Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 378/560/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 12.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 12.12.2024.
Дата набрання законної сили: 11.12.2024
Номер судового провадження: 61-7401ск24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                             
		 
		11 грудня 2024 року                                   
		м. Київ                                                         
		 
		справа № 378/560/23
		 
		провадження № 61-7401св24
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідачі:  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		третя особа- Ставищенська державна нотаріальна контора,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його                               представником - адвокатом Проценко Оленою Вікторівною, на рішення Ставищенського районного суду Київської області від 02 листопада 2023 року                у складі судді Марущак Н. В. та постанову Київського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Невідомої Т. О., Нежури В. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ: 
		 
		1.    Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовної заяви
		 
		У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Ставищенська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку на прийняття спадщини та встановлення юридичного факту.
		 
		Позовна заява мотивована тим, що він є онуком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		 
		З повідомлення Ставищенської державної нотаріальної контори від 13 липня                      2023 року йому стало відомо про відкриття спадкової справи до майна померлої                  ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 . 
		 
		Вказував, що  ОСОБА_2 спадщина після померлої була прийнята                                           у встановленому законом порядку шляхом подання до Ставищенської державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини у встановлений законодавством 6-місячний строк. Також у матеріалах спадкової справи є копія заповіту, посвідченого 21 жовтня 2021 року старостою с. Попружна Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області за реєстровим № 11-18, яким ОСОБА_4 заповіла дві належні їй земельні ділянки ОСОБА_5 ,                           ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		 
		Зазначав, що ОСОБА_4 була дружиною ОСОБА_2 , який є його дідом,                              і останній не повідомляв йому про існування вищевказаного заповіту та про те, що він, ОСОБА_2 , звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї дружини.
		 
		Відповідач ОСОБА_3 є сином померлої ОСОБА_4 та відповідача                     ОСОБА_2 , у яких також була дочка ОСОБА_6 , яка є його, ОСОБА_1 , матір`ю та яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .
		 
		Про те, що на його користь складено заповіт, йому не було відомо до 13 липня                      2023 року, тому він не звертався до нотаріальної контори у встановлений законом строк із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї бабусі. Вважав,                           що причина пропуску строку для прийняття спадщини є поважною.
		 
		Посилався на те, що при складанні вищевказаного заповіту було допущено описку при написанні його прізвища, а саме, помилково вказано його прізвище « ОСОБА_1 » замість правильно « ОСОБА_1 », яку виправити у заповіті в позасудовому порядку неможливо.
		 
		Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд: 
		- встановити факт, що заповітом, посвідченим 21 жовтня 2021 року старостою                       с. Попружна Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 11-18, ОСОБА_4 дві земельні ділянки                                    з кадастровими номерами 3224284800:02:004:0130 та 3224284800:02:001:0225, які належать їй на підставі державного акту на право власності серії КВ № 104951, заповіла ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
		- визначити йому додатковий строк у два місяці для подання заяви про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 .
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 02 листопада               2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду                                      від 16 квітня 2024 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
		Встановлено факт, що заповітом, посвідченим 21 жовтня 2021 року старостою                       с. Попружна Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області, зареєстрований в реєстрі за № 11-18, ОСОБА_4 дві земельні ділянки                                    з кадастровими номерами 3224284800:02:004:0130 та 3224284800:02:001:0225, які належать їй на підставі державного акту на право власності серії КВ № 104951, заповіла ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		 
		Суд першої інстанції вважав обґрунтованими вимоги про встановлення факту,                     що має юридичне значення, оскільки встановлено, що заповіт, посвідчений посвідченим 21 жовтня 2021 року старостою с. Попружна Ставищенської селищної ради Білоцерківського району Київської області, зареєстрований в реєстрі                                   за № 11-18, від імені ОСОБА_4 на ім`я  ОСОБА_1 , посвідчено на користь  ОСОБА_1 . Зазначені обставини суд визнав достовірними та такими, що не викликають сумнівів.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визначення додаткового строку на прийняття спадщини, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав належних і допустимих доказів поважності причин пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини, а вказані ним обставини не є об`єктивними, непереборними, істотними труднощами, які б перешкоджали йому у встановлений законом строк звернутися із заявою про прийняття спадщини.
		 
		Районний суд вказав, що оскільки ОСОБА_1 є сином померлої ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_6 , яка є донькою померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , тому незалежно від наявності заповіту на його ім`я, позивач у випадку, якщо бажав би прийняти спадщину після смерті баби, мав можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, як спадкоємець першої черги                           за правом представлення, що узгоджується з положеннями частини першої                  статті 1266 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про недоведеність позивачем поважності причин пропуску строку для звернення              із заявою про прийняття спадщини, є правильними. 
		 
		Суд апеляційної інстанції вважав, щопозивачем не наведено причин, пов`язаних                       з об`єктивними непереробними істотними труднощами, які перешкоджали б йому звернутися із заявою про прийняття спадщини у встановлений законом строк.                 При цьому апеляційний суд послався на релевантну практику Верховного Суду.
		 
		Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 02 листопада               2023 року в частині задоволення позовних вимог  ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту в апеляційному порядку не переглядалося.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Проценко О. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Ставищенського районного суду Київської області від 02 листопада 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року в частині незадоволених позовних вимог про визначення додаткового строку на прийняття спадщини скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
		 
		Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 02 листопада                           2023 року та постанова Київського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року                             в частині задоволених позовних вимог  ОСОБА_1 не переглядаються                                       в касаційному порядку на підставі статті 400 ЦПК України.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		 
		У травні 2024 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду                       у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду                                          від 04 червня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його                               представником - адвокатом Проценко О. В., залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків. Зазначено строк виконання ухвали та попереджно про наслідки її невиконання.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 26 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
		 
		У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		 
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Проценко О. В., мотивована тим, що судові рішення судів попередніх інстанцій              в оскаржуваній частині не відповідають положенням статей 263-265 ЦПК України            та підлягають скасуванню. Вважає, що суди не дослідили обставини справи,                         не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні позову.
		 
		Також суди залишили поза увагою те, що до того як звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом після смерті його баби ОСОБА_4 за правом представлення після смерті матері ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , йому потрібно було звернутися до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин між ним та його бабою ОСОБА_4 ,                          а також між його матір`ю та бабою, оскільки у свідоцтвах про народження                     ОСОБА_1 та його матері ОСОБА_6 є розбіжності у написанні імені матері.
		 
		Суди попередніх інстанцій не врахували, що у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини у такому випадку потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.
		 
		Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_1 - адвокат Проценко О. В. вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 315/765/14-ц, від 10 січня                 2019 року у справі № 263/1221/17, від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 28 жовтня 2019 року у справі № 761/42165/17, від 15 квітня 2020 року у справі                        № 190/106/18 (провадження № 61-41455св18), від 17 березня 2021 року у справі             № 308/4272/19 (провадження № 61-17072св20), від 15 квітня 2021 року у справі                  № 591/1271/18 (провадження № 61-195св21), від 26 липня 2021 року у справі                                       № 405/7058/19 (провадження № 61-18000св20) та від 21 жовтня 2021 року у справі № 643/13260/19, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		 
		У липні 2024 року представник  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвокат Олійник О. О. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що її доводи                                          є безпідставними та не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанцій, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. 
		 
		2.    Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій                      статті 389 ЦПК України.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		 
		Касаційна скарга  ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Проценко О. В., задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи                                    з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним                         і обґрунтованим. 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
		 
		Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		 
		Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
		 
		Згідно із частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно                                 із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених                                          пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
		 
		Частиною першою статті 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
		 
		За загальними положеннями про спадкування, право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222,                                 1270 ЦК України).
		 
		Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
		 
		За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
		 
		Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо:                                     у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; ці обставини суд визнав поважними.
		 
		Законодавство не встановлює конкретний перелік поважних причин пропуску строку на подачу заяви про прийняття спадщини та такі причини оцінюються судом на власний розсуд, в кожному конкретному випадку та з урахуванням усіх обставин справи. Головною ознакою поважних причин є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.
		 
		Предметом спору є встановлення додаткового строку для прийняття спадщини позивачеві, оскільки останній після смерті своєї бабусі, будучи її спадкоємцем за заповітом, пропустив строк для прийняття спадщини. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 вказував, що він до липня 2023 року не знав про існування заповіту, тому не звертався до нотаріуса з відповідною заявою протягом визначеного законом строку.
		 
		Разом з тим,  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заперечували проти заявлених вимог та вказували, що відсутні підстави для поновлення строку для прийняття спадщини.
		 
		Встановивши, що позивач за правом представлення є спадкоємцем першої черги спадкування за законом після смерті спадкодавця, а відтак незалежно від наявності заповіту на його ім`я, він, у випадку, якщо бажав би прийняти спадщину, мав можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, Верховний Суд погоджується з висновками судів про відсутність у цій справі підстав для надання додаткового строку для прийняття спадщини.
		 
		У випадку, якщо б позивач не був спадкоємцем першої черги, він дійсно не мав би підстав звертатися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини,                  аж доки б не дізнався про існування заповіту і така обставина могла бути підставою для подання заяви про надання додаткового строку.
		 
		Спадкове законодавство засновується на принципі переваги формального волевиявлення спадкодавця (заповіту) над положеннями закону, спадкоємці за законом спадкують тільки у випадках відсутності заповіту, визнання його недійсним, нерозподілення заповідачем усієї спадщини або неприйняття (відмови від прийняття) спадщини спадкоємцями, призначеними у заповіті (частина друга статті 1223 ЦК України).
		 
		Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки незалежно від наявності заповіту позивач є спадкоємцем першої черги за законом, і відсутність даних про існування заповіту ніяк не впливала на його волевиявлення щодо подачі заяви про прийняття спадщини за законом. Проте, така заява позивачем у шестимісячний строк подана не була. Про наявність об`єктивних причин, що унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини позивач не зазначає.
		 
		Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) та постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 711/5488/18 (провадження № 61-14553св19), від 07 серпня 2019 року                    у справі № 645/5049/17 (провадження № 61-2119св19).
		 
		У пунктах 150-154 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня                     2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24) зазначено: «здійснивши тлумачення приписів частини першої статті 1269, частини першої                статті 1270, частини третьої статті 1272 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування зазначених норм права. Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте така необізнаність повинна ототожнюватися з незнанням спадкоємцем про його право на спадкування загалом; в такому випадку особа                    з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані                                 з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування. Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала. Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку                                               з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність у нього права на спадкування. Резюмуючи, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням конкретних обставин справи, що переглядається, висновує, що необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, а у вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права. Проте це стосується обставин, за яких заповіт є єдиною підставою спадкування і незнання про його існування не вимагає від спадкоємця вчинення дій щодо прийняття спадщини. Спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк з часу відкриття спадщини. Тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини тільки для осіб, які                                    не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом».
		 
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		 
		Доводи касаційної скарги на застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у судових рішеннях Верховного Суду, які зазначені             в касаційній скарзі, колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначених справах встановлені інші обставини справи, відмінні від обставин справи, що є предметом касаційного перегляду.
		 
		Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що у зазначених справах та справі, яка є предметом касаційного перегляду, встановлено різні фактичні обставини                             й доказування позовних вимог.
		 
		Посилання касаційної скарги про неврахування судами свободи заповіту як фундаментальний принцип спадкового права є безпідставним, так як суди не ставили заповіт на ім`я заповідача під сумнів, а спір стосувався визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Проте, через значний пропуск без поважних причин цього строку суди не знайшли підстав для задоволення позову в цій частині.
		 
		Верховний суд вважає, що суди попередніх інстанцій надали правильну оцінку спірним правовідносинам та правильно застосували до них норми матеріального права.
		 
		Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
		 
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено              з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення,                   а оскаржувані рішення суду першої інстанції, в оскаржуваній частині, та постанову - без змін.
		 
		З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 , яка подана його                               представником - адвокатом Проценко Оленою Вікторівною, залишити без задоволення.
		 
		Рішення Ставищенського районного суду Київської області від 02 листопада                    2023 року, в оскаржуваній частині, та постанову Київського апеляційного суду           від 16 квітня 2024 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,                    є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                     Р. А. Лідовець
		 
		 
		І. Ю. Гулейков
		 
		 
		Д. Д. Луспеник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...