Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/15566/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них; осіб з інвалідністю.
Надіслано для оприлюднення: 12.12.2024. Зареєстровано: 13.12.2024. Забезпечено надання загального доступу: 13.12.2024.
Дата набрання законної сили: 12.12.2024
Номер судового провадження: К/990/8788/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 грудня 2024 року 
		м. Київ
		 
		справа № 520/15566/21
		адміністративне провадження № К/990/8788/23 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		судді-доповідача Єзерова А.А., суддів Кравчука В.М., Стародуба О.П.,
		розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05.09.2022 (колегія суддів у складі головуючого судді Жигилія С.П., суддів Перцової Т.С., Русанової В.Б.) у справі №520/15566/21 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
		ВСТАНОВИВ:
		I. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
		1. У серпні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якому просив суд:
		- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , затверджене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08.07.2021 №108;
		- зобов`язати Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, з урахуванням права на отримання одноразової грошової допомоги як інваліду III групи внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, 1 січня року, в якому встановлено інвалідність, з 21.04.2021.
		В обґрунтування позову посилається на протиправність оспорюваного рішення з підстав того, що на момент первинного встановлення позивачу ступеня втрати працездатності (21.04.2015) Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі - Порядок №975, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не містили норми, яка встановлювала строк реалізації права на одноразову грошову допомогу при подальшому встановленні особі групи інвалідності за наслідками повторного медичного огляду, особливо у разі зміни причини інвалідності.
		II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
		2. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України на посадах офіцерського складу та був звільнений з військової служби з 09.10.2020, у військовому званні «майор».
		3. Позивач 27.08.2014 під час виконання обов`язків військової служби в ході антитерористичної операції в районі населеного пункту Іловайськ отримав відкриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, інші ушкодження, у зв`язку з чим був невідкладно госпіталізований та проходив лікування в ІНФОРМАЦІЯ_1 (В/ч НОМЕР_1 ) в терапевтичному відділенні з 29.08.2014 по 10.09.2014; в неврологічному відділенні з 26.09.2014 по 17.10.2014; в терапевтичному відділенні з 23.10.2014 по 07.11.2014; в терапевтичному відділенні з 18.11.2014 по 28.11.2014; в кардіологічній клініці Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону з 02.12.2014 по 16.12.2014. Відповідно до свідоцтва про хворобу від 15.12.2014 №660 позивач отримав травму, пов`язану з виконанням обов`язків військової служби, захворювання, пов`язані з проходженням військової служби.
		4. За результатами первинного огляду органами МСЕК позивачу з 22.01.2015 було встановлено 25% втрати працездатності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, що підтверджується довідкою Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 22.01.2015 серії АГ №0004297.
		5. У зв`язку із встановленням 25% втрати працездатності позивачу була виплачена одноразова грошова допомога у сумі 21315,00 грн.
		6. У період з 14.01.2016 по 25.01.2016 позивач знаходився на лікуванні в Військово-медичному клінічному центрі північного регіону в зв`язку з тим, що переніс гострий інфаркт міокарду, звідки був відправлений авіаційним транспортом до Головного військового клінічного госпіталю (м. Київ) для подальшого обстеження та лікування, де знаходився у період з 25.01.2016 по 05.02.2016 та згодом направлений на огляд ВЛК з метою визначення придатності до військової служби.
		7. Відповідно до свідоцтва про хворобу ВЛК від 26.03.2016 №473 позивач визнаний обмежено придатним до військової служби внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби.
		8. У період з червня 2016 року по липень 2020 року, за даними медичних книжок позивач постійно звертався за медичною допомогою та проходив лікування амбулаторно з приводу післяінфарктного стану. В період з 30.07.2020 по 18.08.20 та з 18.08.2020 по 26.08.2020 позивач проходив лікування в кардіологічному відділенні ВМКЦ Північного регіону.
		9. Відповідно до свідоцтва про хворобу ГВЛК від 25.08.2020 №845  позивач визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним до військової служби у воєнний час внаслідок: захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби; травми, пов`язаної з захистом Батьківщини.         
		10. Згідно з Витягом з протоколу засідання 12 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців від 08.02.2021 №63 відмінено причинний зв`язок захворювань за свідоцтвом про хворобу ГВЛК в/ч НОМЕР_2 від 25.08.2020 №845 та встановлено наступний причинний зв`язок: захворювання, пов`язані з захистом Батьківщини; травма, пов`язана з захистом Батьківщини; захворювання, пов`язані з проходженням військової служби; травма, пов`язана з проходженням військової служби.
		11. З 20.02.2021 по 03.03.2021 позивач проходив лікування в 2-му кардіологічному відділенні КНП «Міська клінічна лікарня № 8 ХМР».
		12. 21.04.2021 під час огляду позивача обласною МСЕК №3 позивачу з 30.03.2021 встановлено III групу інвалідності з причини захворювання, пов`язаного з захистом Батьківщини; травма, пов`язана з захистом Батьківщини; захворювання, пов`язані з проходженням військової служби, що підтверджується Довідкою МСЕК від 21.04.2021 серії 12 ААБ № 293871.
		13. 27.04.2021 позивач звернувся через ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому III групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини.
		14. Рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом засідання комісії від 08.07.2021 №108 (пункт 5), позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги на підставі норм абзацу другого пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII та абзацу другого пункту 8 Порядку №975 з підстав того, що зміна ступеня втрати працездатності на групу інвалідності у позивача відбулась понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності. 
		15. Листом від 26.07.2021 вих. N930131 ІНФОРМАЦІЯ_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) направив ОСОБА_1 завірену копію витягу з протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08.07.2021 №108.
		16. В цьому протоколі міститься інформація, що, розглянувши подані документи, Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ), якого 09.10.2020 звільнено з військової служби на 22.01.2015 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 25% втрати працездатності внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, що сталася 26.08.2014 (довідка МСЕК серії 12ААБ № 293871 від 30.03.2021).
		17. Рішення Комісії мотивовано тим, що згідно з підпунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-XII та пунктом 8 Порядку №975, у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Ураховуючи, що між первинною втратою працездатності, яка визначалася у відсотках та втратою працездатності у вигляді встановлення III групи інвалідності пройшов термін понад 2 роки, немає підстав для призначення одноразової грошової допомоги.
		18. Не погодившись з цим рішенням відповідача, позивач звернувся до суду.
		III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		19. Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 18.10.2021 позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , затверджене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08.07.2021 №108; зобов`язав Міністерство оборони України повторно вирішити по суті питання щодо призначення та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги з урахуванням права на отримання одноразової грошової допомоги як інваліда III групи внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, 1 січня року, в якому встановлено інвалідність, з 30.03.2021, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
		У задоволенні позову в іншій частині позовних вимог відмовив.
		20. Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 05.09.2022 скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нову постанову, якою в задоволенні позову відмовив.
		21. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що до спірних правовідносин не застосовується абзац 2 пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII, оскільки обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги поширюється винятково на випадки, коли під час повторного огляду у понад дворічний строк змінилася група інвалідності після первинного встановлення інвалідності, або змінився відсоток ступеня втрати працездатності без встановлення групи інвалідності. Вказані випадки є самостійними та не можуть поєднуватися (інакше кажучи, вони поширюються лише на випадки або зміни групи інвалідності, або зміни відсотка ступеня втрати працездатності). 
		22. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що аналіз норм Закону №2011-XII та Порядку №975 у редакції, чинній на час первинного встановлення позивачу ступеню втрати працездатності, свідчить про те, що законодавство допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності, проте при зміні групи інвалідності протягом двох років з моменту її первинного встановлення. При цьому причина інвалідності (ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має, а тому відповідачем правомірно відмовлено позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІII групи внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, оскільки з дня первинного встановлення ступеню втрати працездатності позивачу (22.01.2015) до дня встановлення ІІІ групи інвалідності (30.03.2021) минуло понад два роки.   
		IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		23. Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		24. Підставами касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій скаржник визначає положення пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до яких підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
		25. Як на підставу касаційного оскарження скаржник покликається на те, що суд апеляційної інстанції вирішив спір без урахування висновків, сформульованих Верховним Судом у постановах від 17.02.2021 у справі №240/1623/20, від 09.02.2022 у справі №260/1584/19, від 15.11.2021 у справі №240/336/20, від 19.09.2022 у справі №240/8578/20, від 19.01.2023 у справі №640/6365/20.
		26. У касаційній скарзі позивач зазначає про помилковість висновків суду апеляційної інстанцій з тих підстав, що чинне законодавство допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності, без обмеження цього права дворічним строком з моменту первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. 
		27. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на правомірність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просить залишити його без змін та відмовити у задоволенні касаційної скарги. 
		28. Відповідач вважає, що чинне законодавство дійсно допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності, але при цьому право на отримання такої допомоги обмежено дворічним строком з моменту первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Позивачу встановлено інвалідність у понад дворічний термін після встановлення йому відсотку втрати працездатності, а тому він не має права на доплату грошової допомоги, про що вірно зазначено судом апеляційної інстанції.
		V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		29. Спірним питанням у цій справі є правомірність відмови в призначенні одноразової грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності після спливу дворічного строку з моменту первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, передбаченого абзацом другим пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII, який за Рішенням Конституційного Суду від 06.04.2022 №1-р(ІІ)/2022 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), до правовідносин, які виникли до ухвалення цього Рішення Конституційного Суду України.
		30. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни врегульовано Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).
		Відповідно до статті 41 Закону №2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом №2011-ХІІ.
		31. Згідно з підпунктом 2 пункту 1 статті 3 Закону №2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
		32. Пунктом 1 статті 16 Закону №2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
		Підпунктом 4 пункту 2 статті 16 цього Закону встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
		33. Підпунктом "б" пункту 1 статті 16-2 Закону №2011-ХІІ (в редакції, чинній на момент звернення позивача за призначенням допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності) визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності І групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб встановлення військовослужбовцю Інвалідності IIІ групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).          
		34. Пунктами 2, 4 статті 16-3 Закону №2011-XII (в редакції, чинній на час первинного огляду позивача органами МСЕК та встановлення відсотку втрати працездатності) передбачалось, що у випадках, визначених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам. Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
		35. За правилами статті 16-4 Закону №2011-XII призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
		36. Пунктом дев`ятим статті 16-3 Закону №2011-ХІІ встановлено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України. 
		37. На виконання цієї норми, Кабінет Міністрів України постановою від 25.12.2013 №975 затвердив Порядок №975, пунктом 2 якого передбачено, що особам, які до набрання чинності Порядком мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
		Підпунктом 2 пункту 3 Порядку №975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
		38. Положення статті 16-3 цього Закону застосовуються при вирішенні питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи (меншого відсотка втрати працездатності) та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи (більшого відсотка втрати працездатності).
		39. Cвоєю чергою, стаття 16 Закону №2011-XII визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а стаття 16-3 Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги.          
		На момент первинного встановлення позивачу ступеня втрати працездатності (21.04.2015) зазначені вище Закон №2011-XII та Порядок №975 не містили норми, яка б встановлювала строк реалізації права на одноразову грошову допомогу при подальшому встановленні особі групи інвалідності за наслідками повторного медичного огляду, особливо у разі зміни причини інвалідності.
		В подальшому з 01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-УІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким доповнено пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-XII абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється.
		Як установлено судами, саме ця норма стала підставою для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги.
		40. Однак, у подальшому Рішенням Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 №1-р(ІІ)/2022 приписи пункту 4 статті 16-3 Закону України №2011-XII визнано такими, що не відповідають Конституції України, а саме: статтям 1, 3, частині першій та другій статті 8, частині п`ятій статті 17, частині першій статті 17 Конституції України.
		41. Конституційний Суд України при розгляді цієї справи для встановлення об`єктивної виправданості наведеного законодавчого обмеження реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги в збільшеному розмірі саме строком у два роки, зауважив, що науково вивірені знання та досвід роботи закладів охорони здоров`я, як випливає з матеріалів цієї справи, не свідчать на користь того, що погіршення стану здоров`я військовослужбовців, військовозобов`язаних або резервістів не може настати після спливу цього строку.
		Установлення такого законодавчого обмеження є невиправданим з огляду також на те, що законодавець мав можливість обрати для досягнення цієї ж мети засіб, який менш обтяжливо зачіпав би сферу реалізації прав військовослужбовців на соціальний захист.
		Аналіз положень Закону свідчить про те, що не врегульованими є випадки пропуску такого строку з виключних підстав, визнання відповідними органами поважними причин його пропуску за наявності об`єктивно непереборних обставин, які пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
		Тому, на підставі наведеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що встановлені оспорюваними приписами Закону обмеження права на одноразову грошову допомогу не відповідають вимогам домірності.
		42. Конституційний Суд України зазначає, що конституційний обов`язок держави щодо забезпечення посиленого соціального захисту військовослужбовців (статті 17, 46 Конституції України) є значущішим ніж будь-які цілі, досягнення яких законодавець визначав як підставу для запровадження обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги у збільшеному розмірі при зміні групи інвалідності, збільшенні відсотка втрати працездатності часовими рамками.
		Установлені приписами пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги у більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років є невиправданими та такими, що непропорційно обмежують право на посилений соціальний захист військовослужбовців, гарантований частиною першою статті 46 Конституції України у взаємозв`язку з частиною п`ятою її статті 17 (пункт  5.3. Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 №1-р(II)/2022).
		43. Конституційний Суд України вважає невиправданим законодавчо обмежувати часовими рамками (строком у два роки) настання причинно-наслідкового зв`язку між пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим особою під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням нею обов`язків військової служби, та динамікою стану здоров`я. Такий правоприпиняючий строк має бути об`єктивно оцінений, обумовлений індивідуальним станом здоров`я кожної особи, яка отримала поранення (контузію, травму або каліцтво) під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням нею обов`язків військової служби, в межах розумного строку (пункт 6.1. Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 №1-р(II)/2022).
		44. Таким чином, оспорювані приписи Закону, якими встановлено обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років, не узгоджуються з засадничими конституційними цінностями, зокрема такими, як принцип поваги до захисту прав людини, принцип верховенства права в аспекті домірності та вимог щодо соціального захисту військовослужбовців (статті 3, 8, 17, 46 Конституції України) (пункт 6.2. Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 №1-р(II)/2022).
		45. У разі недотримання принципу верховенства права (відсутність дискримінації і рівність перед законом), невідповідності приписів закону нормам Конституції України, суд в силу приписів частини четвертої статті 7 КАС України при виборі норм права, які застосовуються до спірних відносин при вирішенні спору, має застосувати принцип верховенства права. 
		Суд має застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, а саме, норми Конституції України, а не норми закону, оскільки пряме (безпосереднє) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України у цілому або частково. 
		Положення частини четвертої статті 7 КАС України мають бути застосовані до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними. Після прийняття рішення Конституційним Судом України застосуванню підлягають положення Конституції України із урахуванням юридичної позиції, сформульованої у рішенні Конституційного Суду України. 
		46. Суди не мають застосовувати положення законів, які не відповідають Конституції, незалежно від того, чи визнавалися вони Конституційним Судом України неконституційними, тобто закони, що суперечать Конституції України не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними.
		Така позиція була висловлена ще Пленумом Верховного Суду України у постанові №9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»: «Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст.8, має найвищу юридичну силу,  а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії.  Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй».
		47. З огляду на принцип верховенства права (відсутність дискримінації і рівність перед законом) й визначені у частинах третій та четвертій статті 7 КАС України правила, до спірних правовідносин застосовуються приписи статей 3, 8, 17, 46 Конституції України щодо соціального захисту військовослужбовців як норми прямої дії з урахуванням наданої МСЕК оцінки стану здоров`я кожної особи, яка отримала поранення (контузію, травму або каліцтво) під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням нею обов`язків військової служби.
		48. Установлені пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги у більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років, на думку Судової палати, суперечать Конституції України з моменту встановлення такого обмеження. 
		49. Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.12.2024 №240/19209/21 дійшов висновку, що  на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України;
		Суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин.
		Установлені пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років суперечать Конституції України, а тому для вирішення цього спору підлягає застосуванню частина перша статті 46 Конституції України у взаємозв`язку з частиною п`ятою її статті 17 як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції Конституційного Суду України, сформульованої у Рішенні від 06.04.2022 №1-р(II)/2022.
		Не зважаючи на те, що позивачу первинна ІІ група інвалідності встановлена у понад дворічний строк і до ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 06.04.2022 №1-р(II)/2022, Судова палата дійшла висновку, що частина четверта статті 16-3 Закону №2011-ХІІ щодо визначення підстав для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, як то сплив дворічного строку у разі зміни групи інвалідності після первинного її встановлення, до спірних правовідносин не застосовується.
		50. Застосовуючи наведені вище висновки до обставин цієї справи, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги з посиланням на пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ та пункт 8 Порядку №975 у зв`язку із тим, що між первинною втратою працездатності, яка визначалася у відсотках та втратою працездатності у вигляді встановлення III групи інвалідності пройшов термін понад 2 роки, діяв всупереч принципу верховенства права (дотримання прав людини, відсутність дискримінації і рівність перед законом), не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією України.
		51. За таких обставин, рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1  в призначенні одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІІ групи, внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 08.07.2021 №108 є протиправним й має бути скасоване. 
		52. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що до спірних правовідносин не застосовуються обмеження, визначені абзацом 2 пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-ХІІ. А постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
		53. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		У зв`язку із чим, Суд доходить висновку, що рішенням суду апеляційної інстанції скасоване рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, тому постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05.09.2022 необхідно скасувати, а рішення Харківського окружного  адміністративного суду від 18.10.2021 - залишити в силі.
		Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України, Суд -
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05.09.2022 скасувати.
		Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 у справі №520/15566/21 залишити в силі.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.          
		 
		 
		Суддя-доповідач                                                                                А.А. Єзеров
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                                    В.М. Кравчук
		 
		 
		 
		Суддя                                                                                                    О.П. Стародуб

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...