Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/27841/23 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; плати за землю.
Надіслано для оприлюднення: 11.12.2024. Зареєстровано: 13.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 13.12.2024.
Дата набрання законної сили: 11.12.2024
Номер судового провадження: К/990/17328/24

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11 грудня 2024 року 
		м. Київ
		 
		справа №520/27841/23
		адміністративне провадження № К/990/17328/24  
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Юрченко В.П.,
		суддів: Васильєвої І.А.,  Бившевої Л.І., 
		 
		розглянувши в попередньому судовому засіданні справу №520/27841/23
		за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито 
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05.04.2024 (головуючий суддя Перцова Т.С., судді: Жигилій С.П., Спаскін О.А.),
		В С Т А Н О В И В :
		В жовтні 2023 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі також - відповідач, контролюючий орган), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 30.06.2023 №6865633-2405-2031-UA63120270000028556.
		В обґрунтування позовних вимог послався на протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки він не є платником орендної плати за земельну ділянку, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , так як не є користувачем вказаної земельної ділянки. Враховуючи, що 20.12.2019 позивачем було продано квартиру АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 20.12.2019 № 1895, стверджував про автоматичну втрату права користування спірною земельною ділянкою.
		З посиланням на ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України (далі по тексту - ЗК України) та норми Закону України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV (далі по тексту - Закон                     № 161-XIV), як на імперативні, та такі, відступ від яких на підставі договору не допускається, вказав, що при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без оформлення припинення права будь-якими актами та документами. При цьому, договір оренди не припиняється в цілому, має місце заміна сторони в зобов`язанні. 
		Крім того, зауважив, що оскільки будівництво прибудови до квартири АДРЕСА_3 з влаштуванням окремого входу зі строком виконання таких робіт до 31.12.2005, як це передбачено п. 1.2 Договору оренди земельної ділянки від 19.04.2004, не відбулося, більше того, він взагалі не приступав до нього, наявні підстави припинення права користування земельною ділянкою у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 416 Цивільного кодексу України (у випадку невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд право користування земельною ділянкою для забудови припиняється).
		Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 позов задоволено.
		Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05.04.2024  рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовлено. 
		В ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням ДПС у Харківській області позивачу направлено податкове повідомлення-рішення від 30.06.2023                      № 6865633-2405-2031-UA63120270000028556, яким визначено суму податкового зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб в сумі 117 448,87 гривень.
		Податкове зобов`язання визначено на підставі договору оренди земельної ділянки від 19.04.2004, згідно з яким позивач отримав у користування земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0244 га, строком до 31.12.2028, для будівництва прибудови до кв. АДРЕСА_4 , з влаштуванням окремого входу та подальшої експлуатації об`єкту. Будівництво слід було виконати до 31.12.2005. Відповідно до договору плата за землю вноситься орендарем щомісячно у вигляді орендної плати у грошовій формі на рахунок відділення казначейства не пізніше п`ятнадцятого числа наступного місяця.
		Вважаючи податкове повідомлення-рішення від 30.06.2023 №6865633-2405-2031-UA63120270000028556 протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з незаконності спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки договором купівлі-продажу підтверджено продаж квартири АДРЕСА_2 , розташованої на орендованій позивачем земельній ділянці, тобто квартира АДРЕСА_4 перебуває у власності інших фізичних осіб, право власності яких було зареєстровано у встановленому законодавством порядку, а тому позивач після відчуження даного об`єкту та реєстрації права власності на нього за іншими особами не повинен сплачувати орендну плату за земельну ділянку, користувачем якої він не є.
		Судом першої інстанції враховано позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 10.04.2018 у справі № 915/672/17, від 05.06.2018 у справі № 920/717/17, в яких останній виснувався про те, що у разі переходу права власності на майно, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, до нового власника з моменту набуття права власності на це майно переходить право оренди земельної ділянки, на якій вказане майно розташоване у тому самому обсязі та умовах, які були у попереднього власника. Отже з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розташоване це майно у зв`язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно з частиною 2 статті 120 ЗК України. Тобто особа, яка набула права власності на це майно фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно, отже договір оренди не підлягає розірванню.
		Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відчуження об`єкта нерухомості, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, не є підставою для розірвання договору оренди з попереднім власником, оскільки такий договір припиняється щодо останнього, однак діє на тих самих умовах щодо особи, яка, набувши право власності на нерухоме майно, розміщене на орендованій земельній ділянці з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов`язки, зокрема із сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що відчуження об`єкта нерухомості саме в багатоквартирному будинку, що знаходиться на орендованій земельній ділянці не є підставою для розірвання чи припинення договору оренди з попереднім власником та автоматичного переходу такого права до відчужувача, оскільки принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованій на ній будівлі застосовується виключно у випадках відчуження саме житлового будинку, іншої будівлі чи споруди, які не відносяться до багатоквартирних, а відтак, і відповідні права та обов`язки, зокрема із сплати орендної плати за користування земельною ділянкою залишаються незмінно за діючим орендарем земельної ділянки. 
		Окрім того, суд звернув увагу на те, що договір оренди стосується окремої земельної ділянки, на якій позивач мав намір здійснити прибудову до квартири, а не земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості (багатоквартирний будинок). 
		Суд апеляційної інстанції вказав, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки й оскільки позивачем не надано ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції доказів звернення до Харківської міської ради із заявою чи повідомленням про дострокове припинення договору оренди земельної ділянки чи про зміну орендаря такої  (рішень про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки - матеріали справи також не містять), відсутні підстави вважати припиненим договір оренди земельної ділянки. 
		З огляду на наведене, апеляційний суд прийшов до висновку, що ОСОБА_1 є діючим орендарем спірної земельної ділянки, а отже зобов`язаний платити за таку земельну ділянку орендну плату, що у свою чергу свідчить про відсутність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення.
		З таким рішенням суду апеляційної інстанції не погодився позивач та подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Скаржник вказує про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №910/5963/17 (щодо автоматичного припинення договору оренди у разі  невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд); від 19.06.2018 у справі №922/3655/17, від 05.09.2018 у справі №904/9027/17, від 07.11.2018 у справі №910/20774/17, від 29.11.2018 у справі №915/1416/17, від 06.12.2018 у справі №902/1592/15, від 27.02.2019 у справі №913/661/17, від 06.03.2019 у справі №914/2687/17, від 04.04.2019 у справі №910/7197/18, від 18.04.2019 у справі №913/210/18 (щодо переходу права власності на майно, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, до нового власника з моменту набуття права власності на це майно).
		Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач наполягає на тому, що в силу приписів статті 416 Цивільного кодексу України договір оренди земельної ділянки автоматично припинився у зв`язку з  невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд. Крім того, право користування земельною ділянкою для позивача припинилося після продажу квартири, до якої останній мав намір будувати прибудову з влаштуванням окремого входу. 
		Ухвалою Верховного Суду від 09.05.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1  з метою перевірки доводів щодо неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. 
		Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін як законне та обґрунтоване.
		Верховний Суд, переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), виходить з такого.
		Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано Податковим кодексом України (далі - ПК України).
		За визначенням, наведеним у п. 14.1 ст. 14 ПК України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу) (підпункт 14.1.72); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73); земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами (підпункт 14.1.74); плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147).
		Відповідно до пп.14.1.73 п.14.1 ст.14 ПК України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які користуються земельними ділянками державної та комунальної власності: на праві постійного користування; на умовах оренди.
		Згідно з п.16.1.4 п. 16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
		Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.
		В силу приписів ст. 269 ПК України платниками податку за землю є, зокрема, платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.
		Згідно з п.287.1 ст.287 ПК України землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
		У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.
		Вказана норма кореспондує зі стт 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), відповідно до якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
		За змістом положень п.287.7 ст.287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
		Положеннями п.п. 270.1.2 п. 270.1 ст. 270 ПК України передбачено, що об`єктами оподаткування платою за землю є об`єкти оподаткування земельним податком об`єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.
		Таким чином, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у землекористувачів з дня виникнення права користування земельною ділянкою.
		Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
		Відповідно до п. 286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Як встановлено судом апеляційної інстанції, згідно з актуальною інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна станом на 29.08.2023 за позивачем на підставі договору, виданого 19.04.2004, зареєстрованого у Харківській регіональній філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі (книга № 4) від 30.04.2004 за № 6677/04, та додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, зареєстрованого 30.04.2004 за № 6677/04 у Харківській РФ ДП «Центр ДЗК при ДКУ по земельних ресурсах», яка визнана укладеною рішенням Київського районного суду м. Харкова, серія та номер 640/15419/15-ц, виданим 23.12.2015, зареєстровано інше речове право - право оренди земельної ділянки загальною площею 0,0244 га строком дії : 31.12.2028 з правом пролонгації.
		Відповідно до п.288.1 ст.288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
		Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.
		Зі змісту наданого контролюючим органом «Переліку орендарів, з якими укладені договори оренди землі по місту Харкову станом на 01.01.2023» судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 значиться під № 179 вказаного переліку, а укладений договір оренди значиться діючим.
		Як констатовано судами та вбачається з матеріалів справи, 19.04.2004 між Харківською міською радою в особі міського голови Шумілкіна Володимира Андрійовича (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець на підставі рішень XVIII сесії Харківської міської ради XXIV скликання від 24.12.2003 № 269/03 «Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) та подальшої експлуатації об`єктів надає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0244 га, згідно з планом земельної ділянки, що додається.
		Відповідно до п. 1.2 вказаного договору земельна ділянка надається в оренду строком до 31.12.2028 року для будівництва прибудови до кв. АДРЕСА_4 з влаштуванням окремого входу (але не пізніше прийняття об`єкту до експлуатації) та подальшої експлуатації об`єкту). Будівництво виконати до 31.12.2005 року.
		З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що станом на момент формування контролюючим органом спірного податкового повідомлення-рішення (30.06.2023), зареєстрованим користувачем спірної земельної ділянки був ОСОБА_1 , а відтак саме на нього покладено обов`язок зі сплати орендних платежів за земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0244 га.
		Що ж до твердження позивача про відсутність такого обов`язку з огляду на продаж за договором купівлі-продажу від 20.12.2019 квартири АДРЕСА_2 , розташованої на орендованій позивачем земельній ділянці, то колегія суддів зазначає наступне. 
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 27.02.1996 по 20.12.2019 належала на праві власності квартира АДРЕСА_2 .
		Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 20.12.2019 ОСОБА_1 передав                 ОСОБА_2 у особисту приватну власність квартиру АДРЕСА_2 , яка складається в цілому з однієї житлової кімнати, житловою площею 18,5 кв.м., загальною площею 25,0 кв.м.
		Відповідно до п.287.6 ст.287 ПК України (в редакції Закону України від 28.12.2014 № 71-VІІІ, у редакції на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
		В положеннях цієї ж норми в редакції, яка діяла до 01 січня 2015, законодавець пов`язував обов`язок сплати податку на земельні ділянки з датою державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке розташоване на такій земельній ділянці.
		Отже, обов`язок сплати цього податку для платника у різні періоди часу був пов`язаний з різними подіями, а саме до 01 січня 2015 - з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке розташоване на земельній ділянці, а після 01 січня 2015 - дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.
		Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулювання правовових, організаційних та економічних відносин, пов`язаних з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначає Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14 травня 2015 року № 417-VIII (далі по тексту - Закон № 417-VIII).
		Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 417-VIII багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири.
		Сторонами не заперечується, що вищевказана квартира знаходиться саме у багатоквартирному будинку.
		Згідно з ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.
		Аналогічна за змістом норма міститься в ЗК України, зокрема статтею 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.
		Положеннями ч.4 ст.120 ЗК України визначено, що у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію у відчужувача (попереднього власника), до набувача одночасно переходить відповідно право оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, крім випадків, визначених частиною шостою цієї статті. Волевиявлення орендодавця (власника) земельної ділянки, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об`єкта та внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію із зазначенням нового орендаря (користувача) земельної ділянки не вимагається.
		Аналіз вищенаведених норм права дозволяє дійти висновку, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені. При цьому, норми статті 120 ЗК України та 377 ЦК України містять застереження щодо неможливості автоматичного переходу права оренди земельної ділянки у випадку набуття права власності на об`єкт нерухомого майна в багатоквартирному будинку.
		За вищевказаного правового регулювання, відчуження об`єкта нерухомості саме в багатоквартирному будинку, що знаходиться на орендованій земельній ділянці не є підставою для розірвання чи припинення договору оренди з попереднім власником та автоматичного переходу такого права до відчужувача, оскільки принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованій на ній будівлі застосовується виключно у випадках відчуження саме житлового будинку, іншої будівлі чи споруди, які не відносяться до багатоквартирних, а відтак, і відповідні права та обов`язки, зокрема із сплати орендної плати за користування земельною ділянкою залишаються незмінно за діючим орендарем земельної ділянки.
		Отже, відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України до особи, яка набула право власності на квартиру у багатоквартирному будинку, право користування на земельну ділянку не переходить.
		Відтак, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції, що твердження позивача щодо автоматичного переходу права користування земельною ділянкою (права оренди) до покупця квартири є неприйнятними. Окрім того, як доцільно зауважено, спірна земельна ділянка взята позивачем в оренду для здійснення прибудови до квартири та відношення до самої квартири не має. 
		Щодо посилань позивача на наявність підстав у спірних правовідносинах стверджувати про припинення користування земельною ділянкою на підставі положень ст.416 Цивільного кодексу України (невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд), колегія суддів вважає за необхідне вказати таке.
		Відповідно до ст. 31 Закону № 161-XIV договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійного договору (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства/концесії). припинення (розірвання) спеціального інвестиційного договору, укладеного відповідно до Закону України "Про державну підтримку інвестиційних проектів із значними інвестиціями".
		Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.
		Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. Правочин про розірвання договору оренди (суборенди) землі сільськогосподарського призначення, орендарем (суборендарем) за яким є юридична особа приватного права (крім акціонерного товариства, повного та командитного товариства), є значним правочином та потребує попереднього прийняття загальними зборами учасників або іншим вищим органом такої юридичної особи рішення про надання згоди на його вчинення (крім випадку, якщо статутом юридичної особи прямо передбачено, що такий правочин не є значним). У разі неприйняття загальними зборами учасників або іншим вищим органом юридичної особи рішення про надання згоди на вчинення такого значного правочину (крім випадку, якщо статутом юридичної особи прямо передбачено, що такий правочин не є значним) такий правочин є нікчемним. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.
		Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.
		Згідно із положеннями ст. 32 Закону № 161-XIV на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
		Порушення ж пункту 4 частини 1 статті 416 Цивільного кодексу України врегульовують виключно відносини, що виникають з договору суперфіцію (надання права  користування чужою земельною ділянкою для забудови), і не можуть бути застосовані до договору оренди земельної ділянки, в якому сторони мають право на власний розсуд визначати додаткові умови, що можуть вплинути на припинення/розірвання договору оренду землі, у тому числі щодо невикористання земельної ділянки за цільовим призначенням у строк, встановлений договором.
		Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно ствердив, що наведена позивачем обставина не є підставою для автоматичного припинення договору оренди земельної ділянки.
		При цьому, як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем не надано ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції доказів звернення до Харківської міської ради із заявою чи повідомленням про дострокове припинення договору оренди земельної ділянки чи про зміну орендаря такої. Рішень про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки - матеріали справи також не містять.
		Крім того, як було встановлено судом апеляційної інстанції, рішенням Київського районного суду від 23.12.2015 по справі № 640/15419/15-ц визнано спірний договір таким, що дійсно є укладеним та чинним, а також затверджено додаткову угоду до договору оренди, в якій зазначено розмір орендної плати (5,6 % від НГО), у сумі 873888,00 грн.
		За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив про відсутність підстав вважати припиненим договір оренди земельної ділянки від 19.04.2004, згідно з яким позивач отримав у користування земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0244 га, строком до 31.12.2028.
		Водночас, колегія суддів зауважує, що 30.09.2024 в Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2024 у цивільній справі №953/5930/21 за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визнання договору оренди припиненим, відповідно до якої визнано припиненим договір оренди земельної ділянки площею 0,0244га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 від 19.04.2004 №6677/04, укладений між ОСОБА_1 та Харківською міською радою з моменту набрання законної сили рішенням суду.
		Крім того, правильно та обґрунтовано зауважено судом апеляційної інстанції й на тому, що окрім тверджень про відсутність у ОСОБА_1 статусу платника орендної плати за землю (землекористувача) за спірну земельну ділянку, інших підстав для скасування податкового повідомлення-рішення (щодо правильності визначення податкового періоду, розміру податкового зобов`язання тощо) у позові не викладено.
		Таким чином, з огляду на встановлені в межах цієї адміністративної справи обставини, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що станом на дату прийняття контролюючим органом оскарженого податкового повідомлення-рішення позивач був орендарем земельної ділянки, що у свою чергу свідчить про відсутність підстав для скасування такого рішення з підстав, наведених у позові.   
		З приводу посилань скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 21.03.2018 у справі №910/5963/17, від 19.06.2018 у справі №922/3655/17, від 05.09.2018 у справі №904/9027/17, від 07.11.2018 у справі №910/20774/17, від 29.11.2018 у справі №915/1416/17, від 06.12.2018 у справі №902/1592/15, від 27.02.2019 у справі №913/661/17, від 06.03.2019 у справі №914/2687/17, від 04.04.2019 у справі №910/7197/18, від 18.04.2019 у справі №913/210/18, суд касаційної інстанції зазначає, що вони були ухвалені у правовідносинах, які не є подібними до тих, що встановлені у цій справі. 
		Відтак, доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального права.
		Переглянувши судове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права. Висновки суду апеляційної інстанції є результатом оцінки наявних у його розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судом здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів. При цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено.
		Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції    всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, прийнято обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для    справи.
		Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		П О С Т А НО В И В :
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2024 року у справі №520/27841/23 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва   Л.І. Бившева

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...