Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 539/2258/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 13.12.2024.
Дата набрання законної сили: 03.12.2024
Номер судового провадження: 51-2233км24
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020170240000490

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		03 грудня 2024 року
		м. Київ
		справа № 539/2258/20
		провадження № 51-2233км24
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                                         ОСОБА_1 ,
		суддів                                                                     ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання                         ОСОБА_4 ,                         
		прокурора                                                               ОСОБА_5 ,
		захисника у режимі відеоконференції           ОСОБА_6 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, яка  брала участь у розгляді кримінального провадження в суді першої та апеляційної інстанцій, - ОСОБА_7 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року у кримінальному провадженні щодо 
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимості, 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК). 
		Короткий зміст вироку місцевого суду, оскарженого судового рішення та встановлені обставини
		За вироком Ленінського районного суду м. Полтави від 17 лютого 2022 року ОСОБА_8 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим. 
		Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року вирок суду першої інстанції залишено без змін. 
		За матеріалами кримінального провадження, слідчими органами ОСОБА_8 обвинувачувався в тому, що він 14 квітня 2020 року близько 18:30, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння за місцем свого проживання у будинку АДРЕСА_2 , у ході конфлікту, який виник під час спільного вживання спиртних напоїв з ОСОБА_9 , завдав останньому руками, пальці рук які зігнуті у кулак, не менше трьох ударів в область голови, після чого узяв до рук ніж та завдав ним один удар в ліву частину шиї потерпілого.
		У результаті вказаних дій ОСОБА_8 потерпілий ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження у вигляді різаної рани по лівій боковій поверхні шиї в середній третині з ушкодженням зовнішньої та внутрішньої яремної вени зліва з розвитком геморагічного шоку 3 ступеня, які по ступеню тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя; забитої рани в лівій потиличній ділянці голови, забитої рани потиличної ділянки голови, забитої рани верхньої губи, які по ступеню тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
		ОСОБА_8 виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця - протиправного заподіяння смерті ОСОБА_9 , але наслідки у вигляді смерті не настали з причин, що не залежали від його волі, а саме: ОСОБА_9 був доставлений до КП "Лубенська лікарня інтенсивного лікування" Лубенської міської ради, де йому надано невідкладну медичну допомогу.
		Полтавський апеляційний суд ухвалою від 22 лютого 2024 року вказаний вирок залишив без змін.
		Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі прокурор порушує питання про  скасування ухвали суду апеляційної інстанції і призначення нового розгляду у вказаному суді у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Аргументуючи свою вимогу прокурор посилається на те, що суд апеляційної інстанції не дав належних відповідей на доводи апеляційної скарги прокурора, якими він обґрунтовував винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та які, на думку прокурора, свідчать про необхідність ухвалення обвинувального, а не виправдувального вироку у цій справі. Прокурор вважає, що судом не було надано належної оцінки показанням обвинуваченого і потерпілого щодо відсутності на місці події сторонніх осіб, а також щодо наявності у їх показаннях суперечностей. Вважає, що ОСОБА_8 з метою уникнення відповідальності за вчинене міг стерти свої відбитки з ножа.Автор скарги звертає увагу суду на те, що потерпілий під час досудового розслідування вказував, що саме ОСОБА_8 завдав йому ножове поранення шиї, підтвердив це і в заяві про відмову від проведення слідчого експерименту, проте, як вважає прокурор, ОСОБА_9 змінив свої свідчення в суді першої інстанції на користь ОСОБА_8 , оскільки вони з виправданим є близькими друзями. Зазначає, що версія потерпілого щодо обставин, за яких він отримав тілесні ушкодження, була спростована експертом ОСОБА_10 , натомість місцевий суд указав у вироку, що експерт фактично ухилився від відповіді на питання щодо можливості отримання такого поранення при падінні потерпілого. Експерт ОСОБА_10 також ствердив і про неможливість отримання наявних у потерпілого тілесних ушкоджень внаслідок однократного падіння й про те, що вони могли бути спричинені 14 квітня 2020 року. Водночас місцевий суд зазначив, що жодних об`єктивних даних на підтвердження факту утворення виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень в один короткий проміжок часу не було здобуто. З указаними твердженнями погодився й апеляційний суд, який, на думку прокурора, фактично продублював доводи суду першої інстанції. Крім того, прокурор уважає, що апеляційний суд безпідставно відмовив стороні обвинувачення у призначенні комісійної судово-медичної експертизи, яка не призначалася місцевим судом, а також у повторному допиті експерта ОСОБА_10 через неповноту дослідження його показань місцевим судом. На думку прокурора ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
		Учасниківкримінальногопровадженнябулоналежнимчиномповідомленопродату, частамісцекасаційногорозгляду, клопотаньпройоговідкладеннядосудукасаційноїінстанціїненадходило.
		 
		Позиції учасників судового провадження
		Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, думку захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
		У силу статей 433, 438 КПК при перевірці правильності застосування норм права, правової оцінки обставин суд касаційної інстанції не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено судами нижчих інстанцій, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, а також позбавлений процесуальної можливості вийти за межі касаційної скарги й зазначених у ній підстав для скасування оспорюваного рішення, якщо цим погіршується ставище засудженого (виправданого). Здійснюючи касаційне провадження, Суд виходить із фактів, установлених у вироку.
		У касаційній скарзі прокурор, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження і просить дати зібраним доказам у справі іншу оцінку, ніж її дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як згідно з законом перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду не відноситься.
		Відповідно до п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 62 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 20 жовтня 2011 року № 12-рп/2011, статей 17, 373 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її винуватість не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком, який не може ґрунтуватися на припущеннях; при цьому ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності й виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		За приписами ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених указаним Кодексом.
		Дотримання цих вимог є необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, забезпечує реалізацію закріплених у ст. 7 КПК таких засад кримінального провадження, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості, забезпечення доведеності вини та право на захист.
		Суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок, виходив з того, що органом досудового розслідування не надано суду доказів, які б беззаперечно підтверджували вину ОСОБА_8 у вчиненні закінченого замаху на вбивство потерпілого ОСОБА_9 , зокрема: не надано жодного об`єктивного доказу на підтвердження тієї обтавини, що саме ОСОБА_8 завдав потерпілому ножового поранення; інші версії щодо можливості отримання потерпілим ножового поранення не перевірялися; з огляду на те, що вхід на подвір`я був вільним, а двері до будинку не зачинялися, не доведено відсутність сторонніх осіб в будинку потерпілого під час події, не досліджено подвір`я з метою можливого виявлення слідів таких осіб; не встановлено існування конфлікту (зазначеного в обвинувальному акті як причину і мету вчинення злочину), підстав та його перебігу; на вилученому з місця події під час обшуку ножі не виявлено відбитків пальців рук ОСОБА_8 , при цьому судовий експерт ОСОБА_11 пояснила суду, що не виявила на досліджуваному ножі слідів знищення крові (затирання тощо); стороною обвинувачення не надано судово-медичних даних на підтвердження того, що саме цим ножем було заподіяне ножове поранення потерпілому; не з`ясовано обставини, спосіб, механізм та послідовність заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень; взагалі не визначено експертним шляхом механізм завдання ножового поранення. Крім того, суд зазначив, що ні обвинувачений, ні потерпілий у судовому засіданні не підтвердили, що саме ОСОБА_8 завдав потерпілому тілесні ушкодження, у тому числі й ножове поранення, навпаки, вони, не оспорюючи факту спільного вживання алкогольних напоїв 14 квітня 2020 року за місцем свого проживання, одностайно і стабільно заперечували наявність між ними у день події будь-яких сварок чи конфліктів. При цьому ОСОБА_8 ствердив, що в процесі вживання самогону заснув, обставин, за яких потерпілий отримав тілесні ушкодження не бачив, і став очевидцем лише наслідків, прокинувшись від гучного звуку. А потерпілий ОСОБА_9 наполягав на тому, що, випивши 7 чарок самогону, взяв у руки ніж, та почав різати хлібину, проте, оскільки має захворювання ніг, впав на підлогу біля столу на лівий бік, спробував підвестися, але не зміг; пам`ятає, що перевернувся на живіт, тримаючи перед собою ніж, та впав, можливо, спричинивши собі поранення шиї. Вказану версію потерпілого про можливість отримання ним ножового поранення внаслідок падіння стороною обвинувачення не було спростовано. Суд також указав, що в процесі судового розгляду справи прокурор позицію захисту не спростував шляхом надання суду належних та допустимих доказів, й жодна зі сторін не звернулася до суду з клопотанням про призначення повторної чи додаткової судово-медичної експертизи.
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись з виправдувальним вироком щодо ОСОБА_8 прокурор подала на нього апеляційну скаргу, в якій зазначила, що місцевий суд не надав належної оцінки показанням ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_12 щодо відсутності сторонніх осіб у будинку потерпілого на час події та після неї; що показання потерпілого у суді не відповідають його свідченням, наданим слідчому під час досудового розслідування, у яких він указував, що саме ОСОБА_8 завдав йому ножове поранення шиї, про що він також зазначив і в заяві про відмову від проведення з ним слідчого експерименту; поза увагою суду залишилися і показання експерта ОСОБА_10 , який ствердив, що поранення в області шиї могли утворитися тільки від дії сторонньої особи, а ушкодження голови - від дії тупого предмету та їх отримання в результаті одноразового падіння неможливе; не дав суд і оцінки розбіжностям, які містилися у показаннях потерпілого і виправданого. 
		Ретельно розглянувши наведені в апеляційній скарзі доводи сторони обвинувачення, апеляційний суд визнав їх неприйнятними, навівши обґрунтовані мотиви прийнятого рішення.
		Зокрема, аналізуючи дані, що містяться у висновку судово-медичної експертизи № 149 від 27 травня 2020 року щодо тілесних ушкоджень, виявлених у потерпілого, та надані місцевому суду показання експерта ОСОБА_10 , суд апеляційної інстанції зазначив, що експертом не здійснювалася оцінка можливості утворення при падінні потерпілого окремо стосовно кожного виявленого у нього тілесного ушкодження; не встановлено механізму заподіяння ОСОБА_9 ножового поранення; не надано суду обґрунтованої відповіді щодо можливого отримання різаної рани шиї при падінні потерпілого на ніж за обставин, указаних ОСОБА_9 ; при експертному досліджені не було враховано й наявні у потерпілого порушення опорно-рухового апарату. Також цей суд зауважив, що і в разі отримання судом відповідей на згадані питання, за відсутності інших об`єктивних даних та доказів, такі висновки експертів жодним чином не можуть підтвердити, що саме ОСОБА_8 завдав потерпілому тілесні ушкодження.
		Зазначив апеляційний суд й про відсутність на ножі слідів пальців рук ОСОБА_8 , й про те, що органом досудового розслідування не було доведено раптове виникнення неприязних стосунків між ОСОБА_8 і  ОСОБА_9 , а свідчення останніх щодо відсутності інших осіб на місці події жодним чином не доводять про спричинення потерпілому ножового поранення саме ОСОБА_8 . 
		З огляду на показання потерпілого, який у судовому засіданні категорично заперечив, що тілесні ушкодження йому могли бути спричинені ОСОБА_8 , за відсутності інших доказів у їх сукупності, які б вказували на причетність ОСОБА_8 до вчинення закінченого замаху на вбивство ОСОБА_9 , та вичерпанням можливості їх отримати, суд апеляційної інстанції переконливо погодився з висновком місцевого суду про недоведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
		При цьому, відхиляючи доводи апеляційної скарги прокурора про неправдивість таких показань потерпілого, апеляційний суд зазначив, що ці твердження не є доведеними, а враховуючи, що потерпілий ІНФОРМАЦІЯ_2 помер, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, невідповідність показань, наданих потерпілим під час досудового розслідування та судового слідства, встановити неможливо. 
		Апеляційний суд надав оцінку і на поведінці ОСОБА_8 після отримання ОСОБА_9 ножового поранення, який надавав потерпілому першу медичну допомогу, попросив сусідів викликати швидку допомогу, до приїзду якої задля меншої крововтрати потерпілим притискав рану на його шиї. 
		Слід звернути увагу, що вказана поведінка ОСОБА_8 не узгоджується з твердженням органу досудового розслідування про те, що ОСОБА_8 виконав усі дії, які вважав необхідними для заподіяння смерті ОСОБА_9 , але наслідки у вигляді смерті не настали з причин, що не залежали від його волі, оскільки потерпілому було своєчасно надано медичну допомогу.
		Отже, переглянувши виправдувальний вирок щодо ОСОБА_8 в межах апеляційної скарги прокурора, суд апеляційної інстанції належним чином перевірив викладені у ній доводи, які за змістом аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі, погодився з висновками суду першої інстанції щодо виправдання обвинуваченого та мотивами прийнятого ним рішення і, зважаючи на відсутність підстав, передбачених ст. 415 КПК, належним чином умотивувавши своє рішення, визнав заявлені стороною обвинувачення вимоги необґрунтованими й залишив вирок без змін, із чим погоджується також колегія суддів касаційного суду. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, у ній дано аргументовані відповіді на всі доводи, викладенні в апеляційній скарзі.
		Оцінивши докази у кримінальному провадженні з дотриманням вимог ст. 94 КПК, апеляційний суд обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції про те, що вони не доводять поза розумним сумнівом винуватість ОСОБА_8 у пред`явленому обвинуваченні.
		Виходячи з такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК), апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж ту, яку дав суд першої інстанції. При цьому слід враховувати, що зміст такої засади, як безпосередність дослідження доказів судом апеляційної інстанції, відрізняється від змісту цієї засади в суді першої інстанції, тому що апеляційний розгляд здійснюється  згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції, однак з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 КПК, які зумовлені функцією суду апеляційної інстанції щодо апеляційного перегляду оскарженого судового рішення, а не вирішення кримінального провадження по суті, що дублює функції суду першої інстанції. Це, крім іншого, означає, що, якщо суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, останній не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.
		При цьому суд касаційної інстанції звертає увагу, що, як неодноразово вказував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від свавілля; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine) від 09 грудня 1994 року). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001 року).
		А отже, твердження прокурора про те, що суд апеляційної інстанції фактично продублював доводи місцевого суду є безпідставними.
		Що стосується доводів прокурора про те, що апеляційний суднеобґрунтовано відмовив у задоволенні клопотань сторони обвинувачення, то вони є неприйнятними. Зважаючи, що наведених у ч. 3 ст.  404 КПК обставин для повторного дослідження доказів установлено не було, й за відсутності підстав, передбачених статтями 242, 332 КПК, для задоволення клопотання прокурора про призначення комісійної судово-медичної експертизи апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні відповідних клопотань прокурора.
		Твердження прокурора про те, що потерпілий під час досудового розслідування вказував, що саме ОСОБА_8 завдав йому ножове поранення шиї, однак надав суду інші свідчення на користь ОСОБА_8 не є слушними. 
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження щодо ОСОБА_8 під час судового слідства потерпілий заперечував, що тілесні ушкодження йому спричинив ОСОБА_8 , натомість будь-яких доказів, у яких би було зафіксовано твердження потерпілого про причетність до його поранення саме ОСОБА_8 стороною обвинувачення на дослідження суду надано не було. 
		Разом з тим, винуватість особи, якій пред`явлено обвинувачення, повинна підтверджуватися сукупністю доказів, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. 
		Отже, під час касаційного провадження колегією суддів не встановлено таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які могли би бути безумовними підставами для скасування оскарженої ухвали суду апеляційної інстанції та вплинули на остаточність судових рішень у цьому кримінальному провадженні.
		Тому подану касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення.
		Керуючисьстаттями433, 434, 436, 441, 442 КПК, ВерховнийСуд
		ухвалив:
		Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 22 лютого 2024 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора,  яка  брала участь у розгляді кримінального провадження в суді першої та апеляційної інстанцій, - без задоволення. 
		Постанова Верховного Суду є остаточноюта оскарженню не підлягає. 
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                              ОСОБА_2                                         ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...