Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 760/13960/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 12.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 12.12.2024.
Дата набрання законної сили: 04.12.2024
Номер судового провадження: 61-6521ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		04 грудня 2024 року
		м. Київ
		справа № 760/13960/22
		провадження № 61-6521св24
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Синельникова Є. В.,
		суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., 
		Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,  
		відповідачка - ОСОБА_2 ,  
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу   ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Гонтарь Олег Миколайович, на рішення Солом`янського районного суду м. Києва у складі судді 
		Шереметьєвої Л. А.,від 28 лютого 2023 року, додаткове рішення Солом`янського районного суду м. Києва у тому ж складі, від 06 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Ящук Т. І., від 13 грудня 2023 року,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		1.           У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про виселення без надання іншого житлового приміщення.
		2.        Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що 21 червня 2007 року між 
		АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір про надання споживчого кредиту № 11173668000. 
		3.        Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 того ж дня був укладений договір іпотеки 
		№ 57499, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В., предметом якого була квартира АДРЕСА_1 .
		4.        Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 21 травня 2013 року в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_4 було визнано право власності на 1/2 частину квартири, що є предметом іпотеки.
		5.        16 листопада 2021 року між АТ «УкрСиббанк» і ТОВ «ФК «Київ Фінанс» був укладений договір факторингу № 16-1/2021-Ф та підписано акт приймання-передачі прав вимоги, за умовами якого до ТОВ «ФК «Київ Фінанс» перейшло право вимоги за договором про надання споживчого кредиту № 11173668000 та договорами забезпечення.
		6.        18 листопада 2021 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було направлено повідомлення про зміну кредитора у зобов`язанні з вимогою погасити заборгованість за кредитним договором.
		7.        У зв`язку з невиконанням вимоги погасити заборгованість за кредитним договором, 07 лютого 2022 року в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» та статті 5 договору іпотеки між ОСОБА_1 і ТОВ «ФК «Київ Фінанс» був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . 
		8.        07 лютого 2022 року на підставі вказаного договору купівлі-продажу, за позивачем було зареєстроване право власності на квартиру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		9.        Однак, 15 лютого 2022 року при спробі потрапити до власної квартири він дізнався, що в ній перебуває невідома особа, яка заблокувала йому доступ до житла.
		10.     У зв`язку з цим ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського управління поліції і дізнався, що квартиру самовільно зайняла відповідачка, яка перебуває в квартирі незаконно та порушує його права, як власника.
		11.     Посилаючись на викладене, позивач просив суд виселити ОСОБА_2  з квартири АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.
		Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
		12.        Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 28 лютого 2023 року та додатковим рішення цього ж суду від 06 березня 2023 року, залишеними без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року позовОСОБА_1 задоволено. Виселено ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь  ОСОБА_1 992,40 грн судового збору.
		13.     Судові рішення мотивовані тим, щоквартира була придбана 
		ОСОБА_3 за рахунок кредитних коштів та передана в іпотеку для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором.  ОСОБА_2 не є та ніколи не була членом сім`ї ОСОБА_3 , у квартирі не зареєстрована, а докази того, що вона правомірно проживає у квартирі відсутні.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		14.     У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Гонтарь О. М. просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, направивши справу на розгляд до суду першої інстанції. 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		15.        01 травня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Гонтарь О. М. подав касаційну скаргу на рішення Солом`янського районного суду м. Києва 
		від 28 лютого 2023 року, додаткове рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 06 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду 
		від 13 грудня 2023 року.
		16.     Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції, які у травні 2024 року надійшли до Верховного Суду.
		17.     Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		18.        Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду 
		від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19, від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц, у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц, у постановах Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16,
		від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-384цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		19.        Крім того вказує на порушення судами норм процесуального права та наявність передбачених пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України
		підстав для скасування оскаржуваних судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		20.     Касаційна скарга мотивована тим, що першою власницею спірної квартири АДРЕСА_1 була ОСОБА_5 - мати відповідачки, а  ОСОБА_2 законно проживала у квартирі, як донька власниці житла.
		21.     Також вважає, що судом апеляційної інстанції не надано оцінки безпідставній відмові районного суду у задоволенні її клопотань про залучення до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_4 , яка надала згоду на приживання ОСОБА_2 у спірній квартирі; про виклик та допит свідків у справі на підтвердження факту проживання ОСОБА_2 у квартирі з 2004 року.
		22.     Вказує про помилковість висновку суду апеляційної інстанції, що 
		ОСОБА_2 з 25 березня 1993 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки судом не встановлено, що відповідачка набула право користування (проживання) у вказаному житловому приміщенні в якому мешкає інша особа.
		23.     Звертає увагу, що в матеріалах справи відсутня копія договору, згідно з яким останнім власником - ОСОБА_1 придбано спірний об`єкт нерухомості,  а відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно не можуть бути належним доказом змісту умов договору.
		24.     Суд першої інстанції послався на те, що обставина застосування до спірних правовідносин Закону України «Про іпотеку» підтверджується поясненнями позивача. Проте, такі пояснення не є доказом у справі. 
		25.     Висновок суду, що договір іпотеки укладений між позивачем та ТОВ «ФК «Київ Фінанс» базується на положеннях статті 38 Закону України «Про іпотеку» нічим не підтверджено, оскільки ОСОБА_1 будь-які договори, з яких би вбачалось саме його право власності на спірну квартиру до суду не надано, а судом відмовлено у витребуванні таких доказів. 
		26.     Вважає, що справа не підлягала розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, а нею було заявлено клопотання про розгляд справи за правилами загального провадження. 
		27.     Акцентує увагу та тому, що відмовляючи у задоволенні її клопотання про зупинення провадження у справі, у зв`язку з перебуванням у складі Збройних Сил України, судами проігноровано те, що служба у рядах ЗСУ обмежує право на вільне пересування для вирішення особистих питань. 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		28.     У червні 2024 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу,
		який мотивований тим, що відповідачка не має будь-яких законних підстав для перебування у належній йому і придбаній за договору купівлі-продажу квартирі.
		29.     Судами попередніх інстанцій розглянуто та надано правову оцінку клопотанням ОСОБА_2 , у зв`язку з чим відсутні підстави стверджувати, що у діях судів першої та апеляційної інстанцій має місце порушення норм процесуального права. 
		Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
		30.     На підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В., 21 червня 2007 року ОСОБА_3 придбав квартиру АДРЕСА_1 . Договір зареєстрований у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 12 липня 2007 року.
		31.     21 червня 2007 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 11173668000. У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки № 57499, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою С. В., предметом якого була квартира АДРЕСА_1 .
		32.     Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 21 травня 2013 року в порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_4 було визнано право власності на 1/2 частину вказаної квартири.
		33.     Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, 16 листопада 2021 року між 
		АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «ФК «Київ Фінанс» укладений договір відступлення права вимоги за договором іпотеки та зареєстровано зміну іпотекодержателя вищезазначеної квартири.
		34.     Право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру зареєстровано на підставі договору купівлі-продажу квартири від 07 лютого 2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Толочко Я. М.
		35.     Квартиру було відчужено іпотекодержателем ТОВ «ФК «Київ Фінанс» на користь ОСОБА_1 на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку» та договору іпотеки, укладеному з ОСОБА_3 .
		36.        24 листопада 2021 року ОСОБА_3 подавав до Солом`янського управління поліції у місті Києві заяву з приводу неможливості потрапити у квартиру, у зв`язку з проживанням в ній ОСОБА_2 , яка не допускає його у житло.
		37.        Аналогічну заяву 15 лютого 2022 року було подано ОСОБА_1 ..
		38.        Відповідно долиста Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації від 06 липня 2022 року у квартирі  АДРЕСА_1 зареєстровані особи відсутні.
		39.        02 серпня 2022 року  ОСОБА_1 направив  ОСОБА_2 вимогу про виселення, яка залишилася без реагування.
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
		40.     Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		41.     Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		42.     Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		43.     Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
		44.     Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
		45.     Відповідно до частин першої і другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
		46.     Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
		47.     Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		48.     У постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі
		№ 695/2427/16-ц та від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
		49.        Згідно з статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		50.        Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		51.        Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві.
		52.        У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності - дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
		53.        Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. 
		54.        У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява 
		№ 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію законів.
		55.        Відповідно до частини першої статті 109 ЖК України виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
		56.        Громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, одночасно надається інше постійне житлове приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне житлове приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частина друга статті 109 ЖК України).
		57.        У частині третій наведеної статті деталізується порядок виселення осіб, які проживають у переданому в іпотеку житловому приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін (у договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житло всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.
		58.        Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
		59.        У цьому випадку частина третя статті 109 ЖК України відсилає до частини другої цієї статті, у якій зазначається про потребу надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду.
		60.        Тобто порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою 
		статті 109 ЖК України. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.
		61.        Загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою 
		статті 109 ЖК України, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення.
		62.        Це передбачено й у частині першій статті 109 ЖК України, у якій зазначено, що виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
		63.        Отже, у разі, якщо іпотечне майно набуто не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення в позасудовому порядку та якщо мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду в порядку статті 40 Закону 
		№ 898-IV та частин першої-третьої статті 109 ЖК України, тобто з наданням іншого постійного житлового приміщення.
		64.        Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане особою за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. У цьому випадку виселення громадян проводиться у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 109 ЖК України, тобто з наданням цим особам житлових приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до 
		статті 132-2 цього Кодексу.
		65.        Подібні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22), на яку зокрема послалася заявниця у касаційній скарзі.
		66.        Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) зауважила, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співмірним із переслідуваною законною метою.
		67.        У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. 
		68.        За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		69.        У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		70.        Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги тим, що 07 лютого 2022 року в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки від 21 червня 2007 року, шляхом укладення договору купівлі-продажу відповідно до статті 38 Закону № 898-IV та статті 5 договору іпотеки, отримав у власність спірну квартиру, однак у зв`язку із проживанням відповідачки у цьому житлі позбавлений можливості вільно реалізувати свої права власника цього нерухомого майна.
		71.        Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для виселення відповідачки, оскільки останнім іпотекодавцем квартириАДРЕСА_1  був ОСОБА_3 , яким вказана квартира була придана у 2007 році за рахунок кредиту, і членом сім`ї якого ОСОБА_2 ніколи не була, у спірній квартирі не зареєстрована. Натомість із 1993 року, відповідачка зареєстрована за адресою: 
		АДРЕСА_2 , і відомостей про те, що вона втратила право користування цим житлом матеріали справи не містять.
		72.        За встановлених обставин, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановахВеликої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19, від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц, у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц, у постановах Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-384цс15, на які відповідачка посилалась в касаційній скарзі.
		73.        Незалучення до участі у справі ОСОБА_4 в якості третьої особи, не вплинуло на правильність вирішення спору про виселення ОСОБА_2 .
		74.        Відомості про визнання недійсним договору іпотеки або договору купівлі-продажу квартири за яким право власності на спірне житло набув ОСОБА_1 в матеріалах справи відсутні. 
		75.        Розглядувана справа не належить до категорії справ, які можуть бути розглянуті виключно у загальному позовному провадженні. При цьому і суд першої інстанції і апеляційний суд забезпечив розгляд справи у відкритому судовому засіданні. 
		76.        Розгляд справи у судах попередніх інстанцій тривав понад рік, а відповідачка мала достатньо часу для того аби реалізувати свої процесуальні права. 
		77.        Апеляційний суд у судовому засіданні 13 грудня 2023 року вирішив клопотання ОСОБА_2 про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, правильно вказавши, що документи, які підтверджують перебування відповідачки у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань не надані, а направлення на проходження військово-лікарської комісії та довідка ВЛК такими документами не є.
		78.             Задовольнивши позов, районний суд обгрунтовано ухвалив додаткове рішення про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1   992,40 грн судового збору.
		79.      В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права.
		80.     Відповідно до першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
		81.     Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення виконання рішення суду, яке було зупинено Верховним Судом, необхідно поновити.
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		1.        Касаційну скаргуОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Гонтарь Олег Миколайович, залишити без задоволення.
		2.        Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 28 лютого 2023 року, додаткове рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 06 березня
		2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року залишити без змін.
		3.           Поновити виконання рішення Солом`янського районного суду м. Києва 
		від 28 лютого 2023 року в частині виселення  ОСОБА_2  із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Головуючий Судді:  Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...