Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1640/2836/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на майно, з них; податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Надіслано для оприлюднення: 12.12.2024. Зареєстровано: 13.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 13.12.2024.
Дата набрання законної сили: 11.12.2024
Номер судового провадження: К/9901/8623/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		11 грудня 2024 року 
		м. Київ
		 
		справа №1640/2836/18
		касаційне провадження № К/9901/8623/19  
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Бившевої Л.І.,
		суддів: Олендера І.Я.,  Хохуляка В.В., 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2019 (головуючий суддя - Калиновський В.А., судді - Кононенко З.О., Спаскіна О.А.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - Управління) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
		УСТАНОВИВ:
		У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління, у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0428003-1307-1618 від 12.06.2017.  
		На обґрунтування зазначених вимог позивач послався на те, що у його власності перебуває  нежитлове приміщення (безалкогольний цех) загальною площею 245,9 м.кв., що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 26.01.2012, витягом про державну реєстрацію прав від 30.01.2012, технічним паспортом на виробничий будинок. Згідно Державного класифікатора будівель та споруд зазначений об`єкт нерухомості відноситься до будівель промисловості, з огляду на що відповідно до положень   підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, зазначене приміщення не є об`єктом  оподаткування, з огляду на що податковий орган протиправно визначив йому грошові зобов`язання з податку на нерухоме майно за 2017 рік згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням. Також позивач зазначив, що обмежень щодо використання або невикористання таких об`єктів нерухомості Податковим кодексом України не встановлено.
		Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 25.09.2018 позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення № 0428003-1307-1618 від 12.06.2017. 
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що будівля, яка належить ОСОБА_1 , відноситься до будівель промисловості відповідно до правовстановлюючих документів, що враховують вимоги ДК 018-2000, та не є об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки об`єктом оподаткування є об`єкт нерухомості, а не суб`єкт як власник такої нерухомості, з огляду на що при визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника. Таким чином, база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності.
		Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 18.03.2019 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовив.
		Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що об`єкт нерухомості (безалкогольний цех), який на праві власності належить позивачу,   не підпадає під дію підпункту «є» підпункту   266.2.2   пункту   266.2   статті   266 Податкового кодексу України, оскільки цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою   у власній (не виробничій) господарській діяльності.
		Не погоджуючись із рішенням суд апеляційної інстанції, ОСОБА_1  звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач доводить, що він не являється платником податку на майно, від`ємне від земельної ділянки, відповідно до положень підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки є власником нежитлового приміщення, яке не підлягає оподаткуванню в силу положень підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, що було підтверджено судовими рішеннями у справі № 816/2395/17, які оскаржуються Управлінням у касаційному порядку у Верховному Суді. 
		Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01.04.2014 відкрив провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
		Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.
		Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10.12.2024 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 11.12.2024.
		Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. 
		У справі, що розглядається, суди встановили, ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення (безалкогольний цех) загальною площею 245,9 м.кв., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 26.01.2012, витягом про державну реєстрацію прав від 30.01.2012, технічним паспортом на виробничий будинок.
		Вважаючи, що нежитлова будівля, яка належить позивачу на праві власності, є об`єктом оподаткування за змістом   статті 266 Податкового кодексу України, та, відповідно, ОСОБА_1 є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, податковий орган самостійно визначив позивачу суму грошових зобов`язань за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік та надіслав податкове повідомлення-рішення від 12.06.2018 № 0428003-1307-1618, яким визначив позивачу податкове зобов`язання за 2017 рік за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в сумі 1180,32 грн.
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
		Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII  запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.
		Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України)  визначено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
		Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).
		Відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
		Згідно з підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті статті 10 ПК України  податок на майно є місцевим податком.
		За правилами абзацу 2 пункту  284.1  статті  284 ПК України  органи місцевого самоврядування до 25   грудня   року, що передує звітному, подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки рішення щодо ставок земельного податку та наданих пільг зі сплати земельного податку юридичним та/або фізичним особам.
		Згідно з підпунктом  266.5.1  пункту  266.5  статті  266 ПК України  ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
		Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт  266.6.1. пункту  266.2  статті  266 ПК України).
		У даній справі спірним є питання можливості застосування підпункту «є» підпункту  266.2.2  пункту  266.2  статті  266 ПК України  щодо об`єкту нерухомого майна, що належить позивачу на праві власності.
		Відповідно до підпункту «є» підпункту  266.2.2  пункту  266.2  статті  266  цього  Кодексу  не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
		Пунктом  30.1  статті  30 ПК України визначено, що податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених   пунктом 30.2   цієї статті.
		За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, об`єкти нежитлової нерухомості - це будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).
		Згідно пункту 5.3 статті 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
		Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості».
		До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
		Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
		При цьому, положення підпункту «є» підпункту  266.2.2  пункту  266.2  статті  266 ПК України  поширюють свою дію, в тому числі і на складські приміщення промислових підприємств.
		Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №820/3556/17 (постанова від 17.02.2020), застосування підпункту «є» підпункту  266.2.2  пункту  266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
		За інформацією, наявною в Єдиному державному реєстрі судових рішень, Верховний Суд у складі касаційного адміністративного суду постановою від 14.12.2023 у справі № 816/2395/17 скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направив справу но новий розгляд до суду першої інстанції з підстав того, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи рішення у даній справі, не встановили, чи є ОСОБА_1 суб`єктом підприємницької діяльності та чи використовує він належне йому нежитлове приміщення за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
		В свою чергу, за результатами нового розгляду Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 04.03.2024 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення відмовив. Зокрема, в мотивувальній частині рішення суд вказав, що листом від 14.01.2024    ОСОБА_1    повідомив суд, що станом на 2016 рік та   по даний час суб`єктом підприємницької діяльності не був та нежитлове приміщення безалкогольного цеху ним не використовувалося. Відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань також підтверджено, що ОСОБА_1    не був зареєстрований як фізична особа-підприємець у Єдиному державному реєстрі
		З огляду на викладене, касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
		Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359, суд, - 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2019 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		СуддіЛ.І. Бившева І.Я.Олендер   В.В. Хохуляк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...