Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 642/5447/24 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Надіслано судом: 12.12.2024. Зареєстровано: 12.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 13.12.2024.
Дата набрання законної сили: 14.01.2025
Номер судового провадження: 2/642/1540/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		"11" грудня 2024 р.              
		 
		 
		642/5447/24
		2/642/1540/24
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		(заочне)
		05 грудня 2024 року Ленінський районний суд м. Харкова у складі:
		головуючого - судді Бородіної О.В., при секретаріБрус М.М.,
		розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням і зняття з реєстраційного обліку, -
		встановив:
		Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить суд визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняти їх з реєстрації за адресою:  АДРЕСА_1 ,та знятиїх зреєстрації.
		Вобґрунтуваннясвоїх вимогпосила вся на те, що йому на праві власності належить будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказана частина будинку йому належить на підставі договору купівлі-продажу від 10.04.2024 року. У будинку також зареєстровані відповідачі, які не є власниками квартири, не є членами родини позивача. Позивач вказує, що відповідачі, не знялися з реєстрації перед продажем будинку. Самостійно з реєстрації відповідачі не знімаються у зв`язку з тим, що проживають за кордоном. Оскільки відповідачі не користуються житловим приміщенням, комунальні послуги не сплачують, позивач просить усунути перешкоди у здійсненні своїх прав власника квартири, а саме визнати відповідачів такими, що втратили право користування зазначеним житловим приміщенням та зняти їх з реєстрації.
		Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 16.09.2024 року було відкрите провадження за позовною заявою в порядку загального позовного провадження.
		Позивач в судовому засіданні позов підтримав.
		Відповідачі в судові засідання не з`явилися, про день розгляду справи повідомлялися належним чином, в тому числі їх неодноразово було повідомлено про розгляд справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті суду.
		Третя особа  ОСОБА_4 будучі в судовому засіданні не заперечував проти позовних вимог, у останні судові засіданні не прибув, письмові заяви не подавав. 
		Відповідачами в установлений ч. 7 ст.178ЦПК України строк не подано до суду відзив на позовну заяву, а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч.8 ст.178 ЦПК України. 
		Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
		Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
		При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі„ЮніонАліментаріаСандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
		Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
		За таких обставин у відповідності до ст. 280 ЦПК України, суд розглянув справу у відсутність відповідачів в порядку заочного провадження на підставі наявних в ній доказів, оскільки позивач не заперечувала проти такого порядку вирішення спору.
		Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить частина будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №373640122.
		Співвласником частини будинку що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_4 .
		Часину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 10.04.2024 року посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Жовнір В.В., р.н. 1339.
		Згіднодовідки змісця проживанняпро зареєстрованих осіб відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зареєстровані також у вказаному будинку. 
		Однак відповідачі за місцем реєстрації не проживають.
		Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є не порушним.
		Відповідно до ч. 1ст. 29 ЦК Українимісцем проживання фізичної особи є житло в якому вона проживає постійно або тимчасово.
		Згідност. 317 ЦК України, власнику належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
		Статтею 319 ЦК Українипередбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
		Як передбачено приписами ст.ст.386,391 ЦК України, власник має право звертатися до суду за захистом свого права власності перед іншою особою та вимагати усунення перешкоду здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
		Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.
		Згідно із статтями12,13 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
		Відповідно до вимогстатей 76-79 ЦПК Українидоказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Конституція Україниу ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
		Статтею 383 ЦК Українипередбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї.
		Статтею 41 Конституції Українита статтею1Першогопротоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 відповідно доЗакону № 475/97-ВР від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317,319,321 ЦК України).
		Відповідно дост. 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Згідно зіст. 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу. Відповідно до п. 1 ч. 2ст. 16 ЦК Україниодним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Статтею 391 ЦК Українипередбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		Заст. 270 ЦК Українифізична особа, серед іншого, має право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на недоторканість житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування.
		Цивільне законодавство не передбачає збереження права користування житлом за громадянами, які відчужили своє житло (за колишнім власником житла у разі його зміни та членами його сім`ї).
		За таких умов, втрата права користування житловим приміщенням є наслідком припинення права власності на житлове приміщення у колишнього власника житла та члена його сім`ї.
		У своїй постанові від 16.01.2012 р. Верховний Суд України висловив правову позицію, відповідно до якої у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
		Таким чином, оскільки позивачка є власником вказаного будинку, а відповідачі єчленами сім`ї колишньої власниці цього житла , останні втратили право користування даним житлом.
		Таким чином, позов в частині визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням підлягає задоволенню.
		Вирішуючи вимогу позову про зняття з реєстраційного обліку відповідачів, суд приходить до наступного висновку.
		Закон України«Просвободупересуваннятавільнийвибірмісця проживаннявУкраїні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані із зняттям з реєстрації місця проживання, а тому його положення підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
		Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року, зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою в день звернення особи із заявою в органи реєстрації.
		У відповідності до п.3 Правил реєстрації місця проживання, реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради. Реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється управліннями, відділами (секторами) Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення (далі - територіальний підрозділ ДМС України) у день подання особою документів (п.1.3. Порядку).
		Зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, що передбачено п. 26 вищевказаних правил.
		З врахуванням вищенаведеного, вимога позову про визнання відповідачів такими, що втратили право на користування квартирою яка належить позивачу є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.
		В частині вимоги про зняття з реєстрації відповідачів слід відмовити, оскільки така вимога, на переконання суду, окремого вирішення у даному випадку не потребує, а задоволення попередньої позовної вимоги є достатньою підставою для зняття відповідачів з реєстрації у зазначеній квартирі, у порядку встановленому зазначеними Правилами та Законом.
		Керуючись ст.ст.12,13,81,89,263-265, 268, 280-282, ЦПК України, суд,
		  ухвалив:
		Позовні вимоги  задовольнити частково.
		Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
		Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
		В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.
		Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
		Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту рішення.
		У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
		Заочне рішення набирає законної чинності, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
		 
		 
		 
		Повний текст рішення складено 11.12.2024 року.
		 
		 Суддя  О.В. Бородіна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...