625/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 11.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 11.12.2024.
Дата набрання законної сили: 20.11.2024
Номер судового провадження: 61-11248ск23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 листопада 2024 року
		м. Київ
		справа № 760/2625/22
		провадження № 61-11248св23
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Фаловської І. М., 
		суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Петрова Є. В.,
		Сердюка В. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , на рішення Солом`янського районного суду міста Києва 
		від 21 листопада 2022 року у складі судді Шереметьєвої Л. А., тапостанову Київського апеляційного суду 21 червня 2023 року у складі суддів Мостової Г. І., Березовенко Р. В., Лапчевської О. С.
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до 
		ОСОБА_2 , у якому просив стягнути з відповідача в рахунок безпідставно набутих коштів 99 075, 00 дол. США та 7 980, 29 дол. США 3% річних за користування грошовими коштами.
		Позов обґрунтовано тим, що відповідач, будучи у 2018 році співзасновником будівельної компанії Товариства з обмеженою відповідальністю «КІБК-ІНВЕСТ» (далі - ТОВ «КІБК-ІНВЕСТ»), запропонував позивачу придбати нерухоме майно, а саме: однокімнатну квартиру площею 46, 88 кв.м та нежитлове приміщення площею 150 кв.м у новобудові ЖК «Грінландія» (GreenЛандія) за адресою: Київська область, смт Глеваха.
		Позивач погодився на вказану пропозицію та у рахунок оплати вартості нерухомості передав відповідачу грошові кошти у загальному розмірі 
		99 075, 00 дол. США, а саме: 15 800, 00 дол. США за однокімнатну квартиру та 
		83 275, 00 дол. США за нежитлове приміщення із розрахунку 550 дол. США за 
		1 кв.м.
		Факт передання грошових коштів підтверджується власноручно складеними відповідачем розписками від 27 березня 2019 року, 08 квітня 2019 року та           26 квітня 2019 року.
		В подальшому позивач дізнався, що ОСОБА_2 не мав права укладати правочини щодо указаного нерухомого майна.
		Грошові кошти у розмірі 99 075, 00 дол. США відповідачем повернуті не були.
		З урахуванням вимог статті 1212 ЦК України позивач просив стягнути вказані кошти з ОСОБА_2 , а також у порядку статті 625 ЦК України стягнути з відповідача 3% річних за користування коштами.
		Короткий зміст судових  рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 21 листопада 
		2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок безпідставно отриманих грошових коштів 99 075 дол. США  та 7 980, 29 дол. США - 3% річних за користування грошовими коштами.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 12 405 грн.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 отримав від позивача грошові кошти в рахунок однокімнатної квартири та нежитлового приміщення в ЖК «Грінландія», що підтверджується відповідними розписками.
		Сторони не заперечують, що попередній договір про придбання майна або майнових прав на нього не укладався.
		На момент отримання грошових коштів відповідач не був власником зазначених приміщень та не володів ними або правом на них в іншій формі.
		Постановою Київського апеляційного суду від 21 червня 2023 року апеляційну скаргу  ОСОБА_2 задоволено частково.
		Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року скасовано в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 
		3% річних у розмірі 7 980, 29 дол. США та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині.
		В іншій частині рішення судупершої інстанції  залишено без змін.
		Стягнуто з  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 
		10 289 грн 87 коп.
		Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення 3% річних, вказав, що позивач не зазначив початок періоду нарахування таких сум (чи з певного моменту після отримання відповідачем грошових коштів, чи з моменту можливого направлення позивачем вимоги (письмової претензії) відповідачу про повернення грошових коштів, чи з будь якого іншого визначеного позивачем у позовній заяві моменту) та кінець такого періоду, за який указана сума розрахована, а з матеріалів справи такі відомості не вбачаються.
		Апеляційний суд позбавлений можливості самостійно здійснити розрахунок 
		3 % річних без указаних вихідних даних щодо кількості днів нарахування (різниця між датою закінчення розрахунку та датою початку розрахунку).
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		27 липня 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , звернуся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду 21 червня 2023 року. 
		У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 червня 2023 року в частині залишення без змін рішення Солом`янського районного суду міста Києва 
		від 17 серпня 2022 року про задоволення позову про стягнення в рахунок безпідставно отриманих коштів 99 075,00 дол. США, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції в зазначеній частині; в іншій частині 
		 (про відмову в задоволенні позову про стягнення на користь ОСОБА_1 
		3 % річних у розмірі 7 980,29 дол. США) постанову Київського апеляційного суду від 21 червня 2023 року залишити без змін.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду 21 червня 2023 року. Витребувано з Солом`янського районного суду міста Києва справу № 760/2625/22.
		Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2023 року клопотання представника ОСОБА_2 адвоката Рущака В. І. задоволено. Зупинено виконання рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року та постанови Київського апеляційного суду 21 червня 2023 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
		19 лютого 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що під час пред`явлення позову позивачем не було додано до позовної заяви розписок про отримання грошових коштів, які зазначені додатками до позовної заяви. Такі докази були надані останнім майже через десять місяців після пред`явлення позову, вже після закриття підготовчого засідання, а саме 31 жовтня 2022 року, з порушенням строку для подання доказів, встановленого Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України). Клопотання про приєднання нових доказів та вказаних розписок відповідач не отримував, відповідно останній не мав можливості завчасно ознайомитися з ними, подати свої заперечення та дослідити їх автентичність. 
		Суд першої інстанції, не вирішивши питання про поновлення строку для подання додаткових доказів та можливості долучення таких доказів до матеріалів справи  ані в протокольній формі, ані у формі окремого процесуального документу, долучив їх до матеріалів справи з порушенням строків і процедури, визначених ЦПК України. Про такі обставини суд першої інстанції не зазначив і в рішенні суду. 
		Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку доводам відповідача в цій частині зазначив, що долучені позивачем розписки були зазначені додатками до позовної заяви. Разом з тим, з такими висновками суду відповідач не погоджується з огляду на те, що не можна вважати «технічною помилкою» їх не долучення до позовної заяви, яка не містить зазначення, де знаходяться оригінали таких розписок, що створює об`єктивні сумніви в автентичності таких розписок та наявності їх оригіналів у позивача. Позивач не обґрунтував неможливості подання доказів у строки, встановлені ЦПК України. Інших допустимих, достатніх та достовірних доказів, з яких можна встановити дійсність обставин справи, матеріали справи не містять. В матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення відповідача та його представника про судове засідання, призначене на 21 листопада 2022 року. Оскільки представник відповідача не був повідомлений про зазначене судове засідання, а цього дня з самого ранку були повітряні тривоги, останній не мав можливості бути присутнім у судовому засіданні та надати свої заперечення проти клопотання про надання додаткових доказів. Суди першої та апеляційної інстанції не дослідили текст розписок, не врахували поведінку позивача щодо порушення строку надання доказів у справі, не повідомили відповідача про розгляд справи та не надали оцінки доводам останнього, викладеним у відзиві, тим самим порушили принцип рівності сторін під час розгляду справи. Також суд першої інстанції не встановив у рішенні нікчемність конкретного договору (попередній договір купівлі-продажу, договір купівлі-продажу, тощо). 
		Позиція інших учасників справи
		Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу протягом строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
		Фактичні обставини, встановлені судами
		Судами встановлено, що 27 березня 2019 року відповідачем ОСОБА_2 видана розписка, у якій він зазначив (мова оригіналу): «Расписка. Мной, ОСОБА_4 получено от ОСОБА_1 сумма в размере 15 800 $ в счет продажи однокомнатной квартиры (46,88 м2) в ЖК «Гринландия». 27.03.2019».
		08 квітня 2019 року ОСОБА_2 видана розписка, у якій він зазначив (мова оригіналу): «Расписка. На основании договоренности, между мной, ОСОБА_4 и ОСОБА_1 , передается из моего коммерческого фонда в ЖК «Гринландия» помещение 120 м2 по цене 550 $ за м2. 08.04.2019 г. Получено: 35 555 $ аванса. 08.04.2019 г. Получил: 47 720 $. Расчет произведен полностью 26.04.2019 г.».
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно  до  частини  третьої  статті  3  ЦПК України провадження в цивільних
		справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
		Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
		У пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 вказано, що «саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту».
		Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
		Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення 
		глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
		Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (частина четверта статті 653 ЦК України).
		У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».
		Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
		Необхідно виходити з того, що правова підстава отримання (набуття) майна відсутня у тому разі, коли відбувся перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується безпосередньо на вимозі закону, або суперечить меті існування правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
		Загальне правило частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах: отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності отримання такого виконання.
		Під правовою підставою збагачення повинна розумітися певна економічна мета надання майна, легітимізована відповідним юридичним фактом, або така, що ґрунтується безпосередньо на законові. Одночасна наявність цих двох елементів: відповідність збагачення економічній меті надання майна, юридичного факту (норми закону), що легітимізує цю мету, є необхідною для того, щоб збагачення однієї особи за рахунок іншої вважалося підставним та правомірним.
		Залежно від того, в якій формі виражається недолік правової підстави, що породжує обов`язок повернути майно, можна виокремити, зокрема, такий вид безпідставного збагачення як збагачення, правова підстава якого була відсутньою з самого початку (ab initio sine causa). До таких можна віднести, наприклад, передачу майна за правочинами, що не відбулися (у тому числі за договорами, що не були укладені).
		У такому випадку відбувається збагачення, хоча й з волі потерпілого, проте, яке не засноване на правомірному юридичному фактові. Таке збагачення виникає внаслідок передачі майна як виконання за договором, який не було укладено.
		Судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі не встановлено відповідних договірних відносин між сторонами.
		Відповідно, враховуючи характер правовідносин, які склались між сторонами,    неможливо встановити, що передання великої за розмірами грошової суми відповідала будь-якій правомірній та справедливій меті й відповідач вправі був розраховувати на те, що такі грошові кошти він правомірно набув у власність.
		За загальним правилом, набуття права власності на отримане майно від іншої особи, ґрунтується на відповідному волевиявленні відчужувача, воля якого сформована вільно. Таке волевиявлення має бути однозначним за своїм змістом та свідчити про бажання колишнього власника такого майна, спрямованого на передачу його саме у власність такого набувача.
		Загальною засадою цивільного законодавства є добросовісність, розумність, справедливість. Цей принцип повною мірою підлягає як врахуванню учасниками цивільних відносин під час обрання варіанта належної поведінки з іншими учасниками, а так само має бути застосований під час оцінки судом поведінки усіх учасників цивільних відносин між собою.
		Кожна особа, діючи правомірно, повинна усвідомлювати, чи існує будь-яка справедлива підстава отримання нею тих або інших грошових коштів (матеріальних благ), чи відповідає існуючий характер взаємних стосунків сторін природі та вартості певного роду отримання, чи не створює така передача блага обов`язок з повернення неналежно отриманого.
		При цьому, суд має виходити з того, що підстава отримання будь-якого майна безвідплатно від іншої особи має бути недвозначною та явно вираженою з боку особи, яка здійснює таке передання. Отже, діючи розумно та добросовісно, кожен учасник цивільних відносин має оцінювати, чи не створює отримання якогось майна від іншої особи для самого отримувача певні цивільні зобов`язання, зокрема й щодо повернення отриманого без справедливої підстави.
		Цивільне право слугує меті забезпечення стабільності цивільного обороту, критерієм забезпечення чого є, за загальним правилом, отримання усіма учасниками цивільних відносин лише належного, тобто того, на отримання чого особа вправі справедливо та розумно розраховувати.
		Отже, саме такої розумної та справедливої підстави набуття грошових коштів, що є предметом спору, у відповідача не існувало ані на час їх отримання, ані у подальшому такі підстави не виникли.
		Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду 
		від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 205/3330/14-ц, 
		від 17 квітня 2019 року у справі № 759/1206/17, від 19 січня 2022 року у справі  № 202/2965/21
		Згідно з частиною першою статті 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
		Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині стягнення грошових коштів, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, зокрема, що спірне майно, грошові кошти у розмірі 99 075 доларів США, набуті ОСОБА_2 , з яким ОСОБА_1 не пов`язаний договірними правовідносинами щодо такого майна, які б свідчили про існування будь-якої розумної та справедливої підстави для отримання їх відповідачем та набуття їх у власність, зробив правильний висновок про те, що у відповідача виникло зобов`язання перед позивачем повернути отримане майно, оскільки воно є безпідставно набутим.
		У постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17, провадження № 61-21724св18, зроблено висновок про те, що у частині третій статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: 
		(а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку».
		Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
		Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить про те, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється у тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
		Такі висновки зробив Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2024 року у справі № 511/126/17.
		Щодо доводів відповідача про порушення судами норм цивільного процесуального права
		Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції порушив порядок долучення доказів, передбачений статтею 83 ЦПК України, Верховний Суд вважає безпідставними з огляду на таке.
		Відповідно до частин третьої та п`ятої  статті 12 ЦПК України,   кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість:    1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
		Застосовуючи принцип диспозитивності, що закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи
		(стаття 76 ЦПК України).
		Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом..
		Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
		Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.
		Посилання відповідача в касаційній скарзі на порушення порядку долучення доказів, не заслуговують на увагу. Колегія суддів звертає увагу на те, що у тексті позовної заяви зазначено перелік доказів, що підтверджують обставини, на які посилається позивач, в тому числі міститься посилання на розписки 
		від 27 березня 2019 року, від 08 квітня 2019 року та від 26 квітня 2019 року як по всьому тексту позовної заяви, так і в додатках до неї. Відповідач як у відзиві на позов, так і в додаткових поясненнях не заперечував проти написання таких розписок та отримання від позивача відповідних сум за вказаними розписками. Отже, саме ці розписки були предметом судового розгляду у справі. 
		З  урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, порушення принципів змагальності та рівності сторін не знайшли свого підтвердження. 
		Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача та його представника, які не були належним чином повідомлені спростовуються матеріалами справи.
		Так, в матеріалах справи міститься клопотання представника відповідача адвоката Муляр А. В. про те, що вона була обізнана про судове засідання, призначене 
		на 21 листопада 2022 року шляхом отримання судової повістки у вигляді 
		смс-повідомлення (а.с. 135 том1). Клопотання про відкладення судового засідання, призначеного на вказану дату, представник направила засобами електронного зв`язку 22 листопада 2022 року, тобто після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі. 
		Отже доводи касаційної скарги у цій частині відхиляються Верховним Судом, так як зводяться до власного тлумачення заявником норм процесуального права, спростовуються матеріалами справи й не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
		Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
		Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (схожий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року по справі № 522/18010/18).
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.
		Доводи заявника, наведені у касаційній скарзі щодо неврахування судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у  постановах Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 639/4467/18, від 05 квітня 2023 року у справі № 175/3509/19, від 10 травня 2023 року у справі № 755/17944/18, від 23 лютого 2022 року у справі №639/4467/18, від 05 квітня 2023 року у справі № 175/3509/19, від 14 квітня 2020 року у справі                           № 628/3909/15 щодо порушення принципу змагальності сторін та порядку прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, є безпідставними, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.
		Характер доводів касаційної скарги свідчить про необхідність здійснення переоцінки поважності причин пропуску строку для подання доказів після закриття підготовчого провадження у справі, що переглядається. Однак таким доводам була надана належна правова оцінка судом апеляційної інстанції.
		Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Водночас суд касаційної інстанції в силу вимог статті 400 ЦПК України позбавлений можливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі
		№ 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
		Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
		Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку судів першої та апеляційної інстанцій.
		Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, Верховний Суд не встановив.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Верховний Суд встановив, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених рішень не впливають.
		Рішення судів першої та апеляційної інстанцій переглядались Верховним Судом відповідно до правил статті 400 ЦПК України у межах доводів касаційної скарги, підстав вийти за межі доводів не встановлено.
		Рішення суду апеляційної інстанції у частині відмови у задоволенні позову в частині стягнення трьох процентів річних не оскаржене позивачем, а тому, Верховним Судом не переглядається.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
		Оскільки ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2023 року зупинено дію постанови Київського апеляційного суду від 21 червня 2023 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що немає підстав для її скасування, тому виконання вказаного судового рішення 
		Щодо судових витрат
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки в цій справі рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником адвокатом Рущаком Василем Івановичем, залишити без задоволення.
		Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року у нескасованій частині та постанову Київського апеляційного суду від 21 червня 2023 року залишити без змін.
		Поновити виконання рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 листопада 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 червня 2023 року.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                                    І. М. Фаловська
		Судді                                                                                                                 В. М. Ігнатенко
		                                                                                                                 С. О. Карпенко
		                                                                                                             Є. В. Петров
		                                                                                                             В. В. Сердюк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...