Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 463/2101/23 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, крім відшкодування шкоди на виробництві.
Надіслано судом: 12.12.2024. Зареєстровано: 12.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 13.12.2024.

Номер судового провадження: 2/463/173/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 463/2101/23
		Провадження № 2/463/173/24
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		11 грудня 2024 року Личаківський районний суд м.Львова в складі:
		 
		головуючого-судді - Грицка Р.Р.,
		з участю секретаря судового засідання - Романської І.В.,
		позивача - ОСОБА_1 ,
		представника відповідача - ОСОБА_2 ,
		третьої особи - ОСОБА_3 ,
		представника третьої особи - Керода Р.П.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Львові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, третя особа ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди,
		 
		в с т а н о в и в :
		 
		позивач звернулася в суд з позовом до відповідача про стягнення 3000000,0 гривень моральної шкоди, завданої її здоров`ю.
		В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що в липні 2017 року у неї з`явились періодичні болі у попереку зліва після чого вона звернулась до урологічного відділення Військово-медичного клінічного центру Західного регіону, зокрема, до лікаря ОСОБА_3 , де їй було діагностовано наявність каміння в органах сечоводу. На вимогу лікаря вона зробила всі необхідні обстеження та 29.09.2017 року їй проведено оперативне втручання, під час якого лікуючим лікарем ОСОБА_3 допущено лікарську помилку, через яку їй видалили лівий сечовід. За її зверненням порушено кримінальне провадження за фактом неналежного виконання професійних обов`язків медичним працівником, в межах якого проведено дві судово-медичні експертизи, які підтверджують факт надання неналежної медичної допомоги та лікарської помилки з боку лікуючого лікаря. Через таку помилку вона вимушена все подальше життя носити катетер. Її фізичні здібності різко погіршились та відбулись зміни в її усталеному способі життя, вимушена докладати значні зусилля для його організації. Зважаючи на тривалість страждань, виснажливість, біль, який зазнала та зазнає у зв`язку із розірванням лівого сечоводу, а також неможливість вести нормальний спосіб життя розмір моральної шкоди оцінює у розмірі 3 000 000 гривень, які просить стягнути з відповідача в примусовому порядку.
		Відповідач не погодився та в особі повноважного представника подав відзив на позовну заяву. Зазначає, що на момент оперативного втручання позивач вже була визнана особою з інвалідністю 3-ої групи, а перед цим їй проводили три оперативні втручання. Також, позивач не є військовослужбовцем та не мала права на безкоштовне лікування у закладах охорони здоров`я Міністерства оборони України, проте, поза встановленим порядком прийому платних хворих звернулась до лікаря ОСОБА_3 . Незважаючи на це, після отримання плану лікування та рекомендацій, позивач не приступила до лікування хвороби, її бездіяльність призвела до погіршення ситуації, а лікар ОСОБА_3 , з огляду на такі обставини, призначив додаткове медикаментозне лікування. Окремо наголошує, що вина лікуючого лікаря в межах кримінального провадження не встановлена, що виключає можливість притягнення до відповідальності та відшкодування шкоди. Розмір моральної шкоди вважає завищеним і не доведеним. Просить у задоволенні позову відмовити.
		У відповіді на відзив позивач наводить аргументи, аналогічні мотивам позову та крім цього зазначає, що попередні оперативні втручання не стосувались її сечовидільної системи, а інвалідність 3-ої групи пов`язана із загальним захворюванням. На даний час з періодичністю в 4-6 місяців вимушена змінювати сечовідний катетер, що знову ж таки змушує її переносити біль та незручності. Що ж стосується порядку проходження лікування, вона написала відповідну заяву з проханням провести обстеження і лікування за плату, яку зобов`язалась добровільно сплатити. Всі рекомендації лікаря виконувала належним чином. Вина лікуючого лікаря доведена двома висновками судових експертиз, які відповідачем не спростовані. Що стосується розміру моральної шкоди, така оцінена нею відповідно до ступеня її фізичних та душевних страждань.
		У запереченні на відповідь на відзив відповідач зазначає, що ні позивач у своїх поясненнях, ні судові експерти у своїх висновках не надали вичерпної відповіді про наявність вини лікуючого лікаря, які наслідки могли б бути якби оперативне втручання було відтерміновано, чи був би іншим результат при наявності додаткових обстежень, чи міг лікар провести оперативне втручання іншим чином, чи вдалось би уникнути ускладнень при наявності необхідних досліджень. Тому акцентує увагу на відсутності належних доказів про наявність вини у діях лікуючого лікаря, що виключає можливість відшкодування шкоди.
		Письмових пояснень щодо позову та/або відзиву третя особа не подав. Позивач при цьому подала додаткові письмові пояснення, зміст яких аналогічний мотивам позову та відповіді на відзив.
		Позовна заява поступила до суду 24.03.2023 року.
		Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 21.04.2023 року, прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено таку до розгляду за правилами загального позовного провадження. Визначено строк та черговість подання заяв по суті справи.
		Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, яку останній повторив в п.22 справи «Осіпов проти України» (заява № 795/09, рішення від 08.10.2020 року), стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 статті 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження (див. рішення у справі «Варданян та Нанушян проти Вірменії» (Vardanyan and Nanushyan v. Armenia), заява № 8001/07, пункт 86, від 27.10.2016 року, та наведені у ньому посилання). Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті «справедливого судового розгляду», гарантованого статтею 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента.
		Суд забезпечив сторонам можливість ефективно представляти свою справу в суді. Справа слухалась у відкритому судовому засіданні, а сторони повідомлялись про дату, місце та час розгляду справи.
		Перед тим як розпочати розгляд справи по суті суд провів підготовче засідання, в межах якого були виконані завдання підготовчого провадження. Крім того, суд розглянув абсолютно усі клопотання учасників справи, попередньо надавши можливість протилежній стороні висловитись з приводу таких клопотань.
		Ухвалою суду від 16.05.2023 року, яка постановлена без виходу до нарадчої кімнати та занесена до протоколу судового засідання, суд за клопотанням представника відповідача залучив до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_3 .
		Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 10.08.2023 року, відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі.
		Підготовче провадження закрито ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 10.08.2023 року. Справа призначена до судового розгляду по суті.
		Після цього, представником третьої особи подано клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження; про призначення експертизи; про витребування доказів - висновків експерта та інших документів, які містяться в матеріалах кримінального провадження; про залучення третьої особи - начальника відділення урології клініки урології та гінекології ВМКЦ ЗР Бітнера В.А.; про проведення процедури врегулювання спору за участю судді; про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у кримінальному провадженні.
		Ухвалами суду від 16.10.2023 року, які постановлені без виходу до нарадчої кімнати та занесені до протоколу судового засідання, суд відмовив у задоволенні клопотань про повернення до стадії підготовчого провадження, про витребування доказів - висновків експерта та інших документів, які містяться в матеріалах кримінального провадження та про залучення третьої особи - начальника відділення урології клініки урології та гінекології ВМКЦ ЗР Бітнера В.А.
		Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 16.10.2023 року, відмовлено у задоволенні клопотання представника третьої особи про врегулювання спору за участю судді.
		Також 26.11.2023 року представник третьої особи подав клопотання про залучення третьої особи - Державної казначейської служби.
		Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 27.11.2023 року, відмовлено у задоволенні клопотання представника третьої особи про зупинення провадження у справі.
		Ухвалою суду від 27.11.2023 року, яка постановлена без виходу до нарадчої кімнати та занесена до протоколу судового засідання, суд відмовив у задоволенні клопотання представника третьої особи про залучення третьої особи - Державної казначейської служби.
		Також, ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 27.11.2023 року, за клопотанням представника третьої особи у справі призначено судово-медичну експертизу, на вирішення якої поставлено наступні питання:
		1. Чи була зумовлена допущена лікуючим лікарем технічна помилка (при спробі видалення конкременту було пошкоджено лівий сечовід, що вимагало подальшого накладення нирково-сечовідно-шкірної стоми) неповним виконанням рентгенологічного дослідження верхніх сечовидних шляхів; екскреторна (видільна) урологія з використанням ренгеноконтрастних речовин та посів на стерильність і чутливість антибіотиків?
		2. Чи зміна лікуючим лікарем тактики оперативного лікування ОСОБА_1 з метою виправлення допущеного технічного дефекту - ятрогенного ушкодження лівого сечоводу для попередження важких наслідків в ході проведення операції відповідала стандартам у сфері охорони здоров`я, локальних протоколів?
		3. Чи були допущені начальником клініки урології та гінекології ВМКЦ Західного регіону, Начальником урологічного відділення порушення галузевого стандарту МОЗ України «Протокол ведення хворих. Сечокам`яна хвороба № 20-23. Камені сечоводу № 20.1»?
		4. Чи встановлення інвалідності ОСОБА_1 було зумовлено технічною помилкою (при спробі видалення конкременту було пошкодження лівий сечовід, що вимагало подальшого накладення нирково-сечовідно-шкірної стоми)?
		5. Які є варіанти усунення шкоди, що була завдана ОСОБА_1 технічною помилкою (при спробі видалення конкременту було пошкоджено лівий сечовід, що вимагало подальшого накладення нирково-сечовідно-шкірної стоми)?
		Проведення експертизи доручено експертам Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівське обласне бюро судово-медичної експертизи. Експертів попереджено про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку та за відмову від дачі висновку за ст.ст.384, 385 КК України. На час проведення експертизи провадження у справі зупинено.
		Позивач не погодилась та оскаржила ухвалу Личаківського районного суду м.Львова від 27.11.2023 року про призначення експертизи.
		Постановою Львівського апеляційного суду від 26.02.2024 року, ухвалу Личаківського районного суду м.Львова від 27.11.2023 року змінено в частині визначення експертної установи для проведення експертизи. Проведення експертизи доручено експертам Державної спеціалізованої установи «Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України» та попереджено експертів про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку та за відмову від дачі висновку за ст.ст.384, 385 КК України.
		У зв`язку з відсутністю медичних документів, які вилучені в межах кримінального провадження (позивач не надала згоду на тимчасове вилучення оригіналів медичної документації на час проведення експертизи) і які визнані речовими доказами, призначена судом експертиза не проведена. Листом від 01.08.2024 року ДСУ «Головне бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров`я України» повернуло матеріали справи без виконання експертизи.
		Як наслідок ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 03.09.2024 року провадження у справі поновлено.
		Після цього, позивач подала клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження та витребування оригіналів висновків експертизи.
		Ухвалою суду від 19.09.2024 року, яка постановлена без виходу до нарадчої кімнати та занесена до протоколу судового засідання, суд відмовив у задоволенні такого клопотання і одночасно було скеровано відповідний запит до Слідчого управління ГУНП у Львівській області. Згідно отриманої відповіді, медична документації визнана речовим доказом та знаходиться при матеріалах кримінального провадження.
		З огляду на вказані обставини в судовому засіданні 10.10.2024 року суд оголосив перерву для звернення позивача до Слідчого управління ГУНП у Львівській області та надання згоди на тимчасове повернення медичної документації для проведення експертизи.
		Зазначеного вчинено не було, а натомість 05.11.2024 року від позивача надійшло клопотання, згідно якого суд вправі самостійно витребувати документи, необхідні для проведення експертизи.
		Інших клопотань не надходило.
		Відтак, суд у відповідності до вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України та прецедентної практики ЄСПЛ створив для сторін рівні можливості відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
		Про існування будь-яких інших доказів, які мають важливе значення і які не були долучені до справи сторони суду не повідомляли, при тому що в силу вимог частин другої, третьої та четвертої статті 83 ЦПК України, вони повинні були подати всі свої докази разом з позовом та відзивом та в цей же строк повідомити про існування доказів, які не можуть бути подані разом з першою заявою по суті справи.
		Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
		В будь-якому випадку, право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (частина третя статті 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх у апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.
		Позивач під час виступу із вступним словом висловилась про підтримання позовних вимог з підстав, викладених у позовній заяві. Наголосила, що після проведеної відповідачем операції періодично вимушена змінювати катетер, що створює постійні незручності та порушує її звичний ритм життя. Просить позов задовольнити.
		Представник відповідача під час виступу із вступним словом проти обґрунтованості позову заперечив з підстав, викладених у відзиві. Вважає позов передчасним, оскільки станом на даний час вина лікуючого лікаря в межах кримінального провадження не доведена. Просить у задоволенні позову відмовити.
		Третя особа та його представник під час виступу із вступним словом проти обґрунтованості позову заперечили. Третя особа ОСОБА_3 при цьому пояснив, що правила надання медичної допомоги ним не порушені, а під час операції виникли ускладнення, які він намагався усунути. Свою вину заперечує. Просять у задоволенні позову відмовити.
		Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог статті 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з огляду на наступне.
		Судом встановлено і сторонами не оспорюється, що позивач проходила лікування в установі відповідача у зв`язку з хворобою органів сечоводу.
		Згідно виписки з медичної картки стаціонарного хворого № 11992 (т.1 а.с.16), позивач перебувала на стаціонарному лікуванні з 26.09.2017 року по 20.10.2017 року та її повний діагноз - СКХ. Камінь середньо-нижньої третини лівого сечоводу. Правобічна ниркова коліка. Лівобічний гідронефроз І-ІІ ст. Гіпоплазія лівого сечоводу. Пролежень середньо-нижньої третини лівого сечоводу внаслідок тривалого стояння конкремента. Ятрогенне пошкодження гіпоплазованого лівого сечоводу. Хронічний парауретерит. Хронічний вторинний пієлопефтит, фаза латентного запалення.
		При цьому, 27.09.2017 року у період з 10:30 год. по 16:40 год. їй виконана операція - уретеререноскопія зліва, катетеризація лівого сечоводу. Лівобічна люмботомія, ревізія лівого сечоводу, лівобічна уретерокутанеостомія. Іншими словами, чого сторони не оспорюють, під час проведення оперативного втручання був пошкоджений лівий сечовід, внаслідок чого його було видалено.
		За відповідною заявою позивача правоохоронні органи внесли відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018140040002463 від 28.09.2018 року по факту неналежного надання медичної допомоги позивачу. Станом на час розгляду справи досудове розслідування триває, кінцеве рішення не прийняте, жодній особі не повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
		Згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи № 237 від 27.02.2020 року, яка проведена в межах цього кримінального провадження (т.1 а.с.17-71), ОСОБА_1 після спільного огляду начальником клініки урології та гінекології ВМКЦ Західного регіону, начальником урологічного відділення та лікуючим лікарем було призначено протизапальну, антибактеріальну терапію і загальне клінічне обстеження. Призначене обстеження не у повному об`ємі відповідає галузевому стандарту МОЗ України «Протокол ведення хворих. Сечокам`яна хвороба № 20-23. Камені сечоводу № 20.1», а саме не було виконано повного рентгенологічного дослідження верхніх сечовивідних шляхів; екскреторна (видільна) урографія з використанням рентгенконтрастних речових та посів сечі на стерильність та чутливість до антибіотиків. Вибір тактики надання медичної допомоги ОСОБА_1 лікуючим лікарем був правильним, відповідно до сучасних існуючих методів лікування даного захворювання. Однак, під час проведення операції лікарем була допущена технічна помилка, а саме при спробі видалення конкременту було пошкоджено лівий сечовід, що вимагало подальшого накладення нирково-сечовідної-шкірної стоми. Не виключено, що перед проведенням оперативного втручання при повноцінному обстеженні хворої відповідно до галузевих стандартів МОЗ України «Протокол ведення хворих. Сечокам`яна хвороба № 20-23. Камені сечоводу № 20.1», можна було б вибрати іншу тактику оперативного втручання видалення каменя без ятрогенного пошкодження сечоводу. Перед операцією лікуючому лікарю необхідно було виконати хворій ОСОБА_1 контрольну внурішньовенну урограму (рентгензнімок сечовидільної системи з контрастом), з метою визначення локалізації каменя сечоводу та функціонального стану нирок, чого зроблено не було.
		Іншим висновком судово-медичної експертизи № 376/21 від 22.09.2021 року (т.1 а.с.72-110), яка також проведена в межах кримінального провадження, фактично підтверджено висновки попередньої експертизи про те, що надання медичної допомоги ОСОБА_1 не відповідало вимогам галузевого стандарту МОЗ України «Протокол ведення хворих. Сечокам`яна хвороба № 20-23. Камені сечоводу № 20.1» та крім цього вказано, що ятрогенні ушкодження сечоводу, як правило, виникають при недооцінці стану сечовивідних шляхів та за технічних помилок хірургів в ході проведення операції. Не виключено, що у даному випадку виконання досліджень щодо встановлення точної локалізації, розміру та щільності кокремента, наявність гіпоплазії, пролежнів та ін. могли б запобігти ятрогенному ушкодженню лівого сечоводу ОСОБА_1 . Діагноз «Гіпоплазія сечоводу» супроводжується гіпоплазією відповідної нирки та, як правило, діагностується в дитячому віці і проявляється порушенням функції сечовивідної системи. Отже, вказаний діагноз, вперше виявлений у пацієнтки віком 54 роки, є вкрай малоймовірним. Відведення сечі можливе методом уретерокутанеостомії або нефростомії. Окрім цього, існує варіант виконання ушивання сечоводу кінець в кінець або кінець в бік стегна.
		Вважаючи, що погіршення стану здоров`я є результатом лікарської помилки, позивач з метою отримання відповідного відшкодування моральної шкоди, звернулась до суду з цим позовом.
		Відповідно до статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
		Згідно з вимогами частини першої статті 6 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає відшкодування заподіяної здоров`ю шкоди.
		Відповідно до пункту «е» частини першої статті 7 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» держава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у сфері охорони здоров`я шляхом встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у сфері охорони здоров`я.
		Згідно зі статтею 80 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» особи, винні у порушенні законодавства про охорону здоров`я, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством.
		У частині четвертій статті 8 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» вказано, що у разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров`я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов`язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди.
		За змістом статті 44 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» у медичній практиці лікарі зобов`язані застосовувати методи профілактики, діагностики і лікування та лікарські засоби, дозволені Міністерством охорони здоров`я України.
		Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
		У цивільному законодавстві питання відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, врегульовані параграфом 1 Глави 82 Книги п`ятої ЦК України.
		Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, серед іншого, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
		Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
		Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).
		Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
		Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що для настання відповідальності за завдання шкоди ушкодженням здоров`я необхідна наявність таких умов: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, наявність вини.
		При цьому, у деліктних правовідносинах у сфері надання медичної допомоги протиправна поведінка спрямована на порушення суб`єктивного особистого немайнового права особи, яке має абсолютний характер, - права на медичну допомогу. У сфері надання медичної допомоги протиправними необхідно вважати дії медичного працівника, які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров`я, зокрема, стандартам у сфері охорони здоров`я та нормативним локальним актам.
		Відповідно до частини другої статті 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта.
		Таким чином, надання несвоєчасної або некваліфікованої медичної допомоги є протиправною поведінкою медичного працівника.
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 755/2545/15-ц та від 04.11.2020 року у справі № 686/6022/18.
		За загальними правилами доказування, визначеними статями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду справи № 648/2035/17 (постанова від 21.04.2021 року) аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди. Діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19.08.2014 року у справі № 3-51гс14.
		Разом з тим, потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт, що відповідач є заподіювачем шкоди.
		Крім того у справі № 344/3764/21 (постанова від 30.11.2022 року) Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду звернув увагу на специфіку тягаря доказування у справах щодо надання медичних послуг.
		Зокрема, мають пред`являтися пропорційні вимоги до ступеня деталізації обставин справи, які надаються пацієнтами. Від пацієнтів не можна очікувати та вимагати точного володіння медичними знаннями. Вони не мають точного розуміння процесів лікування та необхідної кваліфікації для аналізу та надання обставин справи, що становлять предмет спору. З метою належної участі в цивільному процесі сторона не повинна мати професійні медичні знання. У зв`язку з цим сторона процесу, яка є пацієнтом, має право обмежитися доповіддю, що дасть змогу припустити про порушення зі сторони обслуговуючого персоналу в силу наслідків, що настали для пацієнта. Тому, з урахуванням принципу розумності, пацієнту, який звернувся до суду за захистом порушених прав, що полягають у завданні шкоди здоров`ю, слід тільки вказати на порушення, а далі тягар доказування покладається на медичну установу чи на лікаря. При цьому, вказане не призводить до порушення принципу диспозитивності судового процесу, а навпаки слугує для забезпечення процесуальної рівності сторін.
		У справі яка розглядається, наявність лікарської помилки, яка призвела до пошкодження лівого сечоводу, що стало підставою для його видалення, підтверджена даними двох експертиз, які суд вважає належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, оскільки експертизи хоч і проведені в межах кримінального провадження, проте містять інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений. Крім того, ніщо не свідчить про те, експертні медичні висновки є неповними та не містять суттєвої інформації.
		Вказане відповідає правовому висновку Верховного Суду, висловленому у постановах від 10.07.2019 року у справі № 686/23256/16-ц, від 05.02.2020 року у справі № 461/3675/17,від 25.03.2021 року у справі № 752/21411/17. 
		Також на думку суду сама по собі відсутність вироку у кримінальному провадженні за фактом неналежного надання медичної допомоги позивачу, не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки особливості встановлення вини у деліктному правовідношенні не є тотожним встановленню вини у кримінальному провадженні і на відміну від другого, наявність вини у деліктних правовідносинах презюмується.
		Зрештою як наголосив ЄСПЛ в п.46 рішення від 15.11.2007 року у справі «Бендерський проти України» для вирішення справ такого типу медичний експертний висновок, безперечно має вирішальне значення (див. «Огусто проти Франції» (Augusto c. France), no 71665/01, п. 50, від 11 січня 2007; «Мантованеллі проти Франції» (Mantovanelli c. France), рішення від 18.03.1997 року).
		Що ж стосується аргументів відповідача про порушення позивачем процедури отримання медичних послуг, такі суд визнає неспроможними, оскільки такі обставини жодним чином не могли вплинути на результат надання медичних послуг.
		Крім того, не заслуговують на увагу аргументи відповідача про ненадання експертними висновками ряду відповідей на поставлені ним питання, оскільки цими експертизами чітко встановлено наявність технічної помилки, яка призвела до ятрогенного пошкодження сечоводу.
		Ні відповідач, ні третя особа не надали суду жодних доказів про відсутність вини лікуючого лікаря, а відтак, вимогу про відшкодування моральної шкоди суд визнає обґрунтованою, проте її розмір вважає завищеним.
		По-перше, суд враховує необережну форму вини лікуючого лікаря та обставини, при яких була допущена лікарська помилка - проведення лікування позивача.
		По-друге, не має жодних доказів, що помилка допущена внаслідок грубого нехтування своїми посадовими обов`язками. Хоч і не повне, проте позивачу було проведено відповідне обстеження, а вибір тактики надання медичної допомоги позивачу лікуючим лікарем, як про це зазначено у висновку комісійної судово-медичної експертизи № 237, був правильним.
		І по-третє, важливо пам`ятати, що внаслідок допущеної лікарської помилки не було порушено основних функцій життєво важливих органів організму позивача. Ніщо не свідчить про те, що видалення лівого сечоводу призвело до незворотніх негативних змін в організмі позивача, а згідно висновків судових експертиз, існує варіант ушивання сечоводу кінець в кінець або кінець в бік на стегні. Отже, окрім як уретерокутанеостомії існують інші варіанти лікування позивача, не пов`язані з носінням катетера.
		Таким чином, з огляду на зазначені принципи та враховуючи серйозність порушення, особисті обставини позивача, при яких вона вимушена періодично переносити біль та незручності у зв`язку із заміною катетера, загальний контекст та ступінь ушкодження здоров`я, беручи до уваги глибину та тривалість моральних страждань внаслідок неналежного виконання лікарем професійних обов`язків, виходячи із засад виваженості, розумності та справедливості, суд вважає за необхідне присудити позивачу 70000,0 гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди, що буде співмірним із перенесеними душевними стражданнями.
		Частинами першою та шостою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Оскільки позивач відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, такий підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.
		 
		Керуючись ст.ст.10, 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
		 
		у х в а л и в :
		 
		позов  ОСОБА_1  - задовольнити частково.
		 
		Стягнути з Військово-медичного клінічного центру Західного регіону на користь ОСОБА_1 70000,0 гривень (сімдесят тисяч гривень 00 копійок) в якості відшкодування моральної шкоди.
		 
		У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
		 
		Стягнути з Військово-медичного клінічного центру Західного регіону в дохід держави судовий збір у розмірі 1073,60 гривень.
		 
		На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
		 
		Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .
		 
		Відповідач: Військово-медичний клінічний центр Західного регіону, місцезнаходження: 79010, м.Львів, вул.Личаківська,26, ЄДРПОУ 08160677.
		 
		Третя особа:  ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 .
		 
		Повний текст судового рішення складено - 12 грудня 2024 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя                                Грицко Р.Р.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...